Підготовка вчителя початкової школи до роботи з гіперактивними учнями як психолого-педагогічна проблема
Філософія освіти суспільства завжди пов’язувалася з освітою особистості. Головною метою української системи освіти є створення умов для розвитку та самореалізації особистості громадянина України, формування покоління, здатного навчатися на протязі всього свого життя. Таким чином, пріоритетним напрямом державної політики у сфері розвитку освіти є її особистісна орієнтація. Дана орієнтація на сьогоднішній день визнана педагогічною наукою та практикою. Одним із шляхів її здійснення є особистісно орієнтований характер професійної підготовки майбутнього педагога. Підготовлений до професійної діяльності майбутній фахівець на засадах особистісно-орієнтованої педагогіки у власній професійній діяльності буде орієнтуватися на особистісно орієнтовані технології навчання та виховання молодшого школяра, особливо у роботі з гіперактивними учнями.
Одним із важливих принципів, що покладений в основу сучасного навчання та виховання особистості, зокрема й щодо формування в неї загальної культури, є особистісно-орієнтований підхід, що ставить у центр виховної системи особистість, зосереджуючи увагу на необхідності створення комфортних, безконфліктних та безпечних умов для її всебічного розвитку, реалізації її природних потенціалів. Особистість в даному випадку виступає не тільки як суб’єкт виховання, але й як пріоритетний суб’єкт, який є метою виховної системи, а не засобом досягнення якоїсь іншої мети (що спостерігається в авторитарних та дидактико - центричних технологіях).
Особистісно орієнтований підхід бере свої витоки з гуманістичної теорії, що розглядає дитину як цілісну особистість, яка постійно прагне до само здійснення. Провідними засадами тут є самоцінність особистості, глибока повага та емпатія до неї, врахування її індивідуальності.
Цієї думки дотримувався гідний спадкоємець гуманістичної традиції В.О. Сухомлинський. На думку педагога, найважливішою засадою, на якій ґрунтується загальна орієнтація навчально-виховної роботи - спрямованість на розвиток особистості.
Д. Бєлухін, відстоюючи важливість особистісного підходу, зазначав, що він дає змогу долати однобічність уявлення про те, що психіка людини розвивається тільки по мірі засвоєння надбань людства. Особистість також розвивається і у процесі перетворення суб’єктом дійсності, що його оточує.
В. Рибалка розглядає особистісний підхід як " сукупність концептуальних уявлень, принципів, цільових установок, орієнтацій, медико-психодіагностичних та психодидактичних засобів та зазначає, що " особистісний підхід має базуватися на цілісному науковому уявленні про особистість та концептуальному розумінні її психологічної структури", що має важливе значення для " адекватного розуміння природи особистості дитини, подолання однобічності, характерної для її розвитку в умовах традиційного навчально-виховного процесу, для формування повноцінного ставлення до особистості та для встановлення розвиваючих взаємовідносин між учителем та учнем".
Соціальна та наукова значущість теоретичної розробки проблеми наявності синдрому дефіциту уваги із гіперактивністю знаходить прояв у активному пошуку практичних методик і технологій вивчення учнів з даним відхиленням, їх сімей, виявлення причин проявів гіперактивності, її корекції, застосування нетрадиційних технологій правового та превентивного виховання учнівської молоді. Практична спрямованість даного дослідження вимагає необхідної орієнтації у потоці психолого-педагогічних інновацій практичного характеру, що відображають проблематику гіперактивності.
Аналіз проблеми гіперактивності в сучасній психолого-педагогічній літературі дає підстави вважати, що спільною особливістю гіперактивних учнів є викривлення у спрямованості їх особистості, прагнення задовольняти свої бажання всупереч моральним нормам, не враховуючи вимог та інтересів колективу, суспільства, вчителів, батьків. Через відсутність самокритичності вони ігнорують дисципліну, не підкоряються встановленим нормам та правилам поведінки. В усіх учнів зазначеної категорії рівень намагань та бажань не відповідає їх реальним можливостям. Егоїстична життєва позиція провокує їх оцінювати все з точки зору власної вигоди.
Виходячи із вище зазначеного можна дійти висновку, що робота школи з гіперактивними учнями насамперед повинна бути спрямована на корекцію їх життєвої позиції, формування соціальної активності, виявлення і реалізацію внутрішніх сил та можливостей особистості кожного. Для успішного виконання цього завдання необхідна певна система в роботі школи, активна цілеспрямована діяльність всього шкільного колективу, яка має базуватися на глибокому знанні причин виникнення синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю в учнів, їх індивідуально - психологічних особливостей; на цілеспрямованому залученні до різних видів діяльності з урахуванням позитивних якостей особистості, на тісному контакті педагогів з батьками учнів, що мають таке психічне порушення.
Розв’язати цю проблему можна за умови підвищення професійного рівня педагогів для організації роботи з гіперактивними учнями та вдосконалення їх загальної психолого-педагогічної (теоретичної та практичної) підготовки.
Проблема гіперактивності серед молодших школярів є надзвичайно актуальною в наш час і тому потребує ґрунтовного дослідження та виявлення шляхів подолання.
Існує декілька визначень гіперактивності. В основному вчені трактують її як синдром дефіциту уваги з гіперактивністю. Нижче наведено приклади деяких визначень даного синдрому.
Гіперактивність - це сукупність симптомів, що зустрічаються у дитячому віці, які пов’язані з надмірною психічною та моторною активністю.