4. Що є домінантою освітньої програми з малювання в середньому дошкільному віці?

Дата: 2025-06-02; Просмотры: 8

Оценка:

0.00 из 5.00 — оценок

Скачиваний: 0

Скачать

5. Дайте характеристику етапів формування у дітей старшого дошкільного віку здат­ності створювати виразні пейзажні малюнки.

6. Розкрийте алгоритм педагогічної технології навчання дітей малювання у жанрі «портрет».

7. Поясніть алгоритм педагогічної технології малювання у жанрі «натюрморт».

8. Визначте специфіку педагогічної технології навчання дітей малювання у жанрі книжкової ілюстрації.

9. Як організувати малювання дітей за музичними творами?

10. Доведіть, що так звані нетрадиційні техніки малювання є засобом розширення сту­пеня свободи дитини в цьому виді діяльності.

4.4. Розвиток особистості дитини у процесі занять з ліплення Завдання і зміст розвитку дітей у процесі занять з ліплення

Ліплення — це вид образотворчої діяльності, в якому дитина за допо­могою м’яких зображувальних матеріалів (глини, пластиліну, пластику, легомаси, тіста для ліпки та ін.) створює об’ємні образи повної або част­кової тривимірності, що мають висоту, ширину, товщину.

Ліплення як вид дитячої художньої діяльності в особистісно-орієнто- ваній моделі дошкільної освіти спрямоване на розвиток перцептивної сфери дитини, уявлень про форму, будову, пропорції, динаміку і пластику предметів, реалізацію н природної потреби в самостійній, ініціативній, творчій активності, задоволенні особистих інтересів у спілкуванні, грі, пізнанні скульптури як цікавої сфери людської культури.

Технічно ліплення швидше засвоюється дітьми, ніж малювання або аплікація, завдяки пластичності матеріалу, об’ємності форм. Однак якщо придивитися до форм, що створюють діти у своєму ліпленні, то видно, що вони занадто узагальнені, неточні й недосконалі. Це пояснюється на­явністю у них досить узагальнених уявлень про предмети і явища навко­лишнього світу та недостатнім розвитком дрібної моторики пальців, не­обхідної для створення досконалих, виразних форм. Отже, предметом роз­витку може стати вдосконалення перцептивної діяльності та візуально- рухової координації, вкрай необхідної для створення пластичних образів скульптури.

♦ Пригадайте з теми «Види образотворчої діяльності та їхній взаємозв’язок» характерні особливості дитячого ліплення, засоби виразності, за допомогою яких діти створюють образи в ліпленні. Спробуйте самостійно обгрунтува­ти стратегію розвитку дитини в художній діяльності ліплення (спеціальні здібності, знання та вміння, особистісні риси).

Завдання і зміст розвитку дітей молодшого дошкільного віку в процесі за­нять з ліплення:

• розвиток емоційного сприймання предметів народної пластики, скульптури малих форм, скульптурних іграшок;

• пізнання властивостей та зображувальних можливостей матеріалів для ліплення (глини, тіста, піску та ін.) через експериментування, практич­но-ігрові дії, спостереження;

• стимулювання інтересу до опанування процесу ліплення як цікавої діяльності, що дає можливість ліпити форми, зякими можна гратися, кон­струювати, змінювати, робити по-новому;

• стимулювання виявів ігрової та моральної мотивації ліплення;

• сприяння опануванню нескладних прийомів ліплення: нанесення слідів пальцями і паличками на поверхню глини або тіста, вирізання фор­мочками із розкоченої глини, розкочування прямими рухами рук, зкочу- вання коловими, розплющування, згинання видовжених форм у кільце, зашипування, витягування;

• зацікавлення ініціативи, кмітливості дітей в пошуку нових образів, маленьких творчих відкриттів, власних задумів;

• розвиток перцептивних дій, тактильних відчуттів, окоміру, дрібної мускулатури пальців рук, естетичних почуттів, образної пам’яті, уяви;

• виховання допитливості, зосередженості, самостійності, витримки, охайності.

В освітній роботі з дітьми молодшого віку особлива увага приділяється маніпулюванню, експериментуванню, дослідженню властивостей глини, тіста, пластиліну. Вони м’які, пластичні, їх можна розривати, ділити на частини, зліплювати в ціле, виліплювати образи. Водночас відбувається ознайомлення зі способами користування матеріалами: ліпити за столом, не розкидати, не змішувати, бути охайним.

Спочатку діти виготовляють з готових рельєфних стрічок кола, квад­рати, прямокутники з глини або тіста, за допомогою формочок, крише­чок, трубочок, пасочок вирізають гудзики, намистинки, печиво, коржи­ки. ватрушки. На гладеньких поверхнях діти можуть малювати стекою поглиблені зображення (лінії, крапочки, кільця, листячко, квіти), друку­вати, робити відбитки, наносити рельєфи. З декоративної стрічки вони за власним бажанням можуть ліпити (вирізати) пасочки, печиво, тістечка, торти для гри, намисто, підвіски для подарунків. Підсушені вироби фар­бувати, нанизувати намистинки, підвіски, дарувати їх, «випічку» склада­ти в коробочки, гратися з нею, «частувати» гостей, ляльок.

Інтерес, що виникає у дітей до властивостей глини і тіста для ліплення в подальшому спрямовується на зображення конкретних предметів. Як показують дослідження, спочатку це можуть бути циліндричні форми, що виконуються розкочуванням прямими рухами рук: палички, соломка, олівці, стовпчики. Щойно діти навчаться їх ліпити, можна пропонувати творче конструювання з виліплених циліндричних форм, паличок (пар­канчики, будиночки з колодок, драбинки, решітки, сонечка, віконця, за­лізничну колію, місточок, млинок). Така діяльність дає великі можливості для виявлення ініціативи, кмітливості, самостійності, елементарних орга­нізаційних здібностей.

Наступним етапом роботи буде зображення кулястої форми скочу­ванням коловими рухами рук. Рухи, що створюють коло, більш складні порівняно з тими, що використовуються для ліплення циліндра. Вони потребують скоординованої діяльності лівої та правої рук, більшого зо­рового контролю за формою, що виходить, її корекції притисканням або послабленням натиску в окремих місцях. Дітям буде цікаво ліпити на такі теми: «Яблучка», «Частування для ляльок», «Цукерки “горошок"», «Яйце», «Гарні колобки», «М’ячі», «Вишеньки», «Апельсини», «Гусениця», «Нами­сто».

Заохочуючи дітей до експериментування з формами, які вони вміють ліпити (циліндр і куля), можна дати їм поняття про створення нових об­разів способом видозмінювання. Якщо із циліндра розкотити видовжену паличку, то, зігнувши її в кільце, можна виліпити бублик, колесо, кермо, равлика, смужку. Сплющивши кульку між долонями, отримуємо диск. Діти самі придумають, шо буває сплющеної форми: смачні млинці, вівсяне печиво, житні пряники, коржики, тістечка, торти і не дуже смачні таблет­ки, льодяники для лікування. Свою вигадку, фантазію, самостійність і життєву обізнаність вони зможуть виявити у прикрашанні цих предметів ліплення: наносити різні рельєфи, прикрашати торти наліплюванням квітів, листя, сонечок, рельєфних сюжетів.

Поступово діти переходять до ліплення іграшок, предметів, що скла­даються з 2—4 частин циліндричної, кулястої, сплющеної форми. Це — літаки, сніговики, пташечки, курчатка, пірамідки, ляльки-неваляйки, вед­медики, зайчики-неваляйки, брязкальця, «чупа-чупси» тощо. Життєвий досвід підкаже їм багато образів і форм брязкалець-забавлянок у вигляді кульок, сонечок, квіточок, рибок, зайчиків, ведмедиків, півників.

Створення цих образів потребує більш складних умінь образотворчого характеру. І хоч їх формування не є самоціллю в діяльності ліплення ма­леньких дітей, проте інтерес до якісно виліплених предметів, що прихо­дить на зміну інтересу до процесуальності в кінці молодшого дошкільно­го віку, вимагає знання нескладних «секретів» створення виразних образів. Найголовнішим з них є створення хоч і простої, але досконалої геомет­ричної форми (циліндричної, кулястої, сплющеної), дотримання про­порцій (великий, менший, найменший), використання деталей (наліплю­вання або промальовування очей, носиків, ротиків, волосся тощо).

Для розвитку особистості важливо стимулювати самостійну діяльність, пошук власних задумів, тем, ідей для ліплення. Нехай діти самостійно ве­дуть ці пошуки, радіють своїм маленьким відкриттям, розвивають свою образну уяву, кмітливість, почуття пропорцій, симетрії, тактильні відчуття.

Завдання і зміст ліплення в середній групі:

• продовжувати ознайомлювати дітей з предметами дрібної скульптур­ної пластики: анімалістичною скульптурою малих форм, різними видами і формами керамічного посуду, народними дерев’яними і керамічними іграшками;

• навчати сприймати і розуміти характерні виражальні засоби образів скульптури (об’єм, форму, пропорції, динаміку, статику, деталі);

• спонукати до розширеного пізнання зображувальних властивостей матеріалів для ліплення (глини, тіста, пластиліну, піску, снігу);

• оволодівати новими вміннями зображувального характеру, що перед­бачають роботу не лише долонями, а й пальцями рук і сприяють створенню більш точних і виразних форм в ліпленні: закруглення, загострення кінців циліндричної форми, вдавлювання в кулясті, циліндричні, конусоподібні, сплющені форми, витягування частин, загинання і защипування країв сплю­щених форм, згладжування поверхні виробів, нанесення стекою рельєфів, примазування частин одна до одної, наліплювання деталей;

• ознайомлювати з творчим процесом скульптора та кераміста;

• розвивати емоційно-ігрову, моральну та естетичну мотивацію занять скульптурою;

• розвивати дитячу уяву і фантазію, здатність самостійно комбінувати різні матеріали і способи зображення, вести пошук цікавих образів і тем ліплення:

• викликати почуття задоволення від реального застосування само­стійно виліплених речей в іграх (гудзики, намисто, печиво, сервізи для ляльок), самостійно виготовлених подарунків і сувенірів, предметів при­крашання інтер'єру;

• виховувати естетичні почуття: краси форм, симетрії, пропорційності, виразності пластики і руху, деталей, рельєфності поверхні.

Пластичні образи, які здатні створити діти середньої групи, характе­ризуються більшою різноманітністю форм, складнішою будовою, міцним з’єднанням частин, деталізацією зображень (голки у їжачка, луска у риби, пір’ячко у пташки).

Загалом за змістом ліплення, з одного боку, спрямоване на створення дітьми відомих (циліндр, куля, диск) і нових (конус, овоїд) геометричних еталонів, з другого — на активне їх переформування для створення нових образів (овочів, фруктів, грибів, посуду, птахів, тварин).

На початку року можна пропонувати ліплення відомих предметів для закріплення способів створення відомих форм. Так, тема «Наші іграшки» дасть змогу дітям пригадати, що вони вже можуть зліпити ляльку, ведмеди­ка, зайчика-неваляйку, пірамідки з кулястих або дископодібних частин, різно­манітні брязкальця тощо. Добре, коли діти в процесі самостійного ліплення переконаються, шо чим досконаліші форми вони виліплять (кулі, цилінд­ри. диски), тим кращими і виразнішими будуть створені з них предмети.

Далі в порівнянні з відомими формами діти пізнають нові — конус та овоїд (видовжене яйце). Для розвитку корисно залучати їх до самостійних пошуків образів, які складаються із конусів. Можна виліпити багато ко­нусів різної величини і запропонувати поекспериментувати: що вийде, коли поєднувати великі, середні і малі конуси (морквини, ялинки, дзвіноч­ки, ковпачки для розмічування дороги, шапочки-ковпачки, тулуб люди­ни в довгому одязі). Комбінування форм кулі та овоїда, інших відомих еталонів дає нові образи (намисто з кулястих і видовжених форм, колобки та їжачки, жучки-сонечката мушки тощо).

Значні потенційні можливості для творчого розвитку дітей має озна­йомлення з прийомами переформування геометричних еталонів для ство­рення більш виразних і точних за формою об’єктів. Так, сплющуючи кулі, овоїди, конуси, циліндри, можна ліпити рельєфи із зображенням квітів, метеликів, бабок, рибок, грибів. Конуси, кулі, овоїди можна надрізати,

розрізати, вирізати в них заглиблення, робити вставки, приєднувати час­тини (веселі колобки, пташечки, курочки, півники, мишки, зайчики, ли­сички). Досвід художнього переформування геометричних еталонів у ліпленні дає дітям широкі можливості для самовираження, самотворен- ня нових образів, відкриває шлях до маленьких творчих самовідкритгів у пластичній діяльності.

Як свідчать наукові дослідження і практичний досвід, цікавою темою, що істотно впливає на розвиток базових характеристик особистості у дітей середньої групи, є ліплення посуду. Тут знову можна звернутися до пере­формування основних геометричних еталонів, коли вдавлювати в цилін­дри (товсті й тонкі, високі й низькі), можна зліпити кухлики, пивні круж­ки, циліндричні вази, глечики, горщики. Власну творчість і самостійність діти зможуть виявити вліплленні виразних доповнень, додаткових дета­лей і декору до цих предметів (шийки, ручки, стрічкові прикраси).

Для дітей буде цікаво також досліджувати способи вдавлювання у зріза­ний конус: у вужчу або ширшу його частину, шукати, які форми посуду вийдуть. Це будуть чашки, макітри, горщики для квітів.

Вдавлюючи у кулясті форми, можна отримати округлі посудини (чаш­ки, глибокі мисочки, вареничниці, чайнички).

Дітям також можна запропонувати поекспериментувати і зі сплюще­ними круглими, циліндричними, конусоподібними фігурами. Якщо ви­користати защипування, загинання, витягування країв, вийдуть тарілоч­ки, блюдця, таці, сковорідки, підставки під горщики для квітів. У са­мостійній діяльності і на заняттях можна заохочувати дітей до колектив­ного ліплення посуду, творчої роботи з його декорування, об’єднання у спільні композиції: ляльки обідають, п’ють чай, коктейлі, їдять морози­во; допоможемо бабусі Федорі привести до ладу посуд; організуємо вис­тавку гончарного посуду для малят.

Дітей середньої групи ознайомлюємо також з елементарними спосо­бами надання естетичної виразності виліпленим роботам: згладжувати поверхню виробів, наліплювати деталі й декоративні елементи, наносити стекою неглибокі рельєфи і мотиви декору. Внаслідок такої роботи фор­мується працелюбність і зосередженість, здатність вносити в продукти своєї праці корективи, вдосконалювати їх на творчій основі.

Оскільки у дітей середнього дошкільного віку розвивається здатність розуміти взаємозв'язки між предметами, з’являється можливість вводити елементарне сюжетне ліплення. Спочатку воно має характер спільного ліплення педагога з дітьми, коли дорослий виліплює найбільший і най­складніший предмет теми, а діти — менші і простіші («Курка з курчата­ми», «Кішка з кошенятами», «Федорине горе»). Далі діти можуть об’єдну­вати у спільні тематичні композиції індивідуально виліплені предмети («Пташиний двір», «Птахи на годівниці», «Які звірі були на Новорічному святі»). Наприкінці року дітей індивідуально можна зацікавлювати ліплен­ням парних сюжетних композицій за казками «Колобок», «Заєць і їжак», «Том і Джері» («Кіт і миша»). Сюжетне ліплення відкриває для дитини великі можливості діяти самостійно, реалізувати особистий зоровий і ху­дожній досвід, приймати власні рішення, розповідати про свої задуми і їхню реалізацію, відстоювати «Я»-позицію.

Разом з тим сюжетне ліплення сприяє вдосконаленню якості зображен­ня окремих предметів (точніше передавати будову, пропорції) та оволодін­ню специфічними засобами художньої виразності в передачі сюжету (вза­ємодія персонажів композиції, їхнє розміщення на підставці, передача еле­ментарних дій, пропорційного співвідношення за величиною).

Завдання і зміст ліплення в старшій групі:

• розвивати емоційне сприйняття творів мистецтва скульптури, вміння розуміти задум скульптора, особливості пластичної форми, силуету, ди­наміки, виражальні можливості матеріалів (камінь, мармур, метал, дере­во, скло, формопласт);

• ознайомлювати дітей з різними видами скульптури, вчити розуміти призначення кожного виду (монументальна — увічнює значні історичні події, уславлює видатних людей; монументально-декоративна — прикра­шає архітектуру, парки, дитячі майданчики, набережні, сквери; станкова — прикрашає приміщення, виставляється в музеях, художніх салонах; скульп­тура малих форм — прикрашає інтер’єр, колекціонується, використовуєть­ся для ігор);

• сприяти формуванню навичок скульптурного сприймання предметів, помічати головні і найбільш характерні, яскраві риси зовнішнього вигля­ду моделі, зосереджувати увагу на головних пропорціях, характерних по­зах об’єктів в тих чи тих рухах;

• користуватися різними способами створення предметів ліплення: конструктивним, пластичним (скульптурним), комбінованим; надавати перевагу пластичному способу, що полягає у витягуванні частин з цілого шматка глини чи пластиліну, допомагає більш точно дотримуватися про­порцій, передавати рухи, міцно закріплювати частини предмета за допо­могою стеки, естетично обробляти поверхню виробів (згладжувати, деко­рувати, передавати фактуру наліплюванням, нанесенням рельєфів тощо);

• розвивати відчуття причетності до творчого процесу створення скульптурного образу, власне ставлення до трактування образів, до їхньої фантастичної інтерпретації в окремих випадках, що робить зображення цікавим і до певної міри незвичайним;

• ліпити з натури, по пам’яті, за уявленням та уявою, розвивати зорову пам’ять, спостережливість, фантазію;

• формувати психологічну установку щодо можливостей пошуку заду­му власної скульптури за власними спостереженнями, наслідками роз­глядання скульптур, мотивами літературних творів, фантазією тощо;

• розвивати зорову і рухову координацію, дрібну мускулатуру пальців, формувати базові характеристики особистості: допитливість, ініціа­тивність, креативність.

Розпочинається ліплення в старшій групі з найпростіших, відомих ді­тям предметів — овочів, фруктів, грибів. Проте спосіб їх зображення більш складний, ніж в попередніх групах, — з натури. Працювати з натури в бук­вальному смислі діти старшої групи ще не можуть, оскільки в них іще не сформовано зорової і рухової координації. Натура тут виступає як підказка, наочний приклад у роботі. Корисно те, що діти звернуть увагу на харак­терні форми предметів, їхні пластичні властивості (морква — конус, ка­вун — куля, гарбуз — приплющена куля тощо). Виліплюючи яблука різних сортів, зазначать, що вони мають індивідуальну форму, її характерні особ­ливості залежно від сорту.

Корисним для розвитку дітей буде ліплення різних видів грибів за му­ляжами. Бажано надати можливість кожній дитині виліпити 2—3 гриби різної форми, щоб вона могла порівнювати, спостерігати, виокремлюва­ти і передавати найбільш яскраві і характерні ознаки предметів (форма, величина, колір ніжки, шапки гриба).

Робота з натури поступово впорядковує відому дитячу «стихійність» в ліпленні (бажання ліпити за уявленням або уявою), зосереджує увагу дітей на поставлених завданнях, розвиває увагу та окомір, зорову і рухову коор­динацію, вчить сприймати пластичні властивості предметів у цілому.

Ліплення тварин і людей з натури в цій групі відбувається на основі кера­мічної скульптури народних майстрів (О. Железняк. «Птах», «Козел»;О. Селюченко. «Господині»; М. Пишенко. «Ведмідь» та ін.). скляної пластики малих форм (І. Ліцкевич. «Дідусь-козак», чортенята, півники, їжачки). Скульп­тура народних майстрів має узагальнені, обтічні, позбавлені деталізації фор­ми і досить прості мотиви — звірята, птахи, козаки, панії (господині). Ху­дожні прийоми, якими послуговуються народні умільці, прості, наближені до можливостей дитячого ліплення. Так, лапи, ноги, крила, хвости, морди анімалістичних образів стовщені, огрублені. У пташок лапки замінює підставка, очі — дірочки, пір’я або волосся — гравіювальні рисочки. Людські фігури ліпляться на основі конусоподібної форми, що виключає ліплення ніг, робить образ стійким. Дітям можна показати, як досить дотепним спо­собом народні умільці перетворювали конус-спідницю «панії» на чоловічі штани козака, защипуючи нижню частину спідниці по вертикалі.

Ліплення тварин з натури дає можливість розвивати вміння бачити ха­рактерну форму, передавати загальні і найбільш характерні риси тварин, зосереджувати увагу на пропорціях.

Наступним кроком в опануванні скульптурної пластики є розвиток уміння передавати динаміку образів через відтворення різноманітних поз, поворотів, нахилів. Наприклад, веселий упертий цапок підняв ніжку, на­хилив мордочку, ось-ось буде буцатися; стрункий коник гордовито виг­нув шию; красень олень мчить лісом, гордо піднявши свої розложисті роги; котик скрутився калачиком і заснув; припавши до землі, скрадається хит­ра лисичка...

Рухи, пози надають фігуркам особливої виразності. У ліпленні їх лег­ше передавати, коли справу маємо з реальними об’ємами. Варто лише вигнути спинку, зігнути лапи, підняти або опустити хвіст, насторожити або опустити вуха.

Навчившись ліпити фігурки тварин в русі, діти можуть створювати з них прості сюжети: «Два цапки», «Дві кізочки», «Двоє жадібних ведмежат», «Півники-забіяки», «Дві курочки-чубарочки», «Кішка з кошенятами», «Собака з цуценятами» та інші. Тут важливо, щоб діти виявляли са­мостійність, фантазію в розміщенні персонажів сюжету на підставці, ви­разно зображали їхню взаємодію (граються, сперечаються, б’ються) та про­порційне співвідношення за величиною.

Опанування способів зображення образу людини в старшій групі та­кож відбувається на основі ознайомлення з досвідом майстрів керамічної скульптури. Основою традиційного образу «панії», «господині» є порож­нистий конус, який виготовляють, скручуючи тонкий глиняний пласт у форму кулька. До конуса доліплюються бюст, шия, голівка, руки-ковбас- ки. Виразності фігуркам надає деталізація елементами одягу (сорочка, ху­стка, керсетка, плахта), прикрасами (вінок, намисто), декорування наділа­ми, гравіюванням, малюванням. Образи козаків декоруються такими еле­ментами, як вуса, «оселедці», смушеві шапки, солом’яні капелюхи, деко­ративні пояси, люльки.

Ускладненням у роботі над зображенням образу людини буде ліплення фігури з ногами. Це набагато складніше, ніж постановка скульптури на широкій основі. Спираючись на головний закон у скульптурній компо­зиції про рівновагу мас і форм, звертаємо увагу дітей на те, що ноги треба ліпити товстими й ущільненими (у валянках, чобітках, черевиках, кро- совках). тоді фігурка буде стійкою.

Образи ліплення можуть бути різними: Дід Мороз, Снігуронька, хлоп­чик і дівчинка в зимовому одязі, лижники, хокеїсти, фігуристи, гімнасти та ін. Ліпити їх можна комбінованим (голова, тулуб, ноги з цілого шмат­ка. а руки приєднуються) або пластичним способом (вся фігура з цілого шматка). Виразності фігуркам надають деталі одягу (шапочки, комірці, рукавички, застібки, шарфи) та атрибути (лижі, ковзани, гімнастичні кільця, кпючки). У зображенні цих образів для дітей відкриваються значні можливості самостійних творчих рішень: якзмоделювати форму, щоб вона гарно виглядала з різних боків; як передати рух, бо він у скульптурі є важли­вим засобом виразності; які деталі та аксесуари виліпити, як виставити фігу­ри у красивому гармонійному співвідношенні, щоб вони радували око, да­вали і дитині, і глядачам задоволення. Для окремих фігур знадобляться підставки й каркаси, що забезпечать їхню стійкість (гімнаст спирається на «коня», стрибун — на шеста, лижник — на палиці, хокеїст — на ключку).

Корисним для розвитку багатьох базових рис особистості, на яких три­мається фундамент особистісної культури дошкільняти, є колективне ліплення на теми дитячих ігор, розваг, казок («Зимові розваги», «Наше спортивне свято», «Якми танцюємо», «Ігри на льоду», «Веселе свято Мас- ляниці», «Пластилінові казки»). Тут є можливості для виявів людяності; вміння брати до уваги інших, співпереживати, допомагати; відповідаль­ності за спільну справу; справедливості — поведінки відповідно до мораль­них правил; самовладання — вміння свідомо керувати своїми почуттями, настроями, пориваннями, утримуватися від поганих вчинків.

Цікавою темою для ліплення в старшій групі є створення посуду з по­дальшим його декоруванням, висушуванням і випалюванням у муфельній печі. Дітям ця робота дуже подобається. Ліплення найпростіших чашок, кухликів, ваз, сервізів дає змогу практично пізнавати тектонічні співвідно­шення об’ємних форм — основу основ мистецтва скульптури та архітек­тури. Спілкуючись із керамікою, працюючи над її створенням, діти почи­нають розуміти, що від пропорційних співвідношень шийки і тулуба вази (дзбана, глечика, кухлика і т. ін.) та вагових співвідношень тих самих об’ємів залежить виразність виробу. В українській кераміці Опішні, Косо­ва, Василькова, Ужгорода та інших центрів є безліч цікавих утилітарних і декоративних предметів посуду, що можуть стати зразком для дитячого ліплення (горщики, глечики, макітри, миски, кухлики, дзбанки, куманці, плесканці, калачі, барильця, квасники, вази, свічники та ін.).

Для розвитку дітей і формування їхньої самостійності важливо дати їм загальні уявлення про те, що вихідні форми і способи ліплення посуду багато в чому визначаються характером його основних форм. Кулястий посуд виліплюють вдавлюванням у кулю або вийманням з неї глини сте­кою-петлею. Циліндричні — вдавлюванням у циліндр або обгортанням глиняної стрічки навколо дна-диска. Посуд, який має поступові перехо­ди контуру від звужених до розширених частин зручно виконувати коло­вим наліплюванням «ковбасок»-джгутиків. Впевнившись, що джгути ут­ворили правильну форму, можна згладжувати пальцями внутрішні і зовнішні стінки посудини. Гарні декоративні вази можна створювати за принципами, подібними до виготовлення паперового кулька: сплющену кулю накрити мішковиною, розкачати пласт завтовшки 0,5 см, стекою- ножем відрізати зайві кінці, згорнути із викроєного пласта вазу, приліпи­ти її до денця. Рельєф-мішковина утворить декор.

Вихідну форму куманців, калачів, квасників можна ліпити у вигляді бубликів (тонких, товстих, сплющених) і доліплювати до них шийки, ден­ця. носики,ручки.

За бажанням діти можуть ліпити посуд індивідуально і колективно, створювати сервізи, виставки кераміки, виготовляти сувеніри, подарун­ки, побутові прикраси. Важливо тільки надихнути їх на самостійні пошу­ки, дослідження та експериментування.

Обладнання та матеріали для занять з ліплення

Важливими складниками розвивального середовища для художньо- продуктивної діяльності з ліплення є матеріали й обладнання та організа­ція розвивального спілкування дорослих (педагогів, психологів, батьків) з дитиною на тлі мистецтва скульптури. Щоб забезпечити природну по­требу дитини в активному самопізнанні і практичному опануванні скуль­птури як цікавої сфери художньої культури, важливо мати банк її творів в дошкільному навчальному закладі. Динамічно вводити їх у предметно- ігрове середовище груп, художньої студії, організовувати міні-виставки, презентації, цікаве естетичне спілкування.

Для молодших груп це можуть бути скульптурні народні іграшки із глини, дерева, пластмаси та штучних матеріалів (опішнянські, косівські, Васильківські, полтавські та ін.). Діти люблять їх за функціональну прос­тоту, образну привабливість, пізнавальну доступність, із задоволенням граються з ними, розуміють, що народні майстри створювали образи, найближчі і найрідніші для своєї душі (вершників на конях, нянь з дітьми, улюблених тварин — пташок-свищиків, баранців, козликів, півників, конячок, індиків та ін.). Для старших груп підійде складніша народна скульптурна пластика, наприклад, фігурний керамічний посуд у вигляді баранів, оленів, ведмедів, левів; жанрова та анімалістична скульп­тура малих форм із фарфору і фаянсу, майоліки, теракоти («Наталка-Пол- тавка», «Запорожець»), казкові персонажі («Баба-Яга», «Кіт у чоботях»), іграшковий посуд-монетка з кераміки (вазочки, мисочки, горщики, ма­кітри і таке інше).

Для старших дошкільнят можна також придбати зменшені скульптурні портрети (бюсти, погруддя) видатних людей (Т. Шевченка, 1. Франка, Лесі Українки).

На оригінали монументальної і монументально-декоративної скульп­тури можна натрапити на вулицях, площах, бульварах, у парках, меморі­альних комплексах та заповідниках наших міст і сіл. Це передусім пам’ят­ники видатним людям та історичним подіям, героям праці і воєн. Безпосе­реднє спілкування з ними під час екскурсій залишає помітний слід у душі дитини на все життя, пробуджує симпатію до творчості скульпторі в та архі­текторів, вдячність за те, що увіковічили і прославили образи героїв.

Дитячі уявлення про скульптуру допоможуть поглибити також друко­вані наочні матеріали (фотознімки, листівки, тематичні набори, ілюстра­ції, рекіамні альманахи, наприклад про Софіївський парк в Умані, ансамбль Петергоф), слайди та діафільми про скульптуру («Лісова фантазія». Сту­дія «Діафільм». Москва; «Огюст Роден». Студія «Діафільм». Москва).

Дитина дуже рано навіть без допомоги дорослого помічає пластичні властивості різних матеріалів: вологого піску, снігу, тіста, пластиліну, гли­ни. Вона любить самостійно досліджувати їхні властивості, експеримен­тувати. маніпулювати, змінювати за власним бажанням. Отже, різно­манітність зображувальних матеріалів для ліплення у групах, доступність для користування значно збагатять і розширять художньо-практичний досвід дитини.

Глина — найбільш доступний природний матеріал для занять з ліплен­ня. В Україні глина трапляється практично у всіх місцевостях і має різно­манітні кольори: жовто-коричневий, білий, сірувато-білий, зелено-бла­китний, бурий, цеглянисто-червоний та інші.

Готову для роботи глиняну масу можна придбати на керамічному заводі або добути із землі. Частіше всього на поклади глини можна натрапити на прирічкових схилах, у ярах. Залежно від наявних домішок глини поділяють на масні і пісні. Масні глини пластичніші. Пластичність — це здатність збе­рігати форму без розривів і тріщин. Тому глину треба перевірити на плас­тичність: змочити грудочку водою, добре розім’яти, перетерти в руках і зліпити бублик. Якщо він не потріскається, а після висихання не розкри­шиться і не деформується, це означає, що глина придатна для ліплення.

Щоб приготувати глиняну масу, треба залити глину водою, добре роз­мішати, щоб була як густа сметана, і залишити на добу розкисати, або, як кажуть керамісти, розпускатися. Наступного дня добре розмішати, про­цідити крізь сито і залишити надобу. Вона відстоїться, опуститься на дно. Воду треба злити, а глину трохи підсушити. Готову глиняну масу вимісити як тісто, шоб з неї вийшло повітря, тоді під час висихання вироби не бу­дуть тріскатися. Робоча маса повинна бути помірно вологою, не приста­вати до рук, але й не бути крихкою. Чисту, однорідну глину можна збері­гати в целофанових пакетах чи пластмасових відерцях.

Висушувати вироби з глини потрібно спочатку у вологих приміщен­нях кілька днів, а потім у сухіших, але не біля батареї і не на сонці.

Часто перед висушуванням вироби із глини покривають ангобами — глиняними фарбами, виготовленими із глин різних кольорів. За своєю консистенцією ангоб має бути близький до рідкої сметани.

Висушені вироби можна випалювати в муфельній печі або у звичайній жаровій шафі. Вони мають бути встановлені за всіма правилами пожежної безпеки на ізоляційній основі (керамічні плитки, азбест, цегла). Вироби закладають у піч на 6—7 годин, випалюють при температурі до 1000 °С, виймають наступного дня, коли піч і вироби повністю охолонуть. Після випалювання вироби можна розмальовувати, тонувати всю поверхню, ма­лювати візерунки гуашевими фарбами з додаванням яєчного жовтка або темперою.

Пластилін — штучний матеріал, виготовлений на основі поєднання глини, воску, оліїта барвників. Він пластичний, але пружний, тому перед застосуванням його треба розігрівати. Пластилін має багато кольорів і відтінків, його можна змішувати для отримання нових колірних відтінків. Пропорції для кожного кольору добираються окремо (табл. 1).

Для приготування пластиліну необхідного кольору шматочки двох різних кольорів треба розігріти і скачати з них довгий циліндр, знову його розкачати і так доти, доки не вийде циліндр однорідного (без прожилок і плям) кольору.

Зараз продається пластилін не лише різних сортів, а й з різними влас­тивостями. Наприклад, німецький формопласт, який після закінчення роботи занурюють на кілька хвилин у кипень і вироби затвердівають по­дібно до гіпсу чи пластмаси.

Хороший імпортний пластилін «Крайола» («Сгауоіа»), пластичний, яскравих кольорів, не прилипає до рук.

Тісто для ліплення — м’який, приємний на дотик, пластичний мате­ріал. Можна використовувати звичайне харчове (тісто для крекера) і тех­нічне тісто. Для приготування технічного тіста треба змішати склянку бо­рошна зі склянкою солі «Екстра» та 1/3 склянки води. Дехто радить дода­вати столову ложку клею для шпалер або 1/2 чайної ложки маргарину. Борошно можна використовувати низькосортне пшеничне або суміш пшеничного із житнім. Тісто можна пофарбувати аніліновими, харчови­ми барвниками, порошком какао, розчинною кавою чи просто гуашевими фарбами. Для цього вливають барвник або всипають порошок і вимішу­ють до рівномірного забарвлення.

Вологий пісок — природний матеріал для ліплення на вулиці і в при­міщенні, якщо створено відповідні умови. Специфіка матеріалу дає змогу виготовляти різноманітні об’ємні і рельєфні зображення способом фор­мування (заповнення і вивільнення форм). Вироби із піску мають узагаль­нені форми без особливої деталізації. З піску можна ліпити скульптури, додаючи в нього клей. Деталізувати, декорувати, акцентувати образи мож­на галькою, мушлями, черепками з майоліки.

Віск, парафін. Під час нагрівання стають пластичними. Працювати з ними треба швидко, бо при охолодженні матеріал твердіє. Фігурки з вос­ку і парафіну виходять блискучі, гладенькі, приємні надотик. З цих мате­ріалів можна відливати скульптурки, використовуючи пресформи (фаб­ричні або виготовлені з пап’є-маше).

Сніг, лід. Липкий сніг використовується взимку для ігрового ліплення. Можна використовувати різні способи створення скульптури: наліплю­вання, доліплювання, «обрізання», зішкрібання. Для надання виразності фігурам їх можна розмалювати фарбами, чорнилом, сажею, інкрустувати вставками із камінчиків, вуглинок, кісточок із фруктів, насіння тощо.

Дорослі можуть взимку ознайомити дітей з оригінальним способом виго­товлення «льодяних скульптур» через «лиття» або «формування». Для цьо­го треба виготовити форму, налити воду і заморозити її. Коли вода замерз­не. занурити форму на короткий час у гарячу воду і вийняти скульптуру.

У великий мороз виліплені зі снігу скульптури можна обливати холод­ною водою, вони обмерзнуть, будуть міцні і схожі на льодяні.

Робочий інвентар для ліплення.

Дошки. Ліплення виконується на робочих дошках з дерева, пластику, лінолеуму прямокутної, квадратної або круглої форми.

Туристка «станок» — ручний міні-гончарний круг, що обертається і до помагає під час роботи оглядати скульптуру з усіх боків, надавати їй до­вершеності. Можна використовувати в роботі з дітьми середнього і стар­шого дошкільного віку, коли потрібно поверхню виробів згладжувати, де­корувати рельєфами, наліпленнями. _

Стеки. Це інструменти фабричні (з пластмаси) і саморобні (з дерева) для надрізання заготовок, вирівнювання поверхні виробу, розрізання час­тин, виготовлення отворів, примазування частин, нанесення рельєфів.

Петлі. Інструменти для видалення зайвої глини. Це дерев’яні палички із закріпленими на кінцях дротами-петлями або різачками-петлями, різ­ними за розмірами і конфігурацією.

Інструменти для декорування. Це прилади, за допомогою яких на глині можна робити цікаві відбитки: палички з кінчиками-штампиками у формі трикутників, кружечків, квадратів, рисок, зірок, а також побутові дрібнич­ки (кришечки з пляшок, пробки, гайки тощо).

Ганчірки, поролонові губки. Товста волога ганчірка або губка необхідна, шоб витирати інструменти, пальці, зволожувати поверхню виробу. Треба трима­ти її на мисочці, щоб не забруднювала і не зволожувала стіл. Суха ганчірка прислужиться тоді, коли треба, щоб інструменти і пальці були сухими.

Гумові груші. Інструменти для розмальовування скульптур і виробів із глини ангобами чи іншими фарбами. У кінчики груш вставляються ко­роткі (2—3 см) соломинки чи обрізки стрижня від використаної кулькової

ручки, чере^ які витискується барвник. Лінії, виконані таким інструмен­том, виходять однакової товщини, їх можна швидко і вправно малювати, а також виконувати контури різних конфігурацій, малюючи листя, квіти, птахів, риб та зафарбовуючи їх.

Пензлі. Використовуються для покриття виробів ангобами тарозмальо- вування візерунками. Можуть бути тонкими, плоскими і широкими, але переважно м’якими.

Усі зазначені вище атрибути розвивального середовища будуть працю­вати на особистісний розвиток дитини за умови активної взаємодії з ними її внутрішнього «Я», коли вони стануть її особистою цінністю, супутника­ми, друзями, помічниками, допоможуть їй самореалізовуватись у процесі творчої діяльності заради власного успіху та благополуччя: зліпити, щоб разом погратися, порадувати, почастувати, порадіти, помилуватися.

Методи педагогічного супроводження занять з ліплення

Алгоритм методики педагогічного супроводження занять з ліплення запрограмовоно в Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні у змістовній лінії «Світ мистецтва». Тут визначено чотири напрями органі­зації освіти ьо-виховної роботи:

Ознайомлення із творами мистецтва.

Художній образ мовою мистецтва.

Художньо-практична діяльність.

Дитяча творчість.

♦ Запрограмуйте за цими напрямами методику педагогічної організації занять

з ліплення в одній із вікових груп.

Перші два напрями орієнтують на особливу роль у становленні обра­зотворчої діяльності дитини художнього сприймання краси світу мистец­тва, впливу мистецтва на емоційний, естетичний, моральний розвиток особистості. З огляду на це програма розвивального спілкування має місти­ти доступний матеріал з теорії і технології скульптури: її суспільні функції, виражальні засоби, особу і творчий процес скульптора.

Завдання третього напряму пов’язані з опануванням художніх, зобра­жально-виражальних, технічних «секретів» різних видів образотворчої діяльності, зокрема й ліплення. Дослідження пластичних можливостей матеріалів для ліплення (глини, пластиліну, тіста, воску), оволодіння тех­нікою роботи з обладнанням та інструментами становлять предмет само­діяльності і саморозвитку дитини за цим напрямом.

Зміст четвертого напряму передбачає створення умов для художньої творчості дітей в різних видах образотворчої діяльності, зокрема і в ліпленні. Спілкування в середовищі мистецтва скульптури здатне пробу­дити в дітях позицію творця, скульптора, художника-кераміста, дизайне­ра, який може продукувати художні ідеї, експериментувати, досліджува­ти, застосовувати творчий досвід у повсякденному житті для ліплення і конструювання образів, необхідних для гри, облаштування та оформлен­ня інтер єру і майданчика, виготовлення призів, подарунків, сувенірів.

Ознайомлення з мистецтвом скульптури відбувається підчас розвиваль­ного спілкування у процесі взаємодії його учасників: дітей, мистецтва скульптури та педагога

В осооиетісно-роіьивальнш педагогічній технології дослідники виок­ремлюють такі системи спілкування:

«дитина—скульптура» (коли дитина зацікавилася твором скульптури на емоційному чи пізнавальному рівні, батьки чи педагоги задовольня­ють її потребу у додатковій інформації);

«дитина—скульптура—дитина» (коли дитина зацікавилась твором скульптури і прагне обмінятися думками з однолітками, дорослий спо­стерігає за спілкуванням і моделює подальший зміст спілкування дітей між собою з приводу скульптури);

«дитина—скульптура—педагог» (коли з ініціативи дитини педагог на­дає потрібні пояснення, інформацію про твір мистецтва, про особливості мистецтва скульптури, його функції в суспільстві, чим сприяє розвитку компетентності дитини).

Можливі й інші форми спілкування в середовищі мистецтва скульпту­ри: «скульптура—дитина», «скульптура—дитина—педагог», «скульптура— дитина—дитина». Виокремлюють два види спілкування з мистецтвом скульптури: позанавчальне, шо відбувається в повсякденній діяльності («пізнавальні», «технічні», «творчі», «мистецькі» хвилинки, самостійні за­няття з ліплення) і навчальне, спеціально організоване педагогічне спілку­вання на заняттях.

Спілкування з дітьми в середовиші мистецтва скульптури за змістом можебути теоретичним (мистецтвознавчим) — мистецтвознавча розповідь, бесіда, художньо-дидактична гра — і практичним (образотворчим) — впра­ви для усвідомлення зображувальних можливостей матеріалів, засвоєння технічних прийомів, ліплення на задану тему чи за власними задумами дітей.

Теоретичне (мистецтвознавче) спілкування забезпечує формування у дітей готовності до сприймання мистецтва скульптури, усвідомлення його винятковості та особливостей, поліфункціональності в соціумі, розумін­ня творчого процесу скульптора, активізацію емоційно-пізнавального інтересу до творів скульптури, розвиток уявлень про виражальні засоби скульптури.

Практичне (образотворче) спілкування забезпечує зацікавлення дітей процесом і результатами ліплення, ознайомлення з пластичними можли­востями різноманітних матеріалів для ліплення (глина, пластилін, тісто, пластика, віск тощо), опанування різних способів і прийомів ліплення, усвідомлення дитиною власних творчих можливостей і формування здібностей до творчої самореалізації в ліпленні.

За формою організацїїяк теоретичне, так і практичне спілкування може бути індивідуальним, груповим (від двох до десяти дітей), коли діти об’єд­нуються в групи за віком, статтю, інтересами, особливостями сприйман­ня інформації і рівнем зображувальних навичок, та фронтальним.

В організації різних видів спілкування використовують три основні групи методів: інформаційно-рецептивні, репродуктивні і творчі.

Інформаційно-рецептивні методи спрямовані на отримання інфор­мації за допомогою рецепторів та аналізаторів (зорового, тактильного, слухового, смакового, нюхового) і на формування необхідного досвіду, який забезпечує готовність до сприймання мистецтва скульптури та ово-

лодіння зображувальними техніками. До методів цієї групи належать: спо­стереження. розглядання, обстеження творів скульптури, декоративно- ужиткового мистецтва, муляжів, натури, дидактичні ігри з предметами, мистецтвознавча розповідь, мистецтвознавча бесіда тощо.

Репродуктивні (відтворювальні) методи забезпечують оволодіння тех­нікою ліплення, створення зображення. Це вправи з матеріалом, демон­страція способів і прийомів ліплення, наслідування дій дорослого, ігри- вправи, вправи в техніці ліплення.

Творчі методи спрямовані на формування здібностей до творчої само- реалізації вліпленні, досягнення виразності образу. Сюди належать творчі завдання різних рівнів складності («Як я танцюю, роблю зарядку», «Що вміє робити мій собачка, котик?», «Скульптурна загадка», «Скульптура, яку придумав я»), приклад творчості скульпторів, психологічна установка на власний пошук задуму скульптури, способів ліплення, прийомів до­сягнення виразності образу тощо.

Звернення до мистецтва скульптури, творчого процесу скульптора на­дає процесу пізнання опосередкованого характеру і дає змогу педагогові уникати показу всього процесу ліплення, зразка кінцевого результату, ме­тод психологічної установки на власний творчий пошук стимулює го­товність, схильність дитини до виконання певної діяльності і надає їй три­валого характеру, сприяє формуванню стійкої уваги, спрямованості на за­вершення діяльності й отримання результату. Внутрішня, особистісна пси­хологічна установка продукує звичку до самостійної образотворчої діяльності.

Кожному віковому періоду притаманні свої особливості спілкування на матеріалі мистецтва скульптури, які зумовлені фізіологічними особливос­тями, характером пізнавальної діяльності та інтересу дитини до ліплення.

У роботі з дітьми молодшого віку переважно використовуються інфор­маційно-рецептивні та репродуктивні методи. Для розглядання, обстежен­ня, дидактичних ігор дітям пропонують іграшки і предмети циліндрич­ної, кулястої і дископодібної форми (циліндри з будівельного матеріалу, олівці, фломастери, маркери, м’ячі, намисто з кульок, іграшки-неваляй- ки, овочі, фрукти, гриби, народні іграшки, скульптура малих форм). Дос­лідження форм і будови предметів організовується в повсякденному житті і на заняттях. У повсякденному житті перед заняттями з ліплення педагог спілкується з дітьми індивідуально або з невеличкими підгрупами (4—5 ді­тей), надає можливість кожній дитині розглянути, обстежити предмет, обвести його контури, виконати ігрові дії (прокотити м’ячик, похитати неваляйку, «поклювати» зернятка з пташкою, «пригостити» ляльок фрук­тами і таке інше). Якщо предмет складається з кількох частин (пташка, лялька-неваляйка, пірамідка), увагу дітей спочатку спрямовують на головні найбільші частини, їхню форму, розмір, а потім на дрібні. Будова, про­порції, розміщення частин також стають предметом обстеження та обго­ворення. Уявлення про форму та будову предметів добре закріплювати в дидактичних іграх («Чарівний мішечок», «Знайди і покажи круглі пред­мети», «Вибери сплющені форми», «Що однакове, а що різне» тощо). У таких іграх формуються узагальнені уявлення, що багато предметів мають круглі, циліндричні або сплющені форми, які можуть бути великі або малі ici розмірами. Дитина згодом починає впізнавати знайомі геометричні форми у нових предметах, розуміє схожість форм. Додаткове тактильне обстеження допомагає їй зрозуміти не лише особливості форми, а й рухи, які необхідні для їх створення (циліндр розкочуємо прямими рухами рук, кулю скочуємо коловими рухами, диск — сплющуємо).

Спілкування дітей молодших груп зі скульптурою розпочинається з ігор з народними іграшками — керамічними свищиками з Опішні й Косова, із сюжетними керамічними іграшками Київщини та Полтавщини, димків- ськими народними іграшками. Разом з вихователем і самостійно діти роз­глядають скульптуру малих форм, яка зображає фігури тварин (ягнят­ка, олені, котики, слоники, собачки, їжачки) та людей (балерину, спорт­смена. кіоуна). Вихователь описує кожен образ, розповідає про його зміст і призначення — прикрашати побут, викликає позитивне емоційне став­лення до скульптури.

Важливим моментом педагогічного супроводження занять скульпту­рою в молодшому віці є розвиток інтересу до діяльності ліплення. Оскіль­ки він у цьому віці має емоційний характер, то ефективним засобом його формування виступає гра. Ігрові ситуації, ігрова мотивація виховують у дітей доброзичливе ставлення до ігрових персонажів і викликають бажан­ня допомагати їм, наприклад, виліпити шпали і рейки, щоб побудувати для лісових звірят залізницю; самотньому їжачкові виліпити діток-їжачків, шоб у нього була своя велика і дружна сім’я; виліпити фрукти-вітаміни для хворих ведмежат; виліпити багато гарних і веселих колобків для дідуся і бабусі тощо.

Завдання технічного характеру, оволодіння прийомами ліплення здійснюються через залучення дітей до самостійного експериментуван­ня, фантазування, винахідливості. Якщо навичок у роботі з глиною у дітей зовсім мало, можна запропонувати вирізати з розкоченої стрічки за допо­могою формочок, чашечок, стаканчиків гудзики, печиво, коржики, на­мистини. Коли діти вміють створювати кулясті, циліндричні, дископодібні форми, їх можна залучати до експериментування зі створення нових об­разів (іграшок, «пригощання», будиночків, місточків з колодок тощо). Нехай діти самостійно комбінують, поєднують, видозмінюють знайомі форми, ведуть пошук нових образів, радіють своїм маленьким відкрит­тям, виявляють уяву і кмітливість.

Якщо педагог бачить втому потребу, то зовсім нові прийоми ліплення можна продемонструвати і пояснити. Однак важливо відразу ж формува­ти узагальнений підхід до використання знайомих технік. Якщо вмієш ліпити кулю (м’яч), то можна виліпити яблуко, апельсин, вишні, цукерки «горошок», чупа-чупс і т. д., отже, спілкування має бути спрямоване на розвиток дитячої самостійності, впевненості у собі, свободи дій з плас­тичними матеріалами.

Завершальна частина занять з ліплення в молодших групах, як прави­ло. і: продовженням ігрових ситуацій, створених для мотивації художньої діяльності. Наприклад, коли діти виліплять веселих колобків, вихователь пропонує повозити їх на машинах і навчити їздити, щоб вони змогли втек­ти від усіх, хто захоче їх з’їсти чи образити. Коли гра розпочинається, можна індивідуально поспілкуватися з кількома колобками (за колобків говорять діти). Зміст бесіди може бути приблизно такий: чи радіє колобок, що в нього є справжній товариш, як звати товариша, він хлопчик чи дівчинка, як він хоче, щоб його називали, що він хоче — втекти від свого друга чи залишитися з ним? Бажано, щоб тема бесіди відповідала навчальному або ігровому змісту заняття. Коли дитина ділиться з педагогом враженнями про те, як вона щойно ліпила, то усвідомлює, чого навчилася, що добре зробила і як буде чинити надалі. Коли бесіда будується як розмова двох ігрових персонажів (вихователь — зайчиха, дитина — зайченя), дитина оволодіває навичками рольового діалогу, особливо необхідного для ста­новлення рольової гри. Найголовніше в індивідуальних бесідах — це ство­рити атмосферу живого і цікавого спілкування з дитиною, пізнавати її духовний світ за результатами творчих досягнень.

Методика занятьзліплення всередній групі характеризується більшим спрямуванням на розвиток самостійності. Дітей цього віку називають «чо- мучками». І це не випадково, бо вони цікавляться як щось зробити, досяг­ти результату. Тому і в ліпленні інтерес дітей більше спрямований на про­цес зображення, оволодіння прийомами і способами створення образів. Ігрова мотивація діяльності дуже часто поступається бажанню виліпити якісно, щоб було схоже на живу модель, інакше діти відчувають незадово­лення, плачуть, намагаються переліпити, втрачають інтерес. Тому в цьо­му віці головну увагу слід приділяти оволодінню зображувальною техні­кою, усвідомленню способів реалізації власного задуму.

У середній групі поглиблюється формування естетичного сприйман­ня краси предметів навколишнього світу і творів мистецтва скульптури. Предметом сприймання в цій групі також є народні іграшки, які зацікав­люють дітей своєю яскравістю, простотою і виразністю образів. Це ке­рамічні свищики-пташечки, козлики, баранчики, свинки, коники, інди­ки, зозулі та дерев’яні сувенірні іграшки з Івано-Франківська (баранчи­ки, олені, качечки, індики, півники). Можна використовувати також скульптуру малих форм, шо зображає тварин (їжака, зайця, ведмедя, кота, собаку, лебедя, гусака та ін.) і людей (дівчину, хлопчика, маму, няню). Зо­рове і дотикове дослідження особливостей форм і будови цих предметів, шо відбувається в цікавій ігровій формі («Магазин народних іграшок», «Чарівна торбина», «Знайди на дотик однакові

або різні за формою пред­мети»), має за мету, з одного боку, розвинути у дітей здібності розрізняти пластику форм і їхні пропорції, а з другого — виробити навички скульп­турного сприймання предметів. Для цього педагог виставляє скульптуру на підставку, що обертається, і демонструє її дітям з різних боків. Це допо­магає краще побачити характерні особливості форми, динаміку і виразні деталі (закручені ріжки у баранчика, підняті вушка у зайчика тошо). Скуль­птура малих форм більш зацікавлено сприймається дітьми, якщо її спе­ціально освітлювати, звертати увагу на гру світла й тіні на її поверхні, на виразні властивості матеріалів, з яких вона зроблена, на святковість, каз­ковість, таємничість образів.

У змісті ліплення дітей середньої групи значне місце посідає створен­ня образів керамічного посуду. Базовим матеріалом для ознайомлення з його видами і формами буде ужитковий керамічний посуд, що виготов­ляє гься на керамічних заводах України (в Опішні, Дибинцях, Василькові,Косові, Ужгороді та ін.). В ознайомленні з керамічним посудом цікавими для дітей будуть ігри-подорожі в українську оселю (бабусину хатину), до майстерні гончара, на виставку керамічного посуду, до відділу керамічно­го посуду в магазині, на ярмарок до гончарів. Усі ці ігри можна організу­вати в групі, якщо мати достатньо різноманітних форм гончарного посу­ду. Діти ознайомлюються з різними видами ужиткового керамічного по­суду (горщики, глечики, кринки, дзбанки, макітри, вареничниці, супниці, миски, полумиски, кухлики, чашки, чарочки тощо). Помічають, що його форми залежать від практичного призначення: горщики — для приготу­вання їжі в печі, глечики — для молока, макітри — для розтирання маку, квасолі і таке інше. Наприклад, для рідин посуд має вузьку шийку, для сипких продуктів — широку.

Для ігор дітей в дошкільних навчальних закладах часто використову­ють посудинку-монетку. Дітям буде цікаво дізнатися про історію її поход­ження та незвичну назву. У давнину, коли посуд був переважно кераміч­ний, гончарі продавали його на базарах. Замість монетки давали покуп­цям здачу посудинкою значно менших розмірів, ніж побутова, для ігор дітей. Вона так і стала називатися: мисочка-монетка, тарілочка-монетка, горшик-монетка, барильце-монетка, куманець-монетка, вазочка-монет­ка. Нині посудинки-монетки використовуються як сувеніри, подарунки. У вазочки-монетки вставляються букетики малих за розміром квітів, ними прикрашається інтер’єр.

Спілкування з дітьми в середовищі, оснащеному народними іграшка­ми, предметами гончарства і скульптурою малих форм, має демократич­ний характер. У дітей цього віку досить розвинене зв’язне мовлення і вони можуть висловлювати власні думки, судження, версії, висновки, а не бути лише пасивними слухачами розповідей педагога. Вислухавши версії дітей, вихователь на рівних з ними висловлює власні думки, роздуми, оцінки. («Мені подобається розповідь Олі про коника, я ще хочу сказати, що в цієї іграшки є красиві стрункі ніжки і гарно вигнута гриваста шия», «У скуль­птурній іграшці лебедя Наталочка відзначила витончену довгу шию з ма­ленькою голінкою, а мені подобаються білосніжні крила, розпушені вітром так. шо видно окремі пір’їнки»). Діти чутливі до краси і здатні самі поба­чити те, шо становить естетику предметів скульптури. Спілкуючись, пе­дагог спрямовує увагу дітей не лише на основну форму, будову, пропорції, а й на ті дії, які відображені художниками в скульптурі і становлять її ви­разність. Діти зможуть їх зрозуміти і відобразити (їжачок біжить або згор­нувся в клубочок, зайчик сидить спокійно на чотирьох піджатих під себе лапках або прислухається, сидить на двох задніх лапках). Такі попередні обстеження допомагають дітям під час ліплення більш свідомо зобража­ти форми предметів. Це не відкидає повторного зорового сприймання об’єктів скульптури, іграшок, кераміки на початку занять з ліплення. Щоб діти самі зрозуміли способи ліплення предметів, під час аналізу форми їхніх частин можна застосовувати порівняння з тими предметами, форма яких їм добре відома: тулуб Снігуроньки нагадує морквину, руки — та­кож, тільки меншого розміру, голова куляста, доповнена шапочкою. Отже, всі прийоми ліплення відомі, важливо лише з’єднати частини і надати виразності доповненнями (хутро, комірець, опушка шубки, ґудзики, шапочка). Дітям цікаво, коли педагог так подає тему, шо спонукає їх само­стійно думати над різними способами зображення та композиційними рішеннями.

Не менш важливим засобом активізації навчання ліплення дітей се­редньої групи є ігрова мотивація діяльності: виліпимо багато грибочків для білочки та білченят, щоб не голодували взимку; посадимо пташок на годівничку і погодуємо їх; допоможемо Дідусеві Мазаю рятувати зайців; виліпимо овочі і фрукти для гри в «магазин»; виліпимо і розмалюємо по­суд для ляльок тощо.

Не варто поспішати демонструвати, пояснювати дітям прийоми або способи ліплення. Корисно звертатися до їхнього досвіду, пропонувати висувати свої версії про те, як виліпити предмет, привчати звертатися із запитаннями стосовно того, що вони не можуть або не вміють. Діти се­редньої групи уже вміють створювати способами обробки долонями всі основні вихідні форми (кулю, циліндр, диск, овоїд, конус). Отже, їм тре­ба показати, як виготовляти більш виразні форми предметів доліплюван­ням, наліплюванням та обробкою цих форм пальцями (сплющення, за­щипування, загострення, згинання, вдавлювання тощо).

Природним для дітей цього віку є конструктивний спосіб зображення предметів із частин. Він потребує багато часу та зайвих зусиль (розподіл глини, надання форми частинам, з’єднування в ціле). Важливо стежити, щоб діти вибирали частини цілого не випадково, а зосереджували увагу на головних пропорціях, обробці поверхні виробу, бо саме цьому вони майже не приділяють уваги.

Власним ліпленням на очах дітей педагог може продемонструвати мож­ливості пластичного способу ліплення і наочно переконати в його пере­вагах. Важливо привернути увагу дітей до зображальних можливостей прийомів витягування, защипування, загострення в цьому способі ліплен­ня. На початкових етапах засвоєння пластичного способу важливо дібра­ти для ліплення такі предмети, в яких основна форма велика, а витягува­ти треба невеликі частини: рибка, качка, гуска, крокодил, їжак, черепаха.

У пластичному способі виразність досягається завдяки пластиці фор­ми, фактурної обробки поверхні (згладжування, рельєф) та вибору кольо­ру. Саме цей спосіб здатний ефективно розвивати окомір і дрібну муску­латуру пальців, пластику, точність і витонченість рухів. Тому, враховуючи природну потребу дитини в конструктивному ліпленні, треба демонстру­вати переваги пластичного створення форм. Так працюють скульптори, рухаючись від загального до конкретизації деталей, бачать об’єкт в цілому і кожну його частину як складову цілого. Використовуючи різноманітну натуру (іграшки, кераміку, скульптуру малих форм), дітям можна наочно показати, що характер натури підказує спосіб ліплення. Якщо в натурі всі частини виділені окремо, вона ніби складена з окремих елементів, вико­ристовуємо конструктивний спосіб. Коли частини натури не виокремлені чітко, ніби злиті воєдино з найбільшою основною частиною, краше ліпи­ти пластичним способом.

Діти середньої групи опановують техніку роботи з найпростішими інструментами для ліплення — стеками та паличками-штампиками. У са­мостійній діяльності з ліплення, під час технічних хвилинок, що проводяться в повсякденній виховній роботі, педагог індивідуально чи з підгру пами дітей досліджує особливості будови різних стек і паличок-штампиків, спільно обговорює, випробовує на технічних чи художніх етюдах способи їх використання. Стекою можна розрізати глину на частини, примазувати важкодоступні місця, з’єднувати частини, малювати неглибокі рельєфи (крила, пір’я у птахів). Паличками-штампиками можна наносити візерун­ки: приставляти інструмент до глини, легенько натискувати, утоплюючи його в глину на 1—2 міліметри, потім обережно виймати. Щоб декорувати виріб штампами, глина не повинна бути надто м’якою, адже вона масти­тиме інструмент, буде витягуватися за ним, і малюнок-відбиток вийде рва­ним. Важливо навчити дітей комбінувати декор з відбитків різних форм за законами ритму і симетрії: ромб-овал, квіточка, листочок, квадрат, коло тощо. Важтиво також привчати дітей дотримуватися техніки безпеки в роботі з інструментами.

Привернути увагу дітей до характерних рис будови предметів ліплен­ня. створити емоційний настрій для зацікавленої роботи допоможуть віршики, пісні, загадки, потішки, якими можна розпочинати і закінчува­ти заняття. Враховуючи специфіку ліплення, важливо, щоб у них опису­валися форма, будова, розмір, характерні пози.

Методика проведення завершальної частини занять в середній групі має враховувати ті психологічні зміни, що сталися у дітей у ставленні до результатів ліплення. Вони зацікавлені в якісних результатах своєї діяль­ності, хочуть зробити форми досконалими й виразними, тому важливо проводити короткі бесіди за їхніми роботами, спонукати до аналізу, само­стійних суджень, висновків, що вийшло гарно, а що не вдалося в ліпленні, як можна зробити, щоб було краще. Якщо хтось бажає відпочити й удоско­налити форму, тоді треба накрити її вологою ганчіркою, щоб не висихала. Скульптори також доробляють свої твори.

Розвиток базових характеристик особистості старших дошкільнят в ху­дожній діяльності ліплення відбувається також на основі ознайомлення з мистецтвом скульптури. Розширюється діапазон сприймання цього виду мистецтва за рахунок опанування особливостей монументальної і монумен- тал ьно-декоративної скульптури, творів реалістичного та абстрактного пла­ну. З дітьми старшої групи проводяться спеціальні заняття з ознайомлення зі скульптурою. Найбільшу користь для збагачення зорового досвіду і роз­витку емоційно-пізнавального інтересу до скульптури дають екскурсії до пам’ятників, меморіальних комплексів, музеїв образотворчого мистецтва, майстерень скульпторів. Під час екскурсії діти набувають досвіду сприй­мання мистецького твору скульптури: обходять пам’ятник навколо, роз­дивляються його з усіх боків, ставлять запитання проте, що їх цікавить, що не зрозуміло, про шо хотіли б дізнатися. На прикладі сприймання конкрет­ного твору скульптури дітям можна дохідливо пояснити найважливіші спе­ціальні терміни і виражальні засоби цього виду мистецтва: матеріал, роз­міри, контур, силует, динаміка, пози, жести, освітлення, постамент.

В умовах розвивального середовища дошкільного навчального закла­ду також можна створити цікаві ситуації для спілкування дітей із скульп­турою, уточнення та систематизації їхніх знань. Це розглядання різнома­нітного наочного матеріалу про скульптуру (фотознімків, ілюстрацій, репродукцій, слайдів, діафільмів). Для формування у дітей уявлень про скуль­птуру як об’ємне мистецтво треба мати її зображення з різних боків (ан­фас, профіль). У різноманітних ситуаціях спілкування з мистецтвом скуль­птури «дитина—скульптура», «скульптура—дитина—педагог», «дитина— дитина—скульптура» дошкільнята отримують можливість висловлювати власні думки, а не бути лише пасивними слухачами. Спілкуючись з мис­тецтвом, діти починають розуміти, що джерелом скульптури є навко­лишній світ, фантазії скульптора, герої і сюжети літературних творів. Доб­рим методом, що допомагає пов’язати мистецтво скульптури з художньою діяльністю ліплення самих дітей, є художньо-дидактичні ігри («Загадки скульптури», «Застиглі фігури», «З чого виготовляють скульптуру», «Про що розповідає скульптура», «Краса скульптури» та ін ).

Наприклад, у грі «Скульптор» педагог пропонує дітям уявити себе скульпторами. На пропозицію ведучого «скульптори» зображають (демон­струють) «скульптуру» з певними ознаками виразності («Лагідна мама», «Радісне дитинство», «Доня моя, донечка», «Добрі друзі», «Зустріч», «Співчуття», «Переможець», «Поразка» тощо). Гравці жестами, позами, рухами, мімікою передають характер образів. Для мистецької діяльності дуже важливо, щоб вони навчилися розуміти, планувати і передавати ха­рактери зображуваних об’єктів. Корисним у цій справі буде також розгля­дання предметів до або на початку занять з ліплення. Добре сприймають­ся предмети, коли вони мають яскраво виражені характерні особливості, форми, будови, фактури, деталі, що посилюють характеристику образу. Характерні риси швидко помічаються і запам’ятовуються дітьми, їх легше передавати в ліпленні. Наприклад, у білочки маленька голівка, гострі вуш­ка зі щіточками, великий пухнастий хвіст; у жирафи висока шия, малень­ка голова з вушками і ріжками; собаки різних порід відрізняються розмі­рами, формою і величиною тулуба, голови, вух, хвоста, ніг.

Оскільки в старшій групі зображають предмети в нескладних рухах, то вони повинні мати запас зорових образів в динаміці. Для цього їм треба показувати ілюстрації, іграшки, скульптуру малих форм, де один і той са­мий герой зображений в різних рухах. Наприклад, Півник («Курочка і Півник», «Півник і двоє Мишенят») дзьобає, сидить-дрімає, співає. Коли зображують людину, діти самі можуть продемонструвати пози і рухи лиж­ників, танцюристів, спортсменів, що допоможе зробити виліплені образи більш виразними.

У старшій групі дещо змінюється мотивація занять з ліплення. Виго­товлення для ігор залишається дієвим стимулом, що спонукає дитину до активної діяльності заради досягнення ігрової мети («Виліпимо гарний посуд для лялькової їдальні», «Виліпимо птахів і звірів для зоопарку»). Мотивація може бути й іншого характеру («Організуємо виставку собак різних порід», «Виліпимо скульптурки для виставки»). Тут особливого зна­чення набувають мотиви самоствердження, особистого визнання, досяг­нення успіху. Дедалі частіше діти у своїй діяльності починають керуватися моральними мотивами («Виліпимо подарунки для мами чи бабусі на свя­то 8 Березня», «Приготуємо подарунок другові на день народження»).

Про зростання елементів естетичної культури дітей свідчать естетичні мотиви (почуття прекрасного): «Виліпимо гарну вазу для інтер’єру»; «Яким би пам’ятником ти хотів би прикрасити свою вулицю, місто (село)»; «При­думай пам’ятник казковому герою» тощо).

У старшій групі проводяться різні види занять з ліплення, що відрізня­ються способами створення образів: за уявленням, уявою, з пам’яті, нату­ри, за власними задумами дітей. Методика організації кожного з них має свою специфіку.

Ліплення з натури розвиває важливі для мистецької діяльності навич­ки спостережливості, увагу до основної форми і деталей; уміння весь час порівнювати свій виріб з натурою. Діти шостого року життя ще не здатні правдиво відтворювати зображення з натури. Однак важливо, що робота з натури дає можливість поступово впорядковувати відому дитячу «стихій­ність» у створенні образів, зосереджує увагу на характерних особливостях форми, розвиває окомір.

На початкових етапах опанування цього виду зображення діти ліплять овочі, фрукти, гриби. Використовується роздаткова натура на кожний стіл або окремо кожній дитині. Відомо, що немає двох однакових яблук або груш, а якщо вони будуть різних сортів, то відмінності форми стануть особ­ливо очевидними. Корисно погратися з дітьми у спостережливих («Моє яблуко не таке, як у інших», «Відгадаємо назву гриба за словесним опи­санням» (на основі муляжів), «Чия груша найапетитніша?», «Якби я був кухарем, то яку морквину (буряк) вибрав би для салату» тощо).

У ліпленні птахів, тварин, людини з натури обираються іграшки. Існує багато варіантів зображень ведмедика, зайчика, білочки, слона в іграшці, тому натуру з відмінними рисами за схожої загальної форми можна також добирати на кожен стіл. Діти цього віку ще досить відносно передають схожість з натурою. Однак якщо вони передають загальний характер мо­делі і її найбільш характерні риси, головні пропорції, характерні рухи чи пози, то отримають важливий для митця досвід безпосереднього спосте­реження натури, пізнають способи скульптурного опанування форми. Способи і прийоми ліплення краще обмірковувати індивідуально та об­говорювати колективно. Ліпше орієнтувати дітей на ліплення через витя­гування з цілого шматка глини (солоного тіста, пластиліну, пластики). Прагнення дитини складати ціле із заготовлених окремих частин (голова, тулуб, лапи, хвіст) заважає їй правильно дотримуватися пропорції. Витя­гування ж від цілого шматка зосереджує увагу на центральній масі і дозво­ляє з більшою точністю передавати менші частини. Через витягування легше передавати рухи.

Важливо домовитися з дітьми, що в процесі ліплення з натури треба постійно порівнювати створювану форму з натурою, уточнювати, зміню­вати, домагатися схожості. Критерій схожості виліпленої моделі з нату­рою є головним у процесі обговорення з дітьми результатів роботи. Це можна робити по-різному: порівняти виліплену модель з натурою, вибра­ти найбільш схожу; дати дитині одну роздаткову натуру і запропонувати знайти найбільш схожу на неї модель; поговорити індивідуально з дітьми: «Чи вмію я бачити натуру (іграшку, предмет, муляж)?».

У ліпленні з пам’яті, за уявою та уявленням багато спільного. Зобра­ження з пам’яті дає можливість формувати образну пам’ять, пам’ятати про істотне, особливе в предметах і за потреби самостійно втілювати його в образах. Працюючи з пам’яті, дитина намагається згадати і відтворити знайомі предмети в реальній формі (рибку, черепаху, котика та ін.). їх треба розглядати, обстежувати до заняття, а на занятті пропонувати створюва­ти словесний образ (описувати) на основі пригадування. Наприкінці за­няття — порівнювати виліплені моделі з реальним предметом. Не забува­ти робити це в цікавій формі.

Ліплення за уявленням потребує втілення власного ставлення до пред­метів, їх незвичного, часом фантастичного трактування, перетворює, об­разно кажучи, форму «буття» на форму «враження», з якої і починається мистецтво скульптури, втім, як і всяке інше мистецтво.

У ліпленні за уявою ще більше можливостей для творчої активності і самостійності, важливо лише тактовно й уміло активізувати фантазію та вигадки дитини. Практика роботи з дітьми свідчить, що вони згадують і уявляють одночасно. Тому на заняттях з ліплення за уявленням або уявою можна порадитися з дітьми, як зробити зображення цікавим, незвичай­ним. фантастичним. Якшо створюються казкові образи, то можна розгля­нути їх в ілюстраціях, обговорити деталі і декор, які надають моделям каз­ковості. У процесі обговорення виліплених образів надавати можливість авторам розповідати про їхні творчі задуми, створені образи, думки і по­чуття, які в них втілені, задоволення чи незадоволення, отримані у про­цесі роботи, подальші творчі плани в роботі над цією темою.

Кращі творчі роботи висушуються, розписуються, випалюються, гла­зуруються, якщо є можливість, використовуються для виставок та занять з іншими дітьми.

У ліпленні за власними задумами діти отримують повну свободу дій, гарні можливості для реалізації власних зображувальних інтересівта вдос­коналення набутих технічних навичок. Важливо навчити їх активно ко­ристуватися цією свободою, передусім для вибору теми ліплення. Тут у пригоді може стати розглядання ілюстративного матеріалу, фотографій людей, тварин, скульптури малих форм, народних скульптурних іграшок. Педагог допомагає дітям творчо опанувати запропонований наочний ма­теріал: нагадує, що важливо не повторюватися, не копіювати побачені форми і рухи, а використовувати їх для власного вирішення композиції; можна об’єднуватися і створювати спільні роботи, це буде цікаво; можна грима ти свій задум в секреті і запропонувати всім розгадати його за кінце­вим результатом. Важтиві описові розповіді дітей про створені ними творчі роботи. Цікаво буде дізнатися, що їх більше захоплює: процес роботи над образом чи її результати? Для розвитку скульптурної діяльності корисно буде обговорювати з дітьми вибір скульптурних моментів (постановок) в темі зображення, заохочувати цікаві композиції.

Професіоналізм педагога в організації скульптурної діяльності поля­гає в умінні визнавати творчий потенціал кожної дитини, дозволяти дітям зображати об’єкти такими, якими вони їх бачать, відчувають та уявляють, поважати дитяче незнання та невміння, старання.

Позитивно впливають на розвиток творчості і самостійності дітей в ліпленні ситуації вибору і творчі завдання, які пропонуються педагогом. В ситуації вибору дитина за уподобанням обирає власний образ або мате­ріал для ліплення. Важливо, щоб постановка теми (завдання) сприяла цьо­

му вибору: «Яку собаку я хочу виліпити на виставку?», «Якзвірі виступали на арені цирку?», «Як ми танцюємо на святі?», «Які фізкультурні вправи я люблю виконувати?». Творчі завдання активізують життєвий досвід дити­ни, її образні уявлення, спонукають до фантазування, вигадування, ство­рення нового: «Виліпіть макет пам’ятника вашому улюбленому казково­му герою», «Виліпіть скульптуру, якою б ви хотіли прикрасити майданчик вашого дитячого садка», «Якби ти брав участь у конкурсі снігових (льодо­вих) скульптур, який образ ти виліпив би?», «Найфантастичніший казко­вий звір», «Як я уявляю собі Морського Царя» тощо.

Розвиток самостійності і творчої активності у дітей багато в чому зале­жить від загальної організації роботи з ліплення. Діти старшої групи ма­ють бути добре ознайомлені з різноманітними пластичними матеріалами (глина, пластилін, пластика, тісто для ліплення, легомаса, формопласг), знати їхні виразні можливості, свідомо обирати для створення образів. Інструменти й обладнання (стеки, штампики, ножики, дощечки, пово­ротні станки) також обирають за власним бажанням. Корисно залучати старших дітей до розмальовування виліплених скульптур ангобами, а в міру висихання — візерунками.

Наприкінці заняття творчі роботи старших дошкільнят можна інтер­активно обговорювати, вважати цікавими й важливими всі види оцінок: колективні, групові, індивідуальні, самооцінки. Про розвиток у дітей твор­чих здібностей в ліпленні будуть свідчити: відсутність одноманітної тема­тики, особливо в роботах за задумом та у виконанні творчих завдань, ори­гінальність трактування образів, відсутність стандартних зображувальних рішень, фактурна обробка та додаткові деталі, що підсилюють характерис­тику образів.

Колективно треба також вирішувати «подальшу долю» виліплених скульптур: одні дібрати для виставок, з інших створити «Театри (пластилі­нових, глиняних) іграшок» або «Казки пластилінової країни».

Рекомендована література

1. Дубовик М. Ф. Ліплення в дитячому садку. — К., 1974. — 128 с.

2. Крутенко Я. Розповіді про кераміку. — К., 2002. — 252 с.