5. Задоволення інтересів і потреб дитини в дошкільному дитинстві.

Дата: 2025-06-02; Просмотры: 9

Оценка:

0.00 из 5.00 — оценок

Скачиваний: 0

Скачать

6. Орієнтація на майбутні потреби і перспективи розвитку дитини.

Цікавим є те, шо в розділі «Психологічні особливості дітей трьох—п’я­ти років» висвітлюються, зокрема, проблеми обдарованості, розвитку твор­чості у дошкільнят. Зміст програми з образотворчої діяльності та програ­ми з художньої праці розкрито у блоку «Творча сфера». Програма не містить чітко визначених навчальних завдань, велике значення надається творчо­му засвоєнню дитиною всіх доступних форм матеріалу в процесі експери­ментування з ним. Образотворча діяльність розглядається як засіб творчої самореалізації дитини. Програма з образотворчої діяльності має такі підрозділи:

1. Краса навколо дитини. Враховуючи особливості становлення і функ­ціонування образотворчої діяльності у дітей, передбачено завдання, спря­мовані на збагачення зорового досвіду, естетичних почуттів дітей у про­цесі сприймання краси предметів і явищ навколишнього світу, формуван­ня естетичного ставлення до них, розвиток на цій основі різноманітних образотворчих задумів.

2. Перші сходинки у світ образотворчого мистецтва. Визначено завдання початкового ознайомлення дітей з різними видами візуального мистецт­ва - декоративно-ужиткового, графічного, живописного, пластичного, засобами їхньої художньої виразності. Розвиток умінь на елементарному рівні розуміти зміст цих творів, визначати їхній настрій, емоційно відгу­куватися на красу, одержувати задоволення від спілкування з нею.

3. Дитяча художньо-практична і творча діяльність. У цьому підрозділі розкрито поетапність організації дієвого пізнання дітьми характерних особливостей і засобів художньої виразності в різних видах образотворчої діяльності: малюванні, ліпленні, аплікації. Надається велике значення самостійному творчому експериментуванню із зображувальними матері­алами для відтворення дошкільнятами своїх почуттів, думок, настроїв, фантазії, мотивації в оригінальних власних творах.

Програмовий матеріал з розділу «Художня праця» розподілений за та­кими підрозділами:

1. Паперові вигадки. Передбачено практичне ознайомлення дітей з кон­структивними властивостями різних видів паперу і картону (отримання об’ємних форм з паперу через його жмакання, складання) та декоратив­ними (прикрашання аплікацією); опанування дітьми основних способів конструювання.

2. Іграшки дарунки природи. Визначено такі завдання: залучення дітей до багатства природних форм, кольорів і відтінків; визначення фактури матеріалу; розвиток умінь використовувати природну форму і фактуру матеріалу, бачити в ньому певний образ, підкреслювати схожість додат­ковою обробкою.

3. Іграшки з кишенькових скарбів. Метою цього підрозділу є практич­не ознайомлення дітей з властивостями різних видів залишкових матері­алів та предметів, зокрема конструктивними і декоративними; розвиток уміння використовувати старі речі та залишки різних матеріалів по-но­вому.

Також програма ознайомлює з обладнанням мистецького центру, його динамікою: зміни в центрі упродовж року, дня, передбачено врахування місцевого (регіонального) компонента; умов сільської і міської місцевості. У кінці програми подано показники засвоєння змісту дитиною до п’яти років у плані фізичного, соціально-емоційного та пізнавального розвитку.

Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у світі» (2008)

Програма розкриває зміст базового рівня дошкільної освіти і спрямо­вана на повноцінний та гармонійний розвиток особистості дитини. Про­грама містить інваріантну складову змісту Базового компонентадошкіль- ної освіти; характеризує вікові особливості соціальної ситуації розвитку, провідної діяльності та новоутворень свідомості й особистості; диферен­ціює розвивальні, виховні і навчальні завдання; класифікує розвивальне середовище як єдність природного, предметного, соціального та середо­вища внутрішнього «Я» дитини, подає її вікові особливості; висвітлює спе­цифіку розвитку дошкільняти у різних соціальних інституціях; містить ви­моги до організації життєдіяльності дитини; пропонує вікові моделі базо­вих характеристик особистості; класифікує форми активності дошкіль­няти — фізичної, соціально-моральної, емоційно-ціннісної, пізнавальної, мовленнєвої, художньої та креативної — за сферами життєдіяльності: «Природа», «Культура», «Люди», «Я сам», характеризує показники життє­вої компетентності дитини від народження до шести—семирічного віку.

Автори не виокремлюють середній дошкільний вік. Вони зазначають, що дошкільне дитинство — період, який охоплює молодший дошкільний (від З до 5 років) та старший дошкільний (від 5 до 6—7 років) вік.

У змістовій лінії «Художньо-естетичний розвиток» розкриваються вікові можливості дитини в образотворчій діяльності (починаючи з першого року життя), завдання розвитку, організація життєдіяльності, орієнтовна тема­тика занять (з другого року життя), орієнтовний перелік творів образо­творчого мистецтва для ознайомлення (починаючи з четвертого року жит­тя). Програмовий зміст цього розділу передбачає формування у дітей тех­нічних навичок роботи з різними художніми матеріалами. Разом з тим акцент у програмі перенесено з вузьких навчальних завдань на більш ши­рокі: естетичний та художній розвиток дітей засобами мистецтва, зокре­ма й українського декоративно-ужиткового, і краси навколишньої дійс­ності. У програмі подано показники компетентності, форми активності дитини за сферами життєдіяльності. Для дитини раннього віку не перед­бачено навчальних завдань з образотворчої діяльності, головне завдан­ня — її художньо-естетичний розвиток. Завдання художньо-естетичного розвитку дитини викладено за віковою градацією.

Принципово новим є те, що автори пропонують ознайомлення із зоб­ражувальними інструментами та матеріалами вже на першому році життя (гуашеві фарби, різнокольорові олівці, крейда, тонований та білий папір розміру А4, пензлі різних розмірів).

Програмові завдання з образотворчого мистецтва для молодшого до­шкільного віку передбачають навчальні завдання з декоративного, пред­метного, сюжетного малювання, аплікації, ліплення, конструювання. Відзначаючи необхідність розвитку практичної умілості, вправності дошкільняти в образотворчій діяльності, автори надають великого значен­ня організації пошукової діяльності дитини під час сприймання запропо­нованого дорослим матеріалу, самостійності у застосуванні набутих умінь у власній образотворчій діяльності дитини.

У старшому дошкільному віці (шостий, сьомий роки життя) при­діляється увага розвитку здібностей дитини до образотворчої діяльності. Передбачено формування умінь, пов’язаних з художньо-образним відоб­раженням предметів і явищ у різних видах образотворчої діяльності. Підкреслюється необхідність формування особистісної позиції під час сприйняття творів образотворчого мистецтва і в процесі образотворення; самостійного знаходження дітьми прийомів зображення за інтеграції видів образотворчої діяльності.

Для старшого дошкільного віку програмою передбачено збагачення змісту образотворчої діяльності через залучення дитини до декоративно­го дизайну, художнього оформлення побуту, оранжування з природних та штучних матеріалів. Відзначається, що виникнення вибіркового ставлен­ня старшого дошкільняти до різних видів образотворчої діяльності засвід­чує подальшу динаміку особистісного зростання дитини.

Викликає інтерес тематика занять з конструювання: «Карнавальний костюм», «Маска», «Книжечка для маленьких», «Ігрові атрибути» тощо.

Парціальні (спеціалізовані) програми

У 90-х роках XX ст. почали з’являтися так звані парціальні (галузеві) про­грами виховання і навчання дітей дошкільного віку. На відміну від інших програм, які є комплексними, парціальні спрямовані на поглиблений розвиток особистості дошкільняти з певного напряму виховання. У Росії існує велика кількість спеціалізованих програм з художньо-творчого роз­витку дошкільнят. У нашій країні до парціальних можна зарахувати ав­торську програму Н. Дернович «Ладки», яка, на жаль, не одержала на­лежної підтримки і широкого впровадження у практику роботи дошкіль­них навчальних закладів.

«Ладки». Програма формування основ гуманістично спрямованої активності особистості в дошкільному віці (1992)

Програма пропонує систему роботи з формування гуманістично-спря- мованої активності особистості дошкільняти у процесі різноманітної діяль- носп і. Ця програма загалом передбачає не спеціально організовані занят- ія, а лише різні види ігрової, пізнавально-мовленнєвої, рухової та іншої діяльності протягом усього дня в зручному і доцільному для організації місці. Програмовий матеріал згруповано у дві частини: «Виховання й роз­питок первинних потреб і формування матеріальної культури» та «Вихо­вання й розвиток вищих потреб і формування духовної культури». Особ­ливо цікавим у першій частині видається перший розділ, в якому серед інших розкриваються дуже важливі питання виховання культури спожи­вання, а в другому — завдання виховання культури пізнання, які не зна­йшли свого висвітлення в інших програмах.

У третьому розділі другої частини програми представлено завдання, зміст і діяльність з формування естетичної і художньо-творчої культури, він охоплює художньо-мовленнєву культуру, зображувальну, музичну, те­атрально-ігрову. Відповідно кожний вид діяльності передбачає сприйнят­тя, емоційний відгук, відтворення і творчість. Великої уваги автор надає саме розвиткові дитячої творчості, відзначаючи, що не можна пригнічу­вати дитячих фантазій, опускати їх до рівня дорослого. Нехай діти у своїх каракулях, у летючих хмаринках бачать образи невідомих нам предметів. Н. Дернович підкреслює, що потрібно заохочувати кожний вияв дитячої фантазії, творчості, розкривати здібності, схильності дітей до певних видів діяльності і створювати умови для максимальної їх реалізації, зокрема і через роботу в гуртках за інтересами.

У програмі кожної вікової групи в кожному розділі представлено діяльність вихователя, виховні завдання і діяльність дітей.

Завдання з конструювання поміщені в розділ «Розвиток інтелектуаль­них потреб і виховання культури пізнання» і поєднані із завданнями щодо орієнтування у просторі й часі, навчання лічби, а також із розв’язанням завдань на кмітливість.

У розділі «Розвиток потреб у красі та відображенні своїх вражень і ви­ховання естетичної культури» автор, підкреслюючи важливість захоплен­ня, творчих виявів дітей у всіх видах художньої діяльності (логіці, конст­руюванні та ін.), відзначає необхідність опанування дітьми технічних прийом і в для суто виконавської діяльності ідля створення нового. У цьо­му розділі визначено також завдання з конструювання. Вони спрямовані на створення художнього образу, експериментування, тобто маютьтворче спрямування.

У п’ятому розділі другої частини програми «Розвиток потреб у ство­ренні, перетворенні світу, в праці для інших і виховання культури праці» передбачено завдання з ручної праці (для старшої і підготовчої груп). Руч­на праця передбачає роботу з папером і картоном, з природним матеріа­лом, декоративне плетіння та роботу з тканиною. Підкреслено необхідність застосування набутих навичок у практичній діяльності: для оформлення інтер’єрів, для ігор тощо.

Розглянемо кілька російських спеціалізованих (парціальних) програм з художньо-творчого розвитку дошкільнят, зокрема й інтегровані.

.

Програма естетичного виховання дітей 2—7 років «Краса. Радість. Творчість» (2005)

Ця програма є цілісною, інтегрованою за всіма напрямами естетично­го виховання, засувана на різних видах мистецтва (музичного, зображу­вального, літературного, як класичного, так і народного, театрального) і реалізується різними засобами (природа, естетично розвивальне середо- ііишє, художньо-творча діяльність: музична, зображувальна, художньо- мовленнєва, театралізована), творами мистецтва (як класичного, так і народного). Дитина відчуває позитивні емоції, на основі яких і виника­ють більш глибокі почуття: радість, захоплення.

Програма спрямована на розвиток дитини, який автори розуміють як залучення до здорового способу життя внаслідок різнобічного виховання (розвиток різних рухів; зміцнення м’язів; розуміння дітьми зв’язку краси рухів з правильним виконанням фізичних вправ і таке інше). Велику увагу приділено сенсорному вихованню, розвитку сприйняття (зорового, слу­хового, тактильного, кінестетичного), перцептивних дій, збагаченню сен­сорного досвіду як основи пізнання тих властивостей предметів і явищ, які діти передаватимуть у своїй творчості.

Програма побудована на основі навчання, яке має розвивальний ха­рактер і спрямоване на естетичний, моральний та інтелектуальний розви­ток дітей. Програма є інтегрованою і передбачає взаємозв’язок і взаємо­проникнення різних видів мистецтва і художньо-творчої діяльності дітей.

Особлива увага в програмі звернена на такі принципи, як народність, культуровідповідність, взаємозв’язок естетичного виховання з інтелекту­альним і моральним, індивідуальний підхід, наступність в естетичному вихованні дітей дошкільного і молодшого шкільного віку.

Програмовий зміст викладено за розділами: «Мистецтво в житті дити­ни», «Естетичне розвивальне середовище», «Краса природи», «Знайомство з архітектурою», «Література», «Зображувальна діяльність», «Музична діяльність», «Творчість».

Цікавими видаються розділи «Знайомство з архітектурою» та «Довкіл­ля і творчість». Особливості ознайомлення дітей дошкільного віку з мис­тецтвом архітектури на цей час не повністю розкриті в методичній літера­турі, і розділ буде, безперечно, корисний для вихователів дошкільних за­кладів. У розділі «Довкілля і творчість» акцент зроблено не лише на орга­нізації самостійної художньої діяльності, а й на розвиткові здатності до засвоєння і перетворення навколишнього простору.

Художньо-екологічна програма з образотворчого мистецтва

для дитячих дошкільних закладів та навчально-виховних комплексів «Природа і художник» (2006)

Програма спрямована на формування цілісних уявлень про природу як живий організм і художню культуру як частину культури духовної, на залучення до світу мистецтв, загальнолюдських і національних цінностей через власну творчість дітей і засвоєння художнього досвіду минулого.

Відзначаючи, що унікальність рідної культури можна пізнати і відчути в порівнянні із загальнолюдськими цінностями, автори обгрунтовують основний принцип побудови програми — «діалог культур».

Програма розрахована на чотири роки (друга молодша, середня, стар­ша і підготовча до школи групи). Система художньо-творчих завдань має концентричний принцип побудови: кожний новий ступінь вбирає в себе основний зміст попередніх, розкриваючи його на новому рівні складності.

Особливістю програми є блоково-тематичне планування. Основні роз­діли групуються навколо однієї теми. Зміст кожного року грунтується на чо і ирьох темаїичних блоках: «Світ природи», «Світтварин», «Світлюди­ни», «Світ мистецтва». Авторами передбачена гнучкість у виборі тем за у подоба н н я м в ихователя.

Перший блок — «Світ природи». Зображення за допомогою найрізнома­нітніших художніх матеріалів (серед яких гуаш, акварель, вугілля, сангіна, соус, пластилін, туш, кольоровий папір тощо «одухотворених» образів неба, землі, дерев, трав, квітів, овочів, фруктів і таке інше). Знайомство з пейза­жем і натюрмортом, творами декоративно-ужиткового мистецтва тощо.

Другий блок — «Світ тварин». Зображення за допомогою різних художніх матеріалів одухотворених образів птахів, риб, ссавців, комах, диких і до­машніх тварин. У цьому блоці передбачено знайомство дітей з анімалі­стичним жанром.

Третій блок — «Світ людини». Зображення за допомогою різних художніх матеріалів одухотворених образів людей (члени сім’ї, люди різного віку і т. ін.), світу фантазіїі захоплень людини, костюмів, транспорту, архітекту­ри і таке інше. Знайомство з творчістю казкових ілюстраторів, а також ху­дожників, які працюють в портретному, побутовому та історичному жанрах.

Четвертий блок — «Світ мистецтва». Зображення за допомогою різних художніх матеріалів сюжетів на теми літературних, музичних і театраль­них творів. Знайомство з творами живописців, графіків, скульпторів, ар­хітекторів, дизайнерів, роботами народних майстрів світового і вітчизня­ного мистецтва.

Система художньо-творчих завдань для кожної вікової групи розрахо­вана на одне заняття на тиждень, але якщо педагог проводить два чи три заняття, то розширення програмового матеріалу здійснюється за рахунок виконання завдань за запропонованою темою різноманітними художні­ми техніками.

Розв'язуючи основні виховні завдання, педагог формує в дітях такі риси особистості, як уміння одухотворювати живу і неживу природу; здатність ідентифікувати себе з предметами твору; відчувати характер та мінливість природних явищ, виражати своє ставлення до них у пейзажних настроях; готовність емоційно переживати образну форму зразків образотворчого мистецтва та ін.

Серед завдань передбачено сприяння самореалізації дитини в різних видах художньоїтворчості, стимулювання прагнення бути оригінальною у виборі сюжету; використання адекватних засобів виразності (наприк­лад, колір, об’єм) для здійснення свого задуму.

Вирішення наступного завдання — навчання способів діяльності — орі­єнтує педагога на формування умінь і навичок, необхідних для здійснення творчих задумів у різних видах художньої діяльності: зображувальної (гуаш, акварель, пастель, воскові крейдочки, сангіна, вугілля, туш, перо, паличка, фломастери та ін.); конструктивної (пластилін, глина, білий, кольоровий папір, природні матеріали і т. ін.); декоративної (створення і прикрашання предметів декоративно-ужиткового значення та їхніх ескізів).

Розв’язання завдання — повідомити на доступному для дитини рівні знань про історію мистецтва, про способи формотворення різних національних культур, залучення до регіональної і світової художньої культури — передба­чає організацію навчально-виховного процесу за принципом «цікавого спілку­вання» з використанням евристичних методів викладання. При цьому є важ­ливою готовність дітей прилучатися до діалогу з педагогом та ровесниками.

Серед російських спеціалізованих програм є такі, що передбачають організацію додаткової освіти; серед них — «Програма художньо-естетич­ного циклу для дітей від трьох до семи років» з додаткової дошкільної осві­ти «Живий світ образів» (автори Р. Казакова, JL Данильова, Н. Щербакова та ін.); «Програма з малювання, ліплення, аплікації з дітьми 4—7 років» (ав­тор Г. Швайко); «Програма малювання і ліплення» (автор О. Григор’єва).

Обгрунтовуючи необхідність створення різних комплексних і спеціа­лізованих програм, сучасні педагоги і психологи стверджують, що відмо­вилися від освіти, заснованої виключно на «підготовці дитини до школи». Головним завданням дошкільної освіти вважають створення умов для гар­монійного розвитку дитини, розкриття її особистісних рис відповідно до потенційних можливостей, характерних для кожного вікового етапу.

Сьогодні кожний дошкільний навчальний заклад має право вибору програми виховання і навчання дітей. Це дає дошкільним працівникам великі можливості для творчості та пошуку найбільш оптимальних спо­собів виховання дитини, зокрема її естетичного та художнього розвитку. Працюючи за сучасними програмами, вихователі мають можливість ви­користовувати різні підходи до навчання дітей на заняттях з образотвор­чої діяльності: традиційні (набуття дитиною технічних умінь і навичок) і творчі (дорослий не навчає, а лише акцентує увагу дитини на відчуттях, емоціях, почуттях, інтегрує різні види дитячої діяльності, виявляє ініціа­тиву щодо вигляду матеріалу, чергування тем, занять).

3.3. Організація особистісно-розвивального середовища для образотворчої діяльності

Сучасний особистісно-орієнтований підхід уможливив зміну стерео­типів організації образотворчої діяльності дошкільнят.

Вихідні положення про організацію середовища, сприятливого для розвитку дитини в образотворчій діяльності:

• розвиток особистості відбувається в умовах діалектичного зв’язку свідомості і діяльності;

• особистісно-орієнтоване навчання передбачає організацію діяльності, яка надасть їй статусу чинника та середовища розвитку усіх сфер особис­тості;

• образотворча діяльність виступає поліфункціональним модулем со­ціалізації дитини, гармонізації нею своїх стосунків із соціумом;

• усі діти від народження здатні до художнього світосприймання: чут­тєве (естетичне) переважає над розумовим — саме це є підгрунтям есте­тичного розвитку;

• художньо-естетичний розвиток дитини в період дошкілля допомагає природному й успішному входженню її в соціум та інтеграції з ним;

• поняття «художньо-естетичнийрозвиток» інтегрує інтелекті почуття, раціональне й емоційне; передбачає розвиток художнього світобачення, залучення до світу мистецтва та розвиток художньо-творчих здібностей.

Дитина успадковує генетичну програму розвитку. Йдеться про задатки, які створюють передумови для формування і розвитку різних індивіду­альних здібностей та характеристик. Які з цих важливих характеристик дістають фактичний розвиток залежить не лише від задатків індивіда, а насамперед від умов його життя і діяльності.

Для розвитку дитини необхідне середовище. Важливо не просто констату­вати цей факт, а з’ясувати, що треба розуміти під середовищем дитини і як воно впливає на її розвиток.

Поняття <*середовище» має дуже широкий і різнобічний зміст. Воно охоплює всю сукупність зовнішніх обставин, з якими пов’язані життя і розвиток певного індивіда.

Природне середовище виступає формою існування краси, пошуковим полем дитини, джерелом ідей та задумів для образотворчої діяльності.

Навколишнє предметне середовище, культурна спадщина, твори мистец­тва також є формою існування краси, полем пізнавальної активності ди­тини, стимулятором образотворчої діяльності.

Середовищем дитини є насамперед свідомі люди, що оточують її, піклу­ються про неї, створюють умови для її життя та розвитку, організують діяльність. Суспільне життя людей, їхні відносини, культура, ідеологія ста­новлять інформаційний простір дитини, транслюють дитині інформацію про красу людських стосунків, творчої праці, життєтворчість як спосіб жит­тя, презентують зразки для наслідування, досвід художньої праці та інше. Психолог Г. Костюк писав, що аби виховати людей з новими властивостя­ми свідомості, почуттів і волі, потрібні люди, які вже мали б ці властивості. ♦ Прочитайте роботу Г. Костюка «Про роль спадковості, середовища і вихо­вання в психічному розвитку дитини». Спробуйте обґрунтувати з позиції

вихователя і дітей такі положення:

• середовище не є незмінним, воно змінюється через практичну діяльність людей;

• люди не становлять автоматичний продукт середовища;

• об 'єктивно те саме середовище дуже часто має різний віьшв нарізних дітей.

Сучасний філософський погляд на середовище грунтується на ро­зумінні його як системи, що містить різноманітні зв’язки предметного та особистісного характеру.

Середовище дошкільного освітнього закладу, в якому перебувають ди­тина і дорослі (вихователь, психолог, інші співробітники закладу) має бути організоване таким чином, щоб не тільки просторово-предметно «обслу­говувати» навчальну зображальну діяльність, а й стимулювати її трансфор­мацію в образотворчу.

Образотворча діяльність є емоційним, інтелектуально-естетичним про­цесом (адже супроводжується активним мисленням, роботою уяви і фан­тазії, особливим натхненням), на відміну від зображальної діяльності, яка переважно є механічною, репродуктивною і грунтується на роботі пам’яті («запам’ятай — відтвори»). Для виникнення образотворчої діяльності потрібні стимули’.

• професіоналізм педагога, його енергетика, компетентність у галузі образотворчого мистецтва, чутливість до краси, ступінь володіння різни­ми видами художньої практики, творчий підхід до використання зобра­жувальних матеріалів і технік; глибоке розуміння внутрішнього світу ди­тини, феномена дитячої творчості, володіння педагогічними технологія­ми (способи та форми організації дітей, форми та методи спілкування тошо);

• організація середовища дошкільного освітнього закладу за принци­пами: культуровідповідності, полікультурності, поліхудожності, приро- довідповідності, емоціогенності, стабільності — динамічності, відкритості — закритості, випадковості, проблемності, довіри, діалогу і таке інше;

• наповненість середовища творами мистецтва, потрібною кількістю та різноманітністю якісних зображувальних матеріалів, обладнання;

• синтез і взаємодія мистецтв: активне залучення музики, театрально­го мистецтва, циркового, літературного, фотомистецтва, хореографії та балету до основних видів художнього мистецтва (живопис, графіка, скуль­птура, архітектура, декоративне мистецтво), які визначають зміст діяль­ності дітей, виступають засобами стимулювання образотворчоїдіяльності;

• особа художника-творця, якщо вона презентується дитині як зразок для наслідування креативної поведінки, модель творчого процесу.

Психолог Л. Виготський зазначав, що людина розвивається як осо­бистість, вростаючи в життя свого суспільства, його культуру, в систему суспільних відносин. Гармонійне середовище має дві необхідні характе­ристики: прийняття і стимулювання. Прийняття дитини такою якою вона є. Визнання її індивідуальності і стимулювання творчих виявів.

У Концепціїдошкільної освіти та іі Базовому компоненті підкреслено, що світ дорослих має стати простором комфортного оточення світу дити­ни, її дитинства.

Головне гармонізувати середовище як життєвий простір, усередині якого дитина набуватиме звички мислити, міркувати, вивчати свої внутрішні сили і можливості; експериментувати з матеріалами; у якому вона визначатиме свої стосунки зі світом, досягатиме життєдайного діа­логу, оволодіє способами креативної поведінки і навчиться користуватися цим середовищем для саморозвитку і самозбереження (див. кольор. вкл., мал. 73—76).

Середовище має забезпечити дитині:

• відчуття психологічної захищеності, довіри до світу, радості існування;

• розвиток її індивідуальності (знання, навички та вміння виступають не метою, а засобом повноцінного розвитку особистості, рівнем особис­тої культури);

• інтелектуально-естетичний розвиток;

• можливість самовираження, саморозвитку в образотворчій діяльності;

• соціальну адаптованість (гармонізацію стосунків із соціумом).

Структурна модель художньо-естетичного середовища може бути презен­тована двома пластами: просторово-предметним і духовно-емоційним. Пер­ший пласт— предметний, матеріалізований, другий — духовний, особис- тісний, оцінювальний, побудований на діалозі, спілкуванні педагога з дитиною, дитини з мистецтвом та красою.

«Художня частина» середовища формується наповненням його твора­ми мистецтва (репродукції різних видів і жанрів мистецтва), зображаль­ними матеріалами та обладнанням для занять художньою практикою. Вони «матеріалізують» для дитини мову мистецтва.

Пригадайте зображальні матеріали та обладнання, якими користують­ся художники в різних видах мистецтва, упорядкування майстерні. Ця інформація міститься в Модулі 1.

Найнеобхіднішими в образотворчій діяльності дітей є олівці, фломас­тери, фарби (гуаш і акварель), воскові крейдочки, пастель, сангіна, ху­дожнє вугілля, пензлі, палітра, губка; папір різних форматів, кольорів та відтінків, різної цупкості і текстури, картон, фольга, клей, скотч, ножиці,

нитки, мотузки. Для колажів у пригоді стануть старі журнали, картки, ре­продукції, фотографії. У декоративній творчості використовують ткани­ни. глину, пластилін, спеціальне тісто, віск. Дитячу творчість стимулює природний матеріал: камінці, мушлі, коріння, кора тощо; викидний ма­теріал: клаптики тканини, коробки, баночки та інше.

На інтегрованих заняттях можуть знадобитися грим, костюми, музичні інструменти тошо.

Кожен зображальний матеріал задає певний діапазон можливих спо­собів дій з ним, стимулює дитину до різних видівдіяльностііпевноюмірою дає змогу педагогу керувати її активністю.

♦ Проаналізуйте зміст художньої освіти за чинними програмами доиікілля, спробуйте самостійно здійснити добір змісту з теорії та практики обра­зотворчого мистецтва (Модуль І). Доберіть твори мистецтва для оформ­лення приміщення дошкільного закладу і твори для обговорення з дітьми. Оз­найомтеся з навчальними посібниками:

• Система естетичного виховання в дитячому садку/За ред. Н. О. Ветлу- гіної. — К., 1977. — Ч. 5. Художнє оформлення та обладнання дитячого садка.

• Игрушки и пособия для детского сада (оборудование педагогического про­цесса) / Под ред. В. М. Изгаршевой. — М., 1982.

♦ Складіть перелік обладнання для занять образотворчою діяльністю (малю­вання, ліплення, декоративна та архітектурна діяльність).

ПepeгJlяньme журна/ги «Дошкільне виховання». — 2002. — № 10, 11. «Естетична частина» середовища забезпечується позицією педагога,

його професійністю та естетичною культурою, розумінням краси і форм її існування, компетентністю у галузі мистецтва та художньої діяльності, умінням створити емоційний фон для розгортання образотворчої діяль­ності.

Художньо-естетичне середовище дошкільного закладу є структурним елементом освітнього простору і містить потенціал для творчого самороз­витку особистості в період дошкілля. Середовище забезпечує інтелекту­ально-естетичний розвиток, актуалізує усі сфери особистості і природно стимулює образотворчу діяльність.

Модель особисгісно-орієнтованого середовища для розвитку образотворчої діяльності:

• Природа і соціум.

• Дошкільний заклад — територія краси (будівля, ділянка дошкільного закладу, інтер’єр).

• Обладнання та устаткування педагогічного процесу (заняття образо­творчою діяльністю, самостійною художньою діяльністю).

• Стиль стосунків у колективі дошкільного закладу в системах «дорос­лий—дорослий», «дорослий—дитина», «дитина—дитина».

• Концепція та програма з образотворчого мистецтва (інтеграція ху­дожньо-естетичного світосприймання, залучення до світу мистецтва і ху­дожньої практики, стимулювання художньої творчості).

• Педагогічна технологія образотворчої діяльності (форми особистіс- но-розвивального спілкування педагога з дитиною, методи і прийоми осо- бистісного розвитку та стимулювання образотворчої діяльності).

Предметом проектування середовища виступають не окремі знання, художні вміння і навички дитини, а умови саморозвитку універсальної здатності людини — естетичного світобачення.

Спрямованість професійної діяльності педагога:

• розвиток естетичного світосприймання;

• ознайомлення дітей з творчим процесом художника, художнім тво­ром, динамікою його змісту;

• допомога в оволодінні засобами побудови взаємодії з естетичним об­разом;

• створення умов для творчого використання дітьми цих засобів під час сприймання нових образів.

Головні вимоги до організації предметного середовища:

• воно має надавати дитині певний ступінь свободи;

• впливати на світовідчуття, самопочуття, формувати образ людини;

• середовище має бути доцільним, зручним, гармонійним, інформа­тивним;

• створювати образ процесу творчості;

• налаштовувати на емоційно-позитивний лад;

• забезпечувати гармонійні стосунки між дитиною та предметним світом.

Завданням професіонала галузі дошкільної освіти є моделювання со- ціокультурного просторово-предметного художньо-естетичного середо­вища. яке дасть змогу дитині виявляти творчі здібності, пізнавати спосо­би образного відтворення світу і мови мистецтва, реалізувати пізнаваль­но-естетичні і культурно-комунікативні потреби у вільному виборі.

Предметно-просторове середовище є «творчою ареною», на якій дитина може подолати невпевненість, нерішучість і запалитися іскрою творчості.

Приміщення має відповідати санітарно-гігієнічним нормам (наприк­лад, вимогам до освітлення, температурного режиму), бути комфортним (студія, приміщення універсального призначення).

Художня студія (постійне приміщення або групова кімната) має бути досить просторим і затишним приміщенням, складатися з кількох умов­них секторів:

• Робочий сектор: місця (стіл та стілець, мольберт, етюдник) для інди­відуальної творчості; столи для колективної роботи у малих групах. Стіл (шафа) для зображальних матеріалів та засобів; пісочниця, місткість з гли­ною та інше.

• Чистий сектор: коло зі стільців, ширма створюють простір для групо­вої комунікації та обговорення творів мистецтва і зображальної продукції.

• Вільний від меблів сектор з покриттям підлоги для танців, драмати­зацій, рухів, ігор, театралізацій.

• Персональне місце педагога, осторонь від поля зору дітей (персональ­ний мольберт, набір зображальних матеріалів).

• Сектор для організації виставок дитячої творчості (стіна для зобра­жальних робіт; стіл, стелаж, полиці для композицій із глини, природного матеріалу).

• Колекційний сектор: місце зберігання індивідуальних альбомів, файлів, панок «художників», зразків творів мистецтва; робіт педагога, дітей.

У дошкільному закладі можна створити «галерею мистецтв», «україн­ську світлицю», «майстерню народних ремесел», «музей» та ін., влаштува­ти «ляльковий дім» (коробки стануть «квартирами»), «райські куточки», «ку­точки краси» тощо. Фантазія, творчість і професійність дорослих мешканців дитячого садка є запорукою щастя, успішності, довіри і творчості дітей.

Принципи організації середовища для особнстісного розвитку дитини в образотворчій діяльності:

• принцип стимулювання дослідницької діяльності та активності дити­ни. Стимулювальними чинниками є ситуації вибору, незавершеність образу, проблемність, несподіваність презентованого образу, творчий проект тощо;

• принцип задоволення потреби в культурно-ціннісному пізнанні, пе­ретворенні, переживанні. Освітнє середовище інтегрує світ природи, мис­тецтва. людини як форми існування Краси, яку дитина пізнає, сприймає і відображає за допомогою різних способів художньої практики;

• принцип творчо-гуманістичної спрямованості забезпечує обов’язко­ве отримання дитиною (внаслідок взаємодії із середовищем) продукту (ду­ховного — образ «Я» чи матеріального — малюнок, зліпок тощо), який ха­рактеризується творчими елементами: уявою, фантазією, «відкриттям», осяянням, самооцінкою і т. ін., або оригінальністю, корисністю, новиз­ною. З другого боку, цей принцип створює умови для вияву різнохарак­терних стосунків (дружніх, гуманних, ділових, партнерських, співробіт­ництва співтворчості тощо);

• принцип свободи і самостійності дає змогу дитині самостійно визна­чити власне ставлення до елементів середовища: сприймати, наслідувати, комбінувати, створювати, перетворювати; самостійно обирати мету, ви­значатись у мотивах і способах діяння, у подальшому використанні про­дукту цього діяння та самооцінці;

• принцип інтегративності визначає взаємодію аналізаторів (зорового, слухового, тактильного, нюхового, смакового) у розвитку естетичного сприймання та розуміння краси, інтелектуально-естетичного сприйман­ня гвору мистецтва. Водночас цей принцип визначає взаємодію мистецтв: зорових, слухових, мовленнєвих; «дитячого» і «дорослого» мистецтва; цілісності твору та його частин; змісту і мови мистецтва, сприймання ми­стецтва та спільної творчої діяльності педагога і дитини, дитини і дитини, дитини і продуктів культури; спеціально організованої (навчальної) і вільної діяльності дитини;

• принцип діалогу реалізує різнохарактерні та різнорівневі діалоги: діа­лог культур, діалог мистецтв, діалог сфер зовнішнього світу (природи, людини, предметів), діалог тем і мови різних мистецтв, діалог дитини і мистецтва, внутрішній діалог дитини із власним «Я», з квазі-суб’єктом (художником, елементом твору і т. ін.);

• гуманітарний принцип відображає у змісті середовища світ людини, її зв’язки і стосунки із зовнішнім світом, допомагає розкритися сутнісним силам дитини;

• принцип емоціогенності передбачає насиченість середовища елемента­ми. які допомагатимуть дитині гармонізувати стосунки із соціумом, досяга­ти позитивної налаштованості щодо світу, відчувати і виражати задоволення від спілкування з Красою, творчого процесу та його результату'. Гра кольорів, світла, музичні ефекти, дизайн помешкання та обладнання для художніх за­нять, майстерність педагога у різних формах спілкування і т. ін. сприяють вихованню культури емоцій і стимулюють образотворчу діяльність;

• принцип поліхудожності в організаціїособистісно-орієнтованого се­редовища розвитку образотворчої діяльності забезпечує інтеграцію видів мистецтва і видів художньої практики;

• принцип стабільності—динамічності забезпечує не перебування ди­тини в середовищі, а її зростання разом з ним; дитині надається можливість змінювати, перетворювати середовище відповідно до своїх бажань, задумів, настрою; кожна дитина має право на персональну територію. До того ж здатність предметно-просторового середовища до різноманітних, часом несподіваних трансформацій, стимулює творчу активність;

• принцип дистанції передбачає організацію спілкування педагога з дитиною, розглядання творів мистецтва, художні спостереження і визна­чає демократичний стиль спілкування як відповідний особистісно-орієн- тованій моделі освіти.

Художні екскурсії, спостереження, споглядання, занурення, розглядан­ня, «входження у картину», ідентифікація з об’єктом, метод фокальних об'єктів являють собою приклади різних варіантів «дистанції» між дитиною та об’єктом, предметом, явищем у процесі його вивчення і сприймання нею.

Під час спілкування в системі «педагог—дитина» педагог може зміню­вати дистанцію між собою і дитиною (бути вище над дитиною, нижче, «на рівних», «очі в очі» та ін.) залежно від ситуації, яка склалася; від педагогіч­ної мети та інше.

У створеному середовищі в ході образотворчої діяльності розгортається поетапний процес комплексного розвитку особистості. Він складається з:

• формування і розвитку здатності художнього світобачення;

• введення у світ мистецтва і художньої практики, залучення до діало­гу з творами мистецтва, з художником, матеріалами;

• природного самовираження в образотворчій діяльності.

Ми з вами бачимо, що процес особистісного розвитку відповідає філо­софській теорії, згідно з якою процес пізнання дійсності відбувається «від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього — до практики». Образо творча діяльність є результатом особистісного розвитку і водночас середовищем розвитку дитини як особистості, чинником її соціалізації.

3.4 Форми організації образотворчої діяльності

Форми організації роботи з образотворчої діяльності в умовах повсякденного життя

Особистісно-розвивальне спілкування педагога з дитиною спрямовуєть­ся на розвиток свідомості дитини та залучення її до художньої практики. Художня практика розгортається у формі зображально-образотворчої діяль­ності. Особливістю зображальної діяльності є навчання дітей основ і прин­ципів зображення предметів, об’єктів, явищ та оволодіння узагальненими способами дій під час зображення, наприклад, дерев, будинків, транспорту тошо. Дітей навчають грамотно і свідомо користуватися приладдям: мольберт, станок для ліплення, ножиці, клей, олівці, фломастери, пензлі тошо. Зображальні навички виступають важливою умовою трансформації зображальної діяльності в образотворчу. Її головною ознакою є вміння творчо користуватися навичками і діяти в ситуаціях вибору ідеї, формування заду­му, вибору зображального матеріалу, способу зображення, виражальних за­собів (колір, форма, композиція, ритм, динаміка, декор та інше).

Отже, художня практика має дві форми: навчання і творчість.

Ступінь свободи дитини в образотворчій діяльності зумовлений також і формою спілкування педагога з дитиною, педагогічною технологією, сти­лем спілкування, змістом навчальної програми, засобами, які обирає пе­дагог і таке інше.

Розвиток художньої діяльності як образотворчої зумовлений ознайом­ленням дітей з образотворчим мистецтвом, його видами та жанрами, осо­бою художника, особливостями творчого процесу майстра. Ідентифіка­ція дитини з художником («Я—художник») створює умови для організації навчальної і творчої діяльності у формі гри («Гра в художників») та дає змогу проводити заняття у формі «творчої майстерні», «майстерні художника».

Не менш важливою умовою розвитку образотворчої діяльності є роз­виток естетичного ставлення дитини до природи, культурного спадку (пред­метного світу і творів мистецтва), інших людей, до самоТ себе та до продукту власної художньої практики. Дитина починає усвідомлювати факт існування краси у всіх сферах життєдіяльності (за Базовим компонентом дошкіль­ної освіти). Педагог має транслювати дитині психологічну установку, на­приклад: «Усе, що бачиш, відчуваєш, ти можеш намалювати або відтвори­ти за допомогою різних матеріалів і технік».

Отже, ми виокремили ті сфери життя, до яких плануємо виховувати естетичне ставлення — це природа, побут, праця, суспільні події та яви­ща, мистецтво. Життя ж у дитячому садку вкладається в конкретніші фор­ми: повсякденна життєдіяльність, навчальна діяльність, самостійна худож­ня діяльність. Ці форми мають забезпечувати реалізацію програми вхо­дження дітей у світ мистецтва та інтеграцію з ним : розвиток естетичної свідомості й залучення до художньої практики, реалізація потреби у само­вираженні та самоствердженні, гармонізація із соціумом.

Розвиткові образотворчої діяльності сприяє спілкування з природою в повсякденному житті у формі «живого споглядання», активної взаємодії дитини з об’єктами та явищами природи («пошуки краси», «перетворен­ня природних матеріалів», ігри-експериментування з піском, снігом, во­дою тощо). Діти навчаються помічати, розуміти і відтворювати гру та мінливість кольору в природі, спостерігати будову, поведінку, вигляд тва­рин, комах і т. ін. Таку роботу можна організувати на прогулянках, у про­цесі праці на природі. Художні спостереження довкілля, екскурсії з ху­дожньо-естетичним змістом виступають формами спілкування, які пере­дують образотворчій діяльності. Вони збагатять дитячі задуми в різних видах художньої практики: малюванні, ліпленні, архітектурній і декора­тивній, якщо педагог здійснить грамотне супроводження, спрямує «діа­лог» дитини з красою природи, спонукатиме до перенесення вражень у малюнки, зліпки, архітектурні макети, декоративні роботи.

Розвиток образотворчої діяльності зумовлений формою і ступенем ес­тетичного ставлення до образотворчого мистецтва, його творів та до ху­дожника як творця дивосвіту краси. Формами особистісно-розвивально- го спілкування педагога з дитиною є спільне розглядання творів мистецт­ва, організація виставок та експозицій творів мистецтва, екскурсії до му­зею, картинної галереї, виставкового залу, художньо-дидактична та сюжетно-рольова гра («Художній салон», «Екскурсоводи на виставці кар­тин», «У майстерні художника, скульптора», «Подорож у картину»), орга­нізація свят і таке інше. У педагогічній технології використовується фено­мен наслідування зразка креативної поведінки художника. Дитина засвоює культурний досвід саме через наслідування насамперед авторитетного до­рослого. Професійність педагога полягає саме в тому, щоб зацікавити дітей творчою особистістю художника, викликати бажання наслідувати його у способах пошуку задуму та його реалізації, досягання образно-естетич­ної виразності продукту, виходити на власний рівень творчості. У сприй­манні творів мистецтва головна увага приділяється розвитку абстрактно­го, образного мислення, уяви, фантазії. Педагогу важливо зрозуміти, що «художник може допомогти» дитині творчо оволодіти способами худож­ньо-естетичного пізнавання світу та способами художньої практики. Ми­стецтво в особистісно-орієнтованій педагогічній технології образотвор­чої діяльності є засобом інтелектуально-естетичного виховання, чинни­ком комплексного розвитку особистості, стимулятором творчих здібнос­тей, ініціативи, самостійності, соціалізації. Мистецтво має посідати значне місце не лише на заняттях, а й поза ними.

У повсякденній життєдіяльності педагог організує «пізнавальні», «технічні», «творчі» хвилини, метою яких є збагачення інтелектуально- естетичних вражень, вправи на закріплення та уточнення навичок зобра­ження, підтримка позитивної налаштованості на світ, арт-терапія тощо.

Самостійна образотворча діяльність (СОД) та її організація

Особливою й унікальною формою організації образотворчої діяльності в дошкільному навчальному закладі є самостійна образотворча діяльність. Вона розгортається у вільний від занять час за ініціативою дітей і має ви­сокий ступінь свободи дитини у виборі теми, матеріалів, видів, художньої практики, початку та завершення роботи.

Позиція педагога полягає у непрямому керуванні нею. Що це озна­чає?

• Педагог забезпечує дітям можливість набуття багатства та різноманіт­ності зовнішніх вражень і транслює психологічну установку на перене­сення їх у різні види художньої практики, формує мотиви самостійної твор­чості («Готуємо сувеніри, подарунки, сюрпризи», «Готуємося до свята», «Прикрашаємо інтер’єр, помешкання», «Закликаємо весну», «Готуємо виставку»).

Педагог створює умови для виникнення самостійної художньої діяль­ності. Він організує сприятливе інформаційне та предметно-просторове ссрсдовище, піклується про наповненість його стимулювальними мате­ріалами (предмети і репродукції творів мистецтва, різноманітність і якість зображального матеріалу; зразки творчої продукції вихователя, дітей, батьків, альбоми для розфарбування тощо), забезпечує змінність матері­алів та їхню доступність для користування.

• Педагог пропонує дітям нові, цікаві форми організації самостійної художньої діяльності: ігрові, розважальні, гурткові, студійні, клубні (про­понує об'єднатися за інтересами, навколо улюблених тем та видів худож­ньої практики).

• Педагог може визначити свою участь у самостійній художній діяль­ності дітей як споглядач, спостерігач, співучасник, автономний викона­вець, співавтор, організатор, порадник, консультант.

Самостійна художня діяльність не є навчальною. Вона швидше є ре­зультатом навчання, показником ефективності педагогічної технології. Спостерігаючи хід самостійної художньої діяльності та продукти дитячої творчості, педагог має можливість:

• здійснити діагностику особистості, окремих її сфер (наприклад, ко­мунікативної, емоційної, соціальної і т. ін.), внугрісімейних стосунків, образу «Я»-дитини, рівня зображальних та образотворчих досягнень;

• зробити корекцію педагогічної технології образотворчої діяльності у напрямі її особистісно-розвивальної орієнтації;

•зробити крок до розуміння внутрішнього світу дитини і досягти діа­логу з нею.

Аналіз змісту процесу та результату самостійної художньої діяльності дітей допомагає педагогу визначити характер і зміст навчання, пізнаваль­ної діяльності на заняттях.

♦ Спробуйте сформулювати мету і завдання для педагога в самостійній ху­дожній діяііьності дітей.