7.1. Мережа громадських центрів
Система громадських центрів великих і найкрупніших міст включає: загальноміський центр, центри планувальних (міських) зон і районів, центри житлових районів та мікрорайонів, центри промислових районів та центри в зонах відпочинку. У цих центрах розміщуються громадські будівлі й установи різного функціонального призначення - адміністративні, культурно-освітні, видо-вищні, торговельні та ін.
Загальноміський центр є головною ланкою в системі центрів. У центрах районів та мікрорайонів розміщуються встанови епізодичного, періодичного й повсякденного обслуговування. Загальноміський центр і центри районів пов'язані між собою транспортною мережею в єдину систему. У сучасних великих містах ця система доповнюється мережею транспортно-комунікаційних центрів, які розміщуються на перехресті великих магістралей і великих пішохідних потоків.
Мережа цих центрів включає центри планувальних (міських) районів, центри житлових районів та мікрорайонів, центри промислових і рекреаційних зон, а також спеціалізовані центри.
У центрах планувальних районів розміщуються громадські будівлі, які обслуговують населення кількох житлових районів, а також робітників і службовців підприємств планувального району. установи епізодичного й періодичного обслуговування. Година поїздки до центру планувального району не винний перевищувати 20 - 30 хвилин.
У центрах планувальних районів слід розміщувати адміністративно-ділові встанови, готелі, виставочні зали, галереї, музеї, театри, кінотеатри, бібліотеки, спортивні арени, стадіони тощо. Центр планувального району винний мати зв'язок з міським центром.
7.2. Транспортно-комунікаційні центри
Транспортні вузли - це місце перехрещення головних міських магістралей. Смороду включають станції метро, залізничні станції та вокзали, автобусні станції, річкові вокзали, аеровокзали тощо; забезпечують взаємодію транспортних систем міста й одночасно обслуговують громадсько-торговельні центри, які знаходяться в зоні їх впливу. Транспортно-комунікаційні центри вклю-чають зупинки швидкісного наземного й підземного транспорту, мережу підземних і наземних пішохідних переходів, а також громадсько-торговельні центри.
Кооперування установ громадського й транспортного обслуговування вирішує ряд проблем сучасного міста. Транспортно-комунікаційні центри дозволяють організовувати транспортні й пішохідні зв'язки, економити міську територію, робити міське середовище більш зручним, комфортним і естетичним.
Створення транспортно-комунікаційних вузлів пов'язано ще з однією проблемою - використанням підземного простору. Метод вертикального функціонального зонування дозволяє раціонально використовувати підземний простір та міську територію; зручно зв'язувати всі зони з транспортними комунікаціями.
Використання підземного простору дає можливість сконцентрувати встанови обслуговування, замінити довгі горизонтальні зв'язки більш короткими вертикальними зв'язками.
Перші підземні рівні використовуються для вестибюлів метро, зупинок громадського транспорту, для автостоянок, для складів магазинів та інших обслуговуючих приміщень; другий підземний поверх - як правило, для трасування тунелів швидкісного транспорту (метро, автомобільні дороги, залізниці).
Будівлі громадсько - торговельного центру розміщуються в наземних поверхах. Центр зв'язаний зі станціями метро, зупинками транспорту, автостоянками за допомогою сходів, ліфтів, ескалаторів і пандусів. У надземних поверхах транспортно-комунікаційного громадського центру можуть бути розміщені житлові квартири.
Сукупність транспортно-комунікаційних центрів доповнює систему районних громадських центрів. Мережа транспортно-комунікаційних центрів є важливими вузлами (акцентами) загальної архітектурної композиції планувальної структури міста.
Ідея просторового об'єднання різних функціональних об’єктів на невеликих ділянках міської території становить основний принцип сучасного містобудування. Таким чином, багатофункціональність громадських центрів є головною характеристикою сучасних містобудівних комплексів.
7.3. Багатофункціональні центри
Центри районів, мікрорайонів і комплексів, а також центри малих міст, міст-супутників можуть бути вирішені у вигляді багатофункціональних центрів - житлової зони, адміністративно-ділової зони, торговельної зони, зони культурно-освітньої, спортивної зони й зони відпочинку. Багатофункціональні центри можуть включати також виробничу зону з невеликими промисловими підприємствами.
Структура багатофункціональних центрів може будуватися за принципом горизонтального, вертикального або змішаного зонування. Основні принципи організації багатофункціональних центрів полягають у кооперації кількох функцій в одній будівлі, у блокуванні кількох різнофункціональних об'єктів, в об'єднанні кількох функцій на різних поверхах однієї будівлі.
Мережа громадських центрів міста включає центри планувальних, житлових, промислових і рекреаційних районів. Ця мережа розміщується рівномірно на житловій, промисловій і рекреаційній територіях.
Мережа районних і мікрорайонних центрів доповнюється спеціалізованими, транспортно-комунікаційними й багатофункціональними центрами.
8. Загальна стратегія розвитку міста
Розвиток міста в просторі супроводжується розвитком міста в часі. Для цього в генеральному плані проектується розвиток першої черги будівництва, а також наступні етапи з періодом 5-10 років. У ряді країн існує черговий генеральний план міста, у який заносяться всі поточні планові та непередбачені планом зміни. При цьому етапи розвитку міста повинні бути узгоджені й загальною генеральною стратегією.
8.1. Резерв територій для розвитку міста
Місто - динамічна система, яка розвивається в просторі та часі. Для його розвитку необхідні територіальні, функціональні та структурні резерви.
Територіальні резерви - ділянки землі, які резервуються для зростання різних функціональних зон. Функціональні резерви - це запаси виробничої потужності, запаси потужності інженерних і транспортних мереж, джерел енергії та водопостачання, які прогнозуються. Структурні резерви є дублюванням різного роду структурних елементів міста та його частин, що дає можливість створення елементів, які дублюватимуться в майбутньому: сельбищних, промислових районів, основних міських транспортних та інженерних магістралей, центрів загальноміського значення. Для цих елементів територія резервується на стадії проекту генерального плану.
Резерв територій, функцій та структурних елементів, які дублюються є основною ознакою відкритої (незамкнутої) планувальної організації міста, яка допускає значний розвиток основних функціональних зон, планувальних районів і міських інженерних та транспортних мереж.
Проектування відкритої планувальної структури пов'язано з вирішенням таких завдань:
- вибір напрямів розвитку функціональних зон;
- установлення розмірів територіальних резервів для всіх функціональних зон;
- виділення резервів функціональних зон, районів, інженерних і транспортних мереж;
- складання схеми етапного розвитку архітектурної композиції та планувальної структури міста в цілому;
- виділення першої та наступної черги будівництва нового й реконструкції існуючого міста.
 |
У сучасній практиці проектування зустрічаються такі основні види територіально-планувального розвитку:
- безперервний розвиток усіх функціональних зон - компактний розвиток;
- дискретний (переривчастий) розвиток міських зон (місто зростає розосереджено);
- комбінований розвиток, що поєднує компактний і розосереджений (дифузний) розвиток між вулицями з громадським транспортом, які пересікають
8.2. Технологічні, екологічні й санітарно-гігієнічні вимоги захисту міського середовища як запорука розвитку міста
Містобудівне проектування містить такі заходь технологічного захисту міського середовища:
- впровадження безвідходних технологій і утилізації (переробки) шкідливих промислових відходів;
- використання альтернативних джерел енергії (вітряних двигунів, енергії біосистем);
- використання очисних установок і газових фільтрів;
- використання раціональних планувальних систем міст і промислових районів.
Екологічні і санітарно-гігієнічні заходи такі:
- промислові райони необхідно розміщувати з підвітряного боку по відношенню до житлових районів. У промислових підприємствах і енергетичних установках з великим об'ємом викидів концентрованих газів в атмосферу слід використовувати висотні сурми (250 - 350 м).
- між промисловими підприємствами й житловими районами слід проектувати санітарно-захисну зону шириною від 50 до 1000 м залежно від класифікації промислових підприємств. Санітарно-захисна зона .затримує пив, газ, кіпоть за допомогою дерев. Санітарно-захисна зона шириною 500 м знижує концентрацію пилку в 3,5–4 рази навколо промислового підприємства. Зелені насадження повинні займати не менш 40% її території. Санітарно-захисна зона може включати промислові підприємства без шкідливих викидів, комунальні й складські встанови, гаражі, автостоянки та інше.
8.3. Функціонально-планувальні заходи з охорони навколишнього середовища:
- винос за межі міста промислових підприємств, що забруднюють повітря, воду, ґрунт;
- кооперування промислових під-приємств за принципом безвідходного виробництва;
- формування промислових районів за принципом екологічної сумісності різних підприємств;
- розміщування промислових під-приємств з великим вантажообігом поблизу автомобільних доріг і залізниці.
Головним завданням містобудівного проектування з охорони довкілля є комплексне використання заходів з очищення і перебоязкі шкідливих відходів, організація санітарно-захисних зон, раціональне планування і благоустрій промислових районів. Ці питання вирішуються в спеціальному розділі містобудівного проекту, який має назву "Комплексна схема охорони навколишнього середовища".
При розробці генерального плану міста й проекту планування промислового району слід ураховувати технологічні, екологічні й санітарно-гігієнічні вимоги і умови. Містобудівні вимоги включають комплекс заходів з поліпшення планування промрайонів, дотримування санітарно-гігієнічних норм і екологічного захисту міського середовища від шкідливих викидів промислових підприємств. Ці вимоги повинні бути ураховані на всіх рівнях містобудівного проектування промислових майданчиків, вузлів, районів, зон і виробничих комплексів.
9. Методи й технічні засоби містобудівного проектування
Система сучасного містобудівного проектування є дуже розгалуженою сферою діяльності, у якій беруть доля різноманітні спеціалісти, що мають особисті уявлення про процеси проектування й прогнозування міст. Фахівець-містобудівник має осмислювати міське довкілля не лише як систему управлінських, інженерно-комунальних та архітектурно-художніх складових, адміністративної та містобудівної інфраструктури, але і як історичну й культурну цінність загальнолюдського масштабу, як надбання та спадщину своєї Держави, свого національного роду.
Зусиллями багатьох спеціалістів і, у першу чергу, архітекторів, поступово розроблялися й формувалися сучасні концепції організації й структури, завдань і методів, цілей і засобів містобудівного проектування.
В умовах зростаючого попиту на специфічно замовлені та інвестовані містобудівні проекти, важливим стає додержання наукових принципів у методах проектування. Саме містобудівна наука має передбачити поведінку і розвиток проектного об’єкта і показати можливість ефективної цілеспрямовано дії на ці об’єкти – містобудівні комплекси чи міста , чи системи розселення. У зв'язку з цим на перший план виступає системний підхід (або аналіз) до вивчення і проектування складних комплексних об’єктів. Основою системного підходу є системно-структурний аналіз, який розглядає в якості системи будь-якові сукупність елементів і їх якостей, між якими є певні відносини і зв’язки. Архітектурні об'єкти й міста є такими системами. Методологічним принципом системно-структурного аналізу є диференціація системи на складові підсистеми й першоелементи та встановлення усіх форм функціональних взаємозв'язків між ними. Стосовно міста доречно виділити структурні елементи, що складають матеріальну основу міста (територія, споруди, мережі й т. ін.) і його функціональну основу (виробництво, обслуговування, управління). При цьому має встановлюватися ієрархічний принцип, іншими словами, багатоступенева структура аналізу від верхніх рівнів будови системи розселення до нижніх. Ієрархічні рівні утворюють вертикальні зв'язки підсистем та елементів. Горизонтальні зв’язки утворюються якісними характеристиками проектів.
Розглянутий метод є основою передпроектного містобудівного аналізу, який складається з наступного комплексу предпроектної оцінки території.
1.Функціонально - містобудівна оцінка