Трудова мотивація – процес вибору й обґрунтування способу участі людини у виробничому процесі.
Тема 10. Мотивація персоналу та оплата праці.
- Сутність мотивації персоналу до ефективної праці.
- Економічна сутність оплати праці.
- Форми і системи оплати праці.
- Особливості організації оплати праці в сучасних умовах.
1. Сутність мотивації персоналу до ефективної праці.
У міру розвитку суспільного виробництва, переходу до постіндустріальних засад його функціонування дедалі очевиднішим стає фундаментальне значення людських ресурсів у розвитку цивілізації. Економічною наукою доведено (і підтверджено практикою), що за сучасних умов господарювання прогрес забезпечує людина і її мотивація.
Аксіомою вже стало визнання того, що ефективність праці за інших однакових умов визначається особистим ставленням людини до праці, її мотиваційними настановами та трудовою поведінкою. У свою чергу, трудову поведінку детерміновано (складають) впливом багатьох чинників, які діють з різною силою і в різних напрямах. Це означає, що формування трудової поведінки людини не можна розглядати як стандартизований, уніфікований процес. Навпаки, трудова поведінка людей надзвичайно різноманітна, оскільки вона є наслідком складного взаємосполучення широкого кола потреб, інтересів, мотивів, ціннісних орієнтацій, переконань, поглядів, умов трудової діяльності.
Проблема спонукування людей до продуктивної праці не нова. Протягом багатьох століть вона хвилювала науковців, і це не випадково: працею створюється матеріальна і духовна культура суспільства. Як писав один із класиків політичної економії В. Петті: «земля — мати багатства, а праця — батько його».
У загальному розумінні мотивація — це сукупність рушійних сил, які спонукають людину до виконання певних дій. Ці сили можуть мати як зовнішнє, так і внутрішнє походження і змушувати людину свідомо чи несвідомо робити ті чи інші вчинки.
Природа сил, здатних суттєво вплинути на трудову активність, надзвичайно складна.
Мотивація не є матеріальним фактом, який можна побачити на власні очі чи визначити емпірично (дослідно). Збагнути її суть можна тільки аналізуючи поведінку людини, порівнюючи її дії під впливом тих чи інших спонукальних причин.
Для всебічної характеристики поняття мотивації слід передовсім з'ясувати сутність основних категорій, які мають безпосереднє відношення до способу і логіки поведінки людини в процесі трудової діяльності.
Мотивація – це взаємодія об’єктивних (потреби, інтереси, соціальні норми, суспільні відносини) і суб’єктивних детермінант (складових) трудової діяльності (знання, цінність орієнтації, самооцінка, рівень усвідомлення потреб, сенс життя, ідеали, життєвий досвід, прагнення, установки, особливості менталітету).
Мотивація трудової діяльності – це процес забезпечення пріоритетності трудової діяльності до даних обставин; включає мотивацію підготовки до процесу праці, мотивацію праці, мотивацію зайнятості в системі трудових відносин, мотивацію володіння засобами виробництва, мотивацію розвитку конкурентоспроможності тощо; обумовлюється впливом різноманітних потреб, інтересів, цінностей та ідеалів, ціннісних орієнтацій, мотивів, мотиваційних установок людини у сфері праці.
Трудова мотивація – процес вибору й обґрунтування способу участі людини у виробничому процесі.
Опрацьовуючи теоретичні і прикладні аспекти мотивації, необхідно зосередитися на чинниках, які змушують людину діяти та активізувати свої дії. До тих, що мають засадничий характер, слід віднести потреби, інтереси, мотиви і стимули.
Потреби людини — це завжди відчуття нестачі чогось, стану нерівноваги, дефіциту, на усунення яких спрямовані дії людини.
М отиви — усвідомлені причини діяльності, спонукання людини до дії для задоволення потреб.
Найпоширенішими є такі типи класифікації:
а) за природою — первинні (фізіологічні і, як правило, природжені) і вторинні (психологічні, які усвідомлюються з досвідом);
б) за суб'єктами вияву (особисті, групові, колективні, суспільні тощо);
в) за кількісною визначеністю і можливостями задоволення (абсолютні, дійсні, платоспроможні, задоволені);
г) за характером, причиною виникнення (матеріальні, трудові, статусні)
Залежно від кількісної визначеності і можливостей задоволення всю сукупність потреб поділяють, як уже було сказано, на абсолютні, дійсні, платоспроможні й задоволені.
Абсолютні потреби полягають у самому тільки бажанні володіти товарами та користуватися послугами. Вони не пов'язані ні з можливостями виробництва, ні з доходами споживачів і мають абстрактний характер.
Дійсні потреби формуються в рамках досягнутого рівня виробництва. Вони, як і абсолютні, не пов'язані з платоспроможністю споживачів, але на відміну від абсолютних є конкретними, тобто спрямованими на певний предмет чи послугу, які справді виробляються і пропонуються споживачеві.
Платоспроможні потреби визначаються відповідними можливостями споживачів. З цими потребами споживач виходить на ринок, і вони набирають форми платоспроможного попиту.
До задоволених потреб відносять ті, що фактично задовольняються наявними благами та послугами. Задоволення їх залежить від рівня розвитку виробництва і платоспроможності споживачів.
Платоспроможні потреби перетворюються на задоволені тоді, коли на ринку є достатня кількість товарів та послуг, які за своїми споживчими якостями відповідають вимогам покупців.
Отже, роль потреб у сфері праці полягає в тім, що вони спонукають людей до дій, трудового вибору на ринку праці, породжують інтерес до отримання професії, до результативної праці, професійного розвитку та професійного самовдосконалення, самореалізації у праці. Намагаючись задовольнити свої потреби людина вибирає лінію своєї поведінки у сфері праці.
Трудові м отиви з'являються майже одночасно з виникненням потреб та проходять певні стадії, аналогічні стадіям формування останніх. Мотив — це своєрідна реакція людей на їх певні інтереси, тобто усвідомлені потреби.