Розглянуті вище чинники є ціновими чинниками сукупного по­питу. Їх особливість полягає в тому, що вони опосередковано реалі­зують обернену залежність сукупного попиту від ціни.

Дата: 2025-06-14; Просмотры: 1

Оценка:

0.00 из 5.00 — оценок

Скачиваний: 0

Скачать

1. Практична функція макроекономіки. Об’єкт та предмет макроекономіки. Моделювання як головний метод відображення фактичної поведінки економіки.

Макроекономіка – наука, яка вивчає економіку в цілому на нац рівні, як едине ціле.

Зрозуміти роль макроекономіки у суспільстві означає з’ясувати її практичну функцію. В її основі лежить головна суперечність суспільства: суперечність між безмежними матеріальними потребами людей та обмеженими економічними ресурсами. Не будучи в змозі — з огляду на таку суперечність — повною мірою задовольняти свої потреби, суспільство, проте, може впливати на рівень їх задоволення з метою його зростання. Вирішення цієї проблеми можливе за умов підвищення ефективності використання наявних ресурсів, тобто на основі підвищення ефективності національної економіки.

Є кілька шляхів підвищення ефективності національної економіки. До основних можна віднести такі: забезпечення повної зайнятості ресурсів; досягнення найбільш раціонального розподілу ресурсів між окремими видами виробництва, а також поточними та перспективними потребами; зростання продуктивності ресурсів і мінімізація витрат на виробництво одиниці продукції.

Отже, головною метою суспільства є максимізація рівня задоволення своїх потреб, а головним джерелом її досягнення є зростання ефективності національної економіки. З цього випливає практична функція або головне завдання макроекономіки: воно полягає в необхідності забезпечення суспільства знаннями, спираючись на які можна створювати умови для підвищення ефективності національної економіки і завдяки цьому підвищувати рівень задоволення матеріальних потреб.

Об’єктом макроекономіки є економічна система. Є три типи економічних систем: ринкова, командноадміністративна, змішана економіка. Вони різняться формою власності на матеріальні ресурси і механізмами регулювання економіки. Сучасна економіка є змішаною, в якій співіснують приватна та державна власність та адекватні їм механізми впливу на економічні процеси .

Щоб уміти впливати на економіку для підвищення її ефективності , потрібно знати механізм її функціонування .Тому предметом макроекономіки є механізм функціонування економіки. З метою цого вивчення макроекономіка виконує дві ф-ї: позитивну і нормативну. Перша спрямована на обгрунтування висновків, які пояснюють сучасний стан економічного розвитку країни; друга-на обгрунтуваня рекомендацій щодо шляхів подальшого розвитку національної економіки.

Певні методи надають макроекономіці можливість узагальнювати факти та відображати певні закономірності у функціонуванні економіки. Головним методом такого узагальнення та відображення є моделювання макроекономічних процесів.

Модель-це спрощена картина реальності, абстрактне узагальнення фактичної поведінки досліджуваних явищ в економіці.Застосовуються різні типи моделей: графічні, табличні, схематичні, матегенні та екзогенні. Ендогенні змінні-це внутрішні чиники моделі, які визначаються в процесі її побудови. Екзогенні змінні-це зовнішні для моделі чиники, які визначаються до початку її побудови. Модель показує, як екзогенні змінні впливають на ендогенні.

2. Сутність, принципи та основні категорії СНР. Відмінності СНР від балансу народного господарства.

Система національних рахунків (СНР) ― це система взаємопов’язаних економічних показників, які відображають загальні та найбільш важливі аспекти економічного розвитку, пов’язані з виробництвом і споживанням продуктів і послуг, розподілом і перерозподілом доходів, формуванням національного багатства країни. СНР базується на відповідних методологічних принципах, серед яких основними є :

СНР- система взаємопов.стат.показників, які відобр. Найважливіші аспекти ек.діяльності країни щодо вир-ва і споживання продукції, розподілу і перерозподілу доходів та формування нац.багатства. СНР затвердж.ООН і рекоменд всім країнам.Принципи: 1)продуктивною є будь-яка діяльність, яка приносить дохід її суб’єктам. Цей принцип лежить в основі визн-ня величини доходу, при обчисленні якого беруться до уваги не лише галузі мат.вир-ва, а й галузі, які надають послуги.2)видатки на вир-во нац.продукту дорівн.доходу, одержан.від його реалізації, або вартість факторів вир-ва спожитих при виготовленні нац.продукту, дорівн.доходам, що їх отрим.власники виробн.факторів. Цей принцип лежить в основі ек.рівноваги, до якої економіка постійно прагне. 3)економіка перебуває в постійному кругообігу, котрий являє собою безперервний потік переворень видатків у доходи, а доходів у видатки. Цей принцип свідчить про те, що доходи є ф-цією видатків, а видатки залежать від розподілу доходів.

СНР спирається на певну систему категорій: інституціональна одиниця, сектор, ек.операція, рахунок. Інституціональні одиниці – резиденти та нерезиденти. Сектори: підп-ва (не фінансові), фін.установи, громад.та приватні організації, які обслуг.дом.госп-ва, дом.госп-ва, зовнішньоек.зв’язки. Ек.операції: операції з товарами та послугами, розподільчі операції, фін.операції. Рахунки: вн.економіки (вир-ва, утв-ня доходів, розподілу доходів, вик-ня доходів та капіталу, поточних операцій з капіталом, фін.рахунок), зовн.економіки (пот.операцій, операцій з капіталом, фін.рахунок).

Особливістю методології СНР є також те, що ключовим поняттям у структурі показників виробництва є додана вартість ― характеризує внесок конкретної сукупності факторів виробництва у створення вартості в масштабах економіки в цілому. Додана вартість (ДВ) як внесок кожного окремого виробника розглядається в СНР стосовно виробника, а не продукту. А повна вартість (валовий випуск) матеріальних благ і послуг включає крім ДВ також і проміжне споживання.

СНР спирається на низку макроекономічних показників, за допомогою яких вимірюються результати функціонування національної економіки. Первинним таким показником є валовий випуск (ВВ), який відображає повну ринкову вартість усіх товарів та послуг, вироблених у країні за певний період. Але найбільше значення серед макроекономічних показників має валовий внутрішній продукт (ВВП).

За своєю суттю ВВП — це ринкова вартість кінцевої продукції або додана вартість, створена резидентами всередині країни. Кінцевою продукцією є лише та частка валового випуску, яка спрямовується на невиробниче споживання, інвестування та експорт. Це означає, що при обчисленні ВВП із валового випуску має відніматися проміжна продукція, яку використовують для виробництва товарів та послуг і яка прибирає форми матеріальних витрат (МВ).

3. Економічна сутність валового випуску та валового внутрішнього продукту. Методи їх розрахунку. Сутність дефлятора ВВП та індексу споживчих цін, їх порівняння.

ВВП – це ринк.вартість кінц.продукції або додана вартість, ств.резидентами всередині країни. Кінц.продукцією є лише та частка ВВ, яка спрямив.на невиробн.споживання, інвестування та експорт. Це озн., що при обчислення ВВП із ВВ має відніматися проміжна продукція, тобто МВ, які використ.

ВВП можна обчислити трьома методами:

1)виробничим методом: ВВП = (ВВ – МВ) + чпп, де (ВВ – МВ) — додана вартість усіх галузей економіки, ЧПП — чисті продуктові податки, тобто продуктові податки мінус субсидії;

2)методом доходів (розподільчим):

ВВП = ЗП + ВКП + ЗД + ЧНП, де ЗП — зарплата найманих працівників, ВКП — валовий корпоративний прибуток, ЗД — змішаний дохід, ЧНП — чисті неприбуткові податки, тобто неприбуткові податки мінус субсидії;

3) методом видатків (кінцевого використання). ВВП, обчисле-
ний цим методом, відображає основну тотожність національних
рахунків і є основним предметом макроекономічного аналізу. Тому формулу ВВП за цим методом побудуємо на базі англійської абре-
віатури:

Y = C + І + G +NX,

де Y — валовий внутрішній продукт, С — споживчі видатки, І — валові приватні інвестиції, G — державні закупівлі, NX — чистий експорт, який обчислюється як різниця між експортом (Х) та імпортом (М), тобто NX = X – M.

Індекс споживчих цін (Р^с) відображає зміни загального рівня цін і тарифів на товари і послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Цей індекс розраховується на базі двох інформаційних потоків: 1) даних , що одержуються шляхом щомісячної реєстрації цін і тарифів на споживчому ринку; 2) даних вибіркового обстеження домогосподарств про структуру їх фактичних витрат на споживання.

Дефлятор ВВП (Р ^Y ) характеризує динаміку загального рівня цін. Дефлятор ВВП – індекс цін, який відображає зміну цін на всю сукупність товарів та послуг:

Дефлятор ВВП показує темп зростання номінального ВВп за рахунок цін в аналізованому році порівняно з попереднім. Але, як відомо, на величину номінального ВВП вплив.зміни як фіз..обсягу продукції, так і рівня цін. Тому для визначення ВВП з урахуванням лише зміни фіз.обсягу вир-ва потрібно здійснити коригування показника ном.ВВП. процес коригування ном.ВВП здійсн.за допомогою дефлятора ВВП. Це дає змогу інфлювати (збільшити грош.вираз ВВП з урахуванням динаміки цін) або дефілювати (зменшити грош.вираз ВВП з урахуванням динаміки цін). Результатом цього коригування є обчислення реального ВВП для кожного року у постійних цінах, тобто цінах базового року:

Завдяки інфлюванню ном.ВВП грош.вираз реального ВВП збільшується в ті роки, в яких ціни були нижчими від цін баз.року. За допомогою дефілювання ном.ВВП грош.вираз реального ВВП зменшується стосовно тих років, в яких ціни були вищими від цін базового року. Спираючись на дефлятор ВВП, можна також обчислити приріст (зменшення) ном.ВВП за рахунок цін:

8.Макроекономічна рівновага у моделі AD-AS: короткостроковий та довгостроковий аспект.

Внутрішньою властивістю ринкової економіки є її постійне тяжіння до рівноваги. В узагальненому вигляді рівновага в економіці є рівновагою між сукупним попитом і сукупною пропозицією, тобто AD = AS. Тому модель AD–AS є базовою моделлю економічної рівноваги.

Слід розрізняти рівновагу короткострокову і довгострокову. Короткострокова рівновага відображує рівновагу між сукупним попитом і короткостроковою сукупною пропозицією. Довгострокова рівновага — це рівновага між сукупним попитом і короткостроковою сукупною пропозицією, яка дорівнює довгостроковій сукупній пропозиції. Короткострокова сукупна пропо­зиція може збігатися або не збігатися з довгостроковою сукупною пропозицією. Вони збігаються, якщо економіка знаходиться в стані повної зайнятості, і не збігаються, якщо економіка потрапляє у стан неповної або надмірної зайнятості. Це означає, що короткострокова рівновага може забезпечуватися в умовах різного рівня зайнятості. На противагу їй довгострокова рівновага може спостерігатися лише в економіці з повною зайнятістю.

У макроекономічному аналізі економічна рівновага фіксується як результат відповідних змін в економіці. Проте реально в кожний окремий проміжок часу рівноваги в економіці не існує. Ринковий механізм постійно створює передумови як для порушення, так і для відновлення економічної рівноваги. Тому рівновага — це не статична, а динамічна властивість економіки, яка реалізується лише в тенденції.

Порушення рівноваги в економіці можуть спричинятися змінами як в сукупному попиті, так і в сукупній пропозиції, що викликаються неціновими чинниками. Розглянемо механізм відновлення економічної рівноваги на основі моделі AD—AS після її порушення спочатку сукупним попитом, а потім сукупною пропозицією. При цьому слід врахувати, що існує кілька гіпотез відносно того, як ціни і заробітна плата реагують на порушення економічної рівноваги в короткостроковому періоді. Оскільки всі вони є лише іншою інтерпретацією однієї моделі, то тут і надалі будемо спиратися на одну з них — гіпотезу негнучкої зарплати. Згідно з цією гіпотезою очікуваними цінами є ціни, визначені на базі адаптивних очікувань.

4. Показники ринку праці. Види безробіття. Втрати ВВП від безробіття: закон Оукена, його математична формалізація, методи вимірювання «природного» безробіття.

Робоча сила — економічно активна частина населення, яка має здібності до праці і бажання працювати.

Зайнятість населення — це діяльність працездатного населення країни, спрямована на відтворення валового внутрішнього продукту та національного доходу. Вона визначається чисельністю осіб, що виконують будь-яку роботу за певну заробітну плату або з метою отримання інших видів доходу

Зайнятість як економічна категорія –це сукупність економічних, правових, соціальних, національних відносин, пов*язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та його участю у суспільно корисній діяльності, що приносить доход.

Розрізняють повну та неповну зайнятість населення. Повна зайнятість населення означає повне використання всіх придатних трудових ресурсів. В умовах неповної зайнятості частина трудового потенціалу країни не використовується у зв'язку з пере­вищенням пропозиції над попитом робочої сили.

Міжнародна статистика, крім цього, поділяє все насе­лення на дві категорії: “економічно активне населення” і "економічно пасивне населення". Економічно активне населення включає: осіб найманої праці; самостійних робітників; осіб, які тимчасово не пра­цюють з об'єктивних причин (хвороба, відпустка тощо);неоплачуваних членів сім'ї в працездатному віці; осіб, які поєднують навчання з працею на умовах неповного робо­чого часу; учнів та осіб, які проходять профпідготовку. Економічно пасивне населення включає всіх тих, хто неза­лежно від віку та статі не входить до вищевизначеної категорії.

Безробіття — це економічне явище, коли частина економічно активного населення не має можливості використати свою робочу силу, тобто це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї.

Кількісна визначеність безробіття – рівень безробіття обчислюється за такою формулою:

РБ = ЧБ/ ЧРС*100,

де РБ- рівень безробіття, %; ЧБ- чисельність безробітних, чол.; ЧРС- чисельність робочої сили, чол.

У залежності від причин, які викликають безробіття, слід розрізняти декілька його видів.

- фрикційне безробіття (тимчасове безробіття, яке пов*язане з добровільним чи вимушеним пошуком або очікуванням роботи). Воно стосується тих осіб, які не працюють у зв'язку із добровільною зміною місця роботи. У суспільстві завжди існує певна кількість осіб, що змінюють місце працевлаштування у зв'язку із незадоволенням рівнем з/п, умовами праці, місцем проживання тощо. Безробіття, пов'язане із пошуками чи очікуванням роботи, є відносно короткочасним;

- інституціональне безробіття (пов'язане з функціонуванням самих інститутів ринку робочої сили та факторами, які впливають на його попит та пропозицію (неповна інформація про вакансії, завищений рівень допомоги по безробіттю та інше, тобто іноді надмірні соціальні виплати, запровадження гаранто­ваного мінімуму заробітної плати, недосконалість подат­кової системи тощо призводять до того, що деяка частина працездатного населення не поспішає працевлаштовуватись, збільшуючи тим самим загальну кількість без­робітних);

- структурне безробіття. Воно виникає під впливом структурних диспропорцій на ринку праці, тобто коли з'являються невідповідності між попитом і пропозицією робочої сили за професією, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками. Отже, виникає ситуація, за якої структура робочої сили не відповідає новій структурі робочих місць, внаслідок чого з'являється структурне безробіття.

- циклічне безробіття. Воно виникає внаслідок цикліч­ного спаду виробництва і є результатом зниження сукуп­ного попиту на робочу силу, тобто пов*язане з тією фазою економічного циклу, яка пов*язана з кризовими явищами в економіці.

Фрикційне та структурне безробіття дістало інтегровану назву — "природне безробіття”. Природне безробіття — це такий рівень безробіття, який забезпечується в умовах рівноваги на ринку праці і слугує індикатором повної зайнятості. Для аналізу рівня зайнятості фактичне безробіття порівнюється з природним безробіттям. Якщо фактичне безробіття відповідає природному рівню, то це означає, що економіка знаходиться в стані повної зайнятості: працюють усі, хто може і хоче працювати, а не працюють ті, хто не може або не хоче працювати.

Найпростіший спосіб вимірювання природного рівня безробіття полягає в його обчисленні як середньорічного рівня безробіття за тривалий період. Такий спосіб спирається на положення, згідно з яким середній рівень фактичного безробіття за великі проміжки часу згладжує його циклічні коливання навколо природ­ного рівня. Це означає, що природний рівень безробіття є довгостроковим рівноважним рівнем безробіття, до якого постійно тяжіє ринок праці.

Інший підхід до обчислення природного рівня безробіття пропонує Г. Манків. Він виходить з того, що рівновага на ринку праці спостерігається тоді, коли кількість звільнених з роботи дорівнює кількості працевлаштованих:

де v — коефіцієнт працевлаштування, який відображає частку працевлаштованих безробітних у складі безробітних;

l — коефіцієнт звільнення, який відображає частку звільнених працівників у складі зайнятих;

(L – U) — кількість зайнятих (робоча сила — безробітні).

Якщо обидві частини рівняння (3.4) поділити на L, то можна визначити природний (рівноважний) рівень безробіття:

.

Для визначення втрат ВВП у світов.практиці використ.положення та висновки досліджень Артура Оукена. Америк.економіст на основі макроекон.аналізу дійшов висновку, згідно з яким: якщо фактич.безробіття перевищ.рівень природного безробіття на 1%, то втрати ВВП склад. 2,5%. Це положення дістало назву закону Оукена. Спираючись на закон Оукена, можна обчислити втрати ВВП від надмірного (цикл.) безробіття. Таке обчислення можна розкласти на декілька етапів. Перший – обчисл.відсотка відставання факт.ВВП від потенційного ВВП: В= (РБф – РБп) 2,5. Другий – якщо прийняти за 100%, то звідси ВВП_ф дорівнює:

Третій – оскільки нам відомо ВВПп і ВВПф, то звідси витрати економіки від цикл.безробіття будуть дорівнювати: , де ВВПd-- втрати ВВП від цикл.безробіття.

5. Неокласична та кейнсіанська модель ринку праці.

Неокласична теорія виходить з того, що за умови досконалої конкуренції і гнучкої з/п, попит підпиємств на роб силу на працю пов’язується з досягненням максимізації прибуткуЦя теорія спирається на передумови, що на ринку праці панує досконала конкуренція з абсолютно гнучкою заробітною платою, а критерієм попиту підприємств на працю є максимізація прибутку. З огляду на це, підприємства, визначаючи свій попит на робочу силу, зіставляють приріст витрат на працю з вигодами від її використання, тобто приростом доходу. Це означає, що кожне підприємство збільшуватиме попит на пра­цю, допоки приріст його витрат на оплату праці не перевищить приріст виручки від реалізації продукту:

Прихильники неокласичної теорії спираються не на номінальну, а реальну заробітну плату.

Згідно з неокласичною теорією попит на працю є спадною функцією від реальної заробітної плати:

Незважаючи на здешевлення праці (зменшення реальної заробітної плати), підприємства не збільшуватимуть попит на працю, якщо при цьому не відбуватиметься зростання попиту на продукцію їхнього виробництва. Це означає, що на умовах максимізації прибутку попит на працю залежить від двох змінних: є спадною функцією від реальної заробітної плати та зростаючою функцією від реального продукту.

Якщо ми зменшуємо заробітну плату, то забезпечуємо собі прибуток. Отже, реальна заробітна плата лежить в основі неокласичної теорії ринку праці й у разі визначення функції пропозиції робочої сили. Чим вищою є реальна заробітна плата, тим більшою є пропозиція робочої сили. Отже, пропозиція праці є зростаючою функцією від реальної заробітної плати:

Кейнсіанська теорія. Для пояснення механізму функціонування ринку праці ця теорія спирається на передумови, відмінні від неокласичної теорії. Принципово відмінною є позиція кейнсіанців щодо попиту на працю. В обґрунтуванні функції попиту на працю вони не враховують заробітну плату, оскільки вважають її негнучкою в короткостроковому періоді. Попит на працю кейнсіанці ставлять у залежність від сукупного попиту. Це означає, що в кейнсіанській теорії сукупний попит зумовлює не тільки обсяг продукції, який має бути вироблений економікою, а й ту кількість праці, що необхідна для її виробництва. Що стосується граничної продуктивності праці, то в кейнсіанській теорії вона використовується для визначення верхньої межі заробітної плати, на яку погоджуються підприємці під час укладання угод із робітниками. Звідси випливає кейнсіанська функція попиту на працю:

(3.10)

Визначаючи функцію пропозиції праці, прихильники кейнсіанської теорії, на відміну від неокласиків, спираються не на реаль­ну, а на номінальну заробітну плату. Кейнс вважав, що номінальна заробітна плата може змінюватися лише в один бік — у бік зростання, оскільки намагання підприємців зменшити реальну заробітної плату через зниження номінальної заробітної плати викликає сильнішу протидію, ніж зниження реальної заробітної плати в результаті зростання цін. Зі збільшенням номінальної заробітної плати пропозиція праці збільшується. Отже, пропозиція праці в кейнсіанському варіанті є зростаючою функцією від номінальної заробітної плати:

Отже, кейнсіанська концепція стверджує, що з/п не впливає на фугкціонування ринку праці.

6. Економічна сутність сукупного попиту. Цінові та нецінові чинники сукупного попиту. Графічна інтерпретація.

Сукупний попит (AD) — це сукупність вітчизняних товарів і послуг, які мають бажання купити резиденти і нерезиденти з метою задоволення своїх платоспроможних потреб. Суб’єктами сукупного попиту є домогосподарства, підприємства, уряд та іноземці. У зв’язку із цим сукупний попит можна визначити як суму попиту домашніх господарств на споживчі товари і послуги, підприємств на інвестиції, урядового попиту на державні закупівлі та попиту іноземців, який дорівнює чистому експорту:

Y^AD = C + I + G + NX .

Сукупний попит є категорією ринку, на якому ціна відіграє головну регулювальну роль — пов’язує між собою сукупний попит і сукупну пропозицію. Інші чинники сукупного попиту враховуються в його функції як зовнішні екзогенні змінні.

Сукупний попит знаходиться в оберненій залежності від ціни. При цьому під ціною розуміється загальний рівень цін в економіці, тобто ціна ВВП. Отже,Виразимо залежність між сукупним попитом і ціною за допомогою графіка.На горизонтальній осі відкладемо обсяг реального ВВП, який відображує сукупну кількість товарів і послуг (Y), а на вертикальній — загальний рівень цін на товари та послуги (Р).

Рис. 4.1. Крива сукупного попиту

Як видно з графіка, у разі зниження ціни від P₁ до P₂ сукупний попит збільшується від Y₁ до Y₂. Отже, сукупний попит є спадною функцією від ціни. Тому крива сукупного попиту має від’ємний нахил. За своєю формою вона аналогічна кривій однотоварного попиту, тобто ринкового попиту на окремі види товарів і послуг, але за своїм змістом суттєво відрізняється від останньої.

Почну з того, що між сукупним попитом і ціною немає безпосередньої залежності. Проте між ними існує опосередкована залежні­сть, яка проявляється за допомогою трьох чинників, якими є: ефект процентної ставки, ефект багатства та ефект чистого експорту.

Ефект процентної ставки полягає в тому, що у разі зростання загального рівня цін покупцям товарів і послуг потрібно більше грошей для оплати купівельних операцій. Отже, зростає попит на гроші, що за незмінної пропозиції грошей викликає підвищення їх ціни, тобто процентної ставки. Внаслідок цього сукуп­ний попит зменшується за рахунок попиту на ті товари, для купівлі яких потрібно запозичувати (купувати) гроші. Ефект багатства пов’язаний з такою формою багатства, як фінансові активи. Зі зростанням цін в економіці реальна вартість, тобто купівельна спроможність нагромаджених домогосподарствами фінансових активів зменшується..Ефект чистого експорту відображує вплив загального рівня цін на результати зовнішньоторговельної діяльності країни. Вплив цього чинника на сукупний попит проявляється тоді, коли ціни на вітчизняні товари зростають або зменшуються порівняно з цінами на аналогічні іноземні товари, тобто коли змінюються відносні ціни. Якщо ціни на вітчизняні товари піднімуться вище за ціни на іноземні товари, вітчизняні покупці почнуть віддавати перевагу імпортним товарам. Це збільшить імпорт і зменшить сукупний попит за рахунок скорочення чистого експорту. Отже, ефект чистого експорту також свідчить про обер­нений зв’язок між ціною ВВП і сукупним попитом.

Розглянуті вище чинники є ціновими чинниками сукупного по­питу. Їх особливість полягає в тому, що вони опосередковано реалі­зують обернену залежність сукупного попиту від ціни.

Крім ціни на сукупний попит впливають й інші чинники, що не пов’язані зі зміною цін. Усі такі чинники називаються неціновими чинниками сукупного попиту. Вони є зовнішніми екзогенними змінними функції сукупного попиту.

Нецінові чинники є неоднорідною сукупністю. Визначаючи їх, слід враховувати, що сукупний попит складається з таких чотирьох компонентів: споживчий попит (С), тобто попит домашніх господарств на споживчі товари і послуги; інвестиційний попит (І), тобто попит підприємств на приватні інвестиції; урядовий попит (G) і попит іноземців (NX). Тому нецінові чинники сукупного попиту слід поділити на відповідні чотири групи.

На кожний компонент сукупного попиту впливають різні нецінові чинники.

7. Економічна сутність сукупної пропозиції. Характеристика окремих відрізків сукупної пропозиції. Нецінові фактори впливу на сукупну пропозицію.

Макроекономісти вирізняють дві моделі короткострокової сукупної пропозиції. Одна з них називається крайнім випадком. В її основі лежить абсолютна негнучкість цін і заробітної плати. У крайньому випадку короткострокова сукупна пропозиція не залежить від ціни, а є функцією лише сукупного попиту, тому її крива має вигляд горизонтальної лінії. Інша модель називається основною. Вона спирається на припущення, що в короткостроковому періоді ціни є гнучкими. Згідно з основною моделлю короткострокова сукупна пропозиція є зростаючою функцією від ціни, а її крива має додатний нахил.

Додатний нахил кривої короткострокової сукупної пропозиції поділяється переважною більшістю макроекономістів. Але серед них існують суттєві розбіжності щодо теоретичного інструментарію, який пояснював би додатний нахил цієї кривої. Тому висувається кілька гіпотез, в основі яких лежать різні припущення щодо причинно-наслідкових зв’язків між ціною і короткостроковою сукупною пропозицію. До основних гіпотез можна віднести такі: негнучкої заробітної плати, неправильних уявлень працівників, недосконалої інформації, негнучких цін. Спільною основою всіх гіпотез є функція короткострокової сукупної пропозиції, згідно з якою обсяг виробництва в короткостроковому періоді відхиляється від потенційного ВВП пропорційно відхиленню фактичного рівня цін від їх очікуваного рівня.

Отже, основна модель передбачає, що сукупна пропозиція в короткостроковому періоді є зростаючою функцією від ціни, внаслідок чого її крива має додатний нахил.

Якщо фактичний рівень цін відхиляється від їх очікуваного рівня, то в такому самому напрямі обсяг виробництва відхиляється від потенційного рівня. При цьому очікуваний рівень цін — це рівень цін повної зайнятості, оскільки працівники і підприємці враховують його в процесі ухвалення рішень щодо обсягів виробництва та рівня номінальної заробітної плати, яка має врівноважувати ринок праці та унеможливити циклічне безробіття. Звідси випливає функція короткострокової сукупної пропозиції:

,(4.4)

де Y^AS — обсяг виробництва (сукупна пропозиція) у короткостроковому періоді; a — чутливість обсягів виробництва до відхилення фактичного рівня цін від очікуваного їх рівня. Показує, наскільки грошових одиниць фактичний ВВП відхиляється від потенційного ВВП у разі відхилення фактичного рівня цін від очікуваного рівня на один процентний пункт; P , P^e — відповідно фактичний та очікуваний рівень цін.

Для унаочнення рівняння (4.4) звернемося до рис. 4.5.

На рис. 4.5 початкова рівновага в економіці знаходиться в точ­ці Т₁. У цій точці крива AS перетинається з кривою AD₁ на умовах, що фактичний рівень цін збігається з очікуваним рівнем, тобто Р₁ = Р^е, безробіття дорівнює природній нормі, а фактичний обсяг виробництв знаходиться на потенційному рівні, тобто Y₁ = Y_р. Тепер припустимо, що внаслідок збільшення сукупного попиту фактичний рівень цін зростає від Р₁ до Р₂, що вищий за очікуваний рівень. Внаслідок цього здешевлюється праця і у підприємців з’являється мотивація збільшити обсяг виробництва порівняно з потенційним рівнем, тобто від Y₁ до Y₂.

Отже, якщо фактичний рівень цін перевищує очікуваний рівень (Р > Р^е), то фактичний обсяг виробництва перевищує його потенційний рівень (Y > Y_р). Звичайно, що коли фактичний рівень цін буде менший за їх очікуваний рівень (Р < Р^е), то фактичний об-
сяг виробництва буде менший за його потенційний рівень (Y < Y_р).

Нецінові чинники короткострокової сукупної пропозиції — це такі чинники, які змінюють середні витрати і прибутковість підприємств за даного рівня товарних цін, що спонукає підприємства змінювати обсяг виробництва. Графічну інтерпретацію впливу нецінових чинників на короткострокову сукупну пропозицію наведено на рис. 4.6.

Як бачимо, вплив нецінових чинників на криву короткострокової сукупної пропозиції суттєво відрізняється від впливу на неї цін. Зміна сукупної пропозиції під впливом товарних цін відображується на графіку за допомогою переміщення точки економічної рівноваги вздовж нерухомої кривої AS, що відповідно змінює обсяг виробництва (див. рис. 4.4 та 4.5). У випадку з неці­новими чинниками виникає інша графічна ситуація.

Як видно з рис. 4.6, під впливом нецінових чинників крива AS зміщується у відповідний бік. Завдяки цьому адекватно змінюється місцезнаходження точки економічної рівноваги на кривій сукупного попиту, а також обсяг виробництва і товарні ціни. Отже, нецінові чинники — це зовнішні екзогенні змінні моделі короткострокової сукупної пропозиції. Коли вони враховуються, обсяг виробництва і ціни на продукцію стають ендогенними змінними даної моделі.

До основних нецінових чинників короткострокової сукупної пропозиції можна віднести такі: 1) ресурсові ціни (ціни на ресурси); 2) продуктивність ресурсів; 3) субсидії підприємствам і податки на підприємства. Серед нецінових чинників сукупної пропозиції найбільш мінливими є ресурсові ціни. Це стосується як ціни на робочу силу, тобто номінальної заробітної плати, яка може змінюватися незалежно від товарних цін, так і цін на матеріаль­ні ресурси (сировина, матеріали, паливо тощо). Якщо ресурсові ціни зростають, то за інших незмінних умов збільшуються середні витрати і зменшується рівень прибутковості виробництва. Це викликає скорочення обсягів виробництва і підвищення товарних цін.

Продуктивність ресурсів залежить від технологічного рівня виробництва і впливає на обсяг продукції, яку економіка спроможна виробити за наявної кількості ресурсів. Зростання продуктивності ресурсів є однією із передумов збільшення довгострокової сукупної пропозиції, що викликає зміщення її кривої вправо. У короткостроковому періоді тимчасове зростання продуктивності ресурсів зменшує середні витрати. Це підвищує прибутковість виробництва, збільшує його обсяг і знижує товарні ціни.

Субсидії, які держава надає підприємствам, занижують дійсну величину середніх витрат. Тому у разі їх застосування прибутковість виробництва підвищується. Це стимулює підприємства збільшувати обсяг виробництва і викликає зниження товарних цін.

До нецінових чинників відносять і оподаткування підприємств. Для підприємств податки також є витратами, оскільки від їх рівня залежить чистий прибуток, тобто частина прибутку, якою підприємства можуть вільно розпоряджатися. Якщо рівень оподат­кування підприємств зростає, то чистий прибуток зменшується. І навпаки. В першому випадку збільшується обсяг виробництва і знижуються товарні ціни.

9. Механізм функціонування грошового ринку: грошові агрегати, пропозиція, попит, рівновага на грошовому ринку. Навести необхідні формули визначення попиту на гроші.

Гроші – це загальновизнаний засіб платежу за товари та послуги. В умовах сучасного ринку грошовий обіг складається з готівкових та безготівкових грошей.

Готівкові гроші – це паперові гроші (банкноти) і монети. Монети чеканяться, як правило, казначейством і вводяться в обіг Нацбанком. Банкноти початково випускались всіма банками як векселі. Згодом вони набіли сили національних грошей. Їх емісію здійснює тільки Нацбанк.

Безготівкові гроші – це записи на банківських рахунках і внески в комерційних банках. Вони називаються банківськими грошима. В розвинутих країнах світу переважна частка всіх грошей припадає на банківські гроші. До них відносять банківські депозити (поточні або термінові рахунки), чеки і кредитні картки.

Суть грошей виявляється в їх функціях. Визначимо чотири основні функції: міра вартості, засіб обміну, засіб нагромадження, засіб платежу.

Вся сукупність готівкових і безготівкових грошей складає грошову масу.

З визначенням грошей можна визначити і їх ринки:

Грошовий ринок – це ринок, на якому економічні суб’єкти купують необхідні їм ліквідні засоби, виписуючи на себе або пускаючи в обіг короткострокові зобов’язання, тобто банкноти.

Кредитний ринок – ринок позичкового капіталу – це ринок, який забезпечує рух фінансових засобів від тих, хто заощаджує, до тих, хто інвестує. Ринок позичкового капіталу відрізняється тим, що зобов’язання, які знаходяться в обігу є довгостроковими.

Ці два ринки перетинаються і утворюють грошово-кредитний ринок.