Пропозиція і попит на грошовому ринку
Почнемо з пропозиції грошей, яка є реальною грошовою масою.
Грошова пропозиція складається із готівкових грошей поза банківською системою та депозитів. За своїм складом грошова пропозиція визначається грошовим агрегатом М1, де готівкові гроші являють собою зобов’язання Центрального банку, а депозити – зобов’язання комерційних банків.
Грошова пропозиція контролюється Національним банком через окремі грошові агрегати. Контролюючи грошові агрегати, Національний банк цілеспрямовано впливає на грошовий ринок.
Графічне зображення пропозиції грошей показано на рис. 5.1. Пропозиція грошей (Ms), як ми побачимо далі, залежить від грошово-кредитної політики Національного банку. Іншими словами, величина грошової пропозиції регулюється Національним банком і не залежить від відсоткової ставки (i)
Рис. 5.1. Пропозиція грошей
Рис. 5.2. Попит на гроші для угод
Грошовий попит — це попит на реальну грошову масу. Він включає попит на гроші для угод і попит на гроші як активи.
Попит на гроші для угод показує, скільки грошей економічний агент бажає мати на руках для того, щоб здійснювати повсякденні трансакції (угоди). Попит на гроші для угод знаходиться в прямій залежності від номінального ВВП. Чим більша загальна грошова вартість товарів і послуг, що знаходяться в обігу, тим більше потрібно грошей для угод. Обернено на цей попит впливає швидкість обертання грошей.
Найпростіша формула трансакційного попиту на гроші має вигляд:
MDТ= P×Q/v, (5.1)
де MDТ – кількість грошей, що перебувають в обігу;
P – абсолютний рівень цін;
Q – реальний обсяг виробництва;
v – швидкість обігу грошей.
На рисунку 5.2 графічно відображено співвідношення між попитом на гроші для угод ( MDТ) і ставкою відсотка. Оскільки попит на гроші для угод не залежить від ставки відсотка, він має вигляд вертикальної прямої.
Цілком справедливо вважати, що немає таких угод, які б не були враховані у ВВП. Тоді попит на гроші для угод дорівнює:
MDТ = ВВПр/v, (5.2)
де ВВПр — реальний валовий внутрішній продукт.
Таким чином, з формули випливає, що попит на гроші для угод залежить від двох факторів: реального обсягу виробництва — з його зростанням зростає і попит на гроші; швидкості обертання грошей — чим вища швидкість обертання грошей, тим менша їх кількість, що необхідна для обслуговування угод.
Попит на гроші як активи (MDА) випливає з їхньої функції як засобу заощадження. В цьому випадку гроші розглядаються як засіб збереження вартості. Володіння грошима в цій якості перетворює їх на активи.
Але вартість можна зберігати не тільки у формі грошей, а й у формі фінансових активів (наприклад, облігації). Кожна з цих форм має свої переваги і недоліки.
Перевагою володіння грошима є їх висока ліквідність, але їх недолік полягає в тому, що вони не приносять доход їхньому власнику.
Переваги володіння облігаціями полягають в тому, що вони приносять доход у формі відсотка, але їх недоліком є низька ліквідність.
Тому особи, які володіють вартістю, постійно вирішують альтернативу: зберігати вартість у формі грошей чи у формі фінансових активів. На її вирішення впливає відсоткова ставка, тобто рівень доходів від фінансових активів. Відсоткова ставка визначає попит на гроші як активи. Чим вища відсоткова ставка, тим більша альтернативна вартість грошей, тобто тим більше доходу втрачають власники грошей від їх зберігання. Тому за зростання відсоткової ставки зростає попит на фінансові активи і падає попит на гроші як бездоходний актив (див. рисунок 5.3).
