Рис. 9.3. Рецесійний розрив
На цьому графіку ВВП2 — це потенційний обсяг виробництва, якому відповідають сукупні витрати на рівні Е2
Але фактично економіка знаходиться в умовах неповної зайнятості. Сукупні витрати (Е1) в дійсності менші від потенційних (Е1 < Е2), а фактичний рівноважний ВВП значно менший, ніж потенційний (ВВП1 < ВВП2).
Це означає, що в економіці спостерігається дефіцит сукупних витрат, тобто обсяг витрат є недостатнім для того, щоб повністю використовувати наявні потужності, що характеризує економіку в стані неповної зайнятості. Недостатність сукупних витрат, їхня неспроможність забезпечити досягнення потенційного ВВП, який відповідає умовам повної зайнятості, називається рецесійним розривом. Іншими словами, рецесійний розрив — це величина, на яку фактичні сукупні витрати повинні початково збільшитися, щоб забезпечити досягнення потенційного ВВП.
Розрив називається рецесійним тому, що він зумовлює в економіці рецесію, тобто скорочення виробництва порівняно з її потенціалом.
На графіку (рис. 9.3) рецесійний розрив — це відстань по вертикалі між лінією фактичних сукупних витрат (Е1) і лінією потенційно необхідних сукупних витрат (Е2).
В умовах рецесійного розриву економіка потенційно втрачає, недовиробляє певну величину ВВП (це різниця між ВВП2 і ВВП1). Обсяг цих втрат визначається як добуток рецесійного розриву (необхідного початкового приросту сукупних витрат) на мультиплікатор витрат ΔВВПр=ΔЕ * me.
І навпаки, якщо рівень ВВП за умов повної зайнятості є відомим, то величина рецесійного розриву (необхідного початкового приросту сукупних витрат (+ ΔЕ) визначається за формулою (в умовах стабільних цін):
+ ΔЕ = 
(9.4)
де ВВПп - ВВПф — реальний приріст ВВП, необхідний для досягнення ВВП потенційного; me – мультиплікатор витрат.
Протилежні результати мають місце в тому випадку, коли фактичні сукупні витрати перевищують ту їхню величину, яка відповідає умовам повної зайнятості. Звернемося до рис. 9.4.
Рис. 9.4. Інфляційний розрив
На графіку (рис. 9.4) потенційний ВВП забезпечується при сукупних витратах на рівні Е2 . Але фактично економіка витрачає більше — Е1 . Отже, має місце надлишок сукупних витрат: Е1 > Е2. Тому фактичний ВВП номінально перевищує потенційний: ВВП1 > ВВП2. Таке явище називається інфляційним розривом.
На графіку 5.4 величина інфляційного розриву дорівнює відстані по вертикалі між лініями Е1 і Е2. Іншими словами, інфляційний розрив — це величина, на яку фактичні сукупні витрати повинні початково зменшитися, щоб усунути інфляційний надлишок за умов повної зайнятості.
Розрив називається інфляційним тому, що він викликає в економіці інфляційний надлишок ВВП. Величину інфляційного розриву (- ΔЕ) — необхідного початкового зменшення сукупних витрат — можна визначити за формулою (без урахування цінового фактора):
- ΔЕ = (9.5)
де ВВПп - ВВПф — інфляційне зменшення ВВП за умов повної зайнятості,
Інфляційний розрив виникає у зв'язку з тим, що зростання сукупних витрат (сукупного попиту) не супроводжується адекватним зростанням виробництва (сукупної пропозиції). В умовах, коли економіка досягла повної зайнятості, підприємства не можуть швидко відповісти на збільшення сукупного попиту відповідним збільшенням фізичних обсягів виробництва. Для цього потрібен певний час. Єдиним природним наслідком у цьому випадку є зростання цін, тобто інфляція. Тому усунення інфляційного розриву викличе лише зменшення номінального ВВП без зміни реального ВВП.
Питання для самоконтролю
1. Про що свідчить відхилення ВВП від рівноважного рівня і що спонукає підприємства змінювати обсяг виробництва до рівноважного значення?
2. Продемонструйте на графічній моделі «кейнсіанський хрест» залежність між приростом автономних витрат, приростом запланованих сукупних витрат і приростом доходу.
3. Спираючись на графік, поясність причину виникнення рецесійного розриву і розкрийте його кількісну визначеність за стабільних цін та в умовах інфляції.
4. Використовуючи графік, поясність причину виникнення інфляційного розриву і розкрийте його кількісну визначеність в умовах повної і надмірної зайнятості.
Тема 10. еКОНОМІЧНА ДИНАМІКА
1. Циклічність як форма розвитку економіки.
2. Економічне зростання. Фактори економічного зростання.
3. Модель економічного зростання Домара-Харрода.
4. Модель економічного зростання Солоу.
1. Циклічність як форма розвитку економіки.
У довгостроковому періоді чітко виявляється тенденція постійного росту економіки. Однак у короткостроковому періоді її розвиток характеризується хвилями підйомів і спадів економічної кон'юнктури. Закономірності хвилеподібного характеру макроекономічної динаміки розглядаються як проблема економічного (ділового) циклу.
Економічний (діловий) цикл — коливання рівня економічної активності фактичного ВВП, коли періоди підйому змінюються періодами спаду економіки; процес проходження ринкової економіки від однієї фази до наступної такої ж, наприклад, від кризи до кризи.
Економічний цикл, з одного боку, відбиває нерівномірність у розвитку економіки, а з іншого боку - є причиною і наслідком економічного розвитку, що дозволяє розглядати цикл як постійну динамічну характеристику, що визначає розвиток економіки.
Фази економічного (промислового) циклу
У класичному сенсі економічний цикл містить у собі чотири фази.
Рис. 10.1. Фази економічного циклу.
Криза (спад, рецесія) характеризується різким погіршенням усіх параметрів економічного розвитку:
а) різке скорочення обсягів виробництва;
б) різке скорочення розмірів доходів;
в) скорочення зайнятості;
г) скорочення інвестицій;
д) падіння цін;
е) затоварення;
ж) часткове руйнування продуктивних сил (недовантаження виробничих потужностей, ріст безробіття, масове банкрутство знецінення основного капіталу).
Депресія (стагнація) — нижча точка спаду характеризується:
а) масовим безробіттям;
б) низьким рівнем заробітної плати;
в) низьким рівнем позичкового відсотка;
г) тим, що виробництво і не росте, і не падає;
д) скороченням товарних запасів;
е) припиненням падіння цін.
Пожвавлення (експансія), чи фаза відновлення, характеризується:
а) масовим відновленням основного капіталу;
б) скороченням безробіття;
в) ростом заробітної плати;
г) ростом цін;
д) ростом процентних ставок;
е) підвищенням попиту на предмети споживання.
Пожвавлення закінчується досягненням передкризового рівня за макроекономічними показниками.
Підйом (бум, пік) характеризується:
а) ростом темпів економічного росту;
б) значним перевищенням передкризового рівня виробництва;
в) ростом інвестицій, курсів акцій і інших цінних паперів, процентних ставок, цін, заробітної плати, прибутку;
г) скороченням безробіття.
Сучасна західна економічна теорія використовує агрегований розподіл, виділення дві фази: рецесію і підйом. Під рецесією розуміються криза і депресія, під підйомом — пожвавлення і бум.
Основними індикаторами циклу виступають:
¨ рівень зайнятості;
¨ рівень безробіття;
¨ рівень цін;
¨ обсяг виробництва.
2. Економічне зростання. Фактори економічного зростання
Короткострокові коливання обсягів випуску, рівня зайнятості та цін відбуваються навколо тренда, що заданий загальним поступовим розвитком економіки, збільшенням реального обсягу виробництва, тобто економічним зростанням.