Журналістика і становлення національної самосвідомості українства
Духовний стан українського суспільства наприкінці ХІХ століття як наслідок діяльності журналістики. Період послідовних і паралельних явищ. Засада вибірковості в описуванні явищ другого періоду. Літературна і політична домінанта в двох періодах історії журналістики. Роль журналістики у формуванні української літератури та української літературної мови. Роль журналістики у формуванні політичної свідомості української нації. Заснування Україно-руської радикальної партії в Австрії 1890 року і “Братства тарасівців” 1891 року в Росії. “Profession de foi молодих українців” – маніфест “Братства тарасівців”. Розгром і занепад організації та політичні наслідки її існування. Дискусії в радикальній партії, поява праці Ю. Бачинського “Україна irredenta”: економічні та політичні причини еміграції; порятунок України в створенні самостійної держави. Стаття І. Франка “Україна irredenta”: оцінка праці Ю. Бачинського як свідчення нового рівня української національної самосвідомості. Утворення Української революційної партії в 1900 році (Харків) і написання для неї М. Міхновським політичної програми “Самостійна Україна”. Історичні та правові арґументи на користь створення Української держави. Концепція “третьої інтеліґенції” як соціальної сили, що здійснить Українську державу.………………………………………………………………………
Список літератури………..……………………………………
Тематика науково-дослідної роботи…………………………
Зміст……………………………………………………………...
НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ
МИХАЙЛИН ІГОР ЛЕОНІДОВИЧ
ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ
ХІХ СТОЛІТТЯ
ПІДРУЧНИК
Видання друге, доповнене і поліпшене
Керівник видавничого проекту
Оригінал-макет
Підписано до друку 2002. Формат 60х 84 1/16
Друк офсетний. Облік вид. арк. 50, 89. Зам. №
Надруковано в друкарні
[1] Федченко П. М. Преса та її попередники. – К.: Наукова думка, 1969. – С. 252 – 253.
[2] Нечиталюк М. Ф. Методологічні проблеми історико-журналістських досліджень // Українська періодика: історія і сучасність: Тези доповідей і повідомлень Всеукраїнської науково-теоретичної конференції (9 – 10 грудня 1993 р.). – Львів, 1993. – с. 17 – 22.
[3] Маковей Осип. П’ятдесятлітній ювілей руської публіцистики // Літературно-науковий вісник. – 1898. – Т. 2. – № 4.- С. 117.
[4] Животко Аркадій. Історія української преси / З передмовою К. Костева. – Мюнхен: Український технічно-господарський інститут, 1989 – 1990. – 334 с.
[5] Нечиталюк М. Ф. Цитов. праця. – С. 19
[6] Там само. – С. 20.
[7] Романюк М. М. Історія української преси: проблеми періодизації // Збірник праць науково-дослідного центру періодики. – Львів, 1994. – Вип. 1. – С. 6 – 14.
[8] Подаємо лише назви періодів, хоча в самій праці вони описані більш докладно.
[9] Цит. за кн.: Бочковський О. І., Сірополко С. Українська журналістика на тлі доби (історія, демократичний досвід, нові завдання) / За ред. К. Костева й Г. Комаринського. – Мюнхен: Український технічно-господарський інститут, 1993. – С. 17.
[10] Очерки по истории русской журналистики и критики. – Ленинград: Изд-во Ленинград. ун-та, 1950. – Т. 1: ХVІІІ век и первая половина ХІХ века. – 604 с.; 1965. - Т. 2: Вторая половина ХІХ века. – 516 с.
[11] Основы творческой деятельности журналиста: Учебник для студ. вузов по спец. «Журналистика» / Ред.-сост. С. Г. Корконосенко. – СПб.: Знание СПбИВЭСЭП, 2000. – С. 117.
[12] Маценко Г. Оссуді // Українська журналістика в іменах / За ред. М. М. Романюка. – Львів, 1998. – Вип. 5. – С. 239 – 240.
[13] Цит. за пр.: Кревецький Ів. Перша газета на Україні. – К.: Український науковий інститут книгознавства, 1927. – С. 8. Викладаючи львівський період в історії ранньої української журналістики за працями І. І. Кревецького, хочемо привернути увагу до цієї непересічної особистості в нашій культурі. Див. про нього змістовну працю: Качкан В. А. «Реальні образи сумної правди» (Іван Кревецький – історик, критик, бібліограф, пресо- і книгознавець) // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики / За ред. М. М. Романюка. – Львів, 1998. – Вип. V. – С. 398 – 414.
[14] Роммель Христофор. Пять лет из истории Харьковского университета: Воспоминания профессора Роммеля о своём времени, о Харькове и Харьковском университете. – Х.: В ун-тской типографии, 1868. - С. 68. Тут і далі назви творів і цитати з російських джерел подаю у своєму перекладі, залишаючи в оригіналі лише назви часописів. – І. М.
[15] Лещенко П. Я. “Харьковский еженедельник” (1812 р.) // ХІІІ звітно-наукова сесія, Секція української мови та літератури: Тези доповідей. – Х., 1958. – С. 22.
[16] Зараз газета є бібліографічною рідкістю: єдиний її комплект знаходиться в Державній публічній бібліотеці ім. М. Є. Салтикова-Щедріна (Росія, С.-Петербурґ).
[17] Багалей Д. И., Миллер Д. П. История города Харькова за 250 лет его существования (1655 – 1905). Историч. монография. В 2 т. – Х., 1993. – Репринт. изд. – Т. 2. – С. 579.
[18] Маценко Г. Філомафітський Євграф Матвійович // Українська журналістика в іменах / За ред. М. М. Романюка. – Львів, 1995. – Вип. 2. – С. 233 – 234.
[19] Дисак Ф. Гонорський Розумник Тимофійович // Українська журналістика в іменах / За ред. М. М. Романюка. – Львів, 1994. – Вип. 1. – С. 44 – 47.
[20] Багалей Д. И., Миллер Д. П. История города Харькова за 250 лет его существования. – Т. 2.- С. 581.
[21] Енциклопедія українознавства. – Париж – Нью-Йорк: Молоде життя, 1962. – Т. 4. – С. 1484.
[22] Борзенко О. І. “Харьковский Демокрит” як феномен українського Просвітництва // Українська періодика: історія і сучасність. – Х., 1998. – С. 57.
[23] Левченко П. Я. “Харьковский Демокрит” // Радянське літературознавство. – 1957. – № 4.
– С. 95.
[24] Лише в 1830-ты роки у Росії виник “торговий напрямок” у журналістиці і тиражі часописів комерційного типу починають зростати. Так, наклад “Библиотеки для чтения” досягає п’яти тисяч, а “Северной пчелы” – трьох тисяч примірників. Але тиражі журналів, у яких зосереджувалася опозиція О. Сенковському й Ф. Булґаріну, навіть тоді коливалися від 400 до 600 примірників (“Телескоп”, “Московский наблюдатель”). Див. про це в кн.: Очерки по истории русской журналистики и критики. – Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1950. – Т. 1. – С. 252 – 253. Якщо зважити, що йдеться про столичні журнали середини 1830-х років, то тираж 500 прим. для провінційного видання 1810-х років слід визнати значним; він свідчив про популярність “Украинского вестника”.
[25] Ревуцький В. Д. По обрію життя. Спогади. – К.: Час, 1998. – С. 265.
[26] Див. про це у пр.: Шевельов Юрій. Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900 – 1941): Стан і статус. – Чернівці: Рута, 1998. – С. 45.
[27] Див. про це ст.: Портнов А. “Український вісник” (1970 – 1974 рр.) в контексті історії української нелегальної періодики // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. – Львів, 1998. – Вип. 5. – С. 240 – 245.
[28] Див. про це цікаву книгу: Шерток Л., Сосюр де Р. Рождение психоаналитика: От Месмера до Фрейда. Пер. с франц. – М.: Прогресс, 1991. – 288 с.
[29] Показово, що праця А. Дудровича навіть не згадана в книзі, що вийшла в Харкові з нагоди 100-ліття психоаналізу та 200-ліття психіатричної лікарні “Сабурова дача”: История психоанализа в Украине / Сост. И. И. Кутько, Л. И. Бондаренко, П. Т. Петрюк. – Х.: Основа, 1996 . – 360 с.
[30] Курилов А. С. Методологические искания русской критики. Формирование литературоведческих понятий // Возникновение русской науки о литературе. – М., 1975. – С. 175 – 202; Федченко П. М. Літературна критика на Україні першої половини ХІХ ст. – К. Наукова думка, 1982. – 382 с.; Яценко М.Т. Питання реалізму і позитивний герой в українській літературно-естетичній думці першої половини ХІХ ст. – К.: Наукова думка, 1979. – 236 с.
[31] Курилов А. С. Згадана праця. – С. 183.
[32] Див., наприклад, праці представників формальної школи в російському літературознавстві, так званого ОПОЯЗу: Эйхенбаум Б. М. Теория “Формального метода” // Эйхенбаум Б. М. О литературе. – М., 1987. – 382 – 383; Тынянов Ю. Н. Ода как ораторский жанр // Тынянов Ю. Н. Поэтика. История литературы, Кино. – М., 1977. – С. 234. Праця Б. М. Ейхенбаума вперше опублікована в українському перекладі в харківському журналі “Червоний шлях” (1926, ч. 7-8), Ю. М. Тинянова – у збірнику “Поэтика. Вып. ІІІ”(1927). Актуалізовано ідеї “словесного аналізу” в концепції структуральної школи в літературознавстві, див., хоча б працю: Лотман Ю. М. Анализ поэтического текста: Структура стиха. – Л.: Просвещение, 1972. – 271 с.
[33] Кочур Г. П. Друге відлуння: Переклади. – К.: Дніпро, 1991. – С. 314.
[34] Венгеров Л. М. Зарубіжна література. 1871 – 1973: Огляди і портрети. – К.: Вища школа, 1974. – С. 18.
[35] Потебня А. А. Мысль и язык. – К.: Синто, 1993. – С. 124.
[36] Там само.
[37] Там само. – С. 131.
[38] Див. про мовознавчі погляди Я. А. Коменського пр.: Вакуленко С. В. “Панглотія” Я. А. Коменського в контексті єврепейської філософської думки сімнадцятого століття // Збірник Харківського історико-філологічного товариства, – Х., 1993. – Т. 1. – С. 43 – 50.
[39] Лейбниц Г. В. Новые опыты о человеческом разумении // Лейбниц Г. В. Сочинения: В 4 т. – М., 1983. – Т. 2. – С. 282 – 285.
[40] Ломоносов М. В. Краткое руководство к красноречию // Ломоносов М. В. Полное собрание сочинений. – М. – Л., 1952. – Т. 7. – С. 241 – 242.
[41] Там само. – С. 242.
[42] Рижский И. Введение в круг словесности. – Х.: В университетской типографии, 1806. – С. 24 – 26.
[43] Орнатовский И. Новейшее начертание правил российской грамматики, на началах всеобщих основанных. – Х.: В унивеститетской типографии, 1810. – С. 6 – 7.
[44] Див.: Прокопович Ф. О поэтическом искусстве // Прокопович Ф. Сочинения. – М.- Л., 1961. – С. 395 – 397.
[45] Карамзин Н. М. О любви к отечеству и народной гордости // Карамзин Н. М. Избранное. – М., 1990. – С. 393.
[46] Кошелев В. А. Жуковский и Батюшков (К проблеме формирования литературных представлений) // Жуковский и русская культура. – Л., 1987. – С. 226.
[47] Див. повніше про це пр.: Михайлин І. Л. Теоретико-літературна концепція Розумника Гонорського як естетична програма журналу “Украинский вестник” // Київська старовина. – 1998. – № 4. – С. 114 – 126.
[48] Багалей Д. И., Миллер Д. П. История города Харькова за 250 лет его существования. – Т. 2. – С. 787.
[49] У новітній науці намітився новий погляд на це поняття, яке підноситься до значення архетипу української художньої свідомості. Див. пр.: Грабович Григорій. Семантика котляревщини // Сучасність. – 1995. – № 5. – С. 65 – 73. Під цим кутом зору вияви котляревщини знаходяться і в ХХ столітті, наприклад, у вірші П. Тичини «Партія веде». Не заперечуючи і проти такого витлумачення цього терміну (й позначеного ним явища), ми в даній праці вживаємо його в традиційному значенні, запропонованому П. Кулішем, і локалізуємо творчістю послідовників П. Котляревського, що експуатували його бурлескно-травестійну стилістику, засновану на сміховій ментальності українців.