♦ Обгрунтуйте її значення для розвитку особистості дитини.

Дата: 2025-06-02; Просмотры: 9

Оценка:

0.00 из 5.00 — оценок

Скачиваний: 0

Скачать

♦ Підготуйте рекомендації батьками щодо організації занять художньою

практикою вдома.

Дитина, як і дорослий художник, прагне виразити свої думки, почут­тя, враження, емоції, знання і досвід, отримати задоволення від процесу та результату дій із зображальними матеріалами, бути зрозумілою, схвале­ною і прийнятою іншими — тими, кому спрямовує свою роботу. Педагог та батьки мають розуміти мотиви дитячої творчості для того, щоб адекват­но ставитися до її продуктів, обговорювати їх і давати оцінку. У будь-яко­му разі педагог має схвалити самостійність дитини, її творчі пошуки і зна­хідки, оригінальність і своєрідність світобачення, ініціативність, ста­ранність та бажання приємно здивувати дорослого.

Зробимо деякі висновки:

• самостійна художня діяльність виникає за ініціативи дітей і має ви­сокий ступінь свободи дитини;

• самостійна художня діяльність дитини потребує уважного ставлення з боку дорослих та витонченого, непомітного, непрямого керівництва, адже ініціативу дитини легко нейтралізувати, можна зруйнувати оригіналь­ний задум та натхненний процес його втілення;

• самостійна художня діяльність розгортається у певному інформацій­ному та просторово-предметному креативному середовищі;

• самості йна художня діяльність правомірно претендує на певний час у «по­рядку денному», режимі дня; традиційно вона організується у вечірній час;

• зміст та характер самостійної художньої діяльності визначає емоцій­но-інтелектуальний, художньо-естетичний досвід дітей (інтерес, смакові уподобання, здібності, досягнення тощо);

• самостійна художня діяльність за змістом може інтегруватися із грою, театралізацією, декораційною, музично-ритмічною діяльністю, дизайном, літературно-фольклорною діяльністю, і виступати арт-терапевтичним се­редовищем, чинником релаксації та реабілітації, розгортатися як підго­товка до свят (оформлення залу, елементів костюмів, атрибутів, аксесу­арів);

• продукти самостійної художньої діяльності дітей мають певну цінність у соціумі і педагог повинен забезпечити їхнє функціонування (наприк­лад, як сувенірів, подарунків, елементів оформлення помешкання, вис­тавок тощо).

Самостійна художня діяльність може становити частину прогулянки (малювання на пленері, ігри зі снігом, піском, водою, виготовлення кри­жаних скульптур, збирання та впорядкування природного матеріалу тощо), тобто розгортатися поза приміщенням. Наявність спеціального обладнан­ня та пристосувань (наприклад, етюдники, легкі мольберти, формочки для роботи з піском, снігом, великі папки для гербаріїв тощо) стимулює сам ості й ну художню д іял ьн ість дітей.

Педагогічна робота з сім’єю — одна з форм непрямого педагогічного керівництва самостійною художньою діяльністю та розвитку дитини в ній. Разом з батьками педагог дбає про створення умов для вияву дитиною ху­дожніх здібностей та отримує можливість для виявлення обдарованих дітей.

Образотворча діяльність, як активне самовираження і самостверджен­ня дитини є результатом пізнавання нею світу, естетичного ставлення до світу та усвідомлення себе у ньому.

Заняття як форма організованого навчання образотворчої діяльності

та їхні види

Формою організації образотворчої діяльності є заняття. Це особлива форма спілкування педагога з дитиною, яка традиційно вважається фор­мою організованого навчання.

У контексті особистісно-орієнтованого навчання перед педагогом сто­ять завдання:

• розвинути у дітей інтерес до навколишньої дійсності, до активних пошуків форм та засобів її відображення і творіння за допомогою худож­ньої практики;

• навчити дітей естетичного сприймання світу: природи, її об’єктів та явиш, предметів, мистецтва, людей і стосунків між ними, себе самого як активну й успішну особистість, творця краси та художника;

• прилучити дитину до світу мистецтва, активного оволодіння зобра­жальними мат еріалами, техніками створення зображень, способами твор­чих дій;

• реалізувати програму збереження здоров’я і формування в дитини позитивної налаштованості на світ, гармонізації стосунків з ним за допо­могою краси, художньої практики, творів мистецтва.

Взагалі і будь-яке спілкування педагога з дітьми можна назвати «занят­тям», адже воно передбачає пряме чи непряме навчання, освіту, розвиток. Освітнє, навчальне, корекційно-розвив&тьне, арт-терапевтичне спілкуван­ня передбачає певні форми організації дітей:

• індивідуальне:

• групове:

• фронтальне.

Індивідуальне спілкування є діалоговою формою, яка є доцільна під час спостережень у довкіллі («Пошукаймо красу разом»), розглядання по­бутових предметів, об’єктів природи, арт-об’єктів (творів мистецтва, про­дуктів творчості дитини); проведення зображальних вправ та експеримен­тування з матеріалами.

Групове спілкування переважно є формою спільних вправ, дій, спря­мованих на уточнення знань та осмислення способів дій. Педагог об’єднує кількох дітей у групу з власної ініціативи (наприклад, помітивши типові особливості у способах дій із зображальним матеріалом), за ініціативою та бажанням дітей (наприклад, у спілкуванні з обдарованими дітьми).

Фронтальне спілкування передбачає роботу вихователя з усією групою дітей (наприклад, введення нового інформаційного та зображального ма­теріалу, способу, виду художньої практики; творчі проекти, діагностика досягнень дітей).

Особистісно-орієнтована модель освіти потребує адекватних підходів до класифікації занять образотворчою діяльністю. Головна вимогадо них — забезпечення діалектичного зв’язку свідомості і діяльності, реалізація поліфункціонального, інтегрованого підходу.

На заняттях діти опрацьовують тему, запропоновану вихователем (нова інформація, уточнення відомого, пошук власного способу розв’язання), або творчо реалізують набуті навички та вміння у самостійно обраній темі.

Тип заняття зумовлений його метою: діагностичне, інформаційне, ко- рекційно-розвивальне (закріплювальне, уточнювальне), творчо-реабіліта­ційне (арт-терапевтичне).

Базовий компонент дошкільної освіти та особистісно-орієнтований підхід в освіті й вихованні дитини передбачають діалектичний зв’язок роз­витку її образотворчої діяльності з активним ознайомленням з теорією та практикою образотворчого мистецтва, особою художника як зразка креа- тивної поведінки.

Тому за характером діяльності та змістом можна розрізняти такі заняття:

• теоретичні (мистецтвознавчі);

• практичні (зображальні);

• комбіновані (взаємозв’язок художньої теорії та естетичної практики);

• комплексні, інтегровані (грунтуються на синтезі та взаємодії мис­тецтв).

Теоретичні заняття головною метою мають введення дитини у світ мистецтва, ознайомлення з поняттям «мистецтво», його видами та жан­рами, творчим процесом та інше. Ці заняття проводять з раннього віку, розглядаючи з дітьми арт-об’єкти (іграшки, книжки, твори мистецтва), розповідаючи про них (мистецтвознавча розповідь); розгортаючи бесіду (мистецтвознавча бесіда), художньо-дидактичну гру або арт-терапевтич- ну сесію («Художній салон», «У музеї скульптур», «Подорож у картину», «Народна іграшка», «Щотакеархітектура»).

Педагогу важливо вміти адаптувати мистецтвознавчу інформацію і ство­рювати цікаві та зрозумілі для дитини казки, легенди, історії про мистец­тво взагалі, про окремий вид мистецтва, жанр, твір, про художника (на­приклад, «Казка про художника, який любив море», «Казка про братів- скульпторів», «Майстер і предмети», «Про Художника і Красу»).

На цих заняттях педагог є транслятором інформації, він спонукає дітей до осмислення її та обговорення, активного діалогу в різних його формах (з педагогом, з іншою дитиною, з твором мистецтва; об’єктом, зображе­ним у творі).

Практичні заняття передбачають «Активне занурення дітей у світ ху­дожньої практики»: зображальних матеріалів, способів художньої оброб­ки матеріалів, дій із зображальними засобами, обладнанням та устатку­ванням для цієї діяльності. На цих заняттях педагогтранслює дитині іншу інформацію: про матеріали та способи роботи з ними. Він посилається на образ художника і власними діями демонструє дитині зразок креативної (творчої) поведінки. Наприклад, «Давайте подумаємо разом: як художник осінь малював», «Де народні майстри візерунки шукали», «Як скульптор у глині майбутню скульптуру побачив». Діти ознайомлюються з різними зображальними техніками, матеріалами та способами дій з ними. Педагог спонукає дітей з раннього віку до активного маніпулювання фарбами, крей- дочками, фломастерами, олівцями, глиною, воском, тістом, ігровим буді­вельним матеріалом, папером, тканиною, викидним матеріалом (коробки, клаптики, гудзики, баночки), природним матеріалом (пір’я, камінці, чере- пашки-мушлі, гілки, коріння, сухостій, кора). Також він запрошує дітей до спільних з ним дій для усвідомлення складніших технік (наприклад, ори- гамі, витинання, вишивання, флористика, інтарсія, плетіння).

Комбіновані заняття є особливим типом організованого навчально-роз- вивального спілкування педагога з дітьми. Вони поєднують у собі теоретич­но-мистецтвознавчу та практично-творчу частини. Наприклад, діти уточню­ють уявлення про жанр пейзажу і розглядають репродукції пейзажних кар­тин, обговорюють, обмінюються думками про виражальні засоби, колір, композицію, здійснюють «Подорож у картину» і виконують ігрові вправи на розвиток уяви, образного мислення, переживання естетичних емоцій, відтворюють у власній уяві творчий процес художника. Практичну частину заняття можуть становити вправи на змішування кольорів, наприклад, «Ко­льори золотої осені», «Кольори пізньої осені», «Осіннє небо», або «Малює­мо осінні дерева». Можна запропонувати гворчу роботу: «Малюємо пейзаж».

Комплексні (інтегровані) заняття надають педагогу можливість розви­вати у дітей цілісне, категоріальне світосприймання, а дітям — формувати узагальнені способи дій, цілісні уявлення про мистецтво як форму існу­вання краси, про художню практику як спосіб пізнавання світу та його освоєння.

В організації занять цього типу педагог виходить із психологічної уста­новки: «Усе, шо ти бачиш, відчуваєш, переживаєш, можеш передати за допомогою різних зображально-виражальних засобів (на площині, в об ємі, звуками, рухами, мімікою, жестом). Ми можемо скористатися ма­теріалами, способами, техніками». Наприклад, метелик! Його можна по­бачити. розглянути, уявити, простежити його розвиток; його можна на­малювати (теж різними способами); виліпити з глини, пластиліну, воску, тіста, зробити в аплікаційній техніці, оригамі; метелика можна показати танцюючи; можна зробити костюм «Метелик», можна вигадати казку, істо­рію, віршик, загадку. Комплексні заняття перетворюються на цікаві роз­важальні вистави, шоу, перфоманси, арт-терапевтичні сесії і забезпечують повною мірою ідею поліфункціонального особистісно-розвивального підходу, створення поліхудожнього середовища в дошкільному освітньо­му закладі. На цих заняттях педагог є активним учасником процесу співтворчості.

За видами художньої практики розрізняють такі заняття:

• малювання:

• ліплення;

• архітектурна діяльність;

• декоративна діяльність.

Малювання (техніки живопису і графіки). На цих заняттях діти озна­йомлюються з різними способами створення малюнка, зображальними матеріалами, приладдям, техніками.

♦ Зверніться до змісту Модуля 1. Пригадайте головні техніки живопису (ри­сунок, кольорова пляма, мазок) та графіки (рисунок, лінія, штрих, відби­ток). Визначте техніки, доступні дітям.

Класифікація видів занять з малювання може бути різною. Наприк­лад. предметне (малювання предметів), сюжетне (передавання сюжету, дії, стосунків), декоративне (малювання орнаменту та декорування предметів). Кожен з видів малювання має свою специфіку, конкретну мету, низку зав­дань (програмовий зміст). Вони пов’язані з оволодінням виражальними засобами. Наприкіад, предметне малювання «спеціалізується» на опану­ванні дитиною форми як зображально-виражального засобу, сюжетне — на композиції, декоративне — на декорі [колір, стилізація, орнамент (візеру­нок). розпис]. Взаємозв’язок видів малювання визначає принцип побудо­ви педагогічної технології розвитку самого малювання та особистості дити­ни в цьому виді образотворчої діяльності. Створення виразного малюнка є показником естетичної культури дитини, її інтелектуально-естетичного розвитку, соціалізації, активної позиції в соціумі, художньої творчості.

Класифікацію видів малювання можна здійснити відповідно до жанрів мистецтва. Наприклад, до живопису: пейзаж, портрет, натюрморт, побу­товий жанр малювання, за змістом літературно-фольклорних творів за­няття організуються як малювання об’єктів і явищ природи, предметів та об’єктів соціуму, людей і стосунків між ними, ілюстрування літературних творів. За такою класифікацією специфіку педагогічної технології визна­чатиме особистісний, природо- і культуровідповідний, поліхудожній підхід, тісний зв’язок з теорією образотворчого мистецтва та художньою практикою. Важливою умовою виступатимуть художньо-естетична куль­тура та компетентність педагога у сфері образотворчого мистецтва, його внутрішній світ, спрямування та здатність відчувати і розуміти тонкощі духовно-емоційного аспекту творчого процесу художника і дитини до­шкільного віку.

Ліплення (техніки скульптурного зображення). На цих заняттях діти оз­найомлюються з іншою категорією світосприймання, пізнавання та відоб­раження дійсності. Гдеться про створення об’ємного зображення за допо­могою пластичних матеріалів. Колір вже не відіграє такої важливої ролі, як у малюванні, тому провідними матеріалами, з якими працює дитина, ста­ють глина, віск, тісто, пластилін, а також сніг, пісок, пап’є-маше.

♦ 3матеріалу Модуля 1 пригадайте основні способи виготовлення скульптур,

матеріали, якими працює скульптор, та здійсніть добір змісту для освіт­ньої програми дошкільнят.

Заня пя ліпленням теж можна класифікувати як предметне, сюжетне, декоративне. У кожному з них є провідна педагогічна мета: оволодіння певним виражальним засобом (форма, композиція, декор).

Взаємозв'язок нидів зумовлює результат діяльності — створення вираз­ною образу. Ця класифікація «обслуговує» діяльнісний підхід у педа­гогічній технології організації ліплення.

Діяльність ліплення можна розгорнути як «заняття скульптурою». На гаких заняттях діти ознайомлюються з мистецтвом скульптури, видами скульптури, матеріалами, особою скульптора, його майстернею, обладнан­ням і творчим процесом.

Діти навчаються створювати скульптури з різних матеріалів (пластич­них, твердих, напівтвердих, зі снігу, льоду), реалістичні та абстрактні, скульптури, які зображують людей і тварин. Діти можуть діяти за мотива­ми «пластилінових мультиків». Головним способом виготовлення скуль­птур є плас гичний, або скульптурний (він передбачає ліплення з цілого). Оволодіння цим способом супроводжується розвитком фантазії дитини, уяви та цілісного категоріального світосприймання.

Консірукіивиий спосіб дає змогу виготовити скульптуру по-іншому, складаючи п в ціле з окремих частин (пригадайте технологію «кубізму»)' Скульптуру в такий спосіб можна виготовити, наприклад, з викидного матеріалу, ігрового будівельного («Робот», «Прибульці»), природного («Лісовичок»), Скульптуру можна виготовити за технологією «лиття» (на­приклад, з воску або залити водою форму та заморозити її; з гіпсу у формі).

Комбінований спосіб допомагає дитині виготовити виразну скульпту­ру, адже поєднує в собі пластичний і конструктивний — як «головне» і «до­датки».

Класифікація занять скульптурою: «людина», «тварина», «символ — знак».

На архітектурно-конструкторських заняттях діти ознайомлюються з мистецтвом архітектури, оволодівають способами створення різних спо­руд, матеріалами, творчістю архітектора-проектувальника. Діти констру­юють з ігрового будівельного матеріалу, макетують з паперу, природного та викидного матеріалу, проектують (малюють будинки та споруди). Роз­різняють: діяльність за планом, за умовами, за схемою, творчий проект.

Заняття декоративною діяльністю є особливим видом художньої прак­тики. Діти ознайомлюються з призначенням декоративного мистецтва, його змістом, матеріалами, творчим процесом майстра. Класифікацію за­нять можна здійснити за видом художньої практики: декоративне малю­вання; декоративне ліплення; аплікація; вишивання; плетіння: оригамі; печворк та інше.

Декоративна діяльність спрямовується педагогом на виготовлення кра­сивого предмета побутового призначення.

Заняття декоративною діяльністю розгортаються за такими напряма­ми: робота з орнаментом, виготовлення предметів, декорування предметів.

♦ Зверніться до Модуля і, в якому подано характеристику цього мистецтва.

Спробуйте дібрати зміст для освітньої програми дошкільнят.

У цій діяльності ліпи створюють предмети, тому класифікацію видів іанять можна дати за у тилітарним принципом:

посуд: сувеніри; одягдля ляльок; предмети прикрашання інтер’єру (пан­но. фриз, скульптура, меблі, аранжування квітів); прикраси (біжутерія).

Декоративна діяльність пов’язана з оформленням помешкання, дизай­ном, виготовленням супе н ір ів -11 одарункі в, прикрашанням людини, есте­тичним оформленням її життя, створенням гарного настрою. Вона має тісний зв’язок з народними промислами та ремеслами.

Класифікацію видів занять можна дати за формою їхньої організації: гра,екскурсія, праця; арг-терапевтична сесія.

За провідним методом заняття розглядають як: споглядання; занурен­ня; мистецтвознавчу розповідь; мистецтвознавчу бесіду; художньо-дидак­тичну іру; вправи-експериментування з матеріалами; вправи у способах дій і техніках; творчий проект.

В інноваційних пошуках щодо спрямування традиційних форм органі­зації образотворчої діяльності до відповідності особистісно-орієнгованій моделі освіти, в розробках нових форм спостерігається тенденція до реалі­зації гуманістичного, полі художнього, природо- і культуровідповідного принципів освіти, активності дитини та збереження її здоров’я. Набува­ють популярності інтегровані, комплексні, бінарні заняття, заняття з еле­ментами музейної педагогіки, арт-терапевтичні сесії, спільні з виховате­лем творчі проекти.

Специфіку організації образотворчої діяльності (у будь-якій формі) сьогодні визначають:

• спрямованість на розвиток світобачення, світоперетворення і фор­мування емоційно-естетичної власної «картини світу»;

• активне розкріпачення, розслаблення дитини, зняття психічного на­пруження, визволення емоцій;

• активна співтворчість педагога і дітей у поліхудожньому середовищі;

• активна участь психолога дошкільного освітнього закладу, батьків в організації образотворчої діяльності дітей, її процесі та результаті.

Для реалізації мети особистісно-орієнтованої моделі освіти педагог має вивчати особливості та унікальні можливості кожної з означених форм організації образотворчої діяльності дітей, вміти майстерно користувати­ся ними і визначати власну позицію в кожній з них.

♦ Спробуйте визначити «золоті правила» позиції педагога в особистісно-орієн-

тованій моделі образотворчої діяльності. Наприклад:

• бути не «над» дитиною, а поряд, разом з нею у сприйманні, усвідомленні, розумінні, визначенні та відображенні «картини світу»;

• навчання розгортається на підгрунті потреб дитини в ньому;

• дитина — головна фігура освітнього процесу, вона висловлюється і діє пер­шою.

3.5. Методи і прийоми педагогічного супроводження образотворчої діяльності дітей

Вихідні положення питання про методи і прийоми розвитку особистості дитини в образотворчій діяльності:

• особистісно-орієнтована модель освіти, що визначає образотворчу діяльність одночасно як середовище, процес і результат розвитку дитини — цілісної соціально адаптованої особистості;

• особистісно-розвивальний потенціал образотворчої діяльності мож­на осмислити з позиції поліфункціональності мистецтва в соціумі. Ця діяльність розважає дитину, вона є способом пізнавання нею світу і себе самої, в ній розвивається комунікативна сфера особистості, емоційна, інте­лектуальна, мотиваційно-ціннісна, креативно-діяльнісна. Образотворча діяльність є сприятливою для естетичного розвитку дитини, її чутливості до краси в усіх формах її існування. В ній розвиваються художньо-творчі здібності, які презентують дитину в соціумі;

• особистісно-орієнтована педагогічна технологія організації і супро­водження образотворчої діяльності грунтується на філософії самоцінності дитинства, свободі творчого самовираження, визнанні за дитиною права на вибір та зображення світу таким, яким вона його бачить, сприймає, відчуває і розуміє. Педагогічна технологія обов’язково визначається осо­бистістю педагога як людини, художника, професіонала;

• методичний зміст педагогічної технології визначають окремі мето­дики. Серед них можна назвати: методику спостережень у природі та со­ціумі, методику ознайомлення дітей з образотворчим мистецтвом, мето­дику ознайомлення із зображальними матеріалами і техніками. Кожна ок­рема методика ситуативно використовується педагогом в різних формах організації образотворчої діяльності (повсякденна життєдіяльність, само­стійна художня діяльність, спеціально організовані заняття і розваги);

• методика є сукупністю методів та прийомів (як способів взаємодії з дитиною), певним чином структурованих і спрямованих на комплексний розвиток усіх сфер особистості. Саме комплексний розвиток особистості і робить дитину успішною в образотворчій діяльності.

З цих вихідних положень розглянемо методи і прийоми, які належать до арсеналу особистісно-орієнтованої педагогічної технології образотвор­чої діяльності.

Види методів і прийомів та їхня характеристика

Традиційно у педагогіці склалися певні класифікації методів. Наприк­лад, наочні, словесні, практичні. Ця класифікація є адекватною філо­софській теорії пізнання, згідно з якою процес пізнавання дійсності роз­гортається від «живого споглядання до абстрактного мислення і від нього — до практики».

«Живе» споглядання передбачає активний діалог дитини з навколиш­нім світом, взаємодію з предметами, об’єктами, явищами дійсностіі зану­рення у світ краси природи, мистецтва, людських взаємин, свій внутрішній світ, у продукт своєї творчості. Цей активний діалог забезпечує можливість формування «картини світу», усвідомлення дитиною себе якчастини цього світу. Педагог скеровує процес пізнавання світу і світосприймання на ро­зуміння дитиною світу природи, мистецтва, світу предметів і людей, влас­ного внутрішнього світу як джерела творчих задумів для різних видів ху­дожньої практики.

До групи наочних методів належать: розглядання предметів, об’єктів природи, арт-об’єктів (творів мистецтва, малюнків, зліпків тощо), спо­стереження, споглядання, простеження (спостерігання) дій педагога під час демонстрування ним зразків креативної поведінки в різних ситуаціях, пов'язаних з образотворчою діяльністю.

За допомогою наочних методів педагог навчає дитину «дивитися та бачити» красу і мінливість світу, цінність творів образотворчого мистецт­ва, вправність і точність рухів, користування зображальними матеріала­ми та приладдям в процесі зображення, способи досягнення образно-ес­тетичної виразності продукту власної творчості.

Кожен з методів, що належать до цієї групи, має своє призначення і специфіку, яку має відчувати і використовувати педагог. Наприклад, роз­глядання потребує наближення до об’єкта, концентрування уваги на ньо­му з тим, щоб відзначити характерні його ознаки (колір, форму, рухи, особ­ливості будови тіла, гармонійність і красу). Розглядання об’єкта можна вважати головним методом педагогічної технології образотворчої діяль­ності. Уміння дитини виокремлювати об’єкт, зосереджувати на ньому увагу, роздивлятися його є запорукою успішної образотворчої діяльності. Роз­глядання може супроводжуватися коментарем педагога, бесідою з дітьми, ігровим діалогом з об’єктом, художнім словом, музикою.

Спостереження — метод більш тривалої концентрації уваги на пред­меті. об'єкті, явищі (спостерігають за сезонними змінами у природі, спо­стерігають рух тварин, спостерігають людей, спостерігають дії педагога). Спостереження має надавати дитині додаткову інформацію про світо- угворення. Ця інформація збагачує зміст образотворчої діяльності, образ­но-естетичну виразність її продукту.

Споглядання — метод занурення в систему зв’язків, які існують у при­роді. До споглядання готові не всі діти дошкільного віку. Можливо, це більше стосується феномену естетичної обдарованості. Споглядання виникає на підгрунті глибокого інтересу дитини до об’єкта, ігрової ідентифікації з ним. Це творчий діалог, єднання з природою. Він є мовчазним, тихим і спокій­ним. Його результатом можуть стати дуже оригінальні малюнки.

Важливим є спостерігання дитиною поведінки і дій педагога. Під час спостережень у природі та соціумі, під час споглядання, розглядання творів мистецтва, предметів, у процесі художньої практики педагог здійснює не­пряме, гуманне навчання тим, що «демонструє» дитині зразки креативної (творчої) поведінки, він супроводжує свої дії словом (наприклад, «Я див­люся і бачу... Мені здається це красивим, тому що... Я відчуваю аромат і про­холоду... Мені легко і приємно... Що відчуваєш ти?» Або: «Я беру пензлик, він м’який і слухняний. Я поважаю його і знаю, він мені допоможе нама­лювати те, що я хочу. А я хочу намалювати... А що хочеш намалювати ти?»). Важливо зрозуміти, що креативна поведінка — це вміння діяти в ситуації вибору, здійснювати його і відповідати за нього. Дітям треба надати мож­ливість побачити і зрозуміти, як можна діяти під час вибору ідеї, задуму, в процесі реалізації задуму, вибираючи зображальний матеріал та спосіб зоб­раження, на завершальному етапі творчого процесу, коли здійснюється вибір деталей, які підсилюють образно-естетичну виразність продукту творчості.

До групи словесних методів належать: мистецтвознавча розповідь, бесі­да, обговорення, запитання, заохочення, порада. Словесні методи за своїм призначенням мають транслювати дитині інформацію про красу у всіх її формах, спрямувати осмислення дитиною «картини світу» та оцінювання себе як створювача зображальної продукції. Вони охоплюють «інструкцію», алгоритм, план спостереження за природними та соціальними явищами; розглядання об’єктів природи, арт-об’єктів, соціальних об’єктів; комен­тар щодо розуміння та сприймання дитиною елементів «картини світу», правила користування зображальними матеріалами та приладдям. Сло­весні методи також спрямовані на розвиток усіх сфер особистості (інте­лектуальної, комунікативної, емоційної тощо). Вони спонукають дитину до активного спілкування, діалогу. Розвиток монологічного мовлення зу­мовлює становлення образу «Я» дитини, формування самооцінки, цін­нісного ставлення до себе.

Мистецтвознавча розповідь — коротка інформація педагога про мис­тецтво взагалі або окремий вид, жанр, твір. Педагог готується до мистецт­вознавчої розповіді, добирає зміст, адаптує його до дитячого сприймання. Мистецтвознавча розповідь має бути цікавою для дитини, тому їй можна надати форму казки, історії, легенди, вірша. Інформація мистецтвознав­чої розповіді створює підгрунтя для використання методу мистецтвознав­чої бесіди (про мистецтво, вид. жанр або за твором: картиною, скульпту­рою, архітектурною спорудоюта інше). Бесіда супроводжується експози­цією творів мистецтва (матеріалів, приладдя). Для активізації дітей, сти­мулювання інтересу, уяви, образного мислення педагог використовує різні засоби (наприклад, музичне супроводження, художнє слово, театраліза­цію, драматизацію та інше). Ефективними є прийоми порівняння, «вход­ження у картину», ідентифікації з об'єктом, предметом, явищем.

Важливими елементами бесіди є запитання. Вони мають бути проблем­ними, створювати ситуацію вибору, спонукати до висловлювання власної думки (наприклад, «Як ти вважаєш, про що ця картина? Що художник хо тів розповісти про море? Як ти здогадався? Що саме в картині підказує тобі, що настала весна?»). У разі необхідності педагог демонструє такий елемент креативної поведінки, як «зразок особистого ставлення» («Мені здається, я впевнена, що художник добре ставиться до цієї людини на пор­треті ... теплий колір, спокійний погляд, постать, навколо предмети, які любить ця людина»).

Обговорення — це живий діалог між педагогом і дітьми. Обговорюють твір мистецтва, красу об’єктів та явищ природи, матеріали та способи зоб­раження. В обговоренні всі рівні, уважні до думки іншого, ухвалюють влас­не або колективне рішення.

Заохочення є вираженням довіри педагога до дитини, елементом сугестії (навіювання). Заохочуючи дитину під час розглядання, вибору ідеї, задуму та його реалізації, тобто на всіх етапах творчого процесу, педагог транслює дитині впевненість у своїх можливостях щодо створення продукту.

Порада є методом непрямого навчання. У складних ситуаціях педагог завжди поруч. Він радиться з дитиною, як краще діяти, пропонує разом пошукати спосіб виправлення помилки. Порада має відновити втраче­ний внаслідок необережності інтерес до процесу і результату, запобігти незадоволенню дитини собою та результатом діяльності.

До групи практичних методів в особистісно-орієнтованій технології образотворчої діяльності належать, насамперед, експериментування із зображальними матеріалами, вправи у техніках зображення.

Якшо ми говоримо про образотворчу діяльність як емоційний, інте­лектуально-естетичний процес, то особливістю педагогічної освітньоїтех­нології має стати актуалізація уяви, мислення, а не лише пам’яті. Тому головне місце у спілкуванні педагога з дитиною в усіх видах і типах занять посідає ситуація вибору. Творчість виникає там і тоді, де й коли створюється можливість вибору (вибір предмета обговорення, теми, зображального матеріалу, формату, способу зображення та інше). Зробити свідомий вибір дитина зможе лише володіючи досвідом роботи з матеріалами та різними техніками створення зображення. Оволодіння зображальною технікою до­сягається завдяки таким прийомам, як робота поруч з педагогом, спільні дії. співтворчість, маніпулювання зображальними матеріалами, гра в ху­дожників. Педагог пропонує дітям «повчитися у художників». Він розгля­дає разом з дітьми репродукції творів мистецтва, звертає їхню увагу на особ­ливості зображення («Давайте спробуємо розгадати секрети художника», «Поміркуємо, як це можна зробити»). Експериментування і вправи, на­слідування дій «художника» сприяють розвиткові таких елементів творчої особистості, як уміння діяти в ситуації вільного вибору, самостійність, впевненість у собі, гнучкість та образність мислення, творча уява, «ручна вмілість».

Методи, якими користується педагог в особистісно-орієнтованій пе­дагогічній технології образотворчої діяльності, можна структурувати за класифікацією І. Лернера. Вчений запропонував таку систему загально- дидактичних методів:

• інформаційно-рецептивні;

• репродуктивні;

• евристичні.

Інформаційно-рецептивні методи: спрямовані на отримання дитиною інформації за допомогою різних рецепторів-аналізаторів (зорового, слу­хового, нюхового, смакового, тактильно-рухового). Йдеться про інтер­активні методи, які забезпечують різнобічність і повноту світосприй­мання.

♦ Спробуйте назвати методи, які належать до цієї групи. Скористайтеся по­передньою класифікацією. Визначте їхнє значення для особистішогорозвит­ку дитини та її образотворчої діяльності.

Репродуктивні методи: наслідування зразка креативної поведінки (пе­дагога, художника), способів дій у ситуаціях вибору (задуму, теми, змісту, формату, матеріалів, способів зображення, виражальних засобів та дета­лей): вправи у техніках; дії поруч з педагогом.

Евристичні методи: вибір, експериментування з матеріалом, маніпу­лювання матеріалом, обговорення, проект (творче завдання), ідентифікація з особою художника, «входження у картину». Ці методи спрямо­вані на операційне, поелементне опанування дитиною процедури твор­чої діяльності, яка полягає в пошуку та виборі ідеї, оформленні задуму, визначенні засобів та способів його реалізації, засобів досягнення образ­но-естетичної виразності зображального продукту. Евристичні методи надають діяльності дослідницького характеру на всіх її етапах і сприя­ють розвитку креативного потенціалу особистості. Завдяки евристичним методам актуалізуються уява, образне мислення, образна пам’ять, збільшується ступінь свободи дитини, її активність, винахідливість. «Ев­ристика» (від грец. — Ьеигівко — знаходжу, відкриваю) — це мистецтво знаходження істини. Педагогу треба вміти поставити дитину в такі умо­ви. щоб вона сама змогла знайти способи реалізації задуму (ситуації «відкриття», «осяяння», «інсайту»). Виникненню таких ситуацій сприя­ють спільні дії педагога з дітьми, маніпулювання приладдям (пензлик, олівець, фломастер, глина), експериментування з матеріалом (акварель, гуаш тощо).

Специфіку дошкільної освіти визначає гра. Ігрова форма навчання створила систему ігрових методів та прийомів, які також є особистісно- орієнтованими. Вони виступають способами спільного (педагога та дітей) розвитку сюжетно-ігрового задуму через постановку ігрових завдань і ви­конання відповідних (адекватних) ігрових дій, спрямованих на навчання та розвиток дітей.

Ігрова мотивація — пропозиція вихователя зробити зображальну про­дукцію для ігрового персонажа («Кольорові стрічки для ляльки»).

Ігрові дії — пошукові вправи; як зробити стрічки (з чого?) якнайкраще.

Програвання результату — примірювання стрічок, дії з лялькою.

Ідентифікація з особою художника («Гра в художників»).

Входження дитини в образ художника збільшує ступінь свободи, поз­бавляє «комплексу страху», нерішучості.

Майстерність педагога полягає в умінні ввести дітей в уявну ситуацію, створити справжні ігрові стосунки. Він має стати актором, учасником про­цесу га емоційно реагувати (зацікавитись як дитина) на те, що відбуваєть­ся, вміти виявляти різні почуття та емоції, демонструвати дитині здиво­ваність, радість чи співчуття герою (відповідно до ігрової ситуації).

Спробуйте розробити варіанти таких ситуацій та програвайте їх (ак­торський тренінг).

Сюрпризний момент (ігрова ситуація) — несподівана поява ігрового персонажа або оригінальне пред’явлення дітям зображального матеріалу («До нас надійшла незвичайна посилка. Давайте подивимося, що в ній!.. Для чого і хто міг її надіслати? Що ми можемо з цим робити? Як?»).

Елементом сучасних інноваційних технологій є бінарні заняття (спілку­вання організується двома дорослими, наприклад, педагогом і психоло­гом, арт-терапевтом, музичним керівником, художником). Сюрпризом, несподіванкою для дітей буде поява, наприклад, «Олівця», «Знайки», «При­бульця з космосу», майстрині-писанкарки, персонажа з картини і таке інше. Вони з’явилися з певною місією (з ідеєю, темою, з матеріалами, при­ладдям для роботи, з новим способом зображення, новою технікою) і ста­ють учасниками процесу.

Ігровий прийом «оживлення» приладдя, зображальних матеріалів, предметів, які образно відтворюються, допомагають дитині засвоїти пра­вила користування ними, особливості форми, будови через «переживан­ня», «проживання», «уособлення». Педагог вигадує ігровий (казковий сюжет), у якому предмети починають жити реальним життям. Він може залучити до цього дітей.

Ігровий прийом «подорож у картину» дає дитині можливість уявити себе всередині подій, зображених художником, відчути й пережити пев­ний емоційний стан, осмислити колористичне і композиційне рішен­ня. зануритись у світ краси природи, гармонію людських стосунків, таєм­не «життя» предметів. Така гра сприяє пробудженню в дитині худож­ника.

Ігрові прийоми іноді використовуються педагогом як розважальні мо­менти (ситуації). Вони створюються задопомогоютеатральнихелементів, декорацій, костюмів, музики, художнього слова тощо, мають відповідати головному дидактичному завданню заняття, підтримувати інтерес до ро­боти та її якості, допомагати педагогу реалізувати гедоністичну (розважаль­ну) функцію мистецтва, а дитині — зрозуміти її і використовувати у своє­му житті.

Прийом «програвання» зображень використовується педагогом з двох позицій:

• програвання готового зображення;

• програвання незавершеного зображення.

У першій позиції отриманне зображення використовується як ігровий предмет («Як їжачок гриби збирав», «Консервуємо огірки та помідори», «Прикрашаємо ялинку»).

У другій позиції незавершене зображення стає полем ігрових дій, які спрямовані на досягнення образно-естетичної виразності («Будує­мо вулицю: пройдемося нею, перевіримо, чи все зручно, подумаємо як прикрасити, розставимо дорожні знаки, спрямуємо транспорт...»). При цьому вирішуємо завдання, пов'язані, наприклад, із соціалізацією ди­тини.

Використання ігрових прийомів з рольовою поведінкою сприяє роз­виткові окремих сфер особистості і соціалізації дитини. Дітям пропону­ють ролі фотографа, модельєра, перукаря, дизайнера, конструктора, гон­чара, будівника, екскурсовода, продавця-покупця та інше). Молодшим дітям краще пропонувати ролі звіряток, пташенят тощо. Педагог має вик­ликати в дітей інтерес до ролі, бажання прийняти її. Неабияке значення має інформація про неї та мотивація («Це особлива людина... Вона вміє робити такі речі... Вони потрібні для...»).

Визначеними ігровими прийомами можна скористатися в будь-якій формі спілкування з дітьми: на заняттях, у повсякденному житті, в са­мостійній художній діяльності.

♦ Опрацюйте книжки: Григорьева Г. Г. Игровые приемы в обучении дошколь­ников изобразительной деятельности. — М., 1995.

♦ Обгрунтуйте вислів Л. Божович про можливість та важливість викори­стання гри в педагогічному процесі супроводження образотворчої діяльно­сті «... як механізм переведення вимог дорослого у потреби самої дитини».

♦ Які психічні процеси розвиваються у грі'!Які з них є важливими для роз­витку образотворчої діяльності [відчуття (так/ні); сприймання (так/

ні); пам’ять (так/ні);мислення (так/ні);увага (так/ні);уява (так/ні)] ?

Огляд та аналіз методів, якими користується педагог як організатор і супроводжувач образотворчої діяльності дітей, є недостатнім для профе­сійної діяльності на особистісно-орієнтованому рівні. Педагогу треба вмі­ти оперувати ними відповідно до ситуації.

Інтеграція методів і прийомів для реалізації педагогічної мети в різних технологіях освітнього процесу образотворчої діяльності

Об’єднання, інтеграція методів для реалізації певної педагогічної мети утворює методику.

Суттєвою ознакою сучасних інноваційних процесів у сфері освіти є їхня технологізація — неухильне дотримання змісту і послідовності етапів впро­вадження нововведень.

Історично поняття «технологія» (від грец. techne — мистецтво, май­стерність і logos — слово, вчення) склалося як наука про майстерність, мистецтво володіння процесом. Педагогічна технологія є певним інстру­ментом навчання і виховання, яким може оволодіти педагог.

Наприклад, педагогічна технологія М. Монтессорі «Будинок вільної дитини» репрезентує теорію вільного виховання й сенсуалізму (пізнання світу відбувається через відчуття, лише відчуття є джерелом знань). Голов­ними методами є автодидактичні (самонавчальні), що ґрунтуються на матеріалі, з якими дитина працює (Монтессорі-матеріал) за етапами:

• наслідування педагога;

• дія за зразком;

• самостійні вправи.

Метод презентації — демонстрація дитині правильного використання нового матеріалу, метод спостереження, який передбачає свободу і са­мостійність вихованця, допомагають реалізувати найважливіший прин­цип педагогіки М. Монтессорі: «допоможи мені зробити це самому». Він означає, що дорослий не навчає дитину, а допомагає їй освоювати навко­лишній світ.

У педагогічній технології «єна-план» П. Петерсена систему методів і прийомів виховання визначають невербальні зауваження (піднесення до губ пальця, легкого поруху руки, певного знаку тощо). Тихе, безсловесне взаєморозуміння є устократ кращим, ніж розмови про те, що повинно бути ліквідоване. Активно використовується ігрова форма занять з різноманіт­ним матеріалом, діалогічні методи (розмова у «колі»; навчальна бесіда на прогулянках, екскурсіях; діалог під час групової роботи за столом, публіч­ний огляд робіт, домашні завдання і таке інше). Головний принцип: у душі дитини є особливий механізм. Щойно дорослий знайде в її душі цей ди­вовижний механізм, заведе — ось уже дитина почала рости.

Методами технології Вальдорфської педагогіки Рудольфа Штайнера є «слово», «наслідування», «приклад». Енергетику особистісно-розвиваль- ного спілкування задає «ритм»:

• «розширення» (індивідуальна діяльність дітей);

• «стиснення» (колективна діяльність у групі);

• «імпульс» (від вихователя, який показує, пояснює, розповідає; від дітей, які вільно виявляють сформовані в них імпульси у малюванні, ліпленні тошо).

Фундаментальний принцип Вальдорфської педагогіки — «художнє передує інтелектуальному». Молодші діти «розважаються» з фарбами, старші малюють за темою і задумом. Завершені роботи не обговорюють. Вихователь разом з дітьми радіє тому, що «можуть фарби». Серед методів — «спостерігання за роботою дорослого». Вальдорфська педагогіка — це не програма, не система методичних прийомів, а багаторічний практичний досвід усебічного виховання.

У педагогічній технології «Школа успіху і радості» С. Френе співробіт­ництво педагога і дітей, дітей один з одним, з батьками та іншими дорос­лими є одним з головних принципів. Метод спроб і помилок — «експери­ментального намацування», «висуненнята перевірки гіпотез» — виступає основним у розвитку мислення, пізнання та критичного ставлення до дійсності; природний метод навчання, згідно з яким діти пізнають осно­ви мистецтва, отримуючи листи від художників.

Педагогічна технологія «Школа для життя, через життя» бельгійського педагога, лікаря і психолога Ж.-О. Декролі грунтується на філософії віта­лізму (від лат. УІЇаІІБ — життєвий) і використовує методи виховання все­бічно розвинених ініціативних людей, готових до активної діяльності у різних сферах життя. Такими методами є спостереження, асоціація, вира­ження. Спостереження є не лише зоровим сприйманням, а використан­ням усіх органів чуття у процесі пізнання навколишнього світу, спостере­ження супроводжується різними роботами дітей з метою формування у них реальних, конкретних уявлень про предметний світ.

Асоціація є продуктом мислення дитини, у розвитку якого Ж.-О. Дек­ролі важливу роль відводив методу порівняння за схожістю і відмінністю. У розвитку асоціативного мислення дитини високу ефективність вияви­ла створена Ж.-О. Декролі оригінальна методика класифікування та ко­лекціонування.

«Вираженням» Ж.-О. Декролі вважав усе те, що представляє думку в зрозумілій для інших формі. Конкретною формою вираження є малюван­ня. ліплення, плетіння, вирізування.

Метод сенсорної гри спрямований на розвиток сприйняття кольору, форми, тактильно-рухових здібностей тощо.

«Школа діалогу культур» В. Біблера надає можливість кожній дитині реалізувати власну культурну позицію. Головним методом виступає діа­лог я к джерело творчого саморозвитку особистості.

Технологія раннього навчання американського дитячого лікаря і пси­холога Г. Домана грунтується на переконанні, що основи інтелекту, осві­ченості людини, життєві перспективи загалом закладаються в перші ди­тячі роки. Суть технології формування в дітей енциклопедичних знань полягає у збагаченні розуму дитини різноманітними фактами, які є ос­новою знань. Мозок використовує «базу знань». Факти, які засвоюють діти, Г. Доман вважає своєрідними «бітами знань». Наприклад, інфор­мація про мистецтво подається на картках розміром ЗО х ЗО см, чітким малюнком, схемою, репродукцією, фотографією. На зворотному боці

кожної картки розміщують пояснювальний текст, який зачитує дорос­лий:

Розділ: Мистецтво.

Категорія: Видатні художники — (10) позицій.

Біти знань (репродукції) — 10 позицій.

Пояснювальний текст — 10 позицій.

Досягнення творчого рівня розвитку особистості можна вважати най­вищим результатом будь-якої педагогічної технології. Проте існують техно­логії, в яких розвиток творчих здібностей є пріоритетною метою. Серед них чільне місце посідає ТРВЗ — теорія розв’язання винахідницьких завдань, яка ефективно сприяє розвиткові технічноїтворчості загалом і творчої осо­бистості зокрема. Створена вона російським ученим Г. Альтшулером.

Методи, які застосовують у технології ТРВЗ, розвивають такі пізна­вальні і творчі здібності дітей, як уміння встановлювати причинно-на- слідкові зв’язки, робити висновки, інтегрувати й синтезувати інформа­цію, аналізувати ситуації, передбачати наслідки, вибудовувати гіпотези, застосовувати нові ідеї та методи розв’язання завдань на практиці; здатність висловлювати оригінальні ідеї і винаходити нове; творча уява та інше. Якщо ми хочемо професійно спілкуватися з дітьми за ТРВЗ, розпочинати треба з методів активізації, які дають змогу оживити всі головні напрями роз­витку дитини (пізнавальні, емоційні, вольові), розкріпачити мислення, дати волю уяві, фантазії. Наприклад, метод фокальних об’єктів (МФО). Суть його полягає в перенесенні властивостей одного предмета на інший. Фокальними (від лат. focus — осередок) називають об’єкти, що перебува­ють у фокусі, в центрі уваги. Послуговуючись цим методом, ставлять такі завдання:

• проаналізувати художній твір або картину;

• вигадати щось нове, видозмінюючи або вдосконалюючи реальний

об’єкт;

• ознайомити дітей з чимось новим або закріпити здобуті раніше знан­ня, розглядаючи предмету незвичному ракурсі;

• скласти розповідь або казку про об’єкт, який розглядається, намалю­вати або зліпити його, використовуючи знайдені ознаки.

Дитина може зображати різними способами («яблуко, яке сміється, літає, біжить...»). Для створення творчого, оригінального, виразного об­разу дітям пропонують дібрати слова, які акцентують різні ознаки пред­мета, об'єкта, явища. Наприклад: «Білка, яка вона? Руда, пухнаста, смішна, запаслива, швидка, спритна, забавна...». Або: «Ідемо в гості, придумаємо подарунок. Яким він буде? Блискучий (ялинкові прикраси з блискучого паперу), дзвінкий (музичний інструмент, дзвіночок), кольоровий (малю­нок, картина, калейдоскоп)».

Виконайте тренінг:

♦ Придумайте «подарунок» за визначенням: «духмяний», «солодкий», «теїьшй»,

«гострий». З чого його можна зробити ?

Тема: Дерево. Яким воно може бути ? Коли воно буває таким ? Намалюйте його («тендітне», «ніжне», «зів’яле», «добре», «яскраве», «палаюче»).

Для творчого процесу важливо вміти переробляти незвичне на звичне і навпаки. Цілеспрямоване застосування аналогій суттєво підвищує ефек-

тивність творчого мислення. Наприклад, аналогія за формою (книжка — двері, плитка шоколаду, цеглина тощо), аналогія за аналогічною структу­рою (сніг — морозиво: вата — хмара), аналогія за кольором (сонце — куль- бабка, банан, лимон), аналогія за ситуацією та станом явищ і предметів (тиха година — захід сонця, свічка, що догоряє), емпатійна аналогія (від грец. етраііііа — співпереживання) полягає в ототожненні себе з об’єктом, шо розглядається («А що, якби ти перетворився на кущик? Про що ти мрієш? Про що шепочуть твої листочки?» або «Міви, що ти мурашка. Для чого ти живеш? Хто твої друзі? Що ти любиш?» Встановлення аналогій розвиває творчу уяву і збагачує зміст малюнків, образно-естетичну ви­разність.

Відтворюючи певний образ, дитина непомітно для себе розкриває ха­рактер. свої потаємні бажання, мрії, ставлення до навколишнього світу.

Опрацюйте роботу: Г. М. Страунинг. Развитие творческого воображения

дошкольников на занятиях по изобразительной деятельности. — Обнинск,

1996.

Методи музейної педагогіки — спеціальні методи залучення людини до культурною спадку за допомогою музейних скарбів та предметного світу. Головне завдання — розвиток емоційно-пізнавальної сфери дити­ни, її творчої діяльності. За висловом В. Франкла, цінностей не можна навчитися, цінності необхідно пережити. До методів музейної педагогіки належать такі:

• соціальних ролей; створення ігрових ситуацій; практичного маніпу­лювання предметами; використання асоціативних зв’язків; театралізації; самостійної пошуково-дослідницької діяльності.

Важливо, щоб педагог був не просто посередником між об’єктами му­зейної педагогіки та дитиною, а став співавтором, творчим інтерпретато­ром, провідником у світ культури. Він має ознайомити дітей з прихованим смислом і значенням предметів навколишнього світу як знаків культури, організувати цікаві бесіди («Що таке музей?», «Чому речі потрапляють до музею?», «Які бувають музеї?», «Як зародилося мистецтво?», «У майстерні первісного художника». «У майстерні первісного скульптора»), перегля­нути відеоряд, обговорити твори і спрямувати творчу діяльність.

В організації образотворчої діяльності педагог реалізує принцип здо- ров’язбереження і використовує методи арт-терапії, релаксопедії, сугес- гогіедії. Це спосіб використання всіх видів мистецтва і творчої діяльності з терапевтичними цілями, створення ситуації успіху.

Особистісно-орієнтована педагогічна технологія образотворчої діяль­ності оперує терміном «інтерактивні методи». Йдеться про методи, вико­ристання яких актуалізує усі сфери особистості, залучає всі аналізатори у процесі пізнавання світу, предметів, об’єктів, явищ (обстеження, дослі­дження, переживання, проживання, візуалізація та інше). Специфіку цієї групи методів визначає обмін думками на енергетичному фоні обміну почуттями, ставленнями, цінностями в силовому полі діалогу (дитина — краса, дитина — творчий процес, дитина — твір мистецтва, дитина — ху­дожник і таке інше). Інтерактивні методи можна розуміти як такі, що од­ночасно забезпечують розвиток образотворчої діяльності та комплексний розвиток особистості в ній.

Особливу групу утворюють діагностичні методи — бесіда, вибір, твор­че завдання, графічні тести (тести інтелекту, тести досягнень, тести креа- тивності). Наприклад, тест «Людина», «Домальовування трикутників», «Казковий ліс» та інше. Метод педагогічного спостереження за дитиною в процесі образотворчої діяльності, аналіз та інтерпретація малюнків, ви­вчення продуктів образотворчої діяльності та особливостей ставлення ди­тини до них, особливостей самооцінки активно використовує педагог (психолог дошкільного освітнього закладу).

Педагог, який володіє філософськими основами педагогічної діяль­ності, здатний створювати власні педагогічні технології, оскільки він ба­чить стратегію освіти і може визначити своє місце в ній. Він може запо­чаткувати комбінаторні нововведення яктакі, що передбачають нове кон­структивне поєднання елементів відомих методик. Крім цього, він може діяти як педагог-імпровізатор, педагог-фасілітатор (від англ. facilitate — полегшувати), сповідувати відкритість, довіру до дитини та «емпатичне розуміння».

Рекомендована література

1. Лгамирян Ж. С. Детская картинная галерея. — М., 1979. — 190 с.