8. Халезова Н. Б. Народная пластика и декоративная лепка в детском саду. — М., 1984. — 112 с.

Дата: 2025-06-02; Просмотры: 8

Оценка:

0.00 из 5.00 — оценок

Скачиваний: 0

Скачать

9. СкидановаЛ. Я., СірченкоЛ. [. Декоративне малювання та аплікація в дитячому садку.— К., 1981.-64 с.

Запитання і завдання для контролю

1. Що іакс декоративна діяльність?

2. Поясніть зумовленість декоративної діяльності досягненнями дитини в інших ви­дах образотворчої діяльності.

3. Окресліть значення декоративної діяльності для розвитку особистості дитини.

4. Дайте характеристику основних видів декоративної діяльності дошкільнят.

5. Перелічіть га схарактеризуйте провідні техніки декоративної діяльності.

6. Розкрийте зміст основних етапів педагогічної технології супроводження декора­тивної діяльності.

7. Визначте педагогічні завдання, що розв’язуються у процесі занять з декоративно­го малювання.

8. Дайте характеристику засобів навчання декоративного малювання.

9. Розкрийте педагогічну технологію теоретичних, практичних і творчих занять з де­коративного малювання в різних вікових групах.

10. Поясніть художні особливості декоративного ліплення.

11. Дайте характеристику матеріалів та обладнання для декоративного ліплення.

12. Опишіть техніки ліпного декорування предметів.

13. Розкрийте зміст педагогічної роботи з розвитку особистості дитини в декоратив­ному ліпленні.

14. Визначте специфіку аплікації як виду декоративної діяльності.

15. Дайте характеристику технік виконання аплікацій.

16. П родемонструйте особливості методики педагогічного супроводження аплікації в різних вікових групах.

17. Визначте особливості особистісного розвитку дошкільнят у процесі створення ви­робів декоративного характеру в техніці оригамі.

18. Розкрийте особливості, зміст і методику організації дитячої дизайн-діяльності.

19. Складіть наочну модель поняття «компетентність дитини в галузі декоративної діяльності».

20. Виконайте 4—5 творчих робіт в різних декоративних техніках, презентуйте їх.

4.6. Особистісно-розвивальна спрямованість конструктивно-моделювальної діяльності

Своєрідність конструювання, його зв’язок із грою

Конструювання (від лат. соїШгиеге — побудова) — це створення мо­делі, приведення до певного порядку і взаємовідношення різних окремих предметів, частин, елементів. Характерною особливістю процесу конст­руювання є створення та перетворення (комбінування) просторових уяв­лень (образів) на основі оволодіння певними знаннями та вміннями. Кон­струювання належить до продуктивних видів діяльності, оскільки спря­моване на отримання певного продукту (результату).

Назвіть інші види дитячої продуктивної діяльності.

Під дитячим конструюванням розуміють процес створення різних кон­струкцій, моделей, в яких передбачено взаєморозміщення частин та еле­ментів, способи їх з’єднання. Матеріалами для дитячої конструктивної діяльності є: дитячий будівельний матеріал, спеціальні конструктори (де­рев’яні, металеві, пластмасові); папір, картон, тканина, природний, ви­кидний матеріали. Дослідження педагогів і психологів свідчать, що кон­струювання є продуктивним видом діяльності, у процесі якого відбувається розвиток дитини (Л. Артемова, Н. Ветлугіна, А. Давидчук, Т. Комарова, В. Мухіна, Б. Йєменський, М. Подцьяков, Є. Фльорінатаін.).

Конструювання яквид продуктивної діяльності дітейдосліджувалося на­уковцями в різних напрямах: види конструювання; вплив конструктивної діяльності на розвиток психічних процесів дошкільняти; умови і форми орга­нізації конструювання (А. Давидчук, О. Лурія, Л. Парамонова, М. Подцьяков, Д. Ельконін та ін.). Для конструктивної діяльності у дошкільнят суттєвого значення набуває розвиток спостережливості; організація сприйняття об’єктів дітьми; попереднє сприйняття образів предметів та цілісність уяв­лень, що формується на цій основі (П. Гальперін, Є. Ігнатьєв, Є. Фльоріна).

Дослідження останніх років свідчать, шо конструювання є не тільки практичною творчою діяльністю, а й універсальною розумовою здатністю, що виявляється в різних видах діяльності (зображувальній, ігровій, мов­леннєвій тощо) і спрямована на створення нового — малюнків, сюжетів, текстів, макетів, проектів, моделей і таке інше) (Л. Парамонова, І. Паши- літе, О. Сафонова, Г. Урадовських, О. Христ). Розрізняють два типи кон­струювання: технічне і художнє.

У технічному конструюванні діти переважно відображають реальні та уявні об’єкти (за асоціаціями з образами казок, фільмів). Моделюючи різні об’єкти, діти відтворюють їхні основні структурні та функціональні озна­ки: будинок з дахом, вікнами, дверима; корабель з палубою та інше. Така конструктивна діяльність за своєю сутністю схожа на конструктивно-тех­нічну діяльність дорослих: процес створення споруди підпорядкований її практичному призначенню. До такого типу конструювання належать: кон­струювання з будівельного матеріалу, конструювання з деталей конструк­торів, що мають різні способи з’єднання (пази, шипи, гайки і таке інше); конструювання з великих модульних блоків.

На відміну від першого типу, художнє конструювання взаємопов’язує техніку й мистецтво. Це творча діяльність дітей з різними матеріалами, в процесі якої вони виготовляють не тільки корисні, а й естетично значущі вироби для ігор, праці, побуту.

Дослідження свідчать, що специфіка художнього конструювання по­лягає у єдності утилітарного й естетичного (корисності, доцільності й ху­дожньої виразності речей, що створюються) та у створенні нових кон­структивних і художньо-декоративних підходів та рішень (С. Волкотруб, М. Фішер, М. Федоров, П. Шпара, І. Шпара). Художнє конструювання залучає особистість до творчої діяльності із засвоєння об’єктів конструк­тивної творчості. Ця діяльність вважається декоративною, художньо-ужит­ковою, оскільки у процесі роботи дитина враховує естетичні характерис­тики матеріалів на основі набутих знань, уявлень, практичного досвіду. У художньому конструюванні діти, створюючи різні образи, не лише від­творюють їхню структуру, а й виражають своє ставлення до них, переда­ють їхній естетичний характер за допомогою кольору, фактури, форм.

Визначають такі педагогічні принципи художнього конструювання: прин­цип єдності утилітарного й естетичного (в будь-якому об’єкті дитячої праці певною мірою повинен бути присутній пошук доцільних рішень і худож­ньої виразності); пошук і конкретизування нетрадиційних форм об’єктів (спря­мування уваги дітей на творчий процес пошуку фантастичних форм за до­помогою евристичних методів); принцип гармонійної цілісності (система зав­дань і вправ щодо вивчення основ композиції, розвиток образного бачення предмета); принцип активної співтворчості (А. Івершинь, М. Фішер).

До художнього конструювання належать: конструювання з паперу і картону, з природного матеріалу, з викидного матеріалу (предметів, що втратили своє побутове призначення, та залишків різних матеріалів), з тканини. Кожний вид конструювання має свою специфіку, що зумовлено особливостями матеріалів, які мають певні фізичні та механічні характе­ристики, зовнішній вигляд і виражальні можливості. Умовно матеріали дія дитячого художнього конструювання поділяють на такі групи: не- оформлені, напівоформлені та природні матеріали.

Папір, картон і тканину зараховують до неоформлених матеріалів. У кож­ному з цих матеріалів не закладено нічого, крім кольору, фактури і розмі­ру. Тому робота з ними задовольняє потребу дітей у створенні нового, дос­лідженні їхніх властивостей та можливостей.

Викидний матеріал (різні коробочки, пластикові пляшечки, пінопласт та інше) зараховують до напівоформленихматеріалів. По-різному видозмі­нюючи їх, діти створюють нові об’єкти, цілісні композиції: поєднують різноманітні матеріали між собою.

Кожний з художніх матеріалів, які використовують діти, має особливі фізичні властивості і зовнішній вигляд, специфічні виразні можливості.

Основу формування творчого конструювання становлять три взаємо­пов’язані компоненти: самостійне дитяче експериментування з новим матеріалом; розвиток образного мислення та уяви; формування узагаль­нених способів діяльності.

Орієнтування в матеріалі, організоване педагогом як самостійне дитя­че експериментування, без вирішення певних конструктивних завдань набуває пізнавального характеру. Експериментування з матеріалами і фор­мування узагальнених способів конструювання (технічних і створення образу) спонукає дітей «вбудовувати» засвоєні раніше способи у нові змістові контексти. А це, своєю чергою, веде до виникнення нових спо­собів і нових задумів, заснованих на пізнавально-емоційному переживанні.

Конструюючи з природного матеріалу, дошкільнята вчаться передавати красу природи в художніх образах. Це сприяє розвиткові естетичного сприйняття, розвиває почуття любові до природи.

Як показали дослідження Д. Богоявленської, Л. Парамонової, Г. Ура- довських, О. Христ, О. Сафонової, у дітей дошкільного віку яскраво вира­жена пізнавальна активність, що має велике значення для розгортання творчого процесу в конструктивній діяльності.

Одним з найбільш адекватних видів такої діяльності є дитяче експери­ментування з різними предметами та матеріалами, визначене М. Поддя- ковим. Відзначаючи специфіку дитячого експериментування, він виок­ремлює два його типи: безкорисливе, спрямоване на виявлення властиво­стей об’єктів і зв’язків безвідносно до виконання будь-яких практичних завдань, та утилітарне, спрямоване на пошук вирішення конструктивних завдань. Перший вид експериментування є особливо значущим, оскільки таке самостійне ознайомлення дітей з різними властивостями об’єкта як з рівнозначними, без виділення «головних» і «неголовних», дає можливість дитині вводити об’єкти в різні системи, що робить експериментування гнучким і значно збагачує процес творчого конструювання. Однак спо­стереження за дитячою діяльністю свідчить, що самостійне і безкорисливе (без визначеної мети) ознайомлення з властивостями об’єктів без педаго­гічного спрямування у значної частини дітей може залишатися на досить примітивному (операційному) рівні. Наприклад, дитина досліджує певну властивість предмета і не робить жодних спроб, маніпуляцій, які можуть

привести до відкриття інших його властивостей. Це означає, що дитяче експериментування потрібно розвивати удвох напрямах: по-перше, по­стійно поповнювати кількість об’єктів для дитячого експериментування, шо вирізняються яскраво вираженою багатофункціональністю; по-дру­ге, надавати дітям можливість самостійно використовувати виявлені ними властивості об’єктів у конструюванні. Бажано пропонувати дітям матеріа­ли, що відрізняються за властивостями: кольором, розміром, вагою, струк­турою, фактурою, функціональністю, врахування яких забезпечує продук­тивність дитячого конструювання.

Процес конструювання складається з двох етапів: створення задуму та його реалізація. Є ще й планування, але у дітей воно недостатньо розви­нене. Задум — це уявлення про кінцевий результат, предмет діяльності і способи його досягнення. Конструктивний задум виникає у процесі ро­зумової діяльності дитини. В основу задуму покладено порівняння, аналіз, синтез відомих з минулого досвіду конструкцій. Практична діяльність, спрямована на виконання задуму, полягає у широкому експериментуванні з матеріалом. Задум часто уточнюється і змінюється внаслідок пошукових практичних дій, що сприяє розвитку творчого конструювання.

Дитячий задум визначається змістом конструювання, яке організуєть­ся дорослим.

Джерелом задуму дітей є навколишній світ: соціальне і предметне дов­кілля, світ природи, художня література, телебачення тощо, але сприй­мання навколишнього світу у дітей дошкільного вікує поверховим, вони звертають увагу передусім на зовнішнй бік предметів, явищ, які згодом і відтворюють у продуктивній діяльності. Тому завданням вихователя є ство­рення умов для глибшого засвоєння дошкільнятами характерних особли­востей предметів та явищ навколишньої дійсності. Тут конструювання спирається на образне уявлення про реальні та уявні (фантастичні) об’єкти.

існують різні види конструювання, зумовлені способами створення конструкцій. Поширеними в педагогічній практиці є конструювання за зразком, умовами, власним задумом. Для роботи з будівельним матеріа­лом застосовується конструювання за моделлю, за найпростішими крес­леннями та наочними схемами.

Особливе місце в дитячому конструюванні посідає діяльність, у про­цесі якої діти відображають реальний предмет чи його зображення. Така форма називається конструюванням за зразком. Вона була розроблена і за­проваджена в практику роботи з дітьми Ф. Фребелем. Дітям пропонують зразки виробів з паперу, природних та інших матеріалів, будівель, вико­наних з деталей будівельного матеріалу і конструкторів, демонструються способи їх створення.

Фундаментом формування конструктивного задуму в цьому разі є пізнавальна діяльність дітей. Для формування уявлення про предмет на основі сприймання зразка дитині необхідно здійснити цілу систему склад­них дій: обстежити предмет, дослідити його властивості (форму, колір, про­порції, розміщення у просторі і таке інше). Вирішальне значення мають специфічні властивості предмета і його частин з погляду їхніх конструк­тивних характеристик (стійкість, рівновага тощо). Правильно організо­ване обстеження зразків допомагає дітям оволодіти узагальненим спосо­бом аналізу — вмінням визначити їхнє просторове розміщення, виокре­мити деталі в цих частинах і так далі. Такий структурний аналіз сприяє виявленню суттєвих співвідношень і залежностей між частинами об’єкта, встановленню функціонального призначення кожного з них. У конструю­ванні за зразком забезпечується пряме передавання дітям готових знань, способів дій, заснованих на наслідуванні. Дослідження В. Нечаєвої, 3. Лишт- ван, А. Давидчук свідчать про те, що конструювання за зразком є важливим навчальним етапом. Ця форма конструювання дає змогу розв’язувати зав­дання. що забезпечують накопичення дітьми конструктивного досвіду і перехід до самостійної пошукової діяльності творчого характеру.

Характерною особливістю конструювання за умовами, розробленого М. Поддьяковим, є те, що дітям не пропонують зразків об’єкта та спо­собів його створення, визначають лише умови, яким повинна відповіда­ти будова і які, як правило, підкреслюють її практичне призначення. З огляду на призначення виробу діти самостійно виробляють конструктив­ний задум. Завдання конструювання в цьому разі виражені через умови і мають проблемний характер, оскільки способів створення об’єкта не про­понують. За умовами, заданими дорослим, діти повинні спочатку уявити об’єкт, а потім знайти способи його створення (побудувати ліжечка для трьох ведмедів, місточки через широку або вузьку річку).

Дослідження М. Поддьякова, А. Давидчук, Л. Парамонової свідчать, що конструювання за умовами найбільше сприяє розвитку творчості в цій діяльності і творчому саморозвитку дитини.

Слід зазначити, що ця форма конструювання традиційно належитьдо конструювання з будівельного матеріалу. Однак вона може успішно ви­користовуватися і в інших його видах для розвитку дитячої конструктив­ної творчості.

♦ Доведіт ь, що конструювання за умовами має значний вплив на розвиток пе­ретворювальної миаіеннєвої діяльності та на формування узагальнених уявлень дошкільнят про об’єкти навколишньої дійсності.

Ще один вид конструювання — за найпростішими кресленнями і наочни­ми схемами — був розроблений С. Леона Лоренсо і В. Холмовською. Дослід­ники зазначають, що моделювальний характер самої діяльності, в якій з деталей будівельного матеріалу відтворюються зовнішні та окремі функціо­нальні особливості реальних об’єктів, створює можливості для розвитку внутрішніх форм наочного моделювання. Ці можливості найуспішніше можуть реалізовуватися в разі навчання дітей спочатку побудови найпрості­ших схем-креслень, що відображають зразки будови, а потім, навпаки, прак­тичного створення конструкцій за простими кресленнями-схемами.

Проте діти дошкільного віку, як правило, не вміють виокремлювати площинні проекції об’ємних геометричних тіл (деталей будівельного ма­теріалу). Для подолання таких труднощів спеціально було розроблено шаблони (В. Брофман), які діти використовують для побудови наочних моделей (креслень), що відображають їхні конструктивні задуми. Внаслі­док такого навчання у дітей розвиваються образне мислення і пізнавальні здібності, тобто вони починають будувати і застосовувати зовнішні мо­делі «другого порядку» — найпростіші креслення як засіб самостійного пізнання нових об’єктів.

Конструювання за задумом має великі можливості для розвитку твор­чості дітей, для виявлення їхньої самостійності та ініціативи. Тут дитина сама вирішує, що вона буде конструювати і якими способами. Створення задуму та його втілення досить складне завдання для дошкільнят. їхні за­думи вирізняються нестійкістю і часто змінюються в процесі діяльності через відсутність належних умінь і матеріалів для відтворення задуму. Для того щоб ця діяльність була творчою, діти повинні мати узагальнені уяв­лення про об’єкт, який хочуть створити, володіти способами конструю­вання та вміти знаходити нове.

Новизна способів конструювання може бути різноманітною: знаходжен­ня способу з’єднання деталей, визначення через пошук оригінальних спо­собів конструювання, які можна застосовувати під час виготовлення багатьох виробів. Конструювання за задумом сприяє застосуванню дошкільнятами знань, умінь і навичок, набутих у процесі інших видів конструювання — за зразком та умовами. При цьому ступінь самостійності і творчості залежить від рівня сформованості конструктивних умінь і навичок та активності дітей.

Л. Парамонова виокремлює щетакий вид конструктивноїдіяльності, як конструювання на тему, запропоновану педагогом. Дітям пропонують загаль­ну тематику виробів («птах», «тварини», «транспорт», «місто» і т. ін.) і вони самі створюють задуми конкретних виробів, обирають матеріал та способи їх виконання. За своїм характером ця форма конструювання наближена до конструювання за задумом і відрізняється від неї тим, що задуми дітей об­межуються певною темою. Основна мета організації конструювання за виз­наченою темою полягає в актуалізації і закріпленні знань, умінь і навичок, а також в реалізації захоплення цікавою для них тематикою.

Розвивальне спрямування конструювання з будівельного матеріалу та деталей конструкторів

Традиційною є класифікація видів конструювання за матеріалами, з яких виготовляються об’єкти. Найбільш розробленим і потенційно важ­ливим для розвитку дітей залишається конструювання з будівельного ма­теріалу та спеціальних конструкторів.

Завдяки багатофункціональності і водночас досить простим способам створення конструкцій будівельний матеріал починають використовува­ти у роботі з дітьми дуже рано (з двох років). Як зазначала 3. Лиштван, жоден вид дитячої зображувальної діяльності не дає такої чіткості образу, як конструювання з будівельного матеріалу. Зображення в малюнку та ліпленні дається дитині нелегко. У процесі зведення споруди з будівель­ного матеріалу її думка спрямовується на процес конструювання предме­та з уже готових і правильних за формою частин, що перебувають одна з одною у певному співвідношенні. Створення предмета в цьому виді кон­струювання досягається з меншими труднощами.

У конструюванні з будівельного матеріалу (завдяки певній формі його деталей і можливості їх перекомпонувати) діти можуть вдосконалювати свої конструкції. Цей вид конструювання сприяє виникненню у дітей інте­ресу до техніки. Дошкільнята дістають певні відомості технічного харак­теру, ознайомлюються з найпростішими властивостями геометричних тіл; у них розпивається спостережливість.

Конструювання з будівельного матеріалу сприяє розвиткові мислення дітей. Визначення у процесі спостереження конструктивних особливос­тей споруд, відтворення за зразком будівель (на початковому етапі оволо­діння конструюванням з будівельного матеріалу) спонукає дитину по­рівнювати, аналізувати, синтезувати, встановлювати властивості і відмін­ності, привчає не задовольнятися випадковим розв’язанням конструктив­ного завдання, а знаходити більш доцільне.

Завдання конструювання з будівельного матеріалу для дітей раннього віку (2— 3роки):

• формування у дітей інтересу до конструювання;

• ознайомлення з можливостями будівельного матеріалу;

• залучення до створення найпростіших конструкцій;

• формування уявлень про колір, форму, величину; початкових про­сторових уявлень (довжина, висота, взаєморозміщення предметів).

Конструювання в цьому віці пов’язане із сюжетно-відображувальною грою, воно виступає і як її елемент, і як засіб для розігрування простих сюжетів. Останнє, у свою чергу, є мотивом для створення нескладних кон­струкцій. Тому воно й називається «сюжетним конструюванням»: діти будують ліжечко і вкладають ляльку спати.

Завдання конструювання з будівельного матеріалу для дітей молодшого дошкільного віку (3—4роки):

• ознайомити дітей з деталями будівельного матеріалу (цеглинками, кубиками, призмою, пластинами), навчити правильно їх називати;

• навчити розрізняти вузький і широкий бік цеглинок; ставити їх вер­тикально і горизонтально, щільно одну до одної; замикати простір;

• навчити співвідносити розміри будови з розмірами іграшок.

З трьох років дітей починають вчити не тільки розрізняти, а й правиль­но називати основні деталі (цеглинки, кубики, призма, пластини). Для дітей молодшого дошкільного віку найбільш адекватним є конструюван­ня за зразками, яке представлене у вигляді конструкції однієї тематики, що поступово ускладнюється, та їх перетворення відповідно до певних умов, заданих як вербально, так і через предмети. Наприклад, для дітей цього віку пропонують дві теми «Будиночки» і «Трамвайчики», кожна з яких представлена п’ятьма основними конструкціями (зразками), що ус­кладнюються до десяти та більше варіантів. Останні отримані в результаті вирішення дітьми завдань на перетворення зразків зі збереженням зада­ного в них принципу конструювання на зразок «побудуй такий самий бу­динок, але вищий» і т. ін. Діти самі знаходять нові для них способи рі­шень — надбудову і прибудову без порушення при цьому заданого чергу­вання деталей.

На перших двох-трьох заняттях у дітей формують уміння розміщувати цеглинки в ряд на площині: робити довгі і короткі стежки, трамвайну ко­лію. При цьому їх не тільки вчать розрізняти просторові ознаки «корот­кий — довгий», «вузький — широкий», а й правильно називати їх.

На цих заняттях дітей навчають двох способів зміни будови у довжину: 1) заміни дрібних деталей на більші; 2) спосіб прибудови. Наприклад: діти

будують коротку доріжку, вихователь пропонує їм зробити довгу і пояс­нює, що це можна зробити по-різному: замінити цеглинки пластинами чи до вже готової короткої доріжки приставити ще кілька цеглинок — і тоді виходить довга доріжка. При цьому важливо допомогти дітям виок­ремити ці способи із загального контексту діяльності та усвідомити їх.

На наступних двох-трьох заняттях діти навчаються ставити цеглинки вертикально на вузьку довгу і вузьку коротку площини — спочатку щільно одна до одної, а потім на рівній відстані одна від одної, замикати простір. Таким чином молодші дошкільнята будують тин. Дітям цього віку важко замикати простір за чотирикутником, тому вихователю доцільно поста­вити по кутах стовпчики (з кубиків), після чого діти ставлять між ними цеглинки.

Важливо не лише те, щоб діти навчилися деяких технічних прийомів роботи з матеріалом, уміли б точно відтворювати будову, а й те, щоб вони навчилися за допомогою цього матеріалу вільно втілювати свої задуми.

На інших заняттях у цій віковій групі діти створюють будинки, транс­порт (трамваї), меблі.

Для успішного використання зразка у навчанні конструювання вихо­ватель на початку кожного заняття організує його обстеження, яке прово­диться у певній послідовності. Спочатку педагог звертає увагу на об’єкт загалом (що це таке, якої форми), потім виокремлює його частини (у стільця чотири ніжки, сидіння, спинка) та їхнє просторове розміщення відносно одна одної; згодом — деталі, з яких побудована кожна частина (кубики, пластини); наприкінці звертає увагу на об’єкт загалом. Порядок обстеження зразка повинен відповідати послідовності зведення будови (спочатку ніжки столу, потім кришка), що полегшує дітям процес конст­руювання. Таке обстеження зразків-будов поступово привчає дітей до са­мостійного і цілеспрямованого аналізу предметів.

На останніх заняттях діти засвоюють зведення різних варіантів воріт (з цеглинок, кубиків, пластин), вчаться розміщувати деталі вертикально, робити найпростіше перекриття. Важливо навчити дошкільнят визнача­ти відстань між стовпчиками, оскільки від цього залежить установлення перекриття воріт. Зводячи ворота з пластин, слід показати дітям як зроби­ти ворота стійкішими: пластини зміцнити з обох боків призмами.

У процесі побудови низьких і високих воріт доцільно показати дітям різні способи зміни висоти конструкції і надати дошкільнятам право ви­бору. Наприклад, високі ворота можна побудувати, замінюючи кубики пластинами, а можна до кубиків уже побудованих низьких воріт додати ще кілька кубиків. Наприкінці заняття вихователь разом з дітьми обгово­рює, хто і яким чином змінював за висотою задану у зразку конструкцію.

Завдання конструювання з будівельного матеріалу для дітей середнього дошкільного віку (4—5 років):

• ознайомити дітей з новими деталями будівельного матеріалу (циліндр, арка, брусок), навчити розрізняти їх, правильно називати і застосовувати відповідно до їхніх конструктивних властивостей;

• вчити дітей самостійно аналізувати схожі об’єкти (визначати в них спільне та відмінне) і на цій основі формувати узагальнені уявлення про них закріплювати вміння добирати потрібні для будови матеріали, пла­нувати послідовність її виконання;

•формувати вміння відображати в будові свої уявлення про відомі пред­мети:

• вчити передавати практичне призначення будов.

У цій віковій групі особлива увага також приділяється організації об­стеження зразків за певною схемою, що забезпечує формування у дітей цілісно-розчленованих уявлень про об’єкти.

Передусім ідеться про порівняння різних зразків будов, визначення в них спільного й відмінного або формування вміння аналізувати схожі (близькі) об’єкти, що сприяє розвиткові у дітей диференціації схожих еле­ментів. Усі основні конструкції задаються у певній послідовності, щоб робота над однією з них готувала до виконання наступної.

Варіанти основних конструкцій діти створюють самі через перетворен­ня зразків за висотою, довжиною і шириною, способами, що дають мож- ливістьїм у подальшому вирішувати завдання з елементами проблемності, які потребують вибору адекватного способу виконання. Діти самостійно обирають один із двох способів конструювання: надбудову чи прибудову.

Спочатку дошкільнятам пропонують уже відому тематику конструкцій (ворота, тин, трамвай, потяг, меблі). Об’єкт та його розміри діти обира- ютьсамі. Заняття у цій віковій групі проводяться переважно за таким пла­ном:

• обстеження зразка будови за певною схемою і порівняння його з по­передньою конструкцією (визначення спільного і відмінного);

• відтворення зразка дітьми;

• самостійні перетворення зразка за завданням вихователя.

Враховуючи те, що дітям цієї вікової групи ще важко визначати в іграшці,що виражає умову завдання («побудуй для ляльки будинок»), а в будові — її просторові ознаки (висоту, довжину, ширину) і співвідносити їх між собою, слід приділяти увагу організації обстеження зразків для забезпечення фор­мування узагальнених уявлень про об’єкти, що конструюються.

Розглядаючи предмет, дошкільнята зазвичай сприймають окремі його частини, які викликають у них інтерес, а не весь предмет загалом, внаслі­док чого уявлення про предмет може бути неповним і відтворити його буде важко.

У процесі самостійних перетворень заданих конструкцій діти вчаться визначати в об’єктах просторові характеристики, які часто змінюються (висота, довжина, ширина), що в подальшому дає можливість їм створю­вати конструкції з урахуванням розмірів іграшок (будинок для ляльки, гараж дія автомобілів і т. ін.).

У навчанні конструювання передбачається не тільки ускладнення кон­струкції одного й того самого об’єкта і з огляду на це ускладнення прак­тичних дій, а й забезпечення активної пошукової діяльності дітей. У них формуються узагальнені способи дії та узагальнені уявлення про об’єкти, шо конструюються, навички аналітичної діяльності, уміння аналізувати зразки, близькі за конструкцією, і на основі цього аналізу змінювати їх відповідно до заданих умов; розвиваються комбінаторика, активність і са­мостійність мислення.

Виконання завдань супроводжується активною пошуковою діяльністю дітей. Так, діти вже вміють перетворювати конструкції за висотою і дов­жиною, але зміна певної конструкції (наприклад будиночків) пов’язана із практичною пошуковою діяльністю: які стіни доцільно збільшити задов- жиною і яким чином. До вибору доцільного рішення діти приходять після неодноразових спроб. У кінці заняття вони обговорюють правильні і не­правильні рішення, шукають способи виправлення помилок.

Заняття можна організовувати і з усіма дітьми, і з підгрупами дітей. Це залежить від рівня розвитку дитячої діяльності і від кількості матеріалу.

Завдання конструювання з будівельного матеріалу для дітей старшого дошкільного віку (5—6років) :

• використовувати у конструюванні об’ємні геометричні фігури: куб, призму, циліндр, конус та площинні — квадрат, трикутник, прямокутник, круг;

• вчити дітей самостійно аналізувати об’єкт, визначати в ньому основні частини і деталі, їхні складові, з’ясовувати призначення кожної з них;

• формувати вміння співвідносити розміри окремих частин конструкції з розмірами предметів, що виражають призначення конструкції;

• вчити на основі аналізу зразка знаходити окремі конструктивні рі­шення;

• формувати у дітей вміння перетворювати зразок відповідно до зада­них умов (створювати задуми конструкції відповідно до конкретних умов, аналізувати ці умови і на основі аналізу будувати й контролювати власну практичну діяльність);

• створювати задум конструкції з урахуванням кількох умов, вираже­них вербально та предметно;

• самостійно добирати будівельний матеріал відповідно до задуму;

• вчити дітей споруджувати різні будови, об’єднані спільним змістом;

• планувати спільну діяльність; колективно створювати задуми будов і реалізувати їх.

Для того щоб навчити дітей створювати власні конструкції з урахуван­ням умов їхнього використання (що має велике значення для розвитку образного мислення і творчості), необхідно спочатку давати завдання на перетворення зразків відповідно до певних умов. Постановка таких зав­дань сприяє розгортанню активної пошукової діяльності — діти добира­ють відповідний матеріал, практично випробовують окремі рішення, що позитивно впливає на розвиток самостійності, ініціативи, творчості, на формування вміння планувати досить складну діяльність. Останнє пов’я­зане з розвитком у дітей вміння аналізувати умови завдання, вибудовува­ти послідовність виконання і шукати способи створення конструкції, що відповідає заданим умовам.

Починаючи нову тему, педагог тільки на першому занятті пропонує фото будівлі, споруди, макет, що є зразком для дітей старшого дошкіль­ного віку. Аналізуючи такий зразок, діти отримують знання і вміння, не­обхідні для самостійного виконання наступних завдань. У процесі аналі­зу зразка увагу дітей слід звертати на:

• встановлення практичного призначення об’єкта;

• визначення основних частин, їхнього просторового розміщення;

• встановлення їхнього функціонального призначення відповідно до призначення об’єкта загалом.

♦ Визначте прийоми, що сприяють активізації пізнавальної діяльності дітей у процесі обстеження зразка.

У подальшому вихователь задає дітям тільки умови, яким повинна відповідати їхня будова. Ці умови відображають залежність конструкції від її практичного призначення. Наприклад, побудувати житловий буди­нок чи дитячий садок.

У навчанні дітей цього віку конструювання переважно використову­ються прийоми, які спираються на уявлення та уяву дітей, вміння вико­нувати вказівки чи керуватися малюнками, фотографіями, макетами, мо­делями. Зразок будови, виконаний вихователем, можна використовува­ти, коли дітям пропонують самостійно перевтілити його відповідно до певних умов, зберігши при цьому задану конструкцію (наприклад, побу­дувати такий самий будинок, але з трьома під’їздами). Під час пояснення завдання використовують частковий показ нового способу конструюван­ня (наприклад, зробити балкон будинку).

Застосування таких завдань значно активізує мислення дітей, їхню са­мостійну пошукову діяльність. У результаті формуються узагальнені спо­соби аналізу умов завдань та їхнє співвіднесення з кінцевою метою, що забезпечує чітку і цілеспрямовану практичну діяльність дошкільнят, на­цілює їх на самостійні пошуки.

Внаслідок врахування кількості умов, що постійно зростає і стосується одного й того самого об’єкта, діти вчаться аналізувати ці умови, співвідно­сити їх із властивостями будови (довжину моста із шириною річки і т. ін.) і на цій основі створювати різні задуми та планувати свою практичну діяльність.

З метою навчання дітей будувати колективно (створювати задум спо­руди, обговорювати попередню практичну діяльність і т. ін.) доцільно за­пропонувати створювати конструкції, об’єднані одним змістом. Особли­ву увагу слід приділяти формуванню у дітей просторового орієнтування і розвитку на цій основі конструктивної творчості. Так, для вільного і твор­чого втілення задумів діти повинні мати досить гнучкі просторові уявлен­ня. Мисленнєве оперування образами — важлива складова уяви і творчого конструювання. Старші дошкільнята повинні вміти правильно розміщу­вати окремі об’єкти один відносно одного з урахуванням загального заду­му: будинки на площі слід розміщувати фасадом до центра, дитячий са­док має бути між будинками, віддалений від проїжджої частини вулиці тощо.

Внаслідок такої діяльності діти набувають умінь конструювати за те­мою, за власним задумом, можуть самі визначати умови, яким повинна відповідати їхня будова, тобто ставити перед собою завдання і створювати оригінальні конструкції, досить складні за структурою і комбінаторикою деталей. Діяльність дітей вирізняється пошуком нових рішень, їхнім об­говоренням з іншими членами мікрогрупи.

♦ Визначте, у чому полягає зв’язок між конструюванням з будівельного ма­теріалу, сюжетно-рольовими і театралізованими іграми.

Конструювання з деталей конструкторів, що мають різні способи кріп­лення (пази, штифти, гайки, шипи і т. д.), так само, як і конструювання з будівельного матеріалу, належить до технічного типу конструювання.

Основні деталі конструкторів мають геометричну форму. їхнє поєднан­ня в різних комбінаціях дає змогу відображувати реальні об’єкти, моде­лювати їхню структуру з погляду функціонального призначення кожно­го. Разом з тим діти можуть втілювати у конструкціях фантастичні обра­зи, які не існують в житті.

У практиці дошкільного виховання цей вид конструювання належить до досить складної діяльності, яка має репродуктивний (відтворювальний) ха­рактер. Майже кожний конструкторський набір містить малюнки і схеми з моделями різних конструкцій. Для того щоб успішно «зібрати—розібрати» певні об’єкти, діти повинні вміти читати запропоновані схеми, малюнки. Інакше діти часто припускаються помилки на початку або в середині проце­су відтворення конструкції і знаходять не самі помилки, а тільки їхній вплив на результат після завершення збирання конструкції, що призводить до не­обхідності її розбирати і починати діяльність спочатку. Останнє викликає у дітей небажання не лише повторювати збирання цієї моделі, а й продовжува­ти конструювання інших. У них зникає інтерес до цього виду діяльності.

З метою запобігання в конструюванні з деталей конструктора насліду­вання і для розвитку діяльності творчого характеру доцільно організову­вати широке самостійне дитяче експериментування з новим матеріалом (І етап); пропонувати дітям проблемні завдання двох типів: на розвиток уяви і на формування узагальнених способів конструювання, яке перед­бачає використання вміння експериментувати з новим матеріалом в но­вих умовах (II етап); організовувати конструювання за власним бажанням (III етап) —за Л. Парамоновою, Г. Урадовських).

Дитяче експериментування з матеріалом сприяє виявленню особли­востей і можливостей нового матеріалу, необхідних для вирішення про­блемних завдань.

Пропонуючи дітям завдання, слід пам’ятати, що, з одного боку, вони спрямовують пошукову діяльність дітей, здругого, звужують її. Головним для дітей стає результат. Вони прагнуть вирішити завдання, але при цьому не шукають варіантів, раціональних чи оригінальних способів рішень. Все це гальмує розвиток творчості.

Доцільно пропонувати дітям проблемні завдання на варіативну добу­дову заданих педагогом фігур (за Г. Урадовських) після опанування ними експериментування з матеріалом. Такий підхід сприятиме розвиткові у дітей уяви і формуванню узагальнених способів конструювання. У цих умовах діти не задовольняються лише одним знайденим рішенням, а з більшим інтересом шукають інші варіанти рішень, користуючись експе­риментуванням як засобом побудови своєї пошукової діяльності.

На третьому етапі діти створюють конструкціїза власним задумом. Зміст цих конструкцій (образів), їхню якість, варіативність, новизну, оригі­нальність, виразність, ступінь віддаленості образу, що створюється від ви­хідної моделі, наділення одних і тих самих образів різними властивостя­ми та функціями Л. Парамонова та Г. Урадовських розглядають як показ­ники розвитку дитячої творчої уяви.

Завдання конструювання з деталей конструкторів для дітей молодшого дошкільного віку.

• ознайомлювати дошкільнят з деталями конструкторських наборів, заохочувати до експериментування з ними;

• вчити створювати найпростіші конструкції, з’єднуючи кілька дета­лей.

Дітям цієї вікової групи доцільно дати можливість самостійно ознайо­митися з деталями найпростішого конструкторського набору через прак­тичне експериментування з ним. Для цього можна використовувати, на­приклад, набір «Стандартний комплект цеглинок LEGO DUPLO», який складається з великої кількості (104 шт.) яскравих, об’ємних деталей чо­тирьох основних кольорів (червоний, синій, жовтий, зелений), що мають різну геометричну форму. Кількість деталей дає змогу об’єднати дітей за підгрупами (4—5 осіб).

Для першого практичного ознайомлення з новим матеріалом важливо надати достатню місця, щоб всередині могла розміститися велика кількість деталей, а довкола працювали діти. Кожній дитині у підгрупі необхідно забезпечити можливість взяти будь-яку деталь. При цьому слід враховува­ти велику схильність дітей молодшого дошкільного віку до наслідування: ту деталь, що обрала одна дитина, хоче взяти інша. Однак вихователь не повинен одразу приходити на допомогу і давати із набору таку саму де­таль (можливо, іншого кольору). Краще запропонувати дитині пошукати таку деталь, це сприятиме розвитку в дошкільняти сенсорики, орієнту­вальної діяльності, певної самостійності. І лише втому разі, якщодитина самостійно не впоралася, педагог може прийти на допомогу: дібрати кілька деталей (3—4) і запропонувати з них вибрати потрібну.

Як свідчить досвід, молодші дошкільнята спочатку не схильні розгля­дати деталі; вони одразу починають їх об’єднувати, намагаючись щось побудувати. При цьому багато хто з них приставляє одну деталь до іншої або ставить їх одна на одну, не скріплюючи між собою. Однак через те, що деталі мають нерівні поверхні (опуклі та вігнуті), діти змушені повертати їх багато разів, щоб знайти рівні сторони. Деякі діти роблять спроби при­класти деталі одна до одної по-різному: рівними сторонами чи нерівни­ми. У процесі таких спроб випадково пази збігаються зі штифтами і деталі скріплюються між собою. Для дітей це є відкриттям: вони радісно почи­нають усім показувати і повторювати дії з’єднання. Тоді й інші діти підгру­пи починають робити так само.

Слід визначити заздалегідь, чи є в підгрупі діти, які мають досвід робо­ти з таким конструктором, та об’єднати їх в окрему групу для того, щоб інші мали можливість зробити для себе «відкриття» спроби кріплення. Після того як спосіб з’єднання деталей «винайшли» і засвоїли всі діти, їх можна об’єднувати.

Внаслідок практичних спроб діти, з’єднуючи кілька деталей, отриму­ють різні конструкції, позначають їх словом (автомобіль, трамвайчик, ко­раблик тощо) і діють з ними. Іноді, додаючи деталі до вже наявної кон­струкції, діти отримують або нову конструкцію («тепер це будинок»), або нові її властивості («зараз це великий

літак»).

На наступних двох-трьох заняттях вихователь використовує або цей конструктор, доповнюючи його дрібними деталями, або інший — «Вели­кий базовий набір LEGO DUPLO», в якому вже 146 деталей, зокрема свійські тварини, чоловічки, автомобільчики і деталі з нанесеними на них малюнками. З підгрупами дітей вихователь організовує сюжетне констру­ювання, розігруючи разом з ними нескладні ситуації: наприклад, будують потяг, і люди ідуть в ньому на відпочинок; будують гараж для машинок деякі з них конструюють самі і т. ін.

Завдання конструювання з деталей конструкторів для дітей середнього дошкільного віку.

• розвивати інтерес у дітей до конструювання з деталей конструкторів'

• формувати вміння у дошкільнят визначати в предметах їхні просто­рові характеристики;

• навчати дітей конструювати різні моделі за зразком (зокрема за ма­люнками, схемами), умовами.

З дітьми цієї вікової групи організовується більш цілеспрямована ро­бота, пов язана з акцентуванням їхньої уваги на процесі конструювання і Іри цьому використовують ігрові прийоми, завдяки чому цей процес стає мотивованим і цікавим.

У такому віці в дітей формують уміння визначати в предметах їхні про­сторові характеристики: «високий—низький», «широкий—вузький», «дов- гии короткий». (Цю роботу проводять також із використанням будівель­ного матеріалу). Дітям пропонують побудувати коротку і довгу доріжки: широкі и вузькі ворота, шляхи для машин різних розмірів; високий і низь- кии тин тощо - тільки тепер способом скріплення деталей. Цьому можна присвятити три-чотири заняття і в кінці кожного обігрувати готові кон­струкції, використовуючи машинки, фігурки тварин, чоловічків.

Завдання конструювання з деталей конструкторів для дітей старшого дошкільного віку:

• ознайомити дітей з різними видами конструкторів;

• навчити закріплювати деталі за допомогою шипів, штифтів гайок гвинтів тощо; ’

• вчити конструювати різні моделі за малюнком, умовами, власним задумом, розширювати тематику конструкції.

Спочатку краще використовувати вже відомі дітям конструктори пе­редусім базові набори, а тематичні - тільки як додатковий матеріал.’

кісні зміни, що відбуваються в діяльності п’ятирічних дітей дають змогу в подальшому ставити перед ними проблемні завдання, спрямовані на розвиток уяви і творчості. Для занять дітей доцільно об’єднати у підгру­пи (по 5—6 дітей у кожній).

На першому занятті JT. Парамонова радить запропонувати кожній ди­тині Г-подібну фігуру, зроблену з деталей конструктора, і сказати: «Це — недобудована конструкція. Я почала будувати, а ви відгадайте, що я хотіла зробити, і добудуйте. Проте перш ніж почати конструювати, тихенько мені скажіть, що ви будете робити». Спочатку діти розглядають фігуру, по-різно­му розміщують п у просторі, перевертають, інколи по кілька разів; деякі з них беруть інші, більш дрібні деталі і приставляють до неї і таке інше. І тільки після такого розмірковування діти називають те, що, наїхнюдум- ку, почав робити вихователь. І далі добудовуванням заданої основи діти створюють різні, як правило, структурно прості конструкції: літак, буди­нок тощо. Вихователь схвалює дитячі рішення, а потім каже, що вона по­чала робити не літак, і не будинок, а щось інше і пропонує подумати, що б це могло бути. Діти починають або перебудовувати свою модель, видозмі­нювати її, або розбирати і конструювати по-новому. Внаслідок цього діти на одній Г-подібній основі можуть створити кілька нових конструкцій.

На наступних заняттях як основу недобудованої конструкції можна давати інші фігури: Т- і П-подібні, а також довгий тонкий і короткий тов­стий бруски, складені з кількох деталей конструктора. Завдання повторю­ються.

У процесі такої діяльності діти починають діяти більш впевнено, а де­які з них пропонують одразу 2—3 варіанти конструкції. При цьому задана фігура є основою, яку діти доповнюють для отримання нової конструкції.

У подальшому на заняттях діти починають використовувати задану фігуру не лише як основу, а й як деталь нової конструкції. Наприклад, довгий брусок — це труба великого пароплава чи стовп, на я кому три маєть­ся гойдалка, і т. ін. Це свідчить про те, що задум (образ) вибудовується способом введення заданої фігури не як основи, як це було раніше, а як елементів загальної конструкції. А це — показник більш високого рівня розвитку уяви, творчості дитини 5—6 років.

Для сюжетного колективного конструювання важливо створювати не­обхідні умови: обрати разом з дітьми місце (килим, кілька столів тощо), забезпечити великими пластинами-підставками і додатковими тематич­ними наборами «LEGO DACTA» типу «Міський транспорт», «Люди світу», «Свійські тварини» і таке інше.

Старшим дошкільнятам можна також запропонувати конструктор й іншого зразка, крім зазначених вище, наприклад, конструктор «Тектон», що складається з 202 деталей. Основні з них — кольорові пласкі пластини чотирьох конфігурацій: вузька, трикутна, чотирикутна і п’ятикутна. Кріп­ляться вони між собою кольоровими вузлами також чотирьох видів, що відрізняють один від одного кількістю зашепок (з двома, трьома, чотирма, п’ятьма). Крім цього, у наборі є стрижні двох видів (довгі й короткі), а та­кож колеса (великі й маленькі). Конструктор вирізняється компактністю, оскільки основні деталі є пласкими. Разом з тим з’єднання пласких плас­тин з використанням різних видів вузлів дає змогу отримати велике розмаїт­тя об’ємних форм, які потім діти використовують або як основу для май­бутніх конструкцій, або як частини, деталі складних і дуже оригінальних конструкцій. Тематика конструкцій практично необмежена.

Спочатку дітям потрібно створити умови для самостійного ознайом­лення з конструктором через практичне випробування його можливос­тей. При цьому слід заздалегідь прибрати кольорові додатки, що є в набо­рах (у них показані різні способи скріплення, а також зображені вже го­тові конструкції різної тематики (зірки, замок, лицар, тварини, комахи та інше). Саме це діти повинні намагатися зробити самостійно через прак­тичні спроби.

Тільки-но комусь із дітей вдасться зробити об’ємну фігуру у формі піра­міди чи куба, вихователь може запропонувати зробити кулю (багатогран­ник) із пласких великих деталей чи з вузьких смужок. Це виявляється до­статнім для подальшого використання отриманих фігур в нових конст­рукціях (вертоліт, віслючоктощо).

Дітям можна запропонувати кілька простих каркасів, на основі яких вони зможуть створювати різні конструкції (каркасне конструювання як форма навчання).

Тільки після кількох занять, внаслідок яких діти оволодівають основни­ми способами скріплення і досягають певних успіхів у створенні конструкції за власним задумом і за каркасом, їм можна показати додатки — ілюстрації. Це позитивно впливає на діяльність дітей: розширюється тематика, усклад­нюються їхні конструкції, оскільки вони використовують окремі конструк­торські рішення, представлені в додатках. Однак слід зазначити, що діти вже не намагаються з великою точністю відтворити те, що вони побачили. Наприклад, дитині сподобалася риба, запропонована в додатках. Але вона конструює рибу іншої форми, інших розмірів і кольорів.

Далі доцільно використовувати завдання на добудову заданих фігур. Вихователь заздалегідь готує їх із деталей нового конструктора. На їхній основі діти створюють різні оригінальні моделі, і це дає змогу їм відійти від тематики, заданої в додатках-ілюстраціях.

Цю систему навчання конструювання з деталей конструкторів для роз­витку у дітей уяви, творчості, ініціативи, самостійності можна реалізува­ти, використовуючи й інші види конструкторів. Однак необхідно дотриму­ватись основних принципів організації навчання: вилучити з конструктор­ських наборів усі додатки; створити умови для самостійного практичного експериментування з новим для дітей матеріалом, а потім пропонувати їм серію проблемних завдань, що поступово ускладнюються і сприяють збагаченню способів побудови образу та розвитку уяви, творчості, ініціа­тиви; вводити конструювання в інші види дитячої діяльності (ігри-дра- матизації, малювання, складання казок тощо).

У старшому дошкільному віці дітям доцільно пропонувати і великога­баритні просторові пластини конструктора фірми «Квадро» для само­стійної діяльності яку приміщенні, так і на ділянці. Важливо те, що в кож­ному з цих конструкторів поряд з великими деталями є їхні копії у значно зменшеному вигляді. Це дає можливість дітям спочатку відпрацювати свої задуми через моделювання з дрібних деталей, а потім втілити ці моделі у великогабаритних міцних конструкціях, які можуть використовуватися в і грах значний час. Таке практичне переведення дрібних конструкцій у ве­ликі дає змогу дітям планувати й моделювати свої задуми, пов’язані зі ство­ренням великих функціональних конструкцій, і суттєво впливає на роз­виток у дітей просторових уявлень, образного мислення.

Конструктор «Квадро» представлений кількома окремими наборами: «Стартер», «Бейсик», «Юніор», «Універсал», «Мобіль» та інші. Базисними з них є «Універсал», «Юніор» та «Бейсик».

До складу конструкторів системи «Квадро» належать: трубчаті деталі, які міцно й зручно з’єднані між собою і мають різноманітну просторову конфігурацію. З’єднують деталі за допомогою прямих і кутових муфт-вкладок та болтів для скріплення. Цілеспрямовано з'єднуючи трубчаті деталі, діти спочатку отримують каркаси майбутніх конструкцій, які потім через приєднання до них відповідних площин перетворюють у завершені будо­ви. Засвоїм змістом конструктори «Квадро» дають змогу найбільш повно­цінно реалізувати принципи каркасного конструювання, що забезпечує розвиток у дітей образного мислення та уяви.

В інструкціях показано способи скріплення, в яких вихователю необ­хідно розібратися заздалегідь, щоб можна було допомогти дітям. Дошкіль­нятам все ж таки краще дати можливість засвоїти конструктор через практичне експериментування спочатку з дрібними деталями, а потім з ве­ликими, не використовуючи показ ілюстрації. Після цього як зразок можна пропонувати дітям прості конструкції (меблі, будинок тощо), виконані ви­хователем із дрібних деталей для відтворення їх дітьми з великих деталей.

Спостерігаючи за дитячим експериментуванням, педагогу необхідно з'ясувати, шо діти не змогли «винайти» самостійно (якийсь зі способів з'єднання, призначення тієї чи тієї деталі і таке інше), і в конструкціях- зразках задіяти ці конструкторські рішення.

Можна пропонувати певні завдання такого зразка: зробити меблі для їдальні — чотири стільці і стіл, а також завдання, що підкреслюють функ­ціональне призначення конструкції (конструювання за умовами): наприк­лад, побудувати візок з чотирма колесами для перевезення великих м’я­ких іграшок і таке інше.

У процесі конструювання з використанням «Квадро» дошкільнята зав­жди працюють колективно, що потребує від них узгодженості в діях, по­переднього спільного обговорення. Це дуже важливо для формування доб­розичливих стосунків між дітьми.

«Квадро» дає можливість створювати міцні та стійкі конструкції різної тематики, які діти можуть використати за призначенням: великі «двигу­ни» на колесах, стенди для виставки дитячих робіт, спортивний інвертар та багато іншого. Як зазначає Л. Парамонова, засобами «Квадро» діти мо­жуть самі моделювати розвивальне предметно-просторове середовище і самостійно видозмінювати його. Варіативність дитячих рішень сприяє створенню оригінальних конструкцій, що є одним з найважливіших по­казників розвитку у дітей творчості.

Розвиток дитини у процесі конструювання з паперу і картону

Робота з папером має практично необмежені можливості щодо транс­формування властивостей і варіювання конструкцій. Папір легко піддаєть­ся обробці.

Дошкільнята виконують з паперу різні двовимірні (робота на площині) та тривимірні конструкції. Виготовлення об’ємних виробів з паперу дістало назву техніки паперової скульптури.

Художнє конструювання з паперу сприяє розвиткові мислення до­шкільнят, їхньої творчої уяви, художнього смаку, почуття пластики.

Працюючи з папером, діти отримують уявлення про різні його види: ма­лювальний, глянцевий, обгортковий, шпалерний; картон, напівкартон тощо.

Папір має певні властивості: фізичні — колір, вага, характер поверхні (наприклад, шорсткість), гігроскопічність; механічні — пружність, міцність, злам та зношування; технологічні — здатність піддаватися різно­манітній обробці.

Вивчення властивостей паперу дошкільнятами відбувається насампе­ред у практичному засвоєнні можливих дій з ним: папір можна розрива­ти, жмакати, згинати, складати, розрізати.

Існують різні техніки роботи з папером: виготовлення іграшок спосо­бом складання аркуша паперу навпіл; згинання і склеювання; згинання, надрізання і склеювання; складання в різноманітних комбінаціях; за до­помогою викрійок.

Як свідчить аналіз практики дошкільного виховання, навчання кон­струювання з паперу грунтується переважно на наслідуванні, тобто ши­рокому використанні зразків, показу і детальному поясненні процесу ви­готовлення кожного виробу. Такий підхід зумовлений насамперед об’єк­тивною складністю цієї діяльності — велика кількість операцій, послі­довність яких можна тільки механічно запам’ятовувати, внаслідок чого вони не складаються у дитини в єдине ціле — спосіб, а також неможливіс­тю практично апробувати знайдене рішення і виправити його в разі необ­хідності (складання, надрізання тощо). За такого навчання кожний спосіб виявляється «прив’язаним» до конкретного виробу й існує для дитини тільки в контексті ії виготовлення. Через це не відбувається узагальнення способів конструювання і дитина не користується ними для виготовлен­ня інших виробів.

Л. Парамоновою та О. Сафоновою було розроблено поетапну систему навчання дітей конструювання з паперу.

Ознайомтеся з дослідженнями цих авторів.

На першому етапі здійснюється винесення способів конструювання з контексту практичної діяльності конкретного характеру і подальше вве­дення їх у процес виготовлення різних іграшок. При цьому доцільно ви­користовувати ігрові ситуації і мову дорослого у віршованій формі, що відображає «спосіб дії» (О. Запорожець). На другому етапі перед дітьми ставлять завдання проблемного характеру, які потребують співвіднесення засвоєних способів з новими умовами та їх перенесення у нову ситуацію: прямого (молодший дошкільний вік) чи трансформованого (старший до­шкільний вік), що забезпечує їхнє узагальнення. На третьому етапі діти проводять самостійну конструктивну діяльність, створюють вироби за власним задумом.

Внаслідок такою навчання у дітей формується самостійне творче кон­струювання, яке виявляється в умінні створювати нові оригінальні заду­ми (поза завданням, що йде від дорослого), знаходити нестандартні рішен­ня, здійснювати суттєві зміни і різноманітне комбінування відомих опе- раці й, які часто приводять до винайдення дітьми нових способів, добира­ти матеріал за фактурою, кольором, формою, величиною у певному поєднанні, що відповідає задуму. Останнє свідчить про художній і твор­чий характер діяльності.

Роботу з папером доцільно починати із засвоєння елементарних дій. На початкових етапах вивчення властивостей паперу діти оволодівають най­простішими прийомами роботи: розривають, жмакають, згинають, скла­дають, розрізають, надрізають, склеюють, приклеюють, наклеюють папір.

Завдання навчання конструювання дітей молодшого дошкільного віку:

• ознайомити дитину із властивостями паперу;

• допомогти дитині засвоїти елементарні операції: жмакання, скручу­вання, складання, згинання;

• розвивати інтерес до конструювання.

Жмакання, скручування паперу. Молодших дошкільнят ознайомлюють з різними властивостями паперу: його легко розривати, зминати, скручува­ти у джгутик, складати і згинати. Клаптики паперу легенькі, підкинувши їх угору, можна спостерігати, як плавно й повільно вони падають на підлогу.

На початкових заняттях дітям роздають різний кольоровий папір (пе­реважно м’який): гофрований, газетний, серветки та інше. Звертають увагу на особливості кожного, пропонують доторкнутися до нього, розірвати, зіжмакати, визначити, який папір «голосніше» шелестить, який легше роз­ривається і таке інше.

Спочатку дитина молодшого дошкільного віку розриває папір різки­ми рухами, не звертаючи увагу на форму клаптиків паперу. Вона отримує задоволення від дій та звуків. Тому наприкінці заняття вихователь спону­кає дітей «опредметити» клаптики — визначити на що вони схожі.

На наступних заняттях діти з м’якого кольорового паперу способом жмакання роблять різні за величиною кульки (величина задана розміром паперу). Дитину захоплює зміна форми паперу, яка повністю залежить від її рук. Слід запропонувати дітям погратися з кульками. Молодші до­шкільнята можуть скористатися ними в різних іграх як сніжками, м’ячи­ками, тістечками для ляльок.

Технології виготовлення виробів способами розривання і жмакання дають змогу дитині не тільки пізнати у процесі експериментування різні властивості паперу як конструктивного матеріалу, а й самостійно ство­рювати образи (на основі асоціацій) і втілювати їх самостійно або за до­помогою дорослого. Тому використання таких простих технік із самого початку навчання дітей конструювання з паперу сприяє засвоєнню ними конструювання як засобу самовираження і створює умови для подальшо­го становлення дитячої творчої діяльності та особистості дитини як дослід­ника, експериментатора.

Завдання навчання конструювання дітей середнього дошкільного віку.

• ознайомити дітей із властивостями картону;

• допомогти засвоїти дітям основні способи конструювання з паперу;

• формувати вміння добирати розмір і колір паперу відповідно до при­значення виробу;

• навчити підкреслювати образну характеристику предмета співвідно­шенням кольорів, допоміжними деталями;

• розвивати спостережливість, образне сприйняття;

• розвивати інтерес до створення різноманітних образів;

• формувати вміння вводити власну іграшку в структуру загальної ком­позиції.

Жмакання, скручування паперу. Дітей середнього дошкільного віку про­довжують ознайомлювати з різними властивостями паперу. До м’яких, уже відомих видів паперу, додається папір цупкіший: ватман, оксамитовий, глянцевий, картон. Практичне експериментування дітей з папером знач­но розширюється. Дошкільнятам пропонують змочити папір і визначи­ти. який швидше намокне, на поверхні якого виду паперу краще малюва­ти фломастерами, фарбами і таке інше.

Дитина чотирьох-п’яти років, розриваючи папір, починає звертати увагу на випадково отриману форму клаптиків, наділяти їх певним змістом («м’я­чик», «квітка», «зайчик» та ін.), потім бавиться з ними, складає шматочки один до одного і таким чином створює досить оригінальні візерунки, образи.

Діти п’ятого року життя, жмакаючи папір, можуть створювати певні предмети: кулька, яйце, квітка. Слід зазначити, що отримані таким чи­ном вироби мають різну фактуру, оскільки дитина один папірець жмакає сильніше, інший, — докладаючи менших зусиль.

У середній групі дітям пояснюють, що техніка розривання і жмакання може бути використана для виготовлення не лише цілісних предметів, а й їхніх деталей. Потрібно вчити дітей обирати розмір і колір паперу відпо­відно до призначення виробу.

Багато дія розвитку дітей дає оволодіння умінням створювати іграш­ки способом складання паперу, спочатку навпіл. Залежно від того, який предмет передбачається виконати, беруть квадратний чи прямокутний аркуш паперу, що легко згинати. Таким чином можна отримати будинок, транспорт, книжку. Наклеювання готових додаткових деталей: двері, вікна, колеса тощо надають більшої виразності предметам дитячої творчості.

Трохи важчим способом є складання за допомогою різноманітних комбі­націй.

Діти середнього дошкільного віку починають засвоювати скіаднішу техніку: оригамі і найпростіші способи цієїтехніки — складання квадрата по діагоналі і складання квадрата по прямій навпіл із поєднанням проти­лежних сторін і кутів.

Виготовлення виробів та іграшок багаторазовим згинанням та складан­ням паперу в різних напрямках — найпоширеніший спосіб, який здебіль­шого зводиться до повторення певних форм і виконується поетапно під керівництвом дорослого. Цей спосіб

виник у Японії понад тисячу років тому й отримав назву оригамі (ори — складати, гамі — папір). З’явилося мистецтво оригамі ще в Стародавньому Китаї одночасно з виникненням паперу, однак пізніше (538 р. до н. е.) найбільший розвиток отримало в Японії, яка і вважається батьківщиною оригамі.

Перший крок до впровадження оригамі в педагогічний процес дитя­чого садка зробив Ф. Фребель. Звісно, на початку XIX ст. Ф. Фребель не міг бути ознайомлений з оригамі у повному обсязі, і кількість виробів з паперу, які він пропонував дітям, була дуже обмеженою. Проте його мож­на назвати першим практичним європейським педагогом-оригамістом.

Слід зазначити, що психологи вважають оригамі могутнім стимулом розвитку психіки й інтелекту, конструктивного та просторово-образного мислення, уяви, винахідливості, творчості.

Основні прийоми техніки оригамі, з якими ознайомлюють дітей се­реднього дошкільного віку, такі: під час складання папір спочатку переги­нають на столі від себе рівно навпіл (впоперек чи по діагоналі) так, що точно збіглися кути і сторони протилежних частин заготівки. Після цього згин загладжують ребром долоні, а потім нігтем великого пальця правої руки від середини до країв однієїта іншої сторін, притримуючи папір лівою рукою. Прийомом складання квадрата впоперек та по діагоналі отриму­ють базові основи для виготовлення сумки, метелика, автобусатошо, на­даючи їм виразності за допомогою додаткових деталей.

Завдання навчання конструювання дітей старшого дошкільного віку.

• розвивати інтерес до самостійного вивчення особливостей паперу і картону;

• вчити дітей враховувати властивості паперу та картону під час ство­рення іграшок:

• оволодівати уміннями передавати характерні особливості форми, розміру, пропорцій іграшок, співвідношення їхніх частин;

• розвивати почуття кольору, лінії, форми, композиції;

• прикрашати вироби аплікацією, підсилюючи образну та емоційну виразність;

• добирати декор об’ємних виробів відповідно до задуму та призначен­ня виробу;

• передават и узагальненість форм предмета;

• виховувати вміння виконувати роботу в певній послідовності;

• формувати вміння планувати діяльність з урахуванням спільної для всіх мети;

• вчити дітей аналізувати створені ними іграшки (визначати в них за­гальне — спосіб конструювання і різне — додаткові деталі) і на цій основі формувати уявлення про багатофункціональність використаних способів;

• вчити поєднувати в одній конструкції площинні та об’ємні (цилінд­ричні) елементи.

Жмакання, скручування паперу. Дитина старшого дошкільного віку під час розривання паперу прагне досягти певної мети: отримати конкретну форму. З набуттям досвіду діти можуть зображувати досить складні фігур­ки, на які потім наклеюють додаткові деталі.

Старші дошкільнята здатні самостійно й усвідомлено жмаканням па­перу створювати певні форми, необхідні їм як деталі для іграшки, яку вони створюють. Також у роботі з дітьми цієї вікової групи можна застосовува­ти фольгу.

Згинання паперу і картону. Навчання конструювання виробів та ігра­шок з картону і напівкартону відбувається у старшій групі дошкільного навчального закладу. Дітям середнього дошкільного віку ще важко згина­ти аркуш картону.

Задопомогою цієїтехніки створюють циліндри, конуси, використову­ючи картон і напівкартон. Під час згинання аркуша зростають його міцність і жорсткість. Замкнені циліндри мають іще більшу міцність. їх можна отримати, згинаючи у трубочку прямокутний чи квадратний ар­куш картону (напівкартону), з’єднуючи між собою протилежні його краї, склеюючи їх.

Виготовляючи іграшки з циліндрів, видозмінюють геометричні осно­ви. Найпростіший варіант — доповнити циліндричну основу приклеюван-

ням додаткових деталей для надання образної виразності (голова, вуха, хвіст у собаки, котика, віслючка тощо).

Для виготовлення низького конуса складають вирізаний з картону круг по діаметру у двох напрямках, щоб утворилися дві лінії згину, які ділять його на чотири частини. Одну частину відрізають, а з частини, що зали­шилася, склеюють конус. Високий конус виготовляють з половини круга. Слід заохочувати дітей до створення іграшок за власним задумом, комбі­нуючи конуси, циліндри. Важливо спонукати дошкільнят створювати різні варіанти одних і тих самих образів з метою формування у них вміння са­мостійно використовувати засвоєні способи для створення нових, склад­ніших конструкцій. Для цього дітям пропонують завдання проблемного характеру, вирішення яких потребує від них не тільки прямого перене­сення засвоєних способів конструювання в нові умови, а й їх комбінуван­ня й трансформування. У процесі створення різних образів з картонних та напівкартонних конусів і циліндрів діти вчаться передавати характерні особливості форми, пропорції, розміру предметів, взаєморозміщення і взаємозв’язок їхніх частин. їхні самостійність, творчість, вигадка, кмітливість виявляються у створенні чи доборі доповнень, додаткових деталей, що дає змогу на основі циліндрів і конусів створювати багато різних образів, за власними інтересами й задумами дітей.

Старші дошкільнята засвоюють способи конструювання різноманітних об’ємних іграшок з основної викрійки складанням, надрізанням та склею­ванням квадрата, поділеного на шістнадцять рівних частин.

Вихователь показує і пояснює виготовлення основної викрійки: аркуш м’якого картону складають навпіл (від себе), лінію згину загладжують, аркуш розгортають, одну зі сторін складають до лінії згину, потім другу, перегортають аркуш і повторюють всі дії.

Дітям пояснюють, що основою багатьох іграшок є викрійка з дев’яти квадратів. Для цього відрізають від основної викрійки з двох сторін по лінії згину крайні смуги: з одного боку — чотири, з другого — три квадрати. З такої викрійки можна одержати куб. З різних за розміром кубів можна от- рима ги вежу, сходи, меблі, будиночки тощо. Важливо спрямувати дитячу фантазію на пошуки варіантів образів.

На початку навчання конструювання з викрійки дітям пропонують квадратні аркуші картону чи напівкартону, поділені на дев’ять квадратів з пунктирними лініями як основами для згину площин. Надрізи заздалегідь робить вихователь або діти роблять їх самостійно за накресленими суціль­ними лініями.

З викрійки, поділеної на дев’ять квадратиків, можна виготовити коро­бочку, кошик, з викрійки, поділеної на шістнадцять квадратиків, — буди­ночок, меблі, транспорт тощо. Вихователю у процесі роботи доцільно ви­користовувати метод прямих аналогій — перенесення характерних особ­ливостей реальних об’єктів (будинків, меблів та ін.) на виріб, що ство­рюється.

Користуючись різними викрійками, можна виготовити іграшкові меблі (стільці, візочки, скриньки, дитячі колиски) за мотивами яворівських ігра­шок, що сприятиме формуванню інтересу дошкільнят до народного де­коративно-ужиткового мистецтва.

Діти старшого дошкільного віку засвоюють три нових способи скла­дання за допомогою різноманітних комбінацій техніки оригамі: відгинання бокових сторін прямокутника (отриманого з квадрата) до його центра; відгинання нижніх кутів трикутника (отриманого з квадрата) до відповід­них сторін; відгинання нижніх кутів трикутника до протилежних сторін.

Ці нові способи конструювання передбачають операції, засвоєні дітьми раніше: перший спирається на спосіб складання картону навпіл з поєднан­ням протилежних сторін і кутів, а другий і третій — на спосіб складання квадрата по діагоналі. Це значно полегшує засвоєння дошкільнятами складніших способів.

Після того як діти застосують способи конструювання й отримають певну заготівку, вихователю доцільно запропонувати дошкільнятам уяви­ти і назвати форму, яку їм нагадує та чи та заготівка. Потім обговорити з дітьми, як виконати з цієї базової основи рибку, квітку тощо.

Дошкільнята мають вправлятися в умінні складати квадрат у різних напрямках навпіл (упродовж, впоперек, по діагоналі), відгинати кути, сто­рони, складати кути до середини один, два та більше разів, вкладати час­тини одну в одну, робити багатошарові згинання, витягувати певні части­ни виробу. Потрібно також вчити дітей робити надрізи у визначених місцях.

Вихователю в процесі заняття бажано застосовувати методи прямих аналогій і фантастичних аналогій — використання у творчих завданнях образів з казок, легенд, міфів. Можливі й такі варіанти: зображення ре­ального об’єкта в нереальній ситуації чи, навпаки, реального об’єкта в реальній ситуації. Наприклад, фігурку людини на казковій планеті чи дра­кончика в лісі.

Старшим дошкільнятам також доступне засвоєння основних понять оригамі: «ребро», «хребет», «долина», «гора», «складка-блискавка» та ство­рення основних базових форм — заготівок: «трикутник», для виготовлен­ня якого потрібно покласти квадрат кутом униз, зігнути по діагоналі зни­зу вгору; «повітряний змій», який складається з квадрата, спочатку зігну­того по діагоналі знизу вгору, що потім розгортається, верхні бічні сторо­ни складаються до діагоналей; «піраміда» — складається згинанням квадрата по діагоналі в обох напрямках; «квадрат» — утворюється скла­данням квадрата навпіл в обох напрямках. Важливо, щоб діти засвоїли: базові основи використовують для виготовлення багатьох іграшок. Для цього доцільно застосовувати метод пошуку аналогій — використання базової основи для створення нової іграшки.

Повторення виготовлення однієї і тієї самої фігурки на одному занятті у різних варіаціях, неодноразове повернення до вже засвоєних базових основ сприяє кращому запам’ятанню поетапності конструювання. Вра­ховуючи складність техніки оригамі для дітей дошкільного віку, необхід­на повторюваність дій для закріплення їх у пам’яті.

Дітей п’ятирічного віку ознайомлюють також з іншою технікою, яка має японське походження, — «киригамі». Вона передбачає складання па­перу і вирізання його в різних напрямках. Як і оригамі, киригамі досить складна техніка, вона потребує дій, які багаторазово повторюються, і до­тримання певного їх порядку. За допомогою техніки киригамі можна ство­рити різні фігурки: тварини, квіти, рибки, сніжинки і таке інше.

Ознайомлюючи дітей з технікою киригамі. використовують один з відо­мих дітям способів: складання квадрата навпіл по прямій лінії.

Спочатку вихователь розміщує на фланелеграфі заздалегідь підготов­лені форми — різнокольорові прямокутники (квадрати, складені навпіл) з вирізами різної форми по сторонах, що збігаються, і вирізані з паперу голівки звірят (кішки, тигра, песика, віслюка і таке інше).

Після цього пропонує дітям визначити за голівкою звірятко і дібрати до нього тулуб. Дошкільнята прикладають голівки до прямокутників різно­го кольору і з різними вирізами, обирають, фігурки якої тварини вони будуть виготовляти, добирають голівку і відповідний прямокутник. Потім вихователь уточнює з дітьми, як зробити прямокутник, і пояснює, де і як вирізати, щоб отримати відповідну конфігурацію тулуба тварини (попе­редньо намітити її обриси олівцем) і надріз по лінії згину для укріплення голівки. Готові фігурки діти розфарбовують олівцями, фломастерами, фар­бами для передачі характерних особливостей образу. У цьому виявляють­ся їхні самодіяльність, інтереси, вподобання, самостійні творчі дії.

Розвиток творчих здібностей у процесі конструювання з природного та викидного матеріалу

Конструювання з природного матеріалу за своїм характером ближче до художніх видів продуктивної діяльності, ніж до технічних. Створюючи об­рази, діти не стільки їх структурно відтворюють (як у технічному конструю­ванні), скільки виражають своє ставлення до них, передають їхній харак­тер, що дає змогу відзначати художню природу цих образів. Дитина бере натхнення безпосередньо з природи і створює речі, які вражають своєю кра­сою і неповторністю, фантастичними формами та їхньою пластикою.

У природних матеріалах діти бачать красу й узгодженість форм, гармо­нію. Вони пізнають характерні особливості матеріалів: запах, колір, фор­му, будову. Природний матеріал активує сприймання дітей, залучаючи у цей процес різні аналізатори: зір, слух, нюх, дотик, збуджує фантазію.

Завдання навчання конструювання з природного матеріалу дітей середнього дошкільного віку.

• залучати дітей до сприймання багатства природних форм, кольорів та відтінків, розвивати їх бачення;

• формувати вміння аналізувати природний матеріал як основу май­бутнього вибору;

• розвивати у дошкільнят вміння «бачити» у природному матеріалі певні образи, спираючись на природну форму і фактуру, підкреслювати схожість додатковою обробкою, «опредмечувати» — асоціювати з певним предме­том, образом.

Доцільно на початку занять організовувати експериментування з різно­манітним природним матеріалом. Розглядаючи різні за формою і розміром жолуді, шишки, корінці, діти на основі їхньої конфігурації намагаються побачити певні образи. Завдання вихователя — допомогти знайти в кожно­му з названих дітьми образів те, що ближче до їхнього досвіду, зрозуміле їм.

Виготовляючи разом з дітьми іграшки із шишок, жолудів, каштанів, слід підкреслювати схожість природних форм з предметами та об’єктами

навколишньої дійсності за допомогою додаткових деталей (каштан у шка­ралупі нагадує їжачка — виліпити з пластиліну носик). Таким чином діти «оживляють» різні форми, створені природою.

У процесі практичної діяльності дошкільнята створюють різні образи, використовуючи передусім конфігурацію матеріалу: фігурки людей, тва­рин, птахів, казкові персонажі. Навіть якщо у дітей трапляються фігурки, однакові за тематикою, то вони все одно виходять різними за структурою і виразністю. Цьому сприяють додаткові деталі.

Розглядаючи разом з дітьми різні каштани, листя, жолуді, насіння, мушлі, слід звертати увагу на їхню форму та забарвлення; спонукати дош­кільнят викладати з насіння, шишок тощо відомі їм образи. Це сприяти­ме розвитку в дітей уміння створювати власну красу з природних форм.

Експериментуючи з різним матеріалом, діти в подальшому починають бачити в одному й тому самому природному матеріалі різні образи, пока­зуючи при цьому, що слід додати, шо забрати, а іноді по-особливому роз­містити у просторі, шоб вийшов виразний образ. Пошукова діяльність дітей супроводжується мовленнєвими висловлюваннями у процесі ство­рення різних образів, уявної їх побудови.

Завдання навчання конструювання з природного матеріалу дітей старшого дошкільного віку:

• розвивати вміння передавати красу природи в художніх образах;

• розвивати інтерес до вивчення особливостей різних видів природно­го матеріалу:

• залучати дітей до пошукової діяльності: бачити у формах природного матеріалу схожість з предметами, знаходити способи художнього втілен­ня образів;

• розширювати можливості використання основних способів і прийомів створення образу, застосовувати різні способи з’єднання частин виробу;

• навчати дітей добирати додаткові деталі для підкреслення образної характеристики предмета;

• формувати у дітей вміння створювати образи з урахуванням загаль­ного сюжету, шо деталізує і збагачує образ, та специфіки природного ма­теріалу;

• спонукати дітей виготовляти кілька варіантів одного образу (заміна деталей чи природного матеріалу).

Ознайомлюючи дошкільнят з інструментами, які потрібні для роботи з природним матеріалом (ножиці, шило, голка), слід підкреслити, що ши­лом користується лише вихователь. Треба показати і пояснити дітям спосо­би з’єднання частин виробу за допомогою пластиліну, клею, гілочок, сірників без голівок, ниток, дроту, заохочувати дітей комбінувати жолуді, шишки, каштани тощо в процесі конструювання, що сприятиме розвитку інтересу до вивчення особливостей різних видів природного матеріалу.

Діти старшого дошкільного віку вчаться створювати образ способом «введення». Це означає, що, аналізуючи різний природний матеріал, роз­глядають його не тільки як основу майбутнього виробу, а й як деталь, час­тину, значущу для побудови цілісного образу способом її введення у нову цілісність. Оволодіння таким способом побудови образу значно розширює функціональність природного матеріалу: один і той же матеріал може бути й основою виробу, і її деталлю. Необхідно давати дітям можливість експериментувати і випробовувати, комбінуючи різні природні форми. Таким чином діти знаходять нові варіанти виготовлення іграшки.

Виготовляючи разом з дітьми іграшки з шишок, жолудів, каштанів, слід підкреслювати схожість природних форм з предметами та об’єктами на­вколишньої дійсності за допомогою додаткових деталей. Поступово в об­разах, які створюють діти, починає з’являтися багато деталей, що підкрес­люють їхні характерні особливості, функціональність.

Створюючи різні образи, старші дошкільнята орієнтуються вже не лише на форму природного матеріалу, а й на колір і фактуру.

Конструювання з викидного матеріалу. Під викидним матеріалом розумі­ють ті предмети, які втратили своє побутове призначення (різне упаку­вання, коробки, флакони тощо), та залишки матеріалів. У грі з цими ма­теріалами діти набувають практичного і життєвого досвіду, у них розвива­ються прагнення до творчості, раціональне та економне ставлення до ре­чей. Розглядаючи різні речі, які потрапили до рук, дитина розмірковує: що це заріч або залишки від неї; яке її колишнє призначення, як її можна використати зараз. Згодом дошкільнята усвідомлюють, шо додавши ви­гадки й фантазії, можна дати «нове життя» старій, але улюбленій речі, що втратила своє побутове призначення.

Вихователю необхідно заохочувати дітей досліджувати властивості та характеристики різних матеріалів: твердість, м’якість, гнучкість, пружність тощо. Самі діти також люблять збирати різні коробки, стрічки, пляшеч­ки, клаптики паперу і картону та інші речі, розбирають їх на частини, ек­спериментують з ними. Маючи у своєму розпорядженні речі, які вибули з ужитку, діти не бояться їх пошкодити, поламати, тому не відчувають жод­них обмежень, користуючись ними. Таким чином вони якнайповніше можуть задовольнити свою допитливість і потребу в дослідженні.

Необхідно підтримувати бажання дітей приносити до дитячого садка різні предмети, які втратили своє побутове призначення, або залишки цих предметів. Цим кожна дитина подаватиме ідеї, справлятиме власний вплив на зміст і процес роботи. Однак треба потурбуватися про те, щоб ці мате­ріали були безпечними для дітей.

Конструювання з викидного (використаного) матеріалу за своїм харак­тером більш наближене до художнього конструювання, ніж до технічного.

Завдання конструювання з викидного матеріалу для дітей середнього дошкільного віку:

• заохочувати дітей досліджувати різні види викидних матеріалів;

• формувати у дошкільнят уміння аналізувати викидний матеріал як основу майбутнього виробу;

• виготовляти вироби з готових форм без їхньої зміни з добиранням додаткових деталей;

• створювати предмети відповідно до задуму та призначення виробу;

• створювати різні варіанти одного виробу.

Розглядаючи різні використані матеріали, діти намагаються побачити у них певні образи: яку фігуру нагадує, на що схожий. Дошкільнята фан­тазують, створюючи уявні образи: наприклад, сірникова коробка, прив’я­зана до нитки, може стати тепловозом, машиною, цуценям. Витончений флакон з-під парфумів перетворюється на казкову принцесу і діти із задо­воленням «одягають» її у клаптики, мережива тощо. Вихователь звертає увагу дітей на різні можливості по-новому використовувати предмети, які вже відслужили. Доцільно ознайомлювати дошкільнят з характерними особли­востями цих матеріалів через їхнє дослідження: визначення форми, м’я­кості чи твердості, еластичності, кольорів, орнаментування.

Експериментуючи з різними коробочками, пластмасовими баночка­ми, по-різному їх розміщуючи, дошкільнята кажуть: «це телевізор», «а це цуценя», «це схоже на ведмедика». Вихователь пропонує дітям подумати про деталі, які допоможуть створити образ, впізнати його. Так, наприк­лад, можна виготовити різні іграшки з коробок (цуценя, ведмедик, ко­тик і т. ін.): обклеїти сірникову або іншу коробку кольоровим папером, вирізати і приклеїти (чи намалювати) вушка характерної форми, очі, мор­дочку, лапки або ж до пластмасової баночки також дібрати додаткові де­талі, що нададуть схожості з цими тваринками. Згодом діти починають в одному й тому ж матеріалі бачити різні образи, по-різному доповнюючи їх деталями. Виходять як окремі фігурки, так і нескладні сюжетні ком­позиції.

Завдання конструювання з викидних матеріалів для дітей старшого дошкільного віку.

• навчати застосовувати конструкції та форми предметів, які були у вжитку, для створення нових предметів;

• виховувати вміння оцінювати естетичні характеристики предметів;

• створювати нові задуми, враховуючи специфіку викидного матеріалу;

• комбінувати різні види матеріалів підчас виготовлення виробів, по­єднувати їх між собою, змінювати готові форми.

У роботі з дітьми старшого дошкільного віку вихователю доцільно за­стосовувати такі методи: «перетворення» — спроба дати старому предмету «нове життя» і новий образ (розробка варіантів застосування об’єкта, що втратив своє побутове призначення, його модифікації, визначення нових змістових сторін об’єкта для його подальшого використання); «прямі ана­логії», «фантастичні аналогії» — спроба побачити в коробці, котушці, ста­рому пластиковому або пластмасовому посуді певний образ.

Слід зазначити, що старших дошкільнят уже не задовольняють готові форми, вони пробують змінити їх або приєднати одну до одної. Тобто діти, розглядаючи різний матеріал, вже аналізують його не тільки як основу, а й як деталь майбутнього виробу. Поєднуючи різні форми, вони намагають­ся отримати будинки, меблі тощо.

Спочатку старші дошкільнята навчаються поєднувати готові форми без їхньої зміни, добираючи необхідні деталі. По-різному склеюючи сірникові коробки, виготовляють іграшкові стіл, піаніно, вагончик тошо, обклею­ють їх кольоровим папером. Вихователь пропонує дітям подумати, як ви­готовити іграшкові стілець, стіл, інші меблі за власним уподобанням. На­приклад, проколовши отвори в бічній грані сірникової коробки (отвори робить вихователь), вставивши палички-ніжки (сірники без голівки), зро­ бити телевізор. Педагогу доцільно разом з дітьми встановити послідовність виготовлення виробу, заохочувати дошкільнят виготовляти іграшки, ком­бінуючи різні матеріали.

На наступних заняттях діти виготовляють іграшки, змінюючи готові форми для того, щоб надати виробу реального вигляду. Наприклад, щоб зробити телефон, надрізають ножицями і видаляють частину сірникової (чи іншої) коробки.

Наприкінці діти приєднують до готових форм рухомі частини (котушки, пробки, колеса від зламаних іграшок) для того, щоб виготовити транспорт.

З метою розвитку творчості дітей корисно навчати їх самостійно шу­кати матеріал для роботи й обгрунтовувати раціональність вибору з ураху­ванням особливостей та можливостей заміни цього матеріалу, способів виготовлення виробів та деталей оформлення.

Старші дошкільнята більше створюють сюжетні композиції, наприк­лад, іграшкові меблі для ляльки, транспорт, будинки.

Рекомендована література

1. Акчурина-Муфтиева H. М. Развитие детского творческого конструирования из бу­маги: Учеб. пособие. — Симферополь, 2003. — 187 с.

2. Богатеева 3. А. Чудесные поделки из бумаги. — М.. 1992. — 208 с.

3. Божко Л. М. Виховання дитячої уяви у художніх образах / Інститут змісту і методів

навчання. — K.. 1997. — 56 с.

4. 1'улышц Э. K., Базик И. Я. Что можно сделать из природного материала — М 1991 —

175 с.

5. Кириченко Н. Т., Науменко 7. /. Виховує мистецтво: Актуалізація творчості до­шкільників засобами мистецтва: Метод, посіб. / Інститут змісту і методів навчан­ня. - K.. 1998. - 99 с.

6. Коротеев И. А. Оригами для малышей: Книга для воспитателей детского сада и ро­дителей. — М.. 1996. — 93 с.

7. Лиштван 3. В. Конструирование. — М., 1981. — 159 с.

8. Парамонова Л. А. Детское творческое конструирование: Книга для педагогов до­школьных учреждений, преподавателей и студентов педагогических университе­тов и колледжей / Центр «Дошкольное детство» им. A.B. Запорожца —’ М 1999 — 240 с.

Запитання і завдання для контролю

1. Дайте характеристику понять: «конструювання», «моделювання», «художнє кон­струювання», «технічне конструювання», поясніть їхню своєрідність.

2. Спрогнозуйте, як спрямовувати дитяче експериментування в конструктивній діяль­ності на розвиток пізнавальної активності й творчості.