Макроекономіка, як теоретична основа економічної політики держави
Тема 1. Макроекономіка як наука
1. Предмет макроекономіки. Ключові макроекономічні проблеми.
2. Метод макроекономіки.
3. Господарський кругообіг.
1. Предмет макроекономіки. Ключові макроекономічні проблеми.
Сучасна економічна теорія містить у собі дві складові частини: політичну економію і економікс (економіку).
Термін «політична економія» походить із книги французького економіста, меркантиліста Антуана Монкретьєна «Трактат політичної економії» (1615). Виникнення терміна «економікс» (економіка) зв'язано з ім'ям англійського економіста другої половини XIX в. Альфреда Маршалла. Спочатку економікс мав одну складову — мікроекономіку; з 30-х рр. XX в., із зародженням кейнсіанства, з'явилася інша його складова — макроекономіка. Таким чином, у даний час економікс підрозділяється на мікроекономіку і макроекономіку.
Мікроекономіка — це наука про прийняття рішень раціональними суб'єктами, що вивчає поведінку окремих економічних суб'єктів. Мікроекономіка має справу з окремими фірмами, прийняттям рішень, мотивами поведінки підприємців, вона вивчає не тільки проблеми окремої фірми, домогосподарства, але і галузі, а також питання використання ресурсів, ціноутворення на товари і послуги.
Макроекономіка — вчення про загальний рівень національного обсягу виробництва, безробіття й інфляції; вона має справу з властивостями економічної системи як єдиного цілого, вивчає фактори і результати розвитку економіки країни в цілому. Як самостійний науковий напрямок макроекономіка стала формуватися з початку 30-х рр. XX в., у той час як формування мікроекономіки відноситься до останньої третини XIX сторіччя (Л. Вальрас, К. Менгер, А. Маршалл). Основи макроекономіки були закладені Дж. М.Кейнсом.
Дж. Кейнс у своїй книзі «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» (1936) довів можливість існування в ринковій економіці стійкого стану великого безробіття і недовикористаних виробничих потужностей, але при цьому правильна податково-бюджетна і грошово-кредитна політика держави може впливати на виробництво, скорочуючи тим самим безробіття і зменшуючи тривалість економічних криз. Отже, Кейнс обґрунтував необхідність державного регулювання економіки як єдиного цілого. Кейнсіанська економічна теорія стала домінуючою в сфері макроекономіки і державної політики.
Починаючи з післявоєнного періоду й аж до 60-х рр. будь-який аналіз макроекономічної політики ґрунтувався на кейнсіанських постулатах.
У науковій літературі можна зустріти різноманітні визначення цієї дисципліни. Приведемо два найбільш вдалих.
Макроекономіка – це галузь економічної науки, що вивчає функціонування економіки в цілому з точки зору забезпечення умов стійкого економічного росту, повної зайнятості ресурсів і мінімізації рівня інфляції.
Макроекономіка – це наука про агреговану поведінку в економіці.
Предметом макроекономіки є коло проблем, що вона покликана вивчати, а саме – механізм функціонування національної економіки.
Можна виділити сім основних макроекономічних проблем чи макроекономічну “чудову сімку“:
· національний продукт;
· зайнятість (безробіття);
· інфляція;
· економічне зростання;
· економічний цикл;
· макроекономічна політика;
· зовнішня взаємодія національних економік.
У самому загальному виді зміст нашого курсу зводиться до розкриття семи вищезгаданих проблем.
Макроекономіка переслідує конкретні цілі і використовує відповідні інструменти.
Система цілей містить у собі наступні елементи:
1. Високий і зростаючий рівень національного виробництва, тобто рівень реального валового внутрішнього продукту (ВВП).
2. Висока зайнятість при невеликому вимушеному безробітті.
3. Стабільний рівень цін у сполученні з визначенням цін і заробітної плати шляхом взаємодії попиту та пропозиції на вільних ринках.
4. Досягнення нульового сальдо платіжного балансу.
Перша мета полягає в тому, що кінцева задача економічної діяльності зводиться до забезпечення населення товарами і послугами. Сукупним вимірником національного виробництва виступає валовий внутрішній продукт (ВВП), що виражає ринкову вартість кінцевих товарів і послуг.
Другою метою макроекономічної політики є висока зайнятість і низьке безробіття. Рівень безробіття коливається в ході економічного циклу. У фазі депресії попит на робочу силу скорочується, а рівень безробіття збільшується. У фазі пожвавлення попит на робочу силу росте, а безробіття скорочується. Однак задовольнити потреби усіх у гідній роботі — важко досяжна задача.
Третьою макроекономічною метою є стабільність цін при наявності вільних ринків. Розповсюдженим вимірником загального рівня цін є індекс споживчих цін (ІСЦ), що враховує витрати на придбання фіксованого набору «кошика» товарів і послуг.
Четверта мета стосується відкритої економіки й означає досягнення загальної економічної рівноваги на рівні повної зайнятості при нульовому сальдо платіжного балансу.
Співвідношення основних макроекономічних цілей визначає головну макроекономічну мету, що відбиває основну задачу макроекономічної політики. Держава у своєму розпорядженні має відповідні інструменти, що вона може використовувати для впливу на економіку.
Виділяються наступні інструменти макроекономічної політики:
· податково-бюджетна політика;
· грошово-кредитна політика,
· політика доходів;
· зовнішньоекономічна політика;
· торгова політика
2. Метод макроекономіки
Якщо предмет наукової дисципліни відповідає на запитання, що вона вивчає, те метод — як вивчають цю науку.
Під методом розуміється сукупність способів, прийомів, форм вивчення предмета даної науки, тобто конкретний інструментарій наукового дослідження.
Макроекономіка, як і інші науки, використовує як загальні, так і специфічні методи вивчення.
До загальнонаукових методів відносяться:
• метод наукової абстракції;
• метод аналізу і синтезу;
• метод єдності історичного і логічного;
• системно-функціональний аналіз;
• економіко-математичне моделювання;
• сполучення нормативного і позитивного підходів та ін.
Разом з тим кожна наука використовує власні, специфічні методи дослідження, має свої терміни і принципами. Наприклад, у хімії використовується поняття молекули, у фізику — квант, у математику — інтеграл, радикал і т.д. Макроекономіка використовує власні поняття, основні з який називаються категоріями.
Основним специфічним методом макроекономіки є макроекономічне агрегування, під яким розуміється об'єднання явищ і процесів у єдине ціле. Агреговані величини характеризують ринкову кон'юнктуру і її зміну (ринкова ставка відсотка, ВВП, загальний рівень цін, рівень інфляції, рівень безробіття й ін.).
Макроекономічне агрегування поширюється на економічні суб'єкти (домашні господарства, фірми, державу, закордон) і ринки (товарів і послуг, цінних паперів, грошей, праці, реального капіталу, міжнародний, валютний).
У макроекономіці широко використовуються економічні моделі — формалізовані описи (логічні, графічні, алгебраїчні) різних економічних явищ і процесів для виявлення функціональних взаємозв'язків між ними. Макроекономічні моделі дозволяють відвернутися від другорядних елементів і зосередитися на головних елементах системи і їхніх взаємозв'язків. Макроекономічні моделі, виступаючи абстрактним вираженням економічної реальності, не можуть бути всеосяжними, тому в макроекономіці існує безліч різних моделей, що можуть бути класифіковані за різними критеріями:
• по ступеню узагальнення (абстрактно-теоретичні і конкретно-економічні);
• по ступеню структуризації (малорозмірні і багаторозмірні);
• з погляду характеру взаємозв'язку елементів (лінійні і нелінійні);
• по ступеню охоплення (відкриті і закриті: закриті — для вивчення замкнутої НЕ; відкриті — для вивчення міжнародних економічних зв'язків);
• по врахуванню часу як фактора, що визначає явища і процеси (статичні — фактор часу не враховується; динамічні — час виступає як фактор.
У макроекономіці існує безліч усіляких моделей: модель кругових потоків; хрест Кейнса; модель IS—LM; модель Солоу; модель Домара; модель Харрода; модель Самуельсона—Хікса й ін. Усі вони виступають як загальний інструментарій, не маючи при цьому національних особливостей.
У кожній макроекономічній моделі винятково важливим є вибір факторів, що були б істотними для макроаналізу конкретної проблеми в конкретний період часу.
У кожній моделі виділяються два типи перемінних:
а) екзогенні;
б) ендогенні.
Перші вводяться в модель ззовні, вони задаються до побудови моделі. Це вихідна інформація. Другі виникають усередині моделі в процесі рішення висунутої задачі, є результатом її рішення.
Варто помітити, що фактор часу в макроекономіці відіграє велику роль, чим у мікроекономіці. Тому в макроекономіці важливе значення приділяється «очікуванням» економічних суб'єктів.
Проблема чекань уперше була висунута шведським економістом, лауреатом Нобелівської премії по економіці (1974) Г. К. Мюрдалем (1898-1987).
Економічні чекання підрозділяються на дві групи:
а) чекання ex post;
б) чекання ex ante.
Чекання ex post — оцінка економічними суб'єктами придбаного досвіду, фактичні оцінки, оцінки минулого.
Чекання ex ante — прогнозні оцінки економічних суб'єктів.