2. Вибір об'єктів роботи учнів.
ПОЛТАВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені В.Г. КОРОЛЕНКА
Факультет технологій та дизайну
Кафедра теорії та методики технологічної освіти
ЗАТВЕРДЖУЮ
_________________
зав. кафедри, проф. Титаренко В.П.
Протокол №______
від «___» _______________20 р.
ЗАВДАННЯ
НА ВИКОНАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ 3 КУРСУ «ТЕОРІЯ ТА МЕТОДИКА ТЕХНОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ»
Студентки Колесник Анастасії
Тема: Методика вивчення теми «Гігієна житла» у 6 класі
Вступ
1. Сучасний урок трудового навчання.
2. Вибір об'єктів роботи учнів.
3. Основні технології та методи навчання.
4. Форми і засоби навчальної роботи.
5. Діагностування навчальних досягнень учнів.
6. Технічна естетика та ергономіка.
7. Трудове виховання.
8. Організація та методика профорієнтаційної роботи.
9. Безпечні умови праці на уроках трудового навчання.
10. План-конспект заняття з додатком навчально-технологічної документації для учнів за темою.
Висновки
Література
Додатки (таблиці, схеми, ілюстрації, інструкційні картки, картки-завдання тощо).
Практичне завдання – творчий проект учнівського виробу і зразок спроектованого виробу.
Завдання видане_______________________________________________
Термін здачі курсової роботи на кафедру__________________________
Науковий керівник_____________________________________________
Консультант__________________________________________________
ЗМІСТ
ВСТУП. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . …4-7
РОЗДІЛ 1. СУЧАСНИЙ УРОК ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ У 8 КЛАСІ. . . . ………………………………………………………………………………..8-9
РОЗДІЛ 2. ВИБІР ОБ`ЄКТІВ РОБОТИ УЧНІВ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 10-11
РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА МЕТОДИ НАВЧАННЯ. . . . . . 12-15
3.1. Проблемне навчання на уроках трудового навчання як стимулювання творчої діяльності……………………………... . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 14-15
РОЗДІЛ 4. ФОРМИ І ЗАСОБИ НАВЧАЛЬНОЇ РОБОТИ. . . . . . . . . . . . . 16-23
4.1. Метод мозкового штурму . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ………...16-18
4.2. Метод фантазування. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ………………….18-20
4.3. Метод фокальних зразків . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .20-21
4.4. Метод створення образу ідеального об’єкта. . . . . . . . . . . . …...21-23
РОЗДІЛ 5. ДІАГНОСТУВАННЯ НАВЧАЛЬНИХ ДОСЯГНЕНЬ УЧНІВ. . ………………………………………………………………………………..24-29
РОЗДІЛ 6. ТЕХНІЧНА ЕСТЕТИКА ТА ЕРГОНОМІКА. . . . . . . . . . . …..26-30
6.1. Формування естетичних смаків школярів під час уроків трудового навчання. . . . . . . . . . . . . . . . . ……………………..26-29
6.2. Ергономіка робочого місця………………………………….........30
РОЗДІЛ 7. ТРУДОВЕ ВИХОВАННЯ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . …...31-37
РОЗДІЛ 8. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА МЕТОДИКА ПРОФОРІЄНТАЦІЙНОЇ
РОБОТИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . …....38-42
8.1 Основні елементи професійної орієнтації……………………….38-41
РОЗДІЛ 9. БЕЗПЕЧНІ УМОВИ ПРАЦІ НА УРОКАХ ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. …...41-43
9.1 Правила безпечної роботи та поведінки у майстерні………………42
РОЗДІЛ 10. ПЛАН-КОНСПЕКТ ОДНОГО ЗАНЯТТЯ З ДОДАТКОМ НАВЧАЛЬНО-ТЕХНОЛОГІЯНОЇ ДОКУМЕНТАЦІЇ ДЛЯ УЧНІВ ЗА ТЕМОЮ: «Гігієна житла». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 44-62
ВИСНОВКИ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .63-66
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 67-71
ДОДАТКИ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
ВСТУП
Трудове навчання - предмет технічного та профільного напряму у середніх загальносвітніх школах. Трудове навчання — загальноосвітній предмет, який становить основу предметного наповнення освітньої галузі “Технологія”. Головна мета трудового навчання – формування технологічно грамотної особистості, підготовленої до життя і активної трудової діяльності в умовах сучасного високотехнологічного, інформаційного суспільства. Реалізація змісту навчальної програми повинна забезпечувати розв’язання завдань формування в учнів культури праці, навичок раціонального ведення домашнього господарства, культури побуту, відповідальності за результати власної діяльності, комплексу особистісних якостей, потрібних людині як суб’єкту сучасного виробництва і культурного розвитку суспільства. Слід заначити, що одним дніє із тем трудового навчання є гігієна житла. Вона посідає дуже важливе місце у житті сучасної людини.
Житло є одним із найважливіших факторів зовнішнього середовища. З ним тісно пов'язане все життя людини, воно захищає від несприятливих метеорологічних факторів, є місцем роботи, відпочинку, сну. Відсутність у квартирі необхідного санітарно-гігієнічного мікроклімату негативно впливає на дихання, теплообмін, вищу нервову діяльність, інші фізіологічні функції організму. Розміри і пропорції приміщень, архітектурно-просторове вирішення квартири, колір та спосіб оздоблення стін мають вплив на емоційний статус людини.
Тісний зв'язок між житловими умовами і станом здоров'я є давно відомим фактом. Доведено, що смертність серед мешканців щільнонаселених квартир в 1,5-2 раза вища, ніж у людей, які проживають у просторих приміщеннях. Найбільш типовою хворобою тісних квартир є легеневий туберкульоз. Надзвичайно легко можуть розповсюджуватись і такі інфекції, як грип, кір, скарлатина, дифтерія, кашлюк, вітряна віспа.
При проведенні профілактичних заходів вирішальне значення має забезпечення житлових приміщень достатнім повітрообміном. Разом із тим, тісні приміщення при санітарному неблагополуччі можуть сприяти виникненню і поширенню кишкових інфекцій та гельмінтозів. А з перебуванням у вогких і холодних приміщеннях не без підстави пов'язують виникнення ангін і ревматизму. Вогкість, крім того, сприяє розвитку грибків, які руйнують дерев'яні частини будівлі й спричиняють появу неприємного специфічного запаху в приміщенні. Тривале перебування у перенаселених, забруднених і гамірних приміщеннях зумовлює зниження загальної опірності організму, погіршує сон і перешкоджає цілющій дії природних факторів.
Повноцінне в гігієнічному відношенні житло повинно бути достатньо просторим, сухим, мати сприятливий мікроклімат, чисте повітря, важливо, щоб у нього потрапляло сонячне світло. Так, при вивченні впливу на здоров'я дітей планування квартир і, насамперед, орієнтації кімнат, встановлено, що найбільша захворюваність спостерігалась при північній орієнтації, найменша - при південній.
Виявлено залежність між кількістю поверхів будинку і захворюваністю його мешканців. У висотних житлових будинках більше 9 поверхів з кожним поверхом погіршуються фізичні властивості й хімічний склад повітря. Зростають температура, вологість, концентрація оксиду вуглецю і пилу, збільшується захворюваність на так звані аерогенні інфекції (гострі катари верхніх дихальних шляхів, ангіни, вірусний грип, дитячі повітряно-крапельні інфекції, тонзиліти, ларингіти тощо).
Найчутливіші до несприятливих житлових умов діти і люди похилого віку. Так, із збільшенням житлової площі захворюваність дітей різко зменшується. Дослідження багатьох учених-гігієністів свідчать про те, що чим більше в одній кімнаті проживає людей, тим більша їхня захворюваність, особливо дітей і літніх людей. А одночасне проживання в одній квартирі двох сімей призводить до збільшення захворюваності мешканців у 2 рази, переважно за рахунок ураження органів кровообігу і нервової системи.
Таким чином, житло, яке відповідає санітарно-гігієнічним нормативам, має велике оздоровче значення. Дослідження вітчизняних учених показали, що 43-59 % тижневого часу і 80-86 % вихідного (позаробочого) часу людина проводить вдома. Тому для ефективного відпочинку і ліквідації нервової перевтоми, крім певних гігієнічних вимог, слід забезпечувати повний психічний відпочинок. Житло виконує багато функцій: задоволення фізіологічних потреб (сон, особиста гігієна, харчування, заняття фізкультурою і спортом); спілкування і культурна діяльність (відпочинок, розваги, сімейне спілкування); виховання і навчання дітей; ведення домашнього господарства (готування їжі, догляд за дітьми, прибирання, прання тощо); професійна діяльність, самоосвіта, любительські заняття. Ці функції, що виконуються людиною, визначають необхідний набір приміщень у квартирі для сімей різного демографічного складу.
Орієнтуючись на вищесказане тема курсової роботи Методика вивчення теми «Гігієна житла» у 6 класі.
Об’єктом дослідження є гігієнічне значення житла і вплив житлових умов на здоров’я людини та на її мешкання. Гігієнічні вимоги до житла, розмір проживання. Природне освітлення житла, значення, гігієнічні вимоги.
Предметом вивчення є педагогічні умови формування знань, умінь та навичок учнів 6 класу у процесі вивчення теми «Гігієна житла».
Мета курсової роботи є забезпечити засвоювання учнями загальних відомостей про правила прибирання житла і пристрої, що допомагають у прибиранні, забезпечити формування в учнів умінь застосовувати здобуту інформацію на практиці, у розробці власного інтер’єру, розвиток пізнавальних інтересів та уваги, викликати в учнів позитивне відношення до будь-якої трудової діяльності, бажання створювати у своєму житті красу та ідеальні умови фізіологічного комфорту, розвивати бажання послідовного досягнення своєї мети у роботі.
Завданням курсової роботи є:
- проаналізувати навчальну, науково-теоретичну та методичну літературу з теми дослідження;
- узагальнити методичні рекомендації з досвіду вивчення теми: «Гігієна житла»;
- розробити план-конспект одного заняття з додатком навчально-технологічної документації для учнів за даною темою.
Методи дослідження – спостереження, аналіз навчальної, науково-теоретичної та методичної літератури, бесіди, розповіді, використання інтерактивних методів навчання, синтез.
Структура курсової роботи: курсова робота складається з десяти розділів, вступу, висновків, додатків та списку використаних джерел.
РОЗДІЛ 1. СУЧАСНИЙ УРОК ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ У 6 КЛАСІ.
Сучасний урок – це передусім урок, на якому створено реальні для інтелектуального, соціального, морального становлення особистості учня, що допомагає досягти високих результатів у навчанні. Це особистісно-зорієнтований урок, у центрі якого особистість учня.
Метод – це спосіб або шлях, яким досягається певний результат.
Методи навчання – способи передачі вчителем та засвоєння учнями знань умінь і навичок, розвитку пізнавальних інтересів учнів.
Пізнавальна діяльність - процес осягнення індивідом оточуючої природної та соціальної реальності, яка спрямована на досягнення наукового розуміння оточуючої дійсності.
Технологія – це наука про розвиток, освіту, навчання і виховання школяра на основі позитивних загальнолюдських якостей та досягнень педагогічної думки.
Педагогічна творчість учителя – це педагогічна діяльність, спрямована на розвиток потенційних можливостей кожного школяра.
Умови творчої діяльності учителя:
- усвідомлення себе як творця в педагогічному процесі;
- прийняття школяра як суб’єкта процесу пізнання;
- усвідомлення мети, значення та завдань власної педагогічної діяльності;
- усвідомлення особистісної творчої індивідуальності.
Компетентність учителя – володіння вчителем необхідною сумою знань, умінь і навичок, що визначають сформованість його педагогічної діяльності, педагогічного спілкування й особистості вчителя, як носія визначених цінностей, ідеалів і педагогічної свідомості.
Творчість – необхідна умова становлення самого педагога, його самопізнання, розвитку і розкриття як особистості. Творчість є основою педагогічної талановитості кожного вчителя. Розвиток педагогічної творчості і підвищення навчально-виховного процесу залежить від різних факторів, а також від психолого-педагогічних умов, визначених шляхів розвитку та реалізації творчої педагогічної діяльності та особистісних рис кожного вчителя. Тому, творчий учитель – це особистість, яка характеризується високим рівнем креативності, відповідним рівнем знань предмета, який викладає, набутими психолого-педагогічними знаннями, вміннями та навичками, які забезпечують його ефективну діяльність з розвитку потенційно творчих можливостей учнів.
Педагогічна креативність – це креативні риси, здібності, сформовані мотиви, які сприяють успішній творчій діяльності педагога.
Отже, щоб урок був сучасним, необхідно, щоб вчитель був творчою, компетентною особистістю, якій притаманні педагогічна креативність, толерантність у спілкуванні, творчість у діяльності. Або без цих рис урок буде мало ефективнім, не цікавим для учнів.
Модель сучасного уроку обумовлена соціально-психологічними новоутвореннями в структурі особистості учня, бо з метою цього змісту й заради такого змісту проводиться кожен сучасний урок. Істотними елементами уроку є:
- зміст уроку (змістовний блок) як система отримуваних знань, нових вмінь та стосунків, що мають бути засвоєні учнями;
- процес активної діяльності ( процесуальний блок), організований як інтелектуальна активність кожної дитини, залученої до активної пізнавальної діяльності, результатом якої і стає засвоєний зміст уроку;
- взаємини суб’єктів (суб’єктивний блок) діяльності, особистісні зв’язки яких визначають успішність оволодіння змістом.
Урок, що забезпечив отримання учнями знань, умінь і взаємин, заслуговує високу позитивну оцінку, оскільки результат очевидний (додаток 1). Урок тоді буде продуктивним, коли учитель може створити ситуацію успіху.
Ситуація успіху – це те, що може організувати учитель на уроці та в позаурочний час. Ситуації успіху можна досягти тільки тоді, коли не лише вчитель, а й сама дитина визначає цей результат як успіх. Реалізація ситуації успіху відкриває великі можливості учня, нові обрії перед учнями і вчителями, дає стимули до подальшої діяльності.
Ефективність використання інновацій під час проведення уроку значною мірою залежить від того, як реалізується творчий потенціал особистості учня. Ми з вами, хочемо того чи ні, є вчителями нового століття, і ціле життя працюватимемо для того, щоб навчання було ефективним і плідним для кожної дитини, стало радістю і задоволенням.
«Хороші вчителі створюють хороших учнів», - казав М.Остроградський.
«Кожний, хто вміє згуртувати навколо себе людей із різними характерами, різними інтересами й може привести їх до успіху - справжній Майстер …» так говориться у одній притчі.
РОЗДІЛ 2. ВИБІР ОБ`ЄКТІВ РОБОТИ УЧНІВ
В основу програм «Трудове навчання 5-9 клас» 12-річної школи покладено проектно-технологічну діяльність учнів. Це означає, що учні послідовно включаються в усі етапи цілісного процесу проектування та виготовлення виробів – вибір об’єкта технологічної діяльності, обґрунтування цього вибору, художнє, технічне конструювання, складання технологічної послідовності виготовлення виробу, добір конструкційних матеріалів, інструментів, обладнання тощо.
Програма трудового навчання у 6 класі передбачає формування умінь та навичок учнів з гігієни житла, яка за своїми властивостями дає можливість шестикласниками освоїти найпростіші технологічні операції. Робота з цією темою, відкриває великі можливості для розвитку творчих здібностей школярів, формування їхніх естетичних смаків.
Пропонуються різні об’єкти праці, з урахуванням змісту програмового матеріалу та часу, який відводиться у 6 класі на вивчення предмета. Слід відмітити, що запропоновані вироби для виготовлення виробів на уроках трудового навчання в 6 класі враховують вікові особливості учнів, рівень їх підготовленості до самостійної роботи, а також їхню зацікавленість різними видами роботи. Крім того, матеріалоємність запропонованих виробів така, що дає змогу кожному учневі виготовити виріб за вибором.
До кожного об’єкта технологічної діяльності треба мати шаблони та технологічні картки з виготовлення виробу.
Для оздоблення виробів учні можуть використовувати запропоновані вчителем варіанти або ж розробляти свої власні. Запропоновані об’єкти праці допоможуть вчителю у доборі та урізноманітненні об’єктів праці, що сприятиме посиленню зацікавленості учнів до предмета «Трудове навчання».
РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА МЕТОДИ НАВЧАННЯ
Кожний учитель у процесі педагогічної діяльності створює "свою" авторську технологію навчання, яка передбачає її проектування, експериментування, досягнення оптимального результату. При цьому педагогічна майстерність полягає в тому, щоб дібрати необхідний зміст, застосувати оптимальні методи і засоби навчання відповідно до програми і поставлених освітніх цілей. На вибір технології впливають особистість педагога, особливості контингенту школярів, психологічний клімат в учнівському колективі. Отже, технологія навчання опосередковується властивостями особистості, але повністю ними не визначається.
Провідними технологіями навчання є проблемне, програмоване, перспективно-випереджувальне, диференційоване, розвивальне навчання та ін.
Нині серед учителів здобувають визнання й інші технології: пошуково-дослідницькі, критеріально-орієнтованого навчання, імітаційні, інформаційні та ін. Збільшується значення і дидактичні можливості комп'ютерних технологій, які спрямовані на створення інтелектуальних навчальних систем, інтерактивних програм, мультимедійних засобів, дистанційного навчання, неконтактної інформаційної взаємодії. Багато фахівців характеризують сучасний етап розвитку освіти як перехід від традиційних масових засобів інформації (підручники, кінофільми, телебачення) до інформаційних (комп'ютеризовані системи збереження інформації, лазерні канали зв'язку, мікроелектронні прилади тощо). Це створює можливості для вільного доступу і користування вчителями й учнями навчальною і науковою літературою.
У дидактичній теорії залишається проблема вибору та обґрунтування технологій навчання у професійній діяльності вчителя, формування авторської освітньої технології, оскільки ідеальної технології чи ідеальної методики не існує, адже неможливо врахувати всі аспекти організації педагогічного процесу, внутрішні особливості діяльності його суб'єктів. Для того щоб зробити будь-яку технологію авторською, необхідно наповнити її особистісним смислом, урахувати особливості учнів, колективу, обставини реального життєвого оточення. Окрім цього, важливими орієнтирами у виборі освітньої технології є врахування об'єктивних дидактичних закономірностей і принципів; усвідомлення дидактико-діагностичних цілей у контексті актуальних педагогічних проблем сучасної школи; сформованість дидактико-технологічних умінь визначати структуру змісту навчального матеріалу, його розвивальний характер, обґрунтовувати оптимальні методи, форми та умови навчання.
Метою трудового навчання є формування технічно, технологічно освіченої особистості, підготовленої до життя та активної трудової діяльності в умовах сучасного високотехнологічного інформаційного суспільства, життєво необхідних знань, умінь і навичок ведення домашнього господарства, забезпечення умов для професійного самовизначення учнів, вироблення в них навичок творчої діяльності, виховання культури праці.
Трудове навчання в 12-річній школі сприяє формуванню в учнів компетентності, а саме:
- технічного і технологічного кругозору;
- культури праці та побуту;
- самостійного та критичного мислення;
- розвитку особистісних якостей, потрібних людині як суб’єкту сучасного виробництва і культурного розвитку суспільства, виховання відповідальності за результати власної діяльності.
Дослідження науковців засвідчили, що творчість — це досить складний і своєрідний процес, якому можна навчитися. Для цього необхідно виявити його закономірності, на основі яких можна створити певні методи або прийоми. Пошук наукової організації творчої праці дав змогу розробити нові методи розв'язку проблемних задач. Серед розроблених ученими методів найбільш ефективними і відомими в сучасній літературі з питань технічної творчості є: метод мозкового штурму, метод фантазування, метод зразків, метод фокальних об'єктів, метод створення образу ідеального об'єкта.
Сьогодні поширеною є думка про те, що для піднесення предмета й методики його викладання на належному науково-методичному рівні, треба повернутися до технологій проектного навчання. В основу якої має бути покладена творча діяльність учнів, зорієнтована на вільний вибір ними об'єкта проектування. Саме тому в оновленій програмі трудового навчання знайшли своє відображення вищезазначені методи творчої діяльності.
3.1 Проблемне навчання на уроках трудового навчання як стимулювання творчої діяльності.
На розвиток творчого мислення учнів впливає безліч чинників, а саме такі, як зміст уроку, майстерність вчителя, методи і прийоми навчання, уміла організація уроку, правильний вибір виробу і т.д.
При проблемному викладі перед учнями висуваються вузлові проблеми і питання. До яких відносять ті, на які учнів не можуть відповісти відразу: для цього у них не вистачає якихось відомостей, певної інформації.
Можуть бути наступні два види проблемного викладу:
- Висунення окремих проблем, постановка проблемних питань, основна мета яких полягає в організації активної діяльності учнів при засвоєнні нових знань. Вчитель ставить перед учнями такі проблеми і питання, які зацікавлюють їх, викликаючи активну розумову діяльність.
- Висловлюючи зміст теми, вчитель демонструє перед учнями самий шлях наукового мислення, примушує учнів стежити за діалектичним рухом думки до істини, робить їх як би співучасниками наукового пошуку.
Дуже важливим є питання про типи проблемних ситуацій. Це питання слід вирішити з урахуванням умов, в яких проводиться трудове навчання учнів.
РОЗДІЛ 4. ФОРМИ І ЗАСОБИ НАВЧАЛЬНОЇ РОБОТИ.
Дослідження науковців засвідчили, що творчість — це досить складний і своєрідний процес, якому можна навчитися. Для цього необхідно виявити його закономірності, на основі яких можна створити певні методи або прийоми, володіння якими дозволило б більш ефективно займатися винахідництвом чи проектуванням технологічних об’єктів.
Сьогодні серед провідних вітчизняних і зарубіжних учених методистів, педагогів та психологів (О. М. Коберник, В. К. Сидоренко, М. В. Матяш, В. Д. Симоненко, та інші), які опікуються проблемами трудового навчання, поширеною є думка про те, що для піднесення предмета й методики його викладання на належному науково-методичному рівні, треба повернутися до технологій проектного навчання. В основу цих технологій має бути покладена творча діяльність учнів, зорієнтована на вільний вибір ними об’єкта проектування. Саме тому в оновленій програмі трудового навчання знайшли своє відображення вищезазначені методи творчої діяльності.
4.1 Метод мозкового штурму
В літературних джерелах можна знайти твердження, що одним із перших методів, яким було започатковано науковий підхід до організації творчої праці, є метод мозкового штурму. Автором цього методу є американський бізнесмен та винахідник А. Осборн. У ході тривалих спостережень він помітив, що серед творчо працюючих особистостей є дві групи людей. Перша група — це ті, хто генерує ідеї, друга — критично аналізує. А. Осборн запропонував штучно створювати такі групи (відповідно — генераторів та експертів), які будуть здійснювати пошук розв’язку певної проблеми. Було запропоновано такі умови для проведення мозкового штурму.
До групи генераторів включають людей з бурхливою фантазією, здатних до абстрактних узагальнень, з оптимістичними поглядами на життя тощо. До складу групи також мають входити якнайменше дві особи, які не мають ніякого відношення до розв’язуваної задачі або відповідного фаху з тієї галузі, в якій розв’язується проблема.
Головне завдання генераторів полягає у тому, щоб запропонувати якнайбільшу кількість ідей з розв’язку поставленої проблеми, в тому числі і фантастичних чи навіть жартівливих. Ідеї записують на магнітофонну плівку або складають відповідний протокол так званої сесії, у ході якої генератори висловлюють ідеї.
Тривалість сесії залежить від складності проблеми, але має не перевищувати 30 — 45 хв.
Завдання експертів — оцінити ідеї генераторів, наприклад, за десятибальною шкалою.
Експертиза ідей може проводитись окремо від генераторів через прослуховування плівки. Кожна ідея розглядається якомога докладніше з детальним аналізом усіх можливих варіантів її практичної реалізації.
Якщо робота сесії виявилась неефективною і проблему розв’язати не вдалося, склад груп повністю міняють і проводять повторне засідання.
З точки зору методики трудового навчання одним з недоліків впровадження даного методу на уроці є нераціональне використання часу. Це власне особливість всіх без винятку інтерактивних методів навчання. Тому вчитель, впроваджуючи мозковий штурм, має стежити за розподілом навчального часу. Наведемо методичні рекомендації з досвіду вчителів, які впроваджували активні та інтерактивні методи на уроках трудового навчання.
Найбільш ефективно наведений метод можна використовувати під час пошуку проблем (варіантів виробів), які учні будуть виготовляти упродовж наступних уроків у вигляді навчальних або творчих проектів. Відповідно після виконання вправи результатом роботи має бути банк творчих ідей або банк проектів тощо. Мозковий штурм спонукає учнів активізувати уяву і творчість, дає змогу вільно висловлювати свої думки. Відповідно, учні можуть реально оцінити (обговорити з учителем і товаришами) свої можливості і вибрати для виготовлення такий проект, який буде цікавим і одночасно посильним для виконання.
4.2 Метод фантазування
Пошуковий аналіз літературних джерел показав, що не існує окремо створеної методики фантазування під час розв’язування винахідницьких задач. З наведеного матеріалу добре видно, що елементи такої методики можна віднайти у структурі методу мозкового штурму або в алгоритмі розв’язування винахідницьких задач, що був розроблений радянським письменником-фантастом Г. С. Альтшуллером. Під час розв’язування винахідницьких задач учений запропонував використовувати інтелектуальні операції, що активізують фантазію конструктора. Суть таких операцій полягала у тому, що, змінюючи уяву про задачу, звільняються від впливу попереднього досвіду і, таким чином, наближаються до розв’язку певної проблеми. Метод мозкового штурму започаткував фантазування як прийом пошуку творчих розв’язків. Створений Дж. Гордоном метод пошуку творчих рішень (так звана синектика) був удосконаленим продовженням мозкового штурму. Причому однією з головних професійних вимог до синектора є здатність до фантазування або абстрактних міркувань. Проте окремого визначення чи будь-якого іншого тлумачення цього прийому з наукової точки зору ми не знаходимо. Г. С. Альтшуллер писав, що подальший розвиток методики фантазування призупинився тому, що не розроблено алгоритм створення фантастичних ідей.
Аналіз теорії рішення винахідницьких задач та інших методів дає підстави зробити висновки.
По-перше, під методом фантазування можна розуміти такий спосіб спільної діяльності учнів та учителя, коли досягається уявлення неіснуючого образу об’єкта (виробу), який функціонує і вирішує поставлену проблему, тобто є розв’язком певної проблеми, навіть якщо деякі елементи конструкції (або конструкція в цілому) цього об’єкта невідомі. Головною умовою методу фантазування є відсутність будь-яких обмежень, правил, постулатів, логічного та критичного мислення.
По-друге, процес створення фантастичних ідей можна представити у вигляді такої структури:
Постановка проблеми: що є недосяжним, а що треба поліпшити незалежно від того, можливо це за нормальних фізичних умов, чи ні?
З’ясувати і чітко сформулювати причини (чинники), що заважають розв’язку проблеми.
Припущення фантастичних умов, за яких зникають негативні чинники.
Відтворення у разі можливості з якнайбільшою кількістю деталей і уточнень об’єкта або процесу, який реально функціонує, за відсутності негативних чинників: форми, будови, принципу дії тощо.
Заміна фантастичних умовна реальні. Наприклад: фантастична умова — сили тяжіння не існує (за такої умови проблема буде розв’язана). Далі треба замінити фантастичну умову (відсутність сили тяжіння) на реальну (це може бути пристрій, зміна форми конструкції тощо).
4.3 Метод зразків
Метод зразків (алгоритмічний аналіз) є спрощеним варіантом методу, що називається "Алгоритм розв’язання винахідницьких задач" (АРВЗ), який запропонував Г. С. Альтшуллер. Суть його полягає в послідовному виконанні дій щодо виявлення, уточнення і усунення технічних суперечностей.
В АРВЗ, за Альтшуллером, використовується чотири механізми усунення суперечностей: формулювання ідеального рішення (або прийом створення ідеального об’єкта); перехід від технічної суперечності до фізичної; усунення фізичної суперечності; застосування операторів, що відображають інформацію в найбільш ефективних способах подолання суперечності (списки і таблиці використання типових прийомів, таблиць).
Для реалізації алгоритмічного методу в умовах навчання учнів проектної діяльності можна спростити цей метод до рівня методу зразків. Суть його полягає у такому. Учитель допомагає школярам віднайти в журналах, каталогах та інших технічних виданнях зразки об’єктів (ідеальні об’єкти) і пропонує порівняти знайдені зразки з існуючими об’єктами технологічної діяльності людини. На основі порівняння виявляють технологічні суперечності між знайденими зразками та реальними об’єктами і розробляють послідовність (алгоритм) дій щодо їх усунення.
Під час використання цього методу вчителю варто дотримуватися таких вимог: завчасно підготувати об’єкт проектування, над яким працюватимуть діти, — підготувати літературу або зразки об’єктів, які будуть зразками (реальні об’єкти); визначити суперечності, які усуватимуть учні на уроці.
4.4 Метод фокальних об’єктів
Метод фокальних об’єктів, винайдений американським ученим Ч. Вайтингом. Об’єкт, який вдосконалюють за допомогою цього методу, називають фокальним, оскільки його ставлять у центр уваги (фокус). Суть його ґрунтується на перенесенні ознак випадково вибраних об’єктів на фокальний об’єкт, внаслідок чого отримують незвичні поєднання, котрі дають змогу подолати психологічну інерцію.
Наприклад, якщо вдосконалюваним (фокальним) об’єктом є олівець, а випадковим — тигр, то отримаємо сполучення на зразок "смугастий олівець", "хвостатий олівець" тощо. Розглядаючи ці сполучення і розвиваючи їх, іноді вдається знайти оригінальні ідеї (наприклад, "хвостатий олівець" втілюється в олівець — ручку з гнучким тримачем (хвостом) — досить відома конструкція).
Послідовність застосування методу фокальних об’єктів така:
- вибір фокального об’єкта (наприклад, поличка для книг);
- вибір 3 — 4 випадкових об’єктів (вибирають, як правило, навмання зі словника, каталогу, технічного журналу тощо, наприклад: "кіно" , "змія", "каса", "полюс", "машина");
- складання списків ознак (властивостей) випадкових об’єктів (наприклад, кіно: широкоекранне, звукове, кольорове, об’єм не і т.п.);
- генерування ідей шляхом приєднання до фокального об’єкта ознак випадкових об’єктів.
Не обов’язково, щоб усі обрані об’єкти якимось чином підходили до об’єкта, що удосконалюється, але, використовуючи цей метод, можна вибрати велику кількість найрізноманітніших варіантів.
Треба зазначити, що метод фокальних об’єктів більше підходить у тих випадках, коли треба модернізувати, вдосконалити вже існуючий об’єкт або подати нову ідею, певний напрям у розвитку технічної думки. Цей метод не дає стовідсоткового розв’язку певної конструкторської або винахідницької задачі. Слід відзначити, що важливим є не стільки результат, тобто те, що учні зможуть вдосконалити чи створити, як сам процес пошуку. Учитель має стежити за тим, щоб учень зрозумів, як діє цей метод. Тут важливо привчити учня до оригінального нестандартного мислення, підсилити його здібності до фантазування, які було започатковано відповідним методом.
Метод створення образу ідеального об’єкта
Аналіз літературних джерел показує, що цей метод можна знайти в групі евристичних прийомів, які використовують для перетворення основних показників технічної системи: геометричних, фізико-механічних, енергетичних, дизайнерських тощо. Будують таблицю з двома рядами характеристик, що перетинаються по горизонталі — 10 евристичних прийомів (неологія, адаптація, аналогія, ідеалізація т.д.), а по вертикалі — 10 основних показників технічної системи, що вдосконалюють: геометричні, фізико-механічні тощо. Застосування одного з прийомів до зміни одного з параметрів дає простір для нових асоціацій під час пошуку нових технічних рішень [2, 14].
У цьому разі ідеалізація розглядається як наближення технічного об’єкта до ідеального, який відповідає всім вимогам розв’язуваної проблеми або технічної задачі.
Враховуючи сказане, можна стверджувати, що суть методу створення образу ідеального об’єкта можна подати у вигляді таких етапів:
- чітке формулювання завдання (постановка проблеми);
- визначення властивостей або параметрів, якими повинен володіти об’єкт (для розв’язання поставленої проблеми);
- образне моделювання об’єкта з відповідним набором якостей, що дасть змогу розв’язати поставлену проблему;
- схематичне або художнє перенесення даного образу на папір.
Під час проектування певного об’єкта вчитель визначає ряд функціональних вимог, які ставляться до майбутнього виробу. Важливо, щоб проектування починалося з проблемної ситуації. Можливий також варіант, коли учні самостійно у ході обговорення в малих групах (з використанням відповідної інтерактивної технології) будуть самостійно визначати вимоги до виробу, який проектується.
Ці вимоги записують на дошці або на великому аркуші паперу, який вивішують як плакат. Далі учитель ставить перед учнями завдання змоделювати об’єкт, який буде відповідати встановленим вимогам. Учителю треба заздалегідь обміркувати, де учні можуть повною мірою проявити свою творчість. Наприклад, стосовно розмірів виробу вчитель не ставить ніяких обмежень. Те саме стосується і кольору, матеріалу, інструменту тощо. Інший варіант — учитель може чітко регламентувати використання обладнання та інструменту, матеріалу тощо. І навпаки — не обмежувати учнів у розробці варіантів функціональності чи естетичності виробу, який виготовлятиметься.
РОЗДІЛ 5. ДІАГНОСТУВАННЯ НАВЧАЛЬНИХ ДОСЯГНЕНЬ УЧНІВ.
Перевірка результатів навчання — це констатація наслідків навчально-пізнавальної діяльності учнів без пояснення їх походження. Діагностика — це з'ясування умов і обставин, у яких протікає процес навчання; отримання чіткого уявлення про ті причини, які сприяють чи перешкоджають досягненню накреслених результатів. Як бачимо, у діагностику вкладається більш широкий і глибокий сенс: вона розглядає результати у тісному зв'язку з шляхами і способами їх досягнення. Крім традиційних, контролю, перевірки, оцінки знань і умінь, діагностика включає їх аналіз, виявлення динаміки, тенденцій, прогнозування подальшого розвитку результатів навчальної діяльності.
Контроль і оцінка завжди були важливою складовою навчального процесу. Тим часом століттями педагоги дискутують про доцільність оцінювання, його технологію, про те, що повинна показати оцінка, — успішність учня чи переваги, недоліки тієї чи іншої методики навчання. Не випадково ще Я.А.Коменський закликав педагогів розумно і зважено користуватися своїм правом на оцінку. К.Д.Ушинський різко критикував сучасні йому форми контролю, які пригнічували розумову діяльність учнів.
У новій демократичній школі дидактичний контроль не може бути формальним. Його навчаюча, виховна і розвиваюча функції повинні досягти такого вираження, який би дозволив контролю поєднуватися з самоконтролем, бути необхідним і корисним насамперед самому учневі.
Крім того, в умовах конкурентного суспільства оцінка, як засіб стимулювання, набуває нових якостей. Результати діагностування, де використовуються оцінні судження (бали), сприяють раціональному визначенню особистісного рейтингу (показника значимості людини в суспільстві), самовизначенню особистості.
Об'єктом дидактичного контролю в сучасній школі є виявлення рівня навчальних досягнень учня у засвоєнні змісту загальної середньої освіти: знань, вмінь та навичок; досвіду творчої діяльності; досвіду емоційно-ціннісних ставлень до навколишньої дійсності.
Основними функціями перевірки й оцінки навчальних досягнень учнів є:
- контролююча, що передбачає визначення рівня досягнень окремого учня (класу, групи), виявлення рівня готовності до засвоєння нового матеріалу, що дає змогу відповідно планувати і викладати навчальний матеріал;
- діагностично-коригуюча, що допомагає з'ясувати причини труднощів, які виникають в учня під час навчання, виявити прогалини в знаннях і вміннях та коригувати його діяльність, спрямовану на усунення недоліків;
- стимулюючо-мотиваційна, що визначає таку організацію оцінювання навчальних досягнень учнів, коли його проведення стимулює бажання покращити свої результати, розвиває відповідальність та сприяє змагальності учнів, формує мотиви навчання;
- навчальна, що зумовлює таку організацію оцінювання навчальних досягнень учнів, коли його проведення сприяє повторенню, уточненню і систематизації навчального матеріалу, вдосконаленню підготовки учня (класу, групи);
- виховна, що передбачає формування вміння відповідально і зосереджено працювати, застосовувати прийоми контролю й самоконтролю, розвиток якостей особистості: працелюбності, активності, акуратності та інших.
РОЗДІЛ 6. ТЕХНІЧНА ЕСТЕТИКА ТА ЕРГОНОМІКА.
6.1 Формування естетичних смаків школярів під час уроків трудового навчання.
Формування естетичних смаків школярів під час уроків трудового навчання має специфічні особливості, котрі визначаються змістом та умовами їхньої навчальної діяльності. На уроках трудового навчання, на відміну від уроків мови й літератури, образотворчого мистецтва та багатьох інших навчальних предметів, де в учнів формуються уявлення про такі естетичні категорії, як прекрасне й потворне, величне й низьке, трагічне й комічне та багато інших, виникає можливість розкрити й показати їм взаємовідношення між виробництвом, технікою й мистецтвом. І це цілком закономірно, адже сприйняття й розуміння людиною прекрасного виникло, головним чином, у процесі трудової діяльності. У роботи людина діставала задоволення від успішних творчих, фізичних й розумових зусиль, від корисності вдосконалення особисто виготовлених предметів, перетворення довкілля.
Ще здавна, створюючи різні утилітарні предмети, людина намагалася надати їм гарного вигляду. Першими кроками в цьому напрямку були спроби прикрасити приміщення та знаряддя побуту (одяг, посуд). Дуже давно виникла архітектура — будівельне мистецтво, її можна вважати одним із перших поєднань матеріального виробництва й мистецтва. Від кустарного виготовлення промов люди поступово переходили до створення їхні у майстернях (мануфактурне виробництво), а згодом — до машинного виготовлення. Якщо на початку машинного виробництва основну увагу приділяли вдосконаленню конструкції й дії машин, механізмів, виробів, то із поширенням промислових товарів виникла потреба в їхні належному естетичному вигляді.
Відчуття і усвідомлення роботи як чогось високого, прекрасного, то й сприймання її як явища огидного — різні сторони естетичного ставлення до роботи. Щоб показати повною мірою красу роботи, необхідно її педагогічно правильно організувати. Така організація повинна бути системною й обов'язково передбачити такі елементи: мету, зміст й процес роботи, результат роботи, відносини, котрі виникають в результаті роботи.
Одні педагоги вважають, що головна мета роботи — процес оволодіння навичками, точність й чіткість виконання вправ. Другі — що метою є кінцевий результат, продукт роботи. Вони не звертають особливої уваги на організацію робочого місця й процесу діяльності, але й ретельно оцінюють результат, порівнюючи роботу школяра зі зразком, й визначають його естетичні переваги і недоліки. Інші стверджують, що процес роботи не головне, а важливо, щоб школярі допомагали один одному, виявляли турботу.
Мета роботи, чи як кажуть установка, полягає на створенні суспільно корисних об'єктів роботи, а в поєднанні навчання і виховання: збагачення учнів знаннями, уміннями й навичками, способами творчої діяльності, розвиток їх умінь бачити красу оточуючого й переносити її зважується на власну практичну діяльність. Під годину визначення трудових завдань цільова установка має включати усі вимоги, що висуваються до трудового навчання, та при цьому враховувати естетичний аспект, який передбачає формування в учнів естетичних смаків.
Кожний елемент педагогічної системи повинен нести естетичне навантаження в тісному взаємозв'язку із іншими елементами системи: позначка роботи — із її процесом, процес — із результатом, результат — із особистими відносинами, відносини — із якостями особистості. Ідеальна сторона процесу роботи полягає в тому, що, виконуючи будь-яку роботу, школярі повинні мати в своїй уяві ідеальний образ виробу. Праця виховує естетично не тоді, коли дитина просто щось робить, а коли ця діяльність спрямована на відтворення ідеалу. Не лише прибирання приміщення, а і розстановка меблів, оздоблення інтер'єру — важливі складові успіху роботи.
У будь-якій роботи учні мають вчитися творчості, творчому підходу в організації практичної діяльності, в конструюванні, в дизайні, у створенні нових композицій, форм, кольорових та інших рішень відповідно до законів естетики, що сприяє розвитку естетичних смаків. Але, як відомо, праця буває не завжди легкою, іноді це напружений й стомлюючий процес. Та творчість у, вираження учня в практичній діяльності творчою особистістю, є тим самим естетичним моментом, який породжує відчуття краси й робить працю прекрасною.
Розпочинаючи практичну роботу, учень винен мати перспективу й установку на красу: не лише хто швидше, а і хто краще виконає, зі смаком оформити результат роботи, швидше приведе до ладу своє робоче місце. Якщо трудова діяльність у колективі організовується як змагання, тоді одним із важливих показників оцінювання винен бути естетичний вигляд роботи. Це сприяє формуванню і подальшому розвитку естетичних смаків.
Коли б людина не робила, вона завжди прагне до краси. І не випадково висококваліфікованих робітників називають майстрами, а їхнього вироби — шедеврами. Важливо учням пояснити: все, що робить людина, має свою форму, композицію, колір й тому будь-який виріб може бути красивим й привабливим. Кожен предмет для людини несе не лише споживацьку, а і духовно-естетичну цінність. Оформлюючи результат роботи, потрібно думати не лише про зручність конкретного виробу, а і про зовнішній вигляд. Продумуючи виготовлення об'єкта роботи за законами краси, намагаючись зробити його естетичним, людина відкидає усе зайве, шукає найдосконаліші форми.
Сам процес роботи може бути нелегким й потребувати багато вольових зусиль. І тоді, як стимул діяльності може виступити прагнення до творчості, образ прекрасного, який необхідно втілити в життя. Тобто, крім того, що учень винен виготовити корисний, безпечний й зручний виріб, відповідно до його призначення, він винен бути ще і гарним, викликати задоволення своїм зовнішнім виглядом. Створюючи виріб учень реалізує внутрішню тенденцію розвитку естетичних смаків. Така практична діяльність збагачує естетичну культуру дитини, відображає закономірності розвитку її естетичних смаків.
Щоб виріб був гарний, у ньому насамперед має найповніше відбитися та позначка, якої людина ставити під годину його виготовлення. Крім цього, задум предмета, його призначення повинні бути виражені в оптимальній формі: якщо в формі предмета найбільш повно виражені позначка й зміст речей, то така форма сприймається як гарна.
У формі виражається не лише ставлення учня впритул до предмета. Речами виступають як свідки й посередники його ставлення людям, до дійсності в цілому. Тому вчитель винен розвивати у школярів відчуття форми, вміння гармонійно поєднувати кольори, оцінювати композицію, гармонію, симетрію. Закон єдності й краси простежується в їхні органічному поєднанні. Корисно, коли в оцінюванні виробів беруть участь учні. Це спонукає їх до самокритики, критики, а і вчить всебічно розкривати естетичність даного виробу й виявляти власні естетичні смаки. Учитель має враховувати це для виявлення і подальшого розвитку естетичних смаків учнів.
Колективне ставлення до роботи обов'язково передбачає відносини між учнями, котрі виникають в результаті трудової діяльності, особистість формує свої якості в процесі ділових й дружніх колективних відносин, а відносини поліпшуються в результаті вдосконалення особистості, котра лише тоді проявляє красу своїх індивідуальних якостей, коли висвітлено красу колективних відносин. Краса відносин виявляється в чіткій організації трудової діяльності й сприяє естетичному вихованню особистості, розвитку естетичних смаків й культурному збагаченню учнів.
6.2 Ергономіка робочого місця.
Формуючи естетичні смаки учнів під час уроків трудового навчання, не слід забувати про спецодяг. Учні під час уроків, роботи, обов'язково повинні бути в спецодязі. Добре було б, щоб вчитель й діти, проявивши творчість, виготовили свій власний спецодяг, оздобивши його відповідним чином, тим самим створивши власну емблему свого класу. У такому одязі учні із великим задоволенням працюватимуть, адже він не лише захищає від забруднення, а і прикрашає, тобто виконує естетичну функцію, що сприяє формуванню естетичних смаків учнів, розвитку їхнього творчого потенціалу. Навіть така дрібничка в поєднанні із іншими складовими не лише розвиває смаки, а і сприяє розвитку особистості.
Правильна організація вашого робочого місця і службового приміщення може значно впливати на вашу продуктивність. Вона дозволить вам економити час, попереджати втому, завершувати виконання завдань швидше, ніж ви планували.
Для правильної організації вашого робочого місця якихось стандартних рецептів не існує: що може бути зручним для вас, незручно для іншого, і навпаки. Проте для того, щоб найкращим чином організувати порядок в службовому приміщенні, вам слід звернути увагу на ряд загальних принципів, керуючись якими, ви можете досягти оптимального рішення в цьому питанні.
Ергономіка — це процес наукової організації праці, направлений на створення засобів оптимізації праці, вдосконалення методів виконання людиною якої-небудь роботи з урахуванням її безпеки, комфортності і продуктивності. Можливо, відносно організації порядку у вашому службовому приміщенні це звучить трохи пафосно, проте вибір і розміщення меблів, устаткування, довідкових матеріалів, різного приладдя у вашому класі може здійснити значний вплив на те, як ви працюєте.
РОЗДІЛ 7. ТРУДОВЕ ВИХОВАННЯ.
Трудове виховання — процес залучення школярів до різноманітних педагогічно організованих видів суспільно корисної праці з метою передання їм певного виробничого досвіду, розвитку в них творчого практичного мислення, працьовитості й свідомості людини праці. Людина розвивається духовно й фізично тільки в праці. Без праці вона деградує. Будь-які спроби уникнути продуктивної праці призводять до негараздів і для особистості, і для суспільства. З цього приводу К.Ушинський писав: «Якби люди винайшли філософський камінь, то біда була б ще невелика: золото перестало б бути монетою. Але якби вони знайшли казковий мішок, з якого вискакує все, чого душа забажає, або винайшли машину, яка цілком заміняє всяку працю людини, той самий розвиток людства припинився б: розбещеність і дикість полонили б суспільство».
У процесі фізичної праці в учнів розвиваються мускулатура різних частин тіла, координація і точність рухів, зграбність, сила, витривалість. Праця сприяє їх розумовому розвиткові. Діти, зайняті різними видами праці, кмітливіші, винахідливіші, вони стикаються з різними знаряддями праці, матеріалами, дізнаються про їх призначення, збагачують свій словниковий запас. Участь школярів у трудових процесах позитивно впливає на їх поведінку, дисциплінує. Важливий аспект психологічної підготовки підростаючого покоління до праці — формування у нього почуття самовідповідальності, розуміння необхідності самому піклуватися про себе. Як справедливо стверджує О. Вишневський, почуття самовідповідальності сприяє розвитку в характері людини таких необхідних для життя і діяльності рис, як підприємливість, ініціативність, творчість. Коли ці риси «стають характерними для більшості людей, то суспільство має шанс досягнути господарського успіху і добробуту.
Трудове виховання учнів здійснюється в усіх видах праці, передусім у навчальній праці. К. Ушинський наголошував, що навчання є найскладнішим і найважчим видом праці. Для багатьох учнів значно легше попрацювати фізично, ніж розв'язати математичну задачу або написати твір. Навчання формує потрібні трудові якості людини лише за умови, що воно має істотні ознаки праці: свідому постановку мети, осмислення конкретним індивідом своєї ролі в досягненні поставлених завдань, напруження розумових сил, подолання труднощів і перешкод, самоконтроль. Для цього необхідно пробудити в учнів бажання вчитися, розвинути в них пізнавальні інтереси й дати їм можливість пізнати радість успіху в навчанні. Складність розв'язання цього завдання в тому, що школярі не завжди відразу бачать результати навчальної праці. Питання організації навчальної праці, здійснення виховання у процесі навчання розглядалися в розділі дидактики. Варто лише наголосити на важливості для навчальної праці організації самостійного здобування учнями знань, формування у них пізнавальних інтересів, інтелектуальних умінь і навичок в активній пізнавальній діяльності за допомогою відомих методів і форм навчання.
Важлива складова системи трудового виховання — трудове навчання, що трудового виховання — трудове навчання, що здійснюється від першого класу до закінчення школи. Його зміст визначається навчальною програмою з трудового навчання для кожного класу.
На першому етапі (початкові класи) на уроках праці, які нерідко об'єднуються з уроками образотворчого мистецтва і стають уроками художньої праці, учні набувають елементарних навичок роботи з папером, картоном, пластиліном, природними матеріалами. Вони беруть участь у вирощуванні сільськогосподарських рослин на пришкільній ділянці, доглядають домашніх тварин, квіти, ремонтують наочні посібники, виготовляють корисні речі, подарунки й іграшки для дитячого садка. Така посильна суспільне корисна праця закладає основи любові до праці, вміння й бажання працювати власними руками, сприяє розвитку інтересів і захоплень, організації корисних занять у вільний час.
На другому етапі (5—9 класи), спираючись на набутий у початкових класах досвід, учні здобувають знання, вміння і навички з обробки металу, дерева, основ електротехніки, металознавства, графічної грамоти. У міських школах вони вивчають технічну і обслуговуючу працю, а в сільських — сільськогосподарську, обслуговуючу й технічну.
На третьому етапі (9—12 класи) трудове навчання має професійно орієнтований характер. Програми трудового навчання старшокласників передбачають оволодіння багатьма професіями. Профілі трудової підготовки визначають на місці, з урахуванням потреб народного господарства і наявної навчально-технічної та виробничої бази.
Трудове і початкове професійне навчання не визначають однозначно професійного спрямування юнаків і дівчат. Вони мають загальноосвітній, загальнорозвиваючий і політехнічний характер. Набутий учнями початковий практичний виробничий досвід допомагає їм краще зрозуміти свої здібності, нахили, інтереси й остаточно визначитись у виборі професії.
На всіх етапах трудового навчання вирішуються завдання трудового виховання: учнів озброюють технічними та сільськогосподарськими знаннями, у них формуються трудові вміння і навички, здійснюється психологічна та практична підготовка до праці й вибору професії.
Робота школярів у шкільних майстернях, на навчально-дослідних ділянках сприяє усвідомленню ними суспільної користі й виробничої значущості праці. Розмаїття видів праці, в яких беруть участь учні, дає змогу розвивати їх різнобічні задатки, нахили, інтереси, створити умови для вибору майбутньої професії.
В організації трудового навчання вагома роль належить особистому прикладу вчителя праці, його майстерності та культурі праці. Складовою системи трудового виховання школярів є також організація їх суспільно корисної праці. За суспільною значущістю її поділяють на продуктивну, суспільно корисну і побутову. Продуктивна праця спрямована на створення матеріальних цінностей, її організаційні форми на різних вікових етапах неоднакові. Для молодших школярів продуктивна праця поєднується з грою, використовуються інструменти та обладнання, спеціально виготовлені для дітей. Підлітки і старші школярі працюють в школярі працюють в однакових умовах з дорослими, користуються тими ж знаряддями праці. Вони самі отримують трудові завдання, планують і намічають порядок роботи, контролюють її виконання й оцінюють результати. Продуктивна праця учнів може бути організована в навчальних майстернях, коли виготовляється продукція на замовлення, на пришкільних ділянках, під час трудової виробничої практики на підприємствах сфери обслуговування, на фабриках і заводах, у сільськогосподарських спілках та ін.
Виховні можливості участі школярів у продуктивній праці виявляються у таких напрямах: по-перше, працюючи поруч з дорослими, учень прилучається до життя суспільства, набуває життєвого досвіду, досвіду спілкування у виробничій сфері, навчається ефективних прийомів виробничої діяльності; по-друге, виготовляючи продукцію власними руками, школяр відчуває, що він на щось здатний, з'являється впевненість у собі, у власних силах, а сам вигляд добре зробленої речі приносить естетичне задоволення; по-третє, плата за роботу переконує школяра в значущості його праці, самостійно зароблені гроші вчать бережливості, господарського підходу до організації власного життя, вміння співвідносити задоволення потреб з реальними можливостями; по-четверте, продуктивна праця вдосконалює трудові вміння і навички, привчає до трудових зусиль, розвиває суспільну активність, волю й такі важливі риси характеру, як дисциплінованість, відповідальність, ініціатива, точність і ретельність.
Суспільна корисна праця учнів може виражатися у збиранні макулатури, лікарських рослин, дарів лісу, надання допомоги ветеранам війни і праці, хворим і людям похилого віку. Такій роботі надають змагального характеру, що пробуджує бажання дітей робити добрі справи не заради винагороди, а з усвідомлення необхідності робити людям добро. До суспільне корисної праці відносять і виготовлення іграшок для дошкільнят, створення і ремонт наочних посібників, упорядкування книжок у шкільній бібліотеці та ін.
Виховна цінність суспільно корисної праці в тому, що школярі вчаться безкорисливо робити добрі справи, усвідомлюють необхідність поєднання суспільних та особистих інтересів, міцніє почуття обов'язку перед людьми.
Важливою в системі трудового виховання є праця з побутового самообслуговування. Учні ремонтують навчальне обладнання, підтримують порядок і чистоту в класах, шкільних майстернях, рекреаціях, на шкільному подвір'ї. Вони вчаться працювати й цінувати працю дорослих, руками яких зведено шкільну будівлю, виготовлено меблі й навчальне обладнання, у них розвивається бережливе ставлення до створеного.
Роботу із самообслуговування учні мають виконувати і вдома (прибирання ліжка, чищення одягу і взуття, допомога старшим у прибиранні квартири, у приготуванні їжі, в заготівлі дров та ін.). В окремих сім'ях батьки оберігають дітей від домашньої роботи, роблять за них те, що вони спроможні зробити самі. В таких сім'ях виростають діти, які намагаються уникати фізичної праці, не вміють трудитися і не цінують працю інших.
Педагоги повинні допомогти батькам правильно організувати повинні допомогти батькам правильно організувати самообслуговування дітей в сім'ї. Одна з форм праці із самообслуговування — чергування учнів у класі та в школі, виконання різних організаторських функцій у класному і в загальношкільному колективі.
Завдання кожного виду праці — сприяти фізичному, розумовому і моральному вихованню школярів. Однак для того, щоб праця виховувала, вона має бути належним чином організована, тобто відповідати певним вимогам. Праця має бути цілеспрямованою, тобто учні повинні розуміти мету пропонованої роботи, знати, для чого вони її виконують, якими будуть її результати. Кожен учень повинен усвідомити, чого саме вимагають від нього. Неусвідомлена праця не сприяє формуванню потреби в ній, любові до неї. Працю учнів необхідно пов'язувати з їх навчальною роботою. Це означає, що, підбираючи об'єкти праці для учнів, слід надавати перевагу тим, які тісно пов'язані з їх навчальною роботою. Важливо домагатися, щоб трудова діяльність школярів сприяла практичному застосуванню і поглибленню знань, допомагала формуванню в них високих моральних якостей, підвищувала суспільну активність і сприяла підготовці до продуктивної праці в різних галузях виробництва. А. Макаренко стверджував, що" праця без освіти, без політичного і морального виховання, що йдуть поряд, — нейтральний процес.
Виховна ефективність праці зростає за умови, що учні самі є її організаторами, а не лише виконавцями. Тому педагоги повинні залучати школярів до пошуків об'єктів праці, її планування та організації колективу на її виконання. У такому разі вихованці будуть зацікавлені у своєчасності та якості виконання трудових завдань, у них формуватиметься ініціативність, самостійність і відповідальність. Виховання любові до праці, формування трудових умінь та навичок. Потребує систематичної праці учнів, а не участі в ній від випадку до випадку. Для цього класні керівники й адміністрація школи, плануючи їх участь у різних видах праці, мусять детально продумати її послідовність, усвідомити, якого виховного ефекту вони прагнуть досягти, пропонуючи дітям певний вид праці.
Праця має бути доступною. Непосильна праця породжує невпевненість учня у власних силах, небажання виконувати її. Якщо ж робота надто легка, не потребує певних зусиль, вона викликає зневажливе ставлення. Праця повинна ускладнюватися за методами її виконання і збільшуватися за обсягом у міру набуття школярем трудового досвіду. Учнів слід привчати завершувати почату справу, особливо у молодших класах.
Виховання любові до праці. Потребує підбору цікавих за змістом і методикою організації видів праці. Недоцільно пропонувати учням одноманітну, нетворчу працю. Проте їх слід психологічно готувати до того, що в житті нерідко доводиться виконувати й нецікаву роботу.
Організація праці учнів повинна ґрунтуватися на наукових засадах. Це сприяє формуванню у них культури праці, під якою розуміють продуманий порядок на робочому місці (раціональне розміщення інструменту, матеріалів, готової продукції), ефективне використання робочого часу раціональних прийомів праці, економне витрачання матеріалів, електроенергії, естетичний вигляд виробу, дотримання особистої гігієни й техніки безпеки тощо.
Трудове виховання має спрямовуватися на формування творчого ставлення учнів до праці. Це можливо за умови, що людина любить працю, відчуває радість від неї, розуміє її корисність і необхідність, що праця стає для неї основною формою вияву таланту.
Вплив оцінки результатів праці школярів на ефективність трудового виховання. Участь вихованців у праці, досягнення ними певних трудових результатів викликає в них задоволення, радість і гордість за досягнуті успіхи, особисті й колективні. Педагог повинен не тільки порівняти й оцінити результати трудової діяльності окремих учнів, а й вказати при цьому на індивідуальні якості особистості, що сприяли їх досягненню. За таких умов учні намагаються працювати краще, прагнуть досягти високих результатів.
Критерієм трудової вихованості школярів є: висока особиста зацікавленість і продуктивність праці, відмінна якість продукції, трудова активність і творче, раціоналізаторське ставлення до процесу праці, трудова, виробнича, планова, технологічна дисципліна, працелюбність.
РОЗДІЛ 8. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА МЕТОДИКА ПРОФОРІЄНТАЦІЙНОЇ
РОБОТИ.
8.1 Основні елементи професійної орієнтації
Профорієнтаційна робота сприяє цілеспрямованому розвитку здібностей людини, зростанню її професіоналізму, працездатності, збереженню здоров'я і виступає одним із важливих елементів державної політики в сфері соціального захисту та зайнятості населення, забезпечує ефективне використання трудового потенціалу особи, підвищення її соціальної та професійної мобільності, відіграє значну роль у профілактиці масового вимушеного безробіття. Профорієнтаційні заходи стимулюють пошук людиною найефективніших засобів підвищення свого професійно-кваліфікаційного рівня, розвиток соціально-економічної ініціативи, інтелектуальної та трудової незалежності.
Професійна орієнтація є складною науково-практичною системою роботи, її інформаційну і методичну основу складають глибокі знання змісту і умов професійної діяльності, правильні уявлення про вимоги професій до психофізіологічних та особистісних якостей людини, а також психодіагностична оцінка індивідуально-психологічних особливостей людини, порівняння одержаних результатів з вимогами різних видів діяльності до особистості працівника. Це визначає необхідну конкретність, цілеспрямованість й науково-методичну забезпеченість професійної орієнтації. Таким чином, вона не може бути цілеспрямованою й ефективною без чітких, науково обґрунтованих даних про специфіку професій та їх вимоги до особистісних і психофізіологічних якостей людини.
Головною метою профорієнтаційної роботи є сприяння специфічними для неї методами посиленню конкурентоспроможності працівника на ринку праці і досягнення продуктивної зайнятості населення.
Останнім часом нагальні потреби практичної профорієнтації викликали інтерес до психологічного вивчення професій. Але такі роботи поки що не набули потрібних масштабів. До того ж, професіографічні матеріали, які є, не задовольняють зростаючих загалів практики. Як свідчить аналіз літератури з даної проблеми, вони мають ряд недоліків. Основним з них є те, що розробка професіограм, ґрунтується не на експериментальному дослідженні, а на емпіричному вивченні професійної діяльності. В таких професіограмах відсутній чіткий перелік професійно важливих якостей і кількісних критеріїв рівня їх розвитку[7, c.17-18].
В умовах професіографічного дефіциту працівникам профорієнтації часто доводиться працювати "наосліп", спираючись на випадкові емпіричні уявлення про психофізіологічні вимоги різних професій до особистості спеціаліста, і відповідно інтуїтивно відбирати той чи інший блок психодіагностичних методик для профконсультації чи профвідбору. Варто звернути увагу на те, що такого роду суб'єктивні уявлення про професії не завжди адекватно відображують внутрішню, приховану від зовнішнього спостереження психологічну структуру діяльності і можуть ввести спеціаліста в оману. Крім того, в службі профорієнтації існує проблема кваліфікованих кадрів. У ряді випадків психологами-профконсультантами працюють люди, які не мають спеціальної психологічної освіти. Враховуючи все це, слід погодитися з тим, що ситуація, яка склалася в практиці професійної орієнтації, містить у собі серйозну небезпеку спрощеного підходу до розв'язання життєво важливих проблем — вибору чи зміни професії, місця роботи, а то й некомпетентного втручання в долю людей, які потребують психологічної допомоги[10, c. 84].
Складовими діючого сьогодні механізму управління професійною орієнтацією є: кабінети й лабораторії профорієнтації загальноосвітніх шкіл і профтехучилищ; галузеві кабінети профорієнтації й лабораторії профпідбору підприємств і організацій, діяльність яких направляється галузевими радами професійної орієнтації молоді; територіальні міжвідомчі центри профорієнтації й центри зайнятості населення. На територіях, що обслуговують центрами професійної орієнтації (ЦПО), їх районними й міськими профконсультаційними пунктами, центри зайнятості роблять послуги профорієтаційного характеру під методичним керівництвом відповідного ЦПО; загальнодержавні органи в особі відділів і комітетів із праці й соціальним питанням, які щорічно розробляють разом з іншими організаціями координаційні плани роботи із професійної орієнтації в регіоні, здійснюють контроль за діяльністю профорієнтаційних підрозділів незалежно від їх відомчої підлеглості, поширюють передовий досвід роботи в цій області. Крім того, ці органи розробляють балансові розрахунки додаткової потреби регіону в кадрах і забезпечують доступність такої інформації для учнів, педагогічних колективів, батьків, інших категорій громадян, готовлять рекомендації по профілях трудового навчання учнів шкіл відповідно до потреб регіону в кадрах. Керування системою профорієнтаційної роботи прийнято розглядати в трьох аспектах.
Соціально-економічний аспект припускає процес засвоєння певної системи знань, норм, навичок і вмінь, що дозволяють здійснювати соціально-професійну діяльність, що відбивається на поліпшенні якісного складу робочої сили й підвищенні задоволеності молоді працею.
Психолого-педагогічний аспект передбачає виявлення й формування інтересів, схильностей і здатностей учнів, а також допомога у виборі професії, що найбільш відповідає індивідуально-психологічним особливостям особистості.
До основних методів керування профорієнтацією відносяться: програмно-цільовий метод (визначення головної мети профорієнтації, розробка програми її досягнення, створення механізму управління по реалізації програми); метод прогнозування (облік сучасних і перспективних вимог до різних робітникам, тенденції науково-технічного прогресу, у цілому прогноз кадрової політики на перспективу); метод моделювання (побудова моделей управління профорієнтацією на підприємстві, в об'єднанні, галузі, регіоні); організаційно-розпорядницький (підготовка відповідних документів - наказів, розпоряджень, положень, стандартів, - регламентуючих док функціонування системи профорієнтаційної роботи, контроль за їхнім виконанням).
Професійна орієнтація на виробництві може досягти ефективних результатів, якщо вона буде включена в єдину, стійку й динамічну систему. У значній мірі цьому сприяє визначення етапів, аспектів, функцій, методів, а також основних цілей і напрямків керування нею.
Вся робота із професійної орієнтації припускає здійснення двох головних напрямків:
- формування в молоді особистісних орієнтації й інтересів з урахуванням потреб суспільного виробництва;
- приведення у відповідність особистісних орієнтації молоді з можливостями їхньої суспільної реалізації. Звідси ціль всієї системи професійної орієнтації - знайти оптимальне сполучення особистісних бажань і суспільних потреб[2, c. 45-47].
РОЗДІЛ 9. БЕЗПЕЧНІ УМОВИ ПРАЦІ НА УРОКАХ ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ
Виготовлення будь-якого виробу потребує затрат енергії, матеріалів та використання обладнання. Виготовити один і той самий виріб можна з різними витратами енергії та матеріалів. Витрати енергії залежать від стану сировини, обраного обладнання, форми та розмірів виробів.
Перераховані вище проблеми розглядає технологія. Термін походить від двох давньогрецьких слів і буквально звучить як «наука про майстерність, уміння». Питаннями технології займається багато наукових установ, підприємств.
Технологія – це сукупність прийомів і способів обробки та переробки сировини, матеріалів з метою отримання виробів або напівфабрикатів.
У побуті використовують ремонтні технології: сантехнічні, будівельні (ремонт приміщень), харчові тощо.
Для виготовлення виробів або виконання ремонтних робіт завжди використовують знаряддя праці: молоток, ножиці, гайкові ключі, електродриль, верстати тощо. Знаряддя праці, які необхідні для виконання певної роботи можна назвати технологічним обладнанням.
9.1 Правила безпечної роботи та поведінки у майстерні
Навчальні майстерні є приміщеннями з підвищеними ризиком отримати травму через насиченість верстатами та іншими обладнанням для виконання роботи з великою кількістю виступаючих рукояток та інших частин. Для виконання робіт використовують гострі або важкі інструменти, якими можна поранитися або поранити однокласника. Тому для забезпечення нормальної та безпечної роботи та перебування у навчальній майстерні слід дотримуватися правил:
- Заходити у майстерню можна тільки з дозволу учителя.
- Одягнути спецодяг, застібнути його на усі ґудзики та зав’язати на усі зав’язки.
- Дістати необхідні речі для виконання теоретичних або практичних робіт. Непотрібні речі слід прибрати.
- Працювати тільки справними інструментами.
- Виконувати тільки ті роботи, які задав учитель на своєму робочому місці.
- Інструментами працювати обережно та бережливо.
- Використовувати інструменти та технологічне обладнання лише за призначенням.
- Не чіпати без дозволу учителя верстати, не натискати кнопки та не крутити рукоятки.
- Під час роботи не розмовляти, не заважати іншим.
- Стружку ні в якому разі не здувати, її слід обережно змітати спеціальною щіткою.
- Робоче місце залишити після роботи чистим, інструменти складеними.
- Про всі нестандартні ситуації (травми, вихід з ладу верстатів, поламка інструментів) відразу доповідати учителя для вжиття необхідних заходів.
РОЗДІЛ 10. ПЛАН-КОНСПЕКТ ОДНОГО ЗАНЯТТЯ З ДОДАТКОМ НАВЧАЛЬНО-ТЕХНОЛОГІЯНОЇ ДОКУМЕНТАЦІЇ ДЛЯ УЧНІВ ЗА ТЕМОЮ: «Гігієна житла»
Дата ___01.10.2013__
Клас ___6____
Тема заняття: Гігієна житла
Мета:
1. Навчальна
Знати: Значення гігієни житла в житті людини, чому потрібно прибирати житло, послідовність прибирання житла, які використовуються миючі засоби та інструменти для прибирання, як доглядати за м’якими та корпусними меблями, засоби чищення меблів, як треба правильно доглядати за побутовою технікою, та яка побутова техніка використовується для прибирання приміщень.
Вміти: Схарактеризувати значення гігієни житла, визначати послідовність дій під час прибирання житла, називати інструменти, засоби те побутову техніку для прибирання житла, визначати матеріали для догляду за
Сприяти розвитку побутовою технікою.
2. Виховна:
Виховання високої моралі у підростаючого покоління, формування звички прибирати своє житлове приміщення, розрізняти засоби чищення для підлоги, меблів та побутової техніки.
3. Розвивальна:
Розвиток в учнів уваги, інтересу, пам’яті, звичку до охайності та чистоти.
Дидактичні засоби: плакати, презентація, картинки, підручник, робочі зошити.
Тип уроку:
Вивчення нового матеріалу.
Хід та зміст заняття:
1. Організаційна частина
1.1. Перевірка присутності учнів (за журналом, рапорт чергового чи старости, письмово чи усно);
Доброго дня дорогі учні 6-го класу. Давайте перевіримо чи всі учні класу сьогодні присутні на нашому уроці (перевірка присутніх за журналом).
1.2. Призначення чергових (усно, письмово, за графіком чи інакше);
Давайте разом із старостою класу визначимо чергових.
1.3. Перевірка підготовленості учнів до заняття (зошит, підручник, креслярські приладдя і аркуші, зовнішній вигляд учнів тощо).
Давайте ж перевіримо як ви підготувалися до сьогоднішнього заняття. Для уроку вам потрібні підручники та зошити.
2. Актуалізація опорних знань
2.1. Аналіз домашнього завдання чи самостійної роботи, виконаної на попередньому занятті;
На попередньому уроці, вашим домашнім завданням було підготувати усно відповідь на наше запитання «Для чого потрібно прибирати у своїх кімнатах».
(Кожен з учнів відповідає на запитання вчителя)
2.2. Перевірка теоретичних знань з теми заняття, які були вивчені на теоретичних заняттях даного профілю (зміст питань, завдань, форми і методи їх подання, прізвища учнів для опитування);
Я бачу ви гарно виконали домашнє завдання та підготувалися до сьогоднішнього уроку, але я маю для вас ще декілька запитань з нашої сьогоднішньої теми:
- Чи досить часто ви прибираєте свою кімнату?;
- Чи вмієте користуватися побутовими приладами для прибирання?;
- Як ви доглядаєте за м’якими меблями?;
- Чи важливо знати, які є інструменти та засоби для прибирання приміщення?;
- Чи користуєтесь ви ними?;
- Для чого вони існують?
2.3. Критерії навчання знань і вмінь учнів з попередньої теми.
Давайте оцінимо виконане вами домашнє завдання (вчитель ставить оцінки за домашнє завдання за критеріями оцінювання).
Перший рівень - початковий. Відповідь учня (учениці) фрагментарна, характеризується початковими уявленнями про предмет вивчення.
Другий рівень - середній. Учень (учениця) відтворює основний навчальний матеріал, виконує завдання за зразком, володіє елементарними вміннями навчальної діяльності.
Третій рівень - достатній. Учень (учениця) знає істотні ознаки понять, явищ, зв'язки між ними, вміє пояснити основні закономірності, а також самостійно застосовує знання в стандартних ситуаціях, володіє розумовими операціями (аналізом, абстрагуванням, узагальненням тощо), вміє робити висновки, виправляти допущені помилки. Відповідь учня (учениці) правильна, логічна, обґрунтована, хоча у ній бракує власних суджень.
Четвертий рівень - високий. Знання учня (учениці) є глибокими, міцними, системними; учень (учениця) вміє застосовувати їх для виконання творчих завдань, його (її) навчальна діяльність позначена вмінням самостійно оцінювати різноманітні ситуації, явища, факти, виявляти і відстоювати особисту позицію.
3. Мотивація навчальної діяльності
3.1. Пояснення значення нової роботи (операцій, прийомів, дій тощо) для майбутньої діяльності з даного профілю;
Наша сьогоднішня тема присвячена гігієні житла. Ми з вами ознайомимося із значенням прибирання у житлових приміщеннях. Чому ж потрібно користуватися засобами та інструментами для прибирання. Як правильно доглядати за меблями у вашому житловому приміщенні.