5.Про Чистилище не входимо в жодні спори, але бажаємо прийняти повчання святої Церкви.
6.Новий календар, якщо не можливо вживати старого, ми приймемо під умовою, що час і спосіб святкування Пасхи та наших свят будуть нам цілковито й незмінно збережені так, як і за єдності бувало. Маємо бо деякі свої особливі свята, що їх не має Римська Церква, а саме: на день 6 січня, коли святкуємо охрещення Христа Господа та перше об'явління Бога єдиного в Тройці, що в нас зветься Богоявлінням; в цей день маємо врочистий обряд освячення води.
7.Щоб нас не змушувано до процесій на свято Божого Тіла, тобто,
щоб не зобов'язувано нас проводити процесії з Найсвятішими Тайнами, бо маємо інший спосіб почитання Святих Тайн.
8.Також, щоб нас не примушувано посвячувати вогонь перед святом Пасхи, як також вживати калатал замість дзвонів та інших обрядів, що ми їх дотепер не мали. Більше того, щоб ми радше залишалися без змін у всьому, відповідно до обрядів і звичаїв нашої Церкви.
9.Подружжя священиків нехай залишаються незмінними, за винятком двоєженців.
10.Достоїнства Митрополита, Єпископів та інших духовних санів
нашого обряду, щоб не давали людям іншої нації чи релігії, - крім
руської і грецької. Тому, що в наших канонах зазначено, що такі особи як Митрополит і Єпископи мають спершу бути обирані духовенством з-поміж гідних людей, то просимо його Королівську милість, щоб ми мали свободу їх обирати, зберігаючи за його Королівською милістю право цього надання, кому забажає. Однак прохаємо, щоб по смерті кого-небудь з цих достойників ми обирали чотирьох кандидатів, одному з яких, хто вважатиметься достойним, його Королівська милість дасть цю гідність, а все це передусім з тієї причини, щоб на ці становища визначати людей вчених і гідних. Його ж королівська милість є іншого обряду і тому не може добре знати, хто саме є до того гідний; отож і траплялися деколи такі неуки, що іноді ледве вміли читати. А якщо цю гідність давали б світській особі, то вона мусить прийняти свячення упродовж трьох місяців під загрозою втрати цього становища, а то - згідно з постановою Гродненського сейму й артикулів світлої пам'яті короля Жигмонта Августа, які підтвердив і теперішній світлий король. Бо й тепер трапляється, що від багатьох літ духовну владу тримають, а в духовний сан не висвячуються, вимовляючись якимись королівськими дозволами. Прохаємо, щоб на майбутнє такого не було.
11. По грамоту на свячення Єпископів нашого обряду нехай не
посилають до Риму, але коли його Королівська милість найменує
Єпископа, то Архиєпископ-Митрополит повинен за старим звичаєм
кожного з них висвятити. А сам Митрополит, що вступає на митрополичу гідність, буде зобов'язаний посилати по таку грамоту свячення до Найвищого Архиєрея, а після принесення такої грамоти свячення з Риму, найменше двох владик нашого обряду висвятять його. А якщо б трапилося, що когось з Єпископів оберуть на Митрополита, то він не буде висилати по грамоту висвяти, бо вже раніше був висвячений на Єпископа, а тільки може скласти свою підлеглість Найвищому Архиєреєві перед преподобним Архиєпископом Ґнезненським, і то не як перед Архиєпископом, а як перед Примасом.
12.Щоб ми мали більшу повагу, а наші вірні овечки щоб тим більше нас шанували й слухали, то просимо допустити нашого Митрополита і Єпископів нашого обряду до сенату його Королівської милости, а це з багатьох і слушних причин: бо ж ми маємо той сам уряд і гідність, що й Єпископи Римської Церкви. А далі, коли хтось із нас буде складати сенаторську присягу, повинен подібну присягу скласти і на послух Найвищому Архиєреєві, щоб у майбутньому не трапився такий розлад, який стався був по смерті Київського митрополита Ісидора. А це тому, що владики нашого обряду не були зобов'язані жодною присягою, а до того й мешкаючи далеко, легко відступали від єдности, якої досягнено на Флорентійському соборі. Якщо ж кожний буде зобов'язаний сенаторською присягою, то важко буде йому затівати щось для роз'єднання. Листи на скликання загального державного сейму і земських сеймиків нехай і нам надсилають.
13.Якщо б колись, з Божої волі, і решта братії народу нашого і
Церкви Грецької приступили до тієї ж святої єдности, то щоб нам того не закидали як прогріх, що ми їх випередили в цій згоді. Бо ж ми це зробили зі слушних причин - для добра і миру християнської держави і для уникнення подальших незгод.
14.Щоб ніхто з Греції не чинив якихось заворушень чи привозив
листовні клятви, то просимо не допускати таких у володіння його
Королівської милости - навіть під загрозою окремих кар, якщо б
хтось на таке поважився, - щоб таким способом не підривати цієї
єдности якимись замішаннями між людьми, бо ще чимало є таких,
які противляться цій справі і звідси могла б звіятися між громадянами нищівна громадянська війна. А передусім про те треба пильно дбати, щоб архимандрити, ігумени, пресвітери й інше духовенство нашого обряду не могли виконувати духовних чин ностей, якщо б виповіли нам послушенство, а також, щоб Єпископи і ченці, які приїжджають з Греції, не сміли виконувати духовних служінь у наших єпархіях. Інакше це наше з'єдинення не мало б жодного значення.
15.Якщо на майбутнє люди нашого обряду, погордивши своїм
обрядом і церемоніями, забажали б прийняти римські обряди й церемонії, то нехай їх не приймають, бо всі ми вже будемо перебувати в
одній Церкві і під проводом одного Пастиря.
16.Нехай будуть дозволені подружжя між людьми грецького і
римського обрядів, але подруги хай не примушують одне одного
приймати обряд другої сторони, бо вони вірні тієї самої Церкви.
17.Тому, що ми позбавлені посідання багатьох церковних маєтків,
що їх не знати яким правом забрано від наших попередників, бо вони
могли заставляти ці добра тільки на час власного життя, прохаємо, щоб
ці маєтки були повернені нашим церквам; бо ми притиснені такою
нуждою й убожеством, що не лише не можемо подбати про потреби
наших церков, але й самі не маємо з чого жити. Отож, якщо хтось
законно посідає право доживоття на церковних маєтках, то щоб він був
зобов'язаний платити якусь оренду, а по його смерті щоб ці маєтки
повернулися до церков і щоб подібним чином не давати їх нікому без
згоди Єпископа і його крилосу. Маєтки ж, що їх тепер Церква посідає,
і які вписані в Євангелію, хоч би на них і не було привілеїв, але які є
давньою її власністю, - щоб такими й залишалися, та щоб Церква
могла собі повернути навіть ті, які вже давно були відібрані.
18.Після смерти Митрополита і Єпископів, щоб ані старости, ані державні скарбники не встрявали у справи церковних маєтків, але, за звичаями Римської Церкви, щоб до часу виборів нового Владики церковним
маєтком завідував крилос. А в приватних маєтках і добрах померлого
єпископа, щоб його рідні не зазнавали кривди і жодного насилля, але
щоб усе тут діялося, як у Римській Церкві. І хоча на це вже маємо привілей, просимо нам ще його потвердити й державною конституцією.
19.Архимандрити, ігумени, ченці та їхні монастирі, за давнім звичаєм, хай перебувають під послухом Єпископів своєї єпархії, бо в нас є тільки один чернечий устав, якого також дотримуються всі Єпископи, а так званих провінціялів не маємо.
20.У державних трибуналах поруч з духовними Римської Церкви, щоб ми могли мати дві духовні особи нашого обряду, які відстоюватимуть права і вольності наших церков.
21.Архимандрити, ігумени, священики, архидиякони та інші духовники нашого обряду аби втішалися такими самими почестями і пошаною, як і особи римського обряду та нехай користуються вольностями і привілеями, що їх колись визнав за ними король Володислав. Нехай не будуть примушувані платити податків зі своєї особи та церковних маєтків, як це досі неслушно робилося, хіба що мають якісь приватні маєтки; а з цих даватимуть те, що слушне, як і інші, але не з особи і не з церкви. А ті священики чи духовні, що мають церковні маєтки в посілостях сенаторів або шляхти, а передусім ті, що походять з їхніх підданих, будуть зобов'язані виконувати свою повинність і проявляти послух, виключно заради посілости, не вдаючись до іншої інстанції і не позиваючи своїх панів до суду, але зберігатимуть за своїми панами право патронату. Однак, з огляду на особу і служіння, яке виконують, вони підлягатимуть єдино єпископам та лише ними каратимуться за будь-які промахи, на донесення панів. Таким чином людям і духовного й мирського стану буде збережене їх повне й ненарушене право.
22.Нехай пани латиняни не забороняють нам у наших церквах по
містах і всюди дзвонити у Велику П'ятницю.
23.Нехай нам буде дозволено, за нашим звичаєм і обичаєм, нести
Святі Тайни до недужих, при чому - публічно, зі світлом, і в ризах, що
їх для цього вживають - за своїм звичаєм.
24.Нехай нам буде дозволено у святкові дні, якщо виникне потреба, без жодних перешкод ходити з процесіями, за нашим звичаєм.
25.Монастирі та храми наші руські хай не перемінюють на костели. А якщо хтось з католиків знищив би їх на своїй території, буде зобов'язаний їх відновити чи наново збудувати, а старі - направити.
26.Якщо товариства чи церковні братства, не так давно засновані патріярхами і затверджені його Королівською милістю, як, наприклад, у Львові, Вільні, Бересті та інших місцевостях, з яких для Божої Церкви випливають великі користі, бо вони поширюють в окремий спосіб богопочитання, хочуть прийняти з'єдинення, нехай залишаються цілими й непорушними, однак, під послухом митрополита і єпископів тієї єпархії, в якій існують.
27.Нехай нам буде також дозволено засновувати семінарії і школи грецької і слов'янської мови, де це буде видаватися найвигідніше, а
також друкарні для друкування книг, які, однак, будуть підлеглі владі
митрополита і єпископів та без їхнього дозволу хай нічого не друкується, щоб таким чином забрати лиходіям нагоду поширювати свої єресі.
28. А тому, що священики нашого обряду, як в королівщизнах, так і в посілостях панів сенаторів і шляхти, спираючись на охорону своїх панів й урядовців, стали дуже зухвалі і без розбору дають розлучення подруж, а деколи пани каштеляни та їхні урядовці задля тих невеличких прибутків, що їх побирають за такі розлучення, боронять та ких священиків і не дозволяють їх позивати на суд своїх єпископів і перед синод, забороняють єпископам карати таких свавільних, а візитаторів, що їх посилаємо, трактують без жодного пошанівку, а навіть їх побивають, то просимо, щоб ми мали свободу таких карати та втримувати в церковному правопорядку. Якщо на когось з таких єпископ кинув клятву за непослух або зловживання, то просимо, щоб урядники і пани, як тільки довідаються про таке від єпископа чи візитатора, не дозволяли їм чинити духовні послуги та служити св. Літургію, доки перед своїм єпископом не виправдаються за вчинений злочин.
29. Собори та інші парафіяльні церкви, по більших містах і всюди
в державі Королівської милости, чи вони королівського чи шляхетського чи й міщанського заснування та вивінування, нехай підлягають владі й управі своїх єпископів, а світські люди хай під жодним приводом не встрявають у їхню управу. Бо є такі, що не хочуть бути під послухом єпископів і самовільно управляють церквами.
30.Якщо 6 хто-небудь, через вчинений злочин, був виклятий єпископом нашого обряду, такого не слід приймати до обряду Римської Церкви, а навпаки, нехай і вони проголосять його виклятим, подібно, як і ми будемо поводитися з такими, що будуть викляті Римською Церквою.
31.Якщо за Божою допомогою сталося б так, що наші брати Східної Церкви колись приступили б до єдности з Західною Церквою і потім за спільним порозумінням цілої Церкви постановили щось, що стосується правопорядку і поправи церемоній тієї ж Грецької Церкви, то ми також прохаємо, щоб ми були цього учасниками, як люди того самого обряду і віри. Бо щодо цього йдеться про спільну нам усім справу.
32.Оскільки ми чуємо, що немов би дехто мав поїхати до Греції,
щоб вистаратися собі деякі церковні становища, а потім, повернувшися назад, оволодіти клиром й виконувати над ним юрисдикцію,
тож прохаємо, щоб його Королівська милість подбала на кордонах
держави про те, аби нікого з такими повноваженнями та екскомуніками не допускати в наші області. Без сумніву, з цього постало б велике замішання між пастирями і народом
33.Отож, ми нижчепідписані, бажаючи вчинити святе поєднання
на Божу славу і для миру Церкви, вищенаведсні умови, які уважаємо
необхідними для нашої Церкви та які мали б затвердити наперед
Найвищий Архиєрей і його Королівська милість, передаємо для більшої достовірности цією нашою грамотою Преподобним Братам нашим Іпатієві Потієві, прототронієві, володимирському єпископові і берестейському та Кирилові Терлецькому, екзархові і єпископові луцькому та острозькому, щоб виклопотали для них потвердження Найвищого Архиєрея і Королівської милости, нашим і своїм Ім'ям. А ми, маючи запевнення щодо нашої віри, святих Тайн й наших обрядів, без вагань, найменшого порушення нашого сумління і кривди для доручених нам духовних овечок, щоб могли приступити до святого з'єднання з Римською Церквою, а й інші, бачучи, що все було збережене непорушним в цілості, щоб якнайскоріше пішли нашими слідами.
Дано Року Божого 1595, дня 1 червня за старим стилем.
Михаїл, Київський і Галицький митрополит, власною рукою.
Іпатій, єпископ Володимирський і Берестейський, власною рукою.
Кирило Тсрлецький, Божою милістю екзарх Луцький і Острозький,
власною рукою.
Леонтій Пельчицький, Божою милістю єпископ Пінський і Турівський,
власною рукою.
Іван Гоголь, архимандрит Кобринський церкви Святого Спаса,
підписав власною рукою.
(Під оригінальним польським текстом вміщено 8 печаток, між якими спископів Гедеона Балабана, Львівського, і Діонисія Збіруйського, Холмського).
[Основні документи Берестейської унії // Наукові зошити /Монастир Монахів Студійського Уставу. - № 2. – Львів: Видавничий відділ "Свічадо", 1996. – С.54-61]
Документ 6
В ім'я Бога в Тройці єдиного. На честь і святу хвалу Його і для людського спасіння, а для святої християнської католицької віри вивищення і утвердження, - всім, кому про це відати належало б.
Року Божого 1596-го, восьмого дня місяця жовтня, за старим календарем, Ми, в Бозі зібрані на черговім соборі в Бересті, в соборній церкві св. Миколая, Митрополит і Єпископи грецького обряду, нижче підписані, на вічну пам'ять проголошуємо:
Ми, бачачи як одновлада Божої Церкви в Євангелії й устами Господа нашого Ісуса Христа є заснована та утверджена, щоб Христова Церква на одному Петрі, немов на камені, стояла твердо та була розпоряджувана одним і ним ведена, щоб в одному тілі була одна голова і в одному домі був один господар і розподілювач Божих ласк, поставлений над Божою челяддю і щоб дбав про лад і роздумував про благо всіх; і цей-то лад Божої Церкви, який почався від апостольських часів, тривав завжди. Тому-то всі Патріярхи зверталися завжди у справах навчання віри і в прийманні духовної влади, в єпископських судах й у відкликах, - до одного наслідника Петра святого, римського Папи, як це видно з Соборів і з Правил святих Отців та й наші слов'янські писання, перекладені в давнині з грецької мови, це задовільно показують, а давні святі Отці Східної Церкви засвідчують. Всі вони визнають цей святий престол Петра, його першенство і його владу над Єпископами всього світу. Не менше також і царгородські Патріярхи, від яких ця руська країна перейняла святу віру, немалий час визнавали цю зверхність Римського Престолу св. Петра та йому підлягали, і від нього брали благословення. І хоча від цього Престолу вони багато разів відступали, але щоразу з ним з'єднувалися і поверталися до послуху йому. А останньо це сталося на Флорентійському соборі, року Божого тисяча чотириста тридцять осьмого [так в оригіналі, замість 1439 - Ред.], за патріярха Йосифа і царгородського імператора Івана Палеолога, які цілковито повернулися до цього послуху, визнаючи, що Римський Папа є батьком, учителем і завідувачем усього християнства і правним наступником святого Петра. А на тому-то Флорентійському соборі був і наш Київський архиєпископ і митрополит всієї Русі - Ісидор, який приніс це з'єдинення царгородського Патріярха і всіх Церков східного обряду, які до нього належали, у ці руські країни і у цім послусі й зверхності Римської Церкви їх утвердив. Тому-то і польські королі, і великі князі литовські, а особливо король польський і угорський Володислав та інші володарі, дали духовенству грецького й руського обряду привілеї і всі сеймові вольності, що їх уживають римські католицькі Церкви, - такі і їм були дані.
А коли царгородські патріярхи знову відступили від того церковного об'єднання, то за той свій гріх відступства й розірвання церковної єдности попали під турецьку поганську владу, з чого постало багаго фальшів і лихих учинків та й занедбання правного нагляду над цими руськими країнами, а звідси - і багато закралося огидного святокупства і поширились єресі, які майже всю Русь опанували, знищуючи Божі церкви й пошкоджуючи Божу славу.
Тому ми, не бажаючи бути учасниками такого великого гріха і поганської неволі, яка за тим прийшла на царгородських патріярхів і не хотячи їм помагати в розколі й розірванні святої церковної єдности і запобігаючи спустошенню церков і спасінню людських душ, через ті єресі, що зараз постали, маючи все те на совісті, а й небезпеку власного спасіння та всього духовного стада, від Бога собі дорученого, - ми вислали минулого року послів до святішого Отця Климентія восьмого, наших братів - велебних у ХристІ єпископів Іпатія Потія, прототронія володимирського і берестейського єпископа і Кирила Терлецького, екзарха, єпископа луцького і острозького, за відомом, згодою і понукою нашого найяснішого володаря, його милости польського короля і великого князя литовського Жигмонта Третього, володаря побожного - якому дай Боже щасливе і панування - просячи, щоб - як найвищий пастир вселенської католицької Церкви - прийняв нас під свій послух та визволив від зверхности царгородських патріярхів і розрішив нас, зберігаючи за нами обряди і звичаї східних Церков, грецьких і руських, не роблячи жодних змін у наших церквах; але щоб залишив їх за переданням святих грецьких отців навіки. Що він і вчинив і дав на це свої письма і привілеї, розказуючи щоб ми, з'їхавшись на синод, вчинили ісповідь святої віри і віддали послух Римському Престолові св. Петра, Климентові восьмому та його наступникам. Це ми сьогодні на цьому синоді вчинили, як це посвідчують наші письма і власноручні підписи і прикладені печаті, які ми передали на руки послів святішого Отця Климента Папи, які були вислані на цей синод, а то велебного Яна Димитрія Соліковського, архиєпископа львівського, його милости отця Бернарда Мацєйовського, єпископа луцького і його милости Станіслава Ґомолінського, єпископа холмського, і в присутності послів його королівської милости, ясновельможного Миколая Христофора Радивила, князя, на Олиці і Несвіжу, воєводи троцького, і його милостн вельможного пана Льва Сапіги, канцлера великого князівства литовського і його милости пана Дмитра Халецького, земського підскарбника великого князівства литовського, старости берестейського і багатьох інших духовних і світських, які були зібрані на тому синоді.
Дано, як сказано вище, за підписом рук наших власних:
Михаїл Рагоза, Божою волею архиєпископ і
митрополит Київський, Галича і всієї Русі, власною рукою.
Іпатій Потій, Божою милістю єпископ Володимирський і Берестейський, рукою власною.
Кирило Терлецький, Божого милістю екзарх, єпископ-владика Луцький і Острозький, власною рукою.
Григорій Герман, милістю Божою архиєпископ Полоцький, владика Витебський і Мстиславський, рукою власною.
Діонисій Збіруйський, Божою милістю єпископ-владика Холмськпй і Белзький, рукою власною.
Йона Гоголь, Божою милістю єпископ Пинський і Турівський, архимандрит Кобринський, власною рукою.
Богдан Годкинський - архимандрит Брацлавський, власною рукою.
Гедеон Брольницький, архимандрит Лавришівський, рукою вл.
Паісій, архимандрит Мінський, рукою власною.
[Основні документи Берестейської унії // Наукові зошити /Монастир Монахів Студійського Уставу. - № 2. – Львів: Видавничий відділ "Свічадо", 1996. – С.81-84]
Документ 7
Апофазис це значить декрет, який скидає тих, що відступаються від східної церкви.
У зв’язку з тим, що крім інших немаловажних справ, відступник, київський митрополит руський Михайло, і з ним однодумці його владики: володимирський Іпатій, луцький Кирило, полоцький Герман, холмський Денис і пінський Іона, не захотіли послухатися нашого канонічного позову і прийти на синод, щоб здати справу, як посміли вдатися до нових схизматицьких вигадок, для пильного дослідження яких ми з’їхалися і застали їх, проти котрих геть усі (скільки їх є в цій богом збереженій єпархії, що однаково з нами визнають звичаї та догми святої божої католицької і апостольської церкви) свідчать, що вони – явні її відступники, і задумали цю свою єпархію від’єднати від святого патріаршого константинопольського новоримського престолу і підкорити її столиці старого Риму понад право і канони, відмітаючи їх рідне віросповідання, власне признання і визнаючи приватне і явне їх відступництво, - ми, з вище згаданих причин, змушені божими і святими канонами вдатися до цього жалюгідного декрету проти них.
Оголошення декрету
Потоптана ними свята божа східна церква, як і теперішній синод, наказує нам позбавити митрополита Михайла і згаданих владик будь-якого архієрейського становища і урядування та єпископського звання і будь-якого нашого духовного сану.
І зараз же після оголошення вислано до них те зняття в таких словах: "Знайте, що через нові вигадки і ваше відступництво та непокірність супроти божих і святих канонів, за вироком церковних прав цьогорічний святий синод знімає вас [з посад] і позбавляє будь-якого церковного сану".
Дев’ятого дня жовтня, тисяча п’ятсот девяносто шостого, індикту десятого.
І так під тим декретом підписалися нище поіменовані:
Никифор, великий протосингел і видатний діяч церкви патріаршого константинопольського престолу, декретуючи разом зі святим синодом, підписався.
Кирило, протосингел і намісник патріаршого александрійського престолу, декретуючи разом зі святим синодом, підписався.
Лукаш, митрополит белградський патріаршого константинопольського престолу, декретуючи разом зі святим синодом, підписався, за наказом всечесного Паісія, єпископа венеціанського патріаршого константинопольського престолу, декретуючи разом зі святим синодом підписався.
Михайло Копистенський, єпископ перемишльський і самбірський патріаршого константинопольського престолу, декретуючи разом зі святим синодом підписався.
[Далі йдуть підписи 11 архімандритів, 24 духовних: протопопів, попів, пресвітерів, намісників, крилошан, ієромонахів. – Ред.].
Було ще багато інших пресвітерів, більше двохсот. Однак тому, що не було в тому потреби, вони тут не названі. Також і записки нині для широкого загалу не надруковані; але незабаром, з божою допомогою, можуть бути видані друком. А читаючи це тепер, бувайте здорові.
[Ектезис, або коротке зібрання справ, які відбувалися на партикулярному, тобто помісному, синоді в Бресті Литовському // Боротьба Південно-Західної Русі і України проти експансії Ватікану та унії (Х – початок XVII ст.). Збірник документів і матеріалів. – К., 1988. – С.142-144.]
Документ 8
Мы сенаторове, дыкгнитаре, урадники и рицерство, такъже и духовныи релии Грецкое, церкви ориенътальное сынове, которые есмо ся тутъ до Берестя на сынодъ згромадили, ижъ насъ дня нинешнего дошла ведомость певная, а наветь отъ велможныхъ пановъ, посланыхъ на тотъ сынодъ отъ его королевское милости, якобы ихъ милость якуюсь згоду зъ стороны обходовъ костеловъ Кгрецкого и Римского зъ митрополитомъ и килкемъ владыкъ, отщепенцами костела Греческого, которые, есче дня вчорайшого, за выступокъ свой зъ ураду зложени и дыкгнитерствъ правомъ духовнымъ отсужоны суть, уделать и обволать мели, што се доесть мимо ведомость и вольность нашу и вшелякую слушность. Протожъ противъ тому и вшемъ особамъ, справамъ и тому поступкови светчимо и протестуемося, тотъ ихъ поступокъ за неслушный бачечы и розумеючы, ему не только не подлегать, але за помочью Божою всими силами боронити и противъ нему быть обецуемъ, а свой противъ нимъ уделаный поступокъ моцне утъвержать и вшелякимъ коштомъ подпирать и вспомогать будемъ, водлугъ наболшихъ силъ и преможенья нашего, а особливе прозбами нашими у его королевское милости. Которую то протестацию нашу на кгродъ Берестейский посыламы, абы была до кънигъ кгродскихъ тутошнихъ вписана. Писано въ Берестю, девятого дня октебра, водлугъ старого календару, року Божого тисеча пятсотъ деветдесятъ шостого.
[Арх.ЮЗР. – Ч.І. – Т.І. – К., 1859. - № 123. – С.530-531]
Документ 9
Жикгимонтъ третій, бежьею милостью король польскій, великій князь литовскій, рускій, прускій, жомойтскій, мазовецкій, инфлянтскій, а шведскій, кготскій, вандальскій, дbдичный король всимъ посполито и кождому зособно, высокого и низкого стану вbры греческоb рускоb людемъ духовнымъ и свbтцкимъ, подданымъ нашимъ, обывателемъ великого князства литовского, щирb и вbрнb намъ милымъ.
Ознаймуемъ вамъ, ижъ мы господарь маючи то въ умыслb нашомъ, яко есьмо повинны старатися о розмноженье хвалы пана бога всемогущого и о збавенье душъ людскихъ, звлаща вbрныхъ и милыхъ подданыхъ нашихъ, которыхъ намъ панъ богъ зъ воли и милосердья своего божского въ справу и старанье подъ панованье наше злbтити и подати рачилъ, и видbчи, то съ письма и зъ закону божьего, ижъ яко есть одинъ богъ всемогущій въ троицы славимый, такъ тежъ маетъ быти одинъ костелъ або церковъ, одинъ хрестъ и одна вbра, одна овчарня господняя и одинъ пастыръ: яко то панъ збавитель нашъ Іисусъ Христосъ справуючи тутъ на земли збавенье людское, постановити и приказати рачилъ, збудовавши и уфундувавши на вbрb святого учня и апостола своего Петра, яко на моцной скалb, костелъ свой, которому и брамы пекельные премочи не могутъ …Тому самому панъ и збавитель нашъ Іисусъ Христосъ поручилъ паствити овечки и баранки своb, тому самому велbлъ потвержати въ вbрb братью его и иншіе ученики и апостолы своb … звязано будетъ и на небb, а што розвяжетъ, розвязано будетъ и на небb. Што отъ часовъ апостольскихъ трвало много лbтъ и вbковъ, ажъ коли за грbхи людскіе еретицтво арыянское большую часть свbта и христіянъ заразило было, же и сами цесары христіянскіе … черезъ долгій часъ въ томъ блудb трваючи, отъ послушенства навышшого и старшого пастыря своего отступовали … Столица апостольская Петра святого, въ правдивой вbрb не уставаючи, потвержала братью свою и частокротъ на старожитную дорогу зъ блуда ихъ выводила, яко то … давныхъ часовъ, на сынодb головномъ флорентійскомъ, черезъ Іосифа патріярху и Яна Палеолога цесара, царкгроцкихъ, зуполнb до того послушенства вернули-ся были вызнаваючи, ижъ папа римскій есть отцем, учитилемъ и справцою всего хрестіянства и правымъ Петра святого намbстникомъ. На которомъ-то сынодb флорентійскомъ и зъ панства нашого митрополитъ кіевскій, галицкій и всея Руси Исидоръ бывши, тое зъедноченье церкви божое принялъ, и тые краи рускіе въ томъ же послушенствb и зверхности столицы римскоb утвердилъ. – Што и продкове наши, короли ихъ милостъ польскіе принявши и подданымъ своимъ въ панствахъ своихъ ухваливши, вольности духовенству церкви рускоb, таковежъ якихъ духовные костела римского уживаютъ, надали и упривильевали, абы вже яко одного отца дbти, одинакоb вольности уживали. Отъ которого зъедноченья кгды зась, для невдячности ласки божскоb, патріархове царокгродскіе оступили, и за таковый свой …грbхъ отступленья и розорванья единости церковноb въ моцъ поганьскую турецкую упали; много … и въ тыхъ краbхъ рускихъ наступило, ижъ ся герезыи розсbяли и розширили и всю правb Русь опановали: церкви спуштошbли, хвала божая знищила, а за тымъ и тые привилеи и вольности наданые въ забытье и въ легкое поваженье къ дальшому знищенью церкви и стану духовного руского прійти бы мусbли. Што все хотbчи мы знову направити и до первшого а стародавного порядку привести въ паньствахъ нашихъ, порозумbвалися есмо въ томъ первbй съ старшими преложоными духовными вашими, которымъ то властнb належало, и которые сами дочитавшися того въ книгахъ своихъ соборовъ давныхъ и въ правилахъ святыхъ отецъ … далей трвати …, за вbдомостью нашою господарьскою, съ собору своего духовного слали съ тымъ до отца святого Клемента осьмого папы римского, который правb, яко правдивый отецъ овчарни панскоb, до единости церкви божое васъ принявши и отъ зверхности патріярховъ царокгродскихъ вызволивши и розрbшивши, вси обряды церковные рускіе водлугъ стародавного звычаю и уставы святыхъ отцовъ грецкихъ, не чинячи въ нихъ наменьшоb отмbны, въ своей клюбb вbчнb зоставилъ и на то все черезъ велебныхъ отцовъ епископовъ, владыковъ володимерского и луцкого, съ собору новгородского до велебности его посыланыхъ, всимъ вамъ и наслbдникомъ вашимъ письма и привилеи свои прислалъ.
За чимъ велебный киръ Михайло Рагоза, архіепископъ митрополитъ кіевскій, галицкій и всея Руси, за позволеньемъ нашимъ, соборъ головный въ Берестью на день шостый мbсяца октебра водлb календара руского зложили: на который зъbхавши ся съ иншими епископами владыками, братьею своею, володимерскимъ, луцкимъ, полоцкимъ хелмскимъ, пинскимъ и съ многими архимандритами, игуменами, протопопами, попами, чернцами, дьяконы и съ иншими многими людьми вbры греческоb рускоb духовными и свbтцкими, сходили ся на мbстце соборомъ звыклое, до церкви соборноb рускоb заложенья святаго Николы, и тамъ отъ хвалы божоb зъ молитвами и набоженствомъ пристойнымъ первшого дня соборъ зачавши, черезъ три дня зъ собою бываючи, съ добрымъ розмысломъ и уваженьемъ тую святобливую згоду … приводячи и розбираючи письма святые … правила святыхъ отецъ, взываючи тежъ до того братерскимъ правb упоминаньемъ и милостью Михаила Копыстеньского премысльского, и Гедеона Балабана львовского владыковъ и иншихъ товарышовъ ихъ, которые первbй сами добровольнb до того соединенья приступивши и намъ господару черезъ письма и листы свои то оповbдивши, теперъ, зъ намовы людей упорныхъ, опустивши старшого своего архіепископа митрополита и братью свою епископовъ владыковъ, опустивши тежъ храмъ божый, мbстце святое, на которое сходитися съ старшимъ своимъ повинны были, и ни разу въ церкви божой, по увесь часъ того собору, не ставши, волbли ся злучити зъ новокрещенцы Арыянами, блюзнерцами господа бога нашого въ троицы славимого, и зъ иншими розными еретыками, непріятелями и наганителями вbры православноb рускоb. А надъ то, взявши до себе въ товарыство шпеговъ чужоземскихъ, и въ божницы еретыцкой, гдb казанья еретыцкіе бываютъ, мbстце собb вмbсто дому божого обравши, правb злостью и упоромъ и яко фараоновымъ серцемъ закаменbлымъ поступовали и рbчи имъ неналежные чинити важили ся, такъ противъ зверхности своее якъ тежъ противъ насъ господаря своего и противъ Рbчи Посполитой, отчизны своее, пропомнbвши первшого позволенья и письмь своихъ, упорнb отъ церкви божьее откинулися, и покутнb списы и протестацыи якіесь чинили, и, яко о томъ вbдомость маемъ, до голыхъ мембрамовъ печати свои прикладали и руки подписывали, и иншихъ людей розныхъ и до собору неналежачихъ до подписовъ рукъ и до печатованья приводили и силою примушали, и на тыхъ голыхъ мембранbхъ потомъ штось къ воли собb написавши, снать, то по панствахъ нашихъ розсылати важилися. А велебный архіепископъ митрополитъ съ иншими всими епископами владыками и со всимъ духовенством, радbчи о забвенью душъ людскихъ и забbгаючи … церковному …, на томъ соборb порадномъ берестейскомъ, на мbстцу отправованья соборовъ звыкломъ, въ церквb заложенья святого Николы, при бытности пословъ отца святого папы римского, также при послbхъ нашихъ господарскихъ и при великомъ згромаженью людей зацныхъ и поспольства, духовныхъ и свbтцкихъ, до единости церковноb столицы апостольскоb римскоb истотнb прилучили ся, зверхность церкви и люду божьего навышшому и правдивому пастыру, отцу святому Клементу осмому папb римскому признавши, послушенство его святобливости и по немъ будучимъ всимъ епископомъ римскимъ яко намbстникомъ христовымъ отдали, и присbгами, письмомъ и печатьми своими на вbчные часы утвердили, и такъ церковъ и вbру греческую рускую съ костеломъ и вbрою повшехною римскою знову злучили и соединочили, такъ, ижъ водлугъ слова и приказанья божьего, стали ся есте правb вже однымъ людомъ и костеломъ божьимъ, одна вbра, одинъ хрестъ, одинъ домъ божій, одна овчарня подъ справою одного … пастыря, отъ господа бога Іисусъ Христа поставленого.
Што мы вамъ всимъ ознаймуемъ, абы есте съ того тbшили ся и хвалу господу богу всемогущому въ троицы славимому, зъ нами сполнb, едыными усты и едынымъ серцемъ воздавали, а плонныхъ повbстій и писмъ отъ людей упорныхъ и нерозсудныхъ отщепенцовъ не слухали и не пріймовали и вbры имъ не давали; а старшихъ своихъ, митрополита и владыковъ, яко власного архіепископа и епископовъ своихъ во всякой учтивости маючи, послушенство имъ звыклое чинили и отдавали а противъ нихъ не бунтовалися и молодшимъ бунтовати ся не допущали. А ижъ велебный архіепископъ митрополитъ кіевскій галицкій и всея Руси, со всимъ соборомъ, Копыстенского владыку премысльского и Болобана владыку львовского и иншихъ товарышовъ и помочниковъ ихъ, яко власныхъ отщепенцовъ, - которые не только отъ добровольнb первbй принятоb згоды и соединенья упорнb и не слушнb откинули ся, але опустивши церковь божью, зъ блюзнерцами имени божьего и вbры хрестіянскоb, зъ новокрещенцами Арыянами и зъ иншими еретыками сполковали, и въ божницы еретыцкой зъ ними пребывали и намовы и письма якіесь чинили, и на зверхность свою и на людей владзы ихъ неподлеглыхъ торгнути важили ся и зъ людьми чужоземскими, шпегами и здрайцами нашими обцовали и до справъ тутошнихъ въ товаришство собb ихъ брали, и много рbчій неслушныхъ не одно противъ старшого своего, але тежъ и противъ намъ господару и ко шкодb панствъ нашихъ чинили, - за то и за иншые виступки ихъ не благословилъ и проклялъ, и, достоинство епископье съ звирхности своее пастырскоb зъ нихъ знявши, отъ церкви божоb отлучилъ: про то, абы есте о томъ вbдаючи, помbненыхъ Копыстенского и Болобана отъ того часу за владыковъ и епископовъ не мbли, и благословенства отъ нихъ яко отъ проклятыхъ не брали, и сполку и обцованья зъ ними яко съ проклятыми не мbли.
А ижъ бы то всимъ ко вbдомости пришло и отъ кождого выполнено было, вамъ воеводамъ, старостамъ, державцамъ, тивуномъ, самымъ и намbстникомъ и врядникомъ ихъ, также войтомъ, бурмистромъ, райцомъ, лавникомъ приказуемъ, штобы есте и сами тому постановленью сыноду берестейского ни въ чомъ противны не были, и другихъ подданыхъ нашихъ, которые бы тому спротивляли ся, карали. А сесь листъ нашъ вездb, при костелbхъ, церквахъ, и на торгохъ, копbи сь него списуючи, прибивати и то всимъ къ вbдомости приводити велbли, конечно, иначей того не чинячи.
Писанъ у Варшавb, лbта божьего нароженья 1596, мbсяца декабра пятнадцатого дня.
Sigismundus Rex. Матей Воана, писарь
[Documenta unionis berestensis eiusque auctorum (1590-1600). Edit. P. Athanasius G. Welykyj OSBM. – Romae, 1970. - № 250. – Р.392-396]
1.6. Официальная позиция Восточной Православной церкви в ответ на Брестскую унию. Данная позиция актуальна до сих пор наиболее детально ее изложил Митрополит Макарий Булгаков в своей Истории Русской Церкви.