2. Дослідити особливості професійної ідентичності у студентів психологів.

Дата: 2025-05-25; Просмотры: 5

Оценка:

0.00 из 5.00 — оценок

Скачиваний: 0

Скачать

3. Вивчити змістовні характеристики ідентичності особистості у досліджуваних групах.

4. Дослідити мотиваційну структуру особистості в групі студентів психологів.

5. Проаналізувати смисложиттєві орієнтаціїї в студентів психологів НУЦЗУ.

Методи та методики:

У процесі теоретичного аналізу психологічної літератури та емпіричної роботи нами використовувались такі методи дослідження:

- Теоретичні методи дослідження: аналіз наукової літератури; узагальнення одержаної інформації.

- Емпіричні методи дослідження: діагностичний метод, системний аналіз та інтерпретація отриманих даних.

- Методи математичної статистики.

При проведенні дослідження були використанні такі методики:

1. Опитувальник професійної ідентичності студентів – майбутніх психологів (авторська розробка У.С. Родигіної).

2. Методика «Хто я?» М. Кун.

3. Методика «Діагностика мотиваційної структури особистості»

В. Мильмана.

4. Тест «Смисложиттєві орієнтації» (методика СЖО) Д.А. Леонтьєва.

База дослідження.

Дослідження проводилось на базі Національного університету цивільного захисту України. У дослідженні брали участь студенти 4 і 5 курсів соціально-психологічного факультету Національного університету цивільного захисту України, віком 20-22 роки. Загальна вибірка досліджуваних складала 44 осіб.

Наукова новизна

Структура роботи.

РОЗДІЛ І.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ІДЕНТИЧНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

1.1. Ідентичність як психологічний феномен

Одним із центральних понять психології особистості є Я, під яким розуміється змістовно-динамічний аспект самосвідомості як переживання безперервної самототожності та цілісності людини [Дьяченко, Психология]. Я – компонент особистості, що містить різні уявлення та образи про себе, свої якості в теперішньому та в майбутньому, а також – ставлення до себе, до різних сторін своєї особистості. Один із аспектів Я особистості – ідентичність як стан усвідомлення індивідуальної самототожності, наступності та єдності, які формуються на основі ототожнення себе з цінностями, що існують у суспільстві.

Серед відомих теоретиків психології особистості (А. Адлер, Г. Олпорт, Р. Кеттел, К. Роджерс, З. Фрейд, К. Юнг) поняття ідентичності розглядається як конструкт, який забезпечує цілісність, тотожність власної особистості. У вітчизняній психології уявлення про ідентичність традиційно розвивались у рамках досліджень самосвідомості та самоставлення, а також ідентичність розглядається при вивченні питання самовизначення та соціалізації особистості.

Дане поняття у зарубіжній літературі, починаючи з робіт Е. Еріксона, який вперше звернувся до нього, завоювало велику популярність і сьогодні є невід’ємним атрибутом категоріального апарату. Теоретичною базою своїх поглядів Еріксон визначає роботи З. Фрейда та У. Джемса.

У. Джемс першим із психологів почав розробляти поняття «Я» [Бернс Р. Развитие Я-концепции]. Він розглядав глобальне особистісне Я як двозначне утворення, в якому поєднані Я-що-усвідомлює та Я-як-об’єкт. Це дві сторони однієї цілісності, що співіснують одночасно та нерозривно. На думку Джемса, Я-як-об’єкт – це все те, що становить зміст конкретного людського життя, що є значущим та актуальним. У цій сфері Джемс виділяє чотири складові: духовне Я, матеріальне Я, соціальне Я та фізичне Я. Я-що-усвідомлює пізнає всі ці аспекти, оцінює їхній зміст та задає динаміку розвитку.

В психоаналізі З. Фрейда «Я» трактується як свідома частина психіки, що узгоджує суперечливі бажання несвідомих компонентів структури особистості: «Воно» та «Зверх-Я» [Фрейд З. Психоанализ]. «Воно» прагне негайного задоволення всіх своїх потреб. «Зверх-Я» керується засвоєними культурними цінностями та нормами, тому не може дозволити здійснення бажань «Воно». «Я» зберігає внутрішню рівновагу та цілісність особистості за допомогою механізмів психологічного захисту, а також забезпечує успішну адаптацію індивіда в суспільстві.

К. Юнг, засновник аналітичної (глибинної) психології, підкреслював унікальність кожної особистості, неповторність її внутрішнього світу, переживань та прагнень. Він визначає Самість як серцевину особистості, центральний конструкт, навколо якого організовані та об’єднані всі інші [Хьелл Л., Теории личности]. Найважливіша життєва ціль людини – повна реалізація свого потенціалу, «набуття Самості», що відображається в гармонійній інтеграції багатьох протидіючих внутрішньоособистісних сил та тенденцій. Юнг протиставляє Самість як глибинну сутність людини Персоні, що являє собою засвоєну соціальну роль, пристосовницьку маску індивіда, яку він демонструє для суспільства.

Отже, поняття Я відображає все те, що людина може назвати «моїм»: моя душа і моє тіло, мої знання та здібності, мої бажання та мої ілюзії, моя роль та мій вибір. Як зазначає Б. Вишеславцев, самість – це не тіло й не душа, не свідомість, не підсвідоме, не особистість і навіть не дух [Основи психології , ред. Киричука О.В.]. Самість – це нескінченний вихід за межі себе, можливість трансцендентальності, свобода і сила пізнати справжню сутність зовнішнього світу та самого себе. Стресові переживання щастя і страждання, кризові ситуації життя спонукають людину до пізнання змісту власної самості, до усвідомлення своєї унікальності, пошуку сенсу свого буття.

Р. Бернс уявлення індивіда про себе виділяє як Я-концепцію та визначає її як сукупність установок, спрямованих на самого себе [Бернс Р. Развитие Я-концепции]. У структурі установки традиційно виділяють три основні елементи: переконання, оцінки та тенденції поведінки. Відповідно, Я-концепція включає такі складові:

1. Образ Я – уявлення індивіда про самого себе.

2. Самооцінка – афективна оцінка цього уявлення, що може бути як позитивною, так і негативною. В залежності від змісту конкретних уявлень індивіда про себе різною може бути і інтенсивність самооцінки.

3. Потенційна поведінкова реакція, тобто ті конкретні дії, які можуть бути зумовлені образом Я та самооцінкою.

Бернс зазначає, що предметом самосприйняття та самооцінки індивіда можуть стати і його тіло, його здібності, і його соціальні відношення та будь-які інші особистісні прояви. Уявлення індивіда про себе можуть бути істинними чи хибними, ґрунтуватися на об’єктивних знаннях чи суб’єктивних враженнях, але вони завжди є дуже переконливими для нього та значущими. У структурі Я-образу Бернс виділяє такі аспекти: фізичне Я, соціальне Я, інтелектуальне Я, емоційне Я. В кожному з цих аспектів завжди присутня оцінка, є невід’ємною його частиною. Я-концепція включає наступні модальності, що стосуються всіх ракурсів самосприйняття:

1. Реальне Я – уявлення індивіда про те, який він насправді.

2. Дзеркальне (соціальне) Я – установки, пов’язані з уявленнями індивіда про те, як його сприймають інші.

3. Ідеальне Я – установки, пов’язані із уявленням про те, яким індивід хотів би стати.

Р. Бернс підкреслює соціальну обумовленість змісту всіх цих уявлень. Судження, вчинки, дії інших людей, які відносяться до індивіда, виступають для нього основним джерелом даних про самого себе. Дуже важливим для генезису позитивної Я-концепції є узгодженість змісту всіх модальностей. Значні розбіжності уявлень реального, соціального та ідеального Я провокують внутрішньо особистісні конфлікти та дезадаптацію особистості в суспільстві.

К. Роджерс, послідовник феноменалістичного напрямку в психології, визначає Я-концепцію як механізм, що контролює та інтегрує поведінку індивіда. Відповідно до ракурсу індивідуального самосприйняття людина обирає життєві цілі, проектує свою діяльність [Роджерс К. Взгляд на психотерапию].

У сучасній науковій літературі Я-концепція розглядається як деяка динамічна система уявлень індивіда про себе, як адаптивно-раціональне утворення. У руслі когнітивної психології (Х. Теджфел, Дж. Тернер) було обґрунтовано доцільність виокремлення соціального та особистісного аспектів Я-концепції, соціальної та особистісної ідентичності.

Як вже зазначалося, вперше в психологічній науці його почав розробляти в теорії розвитку Его Е. Еріксон. Він визначив ідентичність як «суб’єктивне натхненне відчуття тотожності і цілісності» (1968). Поняття «Я» Еріксон тлумачить як вітальний центр свідомості індивіда, при цьому підкреслюючи функціональну роль ідентичності як інтимного переживання неперервності свого існування: «Розвиток людини не починається і не закінчується ідентичністю: сама ідентичність для зрілої людини стає відносною. Психосоціальна ідентичність необхідна як якір в швидкоплинному існуванні людини «тут і тепер»» [Ериксон Е. Идентичность ,cт.51].

Е. Еріксон застосував поняття «ідентичності» для вивчення та пояснення багатьох соціальних явищ, для дослідження психологічних передумов культурно-історичних змін. Він постійно підкреслював суспільний контекст становлення ідентичності, соціальну обумовленість потреби в усвідомленні самого себе. Обов’язковою умовою формування зрілої, здорової особистості він визначає збіг програми індивідуального життєвого циклу та динаміки суспільно-історичного прогресу.

У структурі індивідуальної ідентичності Е. Еріксон розрізняє особисту ідентичність і Я-ідентичність. Перша відображає те, що залишається в людині постійним, впізнаваним, незважаючи на її зміни та розвиток, друга означає більш вузьку, глибинну область, відповідальну за єдність, цілісність особистості. Я змінюється, але завжди залишаються його компоненти, що зберігають попередню якість. Я асимілює різні впливи, які змінюють його, однак серцевина (Я-ідентичність) залишається постійною [Ремшмидт Х. Подростковый и юношеский возраст].

Еріксон і Де Левіта розрізняють три форми ідентичності:

1. Приписна – це ті умови, які окрема людина не обирає і вони не піддаються її впливу (приналежність до раси, нації, соціального прошарку, вікової групи, статі).

2. Набута – те, що досягнуто власними зусиллями індивіда, те, чим людина самостійно «оволоділа» (професійна самореалізація, вільно вибрані зв’язки і орієнтація).

3. Запозичена ідентичність відображає виконання людиною ролей, засвоєних в ході розвитку та в результаті збігу різних обставин. Часто ці ролі запозичені в якогось зразка і обумовлені очікуваннями оточуючих. Проте ідентичність не зводиться до вибраної ролі, хоч та чи інша роль сильно впливає на ідентифікацію, основні складові ідентичності (постійність та неперервність особистості) з неї не випливають.

У пізніх роботах Еріксон розглядав розвиток людини як обов’язково пов’язаний із релігією та релігійністю. Це міркування стало наслідком самої клінічної практики та проблематики роботи. У релігійному самовизначенні особистості Еріксон бачить логічне завершення процесу досягнення людиною своєї ідентичності. Він дає функціональне визначення релігії, тому що підкреслює аспект взаємовідносин людини з Абсолютним. Релігійний досвід завжди пов’язаний із щоденним біографічним досвідом. Релігія покликана об’єднувати людей, сприяти повноцінній груповій ідентичності, забезпечувати наступність поколінь, надаючи підростаючим поколінням продуктивні ціннісні орієнтири для формування персональної ідентичності.

Ідентичність – це складний феномен, багатопланова психічна реальність.

Н. Лейтес виділяє (1971) наступні основні аспекти ідентичності:

- почуття власного існування;

- почуття своєї окремішності (відокремленості) від оточуючих;

- почуття відмінності від інших, воно пов’язане з усвідомленням своєї індивідуальності;

- почуття постійності, що передбачає відчуття свого існування у часовій перспективі;

- почуття цілісності та зв’язності (єдності);

- прагнення одночасно до постійності та мінливості [Шнейдер Л.Б. Профессиональная идентичность].

У роботах А. Ватермана (1982) в більшій мірі акцентується ціннісно-вольовий аспект ідентичності. Він вважає, що ідентичність пов’язана з наявністю у людини чіткого самовизначення, яке включає вибір цілей, цінностей та переконань, якими вона керується в житті. Цілі, цінності, переконання А. Ватерман вважає елементами ідентичності, що формуються в результаті вибору із альтернатив в період кризи ідентичності та являються підставою для життєвого визначення [Шнейдер Л.Б. Профессиональная идентичность].

Він розглядає ідентичність з процесуальної та змістовної сторін. По-перше, процес формування ідентичності охоплює засоби, за допомогою яких людина ідентифікує, оцінює та відбирає цінності, цілі, переконання, які в подальшому стануть елементами її ідентичності. По-друге, ідентичність неможливо розглядати без врахування змістовної специфіки цілей, цінностей та переконань, які людина обирає. Кожний елемент відноситься до якоїсь сфери людського життя. А. Ватерман виділяє чотири сфери життя, найбільш значущі для формування ідентичності:

- вибір професії та професійного шляху;

- прийняття та переоцінка релігійних і моральних переконань;

- політичні погляди;

- прийняття набору соціальних ролей, включаючи статеві ролі та очікування щодо шлюбу та батьківства.

Дж. Марсія під ідентичністю розуміє структуру его, внутрішню, динамічну організацію потреб, що само створюються, здібностей та переконань. Безсумнівною перевагою теорії Дж. Марсіа є уявлення про різні статуси ідентичності, розвинені з ідей Е. Еріксона. З прийняттям все більш різноманітних рішень щодо себе й свого життя розвивається структура ідентичності, підвищується усвідомлення своїх сильних і слабких сторін, цілеспрямованості та осмисленості свого життя. Дж. Марсіа виокремив чотири основні статуси (стани) професійної ідентичності особистості:

- невизначена (несформована) ідентичність – несформоване уявлення людини про свою приналежність до певної групи, відсутність чіткого образу, власної позиції, вибір професійного шляху не здійснено, чіткі уявлення про кар’єру чи про професійне життя відсутні, і людина навіть не замислюється над цією проблемою;

- дифузна (нав’язлива) – прийняття людиною певної ідентичності на основі тиску оточення без усвідомлення особливостей формування власної позиції, людина має сформовані уявлення про своє професійне майбутнє, але воно нав’язане батьками чи друзями й не є результатом самостійного вибору;

- мораторій ідентичності – процес прийняття рішення щодо власної приналежності до певної групи, але без затвердження цього рішення, людина усвідомлює проблему вибору професійного шляху й знаходиться в процесі пошуку адекватного рішення; альтернативи визначені, але варіант ще не визначений;

- досягнута ідентичність – усвідомлення власної приналежності до певної групи, інтеграція в цю групу й початок реалізації власних можливостей, професійні плани чітко визначені, що є результатом осмисленого самостійного рішення [Грецов А.Г. Выбираем профессию].

Р. Фогельсон у моделі ідентичності описує чотири види ідентичності ідентичності: реальна ідентичність – самоопис індивідом себе «сьогодні»; ідеальна ідентичність (позитивна ідентичність), до якої індивід прагне, яким йому хотілося б себе бачити; негативна ідентичність, якої індивід прагне уникати, яким він не хотів би бачити себе; пред’являєма ідентичність – набір образів, що індивід транслює іншим людям, щоб вплинути на оцінку ними своєї ідентичності. Людина прагне наблизити реальну ідентичність до ідеальної й максимізувати дистанцію між реальною та негативною ідентичністю [Павленко В.И. Представление о соотношении].

Е. Фромм зазначає, що ідентичність з’являється в ході розвитку та означає відчуття приналежності до якоїсь цілісної структури, усвідомлення людиною того, що вона є частиною цієї структури й займає в ній певне положення. Реалізувати та знайти своє місце в соціумі людині допомагає ідентичність. Це дозволить їй уникнути повної самотності й сумнівів. Е. Фромм активно обговорює проблему становлення цілісної особистості, використовуючи термін «ідентичність»: «Мати ідентичність бути, а не мати»; «Коли людина воліє бути, а не мати, вона не відчуває тривоги й невпевненості, породжуваних страхом втратити те, що маєш. Якщо Я це те, що я є, а не те, що я маю, ніхто не в силах загрожувати моїй безпеці й позбавити мене відчуття ідентичності» [Фромм Э. Человек для себя, с.141].

А. Маслоу пов’язує почуття ідентичності з піковими, вершинними переживаннями людини. При цьому почуття ідентичності має спонтанний характер, а не є результатом соціального формування. У звичайні, повсякденні моменти життя не йдеться про ідентичність. Вершинні переживання властиві більшою мірою «буттєвому» способу життя, за якого людина не пристосовується до ситуації, не задовольняє органічні та соціальні потреби, пливучи в «потоці життя», а підвищує напругу, рухаючись «проти потоку» [Петров… А.С. «Я» в других].

Отже, ідентичність – це складний феномен, багатопланова психічна реальність, це результат виділення людиною самої себе із середовища, що дозволяє їй відчувати себе суб’єктом своїх фізичних та психічних станів, дій і процесів, переживати свою цілісність і тотожність з самим собою – у відношенні минулого, теперішнього і майбутнього. Ідентичність формується в діяльності та спілкуванні. Суб’єкт в предметній діяльності змінює оточуючий світ та взаємодіє з іншими людьми, при цьому відділяючи своє Я від не-Я, безпосередньо переживаючи свою неідентичність іншим об’єктам [Основи психології, ред. Киричука О.В.].

Людина – складна істота, що набуває дійсно людських рис тільки в суспільному оточенні. Проте людина не є просто продуктом соціальних відносин, а діяльним самостійним началом. Власна ідентичність дозволяє людині бути собою, і не стати «дзеркалом» інших, «відображенням» ситуації та вимог суспільства. Ідентичність – системна конструкція, що відображає різносторонність людської натури, соціальну та внутрішню обумовленість її поведінки.

1.2.Психологічний вплив професійної ідентичності

У психології не існує єдиного підходу у визначенні професійної ідентичності, оскільки автори різних психологічних шкіл вкладають своє бачення в трактування цього феномену.

У найширшому сенсі ідентичність розуміється як ототожнення індивідом себе з іншою людиною, безпосереднє переживання суб’єктом тієї чи іншої міри тотожності з об’єктом. Проте ідентичність не є простою тотожністю самому собі або іншим, а передбачає певні співвідношення «Я та інші», представляючи собою феномен, який виникає з діалектичного взаємозв’язку індивіда й суспільства. Ідентичність є результатом ідентифікації, яка у свою чергу є процесом [Шнейдер Л.Б. Профессиональная идентичность].

У сучасній літературі з психології виділяються два основні види ідентичності: особиста (персональна) і соціальна. Професійна ідентичність є найбільш затребуваним видом соціальної ідентичності в сучасних умовах.

Початок вивченню професійної ідентичності було покладено в зарубіжній психології (Д. Сьюпер, Дж. Холланд, Ф. Вондрачек, Д. Блуштейн, Дж. Марсіа та ін.). Російські та українські дослідники звернулися до проблеми професійної ідентичності в кінці 90-х років минулого століття. Найбільш вагомі дослідження в цій галузі належать Т. Буякас, П. Гнатенко, Н. Івановій, О. Єрмолаєвій, Ю. Поваренкову, Л. Шнейдер та ін.

Визначенням професійної ідентичності як складової самосвідомості особистості займалися І. Дружиніна, В. Осьодло, А. Сергеєва. Компоненти професійної ідентичності розкриваються в роботах С. Каліщук, В. Кириченка, Ю. Поваренкова, А. Сергеєвої та ін. Рівні розвитку професійної ідентичності та її функції описані в роботах О. Єрмолаєвої, В. Зливкова, В. Овсяннікова, М. Пряжнікова, Л. Шнейдер та ін.

У науковій літературі термін «професія» використовується у чотирьох різних значеннях, які виділяє Є.А. Клімов: 1) спільнота людей, яка займається конкретною діяльністю; 2) галузь діяльності як множинність трудових постів; 3) робота, процес діяльності у певній галузі; 4) якісна визначеність людини, яка володіє знаннями, вміннями та навичками.

В.Д. Брагіна додає, що професія є не тільки сукупністю трудових дій

людини, але і її соціальною позицією [Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание].

Професійна ідентичність – психологічна категорія, яка відноситься до усвідомлення своєї приналежності до певної професії й певного професійного співтовариства. Профідентичність детермінована професійним спілкуванням і професійним досвідом, репрезентується за допомогою мовних засобів через образ «Я». Професійна ідентифікація – це об’єктивна й суб’єктивна єдність із професійною групою, справою, що зумовлює спадкоємність професійних характеристик (норм, ролей і статусів) особистості.

Існує точка зору, згідно з якою термін «професійна ідентичність» дублює інші усталені в психології поняття. Наприклад, професійне самовизначення, професіоналізація, професійний саморозвиток, професійний статус і роль. Так, ці поняття відображають суть особистісних змін у ході професійної підготовки та професійної діяльності. Безумовно, між ними існує певна близькість, але водночас кожне з них має свій змістовний пласт. Професійна ідентичність відноситься до числа понять, у яких виражено концептуальне уявлення людини про своє місце в професійній групі чи спільності. Крім того, це уявлення супроводжується певними ціннісними та мотиваційними орієнтирами, а також суб’єктивним ставленням (прийняттям чи ні) своєї професійної приналежності. Враховуючи все це, професійна ідентичність постає як інтегративне поняття, у якому виражається взаємозв’язок особистісних характеристик, що забезпечують орієнтацію у світі професій, більш повно реалізувати особистісний потенціал у професійній діяльності, а також прогнозувати можливі наслідки професійного вибору.

Професійна ідентичність формується в процесі самовизначення й слугує показником професіоналізму.

Професійне самовизначення, що розуміється як знаходження смислів виконуваної роботи, передує професійній ідентичності. У цій термінології професійна ідентичність розуміється як самостійне й усвідомлене володіння смислами виконуваної роботи [Прежников Н.С. Психология труда].

Якщо трактувати професійне самовизначення як проектування, то професійною ідентичністю є будівництво трудового й у цілому життєвого шляху.

Термін «професіоналізація» зазвичай використовується як синонім поняття «професійне становлення людини». Так, А. Маркова пише про професіоналізацію як про сходження людини до професіоналізму [Маркова А.К. Психология профессионализма]. Процес професійного становлення особистості індивідуальний, своєрідний, неповторний, однак у ньому можна виділити певні закономірності та особливості. Професійне становлення особистості дозволяє людині повною мірою реалізувати себе.

Формування професійної ідентичності відбувається в процесі професіоналізації. На думку Т. Румянцевої, поняття «професіоналізації» найчастіше розуміється як опанування людиною системи професійних знань, умінь, навичок, як безперервний процес професійного розвитку людини з моменту вибору професії до припинення активної трудової діяльності. Професіоналізація є процесом становлення професіонала, що включає в себе вибір людиною професії з урахуванням власних можливостей і здібностей, освоєння правил і норм професії, формування й усвідомлення себе як професіонала, збагачення досвіду професії завдяки особистому вкладу, розвиток своєї особистості засобами професії [Румянцева Т.В. Психодинамические основы].

Н. Аринушкіна вважає, що становлення професійної ідентичності, досягнення професіоналізації опосередковано тривалим і поетапним розвитком індивіда. Спочатку – етап навчання, накопичення досвіду, теоретичних знань; потім – психологічна сторона професіоналізації, коли індивід спостерігає, засвоює й уявляє себе й свою майбутню професію; далі – етап саморефлексії, усвідомлення індивідом реального стану справ, прийняття або неприйняття ним або професійним співтовариством його як професіонала. Автор підкреслює, що придбання професійної ідентичності відбувається в процесі навчання, здійснюється через пізнавальну активність особистості, а також психологічну підготовку до ситуації професійної діяльності, опосередковано через розвиток саморефлексії, моделювання, навчання професійним зразкам майбутньої діяльності й чітке визначення свого місця в ній [Аринушкина Н.С. Мир психологии].

Згідно з дослідженнями М. Абдулаєвої, Д. Завалишиної, Е. Климова, Т. Кудрявцева та ін. професійна ідентичність остаточно формується на порівняно пізніх етапах професіоналізації. У ряді концепцій становлення професійної ідентичності співвідноситься з певними віковими етапами (Е. Зеєр, Р. Хейвигхерст, Л. Шнейдер). У цілому становлення професійної ідентичності являє собою тривалий поетапний процес, який бере початок у період професійного навчання (Т. Буякас, Ю. Поваренков, Ф. Вондрачек).

Цей процес проходить ряд стадій. Е. Зеєр виділяє такі етапи залежно від соціальної ситуації й провідної діяльності [Зеер Э.Ф. Академический Проект]:

- аморфна оптація (0-12 років) – професійно орієнтовані інтереси й схильності;

- оптація (12-16 років) – формування професійних намірів, усвідомлений вибір професії на основі урахування індивідуально-психологічних особливостей;

- професійна підготовка (16-23 роки) – формування професійної направленості й системи професійно орієнтованих знань, умінь та навичок, набуття досвіду, підготовленість, готовність до самостійної праці;

- професійна адаптація (18-25 років) – освоєння нової соціальної ролі, досвіду самостійного виконання професійної діяльності, професійно важливі якості;

- первинна професіоналізація (26-33 роки) – професійна позиція, індивідуальний стиль діяльності, кваліфікаційна праця;

- вторинна професіоналізація (34-42 роки) – професійний менталітет, ідентифікація з професійною спільнотою, гнучкий стиль діяльності, висококваліфікована діяльність;

- професійна майстерність (42-60 років) – творча професійна діяльність, само проектування своєї діяльності й кар’єри, вершина (акме) професійного розвитку.

Поняття «ідентичність», «професійна ідентичність» та «професія» пов’язані певним чином. Професія задає змістові характеристики професійної ідентичності, ніби забезпечуючи «морфологію» професійної діяльності і професійної спільноти, тим самим структуруючи «діапазон маневру в рамках виконуваної і засвоєної діяльності» (М.С. Пряжников), залишаючи можливість для різноманітних варіантів самореалізації всередині професії як групи суміжних спеціальностей. Ідентичність виступає як динамічна структура, що розвивається і змінюється протягом всього життя людини. Ідентичність у якості новоутворення особистості у загальному вигляді визначається як стійке переживання тотожності Я у часі і просторі; вона передбачає автентичність самосприйняття, високий рівень інтеграції окремих

динамічних і суперечливих образів Я в єдину систему, завдяки чому оформлюється і зберігається стійке, узагальнене і цілісне індивідуально-особистісне самовизначення, що підтримується і розділяється спільнотою значущих інших [Белинская Е.П. Временные аспекты].

Впродовж багатьох років не піддається сумніву твердження, що становлення особистості й формування Я-образу відбувається у процесі життя особистості, що зумовлено багатьма чинниками.

І. Кон запропонував рівневу концепцію Я-образу спираючись на теорію диспозиційної регуляції соціальної поведінки В. Ядова. А от Р. Бернс пропонує Я-образом позначати лише когнітивний компонент самосвідомості, оскільки він недостатньо передає динамічний, оціночний характер уявлень індивіда про себе.

Е. Еріксон розглядає формування Я-образу людини в контексті її вікового розвитку і виділяє вісім етапів, на кожному з яких відбувається зміна соціальних ролей і позицій. Кожна стадія пов’язана з певною кризою розвитку [Карпенко З.С. Психологические особенности самоопределения].

Д. С'юпер стверджував, що людина прагне вибрати професію, яка відповідає її уявленням про себе. Якщо вибрана професія відповідає Я-концепції людини, то вона досягає самоактуалізації.

У сучасній психології науковці розглядають різні сторони Я-концепції

особистості. А.А. Реан вводить поняття професійної Я-концепції індивіда і виділяє в ній реальну та ідеальну складову.

Реальна професійна концепція людини – це уявлення особистості про себе як про професіонала, тоді як ідеальна Я-концепція відповідає професійним бажанням та сподіванням.

Реальна та ідеальна професійна Я-концепція не тільки можуть не

збігатись, але і в більшості випадків різняться. Їхня відмінність є джерелом професійного самовдосконалення особистості та її прагнення до розвитку [Карпенко З.С. Аксіологія особистості].

На думку сучасної української дослідниці А.С. Борисюк, професійна

ідентичність – це інтегративне поняття, що об’єднує в собі компоненти особистісної та соціальної ідентичності, багаторівнева динамічна структура, що містить усвідомлені та неусвідомлені компоненти, складова самосвідомості, результат професійного самовизначення, характеристика особистості з погляду її професійної взаємодії з навколишнім світом, що передбачає ставлення до себе як до професіонала, ставлення до професії, ставлення до членів професійної спільноти [Белинская Е.П. Временные аспекты Я-концепции и идентичности].

Інший науковий підхід до розуміння цього поняття використовує український психолог Ж.П. Вірна, яка розглядає професійну ідентичність як результат дії особистісного прийняття професії [Гинзбург М.Р. Личностное самоопределение как психологическая проблема]. У дослідженні Ж.П. Вірної [Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание] виділяються такі форми професійної ідентифікації:

- контрастно-позитивна форма – повний збіг в оцінюванні реального Я, ідеального Я і професійного Я. Така збалансованість в усвідомленні самого себе та значення професійної діяльності пояснюється розвинутим соціалізованим смислом, коли людина виявляє вміння чітко визначати та використовувати умови і засоби професійної діяльності;

- контрастно-негативна форма – повне розходження в оцінюванні реального Я, ідеального Я і професійного Я. Така неузгодженість супроводжується неадекватним усвідомленням себе і професійної діяльності через відсутність (втрату) значення професійної діяльності і, можливо, життєвого смислу;

- перспективно-позитивна форма – повний збіг в оцінюванні реального Я та ідеального Я, і професійного Я та ідеального Я, що свідчить про ідеалізоване бачення себе як професіонала. Факт розходження в оцінюванні реального Я і професійного Я пояснюється інструментальними характеристиками самооцінки особистості, позбавленими адекватного стимулювання;

- перспективно-негативна форма – збіг в оцінюванні професійного Я та ідеального Я, при неадекватному оцінюванні реального Я і професійного Я та ідеального Я і реального Я. І як результат відбувається деформація в адекватності оцінок і самоконтролю особистості у професійній діяльності та у життєвих ситуаціях;

- проміжна форма – порушення ідеального усвідомлення себе і професійного образу, що є результатом не тільки неадекватної самооцінки, але й розходження усвідомлення цілей і засобів професійної діяльності із власними можливостями людини [4, c. 185–186].

На думку Л. Шнейдер [16], професійна ідентичність виступає складним інтеграційним феноменом, який об’єднує уявлення людини про своє місце в професійній групі і відповідно в суспільстві, ставлення до своєї професійної приналежності. Також це поняття постає у вигляді складного взаємозв’язку особистісних характеристик та властивостей, які здатні забезпечити орієнтацію у світі професій, спрогнозувати можливі наслідки професійного вибору та реалізувати власний потенціал в обраній професійній діяльності. Аналізуючи феномен професійної ідентичності, Ю. Поваренков [12] у межах концепції професійного розвитку розглядає його як:

- провідну тенденцію становлення суб’єкта професійного шляху;

- емоційний стан, особистості на різних етапах професійного шляху; він виникає на основі ставлення до професійної діяльності і професіоналізації в цілому як засобу соціалізації, самореалізації і задоволення рівня домагань особистості, а також на основі ставлення особистості до себе як суб’єкта професійного шляху, як професіонала;

- підструктуру суб’єкта, професійного шляху, що реалізується у формі функціональної системи, спрямованої на досягнення певного рівня професійної ідентичності.

У дослідженнях А. Лукіянчук [8] професійна ідентичність розглядається як динамічна система, яка формується у процесі професійної освіти та активного розвитку професійної компетентності, і впливає на ціннісно-смислову сферу та вдосконалення професійної майстерності майбутнього спеціаліста.

Вузьке і широке тлумачення професійної ідентичності дають Г. Ложкін та Н. Волянюк. У вузькому розумінні професійна ідентичність розглядається дослідниками як самосвідомість, система уявлень людини про себе як суб’єкта життєдіяльності. У широкому сенсі професійна ідентичність є поняттям, у якому формовиявляються концептуальні уявлення людини про її місце у професійній групі чи спільноті; ці уявлення супроводжуються певними ціннісними і мотиваційними орієнтаціями [7, с. 123].

А. Назиров [15] трактує професійну ідентичність як рівень професійного розвитку, за якого відбувається самоототожнення особистості з обраною професією, з її соціальними та рольовими функціями, вимогами та завданнями.

Професійну ідентичність Т. Стефаненко [14] сприймає як усвідомлення своєї тотожності з професійною спільнотою, її оцінкою, психологічною значущістю членства в ній, своєрідною ментальністю, відчуттям своєї професійної компетентності, самостійності та самоефективності (переживання своєї професійної цілісності та визначеності).

Професійну ідентичність Н. Жигінас [5] визначає як інтегральну характеристику особистості. Вона може бути, з одного боку, віднесена до соціальної ідентичності, оскільки не вичерпується прийняттям відповідних професійних ролей та функцій. З іншого боку, вона не належить і до самої ідентичності, оскільки ставлення до себе як до професіонала є лише одним із показників сформованості професійної ідентичності. Інтегральність такої характеристики особистості полягає у тому, що у структурі професійної ідентичності представлені обидві форми ідентичності.

Феномен професійної ідентичності, на думку М. Павлюк [10], є багатомірним і складним. А це, у свою чергу, означає, що професійна ідентичність не може мати якогось єдиного універсального критерію чи показника. У роботах М. Павлюк представлено критерії становлення професійної ідентичності та визначення рівня її сформованості на основі показників пізнавального, оціночно-ціннісного, конативного критерію.

Розвиток професійної ідентичності, на думку Н. Жигінас [5], може відбуватися у таких напрямах:

— розвиток потреб та інтересів;

— формування домагань особистості у плані визначення того, ким та яким людина себе бачить;

— відбувається дедалі більш глибоке усвідомлення себе, своїх можливостей та потреб.

На думку М. Павлюк [10], необхідною умовою розвитку професійної ідентичності фахівця є сама особистість, особистісний і професійний потенціал, а також спеціальні знання й уміння, необхідні для певного виду діяльності.

О.П. Єрмолаєва розглядає професійну ідентичність як компонент особистісної ідентичності, що забезпечує успішну професійну адаптацію, і як

домінантний фактор професійної кар’єри, що ґрунтується на компетентності,

профпридатності, інтересі до роботи і балансі із середовищем [Доній В.М. Мистецтво життєтворчості особистості].

У дослідженнях Т. Міщенко, Ю. Поваренкова професійна ідентичність розглядається як конкретизація особистісної ідентичності щодо змісту та умов професійного становлення особистості. Натомість Л. Шнейдер у професійній ідентичності наголошує на двох аспектах: усвідомленні себе представником певної професії та професійної спільноти. Є. Кир'янова визначає професійну ідентичність як стійке узгодження індивідуальних ознак, умов і змісту професії, що забезпечує досягнення на

конкретному етапі певного суб’єктивного рівня професіоналізму, який обумовлює подальший професійний ріст і можливість переносу сформованих навичок і умінь при зміні умов діяльності.

Л. Шнейдер професійну ідентичність розглядає як результат процесів

професійного самовизначення, персоналізації і самоорганізації, що виявляється в усвідомленні себе представником певної професії і професійної спільноти, ототожнення/диференціації себе зі Справою й Іншими, в когнітивно-емоційно-поведінкових самоописах Я [Кирилова Н.А. Ценностные ориентации в структуре интегральной индивидуальности старших школьников].

Л. Шнейдер виділяє етапи становлення професійної ідентичності, що співвідносяться з етапами психічного розвитку дитини й історичного розвитку профідентичності в соціогенезі:

- допрофесійний – у період дитинства набуваються фрагментарні й несистематичні знання про світ професій; вибори й переваги ситуативні та випадкові;

- передпрофесійний – до моменту закінчення шкільного дитинства підліток досить непогано розбирається в зовнішніх професійно диференціюючи ознаках. У період отроцтва починається професійне самовизначення, що полягає в ідентифікації зі своєю професією й відокремленні від інших видів професійної діяльності;

- обізнаний – у процесі професійного навчання юнак докладно диференціює професійні групи й може ідентифікуватися з однією з них. У цей період відбувається професійна персоналізація, яка полягає в ідентифікації зі своїм співтовариством і відокремленні від інших спільнот, професійне самовизначення під час успішного розвитку може бути завершено в загальному вигляді, починається професійна самоорганізація. Професійна ідентичність може формуватися вже в повному обсязі;

- професійний – у після вузівський період молода людина долучається до самостійної професійної діяльності. Більш глибоке засвоєння професійних нормативів і стереотипів диференціює, впорядковує образ «ідеального професіонала», який доповнюється образом «себе як професіонала», все більш уточнюється в ході професійного самопізнання – від стереотипів поведінки в типових обставинах до моделей продукування творчих рішень у непередбачуваних ситуаціях, самореалізації й розвитку особистості в праці [Фромм Э. Человек для себя].

У низці зарубіжних досліджень професійна ідентичність виступає внутрішньою схемою, в якій відображаються уявлення людини про те, якою вона повинна бути, що мусить вміти робити і як поводитись у професійній спільноті, щоб ефективно реалізуватись у професії [Карпенко З.С. Психологические особенности самоопределения].

Концепція професійної ідентичності спирається на теорію особистості Р. Бернса, відповідно до якої людина намагається інтерпретувати події згідно із власною Я-концепцією з метою забезпечення відповідності почуттів і поведінки [Доній В.М. Життєві кризи особистості].

Коли мова йде про професійну ідентичність особистості, то первинно варто звернути увагу на професійну орієнтацію старшокласників. Як стверджує Г. Балл, теорія, методи й методики професійної орієнтації в Україні, як і в інших країнах СНД, пройшли складний шлях свого становлення [Алексеева А.В. Идентичность]. У 60-х і першій половині 70-х років панувало визначення професійної орієнтації як системи державних заходів, спрямованих на формування в учнівської молоді психологічної готовності до вибору професій на основі потреб суспільства із урахуванням інтересів і схильностей особистості учня. Неважко помітити, що ключовими елементами визначення такого типу є державне управління процесом підготовки учня до вибору професії, спрямованість цього управління на певне коло професій і на певні галузі виробництва, формування в учнів психологічної готовності вибору саме цих, заданих професій. Особистість учня в такому процесі витискається на край системи. Урахування психологічної структури особистості учня здійснюється «на основі потреб суспільства», тобто як другорядний елемент професійної орієнтації.

Науковець зазначає, що українські психологи розробили нову концепцію професійної орієнтації, яка знайшла широке визнання в наукових колах, у навчальній роботі вищих закладів освіти педагогічного та психологічного профілю й у практиці профорієнтаційної роботи з учнівською молоддю. Вихідною позицією у розробці нової системи професійної орієнтації було бачення особистості, насамперед, не як об’єкта, а як суб’єкта саморозвитку. І саме цей процес саморозвитку покладено в основу формуючих функцій профорієнтації.

Особистість у професійній орієнтації виступає як суб’єкт діяльності, суть якої полягає у підготовці до професійного самовизначення. Засоби професійної орієнтації при цьому набувають характеру сприятливих умов, що стимулюють особистість до профорієнтаційної діяльності й через це до самопізнання, самокреації й саморозвитку із спрямуванням на оптимальне вирішення власних життєвих завдань. Свідоме професійне самовизначення передбачає аналіз особистістю суб’єктивних та об’єктивних умов професійного самовизначення з наступним вільним, самостійним прийняттям рішення щодо конкретного вибору професії або напрямку професійної освіти [Дьяченко М.И. Психология]. Професійна ідентичність – це прийняття на рівнях ціннісних позицій, які допустимі в тому чи іншому професійному просторі. Тому, коли у взаємозалежному зв’язку є ціннісні та емоційні складові професійної ідентичності, її досягнення відбувається за допомогою рефлексії та самоопису або, іншими словами, самоставлення зовнішнього та внутрішнього світу як досвіду соціального і духовного життя особистості. При цьому становлення професійної ідентичності, професіоналізація свідомості опосередковані тривалим, поетапним розвитком індивіда як суб’єкта, особистості та індивідуальності. Спочатку це етап навчання, накопичення досвіду, освоєння та систематизації теоретичних знань.

Далі підключається психологічна складова професіоналізації, коли особа спостерігає, привласнює та уявляє себе і майбутню професію. Наступний – етап саморефлексії, усвідомлення реального стану справ, їх прийняття чи не прийняття нею, а також визнання чи не визнання професійним співтовариством її як фахівця. Важливо те, що надбання професійної ідентичності відбувається у процесі навчання, уможливлюється через творчу пізнавальну активність особистості, а також її психологічну підготовку до ефективного здійснення професійної діяльності. Окрім цього, опосередковано впливають на її поступальний розвиток саморефлексія, моделювання, наслідування професійних взірців майбутнього фаху, чітке визначення свого місця і ролі у ньому [Дубровина И.В. Формирование личности старшеклассника].

На думку О. Емельянової, головна ціль досягнення відчуття професійної ідентичності полягає в переході від зовнішніх джерел підкріплення і зворотного зв’язку у професійній діяльності до внутрішніх джерел, тобто до самопідкріплення. На початковій стадії формування професійної ідентичності підтримку особистості надають родичі та зацікавлені колеги. Можливо, у майбутньому індивід зробить відчуття ідентичності частиною своєї свідомості.

Автор стверджує, що на формування професійної ідентичності впливають такі чинники:

1) зростання мотивації до самопізнання;

2) усвідомлення власних потреб, можливостей, професійних інтересів і цінностей;

3) створення позитивних образів і перспектив професійного і особистісного майбутнього;

4) постановка цілей для підтримки і розвитку образу Я;

5) надання індивіду максимального зворотного зв’язку в його особистісних проявах, професійній поведінці [Доній В.М. Життєві кризи особистості].

Відповідно до цих чинників деякі вчені виділяють чотири рівні розвитку професійної ідентичності особистості:

1) усвідомлення професійних цілей (як дальньої, так і найближчої);

2) засвоєння основних знань, вимог професії до людини, усвідомлення своїх можливостей, уявлення про виконання певної діяльності (за зразком);

3) практична реалізація власних професійних цілей, самостійне та

усвідомлене виконання діяльності, формування свого індивідуального стилю діяльності;

4) вільне виконання професійної діяльності, прагнення до вирішення

складних професійних задач [Кирилова Н.А. Ценностные ориентации].

На процес формування професійної ідентичності впливає широкий спектр чинників, які умовно можна розділити на дві великі групи, тісно пов'язані між собою: внутрішні (особистісні) та зовнішні (соціальні). До внутрішніх факторів, що впливають на формування професійної ідентичності, можна віднести: систему цінностей, норм і правил, яких дотримується особистість, її життєві цілі і т.д. До зовнішніх: систему суспільних стереотипів й установок, зокрема про престижність чи непрестижність тих чи інших професій, затребуваності фахівців певного профілю навчання на ринку праці, перспективності їх працевлаштування й т.п. Зв'язок внутрішніх і зовнішніх факторів проявляється в тому, що, в процесі соціалізації, зовнішні чинники впливають на цілі й цінності особистості, у тому числі й професійні. Саме в цьому аспекті вивчення професійної ідентичності пов'язане з проблемами особистісного й професійного самовизначення, становлення, побудови життєвого й професійного шляху, вивчення уявлень про життєвий успіх.

З огляду на опрацьований матеріал, кінцевим утіленням професійної

ідентичності можна вважати специфічну особистісну властивість у становленні професіонала, яка проявляється в його емоційному стані на різних етапах професійного становлення. Цей стан зумовлений ставленням людини до професійної діяльності та процесу професіоналізації як засобу соціалізації, самореалізації, задоволення власного рівня домагань, а також ставлення до себе як професіонала. Також професійна ідентичність є підструктурою професійного зростання суб’єкта і реалізується у формі функціональної системи, спрямованої на досягнення певного рівня професійної майстерності.

Усе це дає підстави стверджувати, що професійна ідентичність передбачає функціональне і екзистенційне об’єднання людини й професії, що виражається у розумінні своєї професії та прийнятті себе в професії. Як складова професійної свідомості, вона містить ознаки професійної раціональності через знання про професію та оцінювання місця й ролі фахівця в системі процесу і результату роботи.

Професійна ідентичність як один із провідних критеріїв становлення

особистості професіонала може виконувати такі функції: соціального статусу (професійна приналежність), самоповаги, особистісної безпеки та зниження тривожності, самовдосконалення, професійного та особистісного росту, структурування життєвого часу й простору, віднайдення особистісного сенсу.

З прийняттям функції самостійного професійного оцінювання, фахівець розвиває в собі якості ефективного регулювання адекватного самосприйняття і позитивного прогнозування кар’єри.

Таким чином, трактування динаміки професійної ідентичності крізь призму суб’єктивного сприйняття і ставлення до професійної ситуації є одним із найцікавіших, а також – що, не менш важливо, – потенційно плідним і ось чому. У сьогоднішніх оцінках вітчизняної соціальної ситуації часто представляється дискурс стабілізації, та це не пов’язане з відсутністю реальної соціальної динаміки, а в наслідок остаточної втрати чіткого вектора. І у цьому сенсі звернення до вивчення проблеми професійної ідентичності дозволяє оцінювати актуальні трансформації професійної ідентичності такі як, баланси стабільності і мінливості «Я» в ситуації суб’єктивно сприйнятливої невизначеності.

Професійна ідентичність є психологічною категорією, яка відноситься до усвідомлення своєї професійної належності до певної професії.

Це розуміння та бачення людиною себе у конкретній професії, можливість надати собі об’єктивну оцінку відповідності чи невідповідності їй, уміння моделювати певні професійні ситуації та варіанти їх вирішення. Способом вираження професійної ідентичності є образ Я.

У процесі фахової підготовки професійна ідентичність виступає предметом становлення, а отже, й складовою концепції процесу підготовки особистості у закладах освіти. У цей період засвоюються не лише знання, формуються уміння й навички, а й здійснюється професіогенез, що передбачає формування професійної ідентичності.

Незаперечним залишається і той факт, що для самоаналізу, саморозвитку та самовдосконалення своїх особистісних та професійних якостей особистості необхідно ототожнювати себе з обраною професією у повному розумінні цього слова, адже це дозволить індивіду бути конкурентоспроможним на сучасному ринку праці

1.3. Професійна ідентичність як психологічна проблема (формування ідентичності у студентів психологів)

Психологічна категорія, яка відноситься до усвідомлення своєї приналежності до певної професії й певного професійного співтовариства є професійна ідентичність. Інтерес до проблеми професійної ідентичності пов’язаний із сучасними змінами в різних сферах життя суспільства. У нових соціально-економічних умовах сучасний професіонал повинен володіти максимально вираженими професійними якостями, чітко ідентифікувати себе з власною професією та бути орієнтованим на постійний розвиток у соціальному середовищі. Розвиток припускає постійну спрямованість на професійне та особистісне зростання, відкритість до нових технологій та інформації.

У юнацькому віці в межах становлення нового рівня самосвідомості відбувається формування відносно стійкого уявлення про себе, виникає особливе особистісне новоутворення, яке в психологічній літературі позначається терміном «самовизначення». Особливого значення набувають уміння особистості адекватно сприймати складні ситуації, правильно оцінювати себе й свої вчинки, конструювати образи свого «Я» (особистісний, професійний, соціальний), планувати своє життя.

Л. Столяренко визначає поняття студентство як «особливу спеціальну категорію, специфічну спільність людей, організаційно об’єднаних інститутом вищої освіти» [Столяренко Л.Д. Педагогическая психология]. Студентство включає людей, які цілеспрямовано та систематично оволодівають знаннями й професійними вміннями. Як соціальна група студентство характеризується професійною направленістю та сформованістю ставлення до майбутньої професії. Студентський вік – це час освоєння професійних ролей, початок самостійного життя. Особливої актуальності для особистості в цьому віці набувають питання сенсу життя, його призначення, визначення власного «Я», самопізнання та самовиховання.

Професійне самовизначення – центральне поняття в юнацькому віці. Наслідком помилкового вибору професії стає безробіття. Л.Б. Шнейдер [Шнейдер Л.Б. Профессиональная идентичность: тренинг] вважає, що психолог, який має розвинуту професійну ідентичність, буде виявляти обґрунтований оптимізм щодо своїх потенційних успіхів у майбутньому, буде впевнений у своїй професійній значимості, вільний і відкритий у професійно-комунікативних позиціях.

Юність – це час самоаналізу й само оцінювання. Самооцінювання здійснюється шляхом порівняння ідеального «Я» з реальним. Юнацький вік, згідно з позицією Е. Еріксона, будується навколо кризи ідентичності, яка складається із серії соціальних і індивідуально-особистісних виборів, ідентифікацій і самовизначень. Якщо юнакові не вдається вирішити ці завдання, у нього формується неадекватна ідентичність, розвиток якої може йти за чотирма основними напрямами:

1) відхід від психологічної інтимності, уникнення тісних міжособистісних відносин;

2) нечітке відчуття часу, неспроможність будувати життєві плани ;

3) нечіткість продуктивних, творчих здібностей, невміння мобілізувати свої внутрішні ресурси й зосередитися на головній діяльності;

4) формування «негативної ідентичності», відмова від самовизначення й вибір негативних образів для наслідування [Эриксон Е. Идентичность].

Стосовно формування професійної ідентичності студентів серед науковців існують дві точки зору. Одна із них заснована на впевненості в тому, що лише в практичній діяльності відбувається формування професійної ідентичності особистості. Із цього постає висновок, що в умовах ВНЗ неможливо її сформувати.

У науковій літературі точаться суперечки щодо того, кого саме можна вважати професійно ідентичними. Так, Є. Єрмолаєва [Ермолаева Е.П. Преобразующие и идентификационные аспекты] зазначає, що ідентичними можуть вважатися тільки професіонали, які володіють стабілізуючою базою (реалізується за допомогою соціальних інститутів, що об’єднують людей у спільноту з розподілом ролей і функцій, із відтворенням суб’єктів праці та трудових відносин у стійких формах навчання й закріплення знань) і перетворювальним потенціалом.

І. Родічкіна [Родичкина И.И. Условия развития професс. идентичности] також вважає, що поняття «професійна ідентичність» стосується тієї категорії людей, для яких провідною основою ідентифікації є професійна праця. У цьому контексті професійна ідентичність є продуктом тривалого особистісного розвитку, який з’являється на достатньо високих рівнях оволодіння професією, є стійкою узгодженістю основних елементів професійного процесу.

Формування професійної ідентичності починається лише після закінчення професійного навчання й переходу до практики професійної діяльності; у самому ж ВНЗ студентам доступна діяльність підготовчого характеру [Родичкина И.И. Условия развития професс. идентичности]. На етапі професійного навчання закладаються лише передумови професійної ідентичності, а її й формування й подальший розвиток відбуваються після первинної адаптації молодого фахівця, у періоди професійної активності.

Іншу думку мають дослідники Г. Гарбузова [Гарбузова Г.В. Социально-профессионая идентичность будущих специалистов], Є. Трандіна [Трандина Е.Е. Становление профессиональной идентичности], Л. Шнейдер [Шнейдер Л.Б. Профессиональная идентичность: тренинг], у роботах яких підкреслено, що професійна ідентичність розвивається в ході навчання, що професійна освіта є одним із витоків її формування. Так, Л. Шнейдер зазначає, що під час навчання у ВНЗ формується міцна основа професійної діяльності, студент може вважатися ідентичним вибраній професії, якщо він усвідомлює свою належність до певної професійної спільноти; володіє знаннями про свої сильні та слабкі сторони, про ймовірні зони успіхів і невдач у майбутній професійній діяльності; має достатньо чітке уявлення про себе й про свою роботу в майбутньому [Шнейдер Л.Б. Профессиональная идентичность: тренинг]. Основним видом діяльності студента є навчально-професійна діяльність. Тому професійна самосвідомість студента й представника майбутньої професійно-виробничої діяльності.

Ми приєднуємося до точки зору науковців, яка ґрунтується на положенні про те, що, обираючи майбутню професію, майбутній психолог ідентифікує себе з нею, враховує свої здібності, інтереси й можливості, а також вимоги професії до себе.

Професійна ідентичність тісно пов’язана з професіоналізацією індивіда, яка розглядається як складний соціально-психологічний процес, що містить професійний тренінг, засвоєння стандартів і вимог до виконання діяльності, прийняття норм поведінки в межах професійних груп. Саме взаємодія із членами професійної спільноти сприяє засвоєнню індивідом професійних стандартів, оцінці рівня оволодіння професією. Підтвердження професійних норм у практиці професійного спілкування та діяльності допомагає індивідові сформувати й підтримувати професійну ідентичність, зберігати власний статус [Ермолаева Е.П. Преобразующие и идентификационные аспекты].

Цю ж думку висловлює О. Трандіна [Трандина Е.Е. Становление профессиональной идентичности], яка вважає, що професійна ідентичність може виступати як основна тенденція професійного становлення особистості; показник рівня розвитку суб’єкта, його професійного шляху; динамічне утворення, яке змінюється під дією низки факторів, основним із яких є професійне навчання.

Н. Іванова [Иванова Н.Л. Профессиональная идентичность] виділяє три етапи становлення професійної ідентичності студентів ВНЗ:

1) первинний вибір, коли студенти вперше знайомляться з професійною спільнотою. При цьому в майбутніх психологів формується ціннісне ставлення до обраної професії;

2) підтвердження/заперечення первинного вибору. На цьому етапі можуть суттєво змінюватися професійні вподобання та наміри студентів, що нерідко призводить до розчарування у своєму професійному виборі або, навпаки, до впевненості в ньому;

3) реалізація первинного вибору в діяльності. На цьому етапі відбувається перехід студентів до ототожнення себе зі своєю професійною діяльністю, входження в професійну спільноту, усвідомлення своєї професійної самостійності та ефективності.

Ідентичність виявляється важливим регулятором і значущою складовою самосвідомості й соціальної поведінки. Сучасний вектор дослідження ідентичності полягає у вивченні тих компонентів цього явища, що пов’язані з процесами соціального й професійного становлення особистості. Професійне становлення, під час якого здійснюється перетворення індивіда на професіонала, супроводжується зміною уявлень людини про себе, своє місце в професійній спільноті, тобто набуттям професійної ідентичності [Ермолаева Е.П. Преобразующие и идентификационные аспекты].

На думку А. Лукіянчук [Лукіянчук А.М. Проблема ідентифікації у професійному становленні], людина завжди намагається інтерпретувати події згідно з власною «Я-концепцією» з метою забезпечення відповідності почуттів і поведінки. У процесі навчання й особистісного зростання людини можна спостерігати таке явище, як «консервативність» «Я-концепції»: перший полягає у створенні умов для набуття впевненості в собі, власному професійному потенціалі, розвитку компетентності й почуття власної гідності з метою досягнення професійної ідентичності й побудови адекватного образу «Я»; другий пов’язаний із формуванням ідеальної картини майбутнього (у професійній та особистісній сферах), виявленням та актуалізацією власних професійних ресурсів.

Відомо, що особистості із заниженою самооцінкою концентруються на негативному баченні власних професійних перспектив, що викликає труднощі під час побудови ідеального образу успішного професійного майбутнього. Особистості з порушенням ціннісно-мотиваційної сфери можуть виражати неадекватні побажання щодо їхнього майбутнього в цій професії, що не відповідає змісту трудових умов.

Основна мета досягнення почуття професійної ідентичності полягає в переході від зовнішніх джерел підкріплення й зворотного зв’язку в професійній діяльності до внутрішніх джерел, тобто до самопідкріплення. На початковій стадії формування професійної ідентичності підтримку особистості виявляють близькі люди, друзі й зацікавлені співробітники організації. Передбачається, що в подальшому індивід зробить почуття ідентичності частиною своєї свідомості [Иванова Н.Л. Профессиональная идентичность].

О. Трандіна, досліджуючи періодизацію професійного розвитку, що базується на досягненні особистістю певного рівня професіоналізму, відносить період професійного навчання у вищій школі до професіоналізму, що містить етапи адаптації до професії, самоактуалізації в професії, вільного володіння професією на рівні майстерності [Трандина Е.Е. Становление профессиональной идентичности].

Г. Гарбузова [Гарбузова Г.В. Социально-профессионая идентичность будущих специалистов] наголошує, що розвиток професійної ідентичності відбувається в період професійного навчання у вищому навчальному закладі. Дослідниця виділяє в структурі професійної ідентичності три основні етапи формування в студентів професійної ідентичності.

Перший етап – адаптаційний (1 курс) – це період осмислення професійної ідентичності, коли на основі входження в нове соціальне та професійне середовище зовнішня студентська ідентичність переходить у внутрішньо прийняту, усвідомлену, емоційно забарвлену характеристику. Це нестабільний етап, пов’язаний з адаптацією до нової соціальної ролі студента («Я – студент») та очікувань майбутньої професійної ідентичності.

Другий етап – стабілізувальний (2-3 курс) – це період, коли на основі усвідомлення вимог нової соціально-професійної ролі, власних здібностей та можливостей відбувається усвідомлення досягнень, які зроблені завдяки власним зусиллям. У цей період конструктивні схеми саморозвитку знаходяться в достатньо стабільному стані, оскільки студент починає отримувати задоволення від сприйняття себе як суб’єкта майбутньої професійної діяльності («Я – майбутній спеціаліст»).

Третій етап – уточнювальний (4-5 курс) – період, коли на основі усвідомлення спектру ролей, засвоєних у ході професіоналізації, відбувається формування нових цілей та перспектив. Це другий нестабільний період, сенс якого зводиться до переосмислення та уточнення різних варіантів професійно-творчого саморозвитку, працевлаштування та період розвитку професійної кар’єри («Я та моя професія й кар’єра»).

Слід зазначити, що ці етапи формування в студентів професійної ідентичності не існують ізольовано, вони тісно взаємопов’язані та взаємообумовлені.

На думку Г. Гарбузової, розвиток професійної ідентичності у ВНЗ формується в процесі оволодіння знаннями (увага акцентується на інтелектуальній складовій особистості), інтеріоризації набутих знань (можливість розвитку в процесі емоціонально-вольової сфери студента), під час практико-орієнтованої діяльності (проходження професійної практики), використання активних методів роботи для освоєння професії, а також введення в навчальний процес циклу занять, які безпосередньо розвивають професійну ідентичність.

Процес формування в студентів професійної ідентичності, на думку Г. Гарбузової, починається з упевненості в правильності вибору професії та позитивного ставлення до себе як до суб’єкта навчально-професійної діяльності й майбутньої професійно-виробничої діяльності. Професійна ідентичність (усвідомлення своєї тотожності з професійним Я-образом) ґрунтується на формуванні образу професії, осмисленні професійного Я-образу, формуванні позитивної Я-концепції, аналізу Я-образу: ідеального, нормативного, реального.

Професійна ідентичність є обов’язковою й невід’ємною складовою професіоналізму та водночас умовою його формування. Розвиток професійної ідентичності може відбуватися в таких напрямах: розвиток потреб та інтересів; допомога особистості в плані визначення того, ким людина себе бачить; відбувається все більш глибоке усвідомлення себе, своїх можливостей та потреб.

Формування професійної ідентичності студентів розглядається вітчизняними та зарубіжними науковцями в контексті проблеми професіоналізації. Досліджуючи основні причини відмови майбутніх фахівців від професійної самореалізації, О. Єрмолаєва [Ермолаева Е.П. Преобразующие и идентификационные аспекты] вказує на те, що в процесі навчання студентів відбувається зміна їхніх уявлень про майбутню професійну діяльність. Умовно дослідниця назвала їх «успішною» та «неуспішною» динамікою. Успішна динаміка виявляється в розширенні кола адекватних уявлень про професію (знання сфер, де можна пристосувати свої професійні сили, реальні місця роботи, труднощі й проблеми, умови оплати праці, можливості кар’єрного росту тощо). Основним показником успішної динаміки є готовність до професійної самореалізації в наявних життєвих умовах, яка формується на основі професійної ідентичності. Неуспішна динаміка виявляється в тому, що за відсутності якісних змін у структурі професійної мотивації в студента зростає соціальна бажаність відповідей, накладається табу на обговорення таких проблемних галузей професіоналізації, як рівень зарплати, престижність, кар’єрний ріст тощо. Неуспішна динаміка зумовлена нездатністю майбутнього фахівця ідентифікувати себе з майбутньою професією, мотиваційною і професійною й професійною неготовністю до зміни соціальної позиції професіонала. Незважаючи на задовільну академічну успішність, такі студенти усвідомлюють власний непрофесіоналізм, переживають негативні емоції у зв’язку із цим відмовляються від професійної самореалізації. Практика свідчить, що від професійної самореалізації відмовляються не лише студенти з невисокою успішністю, а й досить часто успішні студенти.

Серед основних причин відмови виділяють такі:

- соціально-економічні (здебільшого низький рівень оплати праці);

- особистісні: неадекватно завищений рівень допомоги; особистісні проблеми як основний мотив вибору професії, що втрачає свою актуальність до кінця навчання; зміна ціннісно-смислової ієрархії, у результаті чого визначальними стають меркантильні потреби, задоволення яких малоймовірне в професійній діяльності; специфіка навчання; складність професійної діяльності. Кризи, які виникають у студентів, часто пов’язані з несформованим почуттям власної ідентичності, з недостатньою рефлексією.

На основі уявлень про професійну ідентичність О. Єрмолаєва [Ермолаева Е.П. Преобразующие и идентификационные аспекты] обґрунтувала актуальну проблему професійного маргіналізму. Проблема маргіналізму розглядається в контексті проблем професіоналізації, професіоналізму, професійної ідентичності, професійного самовизначення. Поняттям «маргіналізм» широко оперують у соціології. До маргіналів зазвичай відносять тих осіб, які внаслідок тих чи інших причин виявились відірваними від звичного соціально-культурного середовища й не зуміли включитися в нове для них середовище, яке з погляду їхнього статусу залишається важкодоступним. Отже, статус таких осіб носить межовий, проміжний характер. Основний принцип маргіналізації – розрив духовних, економічних та особистісних зв’язків; під час входження людини в нову соціальну спільноту зв’язки й стосунки з іншими людьми встановлюються повільно. У багатьох маргіналів виникає почуття невпевненості, вони починають звинувачувати інших у власних труднощах.

Молоді фахівці іноді протидіють перспективі змінити усталений погляд на світ, на професію, на самого себе, на своє місце у світі та професії. Засобом захисту виступає розчарування в навколишній дійсності, у навчальному закладі, у професії.

А. Лукіянчук [Лукіянчук А.М. Проблема ідентифікації у професійному становленні] виділяє такі варіанти «захистів-розчарувань»: розчарування в навчальних предметах (окремих або більшості); розчарування у викладачах, які раніше подобались. На певному етапі навчання студент виявляє, що викладач – це звичайна людина, яка не позбавлена недоліків; розчарування в навчальному закладі; розчарування в перспективах подальшої роботи.

Професійна ідентичність майбутнього психолога – динамічна система, яка починає формуватись у процесі професійної підготовки (освіти) та має подальший розвиток у професійній діяльності. Професійна ідентичність є необхідною складовою професійного розвитку особистості,становлення професіонала та кар’єрного росту. Формуючи професійну ідентичність, психологи корегують власний стиль роботи, починають усвідомлювати свої професійні можливості, вчаться управляти розвитком власної кар’єри, підвищують професійну компетентність.

Професійна ідентичність передбачає функціональну та екзистенцій ну відповідність людини й професії, вміння ефективно виконувати професійні функції, відчуття власної компетентності, ефективності й особистісної впливовості. Л. Шнейдер [Шнейдер Л.Б. Профессиональная идентичность: тренинг] зазначає: якщо розглядати розвиток суб’єкта праці як процес досягнення професійної ідентичності, тоді типи самовизначення (у конкретних трудових функціях, у межах певного трудового процесу, у межах спеціальності, самості, у межах культури) можна співвіднести з об’єктивними або ситуативними (зовнішніми) складовими професійної ідентичності, а рівні реалізації можливостей самовизначення – із суб’єктивними.

Отже, можна сказати, що професійна ідентичність майбутнього психолога – це усвідомлення своєї приналежності до професії психолога, уявлення про свою відповідність певним вимогам професії (певні якості особистості, знання та вміння) та співставлення своєї відповідності професійному образу.

ВИСНОВОК

Ідентичність являє собою внутрішню, самостворюючу, динамічну структуру, що забезпечує відчуття цілісності, безперервності і тотожності особистості і пов’язується з наявністю у людини чіткого самовизначення, що включає вибір цілей, цінностей і переконань, яким людина слідує в житті. Відчуття ідентичності створює умови для зустрічі людини зі своєю індивідуальністю, на ньому будується процес особистісного та професійного самовизначення і зростання. Виділяють два основних види ідентичності: особистісну і соціальну ідентичність як дві великі підсистеми Я-концепції, що виконують роль регулятора самосвідомості і соціальної поведінки людини. Сензитивним періодом для становлення адекватної ідентичності є, на думку більшості вчених, юнацький вік, у якому формується психологічна готовність до самовизначення і відбувається усвідомлення та оцінювання своїх якостей, рівня домагань, власного образу «Я».

Механізмом формування ідентичності в онтогенезі є ідентифікація, яка розуміється як процес самоототожнення з іншою людиною, групою та цінностями, що існують у суспільстві, та як механізм соціалізації індивіда, формування його особистості, який впливає на розвиток самосвідомості.

Ідентичність виступає як наслідок відокремлення особистістю самої себе із оточуючого середовища та проявляється як відчуття цілісності, самототожності. Ідентичність формується у взаємодії з іншими людьми та у діяльності на основі ідентифікації з цінностями, що існують у суспільстві. Узгоджена система ціннісних орієнтацій особистості визначає пріоритетні напрямки самореалізації та життєві плани, а також сприяє становленню адекватної ідентичності. Зміст ідентичності визначається двома важливими аспектами: особистісна та соціальна ідентичність, які відображають усвідомлення власної автономності, унікальності та відчуття приналежності до соціальної групи. Гармонійна взаємодія та взаємодоповнення цих аспектів забезпечує всебічний особистісний розвиток.

Теоретичний аналіз проблеми професійної ідентичної показав, що цей вид ідентичності постає як результат процесів професійного самовизначення і самоорганізації, що виявляється в уявленні про професію та усвідомленні себе представником певної професії і професійної спільноти.