Під економічним зростанням розуміють збільшення реального доходу (випуску) в економіці (ВВП, НД), а також збільшення реального доходу (випуску) в розра­ хунку на душу населення країни.

Для вимірювання та оцінки економічного зростання використовують показники абсолютного приросту, темпів приросту реального обсягу випуску в цілому та на душу населення. Останній показник є більш точним для оцінки економічного зростання, що важливе, перш за все, як основа зростання добробуту населення, засобу вирішення багатьох соціально-економічних проблем.

 

ΔYt= Yt - Yt-1 (10.1)

Δyt= ΔYt/Yt-1×100, (10.2)

де ΔYt - абсолютний приріст ВВП; Yt - ВВП у році t; Yt-1 — ВВП у році t-1; Δyt — темпи приросту реального ВВП (темпи економічного зростання).

Виділяють два основних типи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний. При екстенсивному зростанні збільшення обсягів випуску відбувається за рахунок вико­ристання додаткових ресурсів при незмінній середній про­дуктивності праці у суспільстві. Інтенсивне зростання пов'язане з використанням більш досконалих факторів ви­робництва та засобів їх поєднання, тобто здійснюється не за рахунок збільшення обсягів витрат ресурсів, а за раху­нок збільшення їх віддачі.

Якісне поліпшення факторів та засобів їх поєднання ґрунтується на впровадженні досяг­нень науково-технічного прогресу, нової техніки, техно­логії, підвищенні якості праці та вдосконаленні її органі­зації. В реальній практиці можуть одночасно мати місце екстенсивний та інтенсивний типи, тому виділяють пере­важний тип зростання.

Фактори економічного зростання класифікують за різни­ми ознаками. Так, виділяють фактори попиту, розподілу та пропозиції.

До факторів попиту відносять рівень цін, споживчі, інвестиційні, державні витрати, обсяг чистого експорту.

Фактори розподілу складають повнота та раціо­нальність залучення ресурсів у виробничий процес.

Найважливіше значення мають фактори пропозиції, які забезпе­чують саму потенційну можливість зростання, їх групують відповідно до типів економічного зростання. Екстенсивні фактори: зростання капіталу; збільшення праці (кількість зай­нятих та кількість відпрацьованого робочого часу).

Інтенсивні фактори: технологічний прогрес; зростання професійного та освітнього рівня робіт­ників; вдосконалення управління виробництвом, системи організації та мотивації праці.

Причинами, що стримують економічне зростання, на­зивають ресурсні, економічні та інституційні обмеження, а також соціальні витрати, пов'язані зі зростанням вироб­ництва.

3. Модель економічного зростання Домара-Харрода.

 

Моделі економічного зростання є абстрактним виражен­ням процесу зростання у функціональних рівняннях та графіках. Ці моделі дають можливість виявити вплив змін певних факторів економічного зростання на обсяги випуску, вста­новити рівноважні темпи зростання при існуючих парамет­рах економіки.

В економічній науці розроблено багато моделей економічного зростання. Вважається, що засади теорії економічного зростання закладені ще Давідом Рікардо. Кожен з авторів моделей акцентував увагу на певних факторах зростання. Зокрема, логіка Рікардо була такою: економічне зростання визначається нагромадженням капіталу (інвестиціями). Але останні залежать від прибут­ку; прибуток, у свою чергу, пов'язаний із величиною зарплати. Зар­плата ж визначається цінами на продукти харчування, які залежать від наявності у держави землі та від її урожайності. Отже, увагу Давіда Рікардо привертала саме земля як фактор зростання.

Автори моделі Харрода-Домара - Рой Харрод та Євсей Домар. У цій моделі досліджується еко­номіка у довготерміновому періоді.

Ключовими елементами моделі Харрода-Домара є величина заощаджень узагалі і схильність до заощадження зокрема. Величи­на заощаджень, за інших однакових умов, залежить від: ціни або процента, доходу; суспільних передбачень.

Головні риси моделі Харрода-Домара:

1. Модель ґрунтується на так званій "капітальній" теорії вартості (за аналогією з "трудовою" теорією вартості). Іншими словами, приймається, що вирішальне значення для економічного зрос­тання мають запас капіталу та його збільшення. Праці ж відво­диться підпорядкована роль. В основу моделі покладено, що при зростанні капіталу відбувається пропорційне зростання праці, тобто ΔL/ΔK= соnst. Це передбачає, зокрема, незмінність зарплати.

2. Модель не враховує технологічних змін, приймаючи технологіч­ний рівень як сталу величину.

3. У моделі приймається, що K/Y = ΔK/ΔY

4. У моделі Харрода-Домара, як і в більшості посткейнсіанських моделей, враховано, що фактором стримування економічної ак­тивності (відповідно, і зростання) може виступати сукупний попит.

5. У моделі приймається, що інвестиції дорівнюють заощадженням. I = S

6. Інвестиції тотожні приросту капіталу I=ΔK.

Аналізована модель ґрунтується також на тому, що інвестиції певного періоду визначаються граничною схильністю до заощад­жень. Економічне зростання розглядається як функція, по-перше, граничної схильності до заощаджень, по-друге, — співвідношенням: K/Y,

де K — запас капіталу;

Y — створений продукт.

Співвідношення К/Y є коефіцієнтом зв'язку між запасом капі­талу і продуктом. Зрозуміло, що зменшення цього коефіцієнта передбачає зростання ефективності використання запасу капіталу. Власне величину економічного зростання можна обчисли­ти у такий спосіб:

Gr =ΔY/Y, (10.3)

 

де Gr — економічне зростання; ΔY — приріст продукту протягом певного періоду; У — обсяг продукту в попередньому періоді.

Гранична схильність до заощадження (головний фактор моделі)

 

s/ = S/Y, (10.4)

 

де S — обсяг заощадження; У — продукт.

Оскільки в моделі приймається, що заощадження дорівню­ють інвестиціям (S = І), то гранична схильність до заощаджен­ня набуває вигляду: s/ = S/Y=I/Y

Частка приросту капіталу у прирості продукту (внесок капі­талу у збільшення продукту) позначається k:

k=ΔK/ΔY = I/ΔY (10.5)

 

Виходячи з того, що I/Y= s’ , а I/ΔY=k і визначивши, що Y=I/s/, a ΔY=I/k, отримуємо функцію економічного зростання:

Gr=ΔY/Y= I/k / I/s/ = s//k (10.6)

 

Отже, зростання визначається часткою заощаджень у продукті (через яку оцінюється загальна схильність до заощаджень), віднесе­ною до коефіцієнта, що показує внесок зростання капіталу у зрос­тання продукту.

Згідно з формулою, економічне зростання можна забез­печити або шляхом збільшення заощаджень у національному доході, або шляхом підвищення ефективності використання до­даткового капіталу.

Логіка моделі Харрода-Домара ґрунтується на тому, що за­ощадження перетворюються на інвестиції, які, завдяки створенню додаткової здатності виробляти, забезпечують більший доход у майбутньому періоді. Більший сукупний доход, у свою чергу, га­рантує більший обсяг заощаджень, інвестицій, капіталу і, отже, більший доход у наступному періоді. Різниця між обсягом продук­ту, виробленого в наступному та попередньому періодах, і показує економічне зростання.

4. Модель економічного зростання Роберта Солоу

Модель, що розглядається у цій темі, була вперше наведена у праці Роберта Солоу "Внесок до теорії економічного зростання" 1956 р. За розроб­ку теорії економічного зростання Р. Солоу в 1987 р. було присуд­жено Нобелівську премію.

Основні ознаки моделі

1. За основу зростання в моделі Р. Солоу береться зростання продуктивності праці = У/L), а не зростання продукту (У).

2. Модель враховує вплив трьох чинників:

• капіталоозброєності (k = K/L);

зростання населення (ΔL);

• технологічного прогресу (Т. П.).

3. За моделлю Р. Солоу існує стійкий рівень капіталоозброє­ності (k*), який визначає економічну динаміку. Цей стійкий рівень капіталоозброєності (k*) можна визначити за формулою (6.5):

 

s/ σ =k*/f(k*) (10.7)

де s - норма заощаджень;

σ - норма амортизації;

k* - стійкий рівень капіталоозброєності;

f(k*) - продуктивність праці за стійкого рівня капітало­озброєності.

4. Джерелами економічного зростання за Солоу є:

а) Зростання капіталоозброєності (k), яке залежить від зростання норми заощаджень (s).

Але зростання норми заощаджень не може бути постійним, оскільки заощадження (S) обмежують споживання (С).

Солоу використовує «золоте правило», яке виконується за умови, що граничний продукт капіталу (МРК) дорівнює його вибуттю (амортизації (σ)):

 

МРК=σ. (10.8)

«Золоте правило нагромадження»: При визначенні норми заощаджень критерієм повинна бути максимізація доб­робуту суспільства, тобто якнайбільше споживання (С) за умов сталої рівноваги економічної системи.

б) Зростання населення (tL - темп зростання населення) впливає на економічне зростання через динаміку капітало­озброєності:

 

ΔK=I/L – (σ + n)×k, (10.9)

де I/L - інвестиції на одного працюючого;

σ - норма амортизації;

n - темп зростання населення;

k - капіталоозброєність.

в) Технологічний прогрес, який, за цією моделлю, на відміну від попередніх чинників є джерелом постійного зрос­тання як продуктивності праці (у), так і загального продук­ту (У).

Якщо ефективність виробництва (Е) під впливом техноло­гічного прогресу змінюється з темпом (g), то продуктивність праці змінюється з тим же темпом, а загальний обсяг виробни­цтва зростає з темпом n +g:

Y=( n +g )yОL, (10.10)

 

де yО- базова продуктивність праці.

Технічний прогрес, за моделлю Солоу, як уже зазначалося ви­ще, має інший вплив на економічне зростання, ніж заощадження та зростання населення: він є чинником постійного зростання, збільшу­ючи обсяг виробництва з розрахунку на одного працівника і водночас — загальний обсяг виробництва.

Капітал з розрахунку на одиницю праці з постійною ефективністю k = К/(L*E) є величиною незмінною. Обсяг виробництва на одиницю праці з незмінною ефективністю (що є функцією капіталу на одиницю праці) також має бути незмінним: у = f(k) = Y/LE. Але обсяг виробництва з розрахунку на одного працівника — це величина змінна.

Так, формально для того, щоб визначити обсяг виробництва на одного працівника, виходячи з формули Y/LE, треба обидві части­ни рівняння помножити на Е:

у = Y/LЕ (10.11)

уЕ = (Y/LЕ)Е =Y/L (10.12)

 

Рівняння дає підставу зробити висновок: якщо ефектив­ність Е змінюється з темпом g, то і обсяг виробництва з розрахунку на одного працівника має змінюватися з тим самим темпом.

З формули випливає: якщо населення зростає з темпом n, а ефективність з темпом g, то загальний обсяг виробництва збільшу­ватиметься під впливом приросту населення та технологічного прогресу з темпом ( п + σ ).

Провідною ідеєю моделі Солоу є те, що лише технічний про­грес може зумовити і, відповідно, лише ним можна пояснити по­ ­ стійне зростання рівня життя. Адже саме він забезпечує постійне зростання продуктивності й загального обсягу виробництва.

Питання для самоконтролю

1. Що таке економічне зростання і в яких формах воно може відбуватися?

2. Розкрийте основні положення кейнсіанської теорії економічного зростання.

3. Розкрийте основні положення неокласичної теорії економічного зростання.

4. Назвіть головні передумови моделі Солоу.

5. Поясність, як впливають на капіталоозброєність окремі чинники (нагромадження капіталу, приріст населення, технічний прогрес).

6. Які висновки випливають із моделі Солоу?

7. Запишіть рівняння, яке пов’язує темп економічного зростання з темпами приросту окремих факторів виробництва, та прокоментуйте його побудову.

8. Дайте визначення економічного циклу та охарактеризуйте окремі його фази.

9. Розкрийте теорії, які пояснюють причини циклічних коливань в економіці.

ПЕРЕВАГИ І НЕДОЛІКИ

ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ

     
 

приріст виробництва і добробуту суспільства

зростання міжнародного престижу

підвищення життєвого рівня населення

поліпшення умов праці і життєдіяльності

 

 

 

погіршення стану довкілля

вичерпання поновлення ресурсів

перенаселеність великих міст

проблеми перекваліфікації кадрів

зростання напруженості праці

 

 

ОСНОВНІ ФАКТОРИ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ

 

ДВА ШЛЯХИ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ

 

 

 

 

 

 

         
 

 

Деякі макроекономічні показники та їх властивості відносно циклу