Дніпропетровське вище професійне училище будівництва

Дата: 2025-05-25; Просмотры: 14

Оценка:

0.00 из 5.00 — оценок

Скачиваний: 0

Скачать

Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровське вище професійне училище будівництва

ПИСЬМОВА

ЕКЗАМЕНАЦІЙНА РОБОТА

По професії: штукатур, лицювальник-плиточник

Тема : « Технологія облицювання цегляних стін керамічними плитками розміром 150 * 150 мм в ванній кімнаті розміром 3,0*2,0*2,5на цементному розчині способом «в розбіг.»

ВИКОНАВ учень гр. 11

Стрижений Едуард

ПЕРЕВІРИВ викладач

Нагребельна О.П.

м. Дніпропетровськ

2015

ПЛАН

ЗМІСТ

1. Вступ … …………………………………………………………………………………..

2. Загальна частина…………………………………………………………………………

2.1. Загальні відомості про облицювальні роботи………………………………………

2.2. Характеристика виконуючої роботи…………………………………………………

2.3. Характеристика матеріалів……………………………………………………………

2.4. Інструменти, пристрої , інвентар……………………………………………………

3. Технологічна частина…………………………………………………………………...

3.1. Приготування розчину…………………………………………………………………...

3.2. Підготовка плиток………………………………………………………………………

3.3. Технологічний процес……………………………………………………………………

3.3.1. Підготовка поверхні……………………………………………………………………..

3.3.2. Провішування поверхні…………………………………………………………………..

3.3.3. Встановлення маячних плиток………………………………………………………

3.3.4. Укладання плиток………………………………………………………………………

3.3.5. Опорядження швів………………………………………………………………………

3.4. Контроль якості……………………………………………………………………….

3.5. Витрати матеріалів…………………………………………………………………..

4. Організаційна частина…………………………………………………………………

4.1. Організація робочого місця ……………………………………………………………

4.2. Організація праці……………………………………………………………………...

5. Безпека праці………………………………………………………………………….

6. Література…………………………………………………………………………..

1.Вступ

Мистецтво спорудження будівель, тобто будівництво – це одна із найдавніших професій на землі, яка неподільно пов’язана з історією розвитку людського суспільства. Будівництво - одна з галузей матеріального виробництва, в якій зайняті робітники багатьох професій: монтажники, муляри, штукатури, плиточники, маляри тощо. Професія опоряджувальника досить поважна на будівництві. Висококваліфікований штукатур, здатний, крім звичайної , виконувати кольорову декоративну штукатурку, архітектурні елементи оздоблення будівель і внутрішніх поверхонь, реставраційні роботи. У загальному обсязі будівництва опоряджувальні роботи займають значну частину. Тому зниження їхньої вартості і трудомісткості має важливе значення для інтенсифікації будівництва і можливе лише за умов максимального застосування в роботі сучасних опоряджувальних машин і механізмів, нових матеріалів і форм організації праці.

Будівництво є однією з найвагоміших галузей народного господарства. Від якої залежить ефективність функціонування всієї системи господарювання в країні. Від розвитку будівництва залежить також вихід економіки держави з кризового стану та виведення її на світовий рівень.

В умовах економічної реформи значне підвищення якості будівельної продукції є найважливішою умовою інтенсивного розвитку будівельної галузі в цілому. Низькій рівень якості знижує економічну ефективність капітальних вкладів, негативно впливає на всю економіку країни, сповільнює розв’язок соціально – економічних задач.

Сьогодні в Україні будівництво перебуває в занепаді: основні фонди зношені майже на 60%, в середньому ці фонди на одну родину в тричі менше ніж в Росії, в четверо ніж у Литві. Порівняно із Західноєвропейськими країнами матеріальна база України стосовно житла в 3-5 разів менша.

Значне скорочення обсягу бюджетних капіталовкладень на початку 90-х років призвело до кризи у будівельному комплексі. В зв'язку з скороченням обсягів робіт виникла гостра конкуренція на підрядному ринку, і це змусило будівельників шукати нові форми і методи господарювання. Назріла необхідність корінних змін у будівельному комплексі, його реконструкції.

Державні будівельні організації шляхом приватизації перетворились на акціонерні товариства. Поряд з ними з'явились нові будівельні організації, які заносні на колективній та приватній власності. Ринок поповнився новими видами будівельних матеріалів, які потребують впровадження нових технологій.

Сьогодні в будівельній індустрії немає проблем важливіших, за підготовку висококваліфікованих кадрів будівельних робітників. Закони економіки потребують постійного удосконалення майстерності робочих в зв’язку з останніми світовими досягненнями в науці та техніці.

2.1. Загальні відомості про лицювальні роботи.

Роботи, пов'язані з опорядженням поверхонь будівлі штуч­ними матеріалами, називають облицювальними. До них відносять роботи, пов'язані з опорядженням поверхонь різними видами плиток, великогабаритними облицювальними листами, лінолеумом тощо. Лицювальники виконують також мозаїчні, ксилолітові та інші роботи по опорядженню підлог. Облицю­вальні роботи можуть виконуватись як зовні на фасадах, так і всередині будівель при облицюванні стін і підлог. Поверхню об­лицьовують з тим, щоб захистити конструкцію від атмосферних впливів, вологи, механічних пошкоджень, а також з санітарно-гігієнічною і декоративною метою. Облицьоване штучними ма­теріалами приміщення набирає привабливого вигляду, в ньому створюються кращі умови для життєдіяльності людини.

На поверхні стіни можна виділититакі архітектурні елементи облицювання: карниз, фриз, поле облицювання і цоколь.Вони можуть бути присутні всі або виконані в певній комбінації.

Карниз — це верхній ряд плиткового облицювання, який укла­дають зі спеціальних фасонних плиток більшої товщини.

Фриз -— це смуга, яку найчастіше виконують із плиток, що різ­няться від плиток поля облицювання за кольором (темніші), розмі­ром або за тим і іншим одночасно. Виконують фриз в один або декі­лька рядів.

Поле облицювання— це безпосереднє облицювання з одноко­лірних плиток однакових розміру і конфігурації.

Цоколь— де нижній ряд плиток, виконаний зі спеціальних фа­сонних плиток або плиток, які різняться від звичайних за товщиною або кольором. Усередині приміщення цоколем вважають звичайну неповну плитку.

Укладати плитки на поверхні можна трьома способами: шов у шов, у розгін та за діагоналлю. Найбільш поширений і найпрості­ший у виконанні спосіб шов у шов.

За формою плитки бувають квадратні, шести- і восьмигранні.

Як підлоги, так і вертикальні поверхні можуть облицьову­ватись плитками різними за формою, розміром і кольором. Ви­бираючи рисунок облицювання, слід враховувати розмір приміщення, його призначення, естетичні вимоги до кольору облицювання тощо

Цоколь, тобто нижній ряд плиток, виконують Із спеціальних фасонних (вигнутих) плиток, потовщених або кольорових пли­ток. Поле облицювання роблять з білих або кольорових однотон­них плиток. Фриз може бути виконаний з кольорових або візерунчастих плиток в один або два ряди. Це залежить від висо­ти облицювання. І, нарешті, останній елемент облицювання — карниз. Він має обов'язково виступати з площини облицювання, тому для його виконання використовують спеціальні фасонні плитки більшої товщини.

1-

Карниз

2- Фриз

3- Поле облицювання

4- Цоколь

Залежно від розміщення плиток і положення швів на по­верхні розрізняють три способи облицювань: шов у шов, врозбіг та по діагоналі . Найбільш поширений і простий за виконанням спосіб — облицювання шов у шов. Інші два способи облицювань потребують більших витрат часу, професіоналізму, акуратності і точності в роботі.

2. 2 Характеристика виконуючої роботи

Для облицювання цегляних стін керамічними плитками способом «врозбіг» на розчині використовуємо керамічну плитку розміром 150*150мм.

Товщина прошарку між плиткою та поверхнею не менше 7мм та не більше 15мм.

Облицювання складається з таких операцій:

1. Підготовка поверхні .

2. Підготовка плиток.

3. Розмічання покриття.

4. Провішування поверхні.

5. Встановлення маячних плиток.

6. Укладання плитки.

7. Опорядження швів.

8. Контроль якості робіт.

План приміщення.

2.3 ХАРАКТЕРИСТИКА МАТЕРІАЛІВ.

В’яжучі речовини — головна складова розчинів, яка забез­печує їх твердіння і зчеплення з основою, на яку наносять розчин.

За своїми властивостями та умовами твердіння в'яжучі речовини поділяють на дві основні групи: повітряні, здатні твердну­ти і зберігати міцність тільки на повітрі (повітряне вапно, гіпс) та гідравлічні, здатні тверднути і зберігати міцність на повітрі та у воді (наприклад, гідравлічне вапно, цемент, портландцемент, шлакопортландцемент).

Портландцемент
і йогорізновиди є основнимив’яжучимиречовинами в будівництві. Портландцементом називаютьгідравлічнув’яжучуречовину, щоотримується помелом портландцементного клінкеру з гіпсом, а такожзіспеціальними добавками.

Цементивідрізняються за своїмифізико-технічних характеристиками залежновід того, в якихумовахпередбачаєтьсяїхзастосування. Основнимиякісними характеристиками цементів є міцність на стиск при затвердінні і процентнийвмістрізних добавок до загальногооб'єму цементу.

ПЦ II/А-Ш-400

ПЦ портландцемент
II тип
А підтипвідсотковім складом добавок 6-20%
Ш добавка шлак
400 міцність кг/см2

Склад клінкерувід 20% до 39%

За міцністю

Міцність на стискпозначають цифрою. Цифра вказуєнакінцевуміцність для даного цементу. Наприклад, цемент марки 500 повинен витриматинавантаження 50,0 МПа або 500 кг/см2.

Заповнювачі — це кістяк затверділого розчину, вони зменшують усадку розчину і витрати в'яжучого. Основним заповнювачемдля розчинів є природний пісок.

Пісок буває річним, гірським , овражним и морским. Розмір зерен його коливається від 0,15 до 5 мм в діаметрі В піскуможуть бути домішки пиловидних та глинистих частин, а також обломки гірських порід. Загрязнені піски перед використанням слід просіяти а інколи і промити. Пісок повинен бути чистим без домішок землі, пилу, глини.

Вода для приготування розчинівне повинна містити шкі­дливих домішок (значної кількості солей, кислот, органічних до­мішок), непридатні також стічні й болотні води.

Легкоукладальністьхарактеризується рухливістю розчину, тобто здатністю розтікатися під впливом власної ваги або зовніш­ніх зусиль. Ступінь рухливості визначається спеціальним при­ладом і вимірюється глибиною (см) занурення у розчин метале­вого конуса масою 300 г, заввишки 145 мм, діаметром основи 75 мм з кутом при вершині 30°.

Водоутримувальна здатність розчину полягає в утри­муванні надлишкової води при відсмоктуванні, завдяки чому вона не втрачається при нанесенні розчину на пористу основу, атакож під час транспорту­вання розчин не розшарову­ється.

Пластичність. Пластичним, називають розчин, який легко розрівнюється на поверхні штукатурним інструментом, не утво­рюючи щілин. Пластичний розчин добре прилипає до поверхні і зчіплюється з нею.

Розчин повинен бути пластичним, мати потрібну рухомість (густину) і водоутримувальну здатність.

Пластичність розчину залежить від співвідношення в ньому в'яжучого матеріалу, для економії якого в розчин іноді додають такі пластифікатори, як глина. Якщо розчин має недостатню кількість в'яжучого матеріалу, його називають пісним, а при над­мірній - жирним.

Рухомість (густота) розчину залежить від кількості води в ньому: чим більше во­ди, тим він рухоміший, і навпаки. Рухомість розчину вимірюють у сантиметрах за глибиною занурення в нього стандартного металевого конуса масою 300 г, який має поділки від 1 до 15 см. Для визначення рухомості розчину конус встановлюють так, щоб його вершина доторкалась до поверхні розчину , й відпускають конус. На скільки сантиметрів він зану­риться у розчин, така й буде рухомість . Для плиткових робіт рухомість розчину повинна бути5-6см.

За призначенням керамічні матеріали й вироби поділяють на такі види: стінові — цегла звичайна, цегла й каміння порожнисті й порис­ті, крупні блоки й панелі з цегли та каміння; для зовнішнього обли­цювання— цегла й каміння керамічні лицьові, кераміка килимова, плитки керамічні фасадні; для внутрішнього облицювання — плитки й плити для стін І підлог; покрівельні — черепиця; труби — дренажні й каналізаційні; заповнювачі для легких бетонів — керамзит, агло­порит; санітарно-технічні вироби — умивальні столи, ванни; дорож­ня цегла; кислототривкі вироби — цегла, плитки, труби; вогнетрив­кі матеріали.

За структурою черепка всі види поділяють на дві групи: пористі (не спечені) і щільні (спечені). Пористі поглинають більше ніж 5 % води (за масою); в середньому їхнє водо поглинання становить 8...20 %. До цієї групи належать стінові, покрівельні, облицювальні матеріа­ли, дренажні труби тощо. Щільні вироби поглинають менш як 5 % води, найчастіше 1...4 % за масою. Щільну структуру мають плитки для підлоги, дорожня цегла, стінки каналізаційних труб тощо.

Плитки для облицювання стін залежно від використовуваної сировини поділяють на два види: майолікові та фаянсові.

Майолікові плитки виготовляють з легкоплавних глин з додаванням крейди. Внаслідок випалювання плиток утворюється пористий черепок, лицьову поверхню якого покривають прозорою кольоровою глазур’ю, а на тильній бік наносять борозенки для кращого зчеплення з розчином.

Формують плитки на важільному пресі, потім їх сушать, випалюють, глазурують і випалюють удруге.

Фаянсовіплитки виготовляють із вогнетривких глин, додаючи кварцовий пісок і плавні — речовини, які знижують темпе­ратуру плавлення (зокрема, польовий шпат).

Плитки після випалю­вання мають білий або слабкозабарвлений черепок.

Лицьова поверхня плиток може бути гладенькою або рельєфною одно- або багатоколірною. Декорування може здійснюватися методом серіографІЇ, набризкування, нанесення глазурі з різним поверхневим натягом. Глазур може бути блискучою або матовою, прозорою чи глу­хою. Тильний бік має рифлену поверхню.

Залежно від форми плитки бувають квадратні, прямокутні і фасон­ні для кутів, облицювання карнизів і плінтусів. Товщина плиток не повинна перевищувати 6 мм, плінтусних — 10 мм. В одо поглинання плиток має становити не більш як 16 %.

До якості плиток для внутрішнього облицювання стін ставлять ви­сокі вимоги: вони повинні мати правильну геометричну форму, чіткі грані І кути, бути термічно стійкими.

Сировиною для виготовлення, плиток є переважно маси із пластич­ної глини, каоліну, кварцу та польового шпату. Сировинний матеріал підсушують, дозують за масою і подрібнюють у кульових млинах з водою до утворення рідкої суспензії, яку проціджують крізь сито І на­правляють у збірник. Із збірника

мембранним насосом суспензію під тиском 1,2 МПа подають до форсунки розпилювального сушила, де при температурі 300...350 °С суспензія висушується, перетворюючись на гранули крупністю до 5 мм і вологістю до 7 %. Ці гранули осідають у нижньому конусі сушила і, проходячи крізь сито, попадають до бун­кера вилежування, а звідти на конвейєрну лінію. Конвейєрна лінія складається з пресової ділянки ланцюгового або сітчастого конвейєра, по якому плитки надходять до сушильної камери, потім на ділянку глазурування І до роликової випалювальної печі тунельного типу. Випалену плитку сортують за розмірами, кольором та сортом і упако­вують в ящики.

2.4. Інструменти, пристрої, інвентар.

Кліщі для розрізування керамічної плитки

Кліщі «клюв папуги» для відламування кусків плитки

Щітка -макловиця для змочування поверхні

Лопатка плиточника для нанесення розчинової суміші на плитку

Ящик для розчину

Гумовий шпатель для заповнення швів між плитками

Гумовий молоток для осадження плиток

губка для видалення забруднень на облицьованій поверхні

Дриль з насадкою для перемішування або спеціалізована мішалка

Будівельний рівень використовують при укладанні маячних та плиток основного поля та при контролі якості.

Плиткоріз використовують для різання плиток.

Відро для води

Шаблон використовують при сортуванні плиток за розмірами.

Молоток використовують для підготовки поверхні.

Висок використовують для провішування поверхні

металева щітка. Для очищення вирівняної поверхні від сміття та бруду

Лопата для приготування розчину

3.1. ПРИГОТУВАННЯ РОЗЧИНУ

Для кріплення плиток при облицюванні стін застосовують цементно-піщані розчини. Доставлені на робоче місце лицювальника готові розчини повинні бути легко укладальні, тобто розподілятися рівним суцільним шаром потрібної товщини, щільно прилягати до основи.

Склад цементно-піщаних розчинів

Для облицьовування вертикальних поверхонь розчини, підготовлені на цементі марки 400, мають склад в'яжучий: заповнювач — 1 :6 у мас. ч., на цементах марки 500—600 — 1:8. Для збільшення пластичності у розчин вво­дять пластифікатори, наприклад 5%-ний водяний розчин милонафту у кіль­кості 1,2 кг на 1 м³. Рухомість таких розчинів 5—6 см; марка—не нижче 50.

Розчини для облицьовувальних робіт приготовляють централі­зовано на розчинових заводах (вузлах). При значному віддален­ні будівель від розчинового вузла, а також при невеликому об­сязі облицьовуваних робіт розчин приготовляють у пересувних розчинозмішувачах циклічної дії, працюючих або від електродви­гуна або від двигуна внутрішнього згоряння . Обидва види розчинозмі­шувачів мають барабан місткістю 80 л.

Приготування розчинової суміші у розчинозмішувачах вклю­чає дозування вихідних матеріалів, завантаження їх у барабан змішувача і перемішування суміші протягом 1—2 хв до одер­жання однорідної маси. Завантажують змішувальний барабан вручну або ковшем-підйомником; розвантажують приготовлену суміш поворотом рукоятки барабана.

Невеликі порції розчину приготовляють безпосередньо на робочому місці лицювальника у розчинозмішувачі.

Від дозований і ретельно перемішаний склад з в’яжучих і заповнювачів називають сухою розчиновою сумішшю, готовлять такі суміші централізовано на розчинових заводах або вузлах. Приготовлену суміш завантажують у бункерні контейнери або паперові мішки. Кожну партію приготовленої сухої розчинової суміші споряджають паспортом-биркою, де зазначено склад, об’єм і строк зберігання суміші.

Суміш придатна до використання, якщо мішки, в яких вона зберігається, не розірвані, не намочені, мають паспорт-бирку і немає ознак грудкуватості.

3 .2. ПІДГОТОВКА ПЛИТОК

Облицювальні плитки перед використанням потрібно розсор­тувати за кольором, формою і розміром, оскільки в кожній партії плиток, що надходить на будівництво, завжди є плитки, які од­накові за кольором, але відрізняються світлістю (відтінком), а іноді й кольоровим тоном. Сортують плитки у спеціально виділеному для цього просторому приміщенні. Під час сортуван­ня плитки одного розміру, але різних відтінків розкладають в окремі інвентарні ящики. У цих же ящиках відсортовані плитки подають на робочі місця лицювальників. Браковані плитки під час сортування відкладають окремо, з них у подальшому будуть нарізати куски менших розмірів.

За розмірами плитки, особливо глазуровані, також можуть відрізнятись. Тому до початку облицювання їх сортують, кори­стуючись спеціальними шаблонами. Шаблон для сортування глазурованих плиток може легко зробити кожен ли­цювальник. Шаблон складається з дерев'яної рівно виструганої дошки 1 розміром 130x200 мм, завтовшки 20—25 мм, обмежу­вальної рейки та східчастої розмірної металевої пластинки. Об­межувальна рейка 2 довша за ширину дошки і міцно до неї при­бита. Розмірну сталеву пластинку 3 завтовшки 5—6 мм прикру­чують до дошки праворуч так, щоб ближчий до обмежувальної рейки східець був від неї точно на відстані 148,5мм. Ця пластин­ка має кількість східців, на яких цифрами позначають відстань від них до обмежувальної рейки. Ширина кожного східця 0,5 мм.

Під час сортування кожну плитку притискують до обмежу­вальної рейки і пересувають вздовж неї доти, доки протилежне від обмежувальної рейки ребро плитки зайде

у відповідний східець. Цифрова позначка на східчастій пластинці покаже ши­рину плитки. Змінивши положен­ня розмірної пластинки, цим же шаблоном можна користуватись для сортування плиток інших розмірів.

Для облицювання поверхні потрібні не лише цілі плитки, а й половинки або ще менші кускиплиток. Такими кусками об­лицьовують ділянки повер­хонь, що прилягають до кутів. Тому певну кількість плиток розрізають або перерубують. Глазуровані та скляні плитки розрізають алмазами, склорі­зами або різцями, а керамічні плитки для підлог перерубу­ють, попередньо насікаючи молотком плиточника.

До розрізування глазурова­ ної плитки на ній намічають лінію надрізу. Наносять її по глазурі олівцем або алю­мінієвим штифтом. Після цього до накресленої лінії приклада­ють лінійку І просувають вздовж неї склоріз , або інший ріжучий інструмент, притискуючи його до плитки. Надрізану плитку беруть обома руками і вдаряють об край сто­ла або спеціально пристосованої дошки так, щоб вона розколо­лась вздовж лінії надрізу .

Працюючи з пристроєм для розрізування плиток, спочатку закріплюють повзун на потрібній відстані від різального ролика. Ця відстань повинна відповідати ширині смуги, яку ми відрізаємо від плитки.

Взявши в ліву руку плитку і заклавши її в пристрій, робітник правою рукою стискає стержні і протягує пристрій рухом на себе. При цьому різальний ролик на глазурованому боці плитки зробить надріз у вигляді подряпини. Після цього плитку розламують ударом об край сто­ла.

Якщо від плитки треба відрізати смуги невеликої ширини, то їх після надрізання плитки відколюють кусачками.

Отвори в глазурованих плитках роблять за допомогою мо­лотка з загостреним кінцем. Для цього плитку кладуть на стіл і легкими ударами молотка пробивають отвір. Те саме можна зробити за допомогою розвертки .Перерубана плитка завжди має вищерблені кромки. Вирівнюють їх за допомогою точильного бруска або рашпіля. Якщо на будівництві є заточувальний верстат, то його можна використати для обточування кромок плиток. При механізованому обточуванні плиток треба працювати в окулярах дотримуючись необхідних правил техніки безпеки.

3. 3 .ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ПРОЦЕС

3.3.1 ПІДГОТОВКА ПОВЕРХНІ.

Поверхні, що підлягають облицюванню, мають бути міцними, су­хими і рівними .

Для встановлення горизонтальності і вертикальності основи за­стосовують контрольно-вимірювальний інструмент . З метою визначення міцності поверхневого шару конструкції ви­конують простукування основи. Глухий звук засвідчує наявність

відшарування. Усува­ють відшарування за допомогою дробоструминних апаратів згідно з ТУ У 35393180.005, а також за допомогою струменя води, яку подають під тиском до 3О МПа. За незначних обсягів робіт вико­ристовують бучарди, зубила, ста­леві щітки тощо. Трі­щини в поверхні конструкцій розчищають від часточок зруйно­ваного матеріалу також стисне­ним повітрям. - Напливи бетону, великих об'ємів розчину видаля­ють електроінструментом, ручними електричними щітковими шліфувальними машинами, ручними свердлильни­ми машинами типу перфоратора.

Розчин, який виступає зі швівкам'яного мурування, видаляють за допомогою зубила, скарпеля, шпателя.

Від висолів, іржі, жиру і цвілі поверхні очищають CL55.

Якщо потрібно облицювати ра­ніше пофарбовану поверхню, слідупевнитись у міцності зчеплення фарби з основою. Для цього пофа­рбовану поверхню за допомогою леза насікають у вигляді сітки з чарунками 2x2 мм. Якщо фарба при цьому відшаровується, ЇЇ потрібно видалити .

Місця, де в процесі експлуатації будівлі з'явилися грибок, мох, очищають щітками, обробляють препаратом СТ 99 і висушують.

Тріщини замазують шпателем уручну спочатку рухом упоперек тріщини (заповнюють тріщину розчином), а потім уздовж тріщини (розподіляють шар розчинової суміші врівень з поверхнею конструкції.Поверхні, що будуть облицьовуватись, підготовлюють так само, як під штукатурення. Кам'яні поверхні, відхилення яких від вертикалі відповідають технічним вимогам, перед облицю­ванням очищають від пилу, патьоків розчину і змочують водою. Якщо на поверхні є окремі западини або відхилення від верти­калі, ці місця виправляють шаром цементного розчину. Після розрівнювання розчину і перевірки рівності поверхні правилом, ділянки, вкриті розчином, подряпують, роблячи на них хвиле­подібні або похилі, під кутом 45°, борозни. Окремі виступи на поверхні зрубують зубилами.

3.3.3 ВСТАНОВЛЕННЯ МАЯЧНИХ ПЛИТОК

Підготовлену до облицювання поверхню провішують і, якщо довжина її до 4 м, встановлюють на ній у кутах чотири маячні плитки. Плитки встановлюють тимчасово на гіпсовому розчині на товщину шару облицювання. Місце розміщення верхніх маячних плиток 3 по висоті не мас істотного значення, але бокова кромка їх повинна знаходитись від суміжної стіни на відстані, що дорівнює ширині плитки, і співпадати з шнуром виска, а нижні плитки 1 встановлюють так, щоб верхні кромки їх були на одній горизонтальній лінії. Якщо стіна має довжину більше 4 м, то на ній встановлюють 6, 8 і більше маячних плиток. Це роблять для того, щоб шнур, який будуть натягувати між цими плитками, під час облицю­вання не провисав.

Після встановлення маячних плиток на рівні верхньої кром­ки першого ряду в кутах стіни забивають два цвяхи і натягують між ними шнур. Орієнтуючись на цей шнур, укладають перший ряд плиток, починаючи від середини стіни, спочатку вліво, а потім — вправо. Підійшовши до маячної плитки, її знімають, поверхню під нею очищають від гіпсового розчину, а на цс місце встановлюють плитку на цемен­тному розчині. Маячні плитки можна зразу ж встановлювати на цементному розчині. У цьому випадку їх у процесі облицюван­ня не потрібно буде видаляти з поверхні ( якщо вони встановлені на своєму місці).

Рис. Розміщення шнурів перед обли­цюванням ділянки стіни: 1 — нижні маячні плитки: 2 — вертикальний шнур: З — верхні маячні плитки; 4 — горизонтальний шнур

3.3.4.УКЛАДАННЯ ПЛИТКИ

Порядок роботи

1. Підготуйте поверхню, а потім рясно змочіть її водою.

2. Встановіть маяки, забийте штирьки і натягніть шнур.

3. Розділіть стіну по ширині на дві частини.

4. Виберіть один з варіантів укладання плиток: шов може проходити по осі стіни (по позначеній мітці) або по середині плитки.

5. Викладайте перший ряд, перевіряючи положення плиток за допомогою рівня.

6. Викладайте другий і подальші ряди.

Облицьовувати стіни починають знизу. Нижній плінтусний (цокольний) ряд плиток повинен спиратися на підлогу. Якщо підлоги немає, то лицювальник, користуючись розміткою, повинен перенести в приміщення і відбити на стіні лінію чистої підлоги, яка буде нижньою межею облицювання стіни. Вздовж цієї лінії по периметру кімнати укладають дошки, на які будуть спиратись плитки плінтусного ряду. Після закінчення облицювання ці дошки виймають.

Якщо підлогу зроблено, то плитки першого плінтусного ряду спирають просто на неї.

Якщо кути приміщення будуть облицьовуватись фасонними кутовими плитками, то до кута не доходять на відстань, що дорівнює ши­рині сторони кутової плитки, що заходить на цю стіну. Якщо кути будуть облицьовуватись рядовою плиткою, то облицьову­вання доводять до суміжної стіни. Слід зауважити, що ще до початку облицювання, підраховують, яка кількість цілих пли­ток розміститься на стіні в одному ряду і роблять так, щоб ряд починався або закінчувався цілою плиткою.

Уклавши ряд плиток, слід перевірити, чи повністю заповне­ний розчином простір між плитками і поверхнею, що облицьо­вується. Якщо ні, то залишені пустоти заповнюють пластичним цементним розчином більшої рухомості, ніж той, на якому ук­ладають плитки (8—10 см за стандартним конусом). Для цього робочий розчин розводять потрібною кількістю води.

Після укладання першого ряду плиток натягують верти­кальні шнури від верхніх маячних плитокдо крайніх нижніх. Встановлюють крайні плитки другого ряду, перевіряючи їх вер­тикальність по верхньому маяку і нижньому ряду, і натягують між ними шнур . Після цього укладають другий ряд плиток від одного краю до іншого. Так облицьовують всю поверхню.

Укладати плитки можна і без горизонтального шнура. Тоді їхнє положення перевіряють правилом завдовжки 1,5—2 м, періодично прикладаючи його до вже облицьованої ділянки по­верхні і верхніх маячних плиток. Цим же правилом пе­ревіряють правильність укладання кожного ряду плиток. Якщо потрібно, то, вдаряючи по правилу ручкою інструмента, осад­жують

ряд плиток до потрібної товщини облицювання.

Після облицювання однієї стіни укладають кутові плитки в кутах, що прилягають до неї. Облицьовані кути повинні бути прямолінійні і вертикальні. Укладаючи плитки на суміжних стінах, орієнтуються на вставлені кутові плитки. Якщо обли­цювання виконують без застосування кутових плиток, то суміжні стіни облицьовують, орієнтуючись на ряди плиток об­лицьованої стіни.

Перед застосуванням плитки зволожують водою, щоб вони трохи насичились нею і очистились від пилу, і складають на ро­бочому місці купками вздовж поверхні, яку облицьовуватимуть. Під час роботи лицювальник бере в ліву руку плитку і на її зво­ротний бік лопаткою накладає розчин. Розчину накладають стільки, щоб він, притиснутий плиткою до поверхні, розплю­щився і повністю заповнив площину під плиткою. Рухомість це­ментного розчину має бути 5—6 см за стандартним конусом. Під час притискання плитки по ній злегка вдаряють ручкою лопатки, підганяючи до шнура. Якщо з під плитки витискується зайвий роз­чин, то його зрізають лопаткою. Тов­ щина шару розчину під плиткою має бути не менше 7 і не більше 15 мм.

3.3.4 ОПОРЯДЖЕННЯ ШВІВ

Сам процес заповнення швів включає декілька етапів:

1. Змішування затирки

2. Витримка розчину для кращого змочування

3. Повторне перемішування затирки

4. Розподіл розчину

5. Очищення надлишків затирки

Спочатку викладають гору затирки на поверхню плиток (можна просто вилити розчин з відра, якщо ви працюєте на підлозі, або зачерпувати розчин прямокутною кельмою для нанесення на стіни). Для того, щоб розподілити затирку, більше підходить затирочная терка (у відповідному варіанті для підлоги або стін), чим сталева гладилка.

Тримають її під кутом 30 градусів до плитки і наносять затирку на поверхню плитки по діагоналі. Проходяться теркою по всій поверхні два або три рази, але не просто покривають шви розчином, а прагнуть втерти, втиснути її із зусиллям в шов, щоб був щільно заповнений затирочним розчином. Чим сильніше опір, тим щільніше заповнений шов і тим міцніше він буде. Головна ідея полягає в тому, щоб заповнити затиркою доверху всі куточки і порожнечі навколо плиток, які залишилися після нанесення .

Видалення затирки

Перше видалення надлишків затирки - сухе. Коли всі шви будуть заповнені, для видалення що зайвої затирки знадобиться терка, яку треба тримати під майже прямим кутом до поверхні плиток. При цьому необхідно рухати терку по діагоналі щодо швів, інакше край інструменту може потрапити в шов і видалить з нього частину.

Після сухого очищення краєм затирочной терки (яка видаляє основну масу зайвої затирки з поверхні плиток), кожне облицьовування в тому або іншому ступені вимагає вологого очищення. Час, який необхідний для повного схоплювання матеріалу перед вологим очищенням, сильно розрізняється від укладання до укладання. Воно може бути рівне 5 хвилинам, а може зайняти 20 хвилин або більше. На швидкість випаровування рідини з затирки впливають погодні умови, тип основи, клей і плитки

Основний принцип такого методу - використовувати мінімум води під час очищення, щоб не ослабити затирку.

Початок вологого очищення

Починають очищення з поверхні плиток м'якими круговими витираючими рухами, видаляючи частинки піску і цементу. Діють обережно, щоб в затірочних швах не утворювалися канавки. Обполіскують губку, як тільки пори губки наповняться частинками цементу і піску, і після добре її віджимають.

Якщо краї плитки гострі і прямі затирка в швах повинна бути плоскою, врівні з верхнім краєм плитки. Якщо верхній край плитки закруглений, плиточник винен сам вирішити, якої висоти робити шов. Яка б висота не була вибрана, в ідеалі шов повинен бути рівним зверху, не опуклим, хоча велика частина швів стає потім злегка увігнутою, що цілком допустимо. Дуже важливо надати всім швам однакову форму і глибину.

Як тільки шви в облицьовуванні будуть вирівняні, поверхня плиток слідує знову очистити.

3.4. КОНТРОЛЬ ЯКОСТІ

Правильність облицьованої плитками поверхні перевіряють згідно СНіП 3.04.01.87 «Изоляционные и отделочные покрытия»контрольним правилом завдовжки 2 м, рейкою з виском та ви­ском. Шви між плитками мають бути рівними, а вищербленістькромок плиток не повинна бути більшою за 0,5 мм.

Відхилення, що допускаються при облицюванні вертикаль­них поверхонь, подано у табл..

Таблиця . Відхилення, що допускаються при облицюванні вертикальних поверхонь (мм.)

В об­лицювальному шарі не повинно бути великих черепашок і повітряних мішків. Виконана підлога з усіх видів плиток і плит повинна бути рівною, щоб проміжок між: нею і прикладеним двометровим правилом не перевищував 4 мм.. Шви між плитками повинні бути пря­молінійними у межах кожного ряду плиток. Відхилення швів від прямої лінії не повинно перебільшувати 10 мм на 10 м до­вжини шва.

Товщина швів між плитками розміром до 200 мм не повинна бути більше 2 мм, а між плитками і плитами понад 200 мм — більше 3 мм.

Відшарування плиток від поверхні прошарку буває при за­стосуванні у розчинах низькомарочних неякісних цементів; за­брудненого поза нормою глиняними або органічними домішками піску; перевищення товщини прошарку під плитка­ми (більше 15 мм); укладання плиток на прошарок, що почав тужавіти; укладання плиток запилених, забруднених і не зво­ложених водою (якщо останнє передбачається технологією). Щоб встановити цей дефект, окремі підозрілі місця простуку­ють киянкою. Глухий звук свідчить про дефект ділянки покрит­тя. Щоб усунути цей дефект, плитки, що погано утримуються на поверхні, знімають, а пошкоджені місця очищають від роз­чину до простильного підготовчого шару, потім очищають від пилу і рясно змочують

Після цього підготовлені ділянки поверхні знову облицьовують новими плитками.

Щілини, на окремих керамічних плитках виникають при за­стосуванні неякісних, погано обпалених плиток. Щоб усунути такий дефект, пошкоджені плитки разом з прошарком, що був під ними, зрубують з поверхні, а на їх місце укладають нові якісні плитки.

Нерівності швів утворюються внаслідок неохайної роботи плиточника, а також при облицюванні поверхні без перевірки швів контрольними пристроями і без шнура. Цей дефект усу­вати після закінчення облицювання певної ділянки поверхні ду­же важко, бо викривлення шва одного ряду плиток спричинює до викривлення інших рядів. Тому за рівністю швів плиточник має весь час слідкувати у процесі своєї роботи, щоб не допуска­ти такого дефекту. Якщо ж виникне необхідність переробити роботу, то поверхню очищають від старих плиток і облицьову­ють новими, додержуючись правильних прийомів робіт і не­обхідного контролю по ходу облицювання.

Забруднення плиткового покриття виникає при неохайній роботі і несвоєчасному видаленню з поверхні розчину або мас­тики, що виступає з швів під час облицювання. Щоб усунути з поверхні бризки і патьоки від цементного розчину, їх обережна, аби не пошкодити облицювання, зчищають лопаткою. Потім ці місця промивають 2—3 %-ним розчином соляної кислоти і всю поверхню промивають водою.

Місця, забруднені мастикою, промивають розчинником (скипідаром, бензином або гасом), після чого всю поверхню ви­тирають сухими ганчірками і промивають водою.

3.5 Витрати матеріалів

Одна із сторін у приміщенні 3000мм; інша сторона 2000ммвисота приміщення 2500мм; ширина швів 2мм; розміри плитки150×150мм. В приміщенні облицьовувалась 3 стіни без дверей та вікна.

Визначимо площу поверхні:

S_п=(3м×2,5м)+(2м*2*2,5м) = 17,5м².

Визначимо площу плитки:

S_{n л}= 15×15 =225см² = 0,0225м².

Визначимо скільки плиток необхідно для облицювання поверхні:

П = S_n : S _пл = 17,5м²: 0,0225м² =778шт. плитки на облицювання стіни висотою 2,5м та довжиною 3м, шириною2м

Отже, необхідно 778штукплитки.( 17,5м² плитки)

Товщина шару розчину під плиткою приблизно 10мм.

Розчину необхідно: S_п* товщину розчину=17,5м²*0,01м=0,18 м³розчину

4.1. Організація робочого місця.

Продуктивність праці робітника залежить і від правильної організації його робочого місця. Робочим місцем робітника-опоряджувальника називають ділянку, у межах якої він працює і може доцільно розміщувати потрібні для роботи пристрої, інструменти і матеріали.

Робочі місця можуть бути стаціонарними і пересувними. На будівництві майже немає стаціонарних робочих місць; робітник разом с пристроями і матеріалами під час виконання роботи пересувається з однієї ділянки на іншу.

Бригадир і член бригади мають заздалегідь турбуватися про підготовку робочого місця, щоб не було простоїв. Кожний робітник повинен виконувати роботу на своїй білянці, не заважаючи працювати іншим робітникові.

Механізми, пристрої, інструмент і матеріали на робочому місці розміщують так, щоб під час роботи не доводилось робити зайвих рухів. Ручний інструмент, який беруть правою рукою, повинен лежати справа, а той, що беруть лівою, -зліва. Столик встановлюють так, щоб з місця його встановлення можна було виконати якнайбільший обсяг робіт.

На робочому місці не повинно бути будівельного сміття, зайвих матеріалів, які заважатимуть пересуванню робітника. Під час роботи слід користуватись лише справними інструментами та механізмами і якісними матеріалами.

Для виконання робіт на висоті потрібно встановити на робочому місці потрібні пристрої, а на них у зручних для роботи місцях-ящики для розчину або тару для малярних сумішей.

Велике значення в організації робіт має своєчасне підготування потрібних матеріалів. Так само заздалегідь у спеціально виділених приміщеннях сортують плитки. Підготовлені матеріали в процесі роботи подають на робочі місця.

Під час виконання робіт обов’язково слід додержуватись усіх правил техніки і виробничої санітарії. Працювати на висоті можна лише на справних пристроях.

Робоче місце опоряджувальника повинно бути добре освітлене природним світлом. Для роботи з сумішами, що виділяють шкідливі для здоров’ялюдини леткі пари розчинників, слід забезпечити штучно або природну (через відкриті вікна) вентиляція приміщень. Вентиляція повинна забезпечити неменше ніж дворазовий обмін повітря в приміщеннях протягом години.

Після закінчення роботи треба придбати своє робоче місце, вимити і сховати в шафу інструменти, перевірити і вимкнути струм, підведений до електроустаткування, і закрити пускові пристрої на замок.

4.2. Організація праці.

Для виконання більшості будівельних робіт (мулярських, штукатурних, малярних тощо) потрібна узгоджена робота кількох робітників, оскільки кожний будівельний процес поділяється на окремі операції. Наприклад, для штукатурення приміщення треба підготувати поверхні, приготувати розчини, подати їх на робочі місця і поштукатурити поверхні. Якщо ці роботи виконуватиме один робітник, то йому доведеться витра­тити більше часу, ніж у випадку, коли їх будуть виконувати поопераційно декілька робітників. Крім того, ці роботи різного ступеня складності і повинні виконуватись робітниками різних кваліфікацій: підношення матеріалів — І—II розрядів, підготовка поверхонь — II—ПІ розрядів, штукатурення залеж­но від складності — IV—V розрядів. Тому для виконання пев­ного обсягу робіт робітників об'єднують у ланки. У складі ланки може бути від двох до семи робітників різної кваліфікації. Робітники нижчої кваліфікації приготовляють розчини, підносять матеріали і виконують найпростіші підготовчі опе­рації, а кваліфіковані — виконують окремі види робіт відповідно кваліфікації. Така організація праці дає змогу кож­ному робітникові вдосконалювати свої навички, вчитись і підвищувати кваліфікацію.

Ланки робітників об'єднуються в бригади, які бувають спеціалізованими і комплексними.

До складу спеціалізованої бригади входять робітники тільки однієї спеціальності. Так комплектують бригади мулярів, шту­катурів, теслярів, малярів тощо. Проте організація таких бригад на сучасному рівні будівництва не завжди виправдовує себе. Тому останнім часом на великих об'єктах роботи виконують комплексні бригади, до складу яких входять робітники різних професій. Наприклад, до складу комплексної бригади опоряджувальників можуть входити штукатури, плиточники, маляри, а також робітники інших професій, що тісно пов'язані з роботою бригади і зацікавлені у кінцевому результаті її роботи {ма­шиніст штукатурної або малярної станції, моторист, слюсар-електрик тощо.

До складу спеціалізованих бригад входять до 15 робітників, комплексних — до 25—30. Очолює бригаду найбільш кваліфікований робітник-бригадир, якого призначає або затвер­джує після обрання його членами бригади, адміністрація уп­равління. Він керує роботами і працює сам нарівні з іншими членами бригади. Бригади комплектують залежно від певного обсягу робіт і можливості застосування машин та механізмів.

Форми організації праці в бригаді можуть бути різні, але в масовому будівництві роботи ведуть поточними методами: по­токово-розчленованим, потоково-комплексним, потоково-кон­веєрним тощо.

Однією з форм організації праці є така, при якій бригада працює потоково-розчленованим методом. Суть цього методу полягає в тому, що весь обсяг робіт бригади поділяють на окремі ділянки (захватки). Роботи на ділянках розподіляють на окремі операції або групи операцій у межах певного циклу підготовчих і завершальних робіт (наприклад, підготовка поверхонь під штукатурення, нанесення і розрівнювання розчинів, остаточне опорядження штукатурки), які виконують почергово спеціалізовані ланки бригади. Тому цей метод іноді називають потоково-циклічним., У процесі роботи ланки переходять з однієї ділянки на іншу. Роботи ведуться потоково на рівних за трудомісткістю захватках. Розмір захватки для виконанню робіт одного циклу, який може тривати декілька днів, визначають за­лежно від строків здачі будинку, кількості робітників у бригаді, забезпеченості машинами, матеріалами тощо.

Працюючи в ланці, кожний робітник виконує щодня одні й ті самі операції і цим удосконалює свої навички. Внаслідок цьо­го підвищується і його продуктивність праці, і бригади в цілому. Щоб робітники підвищували кваліфікацію і оволодівали новими прийомами роботи, через певний проміжок часу ланкам дору­чають виконання інших операцій або видів (циклів) робіт.

Організація роботи бригади за потоково-комплексним ме­тодом полягає в тому, що всі опоряджувальні роботи ведуться потоково на однакових за трудомісткістю захватках, але без розподілу їх на окремі цикли чи операції. За цим методом кож­на ланка або бригада виконує весь комплекс підготовчих, ос­новних і завершальних робіт у межах квартири, поверху, секції будинку. Робота ланок на захватках провадиться паралельно і узгоджується у часі.

Такий метод організації праці сприяє підвищенню відповідальності робітників за якість виконаних робіт, розвиває самостійність і творчий підхід до праці, підвищує її продук­тивність. Для роботи за потоково-комплексним методом брига­ду розподіляють на ланки з однаковим кількісним складом: три, чотири або більше чоловік. Окремо виділяють робітників, що обслуговуватимуть розчинозмішувач, розчинонасос або інші не­обхідні для роботи машини і механізми. До складу кожної ланки підбирають робітників різних кваліфікаційних розрядів, які бу­дуть виконувати різні за складністю роботи на виділеній їм захватці. При цьому всі ланки повинні почати і закінчити всі роботи одночасно. Після цього вся бригада переходить на наступ­ну захватку в цьому ж самому будинку або переїздить на інший об'єкт, де так само організовує свою роботу.

4.3. БЕЗПЕКА ПРАЦІ

До початку роботи лицювальник-плиточника інструктують про безпечність прийомів виконання виробничого завдання. Лицювальник оглядає робоче місце, убирає непотрібні матеріали, перевіряє справність інструментів, інвентарю, пристроїв, надягає спецодяг.

Лицювальник, влаштовуючий плитку, повинен працювати у гумових рукавицях, щоб захистити шкіру рук від роз’їдання розчину. Відбір плитки та інші підсобні роботи виконуються у цупких рукавицях, рубку та підтиску плиток – в захисних окулярах. Підтиску та рубку плиток на колінах виконувати забороняється.

При роботі з кислотою потрібно надягати гумові рукавиці та захисні окуляри. Приміщення, де витирають свіжо постелену підлогу розчином соляною кислотою, необхідно провітрювати.

При роботі у затемнених приміщеннях тимчасове освітлення повинно бути напругу не вище 42В.

По закінченню праці необхідно привести у порядок робоче місце, очистити інструмент, убрати будівельне сміття.

Під час роботи з ручним електроінструментом слід додержуватись таких правил техніки безпеки:

1. До початку роботи привести в порядок спецодяг;

2. Уважно оглянути електроінструмент, перевірити ізоляцію кабелю і заземлити корпус інструмента;

3. Під час роботи стежити за справністю кабелю і проводів, не допускати їхнього перекручення та перегрівання електродвигуна;

4. Працюючи у вологих місцях, користуватись гумовими рукавицями і чобітьми (при цьому напруга не повинна бути вище 36В);

5. Замінювати будь-які деталі тільки після зупинки інструмента і вимкнення вилки з розетки;

6. Під час перенесення інструмента тримати його тільки за ручки або корпус, а не за кабель;

7. Не відходити від робочого місця, якщо інструмент увімкнений в електричну мережу;

8. Не працювати з механізованим інструментом з приставних драбин.

5.ЛІТЕРАТУРА

1. Добровольський Г. М. Штукатурні і облицювальні роботи: Підручник для учнів проф.-тех.навч. закладів освіти –К.:Техніка., 1997.

2. Горячев В.И., Неелов В.А. Облицовка керамическими и синтетическими материалами: Учеб. Для ПТУ. – 2е изд., перераб. и доп. М .: Высш. шк., 1989.

3. Карапузов Є. К., Соха В. Г., Остапченко Т. Є. Матеріали і технології в сучасному будівництві: Підручник. – К.: Вища освіта, 2005.

4. Власенко А. М., Плохій В. С., Аніщенко В. М. Лицювальник-плиточник: Навчальний посібник. – К.: Літера ЛТД, 2008.