30 .Задоволеність працею: сутність, чинники, види.
Дослідження формування задоволеності працею, її динаміки є однією із значущих проблем соціальної психології і психології праці, де задоволеність розглядається як важливий показник соціально-психологічного клімату і ефективності діяльності.
1.Задоволеність працею - емоційно-оцінне ставлення особистості або групи до виконуваної роботи і умов її протікання.
Може виконувати, як позитивну, так і негативну роль.
Від задоволеності працею, вдосконалення форм її організації, гуманізації змісту залежить економічна ефективність праці.
2.Задоволеність роботою досягається при врахуванні двох груп чинників:
А) «мотиваційних» чинників - вміст праці, досягнення в роботі, визнання з боку оточуючих, можливість кваліфікаційного зростання.
Б) «гігієнічних» чинників - умови праці, заробітна плата, лінія поведінки адміністрації, взаємини між працівниками. За наявності сприятливих «гігієнічних» чинників виникає особливий стан, який приводить до зменшення відчуття незадоволеності характером роботи, але не до підвищення задоволеності працею.
(Згідно двохфакторній теорії («мотиваційно-гігієнічною») задоволеності працею (Ф. Херцбергер),
3. Види задоволеності:
А) задоволеність змістом праці;
Б) задоволеність умовами праці;
В) Задоволеність стосунками з колективом, керівником;
Г) Задоволеність професійним зростанням тощо.
31. Об’єкт праці та його основні різновиди.
Об’єктом праці виступає професійна діяльність.
Сучасна психологія розглядає діяльність людини як включену в систему. Поза суспільними відносинами людська діяльність зовсім не існує. Діяльність визначається тими засобами і формами матеріального і духовного спілкування, які породжуються розвитком виробництва і які не можуть реалізуватися поза діяльністю конкретних людей.
Основний вид діяльності людини – є соціально зумовлена, усвідомлена, цілеспрямована праця, головні характеристики притаманні і професійній предметній діяльності. В процесі професійної діяльності людина обов’язково і неминуче вступає в певні суспільні відносини з іншими людьми і лише в системі суспільного виробництва речові знаряддя оживають, збагачуючи можливості працівника.
Професійну діяльність необхідно розглядати як спосіб соціально-економічної і духовної взаємодії індивідів і трудового колективу. Це створює необхідність обліку співвідношення із взаємозв’язків матеріальних і духовних цінностей в системі виробництва. Людина виробляє матеріальні цінності щоб існувати, а існує, щоб їх виробляти і розвиватися(само здійснюватися).
Незалежно від виду професії можна розглядати компоненти, які виділені як прості моменти процесу праці за Марксом:
- власне праця;
- предмет;
- знаряддя.
Кожен з названих компонентів даного процесу зумовлений об’єктивно-предметною реальністю, з другого – суб’єктивного ставлення індивіда до предметної діяльності.
У людини можна виділити наступні властивості (як суб’єкта праці):
- особистісні;
- психологічні;
- фізіологічні;
- анатомічні;
- індивідуально-типологічні.
Об’єктивні ознаки трудового процесу мають також різноманітні властивості, що зумовлюють конкретну професійну діяльність:
- розміри;
- форма;
- фактура;
- нормативні характеристики;
- характер специфічних і точність їх виконання;
- просторові, часові, операційні і інформаційні характеристики знарядь праці;
- санітарно-гігієнічні;
- соціально-психологічні;
- морально-правові.
Отже, професійна діяльність – це складний, багатозначний об’єкт, який представляє собою систему, інтегруючим компонентом якої є суб’єкт праці, який здійснює взаємодію всіх компонентів системи з урахуванням багатоманіття ознак, що відображають її специфіку.
Об’єктами дійсності з якими в процесі трудової діяльності може вступати людина, можуть бути:
1. біологічні системи (рослини, живі організми, тварини – біологічні професії);
2. з неживою природою (сила вітру, енергія, корисні копалини, технічні об’єкти, машини, обладнання – технологічні професії (людина-техніка);
3. соціономічні професій (людина-людина);
4. людина – знакова система – сигнономічні;
5. об’єкти у формі художнього відображення дійсності.
32. Предмет праці та його основні характеристики.
Предмет праці – певний набір взаємопов’язаних ознак, явищ, процесів, речей, що якби протистоять людині в праці. Це все те, чим людина повинна мислити чи практично оперувати по конкретному трудовому посту.
Предмет має так звану суб’єктивну представленість у професійній свідомості фахівця. Предмет, як вихідний матеріал може бути зафіксований у документах, інструкціях. Це соціальна фіксація системи ознак, якими на конкретному робочому місці оперує людина, як те, що виконує спеціальні функції.
Предмет:
(Климов) – це факти і закономірності психіки людини, яка формується в якості субєкта праці.
(Іванова) – це людина як субєкт праці, який інтегрує систему субєкт-обєкт, забеспечуючи взаємодію усіх компонентів.
(Пряженіков) – субєкт праці, тобто людина, яка характеризується субєктністю (готовністю до спонтанної дії, рефлексією), джерело активності, яке спрямоване на обєкт трудової діяльності.
(Дмітрієва) – Психологія праці вивчає закономірності динамічної рівноваги в системі людина як субєкт діяльності – професійне середовище . Людина в цій системі виступає як субєкт праці, який є сплавом властивостей особистості і індивіда (здібності, професійний досвід, мотивація, робочі стани).
33. Мета праці: ознаки та різновиди
Мета праці:
- результат, якого вимагаючи очікує від людини суспільство
-уявлення про майбутній результат, продукт діяльності.
Різновиди мети праці:
1. Мету дуже часто записують у вигляді документів. Вона може бути соціально фіксованою і об’єктивно заданою для конкретної посади.
2.Метою можуть визначатися і професійні задачі:
А) задачі для гностичних спеціальностей (слідчі, коректори) – розпізнати, розрізнити, визначити, перевірити;
Б) задачі для перетворюючих спеціальностей (викладач, скульптор) – обробка, упорядкування, організація, вплив, обслуговування;
В) для дослідницьких спеціальностей –знайти, придумати, знайти новий результат, зразок, варіант.
34. Засоби, знаряддя праці та їх основні різновиди.
Людина намагалася подолати працю забираючу багато енергії та зусиль – машини з ручним керуванням.
Контроль рухів, точне дозування:
- по силі
- по відстані
- по часу прикладеного зусилля
- по сенсорному контролю дій.
Вимагається терпеливість і інтерес до самого процесу, а не результату. Автоматизоване та автоматичне обладнання. Функціональні засоби. Об’єкт керування – як зовнішнє знаряддя праці.
Засоби праці – будь-яка реальність, яка дає можливість людині взаємодія з предметом праці відповідно до її цілей.
Наприклад:
-Засобом праці вчителя може бути, зокрема, інтонація;
-Наладчика технологічного обладнання –мислительна схема кроків щодо пошуку несправностей техніки
-Дирижера – музичний колектив, оркестр
Різновиди засобів праці:
1.речові (зовнішні);
2.функціональні;
1.Речові поділяються на:
А.засоби отримання, здобування інформації (наприклад, прилади, які дають інформацію у вигляді умовних знаків);
Б. засоби для обробки інформації;
В. засоби передачі інформації серед людей, в суспільстві;
Г. засоби для здійснення практичних дій в біологічних, технічних, неживих систем тощо (ручні засоби праці; машини з ручним управлінням; автоматизовані системи).
2. Функціональні – являють собою певні упорядковані процеси, явища.
(наприклад, засобом дирижера є не самі люди, а люди в процесі музичної діяльності).
Діляться на групи:
А) виразні засоби поведінки, мови людини, як суб»єкта праці (наприклад, в роботі керівника, актора, педагога);
Б) організм людини як суб»єкта праці, його деякі підсистеми (наприклад, в роботі артиста балету, педагога-тренера);
В)група функціонуючих людей як об»єкта керівництва управління (в роботі дирижерая, бригадира виробничої бригади)
35. Характеристика умов праці.
Умови праці – середовище, в якому перебігає робота людини і яке чинить вплив на здоров’я і працездатність людини в процесі праці, може викликати незадоволеність роботою.
Елемент умов праці поділяється на два види середовища:
- предметно-соціальне;
- внутрішнє.
Предметне середовище складається з:
- санітарно-гігієнічних умов, які оцінюються кількісно і нормуються;
- психофізіологічних елементів (фізичні навантаження, нервово-психічні напруження, робоча поза). Елементи даної групи не нормуються.
- естетичних елементів.
До соціального середовища відноситься психологічний клімат в групі, колективі.
Клімов у своїх роботах виділяє чотири групи умов праці, в яких розгортаються професійні функції:
1. побутові умови
2. робота на відкритому повітрі
3. умови моральної відповідальності
4. незвичайні умови.
36. Поняття професійно значимі (важливі) якості: класифікація та методи дослідження.
У контексті профессіографії професійно важливі якості (ПВК) розглядаються як компоненти професійної придатності, тобто такі якості, які необхідні людині для успішного вирішення професійних завдань. У силу складності соціально-психологічного феномена «праця» і «професія» до ПВК традиційно відносять широкий спектр різних якостей - від природних задатків до професійних знань, одержуваних у процесі професійного навчання та самопідготовки.
До ПВК відносять також особливості особистості (мотивація, спрямованість, смислова сфера, характер), психофізіологічні особливості (темперамент, особливості ВНД), особливості психічних процесів (пам'ять, увага, мислення, уява), а щодо певних видів діяльності - навіть анатомо-морфологчні характеристики людини.
Деякі фахівці звертають увагу на структуру ПВК як ключовий критерій, що забезпечує формування професійної придатності суб'єкта.
У психології праці ПВК традиційно розглядаються як «способності» (можливості) людини до професійної діяльності в широкому сенсі слова. Тому необхідно перш за все розглянути і «вузький» зміст цього неоднозначного, складного, суперечливого, динамічного психологічного явища.