5. Визначте педагогічну цінність спонтанних дитячих малюнків.
6. Доведіть, шо образотворча діяльність дітей третього року життя значно збагачується як за видами, так і за змістом.
7. Розробії ь систему вправ для смільною малювання педагога чи батьків з ди піною (домальовування малюнків).
8. Зберіть колекцію малюнків дітей раннього віку, проаналізуйте їх, спираючись на концепцію В. Мухіної.
Ч. Розроби ь рекомендації для батьків щодо оріанізаиії образотворчої діяльності дитини раннього віку в сім'ї.
10, Виконайте творчий проект «Педагогічна цінність дозображувального етапу в розвитку образотворчості дошкільнят».
4.3. Малювання як засіб особистісного розвитку дитини
Малювання — основний вид образотворчої діяльності дітей дошкільного віку, його особливості
Малюнок є феноменом дошкільного дитинства. Видатні педагоги минулого — Я. А. Коменський, Ф. Фребель, І. Г. Песталоцці надавали великого значення дитячому малюванню. Наголошувалося, що воно несе дітям задоволення. Навчання дітей малювання розглядалося як підготовка руки і ока до письма, а також перша сходинка загальної системи навчання образотворчого мистецтва.
Цілеспрямований інтерес до дитячого малюнка виник у 80—90-ті роки XIX ст. Цс були роботи психолога В. Прейєра «Душа дитини», етнографа
А. Ріхарда «Малюнки первісних народів», мистецтвознавця К. Річчі «Мистецтво дитини».
Сьогодні дитячі малюнки досліджуються психологами, педагогами, мистецтвознавцями, фізіологами. Феномен дитячого малюнка полягає у його поліфункціональності в соціумі, цінності для самої дитини, для батьків, фахівців галузі дошкільної освіти. Дитячі малюнки засвідчують прагнення дитини пізнати навколишній світ, себе в ньому, висловлювати свої думки і почуття, спілкуватися з однолітками і близькими людьми в умовах соціального оточення.
Психолог В. Мухіна вважає малювання складною синтетичною діяльністю, в якій виявляється особистість дитини і яка сама суттєво впливає на формування особистості.
Малюнок для дитини є формою і засобом встановлення комунікацій з іншими людьми, однолітками, формою самопрезентації в соціумі, самовираження, самоствердження, картиною світу.
Для батьків дитячий малюнок — це показник гармонії в сім’ї, шлях до порозуміння і гармонізації внутрісімейних стосунків, засіб пізнання внутрішнього світу дитини.
Для професіоналів галузі дошкільної освіти, педагогів та психологів дитячий малюнок є матрицею внутрішнього світу, розвитку усіх сфер особистості дитини, її соціалізації, «Я-концепції».
Професійне вивчення малюнка дорослим є шляхом до діалогу з дитиною, до організації розвивального спілкування з нею. Малюнок презентує дитину в соціумі як компетентну й успішну соціалізовану, позитивно налаштовану (або навпаки). У зв’язку з цим виразність малюнка постає актуальною проблемою науки і практики.
Розробка особистісно-розвивальних технологій малювання є метою і предметом багатьох сучасних вітчизняних та зарубіжних наукових досліджень і новаторської практики, наприклад, Г. Григор'євої. О. Дронової, Т. Казакової. Т. Комарової, В. Котляра, Г. Сухорукової, Л. Шульги.
Фундаментальними роботами є «Образотворча творчість дітей дошкільного віку» Є. Фльоріної, «Малювання вдошкільномудитинстві» Н. Саку- ліної. «Ваша дитина малює» С. Левіна, «Образотворча діяльність і художній розвиток дошкільнят» Т. Казакової, «Образотворча творчість дошкільнят в дитячому садку» Т. Комарової, «Образотворча діяльність дошкільнят» В. Котляра та ін. Педагоги-дослідники пов’язують малювання дітей з різними сторонами психічного розвитку їхньої особистості: пізнавальною діяльністю, мовою, грою, емоційним розвитком, початковим становленням естетичних почуттів і поглядів. «Наша мета — переконує педагог-художник С. Левін, — допомогти зрозуміти дитячий малюнок як вияв потреби дитини пізнати світ, щоїїоточує, естетично опанувати його, водночас пізнати саму себе, виразити свої переживання, знайти в ньому засіб спілкування з оточенням» (Левин С. Ваш ребенок рисует. — М., 1979. — С. 10).
Завдання навчання та алгоритми організації і педагогічного супроводження дитячого малювання в різних вікових групах
Особливості професійної діяльності з дитячим малюнком та педагогічного супроводження діяльності малювання зумовлені розумінням функцій дитячого малюнка в соціумі та функцій малювання. Пригадайте функції мистецтва в соціумі і спробуйте осмислити поліфункціональність малювання в особистісному розвитку дитини.
Нові, сучасні підходи до педагогічного супроводження діяльності малювання пов’язані з діагностичними, корекційно-розвивальними, арт-терапев- тичними можливостями, потенціалом для сенсомоторного розвитку, соціалізації дитини, гармонізації її стосунків із соціумом, збереження здоров’я та розвитку усіх сфер особистості: інтелектуальної, емоційно-чуттєвої, діяль- нісної, мотивів і потреб, соціально-комунікативної, ціннісної і таке інше.
Завданням педагога у розробленні педагогічної технології супроводження малювання в дошкільному освітньому закладі є передусім збереження феномена дитячої творчості, розвиток інтересу до малювання та ціннісного ставлення дитини до цієї діяльності, ознайомлення дітей із зображальними матеріалами та їхніми можливостями для створення виразного малюнка, ознайомлення з графічними та живописними техніками і збагачення досвіду творчих дій з матеріалами; стимулювання бажання досягти образно-естетичної виразності малюнка.
Джерелом інформації для добору змісту освітньої програми є мистецтво графіки та живопису.
♦ Складіть перелік матеріалів та приладдя для малювання. Зверніть увагу на
види та жанри, зображальні техніки.
У педагогічній технології організації та супроводження дитячого малювання намітилися два підходи. Вони пов’язані зі змістом та формою малювання. Педагог може обрати шлях розвитку малювання як предметного (малювання предметів та об’єктів дійсності), сюжетного (передавання сюжетної лінії), декоративного (малювання орнаментів, розпису для
прикрашання предметів). У всякому разі треба визначити домінанту кожного виду малювання. Нею може стати виражальний засіб. Наприклад, у предметному малюванні — форма і колір, у сюжетному — композиція і колір, у декоративному— декор (простий і складний). Такий підхід ворга- нізації малювання сьогодні не єдиний. Компетентний у галузі образотворчого мистецтва педагог може обрати інший спосіб комплексного розвитку особистості дитини засобами діяльності малювання.
♦ Спробуйте виконати нескладне, але цікаве творче завдання. Зберіть колекцію дитячих малюнків. Розгляньте їх уважно і спробуйте відповісти на запитання: «Що малюють діти ?». Розкладіть малюнки за жанрами, наприклад, «пейзаж», «портрет», «натюрморт», «соціально-побутовий», «казково-міфологічний», «батальний» і таке інше. Розгляньте малюнки за технікою. Вони можуть бути графічними й живописними, реалістичними й абстрактними, наслідувальними й творчими.
Діти із задоволенням малюють у жанрі ілюстрування літературних творів, наприклад казок, відтворюють персонажів мультфільмів, «малюють» музику і навіть рекламу та карикатуру.
У такому підході до організації малювання домінантою визначають ознайомлення дітей з відповідними жанрами мистецтва. Зміст навчання та методику визначає наслідування квазісуб’єкта — художника.
Заняття з малювання можна розпочинати з малюками одного—трьох років. Вони сприймають художні заняття як вивчення чогось нового або як досвід чогось незвичайного, цікавого. Малюків захоплює процес, заняття. а не результат, який вони отримують. Під час малювання діти відчувають себе незалежними, пізнають таїнство вибору композиції, кольору, радість дослідження, творче збудження і виклик — усе те, що становить загадковість навчання.
Педагог підтримує у дітей впевненість, що процес художнього заняття важливий саме таким, яким дитина його мислить; він діє разом з дітьми, надихає кожну дитину на вільну творчість. Наприклад, «Розкажи про свій малюнок», «Чи подобається тобі малювати?», «Покажи, що ти вже встиг намалювати», «Бачу, ти використовуєш багато кольорів», «Який красивий візерунок».
Маленькі діти відчувають себе дослідниками, завжди готовими до пригод та експериментів, коли відкривають для себе малювання, його можливості й наслідки. Одним з головних аспектів привабливості малювання є те, що без особливих зусиль дитина може створити малюнок великого розміру (діти люблять усе велике). Діти одного—трьох років більшою мірою переймаються малюванням, ніж створюють завершений малюнок. Для них це процес, а не результат. їм подобається малювати великими пензлями, пошарово накладати фарбу, змішувати фарби і досліджувати, на що здатне малювання. Завдання дорослих — створити для цього умови, пропонуючи дітям великий вибір фарб та матеріалів, обладнання та приладдя і радіти дитячій захопленості художньою творчістю, спрямовувати її на результат.
«Малювання пальцями» — класичний досвід дитячого малювання, як і відбиток долоні або стопи, малювання саморобними пензликами з пташиного пір’я, листя, губкою і таке інше. Кожний винахід дасть дивовижні результати художньої творчості (див. кольор. вкл., мал. 70—72).
Педагог навчає дітеіі:
• відгукуватися на красу:
• встановлювати зв’язок між предметами навколишнього світу;
• складати модель реального предмета, об’єкта, явища в художньому образі;
• ознайомлюватися з художнім матеріалом: гуаш, фломастер, крейда, пензлик;
• орієнтуватися на аркуші паперу;
• ознайомлюватися з кольором.
Прийом «оживлення» матеріалів (олівців, пензлів, фарб), ігрові дії з ними сприяють осмисленню дитиною законів художньої творчості. Милування красою утворює особливе емоційне тло кожного заняття з малювання.
У молодшому віці темами для малювання стають: «Радість», «Аромат квітів», «Спіймаємо сонечко», «Хмаринка», «Доріжки», «Домалюємо птахів з плям», «Прикрасимо ялинку кольоровими вогниками», «Ліг на землю бііі ий сніг», «Прикрасимо вазу для квітів» та ін., такі, у яких дитина зможе реалізувати сенсорний досвід. Розвиток відчуттів і «моделювання» їх засобами малювання є домінантою освітньої програми.
У середньому віці ставлення до малювання стає більш адекватним. Дитина усвідомлює свої можливості у створенні зображення і малює все, шо бачить, шо її вражає і захоплює.
Завдання педагога:
• розвивати сенсорну сферу дитини:
• збагачувати уявлення про красу та її форми;
• створювати адекватне розвивальне середовище, наповнювати його стимулювальними матеріалами;
• підтримувати і стимулювати інтерес дітей до малювання як способу самовираження та відображення картини світу;
• вчити дітей користуватися малюванням як способом організації довкілля.
Організуючи діяльність малювання, педагог отримує можливість розвивати образне мислення, творчу уяву, навчати дітей споглядання та занурення у красу і творчість. Він розповідає про художників, розглядає з дітьми репродукції творів живопису, розвиває здатність бачити світ очима художника.
Педагог продовжує збагачувати уявлення дітей про художні матеріали і досвід роботи з ними: гуаш, акварель, кольорові олівці, крейда, вугілля. Він дбає про цілісність світосприймання, розвиток категоріального світобачення і толерантності дитини. Дитина дізнається про походження матеріалу, досліджує його зображально-виражальні можливості, навчається культури спілкування з ним. Починаючи малювати, дитина входить у новий світ взаємин. Це взаємини із зображувальними матеріалами. Вони — добрі друзі, які допомагають маленькому художнику.
Домінантою освітньої програми стає змістова частина малювання: «Зі своїми новими друзями ти можеш малювати усе, що бачиш і відчуваєш, чого бажаєш і чекаєш». Багато цікавого є в природі — знайди і намалюй. Цікави м життям живуть предмети, відчуй це життя і намалюй. Світ людей д\же різноманітний намалюй своїх близьких. Так народжується жанру дитячому малюнку: пейзаж, портрет, натюрморт, побутовий, казковий та інші, за якими можна розгорнути дитяче малювання у старшому дошкільному віці.
І обота. проведена педагогом у ранньому, молодшому та середньому дошкільному віці створює підгрунтя для естетичного ставлення дитини до світу природи, предметного світу, світу людей і стосунків між ними, до себе самого як творця дивосвіту у малюнках.
Навколишня дійсність своєю красою приваблює дитину і стає джерелом творчих задумів у малюнках.
Способом збагачення дитячого малювання у старшому дошкільному віці стає ознайомлення дітей з мистецтвом живопису і графіки, спрямування на наслідування зразка креативної поведінки художника на всіх етапах творчого процесу: пошук задуму, реалізація задуму, створення художнього образу та ціннісне ставлення до нього.
Педагог розповідає дітям про особливу красу творів живопису і розвиває здатність відчувати, розуміти і переживати її.
Алгоритм педагогічної технології складається з таких етапів: живе споглядання світу природи, предметів, людей, розглядання й обговорення творів живопису і графіки, вправи в техніці малювання, виконання творчих завдань.
Малювання в жанрі «пейзаж». У дитячих малюнках трапляються такі види пейзажу, архітектурний, міський, парковий, індустріальний, морський, сільський, гірський та ін.
Пригадайте особливості пейзажного жанру у живопису, розгляньте репродукції з власної колекції. Творчість майстрів реалістичного пейзажу, імпресіоністів є чудовим матеріалом для організації мистецтвознавчих розповідей, бесід, художньо-дидактичних ігор зі старшими дошкільнятами. Розглядання репродукцій разом з педагогом допомагають дитині усвідомити роль кольору, композиції, динаміки у створенні виразного малюнка.
У процесі розглядання творів педагог використовує художнє слово (прозу, поезію), музику.
Успішність педагогічного супроводження пейзажного малювання зумовлена компетентністю педагога в галузі пейзажного живопису, вдалим відбором творів для розглядання та науково-педагогічною технологією спілкування з дитиною.
Здатність дитини до створення виразного пейзажного малюнка формується поетапно. Етапи визначають структуру програми та методики.
Перший етап'. «Вчимося бачити і розуміти красу природи». Його метою є не тільки накопичення зовнішніх вражень, а й психологічна установка на малювання: «Ти не можеш визначитися про що малювати? По- ілянь навколо! Скільки всього цікавого! Ось дерева. Які вони різні, але мають дещо спільне. Що це, давай подумаємо разом. Ось квіти..., а птахи, і марини, комахи! А яке чарівне повітря! Неозоре небо, воно буває таким різним. А якою буває зоряна ніч! Усе в природі прекрасне і мінливе. Хвилина — і все змінюється. Це сонечко робить яскравими і мінливими кольори. Краса в природі гака вигадлива. Спостерігай, вивчай, споглядай, відчувай. Після цього захочеться малювати, щоб увічнити красу».
Методика на цьому етапі складається з художніх спостережень, милувань. споглядань, розглядань. Вони організуються педагогом у формі екскурсій у природу, до краси; подорожей у пошуках краси. Педагог пропонує дитині уявити себе пташкою («Якою вона бачить землю?», «Де вона живе?»), мурашкою, яка бачить землю іншою; травичкою, квіткою. Щоб зосередити увагу дітей, педагог використовує ігрове приладдя: «бінокль», «чарівні окуляри», «відеокамера» та інше.
Дорослий надає можливістьдитині висловитися першою, а потім використовує власну розповідь про красу як зразок особистісного ставлення.
Організація художньо-дидактичних ігор, наприклад, «Подорож глобусом», «У гості до Маленького Принца», збагачує уявлення дітей про світ,
допомагає усвідомити різноманітність пейзажів.
Теми для малювання: «Африканська пустеля», «Джунглі», «Ліс», «Море», «Де живе ведмедикУмка», «Шо бачить пташка», «Жаба-мандрівниця».
Другий етап\ «Чого можна навчитися у художників».
Його мета — навчити дітей дивитися і розуміти пейзажний твір живопису. Сприймати його як результат творчої діяльності художника. Педагог прагне викликати у дітей бажання наслідувати спосіб світосприймання художника і заохочує спроби дітей діяти «як художник».
«Ти не знаєш як малювати пейзажі? Давай разом повчимося у художників. Я проведу тебе у чарівний світ картин. Всі вони про природу. Ти дізнаєшся, шо природа — це і парк, і ліс, і місто, і море, і поле, і гори. Художники називають свої картини пейзажами».
Методику становлять вільне розглядання картин у «Галереї пейзажів», мистецтвознавча розповідь «Що таке пейзаж», мистецтвознавча бесіда (наприклад, «Про шо розповіла картина?»). Розповідь педагога та бесіда можуть розгортатися в межах жанру або конкретного твору. Художньо- дидактична гра (наприклад. «Подорож у картину», «Художник, який любив море, ліс, місто», «Відгадай, де був художник», «Придумай назву картині», «Придумай картину за назвою»), прийом композиційних та колористичних варіантів («Що змінилося у картині?»), гра в художників-пей- зажисгів («Намалюй пейзаж за віршем, оповіданням, казкою»). У роботі з творами пейзажного живопису педагог контролює наслідувальні дії дітей, щоб запобігти бездумному копіюванню картини. Він постійно стимулює власний творчий пошук оригінальних ідей, задумів, заохочує самостійність та винахідливість, уяву та фантазію, життєвий досвід дітей (наприклад, «Давай пригадаємо красиві місця, де ти бував з батьками», «Намалюй те, шо бачив тільки ти», «Де б ти хотів побувати»).
Третій етап: «Вивчаємо секрети художників-пейзажистів». Його мета — корекція зображальних навичок та вмінь, формування техніки пейзажного малюнка. «У тебе не виходить пейзаж, як у художника? Хочеш, дізнаймося разом секрети майстра? Який пейзаж з цих репродукцій подобає ться тобі найбільше? Поговоримо про нього. Головне у пейзажі — його зміст, про шо він, про який куточок природи, світу: про гори, море^ ліс^поле, місто чи село. Тепер давай поміркуємо над тим, який настрій пейзажу. Секрет — у кольорі, його відтінках. Колір буває холодний, теплий, веселий. сумний, тривожний. Давай попрацюємо з кольорами. Тепер треба подумати, шо і де саме знаходиться в картині: що ближче до нас, що вда лині. Давай пограємо, зробимо «Театр на аркуші паперу», «Живий малюнок», пофантазуємо, «1_Цо побачить рибка, а шо космонавт», «Що побачить пташка, а що коник», намалюємо за пісенькою «У траві сидів коник». Пейзаж краще малювати аквареллю, або в техніці «по вологому».
Методи, які становлять технологію на цьому етапі, можна назвати практичними, дослідницькими. Вони передбачають активні самостійні пошукові вправи дітей з кольором, композицією. Наприклад, практичні заняття «Як художники малюють землю і небо?», «Скільки друзів у Зеленої фарби.’», «Якого кольору сніг?», «Якого кольору море?».
Четвертий етап: «Переносимо секрети художників-пейзажистів у свої малюнки». Мета його полягає в активізації творчих дій при створенні виразного пейзажного малюнка. «Твій пейзажний малюнокдуже гарний, але він може бути ще цікавішим, виразнішим, красивішим, якщо ти скористаєшся усім, чого навчили тебе художники: пригадаєш, що малюють художники; що вони хочуть нам розповісти про свої улюблені місця в природі; подумаєш над своїми враженнями від краси природи; розкриєш нам секрети кольору; покажеш, як ти вмієш розміщувати малюнок на аркуші. В тебе дуже добре це вийде, я впевнена, тому що природа і картини художників вже відкрили тобі свої таємниці, а ти навчився їх добре розуміти».
Методику становлять творчі завдання, які педагог проектує адекватно до потреб дітей в емоціях, спілкуванні, самовираженні, визнанні, ситуації успіху. Наприклад, «Чарівні перетворення лісової галявини (упродовж доби, пір року)», «Злітаємо в небо», «Барви різних морів», «Який настрій у моря» (за мотивами казки О. Пушкіна «Казка про Рибалку та Рибку»), «Моє красиве місто».
Обговорення пейзажних малюнків педагог розгортає індивідуально, з підгрупою дітей, фронтально; організовує експозиції дитячих робіт. Він проводить експериментальне дослідження, вивчає динаміку комунікативної сфери, толерантної поведінки, соціалізації дитини, інтелектуального та естетичного розвитку, інтересу до природи і вміння гармонізувати свої стосунки з нею, культурно-екологічної картини світу, елементів естетичної культури та ін.
У педагогічній роботі над розвитком особистості дитини засобами пейзажного малюнка педагог використовує колекцію репродукцій світового і вітчизняного пейзажного живопису. Наприклад, М. Дубовський. «Притихло», І. Айвазовський. «Чорне море»; О. Іванов. «Неаполітанська затока біля Кастелламаре»; М. Пимоненко. «Перед грозою»; С. Шишко. «Парк узимку», «Киів»; Д. Шавикін. «Чайки»; М. Ілущенко. «Відлига».
Малювання у жанрі «портрет» ставить дитину й педагога в позицію дослідників Світу людей.
Компетентність педагога в галузі портретного жанру живопису зумовлює можливість створення особистісно-орієнтованої педагогічної технології розвитку всіх сфер особистості дитини в процесі малювання. Інтерес іа зацікавленість дитини світом людей, професій, стосунків є рушійною силою і стимулом творчості в цьому виді малювання.
Завданням педагога є збагачення освітнього середовища творами пор- тре і ного жанру, добір змісту для створення освітньої програми, розробка форм та ме і одів розвивального спілкування з дитиною.
1. Осооливосгі портретного жанру, перегляньте власну колекцію репродукцій, згадайте функції мистецтва в соціумі. Кожна з них визначає домінанту розробки педагогічної технології супроводження дитячого малювання.
Освітні завдання:
• збагачувати уявлення дітей про світ людей: стать, вік, заняття, стосунки для формування творчих задумів;
• ознайомити дітей з портретним жанром живопису як джерелом пошуку способів реалізації задуму і створення виразного малюнка;
• навчати дітей способів створення виразного малюнка;
• виховувати емоційно-ціннісне ставлення до світу людей та усвідомлення власної цінності в соціумі.
Емоційно-психологічний потенціал портрета, який міститься в колористичному (колір), композиційному (поза, жест, міміка), змістовому (доповнення, фон, одяг) рішенні образу людини, є доступним для сприймання, розуміння і творчого використання дошкільнятами в процесі малювання.
Алгоритм педагогічної технології визначають: живе споглядання, спостереження світу людей, ознайомлення дітей з портретним жанром живопису, особою художника, якого цікавить світ людей, художня практика малювання людини.
На першому етапі: «Такий цікавий світ людей» педагог реалізує мету стимулювання інтересу дитини до вивчення світу людини. «Ми з тобою живемо серед людей. Вони такі різні. Серед них є чоловіки і жінки, діти, молоді люди, люди похилого віку. Люди мають різну зовнішність, інтереси, професії. Вони мають різний настрій, який спричинений різними об'єктивними і суб’єктивними обставинами. Спостерігати і вивчати людей цікаво. Так само цікаво їх малювати».
Педагог звертає увагу дітей на людей, розповідає про професії, інтереси. стосунки; розгортає бесши, в яких дитина збагачує свій досвід; організовує ігри, в яких уточнюється анатомічна будова тіла людини, формується уявлення про відмінності в кольорі очей, волосся, одягу, віку, статі. Діти вивчають власне тіло, його будову, міміку, жести, рухи. Малюють обличчя, відбиток долоні, стопи.
Другий етап: «Світ людей у портретному живопису» реалізує головну мету — допомогти дитині усвідомити можливості створення виразного образу людини у малюнку. «Давай поглянемо, як художники малюють людей. У нашій «Галереї портретів» є різні картини. На всіх зображено людей. Такі картини називають портретами».
Педагог надає можливість вільно розглянути портрети, спостерігає та аналізує поведінку дітей, прогнозує способи педагогічної роботи. Він вивчає характер емоційного ставлення, особливості досвіду, інтелектуальної сфери дитини тощо.
Формування адекватного ставлення до портретного живопису започатковується в момент усвідомлення дитинок) головного мотиву: «Художни- ки-портретисти допомагають зрозуміти світ людей, увійти до нього, відчу- і и себе людиною, збагатити власну діяльність малювання».
Теоретичні заняття організуються педагогом як мистецтвознавча розповідь, мистецтвознавча бесіда, художньо-дидактична гра. Вони розгортаються в межах жанру або за конкретним твором і спрямовані на вивчення виражальних засобів та прийомів, якими користується художник. Педагог підтримує бажання дитини малювати людей.
У процесі розглядання та обговорення портретів педагог навчає дитину розуміти колір, жест, позу, міміку, одяг, аксесуари та деталі як символи, що додають образу виразності і дають змогу зрозуміти стать, вік, професію, заняття, інтереси людини. Ігрові вправи «Про що розповідає колір, одяг, жест» активізують інтелектуальну сферу дитини і водночас сприяють розвиткові емоційної, комунікативної сфери особистості. Педагог використовує прийоми «композиційних» та «колористичних» варіантів, «входження у картину», «ідентифікації з образом», «відтворення попередніхта наступних подій» для активного мислення дитини під час сприймання твору. Дитячі емоції спрямовуються на милування красою, співчуття, співпереживання.
Третій етап\ «Вчимося у художників-портретистів» має за головну мету корекцію зображальної техніки. Педагог пропонує малювати обличчя у вправах «Радість», «Смуток», «Страх», «Гнів», навчає передавання руху (гра «Фігури», «Пози»), настрою за допомогою кольору, одягу, деталей та аксесуарів. При цьому він активно користується макетом «Живі малюнки», іграми-драматизаціями, організовує «акторські хвилинки». Відчуття власного тіла, руху, переживання настрою, асоціації його з кольором зумовлюють успішність малювання.
Педагог пропонує дітям домалювати, доповнити, завершити портрет «Лікаря», «Вчителя», «Кухаря», «Міліціонера»таін.
Четвертий етап: «Ми — художники» спрямований на реалізацію мети створення виразного образу людини. Особистісні риси, набуті дитиною упродовж ознайомлення зі світом людей у портретному живопису, а саме: інтерес, спостережливість, уважність, повага, толерантність, емпатія, розуміння анатомічної будови тіла, діалектичне мислення, бажання малювати людей створюють сприятливі умови для успішного малювання, яке дає дітям задоволення від усвідомлення своєї цінності в соціумі. Адже можна зробити портрети близьких та подарувати їм, організувати експозицію власного малюнка.
Педагог пропонує дітям виконати малюнкові тести «Людина», «Моя сім’я», «Автопортрет». Аналіз та інтерпретація малюнків може дати цікавий матеріал для обговорення на батьківських зборах. Діти із задоволенням малюють: «Портрет доброї людини», «Гімнастка», «Фігуристка», «Переможниця конкурсу краси», «Просто бабуся» та ін.
Малюнок людини створюється дитиною на підгрунті її уявлень про світ людей в момент найвищої зацікавленості темою. Тому педагог на заняттях з малювання в жанрі «портрет» активно використовує можливості інших мистецтв, наприклад, художньої літератури, музики, моди, перукарського мистецтва. Це відкриває нові можливості для реалізації програми соціалізації дитини, гармонізаціїїї стосунків зі світом.
У роботі з дітьми педагог використовує зразки світового і вітчизняного портретного живопису. Наприклад, В. Сєров. «Дівчинка з персиками», «Дівчина, освітлена сонцем»; Д. Левицький. «Портрет старого»; Є. Фльорі- на. «Портрет балерини Людмили Семеняки»;Ж.-Б. Грез. «Дівчинка з Лялькою», «Розбитий глек»; Д. Веласкес. «Швачка»; І. Творожников. «Горе».
Малювання в жанрі «натюрморт» передбачає введення дитини у світ краси предметів, які становлять у сукупності культуру людства, розвиток естетичного ставлення до них. У цьому виді малювання увага дитини, її інтереси та бажання фокусуються на предметі. Японська мудрість закликає вдивлятися у звичне, щоб побачити несподіване, у некрасиве, щоб побачити красиве, у складне, щоб побачити просте, у частку, щоб побачити ціле, в мале, щоб побачити велике.
Художник розглядає предмети спокійно, неспішно, уважно. Він знаходиться поблизу і показує їх глядачеві великим планом, з різних ракурсів. Це дає змогу йому виявити такі риси і властивості предметів, які спонукають глядача по-новому побачити звичні, знайомі речі, оцінити їхню красу. Це — мистецтво натюрморту і воно створює чудову інтелектуальну, емоційно-чуттєву основу для педагогічноїтехнологіїсупроводження предметного малювання. Важливою умовою стає компетентність педагога у галузі мистецтва натюрморту.
Пригадайте особливості жанру натюрморт, перегляньте колекцію репродукцій цього жанру. Спробуйте визначити способи залучення його до освітніх програм і технологій дитячого малювання.
Завданням педагога насамперед стає збагачення освітнього середовища творами у жанрі «натюрморт», обладнанням та матеріалами для створення різних постановок натюрмортів і наступного малювання; проектування освітньої програми та педагогічної технології малювання у жанрі натюрморту.
Освітні завдання:
• збагачувати цілісне уявлення дітей просвіт предметів як джерело творчих задумів;
• розвивати елементи категоріального світосприймання (форма, колір, величина, простір, час);
• ознайомити дітей з мистецтвом натюрморту, особою художника, творчим процесом;
• навчати способів створення виразного образу;
• виховувати емоційно-ціннісне ставлення до предметного світу.
Мистецтво натюрморту можна розглядати й аналізувати у філософському. мистецтвознавчому, психологічному та педагогічному аспектах. Вивчення законів натюрморту та зображення його дитиною містить можливості для розвитку естетичного світосприймання, розуміння законів краси і гармонії, започаткування зображальної грамоти та осягання закономірностей просторових зв’язків предметів і розвитку предметного реалістичного малюнка.
Алгоритм педагогічної технології визначають: живе споглядання, занурення у світ предметів, осягання таємного життя і функціонування предметного світу; ознайомлення з жанром натюрморту у живопису, особою художника, творчим процесом; художня практика складання і малювання натюрмортів.
Педагогічна технологія розгортається за етапами.
Перший етап: «Такий цікавий світ предметів». Його мета — залучити дітей до різноманіття світу предметів, який їх оточує. «Давай поглянемо навколо, навчимося дивитися так, щоб розуміти, відчувати красу і гармонійність предметів».
Педагог запрошує дитину до споглядання, занурення, роздумів про предмети, «оживлення» їх, ідентифікації з предметом. Діти вивчають форму, колір, призначення та цінність предметів для людини, складають розповіді, казки про них, відгадують загадки та придумують їх самостійно. Педагог використовує елементи технології ТРВЗ, наприклад, «метод фокальних об’єктів», який передбачає активне обстеження, асоціації, «оживлення» предмета та ідентифікацію себе з ним («Я — красива чашка, ваза з квітами, квітка в букеті»), Ігрові завдання («Про що розповідає предмет»), акторські хвилинки-перевтілення надають процесу сприймання предмета емоційності, активності, індивідуальності, оригінальності, особистісного характеру. Обов’язковою є психологічна установка на малювання.
Другий етап\ «Подорож у світ натюрморту». Його мета — ознайомити дітей з мистецтвом натюрморту, особою художника, творчим процесом. «Серед нас є люди особливі, це — художники. Вони дуже уважні і спостережливі, вміють побачити у звичайному предметі щось цікаве, оригінальне. До того ж вони вміють і люблять фантазувати, вони «оживляють» предмети, розмовляють з ними і роблять це за допомогою кольору, форми, композиції, освітлення. Предмети у натюрморті дібрані не випадково. Вони допомагають один одному краще розповісти про себе, доповнюють один одного, сперечаються, ніби доводять, хто з них красивіший, важливіший. Предмет у натюрморті може оцінюватись як проекція людини, її характеру».
Педагог організовує екскурсію до «Галереї натюрмортів». Діти вільно розглядають натюрморти, обмінюються думками. Педагог спостерігає та аналізує вияви дітей і визначає способи подальшої роботи.
Теоретичні заняття розгортаються як мистецтвознавча розповідь педагога, бесіда. Наприклад, «Що таке натюрморт», «Про що розповідає картина». «Подорож у картину». Діти складають розповіді за картиною. Педагог може надати «зразок особистісного ставлення» до неї. Художньо- дидактичні ігри («Як художник натюрморт складав», «Мій улюблений натюрморт», «Розкажи, а ми впізнаємо», «Магазин картин», «Екскурсовод», акторські хвилинки-перевтілення забезпечують активну роботу інтелектуальної, емоційно-чуттєвої сфер особистості, сприяють розвитку комунікативних умінь (монологічне, діалогічне мовлення, обговорення, толерантність).
Третій етап\ «Вчимося у художників». Його мета — корекція зображальної техніки, оволодіння виражальними засобами. «Чи хочете ви навчитися бути художниками? Малювати натюрморти. Я охоче допоможу вам. Давайте разом повчимося у художників. Спробуємо зрозуміти, як діє художник. Насамперед, натюрморт треба скласти, створити. Це дуже цікавий, захопливий процес. Ти ніби розмовляєш з предметом, вивчаєш його, дізнаєшся з ким він хоче бути разом і чому».
Діти разом з педагогом створюють постановки натюрмортів з різних предметів: посуд, овочі-фрукти, іграшки, предмети народних ремесел, квіги, геометричні фігури. Важливою деталлю є тло. Воно створюється з іканини. Гра світла утворює світлотінь, яка набуває характеру виражальної о засобу.
Малювання відбувається з натури, або за мотивом, ідеєю. Форма малювання обирається педагогом. Якщо він хоче навчити дітей зосереджувати увагу на предметі, точно передавати форму, колір, відтінки, то обирається малювання з натури як вид академічного малювання. Без спеціальної установки діти частіше починають малювати за ідеєю, мотивом натюрморту і дають волю уяві і фантазії, додають деталі, нюанси.
Педагог звертає увагу дітей на важливість частіше дивитись на натуру, порівнювати її із зображенням. Він пропонує скористатися прийомами «малювання в повітрі», «руху пальців по контуру». Педагог пам’ятає, що чим більше аналізаторів беруть участь у спостереженні та сприйманні предмета, тим точнішим, детальнішим та оригінальнішим буде отримане зображення. Тому він активно.використовує образне слово, поезію, музику, асоціації і залучає тактильні. смакові, нюхові аналізатори до процесу сприймання предмета.
Четвертий етап: «Предметний світу малюнках». Його мета — навчити дітей перенесення уявлень, вражень, знань, навичок і творчих умінь в малюнки для збагачення їх якісним зображенням предметів. «Ви стали справжніми художниками, веселими, сміливими, уважними, спостережливими і вмілими. Я запрошую вас до чудової країни «Малюванії»! Мешканці цієї країни — Природа, Предмети, Люди чекають на вас. Пензлик, Олівець і Фарби допоможуть вам малювати різні картини».
У педагогічній роботі використовують твори світового і вітчизняного мистецтва натюрморту. Наприклад, К.Коровін. «Троянди»; Т. Глитнєва. «Очікування Великодня»; Я. Хейсум. «Квіти і плоди»; К. Петров-Водкін. «Виноград і яблуко»; А. Петрицький. «Квіти»; О. Новаківський. «Натюрморт»: А. Шовкуненко. «Натюрмортз кавуном»; Ф. Толстой. «Букет квітів, метелик і пташка»; А. Матісс. «Червоні риби».
Дитина від народження занурюється у світ предметів. Вони починають вірно служити їй і допомагати в розвитку. Мистецтво додає її життю особливої краси, майстерності і талановитості людини, закликає відчути у собі художника. Місія педагога — допомогти дитині у пізнаванні мистецтва і тоді, наслідуючи художника, вона буде сміливішою в малюванні й отримає насолоду від успіху.
Малювання в жанрі книжкової ілюстрації. Чим є книжкова ілюстрація для дитини? Це особливий світ, створений художником для того, щоб дитина побачила зміст літературного твору. Діти звертаються до книжкових малюнків, розглядають їх, впізнають героївтвору, складають розповіді. Ілюстрація в дитячій книжці є першим твором мистецтва, який трапляється дитині з раннього віку. Вона може стати стимулом творчості в малюванні, якщо дитина зрозуміє «закони» цього жанру і навчиться користуватися ними в малюванні за сюжетами літературних творів. Ознайомлення дітей з мистецтвом книжкової ілюстрації передує цьому виду малювання і становить зміст парціальної програми та педагогічної технології ілюстративного малювання.
Завданнями педагога є:
• збагачення освітнього середовища літературними творами, ілюстрованими кращими художниками-ілюстраторами;
• добір змісту і створення програми ознайомлення дітей з мистецтвом книжкової ілюстрації;
• розробка адекватної педагогічної технології навчання дітей ілюстрування літературних творів.
Компетентність педагога в галузі мистецтва книжкової ілюстрації є важливою умовою успішності дитини в цьому жанрі малювання.
♦ Пригадайте особливості мистецтва книжкової ілюстрації. Перегляньте бібліотечку дитячої літератури, визначте особливості творчої манери художників-ілюстраторів. Вивчіть можливості і способи залучення цього мистецтва до освітніх програм та особистісно-орієнтованих педагогічних технологій малювання. Проаналізуйте функції цього мистецтва у розвитку всіх сфер особистості дитини.
Освітні завдання:
• ознайомити дітей з мистецтвом книжкової ілюстрації, особою худож- ника-ілюстратора, творчим процесом ілюстрування літературних творів;
• навчити дітей розрізняти стиль ілюстрування казкових та реалістичних творів:
• стимулювати інтерес до ілюстративного малювання;
• виховувати ціннісне ставлення до книжки як твору мистецтва. Алгоритм педагогічної технології складається з розглядання та обговорення ілюстрованих книжок, введення дітей у світ художників ілюстраторів, творчої діяльності дітей в ілюстративному малюванні.
У процесі розглядання ілюстрованих книжок педагог разом з дітьми милується красивою книжкою, ілюстраціями, звертає увагу дітей на можливість малювання в манері художників-ілюстраторів. Він пропонує дітям цікаву діяльність — створення книжок з малюнків.
Освітній процес розгортається за етапами.
Перший етап: «Такий цікавий світ книжок». Його мета полягає у збагаченні уявлень дітей про книжку як результат спільної дії двох майстрів — художника слова і художника малюнка. «Хто створює книжку цікавою, а хто - красивою». Педагог разом з дітьми створює «Бібліотеку», «Книжкову полицю» і навчає дітей ставитися до книжки як до цінності, результату творчості людей, елементу культури народу.
Мистецтвознавча розповідь педагога виступає головним методом передавання інформації, необхідної для осмислення особливостей цього мистецтва. Теми для розповідей педагог обирає з огляду на запитання, з якими звертаються до нього діти. Наприклад, «Що таке ілюстрація?», «Хто зробив книжку красивою?», «Як з’явилася книжка?», «Слова і фарби».
Після транслювання дітям інформації педагог переходить до бесід з дітьми про мистецтво ілюстрації, творчий процес художника. Обговорення сприяє формуванню у дітей уявлень про можливість використання набутих знань в малюванні на теми літературних творів. Наприклад, обговорення «Як малює книжку художник Ю. Васнецов?», «Як малює книжку художник Є. Чарушин?», «Як зробити ілюстрацію цікавішою?».
Порівняння творчої манери різних художників, які ілюструють один літературний твір, є педагогічним прийомом, що допомагає дитині усвідомити ступінь свободи в малюванні, зрозуміти, що малювати можна по- різному, по-своєму, відповідно до власних інтересів, симпатій до героїв гвору.
Педагог закликає дітей порівняти ілюстрації до казок і до реалістичних оповідань, допомагає зрозуміти особливості жанру. Наприклад, казковий жанр надає більшої свободи для фантазування, використання декоративних стилізованих елементів малюнка, наділення тварин рисами людини (персоніфікація), вигадування образів, які не існують у реальному житті. Реалістичний жанр більш стриманий, він вимагає від дітей знань особливостей форми, кольору, будови предметів, об’єктів, явищ дійсності.
Художньо-дидактичні ігри, наприклад, «У бібліотеці», «Моя улюблена книжка», «Якби я був художником-ілюстратором», «Книжка, яку я хочу намалювати» спрямовуються педагогом на розвиток уміння дітей складати розповіді про мистецтво книжкової ілюстрації, активізацію мислення, уяви, формування самооцінки як елементу образу «Я», виховання толерантності. стимулювання інтересу та бажання малювати.
Другий етап: «Вчимося у художників-ілюстраторів». Його мета — корекція зображувальноїтехніки. Зміст педагогічної роботи визначає інформація: «Як можна розказати книжку малюнком». Практичні заняття з малювання розгортаються як вправи в ілюструванні літературних творів. Як зразок педагог пропонує елементи творчої манери Ю. Васнецова, Є. Раче- ва, В. Конашевича,Т. Мавріної, М. Приймаченко, В. Голозубова, В. Мельниченко, Є. Миронової і використовує можливості української народної казки, наприклад, «Котигорошко», «Хлопчик-мізинчик», «Рукавичка», щоб ознайомити дітей з національними традиціями, духовністю, одягом, хатніми ремеслами. Дітям цікаво буде порівняти українську ілюстрацію з ілюстраціями до казок різних народів світу.
У вправах з ілюстрування педагог прагне допомогти дитині усвідомити виражальні можливості кольору, композиції, динаміки, міміки. Він пропонує вправи на малювання «веселого, сумного, доброго, злого героя казки», використовує прийоми «входження в ілюстрацію», «колористичних та композиційних варіантів», пропонуючи дітям змінити настрій казки, визначити роль та місце персонажів.
Під час розглядання особливостей творчої манери, наприклад, Є. Ча- рушииа, дітям буде пікаво поекспериментувати з нетрадиційними способами зображення. Розуміючи це, педагог пропонує дітям подумати: як художнику вдалося передати «пухнастість» курчати і винайти свій спосіб зображення, наприклад, малювання пір’ям, набризком, напівсухим пензлем, губкою тощо. Діти дізнаються, що художник В. Конашевич полюбляє малювати аквареллю, а Ю. Васнецов — гуашшю, Є. Рачев спочатку малює аквареллю, а контур малює вугіллям широкою лінією, Є. Чарушин зовсім не малює контур, адже він зображує пухнастих звірів. Наслідуючи творчу манеру, «секрети» художників-ілюстраторів, діти переконуються в тому, що виражального ефекту можна досягти завдяки тій чи тій техніці роботи з різними зображальними матеріалами.
Третій етап: «Малюємо, як художники-ілюстратори». Його головна мета — активізація творчого потенціалу дитини. Зміст педагогічної роботи визначає установка «Розкажи книжку своїми малюнками». Педагог пропонує дітям розробки творчих проектів, індивідуальних, групових, колективних з ілюстрування творів. Наприклад, педагог може прийти до дітей з проблемою. Сталося диво! З книжки зникли малюнки. їх треба повернути! Чи можемо ми це зробити? Він читає твір, обговорює з дітьми можливості його ілюстрування, варіанти, пропонує обрати кожному свій фрагмент для малюнка, допомагає дітям визначитися з фрагментом у разі необхідності або потреби. Фіналом заняття є «повернення малюнків у книжку».
В іншому варіанті педагог може запропонувати зробити книжку-картинку, книжку-ширму за певною назвою. Наприклад, «Цирк», «Зоопарк», «Загублений світ» та інше. У цьому разі дитина має більшу міру свободи, адже вона формує власний задум за спільною ідеєю.
Нарешті, дитина може зробити власну книжку із серії малюнків, наприклад, «Малююулюблену книжку», або взагалі придумати історію, казку і проілюструвати її.
Ступінь складності завдання педагог визначає з аналізу індивідуально- типологічних особливостей, досягнень та інтересів кожної дитини. Так він реалізує принцип індивідуалізації освіти.
Для успішної реалізації педагогічних завдань супроводження малювання на теми літературних творів педагог має визнати його специфічним жанром, який розвивається за законами мистецтва книжкової ілюстрації.
У педагогічній роботі використовують, наприклад, ілюстровані дитячі книжки: Г. X. Андерсен. «Снігова Королева» (худож. Л. Безрученков);
В. Біанкі. «Перше полювання» (худож. Є. Чарушин); Н. Забіла. «Про дівчинку, яка всього боялася» (худож. С. Васильченко); українська народна казка «Котигорошко» (худож. М. Бекало); В. Крищенко. «Вишиванка» (худож. О. Юдіна).
Педагог може запропонувати дітям малювання за музичним твором, насамперед піснею. Найефективнішим засобом художнього виховання є комплексний вплив різних видів мистецтва. На цьому й засновані комплексні заняття, розроблення яких свого часу розпочати російські колеги
І. Дзержинська таТ. Казакова. Взаємодія художнього слова, музики та образотворчого мистецтва підсилює емоційний відгук на ці твори, викликає у дитини бажання самостійно передавати образ. До того ж останнім часом до педагогічних технологій дошкільної освіти активно залучаються арі-терапевтичні методи: музикотерапія, терапія творчим самовираженням, казкотерапія, малюнкова терапія та ін. Малювання під звуки музики є однією з форм здоров’язбережної педагогіки.
При цьому важливо, щоб виконувалися такі умови:
• здійснювалася спільна робота вихователя, практичного психолога і педагога-муз керівника;
• був достатній рівень зображувальних умінь дітей;
• практично забезпечувався розвитокдитячої творчості.
Педагог повинен допомогти дитині навчитися переводити музичні образи у малюнок. Для цього дитина має вміти слухати музику, уявляти і фантазувати відповідно до її ритму або тексту, встановлювати асоціації з кольором, формою, композицією, бути вільною від стереотипів. Педагог може запропонувати дітям пісні А. Філіпенка «Ой весела дівчинка Олен- ка», «Урожай збирай», «Браві солдати», «Ми налугходили», М. Раухверге- ра на слова О. Висоцької «Маки» та ін. У цих піснях яскраві виражальні засоби музики доповнюють поетичний текст і можуть бути відтворені за допомогою виражальних засобів малюнка.
Психолог Б. Теплов, наприклад, зазначав, що перш ніж стати для дитини естетичним предметом, об’єктом естетичного сприймання та естетичних емоцій, музика має стати для неї осмисленим об’єктом зі смисловим змістом, який можна сприйняти і зрозуміти.
Серед методичних прийомів можна назвати «відтворення музичних картинок». Цей прийом передбачає ідентифікацію дитини з образом, наприклад, «маку», «вітерця», програвання нею образу. Він допомагає дітям краше відчути музику, зрозуміти її образи, зробити їх видимими. Ще один прийом — дитячі «імпровізації» під музику, наприклад «браві солдати». Діти добирають необхідні атрибути, костюми, виконують рухи, розфарбовують фігурки солдатів. Під музику «Ми на луг ходили» виконують колективне панно «Літній луг» з використанням живих, штучних квітів або малюють їх відповідно до власного образу квітки, тобто хтось із них стає «ромашкою», хтось «волошкою», хтось «дзвіночком».
Важливо, щоб діти не сприйняли обговорення майбутнього малюнка як настанови для всіх, шоб кожний висловив свою точку зору і прагнув відтворити власні враження та бажання. Поради, які дає вихователь в процесі роботи над малюнками, мають бути спрямовані на підтримку задумів дитини, ствердження її можливостей, активізацію творчості. Головними критеріями в оцінці малюнків педагог визначає: передачу настрою пісні або мелодії виражальними засобами малюнка, уміння відтворити зміст пісні, її сюжет, створити або дещо розширити його за мелодією.
У своїй роботі педагог може скористатися такими творами: «Елізі», «Місячна соната», «Байбак» Л. Бетховена; «Жарт», «Катерина» Й. Баха; «Полонез» М. Огінського; музикою О. Рибникова, С. Крилатова, М. Ду- наєвського, Р. Паулса до мультфільмів та кінофільмів; «Пори року», «Дитячий альбом» П. Чайковського; «Пташка» Е. Гріга; «Море» М. Римського-Корсакова.
Перспективою у вивченні педагогом потенціалу та можливостей дітей в малюванні за жанрами живопису та видами графіки може стати малювання у жанрі карикатури, рекламного постеру і таке інше. Такі пошуки визначають інноваційну діяльність педагога як елемент його професійності. Він має постійно дбати про розширення освітнього простору дитини, збагачення сфер та видів діяльності, збільшення ступеня свободи, адже наші сучасні діти живуть і розвиваються у час інформаційних технологій.
Рекомендована література
1 .Дриноеа О. О. Діти малюють пейзаж //Дошк. виховання. — 1998. — № 8. — С. 18—20.
2. Зубарева Н. М. Дети и изобразительное искусство: Натюрморт и пейзаж в эстетическом воспитании детей 5—7 лет. — М., 1969. — 111 с.
3. Котляр В. Ф. Изобразительная деятельность дошкольников. — К., 1986. — 93 с.
4. Курочкина Н. А. Знакомство с натюрмортом. — СПб., 1996. — 112 с.
5. Левин С. Д. Ваш ребенок рисует. — М., 1980. — 270 с.
6. Сакулина Н. П. Рисование в дошкольном детстве. — М., 1965. — 212 с.
7. Чумичева Р. М. Дошкольникам о живописи. — М., 1992. — 126 с.
Запитання і завдання для контролю
\. Поясніть положення; феномен дитячого малюнка — у його поліфункціональності в соціумі.
2. Дайте характеристику сучасних підходів до розробки педагогічних технологій супроводження малювання в дошкільних навчальних закладах.
3. Поясніть і конкретизуйте думку: молодші діти більше переймаються процесом малювання, ніж завершеністю малюнка.