79 Революційні події 1848–1849 рр. у Західній Україні та їхній вплив на поширення українського національного руху. Головна Руська Рада.
У 1848-1849 pp. Європу охопила загальноєвропейська демократична революція. Вона була спрямована проти режиму реакції, який встановився після розгрому імперії Наполеона І, проти пережитків феодалізму. У результаті революції вперше в історії в політичному житті Європи могли брати участь широкі народні маси. В європейських країнах почалося становлення демократичних інститутів, громадянського суспільства. Демократизація життя, піднесення соціальних рухів дало поштовх до розгортання національно-визвольної боротьби поневолених народів Східної і Центральної Європи.У роки революції центром українського національного руху стала Східна Галичина. Його започаткувала група представників греко-католицького духовенства, яке звернулось до австрійського імператора 19 квітня 1848 р. з петицією. У ній висловлювалися побажання: запровадження в школах і громадських установах Східної Галичини української мови, забезпечення українцям доступу до всіх посад та зрівняння в правах духовенства всіх конфесій.2 травня 1848 р. у Львові була заснована перша українська політична організація — Головна руська (українська) Рада, котра взяла на себе роль представника українського населення Галичини перед центральним урядом і виконувала її протягом 1848—1851 pp. Раду, яка складалася із 30 постійних членів — представників світської інтелігенції, вищого і нижчого духовенства, очолив єпископ Григорій Яхимович.Друкованим органом Головної руської Ради стала "Зоря Галицька" — перша у Львові газета українською мовою, що почала виходити з 15 травня 1848 р.За ініціативою ГРР за національну символіку галицьких українців було прийнято синьо-жовтий прапор та герб із зображенням золотого Лева на синьому полі. ГРР, виступаючи за проведення демократичних реформ, домагалася забезпечення вільного національного розвитку українського населення Східної Галичини. Здійснення своєї програми вони пов'язували з відданістю Австрійській конституційній монархії. Руські ради стали організаторами боротьби українського населення за відокремлення Східної Галичини від Західної (польської) та перетворення її в окрему провінцію, тобто за її національно-територіальну автономію, запровадження навчання в усіх навчальних закладах рідною мовою тощо.Правлячі кола Австрії, ігноруючи вимоги українців, все ж погодилися на запровадження з 1848 р. навчання українською мовою в народних школах та викладання цієї мови як обов'язкового предмета в гімназіях. На початку 1849 р. відкрито кафедру української мови у Львівському університеті. її першим професором став Я. Головацький. Складовою частиною боротьби за демократичні перетворення стало пожвавлення культурно-освітнього руху в краї. У жовтні 1848 р. у Львові відбувся перший з'їзд діячів української культури і науки. Згідно з рішенням з'їзду у Львові було засновано "Галицько-руську матицю" — культурно-освітню організацію, яка мала завданням видання популярних книг для народу.Національний рух на західноукраїнських землях 1848— 1849 pp. виробив широку програму національно-політичного і духовного утвердження українства в межах конституційної Австрійської монархії. Улітку 1849 р. після розгрому об'єднаними силами Австрії і Росії угорської революції в імперії Габсбургів було відновлено абсолютистський режим з його централістсько-бюрократичною системою. Австрійську конституцію відмінено. Улітку 1851 р. розпущено Головну руську Раду. Важливими були соціальні наслідки революції 1848-1849 pp. Так, було скасовано панщину, селяни отримали повну особисту свободу. Земля, якою селяни користувались, переходила у їх власність. Проте краща земля, общинні землі (ліси, пасовища) залишалися в руках поміщиків.
80. Розвиток сільського господарства України у ХVІІІ ст.
Щедрі природні ресурси так званого Дикого поля: багато річок і озер, в яких водилось безліч риби, болота, які природно захищали переселенців від розорюючих нападів кочовиків, густі, майже непролазні, ліси дозволяли без значних зусиль створювати захисні форпости, тим самим сприяючи переселенню сюди багатьох національностей, зокрема, українців і росіян, хоч і трохи затримували заселення. Завдяки чорнозему були чудові умови для розвитку землеробства, городництва та садівництва, у широких безкраїх полях було легко розводити та розплоджувати табуни коней, рогату худобу, овець, займатись бджолярством.Щоб мати змогу жити на нових землях необхідно було перш за все їх ретельно освоїти, чим і зайнялись першопоселенці одразу після заселення краю.Досить часто пасіки служили основою для переходу сезонних уходників на постійне місце життя на Слобожанщині. Земля була основою економічного життя слобожан. Величезні простори неосвоєної, неораної землі теоретично належали цареві, отже, даючи якомусь полку грамоту, цар передавав у його розпорядження і всі землі навколо, нелегким було і життя незакріпаченого селянства (військових обивателів), Із ростом землеробства з'явились горілчаний та млинарський промисли, які набули швидкого розвитку. На власних городах слобожани саджали в першу чергу ті ж культури, що з давніх-давен розводили в Україні та Росії: буряки, капусту, моркву, салат, редьку, ріпу, огірки, гарбузи, цибулю, пастернак, петрушку, кріп, хрін, кукурудзу, пастернак, сіяли мак; рано почали розводити кавуни, дині, виноград, спаржу, брукву; з другої половини 18 ст. на Слобожанщині почала культивуватись картопля. У своїх садках слобожани розводили яблуні, груші, аґрус, смородина тощо.Поряд із землеробством слобожани займались скотарством, особливо у перші роки після заселення: розводили коней, корів, кіз, свиней, овець. Зі шкір та вовни виготовлялись предмети одягу, взуття та інші ужиткові речі.Продукти харчування та предмети вжитку місцевого виробництва продавались на місцевих торгах, які проводились у Харкові щопонеділка та щочетверга.Отже, якщо досліджувати генезис сільського господарства на Слобожанщині, то можна вивести наступні закономірності:1. першими оселями слобожан були уходи, зокрема, пасіки;2. оскільки слобожани – здебільшого українці та росіяни – слов’яни, то вони перш за все були хліборобами, отже відразу після заселення займались землеробством;3. першопоселенці отримували землю на правах “займанщини”, привілей на безмитне заняття викурюванням горілки (лише українське населення) та торгівлею;4. від розвитку землеробства залежав розвиток інших галузей сільського господарства;5. майже всі галузі народного господарства розвиваються у тісному взаємозв’язку.
№81 Особливості економічного і політичного розвитку Запоріжжя у Х V ІІІ ст.. Головною прибутковою галуззю сільського господарства у цей період залишалося скотарство. Воно вимагало менших за землеробство затрат. Великі кінські заводи були у поміщиків (села Андріївка, Катеринівка, Григорівка і т. ін.), у менонітських селищах. Вирощувалися коні англійської, датської, арабської та донської породи. Велику роль відігравали заводи великої рогатої худоби( на початок 20-х років у Олександрівському повіті їх 56). З початку 20-х років поширюється вівчарство. У землеробстві переважав зерновий напрямок. Сіяли переважно ярові, озимих менше. Відчувалася нестача сільськогосподарських робітників і тому край стає регіоном де широко використовували працю відхідників.Наприкінці XVIII – у першій половині ХІХ ст. промисловість краю переживає період становлення. Крупних підприємств взагалі не було. На кінець 50-х років у Олександрівську лише цегельний та салотопний заводи (продукція на 20 тис. карбованців). На початок 20-х років у повіті лише 3 винокурних заводи. Особливе місце посідало рибальство. У краї 36 рибних заводів збудованих за козацькими традиціями. З азовських рибних заводів у сезон привозили 50 млн. штук тарані, 2 млн. судаків, 500 тис. лящів, багато ікри. Чумаки у краї їздили не лише за сіллю(щороку 60 валок) але і за рибою на азовське узбережжя . На початок 20-х років у краї було 240 чумацьких валок, що возили сіль, рибу, товари та пошту. Значного поширення набуло млинарство (на початок ХІХ ст. у Олександрівському повіті 62 водяних млини та 164 вітряки), ковальський промисел, вироблення шкіри та шовківництво(особливо у ногайців). Край був важливим пунктом транзитної торгівлі Дніпром на шляху до Херсону та Криму. У 1776 р. для торгівлі з Туреччиною відкрито прикордонну митницю.