Теорія і практика підготовки вчителів початкової школи до роботи з гіперактивними учнями
Проблема професійної підготовки майбутнього вчителя початкової школи до організації роботи з гіперактивними учнями молодшого шкільного віку є надзвичайно актуальною та потребує вирішення, оскільки Національною доктриною розвитку освіти в Україні у ХХІ ст. головним напрямом державної політики визначено розширення можливостей компетентного вибору дитиною життєвого шляху, виховання особистості у дусі відповідального ставлення до себе як найвищої суспільної та індивідуальної цінності, створення умов для всебічного розвитку, творчої самореалізації кожного громадянина. Водночас, у роботі з неповнолітніми дітьми недостатньо використовується накопичений досвід застосування інноваційних технологій навчання, потребує вдосконалення програма підготовки майбутніх вчителів початкової школи до роботи з гіперактивними учнями. Враховуючи сучасні тенденції, доцільно застосовувати у процесі навчання та виховання гіперактивних учнів інтерактивні технології.
Проблемі застосування інтерактивних технологій у навчально-виховному процесі загальноосвітнього навчального закладу присвячені роботи сучасних науковців: Л. Карамушки, М. Малигіної, Т. Пироженко, О. Пометун, Г. Сиротенко та ін. Особливого значення формуванню у майбутніх педагогів вмінь застосовувати інтерактивні технології надають сучасні зарубіжні педагоги - дослідники: С. Мургатройд, Х. Реттер, К. Фопель та ін. У корекційній педагогіці різним аспектам проблеми підготовки фахівців присвячено праці В. Бондаря, С. Гайдукевич, І. Колесника, В. Лапшина, Н. Назарової, Ю. Пінчук, В. Синьова, М. Ярмаченка та ін.
Актуальною проблемою, з якою все частіше зустрічаються вчителі загальноосвітніх навчальних закладів є зростання кількості гіперактивних учнів. Здійснений аналіз наукової літератури у галузі психології, соціології, психофізіології та педагогіки дозволив виділити основні чинники детермінації синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю: генетичні, біологічні, соціально - психологічні.
У контексті нашого дослідження ми розглянемо педагогічні чинники, які впливають на виникнення негативних відхилень у поведінці учнів молодшого шкільного віку. За дослідженнями науковців до негативних чинників шкільного середовища віднесено:
стресову тактику авторитарної педагогіки;
- інтенсифікацію навчального процесу;
невідповідність програм і технологій процесу навчання індивідуальним та віковим особливостям учнів;
недостатнє розуміння педагогами проблеми розвитку дитини та охорони її здоров’я;
педагогічну неосвідченість батьків.
Поряд із перерахованими поглядами вчених на зазначену проблему існує теорія, за якою поява дезадаптованих школярів зумовлена неправильною організацією навчально-виховного процесу у школі. Створюючи для всіх учнів однакові умови: єдиний режим, єдині навчальні програми, однакові вимоги до знань, умінь та навичок, традиційна школа формує умови, які перешкоджають введенню особистісно орієнтованого підходу і сприяють формуванню нерівності між дітьми.
Тому в період оновлення системи освіти в Україні важливого значення набувають пошуки принципово нових механізмів взаємодії всіх учасників навчально-виховного процесу. Перед сучасною школою стоїть проблема підготовки своїх випускників до життя в складних умовах ринкової економіки, формування інтелектуальної, творчої особистості відповідно до соціальних запитів суспільства. І це стосується не лише змісту освіти, реформування процесу освіти, а, зокрема, технологій навчання та виховання. На сьогоднішній день поняття " технологія " широко введено у педагогічну теорію та практику. Застосування педагогічних технологій, зазначає О. Пометун, " гарантує досягнення певної навчальної мети через чітко визначену послідовність дій, спрямованих на розв’язання проміжних завдань і заздалегідь визначений кінцевий результат".
Базовою орієнтацією педагога вищої школи у контексті даної технології є його послідовне ставлення до гіперактивного учня як до особистості, самосвідомого та відповідального суб’єкта власного розвитку, як до суб’єкта виховної взаємодії. Особистісно орієнтований підхід до навчання передбачає розвиток критичного мислення майбутніх фахівців, що потребує створення діалогічної ситуації, вільної, творчої особистості. Одним із напрямків нашого дослідження було виявлення потенційних можливостей використання інтерактивних форм роботи з майбутніми педагогами у площині їх підготовки до особистісно орієнтованого виховання дитини.
В Україні розроблена та пропагується технологія інтерактивного навчання О. Пометун, Л. Пироженко. Ідея зазначеної технології полягає в тому, що процес пізнання відбувається за умови постійної активної взаємодії всіх учнів. Залежно від мети уроку, форм організації навчальної діяльності використовують інтерактивні технології кооперативного навчання, колективно - групового навчання, ситуативного моделювання, опрацювання дискусійних питань. За визначенням науковців інтерактивні методи навчання (англ. inter - взаємний і act - діяти, тобто здатний до взаємодії, діалогу) - способи організації активної взаємодії вчителя та учнів у навчально-виховному процесі з метою досягнення визначених дидактико - виховних результатів. Існують різні підходи до визначення інтерактивного навчання. Одні вчені визначають його як діалогове навчання: " Інтерактивний - означає здатність взаємодіяти чи знаходитись у режимі бесіди, діалогу з чим-небудь (наприклад, комп’ютером) або ким-небудь (людиною). Отже, інтерактивне навчання - це перш за все діалогове навчання, в ході якого здійснюється взаємодія вчителя та учня". важливим для нашого дослідження є визначення О. Пометун та Л. Пироженко " Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умов постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це спів навчання, взаємонавчання (колективне, групове навчання у співпраці).
Інтерактивні технології не є зовсім новими, адже подібні підходи застосовувалися з давніх часів, а протягом короткого часу на початку радянської педагогіки були дуже поширеними у загальноосвітніх навчальних закладах (лабораторне та бригадне навчання 20 - х років).
Під час інтерактивного навчання учень стає не об’єктом а суб’єктом навчання, він відчуває себе активним учасником подій і власної освіти та розвитку. Це забезпечує внутрішню мотивацію навчання, що сприяє його ефективності.
Завдяки ефекту новизни та оригінальності інтерактивних методів при правильній їх організації зростає цікавість до процесу навчально-виховної діяльності.
Зазначимо, що у здійсненні корекційно-профілактичної роботи з гіперактивними учнями, та у процесі підготовки майбутніх вчителів початкової школи саме інтерактивні технології є найбільш дієвими та результативними, оскільки за дослідженнями науковців школярам з синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю не вистачає спілкування та уваги з боку дорослих. У системі відносин негативна динаміка шкільної дезадаптацію формується так:
Ø 1 етап - неуспішність у навчальній діяльності призводить не непорозумінь школярів із батьками та вчителями
Ø 2 етап - змістових бар’єрів
Ø 3 етап - епізодичних конфліктів
Ø 4 етап - постійних конфліктів
Ø 5 етап - порушення особистісно-значущих зв’язків у системі відношень.
Підвищити ефективність корекційно-профілактичної роботи з учнями у навчально-виховному процесі загальноосвітнього навчального закладу можна за допомогою сучасних інноваційних технологій, зокрема технології інтерактивного навчання.
Застосування інтерактивних технологій при підготовці майбутніх педагогів висуває певні вимоги до структури занять, яка складається з п’яти елементів:
) Мотивація (мета - сфокусувати увагу студентів на проблемі й викликати інтерес до обговорюваної теми; методи - коротка розповідь викладача, бесіда, демонстрація наочності, нескладна інтерактивна технологія: " мозковий штурм", " мікрофон", " криголам " тощо)
2) Оголошення теми та очікуваних навчальних результатів (мета - забезпечення розуміння студентами змісту їхньої діяльності)
) Надання необхідної інформації (мета - дати студентам достатньо інформації, для того, щоб на її основі виконувати практичні завдання, це може бути міні - лекція, читання роздаткового матеріалу, опанування інформацією за допомогою технічних засобів навчання або наочності)
) Інтерактивна вправа (мета - засвоєння навчального матеріалу, досягнення результатів заняття) Обов’язковою є така послідовність і регламент проведення інтерактивної вправи:
o Інструктаж - викладач розповідає учасникам про мету вправи, правила, послідовність дій та кількість часу на виконання завдань
o Запитує, чи все зрозуміло учасникам (2 - 3 хв)
o Об’єднання в групи та розподіл ролей (1 - 2 хв)
o Виконання завдання, викладач виступає як організатор, помічник, ведучий дискусії, намагаючись надати учасникам максимум можливостей для самостійної роботи та навчання у співпраці один з одним (5 - 15 хв)
o Презентація результатів виконання вправи (3 - 15 хв)
o Рефлексія результатів студентами: усвідомлення отриманих результатів (5 - 15 хв)
5) Підведення підсумків (рефлексія) заняття (мета - прояснення змісту опрацьованого; порівняння реальних результатів з очікуваними; аналіз, чому відбулося так чи інакше; висновки; закріплення чи корекція засвоєного).
У контексті нашого дослідження наведемо приклади інтерактивних вправ, які доцільно використовувати майбутнім педагогам у процесі педагогічної діяльності з гіперактивними учнями: " мозковий штурм", акваріум, навчаючись - учусь, " мікрофон", імітації, рольові ігри, драматизація, дискусія, " мозкова карусель", " незакінчені речення", трьохрівневе інтерв’ю, метод формування питань, робота в парах, робота в малих групах.
Інтерактивні методи є частиною особистісно зорієнтованого виховання, тому що сприяють соціалізації особистості, усвідомлення себе як частини колективу, своєї ролі та потенціалу.
Розвиток особистості набуває оптимального характеру, якщо вихованець виступає суб’єктом виховного процесу. Ця закономірність обумовлює єдність реалізації діяльнісного та особистісного підходів. Особистісно орієнтований підхід ставить в центр виховного процесу інтереси дитини, її потреби та можливості, права окремого індивіда, його суверенітет незалежно від індивідуальних особливостей. Даний підхід вимагає і того, щоб вихованець бачив у собі таку особистість, як і в людях, які його оточують. За такого підходу кожна людина сприймається педагогами й учнями як самостійна цінність, а не як засіб досягнення власних цілей.
Висуваючи у центр уваги особистість, яка прагне до максимальної реалізації своїх можливостей, відкрита для сприйняття нового досвіду, спроможна на усвідомлений та відповідальний вибір у різних життєвих ситуаціях. Особистісно орієнтований підхід головною метою виховання проголошує набуття особистістю таких якостей, які б забезпечували вирішення цих проблем. Такі принципи орієнтують на формування особистості, її розвиток не відповідно до якогось зразка, а відповідно до природних задатків та здібностей.
Загалом, теоретичною основою запровадження інтерактивних технологій має бути особистісно-орієнтований підхід та взаєморозуміння, де учень та вчитель є рівноправні суб’єкти. Інтерактивні технології - це технології, в ході яких здійснюється постійна взаємодія вчителя та учня.
Особистісно орієнтований підхід - основа нової філософії - ґрунтується на принципі центрації виховання на розвитку особистості і передбачає, передусім визнання авторитету особистості, який повинен стати основою ідеології суспільства у сфері виховання, ціннісною орієнтацією. Принцип центрації виховання на розвитку особистості вимагає демократичного стилю взаємодії суб’єктів, його гуманізації.
Під час використання інтерактивних методів на годинах спілкування учень стає не об’єктом, а суб’єктом виховання, він відчуває себе активним учасником подій та власного розвитку і виховання. Це забезпечує мотивацію проведення годин спілкування, що сприяє їх ефективності завдяки ефекту новизни та оригінальності. Цінність інтерактивних технологій у тому, що учні навчаються ефективній роботі у колективі.
За умови вмілого впровадження інтерактивні технології дозволяють залучити до роботи всіх учнів класу, сприяють виробленню соціально - важливих навичок роботи в колективі, взаємодії, дискусії, обговорення.
Зазначимо, що інтерактивна технологія включає як домінування одного учасника навчального процесу над іншими, так і однієї думки над іншою. У ході інтерактивного навчання учні з негативними відхиленнями вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати продумані рішення. Інтерактивні технології дають найбільший простір для самореалізації учня. Вони орієнтовані на реалізацію пізнавальних інтересів та потреб особистості, тому особлива увага приділяється організації процесу ефективної багатосторонньої комунікації, яка характеризується відсутністю полярності і мінімальною концентрованістю на точці зору вчителя. Учасники такої комунікації більш мобільні, відкриті та активні.
Зазначимо, що для ефективного застосування інтерактивних технологій в системі роботи з гіперактивними учнями вчитель повинен дати завдання учням для попередньої підготовки (прочитати, подумати, виконати самостійні підготовчі завдання тощо); відібрати до уроку такі інтерактивні вправи, які дали б учням " ключ " до засвоєння теми; під час самих інтерактивних вправ дати учням час подумати над завданням, щоб вони сприйняли його серйозно; на одному занятті можна використовувати одну (максимум - дві) інтерактивні вправи, а не їх велику кількість; необхідно провести обговорення за підсумками інтерактивної вправи, зокрема акцентуючи увагу й на іншому матеріалі теми, не порушеному в інтерактивній вправі; проводити швидкі опитування, самостійні домашні роботи з різноманітних матеріалів теми, які не були пов’язані з інтерактивними завданнями.
Здійснений теоретичний аналіз дозволив зробити висновок про те, що гіперактивність серед школярів молодшого шкільного віку може бути детермінована різними чинниками, серед яких значний негативний вплив мають недоліки навчально-виховної роботи школи. Поряд з медичним, психологічним, соціальним забезпеченням корекційно - профілактичної роботи з дітьми важко здійснювати педагогічний вплив, залучаючи для цього можливості навчально-виховного процесу, зокрема інтерактивні технології навчання та виховання, що передбачають створення комфортних умов навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність та інтелектуальну спроможність.
Загалом інтерактивне виховання дає змогу наблизити викладання до нового, особистісно-зорієнтованого рівня.
1.3 Критерії та показники готовності вчителів початкової школи до організації особистісно-зорієнтованої навчально-виховної діяльності з гіперактивними учнями
Модель підготовки майбутнього вчителя початкової школи до особистісно-орієнтованої взаємодії розглядається як цілісна педагогічна система, функціонування якої має на меті підготовку майбутнього спеціаліста до організації зазначеного виду діяльності. Під такою підготовкою розуміється розвиток інтегрованої психологічної властивості педагога, що включає педагогічну самосвідомість; емоційно - позитивне ставлення до учнів; знання про структуру особистості та її вікові особливості, засоби педагогічного впливу на її формування та розвиток; педагогічні вміння та здібності щодо її організації.
За обґрунтуванням сутності готовності виділяють такі компоненти підготовки:
Мотиваційно-ціннісний
- Змістово-цільовий
Процесуальний
Контрольно-регулятивний
Оцінно-результативний
Ці компоненти взаємозалежать у процесі навчання. Вони становлять алгоритм вивчення кожної теми, кожного розділу та педагогічних дисциплін в цілому.
Мотиваційно-ціннісний компонент забезпечує усвідомлення майбутніми вчителями соціально - педагогічних можливостей виховної діяльності, важливості виконання виховної функції.
Суттєвим стимулом професійного самовдосконалення майбутніх вчителів початкової школи є сукупність сталих глибоко усвідомлених та осмислених мотивів і прагнень творчої професійної педагогічної діяльності високої якості. Поєднання спрямованості студентів до педагогічної діяльності вбачається у ознайомленні їх зі зразками високоякісної педагогічної праці, а саме: вивченні передового досвіду, перегляд відеоматеріалів про вчителів - новаторів, участі у творчих зустрічах із " Вчителем року", спілкуванні із вчителями - майстрами, читанні творів видатних педагогів - гуманістів з вимогами до особистості та професійної діяльності вчителя - вихователя, з провідними способами підвищення ефективності педагогічної діяльності. не менш важливим є налагодження суб’єкт - суб’єктної взаємодії між викладачами та студентами, у якій відбувається обмін особистісними смислами.
Змістово-цільовий компонент визначає загальну дидактичну мету навчання - підготувати майбутнього вчителя початкової школи до організації особистісно-орієнтованої діяльності, яка досягається шляхом визначення та реалізації конкретних дидактичних завдань та індивідуальних можливостей учнів на кожному навчальному занятті під час вивчення конкретної теми та досягнення конкретних результатів. В змісті навчальної дисципліни я вважаю за доцільне виокремити теми та питання з проблем особистісно-орієнтованого виховання та навчання, які мають безпосереднє значення в процесі формування готовності майбутніх педагогів до особистісно-орієнтованої взаємодії, спрямувати їх засвоєння на формування у студентів гуманістичних ціннісних установок, орієнтацію їх на першочергову реалізацію особистісно-орієнтованої взаємодії з учнями початкової школи. Важливо посилити їхній зміст включенням оновлених виховних концепцій та підходів, досвіду роботи класиків педагогіки та кращих вчителів - вихователів, яскравими зразками із художньої літератури.
Важливо акцентувати увагу студентів на виховних можливостях змісту навчального матеріалу також у процесі засвоєння теорії навчання: функцій процесу навчання, методів навчання, контролю за навчальними досягненнями; вимог до уроку. У викладанні необхідно забезпечити мотиваційну спрямованість, проблемність та використання інтерактивних методик через залучення студентів до активної, творчої навчально-пошукової діяльності під час лекційних, семінарських занять та самостійної роботи.
Також доцільним є розробка комплексу самостійних творчих завдань, які мають на меті актуалізацію, використання в нестандартних умовах знань, здобутих під час вивчення питань з теорії виховання, глибоке усвідомлення гуманістичної сутності виховної діяльності у початковій школі, процесу виховання, принципів виховання на сучасному етапі; формування ціннісних орієнтацій та установок.
Процесуальний компонент передбачає актуалізацію знань як засобу навчання, формування та вдосконалення спеціальних умінь (дослідницько-пошукових, діагностично-корекційних, проектно-конструкторських, креативних, організаторських, комунікативних, аналітико-оцінних), стимулювання практичних дій, спрямованих на розв’язання завдань. Цей компонент охоплює весь процес та форми підготовки, включаючи заняття у навчальній аудиторії, самостійну роботу студентів, педагогічну практику, поза навчальну громадську діяльність.
Важливою є активізація самостійної пізнавальної діяльності як умови безперервності та ефективності навчання. Студентам не слід багато і докладно усе записувати. Чимало викладачів диктують головні положення - визначення, що відрізняються від наведених у посібниках, виноски, параметри, критерії, постулати, парадокси, парадигми, концепції, ситуації. На вступних лекціях варто фіксувати питання, що викликають особистий інтерес у студентів, варіанти відповідей на них, сумніви, проблеми, спірні положення.
Необхідна підготовка до слухання настановної лекції починається з ознайомлення із загальною навчальною програмою, перегляду записів попередніх лекцій, відновлення у пам’яті їх змісту, із психологічного налаштування на майбутню професію.
Слухання лекцій - складний вид інтелектуальної діяльності. успіх його зумовлений загальним " умінням слухати " та прагненням осмислено сприймати навчальний матеріал, із записами необхідного до конспекту. Запис матеріалу лекційного заняття допомагає зосередити увагу на головному, продумати та осмислити записане та почуте, усвідомити план та логіку викладу матеріалу.
Методи, що застосовуються на практичних заняттях:
· Вправи
· Конструювання педагогічних ситуацій
· Моделювання узагальнювальних схем
· Пошук потрібної інформації
· Самостійне поповнення знань
Два останні пункти свідчать, що на практичному занятті можуть бути використані пошукові методи, проведені невеликі дослідження. Студенти працюють із науковими текстами, довідковою та історико-педагогічною літературою, застосовуючи вміння швидко орієнтуватися в ситуаціях (стандартних, критичних, екстремальних) та приймати правильні психолого-педагогічні рішення, а також складати програму подальшого дослідження.
Вивчення методики позаурочної діяльності (у деяких вищих начальних закладах - методики виховної роботи) передбачає ознайомлення студентів з методами вивчення учнів, змістом і формами позаурочної діяльності, організацією життя дітей у літніх оздоровчих таборах, діяльністю органів учнівського самоврядування.
Під час проходження педагогічної практики, а згодом - у власній педагогічній діяльності, студенту доводиться виконувати функції класного керівника. Тому педагогічна підготовка повинна передбачати ознайомлення та вивчення основних компонентів змісту педагогічної діяльності класного керівника, а саме: робота з класним колективом, роботу з вчителями - предметниками, а також з батьками, громадськістю, самоосвітню діяльність.
Контрольно-регулятивний компонент здійснює поточний контроль рівня сформованості умінь, їх корекція. Цей компонент характеризується практичною спрямованістю всіх навчальних занять, де дидактичною метою кожного із них передбачено формування конкретних професійних умінь та навичок.
Робота зі студентами здійснюється як в ході навчального процесу так і у поза навчальний час. В її основі лежать системний та комплексний підходи. У першому випадку вона найбільш цілеспрямована та найбільш ефективна за результатами, оскільки організовується та планується за розкладом занять та проводиться шляхом спілкування студентів із викладачами-предметниками. На формування особистості при цьому впливає ставлення викладача до своїх професійних обов’язків, реалізація цих обов’язків на практиці, його професіоналізм, ерудиція, власний приклад.
Вивчення та ознайомлення з досвідом підготовки вчителів початкової школи до виховної роботи у педагогічних вищих навчальних закладах України дає підстави зазначати, що у навчально-виховний процес впроваджується особистісно-орієнтований підхід - технологія навчання, основною ідеєю якої є положення що, реалізуючи свій творчий потенціал під час навчання, майбутні педагоги вчаться виявляти та розвивати таланти і здібності учнів. Поширеними методами та формами роботи з обдарованими студентами є активні методи навчання, методи мікровикладання та моделювання навчально-виховних проектів, ділові ігри, тренінги, аукціони педагогічних ідей, навчальні конференції, методичні семінари, лекції - діалоги, конкурси (конкурс педагогічних талантів, виставка - ярмарок " Своїми руками", аукціон педагогічних ідей, захист творчих проектів), педагогічний театр, консультативна діяльність.
Таким чином, дбаючи про цілеспрямоване розв’язання проблеми підготовки майбутнього педагога до особистісно-орієнтованої діяльності доцільно вважати першочерговим завданням у набутті якості, яка не можлива без глибокого розуміння людської природи, потреб, психології та поведінки людей, що і є ознаками особистісно-орієнтованого виховання людини.
Тематика цілеспрямованої роботи планується відповідно до науково - теоретичного, методичного та діяльнісного компонентів підготовки вчителя. Для підвищення творчого зростання вчителя - вихователя використовуються як традиційні форми (семінари - практикуми, лекції), так і інтерактивні (психологічні тренінги, круглі столи, міні - дискусії, захист власних особистісно-орієнтованих виховний проектів, психолого-педагогічні симпозіуми, ділові ігри, індивідуальні консультації).
Оцінно-результативний компонент забезпечує аналіз та оцінку рівнів готовності майбутніх вчителів початкової школи до особистісно-орієнтованої діяльності з молодшими школярами.
Виділяють такі рівні готовності:
Ø Формальний (низький) - для студентів характерні негативна мотивація до вибору педагогічної професії, невизнання сучасних виховних парадигм та особливостей навчально-виховної діяльності вчителя початкової школи, відсутність потреби у професійному самовдосконаленні, невміння моделювати виховну взаємодію та діагностувати виховну роботу, труднощі у встановленні контакту з учнівським колективом загалом та окремими учнями зокрема, нездатність до самоконтролю, неадекватність самооцінки, відсутність навичок планування, моделювання, організації педагогічної взаємодії, переважно поверхневі самооцінка та самоаналіз. Низький рівень переважає у студентів, які не усвідомлюють цілі та завдання особистісно-орієнтованої діяльності. Майбутні педагоги цього рівня не виявляють інтересу до навчально-виховної діяльності, володіють уривчастими знаннями про гуманістичні відносини, їм майже не притаманні гуманістичні якості.
Ø Частково - продуктивний (середній) - для студентів характерне позитивно - пасивне ставлення до особистісно-орієнтованої взаємодії у початковій школі, поверхневі знання сутності особистісно-орієнтованих концепцій навчання та виховання та особливостей виховних функцій, слабка сформованість ціннісних установок та професійного ідеалу, початкові вміння планувати та організовувати взаємодію, визначати шляхи самовдосконалення, самооцінки, самоконтролю та самоаналізу, наявність потреби у самовдосконаленні, розширенні кругозору. Студенти усвідомлюють особистісно-орієнтовану взаємодію як необхідне, як одне з напрямків діяльності вчителя початкової школи у контексті гуманістичних парадигм. Відрізняються достатньою сформованістю вмінь моделювати виховну взаємодію, добирати засоби впливу на емоційну сферу школярів, передбачати труднощі, реалізовувати виховні проекти, адекватно оцінювати власну педагогічну компетентність, контролювати себе, критично аналізувати результати навчально-виховної роботи з гіперактивними учнями. Проте практична діяльність цієї групи студентів має переважно репродуктивний характер. Нові, нестандартні ситуації, що виникають у реальному навчально-виховному процесі, викликають у них певні труднощі.
Ø Креативний (високий) - для студентів характерна позитивна мотивація до вибору педагогічної професії, позитивно - активне, дійове ставлення до особистісно-орієнтованої взаємодії у початковій школі, високий рівень сформованості виховної компетентності, свідоме розуміння значення особистісно-орієнтованої взаємодії, її пріоритетності, творче ставлення до організації навчально-виховного процесу, усвідомлення професійного ідеалу та шляхів його досягнення, стійка потреба у професійному самовдосконаленні, високий рівень сформованості вмінь моделювання, планування особистісно-орієнтованої навчальної та виховної роботи, передбачення труднощів, навичок самоконтролю та самоаналізу. У їхній практичній діяльності прослідковується творчий характер. Студенти цього рівня здатні використовувати набуті теоретичні та методичні знання у типових та у нестандартних ситуаціях.
Підготовка учителів початкової школи до особистісно-орієнтованої взаємодії з учнями є складним та багатогранним процесом. Ефективне розв’язання зазначеної проблеми, якість отриманих результатів залежатиме від створення відповідних педагогічних умов. Педагогічними умовами продуктивності процесу підготовки студентів до організації особистісно-орієнтованої діяльності можуть бути обставини, що сприяють розвитку творчої активності, реалізації індивідуального підходу до розв’язання проблем навчання та виховання гіперактивних учнів молодшого шкільного віку, активізації потенціалу педагогічної взаємодії особистості майбутніх педагогів, забезпеченню позиції активних суб’єктів діяльності, гармонійному пізнанню навколишньої дійсності. Серед умов були визначені такі:
. Ціннісно-смислова спрямованість змісту підготовки майбутніх вчителів початкової школи.
Велике значення у професійній підготовці майбутніх вчителів початкової школи до здійснення особистісно-орієнтованої взаємодії надається засвоєнню педагогічних дисциплін, провідним серед яких є курс " Педагогіка". Цей предмет покликаний закласти підвалини педагогічної компетенції, гуманістичної спрямованості, дати поштовх до педагогічної творчості студентів, готувати їх до здійснення особистісно-орієнтованої взаємодії, створити умови для перетворення студента на суб’єкта особистісного та професійного зростання.
Часто на практиці викладання педагогіки здійснюється відірвано від реального навчально-виховного процесу у школі, її вивчення зводиться до опанування теоретичними знаннями з дисципліни. На думку науковців одним із важливих напрямів покращення підготовки майбутніх вчителів до навчально-виховної роботи у вищих навчальних закладах є вдосконалення викладання курсу педагогіки.
У контексті підготовки майбутніх вчителів початкової школи до створення виховних ситуацій передусім слід посилити виховну спрямованість у викладанні цієї дисципліни педагогічного а основі реалізації особистісно-орієнтованого підходу. Я спираюся на концепцію педагогічного процесу Т. Сущешсо, яка вважає особливістю гуманного педагогічного процесу те, що педагог діє не за програмою, а за особистістю, її настроєм, внутрішнім станом. Він створює умови для повного самостворення внутрішніх сил та здібностей особистості шляхом розкріпачення її думки. Привабливість гуманних міжособистісних відносин є однією із найважливіших умов створення високоемоційного тонусу, атмосфери довіри, без якої неможливий розвиток творчої особистості у сфері вільного спілкування.
При побудові педагогічного процесу на таких засадах викладач має стати співробітником студента в самозміні, самоосвіті та самовихованні. Студент являється суб’єктом активної пізнавальної творчої діяльності у процесі спільного розв’язання навчально-виховних завдань. Також необхідно забезпечити розгляд педагогічних проблем з позицій гуманізму, суб’єкт - суб’єктної взаємодії, діалогу з точки зору включеності їх у контекст цілісного освітньо - виховного процесу, з погляду на дитину, як на суб’єкт педагогічної взаємодії.
Посилення виховного впливу педагогіки в процесі підготовки майбутніх вчителів початкової школи до організації особистісно-орієнтованої діяльності потребує системних заходів. З цією метою в змісті навчальної дисципліни насамперед необхідно виокремити теми та питання з проблем особистісно-орієнтованого навчання та виховання, які мають безпосереднє значення у процесі підготовки майбутніх педагогів до особистісно-орієнтованої взаємодії, спрямування їх засвоєння на формування у студентів гуманістичних ціннісних установок, розвиток інтересу до організації особистісно-орієнтованої взаємодії, орієнтацію їх на першочергову реалізацію особистісно-орієнтованої навчальної та виховної діяльності. Важливо посилити їхній зміст включенням оновлених виховних концепцій та підходів, досвіду роботи класиків педагогіки та кращих вчителів - новаторів, яскравих образів із художньої літератури. Необхідно забезпечити усвідомлення майбутніми педагогами сутності процесу навчання та виховання як суб’єкт - суб’єктної взаємодії, невід’ємною складовою якої є моделювання та діагностування результатів педагогічної взаємодії.
Важливо акцентувати увагу студентів на виховних можливостях змісту навчального матеріалу також у процесі засвоєння теорії навчання: функцій процесу навчання, методів навчання, контролю за навчальним досягненнями; вимог до уроку. У викладанні необхідно забезпечити мотиваційну спрямованість, проблемність і використання інтерактивних методик через залучення студентів до активної, творчої навчально-пошукової діяльності під час лекційних, семінарських занять та самостійної роботи.
Доцільним є розробка комплексу самостійних творчих завдань, які мають на меті актуалізацію, використання у нестандартних умовах знань, здобутих під час вивчення питань з теорії виховання, глибоке усвідомлення гуманістичної сутності навчально-виховної діяльності, процесу навчання та виховання, принципів навчання та виховання на сучасному етапі; формування ціннісних орієнтацій та установок.
У контексті цієї вимоги доцільно вдосконалити зміст програми з педагогіки шляхом інтегрування з огляду на те, що у процесі підготовки до організації особистісно-орієнтованої діяльності, майбутні вчителі початкової школи мають набути систему знань про організацію навчально-виховного процесу з різних педагогічних дисциплін: вікової, соціальної, порівняльної педагогіки, історії педагогіки, етнопедагогіки, методики виховної роботи.
Ціннісно-смислова спрямованість на педагогічну професію виявляється у сукупності сталих глибоко усвідомлених та осмислених мотивів та прагнень творчої високоякісної професійної педагогічної діяльності та виступає суттєвим стимулом щодо професійного самовдосконалення майбутніх вчителів.
. Поетапність процесу підготовки до особистісно-орієнтованої взаємодії
Підготовка до організації особистісно-орієнтованої взаємодії передбачає цілісну послідовність навчально-виховних впливів. З позиції цілеспрямованого поетапного формування розумових дій, що лежать в основі процесу самовдосконалення, підготовка до організації особистісно-орієнтованої взаємодії проходить кілька етапів, причому кожен попередній готує до наступного, зумовлюючи перехід на вищий рівень розвитку підготовки. Поступове ускладнення навчального матеріалу та навчально-виховних завдань забезпечує підготовку до організації особистісно-орієнтованої взаємодії таким чином, що кожне нове знання, уміння спирається на попереднє та випливає із нього. У ланцюгу педагогічних впливів від ефективності кожної ланки залежить загальний результат.
Впровадження цієї педагогічної умови вимагає виокремлення у системі підготовки до організації особистісно-орієнтованої взаємодії таких взаємопов’язаних етапів, як: діагностувально-проектувальний, навчально-діяльнісний, рефлексивний, ціннісно-коригувальний, що мають специфічні цільові завдання та результати, провідні форми, методи та прийоми і забезпечують підготовку до педагогічної взаємодії: від посилення мотиваційно-ціннісного ядра особистості через її пізнавально-інтелектуальну сферу до активізації поведінкової. Комплекс педагогічних впливів на підготовку студентів до організації особистісно-орієнтованої діяльності реалізується у логічній послідовності, яка передбачає поступове ускладнення цілей та завдань, поглиблення змісту, розширення кола засвоєного навчального матеріалу та рівня його опрацювання, зростання самостійності та творчої активності студентів в опануванні необхідними знаннями, уміннями та навичками, завдяки чому досягається наступність педагогічних впливів та міцність сформованих особистісних якостей.
. Активізація науково-дослідної роботи студентів
Необхідність залучення майбутніх педагогів до науково-дослідної діяльності зумовлена тим, що вміння забезпечувати особистісно-орієнтовану взаємодію у навчально-виховному середовищі початкової школи передбачає зосередження на потребах вихованців, пристосування методики до їхніх можливостей, стимулювання їхнього розвитку і саморозвитку, турботу про фізичне та емоційне благополуччя. Різнобічне діагностування особистості молодшого школяра має випереджувати та спрямовувати процес педагогічної взаємодії. В свою чергу, впровадження нових педагогічних систем і технологій, використання методу створення виховних ситуацій потребує виявлення їх результативності, позитивних та негативних сторін.
У реалізації поставлених завдань сприятиме системне залучення студентів до науково - дослідної роботи на різних ланках навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі: у процесі вивчення педагогічних дисциплін, у позааудиторній роботі, під час проходження педагогічної практики. Важливе значення в цьому напрямі має написання студентами рефератів, курсових та дипломних робіт, участь у науково - практичних конференціях, виконання системи самостійних творчих завдань дослідницького характеру. В процесі розробки самостійних завдань пошукового характеру слід враховувати нахили та здібності студентів, стан їхньої підготовки до забезпечення особистісно-орієнтованої взаємодії, специфіку навчально-виховної діяльності вчителя початкової школи.
. Залучення майбутніх вчителів початкової школи до особистісно-орієнтованої взаємодії у процесі проходження різних видів педагогічної практики.
Щоб студенти у подальшій професійній діяльності змогли створювати ефективні виховні ситуації, треба виробити у них необхідні навички під час навчання у вищому навчальному закладі. Найбільшою мірою розв’язанню цього завдання сприяє проходження студентами різних видів практики, які є частиною педагогічного процесу у вищому навчальному закладі, невід’ємною та важливою складовою їхньої фахової підготовки, в процесі якої теоретичні знання переходять у практичні дії, практичні ситуації, а саме стають засобом розв’язання практичних завдань.
Педагогічна практика сприяє цілісному становленню особистості вчителя, бо завдяки їй розширюються та поглиблюються, узагальнюються та систематизуються знання, набуті під час вивчення психолого-педагогічних дисциплін та окремих методик; виробляються вміння творчо застосовувати знання у власній педагогічній діяльності; формуються професійно - педагогічні якості, без яких неможливо успішно організувати різні ланки педагогічного процесу у початковій школі; виробляються необхідні вміння та навички; підвищується загальний рівень педагогічної майстерності.
Формування у студентів вміння забезпечувати особистісно-орієнтовану педагогічну взаємодію потребує вдосконалення педагогічної практики, її побудову на інноваційній основі. Для початку майбутнім вчителям початкової школи необхідно опанувати методи та прийоми виховання та навчання на репродуктивному рівні. Але за умов оновлення освітньо-виховного простору це є лише підґрунтям, початковим рівнем підготовки до організації особистісно-орієнтованої взаємодії. Її вищим рівнем є вироблення потреби та вміння творчо використовувати засвоєні виховні технології, методики загалом, вироблення власного стилю професійної діяльності.
Таким чином, важливими складовими системи підготовки майбутніх вчителів початкової школи до організації особистісно-орієнтованої взаємодії є:
· Мета і завдання цього процесу
· Підходи до побудови навчального процесу у вищій педагогічній школі, які забезпечують його спрямованість на підготовку майбутніх вчителів початкової школи до педагогічної взаємодії (системний, акмеологічний, компетентнісний, особистісно-орієнтований)
· Структурні компоненти підготовки до організації особистісно-орієнтованої діяльності (мотиваційно-ціннісного, когнітивно-інтелектуального, операційно-діяльнісного) та їхні функціональні зв’язки
· Зміст формування, підґрунтя якого становлять: гносеологічно-аксіологічна підготовка, професійно орієнтована творча діяльність, операційно-технологічна діяльність, оцінно-рефлексивна діяльність, розвиток професійно - смислового потенціалу майбутнього педагога
· Технологій підготовки - особистісно-зорієнтована, підґрунтя якої становлять інноваційні методи і форми навчання, а саме: підготовка і захист проектів, ділова гра, дискусія, аналіз конкретної педагогічної ситуації, пошук інформації, імітаційні вправи, метод " мозкового штурму", презентації, усні журнали; лекції, практичні заняття, " публічні виступи", лабораторні заняття, робота в мікрогрупах, самостійна та індивідуальна робота, педагогічна практика
· Педагогічні умови та етапи підготовки до педагогічної взаємодії (організаційно - інформаційний, професійно-педагогічне проектування та самовизначення, рефлексивний, ціннісно-коригувальний)
· Критерії (сформованість мотивації до забезпечення особистісно-орієнтованої взаємодії; розвиненість гуманістичної спрямованості та професійно - педагогічної свідомості, мислення; сформованість педагогічної компетентності; розвиненість педагогічної креативності)
· Результат: готовність до організації особистісно-орієнтованої взаємодії у навчально-виховному середовищі початкової школи (професійні та особистісні якості, знання, уміння, навички).