Докладніше: Королівство Галичини та Володимирії , Тернопільський край та Кременецький повіт

Дата: 2025-05-25; Просмотры: 4
Оценка:
0.00 из 5.00 — оценок
Скачиваний: 0

Палац графа Бадені в Коропці

З 1772 року більша частина території області була приєднана до Габсбурзької монархії як частина Королівства Галичини і Лодомерії. У 1793 році північні (волинські) райони Тернопільщини, які після розподілу 1772 року залишилися у складі Речі Посполитої, були передані Російській імперії.

Під час Наполеонівських війн за Шенбруннським договором від 14 жовтня 1809 року Російській імперії було передано територію Галичини на схід від лінії смт Залізці — місто Зборів і річка Стрипа. Указом російського імператора Олександра I 15 червня 1810 року тут створено адміністративно-територіальну одиницю — «Тернопільський край» із центром у місті Тернополі, який отримав статус окружного міста. Після Віденського конгресу влітку 1815 року Тернопільський край повернено Австрійській імперії.

1848 року усіх селян Галичини було звільнено від кріпацтва. На честь цієї події у багатьох селах краю були встановлені пам'ятні хрести, декотрі з них збереглися донині. У підросійській частині області подібну реформу було проведено тільки в 1861 році.

Українська революція[ред. • ред. код]

Докладніше: Західно-Українська Народна Республіка , Чортківська офензива та Пацифікація у Галичині 1930

З початком Першої світової війни тисячі юнаків з Тернопільщини зголосилися до лав Леґіону Українських Січових Стрільців. У краї відбулися важливі для перебігу війни битви на горі Лисоні та над річкою Стрипа поблизу села Семиківці[72].

Після Листопадового чину 1918 року на галицькій території Тернопільщини утворено Тернопільську область ЗУНР[73]. Після поразки українських сил у Львові, (внаслідокБитви за Львів), столицю нової держави перенесли до Тернополя[74], а після польської окупації Тернополя — до Станіслава (сучасний Івано-Франківськ). З 7 по 28 червня 1919 року в ході Чортківської офензиви Українській Галицькій Армії вдалося ненадовго відвоювати південь Тернопільщини від поляків, проте до кінця липня 1919 року вся територія краю була остаточно окупована Польщею. У Чортківській офензиві відзначився Жидівський курінь (командир — поручник Соломон Ляйнберг), котрий воював на боці ЗУНР головно на території Скалатського та Збаразького повітів. Сформований з місцевої єврейської міліції він налічував до 1200 вояків[75].

Під час польсько-російської війни від 1 серпня до 21 вересня 1920 на захопленій Червоною армією території Галичини існувала маріонеткова держава — Галицька Соціалістична Радянська Республіка зі столицею у місті Тернополі.

Польський період[ред. • ред. код]

21 вересня об'єднана польсько-українська армія відсунула на схід останні на Тернопільщині більшовицькі війська з містечка Гусятина. Підсумком війни став Ризький мир 1921 року року, згідно з яким Тернопільщина залишалася у складі Другої Речі Посполитої[76]. У грудні 1921 року було створено Тернопільське воєводство, до складу якого ввійшла галицька частина Тернопільської області. Волинська частина увійшла ж до Волинського воєводства. Міжвоєнний період характеризувався загостренням польсько-українського протистояння. З ініціативи польського керівництва на території Тернопільщини засновували спеціальні «кольонії» поляків-переселенців з Мазурії, аби змінити етнічно-релігійний склад населення краю з метою придушити український національний опір, а в майбутньому не допустити підтримки автономії України на плебісциті 1939 року. Досі в мікротопоніміці сіл та містечок області трапляють назви Мазурівка та Кольонія.

У 1932–1933 роках від штучного голоду в радянській Україні на Тернопільщину, як прикордонний край, масово втікали жителі сусідньої Вінницької області. На Тернопільщині значного поширення набуло збирання коштів для допомоги голодуючим. Започаткували цей рух священики панахидами за упокій душі жертв Голодомору в Українській Радянській Соціалістичній Республіці; вони закликали паству офірувати дещицю для порятунку братів за Збручем. Ініціатором та організатором продовольчої допомоги став «Подільський союз кооператив», який очолювала Іванна Блажкевич, також в акції брали участь УНДО, «Просвіта», ОУН, «Союз українок»,«Рідна школа», «Маслосоюз» та інші політичні й громадські організації. Вони надіслали петиції протесту до радянського уряду та в Лігу Націй[77].

Друга світова війна[ред. • ред. код]

За пактом Молотова-Ріббентропа 1939 року Східна Галичина і Південна Волинь опинялися у складі СРСР. Протягом 17—19 вересня в ході польсько-радянських бойових дій уся Тернопільщина була захоплена Радянським Союзом. 4 грудня 1939 року було утворено Тернопільську область. Прихід радянської влади ознаменувався репресіями і переслідуваннями, передусім членів ОУН, інтелігенції та духівництва.

В часи німецької окупації галицьку частину Тернопільщини було адміністративно підпорядковано дистрикту Галичина, волинська ввійшла до складу рейхкомісаріату Україна з центром у Рівному. На території краю діяли чотири основні течії руху опору — польський, український та, меншою мірою, єврейський і радянський. За польськими підрахунками, на кінець 1943 року в Армії Крайовій — осередку польського опору — на Тернопільщині було близько 10 тис. осіб.

Синагога в Чорткові

У вересні 1941 року в Тернополі створене перше у Східній Галичині єврейське ґетто, де 25 березня 1942 року нім­ці розстріляли тисячу євреїв[78]. Окупаційна влада створила 13 ґетто у великих населених пунктах Тернопільщини, зокрема вБережанах, Борщеви, Теребовли, Бучачи, Чорткови, Збаражи, Зборови, Козовій, Товстому та інших, охопив­ши найгірші квартали цих міст[79]. За даними надзвичайної слідчої комісії у місті Тернопіль і на його околицях (Янівському та Драганівському лісах) нацисти знищили понад 28 тисяч осіб, яких вивезли переважно з тернопільського ґетто. Всього на території області під час Другої світової війни за різними даними було страчено від 125[80] до 162,4 тис.[81] євреїв.

21—25 серпня 1943 року в селі Золота Слобода Козівського району пройшов III-й Надзвичайний Великий Збір ОУНР. На Тернопільщині діяли ВО «Волинь-Південь» та ВО «Лисоня». Поблизу села Слов'ятин, нині Бережанського району, діяла Слов'ятинська підстаршинська школа УПА. В селі Антонівці на Шумщині в квітні—серпні 1943 розміщувався штаб УПА-Південь. Після перенесення глобальних воєнних дій на захід, на території Тернопільщини радянська влада засобами НКВД та МДБ розгорнула боротьбу проти українського повстанського руху. 4 квітня 1945 близько 40 членів ОУН і вояків УПА загинули у штольнях гори Стінка (споруджено пам'ятник із переліком 23-х відомих імен) поблизу села Фащівка Підволочиського району. До 1946 року криївки УПА були у печерахКришталева, Угринь, Вертеба та інших[82].

Повоєнний період[ред. • ред. код]

Після фактичного закінчення Другої світової війни в світовому вимірі на Західній Україні тривала підпільна партизанська війна українського національно-визвольного руху проти радянської влади. Проте з кінця 1940-их років відбувається поступовий перехід від збройної боротьби до мирних форм опору тоталітарному режимові[83]. Зрештою, до початку 1960-их років повстанський рух був повністю придушений. Останній бій УПА відбувся у Підгаєцькому районі 14 квітня 1960 року — в лісі біля хутора Лози, розташованого між селами Шумлянами та Божиковим[84].

Зовнішні відеофайли

Документальні фільми

«Сражение за Тарнополь»,1944 рік
«Радянська Тернопільщина», 1978 рік
«Земле моя — Тернопільщина», 1983 рік

У 1965 році в Україні відбулися масові політичні арешти. У Тернополі було арештовано та засуджено членів підпільної націоналістичної організації Ігора та Олеся Ґерет, Миколу Литвина, М. Чубатого, Василя Ярмуша та інших. У 1973 році в с. Росохач виникла молодіжна підпільна група (т. зв. Росохацька група), до якої входило 9 осіб, зокрема Василь Мармус та Степан Сапеляк[85]. Вночі 22 січня 1973року на День соборності учасники групи розклеїли в місті Чорткові антирадянські листівки та вивісили синьо-жовті прапори, за що були заарештовані й засуджені на різні терміни позбавлення волі[86].

Кінець 1980-х років позначений актами громадянської непокори радянській системі, дедалі більше фактів свідчили про поглиблення кризи в компартії — у 1988 році дев'ять осіб здали партквитки. Посилилася тенденція занепаду комсомольських організацій — у 1988році порівняно з 1985 роком членів ВЛКСМ поменшало майже на 20%. У перші роки перебудови виникли неформальні групи та організації, в тому числі політизовані. За рекомендацією Михайла Гориня та В'ячеслава Чорновола в серпні 1988 року створено тернопільську філію Української Гельсінської Спілки (УГС, голова Л. Горохівський)[87]. 24 березня 1989 в Тернополі організовано перший в Україні осередок Народного Руху України. 1989 року виникло товариство «Меморіал» (голова Марія Куземко). Поміж молодіжних організацій провідна роль належала товариству «Вертеп» (кер. А. Пасічник).

З ініціативи УГС, НРУ, «Меморіалу» 21 травня 1989 року в центрі Тернополя встановлено знак на місці майбутнього пам'ятника Тарасу Шевченкові. Тоді ж уперше відкрито використано національну символіку. Резонансною подією стало зняття у Тернополі 8 серпня 1990 року пам'ятника Леніну; цим демонтажем керував Ярослав Демидась[88]. За участю членів бюро обласної письменницької організації в області випускали самвидавчу літературу, газети «Дзвін», «Посвіт», «Тернистий шлях»,«Тернове поле». Національно-демократичні сили брали участь у багатьох регіональних та в усіх всеукраїнських національно-патріотичних акціях. Висока громадська активність в регіоні виявилася найвищою в Україні «за» (98,67%) проголошення незалежності на референдумі 1991 року[89].

Адміністративно-територіальний устрій[ред. • ред. код]