2.4. Архітектурно-Просторова композиція і планувальна структура міста…….……..15
3. Функціонально-планувальна організація сельбищної зони………………17
3.1. Житлові райони……………………………………………………………………………17
3.2. Мікрорайон, житловий комплекс і житлова група…………………………………...18
4. Інфраструктура й містоформуючі системи………………………………….….19
4.1. Транспортна інфраструктура……………………………………………………………20
4.2. Інженерні комунікації…………………………………………………………….………21
4.3. Система обслуговування…………………………………………………………………22
5. Формування виробничої зони міста………………………………………………23
5.1. Структурна організація виробничої зони міста…………………………….…………23
5.2. Містобудівні вимоги до розміщення промисловості………………………………….23
6. Система зелених насаджень.........................................................................................24
7. Система міських центрів……………………………………………………………...24
7.1. Мережа громадських центрів……………………………………………………………24
7.2. Транспортно-комунікаційні центри…………………………………………………….25
7.3. Багатофункціональні центри ……………………………………………...…………….26
8. Загальна стратегія розвитку міста………………………………………………...26
8.1. Резерв територій для розвитку міста…………………………………….……………..26
8.2. Технологічні, екологічні й санітарно-гігієнічні вимоги захисту міського середовища як запорука розвитку міста……………………………………………………27
8.3. Функціонально-планувальні заходи з охорони навколишнього середовища….…28
9. Методи й технічні засоби містобудівного проектування…………………...28
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ………………………………………………......……………..35
Вступ. Предмет і завдання вивчення дисципліни
Містобудування є складовою частиною архітектури, яка формується залежно від багатьох соціально-економічних, інженерно-технічних та художньо-естетичних чинників. Містобудування належить до багатогранної творчої діяльності, пов'язаної й законодавчим урегулюванням, народногосподарчим плануванням та управлінням у ході реконструкції міст чи при новому будівництві. Містобудівна теорія вивчає важливі завдання по створенню необхідного порядку, який забезпечує соціально-економічну доречність і архітектурно-художню виразність у загальній побудові міста, його окремих частин, а також в окремих містобудівних комплексах і спорудах. За часів розквіту містобудування на території колишнього СРСР виникли такі нові міста як Зеленоград, Зелений Бор, Зеравшан, Навої, Тольятті, Набережні човни та інші. У наші часи, особливо в останнє десятиліття, у містобудуванні відбуваються якісні зміни в підходах до проектування. З'являються нові види містобудівного проектування, як, наприклад, зонінги. Виходячи з цього виду проектування, межами містобудівного об'єкту є такі, що прийняті, в основному, по бажанню замовника, а не по загальнотеоретичному або законодавчому принципі. Містобудування потребує відродження в теоретичній, практичній та навчальній діяльності.
1. Містобудівне розселення
1.1. Загальні відомості, історія та сучасність розселення
Починаючи з найдавніших часів східних династій, епох античності, Середньовіччя й Відродження місто сприймалося й проектувалося як космогонічні, філософські, наукові чи релігійні моделі Всесвіту: місто-дім, місто-поліс, місто-табір, місто-космос та ін. Ці концепції вже в періоди бароко й класицизму, поступово втрачаючи свій первісний зміст, змінювалися в межах двох антагоністичних уявлень про Космос і Хаос як символів порядку й безладдя.
В епоху промислової й науково-технічної революції ці ідеї набували тенденційного розвитку в напрямку формування прагматичних уявлень про світовий порядок і безладдя. Повсюди виникали міста-заводи, міста-порти, міста-курорти, міста-наукові центри, міста-супутники, міста-сади, міста-стрічки, які, тім не менш, не відповідали цілісним уявленням про місто. В інших випадках стихійно утворена міська територія зливалася з основним містом, утворюючи агломерації, конурбації й мегаполіси. Поняття й уявлення про місто складались як про такі, що втрачали свою самостійність, розчиняючись в урбанізованих територіях. Після другої світової війни світова індустрія зробила різкий ривок. Промисловість була підтримана державою, що дало змогу концентруватись виробництвам у містах, які почали інтенсивно розростатись. Нарешті, містобудівна практика зіткнулась з проблемою децентралізації виробництва. Першою з європейських країн цю проблему вирішила Англія. В 1945 році англійський уряд прийняв закон про відродження промислових районів Ланкашира, Мідленда, Тайнсайда й Уельса. У ці міста малі направити промисловість Лондона, Бірмінгема та інших міст. Таким чином виникли системи розселення з містами-центрами. Приклад Англії наслідували Франція, Голандія, пізніше - Швеція. Такі самі процеси формування систем розселення на території колишнього СРСР завершилися в 60-ті роки 20 століття.
1.2. Зміст, структура й основні принципи формування систем розселення. Види й форми розселення
Розселення це комплексна взаємоузгоджень система просторового й територіального розміщення мережі міст та інших населених місць на території країни,
яка вміщує мережу найкрупніших, крупних, великих, середніх і малих міст, а також мережу населених пунктів у сільській місцевості. У багатьох країнах нагромадження й зрощування міст утворило агломерації та конурбації населених місць, а нагромадження й зрощування агломерацій і конурбацій - мегаполіси.
 |
Системи розселення формуються за такими принципами:
- інтенсивність трудових, виробничих, наукових, культурних, адміністративних, торговельних та інших зв’язків між містами й поселеннями;
- рівень взаємозв'язків місць проживання з основними місцями праці,
центрами громадського обслуговування й місцями позаміського відпочинку;
- густота населення та густота мережі міських і сільських населених пунктів;
- співвідношення чисельності населення в містах різної величини.
Розрізняють два основні види розселення - міське й сільське. За адміністративно-територіальним устроєм склалися три форми розселення - групові, регіональні й агломераційні. Кожна система розселення має місто-центр та підпорядковані йому населені місця - міста, чи селища села.
1.3. Групові системи населених місць. Сільське розселення
Групова система - це цілеспрямовано утворювані групи міських та сільських поселень різного розміру та господарського профілю, поєднаних розвинутими територіальними й промисловими зв'язками, загальною інженерною інфраструктурою, єдиною мережею обслуговування та місць відпочинку населення. Групові системи за кількістю, складом і величиною міст поділяються на три основні типи
а/ малі системи, які формуються навколо малого або середнього міста чисельністю 50 - 100 тис. чол. у радіусі ЗО - 40 км /1,5 години транспортного доступу/;
б/ середні системи, які формуються навколо середнього або великого міста чисельністю 100 - 250 тис. чол. у радіусі 70 - 80 км /І,5 - 2 години транспортні доступи/;
в/ великі системи, які формуються навколо великого або найбільшого міста чисельністю понад 500 тис. чол. у радіусі 100 - 120 км /2 - З години транспортні доступи/. Цей тип розселення має ознаки так званого зонального типу.
У групових системах, які формуються навколо найбільших міст, можуть виникати великі міські агломерації - системи населення, які включають 15-20 населених пунктів, середня відстань між якими не перевищує 15 км.
Для формування групових систем та одержання соціального і економічного ефекту необхідний перерозподіл виробничої бази, інфраструктури і регулювання приросту населення в містах різної величини.
Що стосується зонального типу розвитку, те переваги в перспективному розвитку / а, значити, і в інвестуванні / мають малі населені пункти, які знаходяться в зоні впливу міста-центру. При цьому розвиток центрального міста суттєво уповільнюється.
Раціональний тип розвитку групової системи визначається в проекті районного планування за такими показниками:
- обсяг інвестицій у промислове й цивільне будівництво;
- транспортний доступ населення до місць праці, обслуговування й відпочинку;
- обсяг інвестицій та експлуатаційних витрат для формування транспортної та інженерної мережі;
- можливість рівноцінного вибору місць праці, обслуговування й відпочинку;
- екологічні та санітарно - гігієнічні умови проживання населення;
- архітектурно-композиційні умови планування окремих міст;
- раціональний розвиток планувальної структури всієї групи населених місць.
Процес формування групових систем населених місць супроводжується паралельним плануванням нового типу розміщення продуктивних сил. Територіально-виробничий комплекс /ТВК/ - група спеціалізованих і кооперованих підприємств, розміщених у зоні впливу центрального міста, де розміщені головні підприємства групи. Формування ТВК і групових систем населених місць - це взаємоузгоджені та взаємозумовлені процеси. Великі ТВК створюють економічну базу кількох групових систем, які становлять регіональну систему населених місць.
1.4. Регіональні системи - основа територіального розвитку країни
Взаємне узгодження (координація) великих, середніх і малих групових систем винне здійснюватися на основі формування регіональних систем населених місць, які охоплюють країну в цілому або економічний
регіон країни. Зокрема, можуть формуватися декілька взаємоузгоджених регіональних систем, коли територія має значний розмір, велику кількість групових систем і економічних районів.
Транспортна доступність головного регіонального центру становить 3 - 4 години (180 - 240 км) До регіональної схеми входять: групові системи населених місць різного розміру зі своїми центрами та підцентрами; центральне /найбільше/ місто регіональної системи; зони природного ландшафту, що охороняються; централізовані інженерні споруди та мережі регіонального рівня /електричні та телефонні мережі, каналізація, водопровід, газ та ін.; зони охорони пам’яток культури; зона обмеження розвитку міст; зона стримування розвитку міст; зона швидкісного міжселенного транспорту.
Таким чином, форму /структуру/ регіональної системи утворюють групові системи населених місць, агломерації міст, оазисні / осередкові/ поселення й сільські поселення. Утворення регіональних систем встановлює шлях до інтеграції міського й сільського розселення, до утворення однаково комфортних розумів для праці, обслуговування, проживання й відпочинку як міського, так і сільського населення.
У сучасному містобудуванні існують інші підходи до структури регіональних систем. Пропозиції української містобудівної школи полягають у виділенні трьох рівнів розселення: регіональні системи, зональні системи, урбанізоване ядро агломерованих систем.
1.5. Перетворення сільського розселення. Агломерації
У багатьох розвинутих промислових і аграрних країнах існують нові шляхи перетворення сільського розселення - формування взаємоузгоджених груп сільських населених місць, які, у свою чергу, утворюють ієрархію груп вищого рангу в зонах впливу середніх, великих, крупних і найкрупніших міст і агломерацій. Усередині цих місцевих груп відбувається процес диференціації, внаслідок чого формуються сільські населені пункти, різні за розміром та функціональним призначенням, - місцеві, виробничі, господарські 'та культурні центри. Важливого значення набуває формування аграрно-промислового комплексу, який становить базу для організації місцевих груп сільського розселення. У цей комплекс входять кооперовані та спеціалізовані підприємства по виробництву та переробці сільськогосподарських продуктів.
Місцеві групи сільських населених місць та аграрно-промисловий комплекс утворюють малі системи розселення - групи взаємозв'язаних сільських поселень навколо одного або кількох малих міст з радіусом розселення 30 - 40 км /1,5 години транспортного доступу/. Така система зосереджує групи сільських поселень та малих міст, в аграрно-промисловий комплекс, загальну інженерну й транспортну інфраструктуру, центри обслуговування та відпочинку.
У теорії та практиці містобудівництва визначено три типи малих системи розселення: районні - групи сільських поселень навколо малого міста; міжгосподарські /кущові/ - навколо малих міст, селищ або великих сіл; внутрішньогосподарські - навколо селищ міського типу. Таким чином, малі системи розселення сільського населення є первісною ланкою в ієрархічній структурі групових та регіональних систем і проміжною ланкою в територіальному розміщенні цих систем.
Урбанізація територій великих економічних районів являє собою процес зрощування міст різної величини та утворення на цій основі агломерацій та конурбацій міст. Управління цим процесом розселення здійснюється формуванням взаємоузгоджених систем регіонального, групового й місцевого розселення. Таким чином, формується ієрархічна структура розселення країни, яка складається з регіональних та групових систем, а також системи сільського розселення. Вибір раціональної організації розселення вирішується в проектах і схемах районного планування
1.6. Схеми й проекти районного планування. Загальні поняття, види й завдання районного планування
Вітчизняна містобудівна теорія й практика 20 століття розглядає проект районного планування як один із документів, що організує соціальне життя населення.
Проект районного планування охоплює територію економічного району країни /чи країну в цілому/ з кількома містами. Проект районного планування є попередньою стадією розробки генерального плану міста.
У практиці містобудування проблеми перспективного розселення вирішуються у взаємному зв’язку з розміщенням виробництва, транспортної та інженерної інфраструктури. Ці проблеми залежати від природних, економічних і демографічних ресурсів, а також від архітектурно-планувальних особливостей конкретної території й можуть бути комплексно вирішені на стадії районного планування.
Районне планування це й вид, і стадія містобудівного проектування. Основна позначка його - визначити кращий варіант раціонального розміщення виробничих підприємств, міст і селищ, транспортних та інженерних комунікацій, місць масового відпочинку населення. На стадії районного планування повинні бути враховані географічні, економічні, демографічні, екологічні, інженерно-технічні та архітектурно-планувальні фактори й умови.
Проектувальні роботи на стадії районного планування поділяються на два види: схеми та проекти. Схеми від проектів відрізняються розміром території, що планується, детальністю розробки, порядком організації процесу проектування Схеми та проекти розроблюють на два основні періоди: 7-10 років і 25-30 років.
У сучасній практиці містобудування використовується поточне планування й контроль - моніторинг. Таким чином, основне завдання районного планування полягає в розробці проектної документації, яка забезпечує правильну й раціональну організацію господарської діяльності на території економічного району, області або країни протягом тривалого години.
Схеми районного планування розроблюють для територій, те охоплюють області або невелику країну в цілому. Масштаб графічних матеріалів приймають: 1:100000, 1:50000. Схеми районного планування слугують сполучною ланкою між економо - географічним /територіальним/ та містобудівним плануванням. Найголовнішими завданнями розробки схем районного планування є такі:
- визначення природних, територіальних, трудових і економічних ресурсів області;
- розробка схеми функціонального зонування та комплексного розміщення проектів господарювання;
- визначення перспектив зміни чисельності населення, напряму формування систем розселення;
- визначення перспектив обслуговування й відпочинку населення
- визначення перспектив забезпечення водою, енергією, розвитку транспортних та інженерних магістральних комунікацій ;
- визначення заходів з охорони навколишнього середовища, поліпшення та збереження екології природних ландшафтів;
- обґрунтування меж економіко-планувальних районів для розробки наступного етапу. Цей етап має назву "проект районного планування" ;
- запобігання зростанню крупних та найкрупніших міст;
- визначення кількості, розміру та місцезнаходження нових міст і селищ.
Проект районного планування становить наступну стадію після схеми районного планування. Графічні матеріали виконуються в масштабах 1:50000, 1:25000. Проект охоплює частину території області, один або кілька адміністративних районів, що мають спільну систему господарських та планувальних зв'язків. Межі районів /об'єктів планування/ визначаються за схемами районного планування. У деяких випадках проекти районного планування виконуються для крупних та найкрупніших міст, а також для групи сільських населених пунктів, агломерацій, курортних районів тощо.
Основними завданнями розробки проектів районного планування є:
- економічне розміщення промислових комплексів з урахуванням спеціалізації та кооперування виробничих підприємств, їх об'єднання в промислові вузли;
- формування оптимальної системи населених місць та місцевих систем сільського розселення;
- раціональне трасування /конфігурація/ транспортної мережі, інженерних комунікацій;
- організація приміської сільськогосподарської бази для забезпечення продуктами міського населення;
- розробка комплексної схеми охорони оточуючого середовища;
- розробка раціональної схеми обслуговування та організації системи місць масового відпочинку;
- обґрунтування перспектив розвитку шкірного міста в груповій системі;
- розробка раціональної планувальної структури групової системи населених місць.
1.7. Районне планування - засіб містобудівного проектування
Районне планування - важлива сполука між рівнем економічного й територіального планування господарства та проектуванням окремих міст і сіл. Матеріали районного планування становлять джерело інформації при розробці генеральних планів міст. У районному плануванні складається концепція розвитку шкірного міста в груповій системі, перспективна чисельність населення й розмір території, схема інженерного транспортного обслуговування міста та ін. Отже, районне планування це важливий засіб державного регулювання й містобудівного проектування оптимальних розумів для розвитку міст і поселень різної величини. Наступним етапом містобудівного проектування є генеральний план міста.
Контрольні запитання
1.Що є предметом вивчення дисципліни?
2. Якими є основні принципи формування систем розселення?
3. Охарактеризуйте різницю між груповими системами населених місць, регіональними системами та агломераціями
4. Що таке схеми і проекти районного планування? Якими є, види й завдання районного планування?