Лекція VIII. ПРОБЛЕМИ ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИНАМ У СФЕРІ СЛУЖБОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг
План лекції
1. Поняття злочинів у сфері службової діяльності та суміжні поняття.
2. Кримінологічна характеристика злочинів у сфері службової діяльності та осіб, які їх вчиняють.
3. Фактори, причини та умови злочинів у сфері службової діяльності.
4. Протидія та запобігання злочинам у сфері службової діяльності.
5. Діяльність органів прокуратури щодо протидії та запобігання злочинам у сфері службової діяльності та корупції.
Рекомендована література:
Закон України „Про державну службу” від 16.12.1993 р. № 3723-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 52. - ст. 490.
Закон України „Про засади запобігання і протидії корупції” від 7 квітня 2011 року.
Наказ Генерального прокурора України „Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні” від 19 грудня 2012 року № 4гн.
Наказ Генерального прокурора України „Про організацію діяльності органів прокуратури у сфері запобігання і протидії корупції” № 10-гн від 21.06.2011 р.
Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: у 3-х кн. / Закалюк А.П. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. – КН.2. – С. 180-268.
Мельник М.І. Корупція – корозія влади (соціальна сутність, тенденції та наслідки, заходи протидії). Монографія. / Мельник М.І. – К.: Юридична думка, 2004. – 400 с.
Мельник М. І. Хабарництво: загальна характеристика, проблеми, кваліфікації, удосконалення законодавства. - К.: Парламентське вид-во, 2000. - 256 с.
Кальман О.Г. Стан і перспективи організаційно – правового забезпечення протидії та запобігання корупції в Україні // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика): наук. – практ. журнал. – К..: міжвідомч. наук. – досл. центр з пробл. бор. з орг. злочин. РНБО України, 2007. – с. 39-51
Кальман О.Г.Проблеми протидії корупції в Україні // Актуальне проблемы криминологии и криминальной психологии: ЗБ. научн. статей/Под ред.. М.Ф. Орзиха, В.Н. Дремина.- Б.-к журн. «Юридичний вісник».-О. Феникс, 2007, с. 180-186
Кальман О.Г. деякі питання запобігання злочинам та корупції в концепції реформування кримінальної юстиції України.//Кримінологія в Україні та протидія злочинності: (зб. наук. статей/за ред. М.П. Орзіха, В.М. Дрьоміна).-Б-ка журналу „Юридичний вісник”.—О.: Фенікс, 2008.-с.80
Кальман О.Г.Критерії оцінки ефективності антикорупційної діяльності / Вісник Національної академії прокуратури. - № 2. - 2008. - С. 48 - 52.
Кальман О.Г. Деякі проблеми правового забезпечення протидії та запобігання корупції в Україні / Вісник Національної академії прокуратури. -№ 4. - 2007.-С. 7-13.
Кримінологія: Загальна та Особлива частина: [Підручник для студентів юрид. спец. вищ. навч. закладів] / І.М. Даньшин, В.В. Голіна, О.Г. Кальман, О.В. Лисодєд; За ред. проф. І.М. Даньшина. - Харків: Право, 2003. - С. 245 -258.
Курс кримінології. Особлива частина: підруч.: у 2-х кн. / Джужа О.М., Михайленко П.П., Кулик О.Г. та ін.; за заг. ред. О.М. Джужи. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - кн. 2. - С. 24-34.
Невмержицький Є. Історичні витоки корупції та її сучасний зміст / Вісник Національної академії прокуратури. - № 4. - 2007. - С. 14 - 21.
Задорожний А.А. Наукове обґрунтування змісту протидії злочинам у сфері службової діяльності // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. – 2012. - № 4. – С. 185-192.
Задорожний А.А. Злочини у сфері службової діяльності як об’єкт кримінологічного дослідження // Вісник Вищої ради юстиції. – 2011. – № 3 (7). – С. 111-121.
1. Поняття злочинів у сфері службової діяльності та суміжні поняття
Чинний Кримінальний кодекс України безпосередньо до службових відносить: зловживання владою або службовим становищем, зловживання повноваженнями, перевищення влади або службових повноважень, службове підроблення, службову недбалість, одержання хабара, комерційний підкуп, пропозиція або давання хабара, провокація хабара або комерційного підкупу, незаконне збагачення і зловживання впливом (розділ ХVІІ, статті 364-370 КК України). Але з використанням службового становища можуть вчинюватися і злочини, передбачені іншими розділами КК України, такими, як: „Злочини проти правосуддя”, „Злочини у сфері господарської діяльності”, „Військові злочини” тощо. Тому під "злочинами у сфері службової діяльності" у широкому значенні розуміється уся сукупність злочинів, вчинених службовими особами у зв’язку з виконанням своїх службових обов’язків і, у вузькому – сукупність суспільно небезпечних діянь, що вчинюються службовими та іншими особами у сфері реалізації службових повноважень.
Інакше кажучи, суспільно небезпечне діяння тут завжди зумовлене службовим становищем особи, яка або: а) використовує його для вчинення злочину у межах своїх повноважень; б) виходить за межі прав і повноважень, наданих їй за посадою; в) не виконує, або виконує не належним чином покладені на неї службові обов’язки. При цьому діяння завжди вчиняються всупереч інтересам служби. З кримінологічної точки зору, вчинення цих злочинів обумовлюється єдиним детермінаційним комплексом і мотивацією. У зв’язку з цим, вони потребують єдиного підходу до розробки заходів щодо їх запобігання.
У вітчизняній і зарубіжній кримінологічній літературі широко вживаються і такі терміни, як “корупційна злочинність”, „злочини з ознаками корупції”, під якими розуміють сукупність умисних злочинів, які вчинюються службовою особою з корисливих мотивів, інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб з використанням влади або службового становища. На нашу думку, ці терміни з юридичної точки зору є прийнятними, незважаючи на те, що в чинному КК України вони не вживаються, оскільки корислива службова злочинність є одним із різновидів корупційних правопорушень. Сам же термін „корупція” – це поняття достатньо широке, яке охоплює собою як злочини, так і інші правопорушення, а також порушення норм службової етики. До того ж, в кримінологічній літературі ці терміни набули широкого розповсюдження.
Службові злочини можуть вчинюватися як з корисливою, так і з іншою метою, і як умисно, так і з необережності (перевищення влади або службових повноважень, службове підроблення, провокація хабара, службова недбалість).
Таким чином усі службові злочини можуть бути класифіковані на безумовно корупційні, умовно корупційні і злочини пов’язані з корупцією[1]. До безумовно корупційних злочинів відносяться суспільно небезпечні діяння, всі ознаки яки вказують на їх корупційний характер. Наприклад, одержання хабара. До умовно корупційних злочинів відносяться злочини, вчинення яких не завжди супроводжується ознакою корупційності. В одних випадках вони мають корупційний характер, в інших – ні. Наприклад, порушення законодавства про бюджетну систему України. Третя група злочинів – це така група злочинів, яка може здійснюватися при наявності корупційних зв’язків. Наприклад, легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом.
Службові злочини можуть бути вчинені як в державних органах влади і управління, так і в юридичних особах приватного права та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг. До злочинів, які вчинюються в юридичних особах приватного права відносяться: зловживання повноваженнями (ст. 364-1), перевищення повноважень (ст. 365-1), комерційний підкуп (358-3).
За мотивами вчинення усі службові злочини можуть бути класифіковані на: службові злочини, які вчинюються переважно з корисливих мотивів (одержання хабара, незаконне збагачення), в інших особистих інтересах (службове підроблення) і в інтересах третіх осіб (провокація хабара). Серед них найбільшу суспільну небезпеку мають корисливі або корупційні службові злочини.
2. Кримінологічна характеристика злочинів у сфері службової діяльності та осіб, які їх вчинюють
В останні роки, за даними кримінально-правової статистики, рівень службових злочинів значно зменшився. Так, якщо у 2002 році було зареєстровано 22 599 службових злочинів, то у 2005 – 17 922, у 2006 – 16 396, у 2007 – 15 555, у 2008 – 15 495, у 2009 - 14 159, станом на 20.11.2012 р. – 9667. Динаміка службових злочинів у 2006 році зменшилась на 8,5%, у 2007 – на 5,2%, у 2008 – на 0,4%, у 2009 на 8,6 %. Відповідно зменшився і рівень судимості. Так, якщо за вчинення службових злочинів у 2002 році було засуджено 3 767 осіб, то у 2003 – 3 664, у 2008 – 2 927, у 2012 - 2273. Слід зазначити, що кримінально-правова статистика у своїх показниках не відбиває дійсних обсягів цих злочинів через недосконалість їх статистичного обліку, високий рівень латентності, труднощі виявлення і низьку ефективність діяльності правоохоронних органів. Тому, виходячи з офіційних статистичних даних, щодо виявлених службових злочинів, можна зробити висновки лише про активність діяльності правоохоронної системи у напрямку їх виявлення, а не про їх реальну кількість.
Питома вага службових злочинів у загальній структурі злочинності за останні роки суттєво не відрізняється і становить у середньому3-4 %. Це свідчить про систематичність і стабільність, як вчинення цих злочинів, так і їх виявлення та реєстрації. У структурі службових злочинів переважають : службове підроблення, зловживання владою або службовим становищем, одержання хабара. Найменшу питому вагу становлять давання хабара, перевищення влади або службових повноважень, провокація хабара.
Треба зауважити, що до кількісних показників, якими характеризується службова злочинність, варто підходити обачливо, оскільки її зниження супроводжується в ряді регіонів України штучним зменшенням цих показників за рахунок притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення корупційних правопорушень.
Серед осіб, які засуджені за службові злочини жінки склали 27,5%. Службові злочини вчинюють переважно особи віком більше 30 років(51,8%). Таке співвідношення пояснюється загальною демографічною характеристикою осіб, що працюють на відповідних посадах. Вони, зазвичай, мають значний трудовий стаж і життєвий досвід. Відповідно, у цих осіб вище є і освітній рівень порівняно із злочинцями інших категорій. 67% мали повну базову або вищу освіту. Переважна більшість засуджених знаходились у шлюбі. До кримінальної відповідальності, як правило, раніше не притягувались. 12,8% вчинили злочини у групі.
Особам, які вчиняють службові злочини, властиві такі риси, як корисливість, потяг до зловживання владою, адміністрування (це особливо характерно для тих, хто припускає перевищення повноважень), зневага до закону і нехтування обов'язками виконувати його, формальне або легковажно-безвідповідальне ставлення до наслідків своїх дій і рішень, зневага до людей тощо. Нерідко має місце і схильність до пияцтва, розгульного способу життя. Але своїми керівниками 98% характеризувалися позитивно.
До 95% службових осіб, які притягувалися до кримінальної відповідальності – це представники середньої і найнижчої управлінської ланки.
Певний теоретичний і практичний інтерес представляє кримінологічна типологізація осіб – службових злочинців. Якщо класифікувати їх за глибиною та стійкістю антисуспільної спрямованості, то більшість з них можуть бути віднесені до категорії або ситуаційних злочинців, які вчинили злочин вперше, під впливом збігу несприятливих особистих та інших обставин, або випадкових злочинців, які вчинили злочин вперше, мають загально соціальну позитивну спрямованість особи. Типологія особи службових злочинців за характером антисоціальної спрямованості і ціннісної орієнтації може бути достатньо варіативною. За цим критерієм виділяють службових злочинців наступних типів з:
- корисливими спонуканнями, які пов’язані з ігноруванням права власності та вчинили хабарництво і зловживання владою;
- негативно-зневажливим відношенням до прав і інтересів окремих громадян, або громадських та державних інтересів, або інтересів юридичних осіб та вчинивших перевищення влади або службових повноважень;
- легковажно-безвідповідальним і недбалим ставленням до своїх службових обов’язків, які вчинили службову недбалість;
- зневажливим ставленням до різних нормативних настанов, вимог і заборон, які вчинили службове підроблення або провокацію хабара.
Хабарників за їх морально-психологічною спрямованістю можна класифікувати на два типи:
а) злісний хабарник, який займається своєю злочинною діяльністю тривалий час, оскільки вміло маскує її. Він дуже активний у вишукуванні можливостей одержати хабара. Готовий одержувати його у будь-якому вигляді, але краще за все – грошима. Нерідко дотримується твердого "тарифу" за виконання службових дій, пов'язаних з наданням громадянам конкретних благ матеріального або нематеріального характеру. Такий тип хабарника – найбільш суспільно небезпечний.
б) хабарник нестійкого типу, який виявляє нездатність утримуватися від спокуси одержати "винагороду" за виконання службових обов'язків. Активних дій, що спрямованих на вишукування можливостей одержати хабара, він не робить. Значно частіше подібному суб'єкту злочину властива схильність до алкоголізму та інших форм антисуспільної поведінки. Прийняття рішення одержати хабар здійснюється переважно під впливом ситуативних моментів.
Серед хабародавачів можна виділити також два типи, які різко відрізняються один від одного:
а) “злісний” хабародавач – це особа, яка часто користується хабаром та іншими видами "подяки" для досягнення як законних, так і протиправних цілей; додержується погляду, що "все продається і все купується". Виступаючи, як правило, у якості посередника він керується вказаною формулою. У випадку, коли зустрічається з відмовою прийняти від нього "подяки", пояснює це тим, що не "знайшов підходу".
б) "випадковий" хабародавач – це особа, яка зважується на дачу хабара після тривалих вагань, використавши усі можливі, на його погляд, законні засоби. Нерідко ним буває людина, яка недостатньо чітко уявляє собі легальні можливості реалізації своїх прав, або має значні перепони для їх досягнення.
Віднесення осіб, які вчинили злочини у сфері службової діяльності до того чи іншого типу обумовлює направленість і характер заходів індивідуальної профілактики злочинів.
3. Фактори, причини та умови злочинів у сфері службової діяльності
Криміногенні фактори, які визначають причини та умови злочинів у сфері службової діяльності, за їх сутнісною характеристикою, можуть бути розділені на п'ять основних груп: політичні, економічні, організаційно-управлінські, соціально-психологічні, правові.
До групи причин і умов, обумовлених політичними факторами, варто віднести наступні: 1) недосконалість політичної організації українського суспільства; 2) суттєві прорахунки в процесі соціально-політичного реформування держави і суспільства; 3) нестабільність існуючих політичних інститутів і політичної свідомості суспільства; 4) незбалансованість у діяльності різних галузей влади; 5) звуження політичних основ демократизації, права й законності, посилення авторитарних методів управління; 6) низький рівень цивільного й парламентського контролю за сферою управління і діяльністю вищих службових осіб органів виконавчої влади; 7) непослідовність і неналежна наукова обґрунтованість здійснюваної антикорупційної політики, відсутність політичної зваженої кадрової політики в державі й прозорості дій влади.
Економічні фактори, що породжують причини й умови: 1) криміналізація та тінізація економіки; 2) злочинно-волюнтаристична політика приватизації й відсутність прозорості в її здійсненні; 3) матеріальна незабезпеченість дрібного чиновника, що йде на побори й хабарі заради задоволення власних потреб і утримання своєї родини; 4) поява надбагатих людей, що мають можливість давати хабара, іноді величезних розмірів; 5) відсутність ефективної ринкової конкуренції, що дозволяє одержувати надприбуток за рахунок дачі хабарів; 6) утворення монопольних об'єднань і надання їм переваг у фінансуванні й кредитуванні з боку державних чиновників; 7) протиправне перекачування державних ресурсів недержавним суб'єктам підприємницької діяльності; 8) наявність значних нефіксованих коштів в організованих злочинних угруповань, які й користуються для підкупу осіб, уповноважених виконувати функції держави.
До організаційно-управлінських факторів злочинності у сфері службової діяльності в Україні, належать недоліки механізму функціонування системи державного управління та формування його апарату, а саме: 1) охоплення державним регулюванням широких сфер громадського життя, особливо в економіці, без реальної на те необхідності; 2) діяльність державного апарату здійснюється без належної її регламентації, що у багатьох випадках дає можливість використовувати службовим особам свої повноваження всупереч інтересам служби; 3) необґрунтоване закріплення в нормативних актах альтернативності при прийнятті того або іншого рішення без чітко визначених критеріїв такого вибору; 4) формування управлінської вертикалі за принципом кумівства, особистої відданості працівників і партійної приналежності; 5) відсутність системи детального регламентування підбору та розміщення кадрів апарату управління на конкурсних засадах з врахуванням їхнього професійного рівня і належних моральних якостей; 6) політизація.
Причини та умови соціально-психологічного характеру породжуються такими явищами, як: 1) наявність негативних установок у груповій і індивідуальній свідомості щодо можливості лише шляхом дачі хабара домогтися певних благ; 2) деморалізація значної частини державних службовців і працівників правоохоронних органів і, що особливо небезпечно, - деморалізація тих, які займають відповідальне або особливо відповідальне положення; 3) зневажливе відношення багатьох державних службовців до закону, психологічна готовність без коливань і побоювань порушити закон, норми моралі і професійної честі за винагороду; 4) зневіра громадян у здатність органів державної влади й місцевого самоврядування вирішувати їх проблеми і намагання вирішувати їх протиправним шляхом; 5) протиріччя між потребами державних службовців, обумовленими їхнім соціальним статусом, і можливостями їх задоволення офіційним шляхом; 6) кругова порука серед державних службовців; 7) багатовікова традиція хабарництва, що зробила сучасну корупцію способом життя і державного управління; 8) феномен обопільної провини хабародавача і хабарника, що робить їх рівновинними і зацікавленими у тому, щоб злочинні зв’язки не були викриті.
Загальнонаціональне опитування громадської думки „Стан корупції в Україні”, яке було проведене Київським міжнародним Інститутом соціології (було опитано 10 580 респондентів) у 2007 році, показало, що тільки 10-16% опитаних безумовно довіряють владі; 52% розглядають корупцію як звичний спосіб життєдіяльності в Україні, виправданий у більшості ситуацій; 77% вважають, що з 2004 року рівень корупції в Україні значно зріс; 67% українців повідомили, що впродовж року були втягнуті в корупцію; 64% - давали хабарі працівникам ДАІ у зв’язку з порушення правил дорожнього руху. Наявність корупції в судах зазначається у відповідях 49% респондентів, в прокуратурі – 42,9%, серед нотаріусів – 22,8%.
Причини та умови правового характеру. З середини 90-х років, коли почався процес нормативного та організаційного оформлення заходів боротьби з корупцією в Україні і був прийнятий Закон України „Про боротьбу з корупцією” від 5 жовтня 1995 р., в який постійно вносилися зміни і доповнення, була прийнята низка додаткових законів, указів, інших нормативно-правових актів, концепцій програм, спрямованих на боротьбу з корупцією, створені чисельні державні органи, безпосереднім завданням яких стала боротьба з корупцією. Але відчутних позитивних результатів не відбулося внаслідок стійкої корупційної установки значної кількості державних службовців і правової аномії суспільства в цілому.
В цілому нормативно-правова база щодо організації державної служби в Україні на сьогодні складає понад 700 нормативно-правових актів. Верховна Рада України в 1991-2006 рр. 55 разів розглядала питання посилення боротьби зі злочинністю у тому числі корупцією і організованою злочинністю. Було видано 38 указів і розпоряджень Президента України. Законодавча база з протидії корупції в Україні налічувала в 2008 році понад 150 законів, указів, розпоряджень Президента, постанов КМУ, галузевих нормативних актів. Понад 200 громадських організацій задекларували у своїх статутах антикорупційну діяльність.
Незважаючи на таку широку нормативно-правову базу, слід зазначити, що вона не передбачає цілісної стратегії протидії злочинам у сфері службової діяльності, необхідного впливу на їх причини та умови; окремі чинні правові норми досить часто сприяють хабарництву; відсутні спеціальні правові норми, які передбачали б цивільно-правову відповідальність юридичних осіб за їх сприяння вчиненню службових злочинах; мають місце значні недоліки в діяльності правоохоронних органів щодо виявлення, розслідування й судового розгляду злочинів у сфері службової діяльності та корупції.
4. Протидія та запобігання злочинам у сфері службової діяльності та корупції
Протидія службовим злочинам та корупції – це діяльність спеціалізованих і неспеціалізованих державних органів, яка пов’язана з виявленням, припиненням, розслідуванням та притягненням винних осіб до кримінальної відповідальності на різних стадіях злочинної діяльності.
Суб'єкти протидії та запобігання злочинам у сфері службової діяльності поділяються на спеціалізовані й неспеціалізовані. Спеціалізовані органи здійснюють виявлення, припинення правопорушень і злочинів у сфері службової діяльності. Спеціалізованими органами, уповноваженими протидіяти проявам службових злочинів, є: а) Міністерство внутрішніх справ України; б) податкова міліція; в) Служба безпеки України; г) органи прокуратури України; д) Військова служба правопорядку в Збройних Силах України. До неспеціалізованих органів, уповноважених протидіяти проявам службових злочинів відносяться: а) інші підрозділи зазначених спеціалізованих органів; б) інші міністерства, відомства й центральні органи державної виконавчої влади України; в) органи місцевого самоврядування; г) недержавні підприємства, установи, організації; д) громадські організації.
Компетенція неспеціалізованих органів визначається законодавством України і їх статутами. Керівники підприємств, установ, організацій або їх структурних підрозділів у випадку виявлення або одержання інформації про здійснення підлеглими службового правопорушення, у межах своєї компетенції, зобов'язані вжити заходів для припинення таких правопорушень і негайно повідомити про їхнє здійснення в будь-який спеціалізований орган.
З метою вдосконалення діяльності спеціальних органів, які здійснюють виявлення й протидію злочинам у сфері службової діяльності, необхідно: переорієнтувати їх на виявлення найнебезпечніших корупційних злочинів, а також проявів у найбільш важливих сферах життя держави і там, де ця злочинність набула найбільшого поширення; розробити та ввести в діяльність правоохоронних органів необхідні методики виявлення й збору інформації про факти корупції на різних, у тому числі вищих, рівнях державного управління, у сферах розпорядження державними коштами, приватизації, охорони здоров'я, освіти, інших сферах суспільного й державного життя; розв’язати колізію, що існує в чинному законодавстві про порядок надання інформації правоохоронним органам щодо коштів і майна окремих юридичних і фізичних осіб; уніфікувати й конкретизувати в єдиному законодавчому акті умови й порядок надання такої інформації правоохоронним й іншим органам.
Згідно з Указом Президента України від 1 лютого 2008 року „Про деякі заходи щодо вдосконалення формування та реалізації державної антикорупційної політики” координація діяльності органів виконавчої влади щодо протидії та запобігання корупції покладена на Міністерство юстиції України. Воно має здійснювати: аналіз законодавства та факторів, які сприяють вчиненню антикорупційних правопорушень та підготувати пропозиції щодо вдосконалення законодавства про протидію та запобігання корупції; здійснювати антикорупційну експертизу проектів нормативно-правових актів; збирати та аналізувати статистичні дані, іншу інформацію про реалізацію заходів щодо протидії та запобігання корупції і оцінки їх ефективності; виявляти чинники, що сприяють корупційним проявам, готувати пропозиції щодо їх усунення; сприяти діяльності громадських організацій у запобіганні корупції; забезпечити співпрацю України з Групою держав Ради Європи проти корупції „GRECO”.
Координацію діяльності правоохоронних органів з питань протидії службовим злочинам здійснюють в межах наданих повноважень, визначених законами, Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори.
Запобігання службовим злочинам представляє собою узгоджену систему заходів політичного, економічного, соціального, правового, організаційного характеру, спрямованих на реалізацію заходів спеціально-кримінологічної профілактики, ослаблення, нейтралізацію й усунення причин та умов цих злочинів.
Запобіжні заходи злочинам у сфері службової діяльності політичного характеру переважно зводяться до: 1) розробки науково обґрунтованої державної стратегії боротьби зі службовими злочинами й правопорушеннями, визначення основних напрямків такої боротьби, максимального обмеження їхнього негативного впливу на суспільство; 2) удосконалення системи державного управління й місцевого самоврядування, на основі розширення гласності й спрощенню процедури взаємин громадян і організацій з особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; 3) розробка і впровадження чітких механізмів зайняття посад державних службовців виключно на основі конкурсного відбору; 4) виховання у службовців патріотичних почуттів, високих моральних, професійних якостей; 5) створення громадських організацій, для активізації участі населення у протидії та запобігання службовим злочинам.
В економічній сфері заходи щодо запобігання службовим злочинам мають включати: 1) визначення чітких критеріїв бюджетного фінансування функціонування державного апарату; 2) суворе дотримання встановлених механізмів обмеження легалізації «відмивання» доходів, отриманих злочинним шляхом державним службовцям; 3) розробка системи заходів щодо унеможливлення участі державних службовців у схемах тіньової економіки і незаконного ведення бізнесу; 4) впровадження ефективної системи контролю за доходами й видатками державних службовців; 5) забезпечення поступового зменшення розрахунків готівкою в цивільному обороті при участі громадян; 6) удосконалювання порядку реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності; 7) звуження переліку видів підприємницької діяльності, які підлягають ліцензуванню; 8) встановлення прозорих і конкурентних систем державного замовлення, приватизації, оренди державного майна.
Заходи запобігання злочинам у сфері службової діяльності соціального характеру передбачають: доведення рівня оплати праці державних службовців до рівня задоволення соціально значущих потреб відповідно до їх соціального статусу; впровадження ефективної системи соціального захисту, діючих механізмів задоволення окремих потреб державних службовців через довгострокове, у тому числі й поточне, кредитування; реорганізація діючої системи соціального страхування державних службовців; створення належних умов пенсійного забезпечення.
Запобігання злочинам у сфері службової діяльності заходами правового характеру включає: впровадження кримінологічної антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів; проведення ревізій норм чинного законодавства на предмет виявлення й вилучення положень, які сприяють проявам службових злочинів, удосконалення антикорупційного законодавства.
У сфері реалізації заходів запобігання організаційного характеру необхідно: дотримуватися правил підбору та розміщення кадрів, що базується на конкурсній основі; удосконалити систему спеціальних обмежень, встановлених для державних службовців, з метою запобігання конфлікту інтересів; ввести практику обов'язкової систематичної ротації керівників; чітко регламентувати процедури прийняття управлінських рішень; обов'язково розглядати на засіданнях колегій міністерств і відомств питання про виконання законодавства про державну службу, боротьби з корупцією; установити адміністративну відповідальність посадових осіб органів державної влади й місцевого самоврядування за ухилення від реагування на критичні виступи засобів масової інформації; законодавчо врегулювати механізм обмеження політичного й управлінського лобізму.
5. Діяльність органів прокуратури щодо протидії та запобігання злочинам у сфері службової діяльності та корупції
Нагляд за виконанням законів у сфері протидії та запобігання службовим злочинам і корупції здійснюється Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами. З метою забезпечення належної організації діяльності органів прокуратури у сфері запобігання та протидії корупції і підвищення її ефективності Генеральним прокурором України був прийнятий Наказ № 10 гн від 21 червня 2011 року „Про організацію діяльності органів прокуратури у сфері запобігання і протидії корупції”. Згідно цього наказу запобігання та протидія корупції визначені у якості пріоритетного напрямку діяльності органів прокуратури.
Із застосуванням наданих законом повноважень забезпечувати невідворотність відповідальності за корупційні правопорушення, поновлення порушених прав і свобод громадян та інтересів держави, відшкодування збитків, завданих корупційними правопорушеннями, виявлення та усунення причин і умов, що сприяли їх вчиненню.
Головному управлінню нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства, Головному управлінню нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, Головному слідчому управлінню та Головному управлінню захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Генеральної прокуратури України, відповідним структурним підрозділам прокуратур обласного рівня, прокурорам міст з районним поділом, міським, районним, міжрайонним та іншим прирівняним до них прокурорам, прокурорам районів у містах у межах компетенції здійснювати нагляд за додержанням законів при прийманні, реєстрації та вирішенні заяв і повідомлень про вчинені злочини з ознаками корупції або ті, що готуються.
Головному управлінню представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень Генеральної прокуратури України, відповідним підрозділам прокуратур обласного рівня, міським, районним, міжрайонним і прирівняним до них прокурорам у межах компетенції вживати заходів щодо відшкодування представницькими засобами збитків, завданих громадянам, державі, фізичним та юридичним особам унаслідок вчинення корупційних правопорушень, вилучення незаконно одержаного майна, стягнення на користь держави вартості незаконно одержаних послуг і пільг, застосування правових наслідків недійсності нікчемних правочинів, укладених унаслідок корупційних правопорушень.
Головному управлінню підтримання державного обвинувачення в судах Генеральної прокуратури України та галузевим підрозділам прокуратур Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, спеціалізованих прокурорів (на правах обласних) забезпечити організацію роботи з підтримання державного обвинувачення у судах у кримінальних справах з ознаками корупції (крім справ щодо організованих груп і злочинних організацій).
У разі порушення кримінальних справ про корупційні правопорушення стосовно керівників органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів, суддів та інших справ, що набули в суспільстві негативного резонансу, упродовж доби інформувати про це спеціальними повідомленнями прокурорів вищого рівня, яким забезпечити належний контроль і нагляд за їх всебічним, повним і об’єктивним розслідуванням.
Витребовувати в установленому порядку від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, правоохоронних та контролюючих органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності інформацію з питань запобігання і протидії корупції, використовувати її в організації та здійсненні нагляду.
Систематично проводити перевірки додержання вимог антикорупційного законодавства суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення та суб’єктами, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції. За результатами перевірок за наявності підстав вживати заходів прокурорського реагування.
Особливу увагу приділяти законності правових актів, що видаються органами державної влади і державного контролю та нагляду, органами місцевого самоврядування, у тому числі з питань делегування своїх повноважень, надання пільг і переваг громадянам чи юридичним особам або встановлення заборон та перешкод у реалізації їх прав, свобод та законних інтересів, додержанню інших встановлених законом обмежень, спрямованих на запобігання та протидію корупції.
При виявленні нормативно-правових актів, рішень, прийнятих унаслідок вчинення корупційних правопорушень, прокурорам вносити подання уповноваженому органу чи посадовій особі щодо їх скасування або в установленому порядку подавати до суду позови про визнання таких актів чи рішень незаконними.
Принципово реагувати на факти невиконання посадовими особами вимог антикорупційного законодавства щодо встановлених обмежень при використанні службового становища, сумісництва, одержання подарунків, роботи близьких осіб, конфлікту інтересів, розголошення або використання в інший спосіб у своїх інтересах інформації, яка стала відомою у зв’язку з виконанням службових повноважень, невжиття заходів щодо протидії корупції, фінансового контролю, проведення спеціальних перевірок, виявлення корупційних правопорушень, а також стосовно відсторонення від виконання повноважень та звільнення з посад осіб у зв’язку з притягненням до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень.
Вживати дієвих заходів, спрямованих на відшкодування збитків, завданих фізичним та юридичним особам, а також державі, стягнення на користь держави вартості незаконно одержаних послуг і пільг, визнання нікчемними правочинів, укладених унаслідок корупційних правопорушень.
Прокурорам усіх рівнів забезпечити достовірність статистичної звітності щодо стану виконання правоохоронними органами антикорупційного законодавства. Принципово реагувати на факти її викривлення. Систематично проводити взаємозвірки з правоохоронними та судовими органами, про що складати відповідні акти.
У кожному випадку виявлення корупційного правопорушення, вчиненого працівником прокуратури, проводити службові розслідування.
Прокурорам обласного рівня упродовж доби надсилати до Головного управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, та управління внутрішньої безпеки Генеральної прокуратури України копії постанов про відмову у порушенні кримінальних справ, про порушення кримінальних справ, про закриття кримінальних справ корупційного характеру стосовно прокурорсько-слідчих працівників.
Участь у розгляді судами кримінальних справ про корупційні діяння, вчинені прокурорсько-слідчими працівниками, здійснювати за вказівкою прокурорів вищого рівня, у тому числі прокурорами інших регіонів.
Систематично інформувати громадськість, засоби масової інформації та органи влади про заходи, що вживаються органами прокуратури у сфері запобігання і протидії корупції, а також про осіб, притягнутих до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень.
[1] Див.: Мельник М.І. Корупція – корозія влади (соціальна сутність, тенденції та наслідки, заходи протидії). Моногр. – К.: Юрид. думка. – 2004. – С.133-135.