3. Огурцово С. В. Дитина в світі культури. — Донецьк, 2002. — 68 с.

Дата: 2025-06-02; Просмотры: 7

Оценка:

0.00 из 5.00 — оценок

Скачиваний: 0

Скачать

4. Святелик 3. І. Вчимо дітей ліпити: Альбом. — К., 1989. — 32 с.

5. Халєзова Я. Б , Курочкина Я. А.. Пантюхина Г. В. Лепка в детскомсаду. — М„ 1986. - 144 с.

6. Хаяезова Я. Б. Народная пластика и декоративная лепка в детском саду. — М., 1984. —

112 с.

Запитання і завдання для контролю

1. У чому специфіка ліплення як виду образотворчої діяльності дітей?

2. Дайте характеристику завдань розвитку дитини молодшого дошкільного віку в про­цесі занять ліпленням.

3. Доведіть особливе значення для розвитку дітей середнього дошкільного віку озна­йомлення з прийомами переформування геометричних еталонів для створення більш виразних і точних за формою об’єктів.

4. Визначте ускладнення завдань і змісту ліплення у старших групах.

5. Чим корисне для розвитку дітей старшого віку ліплення з натури?

6. Яке обладнання та матеріали треба мати в розвивальному середовищі, шоб ство­рити необхідні умови для розвитку дитини в ліпленні?

7. Поясніть алгоритм методики педагогічного супроводження занять з ліплення.

8. Наведіть приклад ігрової ситуації, яка б розвивала у дітей молодшого віку ігрову мотивацію ліплення.

9. Розробіть ситуацію естетичного спілкування з дітьми середньої групи на тему «За­гадковий і різноманітний керамічний посуд».

10. Придумайте приклади технічних або художніх етюдівдля формування у дітей вмінь роботи стекою та штампиками.

11. Складіть план проведення екскурсії для ознайомлення дітей старшого віку з тво­рами монументальної або монументально-декоративної скульптури на матеріалі вашого регіону.

12. Розробіть для дітей художньо-дидактичну гру «Застиглі фігури» з метою розвитку відчуття динаміки і пластики.

13. Поясніть ускладнення мотивації занять з ліплення в старших групах.

14. Доведіть, що ліплення пластичним (скульптурним) способом у старшому дошкіль­ному віці має значні переваги над іншими способами.

15. Розкрийте способи розвитку творчості і самостійності дітей у ліпленні.

4.5. Декоративна діяльність дошкільнят як засіб і середовище особистішого розвитку

Характеристика декоративної діяльності

Декоративна діяльність, організована педагогом у період дошкілля, забезпечує сприятливі умови для успішності дитини в художній праці, яка є частиною шкільної навчальної програми.

Художник-педагог Б. Йєменський підкреслював, що найважливіші можливості для педагогіки розкривають зображальна, конструктивна і декоративна діяльності. У розвитку здібностей вони незамінні разом, адже формують систему мислення через цілісність «око—мозок—рука».

Домінантою декоративного мистецтва є його ужитковий характер, здатність додавати нових художньо-естетичних рис предмету, об’єкту, се­редовищу, робити їх виразнішими, красивішими. Головним інструмен­тарієм декоративного мистецтва є стилізація (умовність, невизначеність) форми і декор (система прикрашання).

♦ Зверніться до Модуля 1, перегляньте розділ 1.3 і спробуйте визначити спе­цифічність змісту декоративної діяльності.

Вчені доводять, шо за своєю естетичною специфікою декоративне ми­стецтво близьке дітям, воно відповідає характерному для дошкільного віку естетичному сприйманню предметів, людей та інтер’єру. Насампе­ред узагальненість, загостреність образів, лаконічність форм, прикрашань, смислова точність, конкретність та яскравість кольору, контрасти у фак­турній обробці окремих елементів композиції є характерними рисами дитячої образотворчості так само, як і професійного декоративного мис­тецтва. Дошкільнят приваблює різноманітність видів художньої прак­тики, матеріалів і технік, а також практичність багатьох його видів та жанрів. Це свідчить про те, що декоративна діяльність відіграє важливу роль у художньому вихованні та освіті дитини. Період дошкілля є першою сходинкою на шляху осягання дитиною естетичних закономірностей довкілля.

Декоративна діяльність містить значні можливості для розвитку твор­чої потенції, фантазії та інтуїції, для відчування і переживання дитиною радості ручної праці як творчості.

На початку XX ст. відомий педагог і громадський діяч С. Русова в ро­боті «Дошкільне виховання» писала: «Крім тої праці, яка відповідає най­більше інстинктам дітей, ідуть праці зрізного матеріалу, які гаразд розви­вають силу і спритність дитячої руки й корисні задля вироблення усяких життєвих речей, але й у цих працях необхідно, щоб фантазія дитяча, са­мостійний інтерес виявлялися якнайкраще».

♦ Ознайомтеся з цією роботою С. Русовоїу збірці: Русова С. Вибрані педа­гогічні твори. — K., 1996. — С. 34—185. Визначте матеріали, техніки, які авторка пропонує залучати до дитячої діяльності, форми організації цієї діяльності, а також методи та прийоми. Як педагог рекомендує викорис­товувати місцеві природні можливості?

Декоративна діяльність має власні специфічні мотиви, мету, процес і результат (продукт). У ній педагог ставить і вирішує специфічні завдання, які стосуються усіх сфер особистості дитини.

Метою декоративної діяльності є створення краси у предметній формі. Мотиви можуть бути різні: навчитися робити красиве власноруч, пізнава­ти закони краси і гармонії, зробити красиву річ у дарунок, виготовити ат­рибути для гри, декорації, костюми тощо; підняти настрій, задовольнити інтерес до матеріалу і дій та інші.

Процес декоративної діяльності розгортається від ідеї-задуму, реалізації задуму, створення продукту до визначення його місця у середовищі, соці­умі («Для чого я це зробив?»). У дошкільнят цей процес передусім пов’я­заний зі створенням декору (малювання орнаменту, розпису), виготовлен­ням предмета (ліплення, плетіння, конструювання) та його прикрашан­ням. Для прикрашання виготовленого предметадіти використовують різні техніки: малювання декору, наліплення, карбування, витинання та накле­ювання (аплікаційна техніка), вишивання та інші.

Отже, декоративна діяльність зумовлена досягненнями дитини в інших видах зображувальної діяльності: малюванні, ліпленні, аплікації, конструю­ванні — і є універсальним видом образотворчості в період дошкілля. Її спеціа­лізацією (домінантою) в особистісному розвитку дитини на шляху до соціалі­зації є предметно-середовишний та особистісно-орієнтований характер. («При­крашати можна предмет, інтер’єр, людину. Декоративні елементи можна пе­ренести у предметний та сюжетний малюнок» (див. кольор. вкл., мал. 77—81)).

У декоративній діяльності продуктом є красивий предмет, призначен­ня якого — прикрашати помешкання (картина, панно, колаж, декорація тощо), прикрашати людину (одяг, біжутерія, перука тощо), супроводжу­вати життєдіяльністьлюдини і побут (посуд, меблі), допомагати встанов­лювати потрібні взаємовідносини, комунікації (сувеніри), розважати лю­дину, покращувати настрій (іграшки).

Краса створеного дитиною предмета складається з таких елементів, як форма, декорування, утилітарність (цінність духовна й ужиткова). Техно­логія створення дитиною декоративного предмета інтегрує техніки малю­вання. ліплення, аплікації, конструювання, вишивки, плетіння та інше. Матеріалами стають папір, тканина, дерево, солома, нитки, стрічки, по­бутовий непотріб, пір’я, глина, пластилін, тісто тощо.

Специфіка декоративної діяльності для розвитку особистості дитини полягає у формуванні цілісного та ціннісного сприймання нею цього ми­стецтва та усвідомлення себе в ньому як створювача краси. Декоративна діяльність реалізує природну потребу дитини у прикрашанні, перетворенні предметно-просторового середовища за законами краси і гармонії; у мо­делюванні себе, власного образу «Я» як довершеності. Наприклад, «Я охай­ний, добре виглядаю, мій одяг красивий, моя зачіска акуратна, обличчя і руки чистенькі, взуття також у порядку... зі мною приємно спілкуватися».

Особливістю занять декоративною діяльністю є робота з предметом. Дитина створює його, прикрашає і тим перетворює на красивий та оригі­нальний (посуд, одяг, меблі, прикраси тощо). Успішність у цій діяльності зумовлена розвитком художнього мислення, відчуття міри, смаку.

Види декоративної діяльності, їхня технологія та методика

Декоративне малювання: технологія та методика

V системі видів декоративної діяльності дошкільнят провідне місце посідає декоративне малювання. Його особливістю як виду образотвор­чості є малювання стилізованих рослинних, зооморфних (тваринних), антропоморфних, геометричних елементів-символів; поєднання їх в ор­наментальну композицію (орнамент, візерунок, розпис) і декорування предметів, форм, зображень. Декоративне малювання можна розуміти також як техніку декорування предмета. За іїдопомогою створюють яскра­ве панно, фриз, розпис, орнамент. Технологію декоративного малювання визначають: прийоми стилізації і трансформації природних форм в орна­ментальні мотиви, символічне значення кольору та форми, орнаменталь­ний ритм, композиція на предметі.

Ця техніка декорування застосовується в роботі з різними матеріала­ми: папір, глина, тканина, дерево, скло, пап’є-маше та інше. Діти розпи­сують декоративним малюнком виліплені з глини фігурки, паперові ви­роби (макети будинків, транспорту, оригамі-вироби), серветки, одяг, руш­ники з тканин, дерев’яне хатнє начиння, іграшкові меблі. Декоративні елементи (стилізовані рослини, тварини), орнамент діти використовують в малюванні на сюжети казок.

♦ Роздивіться ілюстрації, виконані, наприклад, В. Васнецовим, Т. Маврі- ною, Є. Мироновою, М. Приймаченко до дитячих казок. Порівняйте їх з малюнками дошкільнят. Знайдіть спільні риси. Поміркуйте над змістом навчання дітей декоративного малювання.

Декоративне малювання має ужиткове призначення і це зумовлює спе­цифіку педагогічної технології. Воно не виникає спонтанно в дитячій об­разотворчості. У навчанні домінантою є оволодіння дитиною технікою декору та декорування. Педагог має привернути увагу дитини до декору як до засобу прикрашання предмета. Декор простий — однорідна фактур­на обробка поверхні. Наприклад, «Цей будинок можна просто пофарбу­вати і він стане інакшим». Декор ускладнений — такий, що містить орнамент, візерунок, розпис (систему ритмічно впорядкованих стилізованих однотипних або різнотипних зображень). Наприклад, «Цей посуд прикра­шає орнамент, який складається з окремих елементів і розміщений у пев­ному місці. З орнаментом посуд красивіший, виразніший».

Декоративне малювання — цікаве й корисне заняття. Правильно органі­зоване навчання техніки створення декору і декорування сприяє розвит­кові усіх сфер особистості дитини, допомагає педагогу вирішувати пробле­ми її соціалізації. По-перше, декорування предмета стає іноді останнім штрихом у створенні дитиною соціально цінного продукту. По-друге, де­коративне малювання є чудовим варіантом арт-терапевтичної сесії.

Декоративне малювання як творча робота з орнаментом має своїзако­ни і правила. Без їх знання, розуміння, дотримання дитині важко відчути себе успішною в образотворчій діяльності взагалі. Уміння в галузі декора­тивного малювання, розуміння його ужиткового значення стають дитині у пригоді, наприклад, під час створення виразного предметного і сюжет­ного малюнків, у ліпленні, архітектурній споруді тощо. Орнамент може додати предмету (намальованому, виліпленому) більшої вишуканості, дос­коналості, святковості. Він виступає засобом передачі настрою. Перене­сення декору на продукти інших видів образотворчості для досягнення їх образно-естетичної виразності є характерним показником естетичної ак­тивності, культури дошкільняти.

Що розуміти під творчістю в декоративному малюванні? Декоративне малювання можна вважати творчим, коли дитина самостійно задумує і відтворює зміст візерунка (набір елементів), кольорову гаму, композицію (ритм — повторення або чергування елементів); наводить приклади мож­ливого використання цього візерунка в інших видах зображень (наприк­лад, у предметному або сюжетному малюнку).

Засобами навчання декоративного малювання виступають:

• рослинний і тваринний світ, природні кольори та форми;

• світ декоративного мистецтва;

• український національний орнамент.

Педагог вивчає, осмислює та добирає цікавий для дітей зміст, техноло­гію і моделює методику навчання декоративного малювання. Її головни­ми етапами стають «живе» споглядання — абстрактне мислення — прак­тика. Всі етапи передбачають творчо-пошукові дії, високий ступінь сво­боди дитини і позицію педагога-фасилітатора.

Розроблення спеціальної методики розпочалося з робіт Є. Фльоріної. Основою дитячої образотворчості дослідниця-художник вважала навчан­ня засобів художньої виразності. У декоративному малюнку під час скла­дання композиції візерунка дитина ознайомлюється з виразними можли­востями кольору. Завдяки роботам Є. Фльоріної завдання навчання деко­ративного малювання були введені до програми середньої групи дитячого садка. У роботах О. Бакушинського та О. Усової започатковано ідеї ви­користання народного декоративного мистецтва для розвитку в дошкіль­нят відчуття кольору та сприймання орнаменту.

У монографії Н. Сакуліної орнамент визначено однією з форм декора­тивного мистецтва, тут розкривається поняття «декоративність дитячого малюнка».

Завдяки дослідженням О. Васильєвої та О. Ковальської народний ор­намент став тієї основою, на якій розгорталося навчання декоративного малювання в дитячому садку. Діти прикрашали геометричні форми за зраз­ком педагога.

Українські автори Л. Скиданова та Л. Сірченко підкреслили цінність декоративних видів діяльності для розвитку світогляду, психічних процесів та мислиннєвих операцій, мовленнєвого і сенсорного розвитку особис­тості в період дошкілля. Джерелом для декоративних видів діяльності вчені-дослідниці визнають навколишню природу і твори декоративного мистецтва. У дослідженні Р. Смирнової доведено ефективність навчання дітей декоративного малювання на паперових формах, що імітують ре­альні предмети (посуд, одяг, меблі). Так діти краще усвідомлюють ужит­кове значення орнаменту і створюють власне уявлення про красу орна­ментованих предметів.

Сьогодення потребує вивчення нових можливостей декоративного малювання для розвитку особистості дитини в період дошкілля. Будь- яка діяльність, організована педагогом для дитини, покликана бу­ти сприятливим середовищем для пробудження, корекції та розвитку усіх сфер особистості і формування позиції «Я у Світі». Науково-мето­дичні пошуки оптимального використання потенціалу декоративного малювання продовжуються і набувають нового змісту. Наприклад, до­слідження О. Батухтіної, О. Дронової, Т. Побережникової, О. Полішук, Л. Шульги переконливо свідчать, що робота з орнаментом становить го­ловний модуль у декоративній діяльності дітей. «Розшифрування» ор­наменту є захопливим пізнавальним процесом. Разом з педагогом діти вивчають орнамент, його символіку і закони, усвідомлюють його ужит­кове значення, малюють орнаменти, наслідуючи твори народних май­стрів, створюють власні орнаменти, трансформуючи природні форми в орнаментальні мотиви, прикрашають орнаментом зроблені предмети- сувеніри.

Робота з орнаментом розважає дитину (краса), покращує настрій, за­спокоює (ритм), розвиває (пошук, вибір, прийоми стилізації, перетворен­ня, моделювання), виховує (смак, відчуття стилю, міри, гармонії). Тому орнамент володіє значним потенціалом для інтелектуального та духовно- естетичного розвитку особистості.

Педагогічною метою є ознайомлення дітей з орнаментом як формою мистецтва і видом декору, засобом прикрашання, набуття дитиною необ­хідної компетентності для розгортання власної декоративної діяльності, в якій вона буде самовизначатися і самостверджуватися.

Педагогічні завдання визначаються низкою спеціальних умінь:

1. Уміння використовувати колір як простий декор (зафарбовування) під час малювання.

2. Уміння визначити зміст майбутнього візерунка (стилізовані елемен­ти за мотивами народних розписів, реальні природні форми, фантастичні казкові мотиви).

3. Уміння складати візерунки у смузі за законами орнаментального рит­му (повторення або чергування елементів, злагоджене колористичне рі­шення).

4. Уміння прикрашати орнаментом різні форми, поверхні, предмети за законами прикрашання (єдине колористичне рішення, композиція, уз­годжена з формою та призначенням предмета у побуті).

5. Уміння розуміти й адекватно оцінювати виражальні можливості еле­ментів декору (колір як простий декор предмета, орнамент як ускладне­ний декор) та оптимально використовувати їх у зображувальній діяльності.

У моделюванні педагогічноїтехнології джерелом інформації для педа­гога стає світ декоративного мистецтва і передусім український національ­ний орнамент. Він створюється способом трансформації відомих дитині природних форм: квітів, ягід, тварин. Цей орнамент простий, виразний, яскравий, завершений. Він легко впізнається, «прочитується» дошкіль­нятами і досить легко відтворюється ними, тому його доцільно викорис­товувати для навчання дітей декоративного малювання.

В орнаменті завжди присутня особа майстра, відчуваються його фанта­зія, смак, працездатність, прагнення створити красу на радість усім. До­шкільнята легко входять в образ майстра (грають у майстрів) і, наслідую­чи його, здатні досягти чи малих успіхів у створенні оригінальних візерунків і декоративних композицій.

Основними принципами добору матеріалу для навчання декоративного малювання є доступність орнаменту для розуміння і творчого відтворен­ня; цікаве кольорове рішення й техніка виконання; типовість орнамен­тального мотиву для конкретної місцевості; багаті ужиткові можливості (де може бути застосований такий орнамент) в оздобленні одягу, посуду, меблів, будівель тощо.

Практика дошкільної освіти накопичила чималий досвід залучення мистецтва народних художніх промислів України до педагогічних техно­логій декоративного малювання. Це розпис на гончарних та керамічних виробах сіл Опішня, Косова, Дибинців, орнаменти Решетилівських, Пол­тавських вишивок, Петриківський розпис на папері, дереві, пап’є-маше, розписи дерев’яних іграшок міст Яворова, Ужгорода та ін.

♦ Знайдіть приклади цього методичного доробку в журналах «Дошкільне ви­ховання», «Джміль», «Палітра педагога».

Для реалізації принципу активного мислення у навчанні дітей декора­тивного малювання педагог проектує адекватну технологію. Вона скла­дається з теоретичних, практичних і творчих занять.

До змісту теоретичних занять вводять відомості з декоративного мис­тецтва, його видів та призначення за класифікацією: посуд, одяг, меблі, споруди, речі побутового призначення; про творчий процес майстрів де­коративного мистецтва; як виникає задум прикрашання, відбуваються пошуки способів його реалізації; про техніки прикрашання (малюнок, вишивка, різьблення, тиснення, ліплення, випалювання); як досягається довершеність; відомості про розпис, орнамент, символіку кольору та ок­ремих елементів (хвиляста лінія, квітка, птах) як складових декору.

За провідним методом теоретичні заняття визначають як мистецтво­знавчу розповідь педагога (тривалість 10—15 хвилин); мистецтвознавчу бесіду (тривалість 15—20 хвилин); створення дітьми «мистецтвознавчих» розповідей про предмети декоративно-ужиткового мистецтва; художньо- дидактична гра. їх тривалість зумовлена інтересом дітей (20 хвилин).

До змісту практичних занять педагог вводить навчання малювання еле­ментів рослинного, геометричного, тваринного орнаменту. Цієї послідов­ності варто дотримуватися, оскільки інтерес дітей до рослинного орна­менту більший, ніж до геометричного, а стилізованих тварин діти стар­шого віку малюють краще.

Після вправ у малюванні елементів доцільно переходити до малюван­ня розпису. Домінантою занять стає ознайомлення з кольоровим ритмом і ритмом головних та допоміжних елементів.

Наступне заняття передбачає навчання об’єднання елементів у стрічко­вий візерунок. Домінантою є оволодіння орнаментальним ритмом. Діти засвоюють принцип повторення елементів (простий ритм) або чергуван­ня елементів за кольором, а потім за формою (ускладнений ритм). Отже, методика навчання декоративного малювання передбачає заняття-впра- ви в малюванні за принципом: елемент-розпис, візерунок.

Особливу групу практичних занять становлять творчі дії зі складання власного візерунка або прикрашання декором (окремі стилізовані елемен­ти, розпис, орнамент) предметів чи площинних форм. Домінантою стає активізація самостійних пошуків задуму, вибір засобів його реалізації (ком­позиційний і колористичний ритм), настанова на досягнення доверше­ності.

Педагог спонукає дітей до використання набутих знань з декоратив­ного мистецтва, навичок з декоративного малювання і творчих вмінь з декорування предметів у предметному, сюжетному малюнках, зліпках, макетах споруд тощо, у повсякденній діяльності підчас розглядання творів живопису, скульптури, архітектури, книжкової ілюстрації. Педагог обго­ворює з дітьми як художники використовують різні елементи декору у своїй творчості.

Разом з дітьми педагог розглядає малюнки, зліпки та інші творчі робо­ти, обговорює їхню естетичну виразність і довершеність, якої додає вико­ристаний декор.

Він прагне навчити дітей не лише помічати красиві речі, затримувати­ся біля них, милуватися, а й розуміти їхню красу через зміст і призначення декору; виховувати бажання самому створювати красиві візерунки і при­крашати ними виготовлені з глини, паперу, пап’є-маше предмети або їхні зображення в малюнках.

Підготовкою до опанування дошкільнятами узагальнених способів дій у декоративному малюванні є, наприклад, заняття мистецтвознавчого ха­рактеру «Що таке узор?». На ньому розглядають прикрашені предмети, педагог презентує власні творчі орнаментальні композиції. Це заняття до­цільне яку середній, так і в старших групах. Зміст, звичайно, ускладнюєть­ся, але не змінюється його домінанта — активізація бажання дітей навчи­тися малювати гарні візерунки, щоб прикрашати предмети і зображення.

Наступні два-три заняття педагог присвячує вправам у техніці малю­вання стилізованих елементів з наслідуванням творчої манери народних майстрів. Він орієнтується на характерну для дошкільного віку схильність до наслідування, здатність у грі «входити в образ майстра». Разом з педа­гогом кожна дитина складає власну «таблицю елементів характерного роз­пису».

Художньо-дидактичні ігри («Склади узор за таблицею», «Склади візе- р\ нок за розписом») сприятимуть закріпленню знань дітей про узор і до­помагатимуть засвоїти принципи складання візерунка. До того ж такі за­няття націлюють дітей на пошук змісту узору (найважче для дошкільняту творчих завданнях), не чекаючи допомоги від педагога.

Ще одним кроком до творчого пошуку змісту візерунків є художньо- дидактична гра «Де народні умшьці візерунки шукали». Вона покликана сформувати у дітей уявлення про те, що зміст узору можуть визначати і реальні природні об'єкти. Завершальне заняття з декоративного малюван­ня в цій серії має творчий характер, наприклад, «Придумай гарний візе­рунок». Педагог спрямовує дітей на пошук оригінального змісту. Дитина розуміє, шо вона може скористатися відомими джерелами пошуку: за роз­писом, «таблицею елементів», спостереженням у природі, за власною фантазією. Візерунки виконуються у смузі і діти демонструють засвоєні принципи добору змісту для них і композиційні правила. Це головне, але не останнє досягнення дітей. Зміст декоративного малювання передбачає оволодіння узагальненими способами дій у прикрашанні узором предметів та їхніх зображень. Тому педагог планує зміст подальшої роботи і техноло­гію цього виду декоративної діяльності. Домінантою наступних занять стає формування у дітей розуміння, що саме можна прикрасити, як по-різно­му можна це зробити; чи завжди предмет або його зображення потребу­ють декору. Особливу увагу педагог приділяє ознайомленню дітей з прин­ципами прикрашання груп предметів: посуд, одяг, предмети побуту, інтер’єр та інше.

Зміст реалізується за допомогою таких методів, як розглядання орна­ментованих предметів, мистецтвознавча розповідь педагога («Для чого потрібні візерунки». «Що прикрашають узорами», «Якоздоблюють одяг» та ін.), обговорення варіантів прикрашання предметів, бесіда «Де працю­ють художники», співтворчість, художньо-дидактичні ігри «Придумай (до­бери) узор для ...», «Хто краше прикрасить», вправи з прикрашання груп предметів.

Педагог пропонує кожній дитині зробити вибір предмета, який хоті­лося б прикрасити. Для цього він використовує різноманітні площинні форми, які імітують посуд, одяг, предмети побуту, казкові будиночки та інше. Це підвищує інтерес до завдання і націлює на самостійний творчий пошук оригінального вирішення. Діти навчаються творчо застосовувати набуті навички складання візерунків, розписів, розфарбовування з метою надання предмету естетичної виразності.

Поступово для педагога і дітей декоративне малювання стає складо­вою малювання. Діти усвідомлюють ужиткове значення декоративного малювання і навчаються використовувати техніку декору в інших видах образотворчості, ефективним є використання творчості художників-ілю- страторів, що працюють у кращих традиціях народних розписів (Ю. Вас­нецов, М. Приймаченко та ін.). Через тяжіння до наслідування діти легко входять в образ художників-казкарів і створюють чудові малюнки на сю­жети відомих га створених ними казок; фантастичні композиції, що відзначаються декоративністю, оригінальним, творчим вирішенням, об­разно-естетичною виразністю.

Методика декоративного малювання у різних за віком групах

Підготовча робота розпочинається у молодших групах. Наприклад, у групах раннього віку педагог розглядає з дітьми орнаментовані предмети. За допомогою фольклору зосереджує увагу на них, викликає емоційний відгук, залучає до дій з ними, розвиває сенсорику, відчуття кольору і рит­му, пропонує «погратися з фарбами» на смужці паперу. У грі діти вчаться працювати з кольором, засвоюють орнаментальний ритм. Вони малюють у смузі пальчиком («ягідки», «горішки»), фломастером хвилясті лінії («клу­бочки», «черв’ячки»), створюють «сітчастий» орнамент («килимок», «тка­нина», «носовичок», «скатертина»). Для прикрашання дітям можна дати геометричні форми і назвати їх образно «поясок», «хустина», «доріжка».

У середній групі розпочинається цілеспрямована робота з декоратив­ного малювання.

Програма навчання передбачає формування уявлень про узор, розпис та їхнє призначення, навчання складати прості візерунки і прикрашати ними предмети і зображення, виховання основ естетичного смаку (розу­міння гармонії кольору, взаємозв’язку форми й оздоблення), інтересу до декоративного мистецтва, бажання займатися декоративним малюванням.

Педагог використовує предмети народних художніх промислів. На­приклад, різьблення по дереву Закарпаття й Прикарпаття, кераміка Опішні, решетилівські вишивки. Він планує цикл занять. Наприклад:

1. Розглядання предметів народних художніх промислів з метою фор­мування інтересу до оздоблення, бажання навчитися малювати красиві візерунки. Це заняття можна провести як «пізнавальні хвилинки» в по­всякденній діяльності (до 15 хвилин).

2. Мистецтвознавча розповідь педагога про конкретний художній про­мисел з метою надання дітям інформації про його особливості, творчий процес майстра (заняття фронтальне до 15 хвилин).

3. Бесіда «Що таке візерунок» з метою формування уявлень про орна­мент і його виражальні можливості, виховання бажання навчитися його малювати.

4. Заняття фронтальне з малювання елементів за мотивами різьблення по дереву з метою навчання малювання елементів простим прийомом «притисканням пензля». Треба взяти аркуш формату А4, поділити його навпіл горизонтально і розрізати, затонувати «під світле дерево», колір для малювання — коричневий. Метод навчання — співтворчість, вправи дітей. (Тривалість заняття — до 20 хвилин).

5. Заняття фронтальне з малювання узору за мотивами різьблення по дереву з метою навчання складання елементів у візерунок. (Смуга тонова­на «під дерево», 25 х 5, колір для малювання — коричневий. Основний елемент — квітка.) Дітям, що швидко й успішно виконали завдання, мож­на запропонувати «тичок» для виконання ритмічних крапок уздовж сму­ги по краях, не обмежуючи візерунка (він не повинен мати кінця).

6. Заняття з прикрашання простим узором «тарелі» (площинної фор­ми) або коробки (скриньки), шкатулки, яку зробили діти старшої групи в техніці конструювання з паперу. Мета заняття — навчання основ компо­зиції візерунка на предметі. Позитивним є внесення дитиною ритмічних

крапок за допомогою «тичка» самостійно з метою збагачення орнамен­тальної композиції.

7. Заняття з малювання «Кицьчин дім». Будинок можна прикрасити різьбленим орнаментом.

Приблизно за такою схемою педагог проектує цикл занять на основі орнаменту Опішні або решетилівських вишивок. Педагог постійно нага­дує дітям про доцільність використання декоративних елементів для при­крашання у предметних, сюжетних малюнках, зліпках.

У старшій групі педагог продовжує формувати у дітей уявлення про візерунок і розпис як спосіб декорування предметів та їхніх зображень у малюнку зліпку, виробах з паперу, дерева тощо. Діти вчаться малювати більш складні композиції, які складаються з головних й додаткових еле­ментів за мотивами народних розписів. Педагог залучає дітей до вивчен­ня законів прикрашання одягу, посуду, меблів, споруд, предметів побуто­вого призначення; закріплює психологічну установку на використання декору в інших видах зображувальної діяльності з метою вдосконалення виразності образу. Діти отримують можливість здійснити вибір змісту влас­ного візерунка. («Ти можеш спробувати скласти візерунок за мотивами народних орнаментів і розписів, за природними формами, які спостері­гаєш довкола, або за власною фантазією. Подумай і зроби це. Де можна використати цей візерунок?»).

Спілкування розгортається з використанням виробів народних ху­дожніх промислів та декоративних ужиткових предметів. Наприклад, різьблення по дереву Закарпаття й Прикарпаття, кераміка Опішні, реше- тилівські вишивки, петриківський художній розпис. На матеріалі петри- ківського розпису педагог планує цикл занять. Наприклад:

1. Розглядання предметів петриківського художнього промислу. Основ­на мета: пробудження інтересу, бажання навчитися малювати красиві квіти, складати візерунки й прикрашати ними предмети і зображення.

2. Мистецтвознавча розповідь педагога про петриківський художній промисел з метою надання інформації про його особливості, творчий про­цес та манеру окремих майстрів.

3. Заняття з малювання простих допоміжних елементів петриківсько­го розпису з метою опанування техніки малювання різними способами (пальчиком, трісочкою, тичком). Основний методичний прийом — співтворчість педагога і дітей. Елементи добираються безпосередньо з роз­пису на предметі або репродукції. Педагог обговорює з дітьми можливий спосіб, техніку малювання, пропонує спробувати разом з ним. Діти мо­жуть малювати один елемент низкою як «таблицю».

4—6. Заняття з малювання головних елементів петриківського розпису — квітів «цибулька», «ружа», «пірчасте листя». Оволодіння техніками «пере­хідного мазка», «гребінчик», «зернятко», «горішок». Доповнення таблиці допоміжних елементів головними.

7. Складання узору за мотивами петриківського розпису в смузі. Дітям можна запропонувати репродукції петриківського розпису або «таблиці», які вони виконали на попередніх заняттях.

8. Прикрашання узором посуду, меблів, одягу, споруд за мотивами пет­риківського розпису.

Заняття малюванням як ілюстрування українських народних казок з використанням мотивів петриківського художнього розпису.

Педагог пропонує дітям художньо-дидактичну гру «Де народні майст­ри візерунки знайшли?». Вона націлює їх на творчий пошук змісту май­бутніх узорів у природі, серед природних форм. Діти можуть намалювати ці природні форми, скласти «Таблицю візерунків природи». Педагог ма­лює з дітьми разом на альбомних аркушах паперу. У такий спосіб він оз­найомлює дітей з різними способами (техніками) малювання квітів, лис­тя, ягід, трав, комах, бабок, сніжинок і таке інше.

Доцільно провести заняття «Які бувають візерунки?» з демонстрацією педагогом власних п’яти—семи варіантів візерунків з реалістичними при­родними мотивами, а потім заняття з декоративного малювання з твор­чим завданням «Візерунки пір року». На цьому занятті педагог пропонує дітям на вибір тоновані (згідно з кольорами різних пір року) смуги розмі­ром 25 х 5. Діти пригадують, шо буває в природі восени, влітку, взимку, навесні, і складають відповідний візерунок з назвою «Візерунок красуні Весни», «Візерунок Зимоньки-Зими», «Візерунчасті дарунки Осені», «Візе­рунки Красного Літа».

Декоративне ліплення: технологія та методика

Декоративне ліплення збільшує можливості дітей в образотворчості тим, що збагачує зображальні техніки новим оригінальним способом оз­доблення предметів, об’ємних форм, окреслює для дитини нові способи для самопрезентації в соціумі через виготовлення соціально цінних арте­фактів дитячої субкультури.

Декоративне ліплення як предметна діяльність— це створення дітьми посуду, декоративних пластин — кахлів, прикрас, скульптур за мотивами народних іграшок, виготовлення сувенірів-оберегів. За технологією деко­ративного ліплення дитина може оздобити предмет орнаментом геомет­ричного та рослинного характеру (як рельєф, барельєф та контррельєф). Дошкільня може наліпити орнамент або прокарбувати його на тлі виробу, наприклад посуду або скульптурної іграшки.

Для успішного оволодіння навичками декоративного ліплення педа­гог використовує предмети декоративно-ужиткового мистецтва, художні вироби народних майстрів України, Росії та інших країн. Наприклад, дим- ківську, филимонівську, богородську, опішнянську, яворівську іграшки, посуд Гжелі, Опішні, Косова, Ужгорода, Василькова.

4- Перегляньте зміст Модуля І, пригадайте особливості народних художніх промислів та ремесел, українського гончарства. Здійсніть вибір змісту для занять декоративним ліпленням.

Процес декоративного ліплення визначається за двома головними ета­пами: виготовлення предмета і його декорування.

У декоративному ліпленні діти працюють з глиною, пластиліном, вос­ком, тістом.

Перевага глини полягає в тому, що це природний, пластичний матері­ал. Його властивості (м’якість, пластичність) легко сприймаються і розу­міються дітьми молодшого віку. Підготовлену до роботи глиняну масу мож­на придбати на керамічному виробництві. Глина — найкращий матеріал

для засвоєння дитиною пластичного способу формотворення, ліплення з цілого шматка за допомогою вдавлювання, витягування, защипування. Саме пластичний спосіб та його прийоми є характерними для виготов­лення фігурок за мотивами народної іграшки, посуду. Виготовлені виро­би оздоблюють ліпним декором (орнаментом або його елементами), ви­сушують чи обпікають у муфельній печі. Сухий виріб можна декорувати кольоровим розписом. Враховуючи це, ліпний декор, наприклад карбу­вання візерунка, рельєфи, треба виконати до висушування.

Пластилін має свої переваги у декоративному ліпленні. Передусім це колір. Роботи не потребують розфарбування. Пластилін дає змогу дитині виконати більш витончену роботу, дрібні деталі, з яких можна утворити декор (орнамент). Пластилін дає можливість довше працювати (глина швидко висихає) і використовувати усі три способи (пластичний, кон­структивний, комбінований).

Віск — приємний, теплий матеріал. Діти ліплять з нього іграшки, ви­готовляють декоративні свічки і фігурки у формах способом лиття. Деко­ром може слугувати додавання іншого матеріалу (інкрустація камінцями, бісером), оздоблення пір’ям та інше. _и

Тісто також цікавий матеріал для декоративного ліплення. Його готу­ють спеціальним способом з додаванням харчових барвників. З кольоро­вого тіста діти ліплять посуд, красиві декоративні вази й картини — пан­но, торти й тістечка.

Під час виготовлення предметів діти працюють натурнетці — пристрої, який дає змогу оглядати предмет з усіх боків, або дощечці, яку можна обер­тати довкола. Для роботи необхідні дерев’яні стеки, петлі, інструменти для декорування (тут стане у пригоді все, що здатне утворити на глині, плас­тиліні, воску, тісті цікаві відбитки: палички з кінчиками-штампиками у формі трикутників, кружечків, квадратів, рисок, зірок; цвяхи, кришечки, іудзики тощо), мисочки з водою, ангоби, палітра (керамічна плитка), гу­мові груші, дріт (для розрізання глини та зрізання готового твору з робочої площини). Усе приладдя можна придбати у спеціалізованих магазинах.

Вихідними формами для ліплення посуду і скульптур за мотивами на­родної іграшки є куля (еліпс) і циліндр (конус). Декоративні пластини (кахлі, картини) виконують способами та прийомами рельєфу (барельєф, горельєф, контррельєф).

Прийомами пальцевого декору є згладжування поверхні, ямки, заши­пи, прокручування защипу, гофрування. Декорування можна здійснити штампами або за допомогою загострених паличок (крапка, кома, пелюст­ка, хвиляста лінія, зубці, спіраль, меандр, листок, квітка, гілка, ялинка, ме­телик). Ці прийоми становлять техніки декорування (штампований декор, пальцевий декор, гравірувальний декор — карбування, ритування).

Варіантами творчого декорування, які будуть цікаві дітям, є відбитки рослин, сітки, мішковини. Педагог пропонує дітям шукати, експеримен­тувати в царині технологій ліпного декорування.

Педагог ознайомлює дітей з різними видами декору. Наприклад, виго­товлення посуду потребує гладенької поверхні («полірування», «згладжу­вання», «лощення»). Це можна зробити стекою, камінчиком. Рельєфний декор виконують окремо від виробу й наліплюють на нього. Елементами рельєфного декору можуть бути джгути, гофровані смужки (димківські іграшки), кульки, квіти, кружечки, листя тощо.

Разом з дітьми можна приготувати глиняну «локшину», пропускаючи м’яку глину крізь дрібне металеве сито; або зробити «пластівці», твердий пластилін натерти на металевій терці. Як цим можна скористатися? Фан­тазія та уява дітей знайдуть безліч варіантів («Волосся дівчинки на баре­льєфі», «Грива лева», «Шкура ведмедя» тощо). З дітьми старшого дошкіль­ного віку можна ліпити декоративну анімалістичну скульптуру або деко­ративний посуд зі своєрідним декором (за мотивами кераміки Опішні).

Педагог пояснює дітям, що глина любить обтічні, узагальнені, позбав­лені деталізації форми. Наприклад, «Розглянемо керамічну скульптуру народних майстрів. Які прості мотиви! Звірята, птахи, козаки і панії. А те­пер придивімося до художніх прийомів, якими послуговувалися гончарі. Відразу помічаємо, що лапи, крила, хвости, морди анімалістичних обра­зів — стовщені, обрублені. Очі — це всього-на-всього дві дірочки. Людські фігури створюються на основі конусоподібної форми, що виключає ліплення ніг, робить образ стійким».

У молодшому — середньому віці діти ліплять простий посуд з несклад­ним декоруванням, прикраси (намисто), декоративні пластини із глини і кольорового тіста.

Діти старшого дошкільного віку виконують більш творчі і витончені роботи. Наприклад, цукерниця-кошик, сільничка-качечка, подарункова скринька; обереги, сувеніри. Перед такими заняттями педагог розглядає разом з дітьми кілька варіантів таких предметів, організує ігри для розвит­ку творчої уяви і фантазії («На що схоже», «Перетвори»), пропонує зроби­ти ескіз-малюнок майбутнього виробу і заохочує до втілення задуму, реа­лізації творчого проекту.

Дітей можна зацікавити виготовленням оберегів, кумедних масок-мор- дочок, виліплених наоснові глиняного коржика. Педагог пояснює дітям, що оберіг принесе удачу і захистить від хвороб. Він може бути оригінальним до­повненням до подарунка, якщо його супроводити щирими побажаннями. Треба не забути у ще вологому оберезі проколоти дірочку, щоб потім його можна було носити. За цією ідеєю можна зробити кулони, керамічне намис­то. Тут необмежений простір для фантазії! Намистини у формі кульок, ку­биків, лощені, прикрашені штампованим або мальованим орнаментом. Низ­ки з однакових намистин або різних, розмаїто поєднаних з кулоном чи з ве­ликою намистиною в центрі. Короткі або довгі, на дві-три низки.

Цікаво буде виготовляти, наприклад, «Приладдя для олівців та пенз­ликів». Педагог пропонує дітям розглянути такі вироби: «Але ж як зробити їх цікавими і зручними?». Після обговорення пропозицій можна перейти до створення власного проекту. Наприклад, «їжачок». Педагог пропонує дітям зі шматка глини виліпити чималого, завбільшки з кулак їжачка, але без голок. Круглою паличкою зробити на тулубі дірочки — заглибини для вставляння ручок, олівців, фломастерів. їжачка можна пофарбувати.

З дітьми старшого віку виготовляють декоративні пластини. Таку на­зву має своєрідна керамічна картинка (див. кольор. вкл., мал. 52). Її вико­нують у техніці барельєфу або заглибленого рельєфу. Педагог пропонує дітям зробити малюнок на папері. Подальші спільні дії супроводжуються обговоренням або конкретною інструкцією: «Папір з малюнком накла­даємо на заздалегідь підготовлений пласт глини. Стекою переносимо кон­тур малюнка на глину і вирізуємо. Отримане зображення наліплюємо на другий пласт глини». Педагог моделює «ситуацію відкриття», в якій діти самі здогадуються, як можна зробити «картину».

Більш складною є техніка заглибленого рельєфу. «Наносимо контур малюнка і з зображення виймаємо зайву глину». Як варіант можна запро­понувати дітям зняти шар глини з тла, тоді зображення становитиме ви­пнуту частину пласта, а тло — заглиблену (рельєф і контррельєф). Заглиб­лений малюнок (або тло) можна пофарбувати після випалювання чи при­красити кольоровою мозаїкою (до випалення). Педагог пропонує на вибір: камінці, намистинки, стрази, шматочки цегли, череп’я порцелянового чи майолікового посуду. «Не забудемо зробити в іще вологому декоративно­му пласті дірочки для закріплення крізь них дроту». Декоративний пласт може стати чудовою прикрасою інтер’єру. За аналогічною технікою мож­на виготовити пам’ятні медалі (плакетки).

«Картини» можна виготовляти і з кольорового тіста (див. кольор. вкл., мал. 77—79). Рецепт його приготування такий: 250 мл окропу, 10 г оцту, пакетик барвника, 3 ст. ложки рослинної олії, 125 г солі, 250 г борошна. Борошно всипати в окріп і швидко перемішати (заварене тісто).

Цілеспрямоване ознайомлення дитини з декоративним ліпленням може розпочинатися значно раніше, ніж це відбувається у практиці дош­кільної освіти, якщо розгортати навчання на матеріалі декоративного мистецтва, насамперед виробах народних майстрів (іграшка, посуд). Відо­ма дослідниця в галузі дитячого декоративного ліплення Н. Халезова за­значала, шо під впливом народної іграшки діяльність дитини в ліпленні набуває активного творчого характеру.

♦ Опрацюйте книжку: Хшіезова Н. Народная пластика и декоративнаялеп- ки в детском саду. — М., 1984. Зробіть резюме щодо авторської методи­ки навчання дітей декоративного ліплення у різних за віком групах. Знання і навички, які розвиваються у дітей в процесі занять, ігор та обговорень предметів декоративного мистецтва, розширюють можливості самостійної діяльності в галузі декоративного ліплення. Тому у вільний від занять час багато дітей натхненно і з захопленням виготовляють для своїх ігор «печиво», «торти», «цукерки», готують сувеніри-подарунки для близьких та друзів. Усі ці предмети потребують красивого оформлення. У дитини є можливість спокійно, не поспішаючи, виліпити ці предмети: посуд для лялькового столу, декоративні пластини для прикрашання кімнати, «випічку» для ігор.

Майстерність вихователя полягає у забезпеченні дітей необхідними враженнями під час ознайомлення з предметним світом, національною культурою і традиціями гончарства, пластичними матеріалами та спосо­бами роботи з ними.

Аплікація: технологія та методика

Аплікація (від лат. арріісаіїо — накладення) — спосіб створення худож­нього зображення з різних фігур, які вирізані з різного матеріалу і наклеєні або пришиті на відповідне тло.

Аплікація є технікою, за допомогою якої дитина може створювати кра­сиві, власне декоративні зображення, картини-панно предметного чи сюжетного характеру, портрети, вітальні картки. Педагогічною метою стає ознайомлення дітей з новим способом отримання зображення.

Завдання педагога:

• викликати інтерес дітей до нової техніки;

• ознайомити з різними матеріалами для виготовлення аплікацій;

• навчити різних способів вирізування і допомогти осмислити етапи виконання аплікації та ужиткові можливості цієї техніки.

Дітям дошкільного віку цікаві і доступні такі прийоми роботи з папе­ром: різання, вирізування, обривання, склеювання, складання і фальцу- вання (згинання).

Техніка вирізування зі смужки паперу, складеного навпіл, дає змогу от­римати симетричну форму (наприклад, красива ваза, в яку можна постави­ти букет квітів), ялинка, квітка, листочок. Зі стрічки, складеної «гармош­кою», можна отримати зображення, яке стане декоративним фризом або основою для візерунка. Вирізування окремих геометричних форм відкри­ває можливості для виготовлення мозаїки з кольорового паперу. Вирізування силуету за намальованим контуром-рисунком або без нього дає можливість зображати предмети, які не мають візуальної симетрії (птахи, звірі та ін.). Техніка «обривання» дає змогу отримати оригінальне «фактурне», цілісне зображення («Ведмежатко», «Хмаринки», «Хвилі», «Падолист» та ін.).

Техніка аплікації передбачає такі етапи: виготовлення зображення і за­кріплення його на тлі (приклеювання, пришивання). Педагог створює умо­ви для того, щоб дитина зрозуміла, що за допомогою техніки аплікації мож­на прикрасити виготовлений предмет («Закладка», «Скринька», «Скляноч­ка для серветок», архітектурний макет з паперу чи викидного матеріалу тощо). Методика навчання дітей аплікації грунтується на дослідженнях

І. Гуеарової, Л. Сірченко, Л. Скиданової, О. Рогальової. Особливістю сучас­них методичних засад щодо проектування технологій педагогічного супро­водження дітей у цьому виді декоративної діяльності є орієнтація на все­бічний розвиток особистості дитини у ній та її суто ужитковий характер.

Методика аплікації у різних за віком групах

У групах раннього і молодшого віку педагог розглядає з дітьми аплі­каційні роботи і робить це так, щоб дитина долонькою, пальчиком відчу­ла рельєфність зображення і зрозуміла, що це не малюнок, а інша техніка. Педагог розглядає з дітьми матеріали для аплікації (кольоровий папір, тканину, сухе листя і квіти, соломку тощо) і працює з ним, створює кра­сиві «картинки», надає можливість дітям спостерігати увесь процес. Щоб утримувати увагу дітей, педагог супроводжує свої дії словами. Діти можуть тримати матеріал у руці, маніпулювати ним. На наступному етапі педагог пропонує дітям готові форми і запрошує працювати поруч. У спільнихдіях з педагогом діти засвоюють прийоми змащування форми клеєм і наклею­вання, користування серветкою з тканини для прибирання залишків клею. Спостерігаючи діяльність дітей, педагог вирішує для себе, який спосіб обрати для формування удітей навичок аплікаційноїтехніки: запропону­вати дитині спочатку «викласти» форми та зображення на тлі, а потім наклеювати; «дозволити» дитині наклеювати без попереднього викладан­ня. Окремі діти швидко усвідомлюють принцип техніки аплікації і «вик­ладання» іноді стримує творчий процес. (До того ж дитина вже побачила готове зображення і втрачає інтерес для подальшої роботи.) Наклеюван­ня без попереднього викладання надає всьому процесу виготовлення ап­лікації сюрпризно-ігрового характеру («Чарівні картинки»). Для дітей ран­нього і молодшого віку педагог широко використовує прийом співтвор­чості під час навчання аплікації. Наприклад, він виконує основне зобра­ження, а діти його доповнюють і вже разом завершують («Дерево у різні пори року», «Новорічна ялинка», «Сніг пішов»). Діти користуються техні­кою обривання або наклеюють готові зображення.

Діти 4—5 років здатні створювати більш складні зображення з кількох геометричних фігур (прямокутник, квадрат, смужка, коло, трикутник, овал, трапеція). Вони отримують ці форми самостійно, за допомогою но­жиць і перетворення вихідних форм (квадрат, прямокутник). Педагог на­вчає дітей користуватися ножицями і пропонує різні вправи на перетво­рення квадрата і прямокутника (різання по прямій, із закругленням). Він супроводжує усі дії словами і заохочує дітей діяти разом, пропонує ситу­ації вибору. Наприклад, «Давайте подумаємо, з якої форми краще виріза­ти коло, а з якої — овал? Як це зробити? Давайте спробуємо». Діти у цьо­му віці можуть збирати природний матеріал (сухе листя, квіти, насіння гарбуза) і починати активно опановувати флористику.

Старші дошкільнята вже більш свідомо ставляться до аплікації як виду декоративноїтехніки. Вони можуть не поспішати з наклеюванням, а мані­пулювати створеними формами, вивчати композиційні можливості тла. Діти активно використовують для аплікацій різні матеріали, які може за­пропонувати педагог: кольоровий папір, тканини, хутро, пір’я, насіння, соломку. Експериментування з матеріалом, наслідування зразка креатив- ної поведінки педагога (міркування вголос у ситуаціях вибору, коментар під час розглядання виробів з аплікаційною технікою) створює сприят­ливі умови для «винайдення» нових способів аплікаційної техніки. На­приклад, створення об’ємної аплікації, колажів (поєднання різних мате­ріалів. готових форм), декоративних фризів, витинанок. Усі прийоми та способи вирізування (складання навпіл, силуетне; складання «гармош­кою», по діагоналі га ін.) діти «відкривають» для себе і опановують, спира­ючись на мислення. Педагог не поспішає «показати» або «продемонстру­вати» дитині спосіб чи прийом, він створює ситуацію активного мислен­ня, обговорення раціонального способу, який дасть змогу, наприклад, од­ночасно отримати кілька однакових форм (для візерунка, квітучої гілки, квітки або грибочків на галявинці тощо). Симетричне вирізування (до­цільне для зображення людини, дерев, вази і таке інше).

Засвоєння техніки симетричного вирізування потребує активної робо­ти відтворювальноїуяви, образного мислення і логіки. Підготовчими впра­вами можуть бути: «Домалюй» (педагог малює половину вази, ялинки), «Поділи навпіл» (цілісне зображення симетричного предмета педагог про­понує поділити навпіл). Тренувальна дія і проведення пальчиком по кон­туру зображення, складеного навпіл, допомагають дитині оволодіти по­няттям «половина предмета».

Великого значення набувають тренувальні дії у силуетному вирізуванні (за контуром та без нього). Підготовчими вправами стають «обривання», симетричне вирізування, вирізування за контуром готових зображень. Педагог може запропонувати вирізати зображення з «альбомів для розфар­бування», наборів «Одягни ляльку», картинок з газет та журналів. Ціка­вою для дітей буде пропозиція вирізати «хмаринки» (на площині аркуша синього кольору), «дощові калюжки» (на площині аркуша сірого або ко­ричневого кольору), «Вогнище» на площині аркуша червоного кольору. Ця вправа допоможе дітям засвоїти принцип та логіку силуетного вирізу­вання. Специфіка цього прийому полягає в тому, що зображення отри­мується безперервним цілісним рухом ножиць. Силует предмета ство­рюється в уяві. Спосіб опанування дитиною прийомів силуетного вирізу­вання пов’язаний з освоєнням уміння відображати у вирізках узагальне­ний образ предмета.

Педагогу важливо правильно обрати форму заготовки. Вона зумовле­на особливостями будови форми об’єкта. Силует має повністю «вписува­тися» у площину паперу. Наприклад, жирафу вирізують з прямокутника, розміщеного по висоті у співвідношенні 1: 2. Таке розміщення заготовки допомагає передати вертикальну протяжність фігури.

Педагог пропонує дітям спробувати «малювати ножицями», вирізува­ти овочі, фрукти, транспорт, рибок, тварин та рослини і створювати кар- тини-композиції («натюрморт», «пейзаж», «портрет» тощо), обкладинки для книжок і таке інше.

Аплікація у старшому дошкільному віці цілеспрямовано набуває ужит­кового характеру. На заняттях з дизайну (конструювання, макетування) діти моделюють з паперу коробочки, вітрячки, скриньки, будиночки-па- лаци, костюми та декорації, меблі, гаманці тощо. Усе це можна прикра­шати аплікаційною технікою.

Процес виготовлення аплікацій також є творчим. Він складається з низки послідовних дій, які потребують від дитини певного рівня розвит­ку зображальних і технічних умінь, а також зосередженості, наполегли­вості, витримки, самостійності. Очікування результату як цінності, при­значеної у дарунок або для прикрашання інтер’єру, спонукає дитину досягати образно-естетичної виразності, краси предмета. Значну роль в аплікації відіграють колір, форма, композиція, оригінальність задуму, ма­теріалу та способу його оформлення.

Оволодіння технікою аплікації збільшує ступінь свободи дитини у зоб­раженні дійсності, самовираженні, підвищує самооцінку. Техніка аплікації відкриває нові можливості для розвитку усіх сфер особистості, насампе­ред художнього смаку, винахідливості, творчості. Наприклад, орнаменталь­на аплікація, якщо вона передує декоративному малюванню, значно по­ліпшує його результати, адже дитина має можливість маніпулювати ор­наментальними елементами і вивчати закони орнаментального предмет­но-колористичного ритму.

Введення цієї техніки до педагогічної технології декоративної діяль­ності погребує певного обладнання. Насамперед це папір кольоровий та папір цупкий для фону, ножиці завдовжки 120 мм із закругленими леза­ми. їх зберігають у коробках або у високих дерев’яних підставках кільцями догори. Жорсткі короткощетинні пензлі (широкі — флейці для колек­тивних робіт). Пензлі дбайливо доглядають і зберігають у сухому вигляді ворсом догори. У процесі роботи пензлик кладуть на спеціальну горизон­тальну підставку, зроблену з цупкого картону. Після роботи пензлі треба обов’язково помити. Діти роблять це разом з педагогом, який пояснює, для чого це необхідно («Пензлі люблять бути чистими, сухими, готовими для наступної роботи»).

В аплікаційній техніці користуються картопляним чи борошняним за­вареним клейстером. Для приготування клейстеру потрібно борошно за­лити склянкою холодної води і підігрівати до кипіння на малому вогні, постійно помішуючи. Суміш треба довести до кипіння, доки клейстер не стане прозорий і густий. Клейстер розливають у чистий керамічний неви­сокий посуд. Форми змашують клеєм на окремій пластинці, клейонці (їх треба час від часу витирати упродовж виконання роботи, щоб уникнути зайвих плям на зображенні).

Обрізки паперу збирають у спеціальний кошик чи коробку за допомо­гою спеціальної шітки. Кожна дитина прибирає своє робоче місце, дбає про порядок у шухляді столу.

На заняттях діти ознайомлюються зрізними видами паперу (рисуваль­ний, для креслення, глянцевий, мармуровий, шпалерний, газетний тощо). Дитина усвідомлює, що папір буває нетільки різнокольоровий, а й різної фактури: гладенький, глянцевий, матовий, шерехатий, ворсовий, тонкий, товстий, цупкий, пухкий (на розрив). Наприклад, пухкий папір — м’я­кий, легко рветься пальцями. У такий спосіб з нього можна отримати цікаві елементи для аплікацій (з пухнастими краями). Так зображують пухнас­тих курчат, ведмежат, сніжинки, кульбабки, квітки липи, вербу тощо за допомогою м’якого, піддатливого, серветкового, гофрованого паперу. Дослідження разом з педагогом властивостей і характеристик паперу та іншого матеріалу, який використовується в аплікації, перетворюється на цікаву гру, яка розвиває сенсорну сферу дитини (жмакання паперу, фор­мування асоціацій за звуком та формою, тактильна чутливість). Педагог пропонує торкнутися папером шічки, носика, провести пальчиком по поверхні, подумати над формою зім’ятого паперу та ін.).

Під час добору паперу для симетричного вирізування великого значен­ня набува< гака його властивість, як еластичність. Тому вихователь дбай­ливо добирає гнучкий та пружний папір, який легко обробляти, без зай­вих зусиль та розчарувань.

Техніка аплікації дає можливість педагогу запропонувати дитині різні природні га побутові матеріали: тканину, нитки, соломку, засушенілистя і квіти, насіння, траву, плоди. Це нетільки збільшує пошукове поле дити­ни, урізноманітнює ситуації вибору, а й розвиває творчу уяву і фантазію, полегшує задум. Адже матеріал «підказує» ідею для творчого проекту.

Наприклад, соломка. Справжні твори мистецтва виходять з-під май­стерних рук вихователів, захоплених цим видом аплікаційної техніки. Мають симпатичний вигляд і скромні дитячі роботи. Заготовити соломку просто. Пшеничне стебло нарізають від колінця до колінця, зв’язують у пучки і тримають у сухому місті. Для аплікації соломку замочують у теплій воді на 10 хвилин, підсушують на газеті, розрізають кожну стеблину навпіл по вертикалі, розгладжують праскою і кладуть між аркушами паперу під прес. Можна заготовити «пласт» із соломки. Для цього її наклеюють клеєм ПВА на цигарковий папір і зберігають. Вирізують цілісне зображення або по частинах.

Старші дошкільнята засвоюють нові способи прикріплення деталей: пришивання їх до тканини. Цей спосіб дає можливість отримати два ва­ріанти зображення: пласке та напівоб’ємне (коли між основою та деталлю прокладається поролон, синтепон або вата). Зображення у другому ва­ріанті виходить виразнішим. Напівоб’ємна аплікація виходить і за част­кового наклеювання деталей, наприклад тільки середини квітки, метели­ка, сніжинки. Ефекту об’єму досягають при наклеюванні виробів, вико­наних в техніці оригамі (квіти, дерева, птахи, літаки тощо).

Дошкільнята здатні виконувати багатошарові аплікації. Цей вид техніки найскладніший, адже потребує акуратності, зосередженості, витримки. Він доцільний при виготовленні панно зі стилізованих квітів, декоруванні одягу, будинків; виконанні натюрмортів та пейзажів. Упродовж дошкіль­ного дитинства аплікаційна техніка ускладнюється і збагачується, її зміст стає повнішим і різноманітнішим:

• задум визначають візерунки, предмети і сюжети;

• техніка виконання стає більш віртуозною, діти переносять техніку роботи з папером на інший матеріал з урахуванням його особливостей;

• матеріал стає різноманітнішим;

• підвищується образно-естетична виразність завдяки умінню комбі­нувати матеріал, збагачувати кольорову гаму та композиційне рішення.

Як наслідок — красиві декоративні вироби, які презентують дитину в соціумі як творчу особистість. Даруючи свої роботи іншим, прикрашаю­чи ними інтер’єр, дитина отримує можливість встановлювати дружні сто­сунки із соціумом.

Збагачення декоративної діяльності дошкільнят

Дітям дошкільного віку цікаві і доступні для творчого опрацювання й інші техніки декоративної діяльності. Вони збільшують креативний простір пошукової діяльності дітей тим, що уможливлюють експеримен­тування з матеріалами для створення нових оригінальних виробів декора­тивного характеру: сувенірної продукції, предметів і композиції для при­крашання інтер’єру тощо.

Оригамі. Знайомлячись з цим стародавнім мистецтвом, діти опанову­ють нові прийоми та способи дій з папером (згинання, складання, надрі­зування, склеювання). Оригамі розвиває у дітей здатність працювати ру­ками під контролем мислення.

Для занять потрібен білий і кольоровий папір, ножиці, клей, пензлі, сер­ветки, кольорові олівці, фломастери. Заготовки для виробів готує педагог. Він дбає про те, щоб заготовка мала точну квадратну форму. Спосіб виго­товлення педагог демонструє на столі (в індивідуальній роботі) або на дошці (у фронтальній). Навчання складання відбувається поетапно (показ одно­го прийому — виконання дітьми; показ другого — виконання). Лінії згину ретельно згладжуються. Педагог дбає про точний збіг кутів і сторін при зги­нанні («Куточки мають зустрітися»). Після того, як виріб повністю готовий,необхідно повторити прийоми складання. У результаті дитина має само­стійно зробити виріб від початку до завершення. Прикрашання та оформ­лення виробу дитина виконує самостійно. Усе це визначає особливості ме­тодики навчання техніки оригамі. Головні методи — обговорення ідеї, роз­глядання готового виробу, спільні дії педагога з дітьми, вправи у згинанні та фальцюванні (про оригамі докладніше див. у розд. 4.6).

Дитячий дизайн — це відносно нова художньо-продуктивна діяльність, яку можна розуміти як проектне мислення широкого діапазону. У дизайні важливим є не тільки розвиток ідеї, задуму, а й планування результату, що сприяє загальному розвитку дитини.

Дитячий дизайн може мати предметно-декоративний і просторово-де­коративний характер. У першому значенні передбачається творення і при­крашання предметів (іграшок, сувенірів, елементів одягу, аранжування, квітів), у другому — діяльність у просторі з урахуванням його особливостей (плоша, об’єм, освітлення, рисунок вікон, дверей, ландшафт, фітодизайн помешкання та інше). Важливо, що дизайном переймаються усі діти, при цьому сьогодні вони — виконавці, а завтра — творці, сьогодні вони викону­ють предметно-декоративні роботи, завтра — просторово-декоративні.

Старші дошкільнята вже мають досвід зображальної діяльності, який полегшує залучення до дизайну, особливо таких його видів, як архітектур­но-художнє моделювання середовища; дизайн одягу; меблів; ужиткові аранжування зрізних матеріалів, наприклад квітів.

Особливості діяльності дітей, які займаються дизайном, визначають новий характер їхніх стосунків з однолітками і дорослими. Відомо, що художні емоції та інтереси, які виникають у процесі продуктивної спільної пошукової діяльності, успішно формують у дітей творче мислення, кому­нікабельність, позицію «Я» у контексті «Ми». У живому спілкуванні з ми­стецтвом вони вчаться створювати і використовувати в оформленні одягу та кімнат аранжування з природних і штучних матеріалів, добирати і ство­рювати фасони одягу та обладнання для ігор, вистав. Разом з педагогом вони впорядковують побутові і святкові інтер’єри.

Під час спостережень за навколишнім середовищем старші дошкіль­нята в змозі дібрати обстановку лялькових кімнат відповідно до їхнього призначення (вітальня, кухня — їдальня, спальня), організувати ігровий простір за ознаками есте тичної єдності (сервіз, меблевий гарнітур, ан­самбль інтер’єру). Різні ігри, зокрема сюжетно-рольові, спонукають дітей до вигадування гардеробу для ляльок, персонажів вистави, костюмів для розваг і свят (сукні, капелюшки, взуття, прикраси).

Заняття архітектурно-художнім дизайном відповідають фундаменталь­ним завданням розвитку дитини, оскільки все її оточення, інтер’єр фор­мують естетичне ставлення до побуту. За словами Л. Виготського, дитина вчиться бачити «крізь окуляри людської культури». Важливо також озна­йомлювати дітей зі зразками вітчизняного зодчества і сучасним містобу­дуванням.

Займаючись архітектурно-художнім дизайном, діти працюють у трьох вимірах: лялькове, дитяче і доросле середовище. Вихователь поетапно планує дитячий дизайн в інтер’єрі. Спочатку діти навчаються влаштову­вати своє найближче ляльково-ігрове середовище, потім переходять до дитячого інтер еру» (ширми-перегородки, меблі, декоративні вироби). Вони відчувають себе і «Гуліверами», і «господарями» своїх просторів. Ігри дітей в «домівку», «сім’ю», «ляльки» набувають стійкого характеру, який можна описати як прагнення «краси побуту», «домашнього затишку» (по­ступово діти переносять це у спілкування з рідними). Вихователь готує необхідне обладнання і матеріали для роботи в приміщенні і наділянці. Діти вчаться, добирають, вирізують, тчуть, плетуть, ліплять і розписують не­складні елементи обстановки для ігрових просторів (шпалери, фіранки, меблі, скатертини, килимки, картини, іграшку і дрібну пластику, посуд та аранжування), а також декорації до вистав, розваг і приміщення до свят.

Спочатку педагог спрямовує зусилля дітей на дороблення простору, що передбачає «співтворчість з художником»: діти ніби завершують роботу — створюють мініатюри (малюнки, панно, фризи) на зразок «Домалюй», «До­фарбуй», «Добудуй». Потім разом з педагогом переходять до створення ком­позицій (проектів), які виконують від задуму до реалізації. Теми для дитя­чого дизайну можуть бути різними. Наприклад, «Українська світлиця», «Казковий палац», «Українська минувшина», «Свято каштанів», «Свята і будні українського одягу», «Дерево життя і Мати-Берегиня» (про народні промисли), «Квіти України», «Природа і фантазія», «Малі рученята, а вмілі».

Плідною є дизайнерська діяльність дитини у художньо-ігрових ситуа­ціях на зразок «Ярмарок» («Місто майстрів», «Країна умільців»), в органі­зації студій («Ательє моди», «Архітектурний салон», «Майстерня скульпто­ра, художника», «Квітковий магазин», «Магазин сувенірів», «Книгарня»), у підготовці разом з педагогом декоративного оформлення розваг («Чаю­вання», «Різдво», «Великдень», «Свято Миколая», «День Сонця» та ін.).

Старші дошкільнята здатні планувати свою діяльність, передбачати результат і поетапно розвивати «проектний задум». Цю послідовність діти опановують за допомогою дорослого. Наприклад, свої уявлення про свят­кове оформлення приміщення вони реалізують спочатку в малюнках, потім у макетах, а згодом на практиці (як за власним задумом, так і згідно зі зразком). Перед оформленням вихователь ознайомлює дітей з примі­щенням, головною стіною і пропонує обговорити можливі варіанти оформ­лення згідно з темою. Діти можуть виконувати окремі елементи. Напере­додні свята вихователь пропонує дітям скласти з деталей святкове оздоб­лення. Така робота, на думку відомого вченого Г. Пантелєєва, пробуджує почуття авторства, співавторства, колективізму. Дизайнерська діяльність сприяє гармонізації стосунків дитини із соціумом. Адже педагог обов’яз­ково спрямує думки і почуття дітей на переживання ситуації успіху від добре виконаної спільної справи, отриманого результату щодо перетво­рення середовища.

У ди шин -діяльності «Діти-модельєри» передбачається залучення дітей до усвідомлення одягу як соціокультурного феномена. Цю роботу можна розпочинати з молодшого віку, звертаючи увагу на зовнішній вигляд, одяг, його різноманітність і значення для людини. Створюють одяг, красивий і зручний, художники-модельєри, дизайнери, кравці. Одяг — це сфера, стиль та якість життя. Ознайомлення дітей з мистецтвом моди і залучення до його створення може стати для них цікавою грою, в якій відбуваються соціалізація дитини, гармонізація її стосунків із соціумом. За висловом Ь. Брехта. усі види мистецтва слугують найвеличнішому з мистецтв — ми­стецтву жити на землі.

Програма «Дитина у світі моди», розроблена педагогом, може передба­чати ознайомлення дітей з функціями одягу, процесом його виробництва, творчим процесом модельєра, дизайнера одягу, топ-моделі. Діти цікавлять­ся мистецтвом моди, беруть участь у конкурсах краси («Міні-міс»), вони є глядачами, поціновувачами і споживачами цього мистецтва і тому охоче пізнаютьтехнологію створення одягу у грі «Художники-модельєри». У про­цесі реалізації такої парціальної програми формується адекватне ставлен­ня до одягу, активізується бажання творчо діяти на основі ідентифікації з особою майстра-модельєра, топ-моделі, виховується культура одягу, роз­вивається самооцінка, впевненість у собі, комунікативні здібності.

На першому етапі педагог обговорює з дітьми функції одягу («Для чого потрібний одяг»). Він моделює ситуації, в яких дитина усвідомлює утилі­тарну, соціальну, психологічну, естетичну, виховну, просвітницьку, гедо­ністичну функції одягу («Одяг прикрашає людину, захищає, зігріває, вихо­вує. знайомить з історією народу, допомагає пристосовуватися до середо­вища, адаптуватись у соціумі, бути успішним в ньому»). Мистецтвознавчі розповіді («Який буває одяг», «Про шо розповідає одяг»), загадки, розгля­дання альбомів, ілюстрацій, репродукцій творів живопису, малювання одягу збагачують враження дітей і створюють умови для власної дизай­нерської діяльності. Педагог пропонує цікаві форми активного спілку­вання («Мандри у світ одягу», «Музей одягу», «Магазин одягу»).

Наступний етап («Що таке мода і як вона допомагає людині») збагачує уявлення дітей про мистецтво моди, його особливості, про особу майст- ра-дизайнера, творчий процес, в якому поєднуються фантазія та май­стерність модельєра, кравця, топ-моделі; викликає бажання займатися цікавою діяльністю («Мода — заняття веселе й цікаве. Ти можеш приду­мувати одяг для різних людей (за віком, професією), а можеш демонстру­вати його, вчитися правильно поводитися в ньому»). Педагог формує у дітей діалектичне мислення за допомогою, наприклад, цікавої розповіді «Від рослини до тканини».

+ Обговоріть з дітьми оповідання К. Ушинського «Як сорочка в полі виросла», прочитайте вірша П. Воронька «Кравчиха», організуйте художньо-дидак­тичні ігри («Придумай тканину», «Добери тканину для одягу», «Розфар­буй», «Добери аксесуари», «Одягниляльку». Цікаво буде провести конкурс краси серед ляльок («Дефіле»), реалізувати творчі проекти («Твоя колек­ція одягу», «Порироку»).

В усіх видах спілкування педагог — разом з дітьми, він співпрацює з ними, заохочує до діяльності, використовує випереджальну позитивну оцінку.

На завершальному етапі («Одяг — мій помічник») діти набувають досві­ду використання можливостей одягу для реалізації потреби у самовира­женні, самоствердженні і визнанні. Вони усвідомлюють правила і норми соціал ьної поведінки, культури одягу («Одяг має свою власну мову: це мова кольору, аксесуарів, емоцій, руху. Одяг допомагає вибрати правильну по­ведінку»). Педагог користується «Азбукою етикету», елементами психо- гімнастики і розгортає художньо-дидактичні ігри (наприклад, «Одягни ляльку», «Добери одяг»), малювання на теми життя; моделює ситуації, в яких дитина засвоює моделі поведінки.

Особливі можливості для особистісного розвитку дитини є вдизайн- діяльності з маскарадним, карнавальним, театральним одягом. Діти ра­зом з педагогом виготовляють елементи костюмів, атрибути для свят і розваг, придумують незвичайний одяг.

Дошкільна педагогіка сьогодні активно користується арт-терапевтич- ними техніками і технологіями. Наприклад, відомі терапія національним одягом, візерункова та колористична терапія, терапія карнавальним та маскарадним костюмом. Психологи вважають, що підготовка до свята, виготовлення декорацій, атрибутів, костюмів, одягання костюма та пере­бування в ньому, окрім розвитку художньої компетентності та активізації творчих здібностей, має психотерапевтичну корекційну спрямованість і допомагає дітям відчути себе іншими, побути інакшими.

Загалом робота над власним іміджем, як і будь-яка інша психотерапев­тична робота, передбачає зміни стереотипів у сприймані себе та самовиз­наченні і є спробою побачити звичне по-новому.

Дизайн природних куточків. В інтер єрі дитячого садка особливо ефек­тивно виглядають природні куточки, створені за принципом об’ємно-про­сторових композицій, які нагадують природні ландшафти, наприклад пустелі, тропіки, японський сад та інше. Разом з педагогом дитина має можливість ознайомитися не тільки із флорою та фауною різних місць зем­ної кулі, а й з традиціями та культурою різних народів. Дошкільнята вико­нують вироби спеціально для куточка природи відповідно до його образно­го рішення. Наприклад, «Мініатюрний сад у приміщеннях дитячого сад­ка». Для саду на воді діти виготовляють у техніці аплікації зовнішній фриз (рибки, морські звірі, медузи та ін.) або виконують розписи на кахлях.Дизайн-діяльність збагачують аранжування (композиції) з природних і штучних матеріалів (живі квіти, сухостій, мінерали, папір, дерево, син­тетика тощо). Фітодизайн, флористика, аранжування з природних мате­ріалів є елементами культури різних народів. Дітям буде цікаво і не зайве дізнатися, що звичай прикрашати житло рослинами виник у країнах з різкою зміною пір року як намагання затримати вдома частинку краси, живої природи на часи тривалої зими. Фітодизайн є частиною загальної дизайнерської діяльності, яка виконує естетичну, санітарну, екологічну та інші функції в соціумі.

Дизайн-діяльність збагачують аранжування (композиції) з природних і штучних матеріалів (живі квіти, сухостій, мінерали, папір, дерево, син­тетика тощо). Фітодизайн, флористика, аранжування з природних мате­ріалів є елементами культури різних народів. Дітям буде цікаво і не зайве дізнатися, що звичай прикрашати житло рослинами виник у країнах з різкою зміною пір року як намагання затримати вдома частинку краси, живої природи на часи тривалої зими. Фітодизайн є частиною загальної дизайнерської діяльності, яка виконує естетичну, санітарну, екологічну та інші функції в соціумі.

Нові матеріали збагачують дитячу діяльність новим змістом. Аранжу­вання з квігів, черепашок-мушлів, каміння, пір’я, паперу, фольги прилу­чає діієй до світу краси, гармонії, мистецтва, творчості. Старших до­шкільнят можна ознайомити з японським мистецтвом ікебани і розвива­ти при цьому цілісне світосприймання, образне мислення, творчу уяву і фантазію, елементи естетичного смаку. Творча робота з квітами виховує спостережливість, увагу і повагу до природи, екологічну культуру, вміння спостерігати красу природи, милуватися нею, шанувати й цінувати.

Сучасні діти 3—4 років вміють користуватися аудіо- та відеотехнікою, але часто не вміють нюхати квітів і розрізняти кольорів та їхніх відтінків. Дизайнерська діяльність з квітами допомагає дитині у цікавій ігровій формі осягнути різнобарвність світу.

Краса букета і краса квітки, гілки — це не одне й те саме. Квіти і гілки виявляють свою справжню красу, якщо їх поставити, показати відповід­но. У букеті має бути присутня новизна, пропорційність, динамічність і гармонія. Новизна — це незвичайність матеріалу, з якого складено букет. Динамічність — краса ліній. Кожен вигин передає настрій, дію, якість та властивість. Гармонія — це поєднання кольорів, узгодженість вази з буке­том, а букета — з тим місцем, де його буде поставлено. Для фіксації гілок і квітів у потрібному положенні користуються спеціальними наколками (кензанами), які придумали японці. їх можна зробити самостійно, наприк­лад із глини та цвяхів. Виріб треба обпалити у муфельній печі.

Педагог разом з дітьми складає композиції у низьких вазах (морібана). Композиція створюється різним компонуванням: вертикальним, похи­лим, горизонтальним, таким, що стелиться. Композиції у високих вазах (нагієїре) мають вигляд величних, урочистих і легких. Вони створюються без наколювання, а варіанти компонування такі, як у низьких вазах. На­вчальні букети, складені педагогом, — це основа для творчих пошуків дітей. Для створення оригінальних композицій педагог пропонує дітям пір’я, каміння, скульптуру, народну іграшку.

Майстрування ляльок. У дошкільному віці лялька — це елемент освіт­нього простору, креативного середовища. Для того щоб розгорнути ціка­ву й оригінальну творчу діяльність з виготовлення ляльок, педагог має осмислити ляльку як соціокультурний феномен, продукт народної твор­чості. культу, мистецтва (див. кольор. вкл., мал. 80, 81). Лялька уособ­лює людину і супроводжує її упродовж життя. Змінюються лише мотиви звернення до неї людини. Відповідно змінюються і її функції в житті лю­дини.

Поліфункціональність ляльки в соціумі дає змогу використовувати її в педагогічній та психотерапевтичній (лялькотерапія) роботі. У класифі­кації ляльок вчені-дослідники виокремлюють такі її види: ігрові, теат­ральні, портретні, інтер’єрні, ритуальні. Кожний вид виконує свої функції в соціумі і своєрідно діє на особистість.

Лялька містить креативно-розвивальний потенціал. Він виявляє себе в її можливостях для розвитку елементів свідомості та образотворчої діяль­ності. Моделюючи педагогічну технологію на цьому матеріалі, педагог передбачає такі напрями:

• ознайомлення дітей з лялькою як витвором мистецтва;

• залучення дітей до осмислення й усвідомлення соціальних функцій ляльки га визначення її цінності для саморуху (мотивація для розгортан­ня запропонованої діяльності);

• організація діяльності дітей на матеріалі ляльки (навчальна, ігрова, образотворча).

Методичне забезпечення можуть становити гакі форми спілкування педагога з дитиною, як, наприклад, пізнавальна («Ляльки світу»), творча («Майстерня ляльок»), ужиткова («Ляльковий театр», «Лялькова лікарня») та інші.

Творчість дітей розгортається у площині малювання, декоративно- ужиткової, дизайнерської, театральної діяльності, що дає можливість пе­дагогу реалізувати принцип інтегрованого навчання.

Діти іззахопленням виготивляютьляльок задопомогоютехнік ліплен ня, моделювання, конструювання з елементами малювання, аплікації, плетіння. Матеріалом слугують глина, пластилін, віск, тісто, солома, папір, нитки, пляшки, котушки, каштани, жолуді тощо. До виготовлення ля­льок активно залучається сім’я. З допомогою батьків можна створити ціка­ву колекцію ляльок, виготовлених з різних матеріалів.

Найпростіших ляльок діти виготовляють разом з вихователем із кольо­рових клаптиків, згортаючи їх по-різному. Корисні, цікаві та кумедні іграш - ки можна виготовити, наприклад, з молочних пакетів (кубики, будино­чок для зайчика; підставки для олівців, пензлів, квітів, лялькові меблі, транспорт, коробка-подарунок і коробка-лялька для лялькового театру). Такий матеріал називають «викидним» й активно використовують його в декоративній діяльності.

Створення іграшок із соломи під силу старшим дошкільнятам. Пере­в’язуючи пучок соломи в різних місцях, вони з радістю знаходять у ньому знайомі образи, фантазують, творять. Педагогдопоможе рівно обрізати, а за потреби й міцніше зв’язати соломку, підкаже прості прийоми. Так, ро­гам і хвосту корівки легко надати округлої форми, якщо сплести соломин­ки косичкою.

Різноманітні іграшки — овечку, цуцика, ведмедика, мурашку, віслюч- ка — виготовляють із круглих та довгастих реп'яхів. Лапки, шия та вуса — травинки, хвоїнки, соломинки тощо. Голову чоловічка роблять з маківки, тулуб — із хвоїнок або соломинок, перев’язаних нитками. Ноги — тоненькі гілочки, встромлені у шматочки кори чи пластиліну.

З дерева на землю падають великі зелені голчасті каштани, лускають­ся на дві або кілька частин, і з шкаралупи випадають красиві блискучі каштани приємного м’якого червоно-коричневого кольору. З таких свіжих, досить м’яких каштанів можна зробити ляльки, іграшки-саморобки. Для цього у пригоді стануть також овочі: картопля, морква. Іноді вони мають якусь незвичайну, кумедну форму, і це потрібно відповідним чином ви­користовувати, докладаючи власну творчість і фантазію. Сама лялька — з морквини та картоплини, волосся — із кукурудзяних чубчиків або ниток, руки та ноги — з гілочок, грубої соломи, ізольованого дроту.

Літературні твори, наприклад «Чарівник Смарагдового міста», «Дюй- моночка», «Пригоди Чіполіно», «Золотий ключик», надихають дитину на пошук нових матеріалів для створення знайомих та улюблених ляльок.

М’яка іграшка — це іграшка, яку зшито із м’яких матеріалів (тканини, хутра, фетру тощо), із м’яким начинням всередині.

Старші дошкільнята здатні до виготовлення суцільнокрійних (за лека­лом, шаблоном) іграшок. Діти за шаблоном викроюють два силуети пред­мета, пришивають деталі (очі, ніс та ін.), а потім зшивають і набивають вагою.

Складнішим є виготовлення іграшок викроюванням (за шаблоном) окремих деталей, кожна з яких зшивається і набивається окремо, а потім конструюється цілісний виріб.

Доступною для дошкільнят є техніка зовнішнього шва через край (об­кидний шов) без вивертання зшитих деталей. Складніше зшивати швом «вперед голкою» (такі деталі потрібно вивернути).

V старшому дошкільному віці діти займаються такими видами худож­ньо-декоративної діяльності, як печворк (клаптикова техніка), плетіння, ткацтво, вишивка.

З різнокольорових клаптиків дитина може створити «Килимок», «Ков­дру», «Подушечку для голок» тощо. Клаптики дитина вирізає за шабло­ном (різні геометричні форми), маніпулює ними, обираючи варіант по­єднання, і зшиває. Можна зробити декоративне панно, завісу для театру, полотно для ширми, «Чарівну скатертину», «Килим-літак»для подорожей у казку і таке інше.

Ці та інші предмети можна зробити в техніці плетіння, ткацтва. Тут обирають бавовняні кольорові нитки, стрічки, тасьму. Для цієї діяльності педагог готує дерев’яні рамки із цвяшками по периметру.

Цікавість дітей викликає робота з такими матеріалами, як лоза, рогіз, скіпки. Діти захоплено виготовляють з цього матеріалу декоративне пан­но, кошики, килимки, серветки, підставки.

Переплітання скіпок вважається одним з улюблених занять дітей. Відо­мий педагог Ф. Фребель перший звернув увагу на це просте заняття і виз­начив його педагогічну та психотерапевтичну цінність. Матеріалом слу­гують гнучкі тонкі скіпки певної довжини. Переплітаючи такі скіпки у різний спосіб, одержують красиві фігури, які можуть довгий час не руй­нуватися. Педагог починає заняття з простих фігур і поступово перехо­дить до складніших. Спочатку дітям пропонують погратися зі скіпками, вивчити їхні властивості та «зображальні» можливості. Коли дитина на­вчиться вільно маніпулювати з десятьма скіпками, їй надається свобода створювати комбінації з будь-якою їхньою кількістю. Це має бути жвава й цікава дітям гра.

Д ити ну також можуть зацікавити вироби з бересту. (Кору можна зібрати з вирубаних дерев. Її треба протягом 15—20 хвилин запарювати в окропі і поділити на шари. Кожен шар тримати під холодним пресом, доки не ви­сохне.) Деталі вирізують з бересту і з’єднують, надаючи потрібної форми, наприклад, «вітрила» для човника, «Ступа для Баби-Яги, що літає», «Хвилі моря, з якого зринає Золота рибка» тощо.

Вишивання є видом декоративної діяльності дітей 5—6 років, в якій педагог має можливість не тільки ознайомити їх з новою технікою, а й залучити до національного народного мистецтва. Педагог розглядає вишив­ки з дітьми раннього і молодшого дошкільного віку, відзначає красу орна­менту, колір, пропонує відчути на дотик фактурність вишивки, підкреслює красу і вишуканість вишитого одягу, рушників, скатертин, серветок. З мо­лодшого віку починається реалізація парціальної програми «орнамент». Діти засвоюють принцип складання орнаменту, усвідомлюють його символічне значення, малюють візерунки та прикрашають ними предмети й частини одягу. Цю роботу може інтегрувати вишивка. Орнамент можна не тільки намалювати, а й вишити. Для цього існують особливі інструменти та при­ладдя. Головними є голка й нитка, олівець, п’яльця, біла тканина. Як завж­ди, педагог «оживлює» матеріали та обладнання, «програє» з дітьми їхні можливості та роль, яку вони відіграють у створенні вишивки.

Педагог обговорює з дітьми види простих швів: «вперед голкою», «за голкою», «стебловий» та «хрестик», порівнює їх і спонукає дітей до вис новку: «стебловий» шов дає можливість підкреслити контур, він повто­рює лінію малюнка; «хрестик» ніби закреслює клітинку. Діти разом з педа­гогом придумують прості контурні зображення і вишивають «стебловим» швом. Для вишивки «хрестиком» візерунок створюють за клітинками. Щоб підготувати дітей до використання кількох кольорів, педагог пропонує кілька голок з різнокольоровими нитками.

♦ Увага! Важливим елементом методики та педагогічної технології опану­вання вишивки є пояснення дітям правил користування голкою та ножиця­ми. Діти мають звикнути використовувати спеціальну подушечку для го­лок.

Для оформлення виробу діти можуть зробити «бахрому», висмикнув­ши кілька ниток по краях вишивки, або виконати просту «мережку».

Діти 5—7 років виконують вишивки за контуром, наприклад, «Паро­плав», «Гілочка»; носовички для мами й тата, серветки», «хрестиком» візе­рунок на рушничку, виконують вишивки за зразком (кольорові заготовки для вишивання «хрестиком»).

Усі дитячі вишивки педагог активно залучає до життєдіяльності (орга­нізує виставки-експозиції, рекомендує до використання в іграх, обгово­рює з дітьми варіанти прикрашання ними помешкання, використовує як атрибути костюмів, радить дітям зробити близьким та рідним подарунок).

Можливості збагачення декоративної діяльності дітей необмежені. Педагогу та батькам слід пам’ятати, що кожен новий матеріал, новий спосіб його обробки і перетворення для виготовлення оригінального кра­сивого виробу дарує дитині нові можливості щодо самовизначення, са­моствердження в соціумі та гармонізації стосунків з нимновку: «стебловий» шов дає можливість підкреслити контур, він повто­рює лінію малюнка; «хрестик» ніби закреслює клітинку. Діти разом з педа­гогом придумують прості контурні зображення і вишивають «стебловим» швом. Для вишивки «хрестиком» візерунок створюють за клітинками. Щоб підготувати дітей до використання кількох кольорів, педагог пропонує кілька голок з різнокольоровими нитками.

♦ Увага! Важливим елементом методики та педагогічної технології опану­вання вишивки є пояснення дітям правил користування голкою та ножиця­ми. Діти мають звикнути використовувати спеціальну подушечку для го­лок.

Для оформлення виробу діти можуть зробити «бахрому», висмикнув­ши кілька ниток по краях вишивки, або виконати просту «мережку».

Діти 5—7 років виконують вишивки за контуром, наприклад, «Паро­плав», «Гілочка»; носовички для мами й тата, серветки», «хрестиком» візе­рунок на рушничку, виконують вишивки за зразком (кольорові заготовки для вишивання «хрестиком»).

Усі дитячі вишивки педагог активно залучає до життєдіяльності (орга­нізує виставки-експозиції, рекомендує до використання в іграх, обгово­рює з дітьми варіанти прикрашання ними помешкання, використовує як атрибути костюмів, радить дітям зробити близьким та рідним подарунок).

Можливості збагачення декоративної діяльності дітей необмежені. Педагогу та батькам слід пам’ятати, що кожен новий матеріал, новий спосіб його обробки і перетворення для виготовлення оригінального кра­сивого виробу дарує дитині нові можливості щодо самовизначення, са­моствердження в соціумі та гармонізації стосунків з ним.

новку: «стебловий» шов дає можливість підкреслити контур, він повто­рює лінію малюнка; «хрестик» ніби закреслює клітинку. Діти разом з педа­гогом придумують прості контурні зображення і вишивають «стебловим» швом. Для вишивки «хрестиком» візерунок створюють за клітинками. Щоб підготувати дітей до використання кількох кольорів, педагог пропонує кілька голок з різнокольоровими нитками.

♦ Увага! Важливим елементом методики та педагогічної технології опану­вання вишивки є пояснення дітям правил користування голкою та ножиця­ми. Діти мають звикнути використовувати спеціальну подушечку для го­лок.

Для оформлення виробу діти можуть зробити «бахрому», висмикнув­ши кілька ниток по краях вишивки, або виконати просту «мережку».

Діти 5—7 років виконують вишивки за контуром, наприклад, «Паро­плав», «Гілочка»; носовички для мами й тата, серветки», «хрестиком» візе­рунок на рушничку, виконують вишивки за зразком (кольорові заготовки для вишивання «хрестиком»).

Усі дитячі вишивки педагог активно залучає до життєдіяльності (орга­нізує виставки-експозиції, рекомендує до використання в іграх, обгово­рює з дітьми варіанти прикрашання ними помешкання, використовує як атрибути костюмів, радить дітям зробити близьким та рідним подарунок).

Можливості збагачення декоративної діяльності дітей необмежені. Педагогу та батькам слід пам’ятати, що кожен новий матеріал, новий спосіб його обробки і перетворення для виготовлення оригінального кра­сивого виробу дарує дитині нові можливості щодо самовизначення, са­моствердження в соціумі та гармонізації стосунків з ним.

Рекомендована література

1. Ьогатеева 3. А. Занятия аппликацией в детском саду. — М., 1988. — 224 с.

2. Гусакова М. А. Аппликация. — М., 1977. — 176 с.

3. Корчинова О. В. Декоративно-прикладное творчество в детских дошкольных учреж­дениях. — Ростов н/Д, 2002. — 320 с.

4. Нагибина М. И. Чудеса из ткали своими руками. — Ярославль, 1997. —208 с.

5. Назарова Л. Д. Фольклорная арттерапия. — СПб., 2002. —240 с.

6. Основы декоративного искусства в школе / Под ред. Б. В. Нешумова, Е. Д. Щедри­на. -М., 1981. - 175 с.

7. Тарабарина Т. И. Оригами и развитие ребенка. — Ярославль, 1997. — 224 с.