Чи можна визначити дівоче прізвище нареченої
Чи можна визначити дівоче прізвище нареченої
за її весільним вбранням?
Я дивилася на оборки старовинної весільної сукні і це раптове запитання не на жарт збурило мій мозок. А й справді: кожен регіон України має свій, притаманний виключно йому, стиль одягу, орнамент візерунку і, звісно, прізвища. Скажімо, у селі Дударкові Бориспільського району проживають Клишти, а у Любарцях – Гопкали. Тож теоретично справитися із цим завданням можна. Питання полягає в тому, з чого почати: спілкуватися із старожилами, гортати місцеві архіви, шукати відповідь у літературі? Але що робити коли в тебе немає такого доступу до бажаної інформації? А натомість є лише одна річ — весільне вбрання. Якщо ж воно зберігається в краєзнавчому музеї, вірогідність того, що прізвище його власників відоме, сягає 70 % . У такому випадку раритетні речі можуть чимало розказати про власників. Тут перед вами і мода епохи, і смаки, уподобання молодих, найчастіше навіть інформація про сімейний достаток. Так-так, її легко прочитати по якості тканин, бантиків та краваток. Варто лише знати як.
Тож коли мої шалені думки вилилися у бесіді редколегії групи «ВКонтакті», більш ніж на годину епічні смайлики взяли в полон ланцюжок моїх повідомлень. «Як ти збираєшся це робити? Візьми себе в руки, випий «валер’янки» і спокійно виконуй творче завдання» або «Ти ще в костюма спитала б!»
А чому ні? Використаю як методику! З першого разу розмова з автентичною білою сукнею, що вже почала жовтіти і відсвяткувала чи не 100-річний день народження, не вдалася. Не відповів мені і строгий сюртук темно-синього кольору, хоча я на нього покладала надію. Запитати, чому вони не хочуть зі мною говорити, не змогла: надто багато було свідків у музейній кімнаті. Фатально впевнена була в одному: вбрання належить молодятам із заможних родин.
Шлейф?.. Наприкінці 19 – на початку 20 століття у наречених були шлейфи! Нині цей атрибут краси користується неабиякою популярністю. Модниці полюбляють не лише довгі спідниці чи вечірні сукні з ним, а й створюють екзотичні образи: коротка спідниця із довгим шлейфом вважається трендом у моді. Як і всі інші елементи обрядового вбрання, ця деталь, на мою думку, має бути сакрального значення. Цікаво, якого саме? Може, замітає собою всі дівочі негаразди, аби вони не вкралися у майбутнє сімейне життя? Або на ньому, як на тому «хвості», оселяються нечисті сили, які наречена мала затоптати ногами, стаючи на весільний рушник. Рушник?..
Версія про нечисть підтвердилася – продавець Ольга Миколаївна чула таке повір’я. А коли я запитала про функцію весільних рукавичок, вона відповіла, що наречена нічого не повинна торкатися голими руками.
«Дядечко Гугл», як не дивно, наших сподівань не виправдав і жодної нової карти не розкрив. Екскурсовод Наталія Леонідівна розводила руками: «Я у весільний процес не заглиблювалася. Лише знаю, що сукня належала доньці одного з тодішніх управляючих – Катерині Московченко. Десь у 1912 році вона вийшла заміж за Грифеєва, який у свої 25 мав вищу освіту і працював лікарем. Свідчення цього – значок на лівій стороні сюртука». Ще пані Наталя сказала, що про спробу визначити дівоче прізвище за якимись особливостями весільної сукні чує уперше.
Що ж, завдання-максимум виконано: почавши цікавитись деталями, я родинне прізвище нареченої таки дізналася. Але гіпотеза про те, що наші пращури добре вміли кодувати долю в ритуал, зручно оселилася в ланцюжку моїх розслідувань. До того ж, на рушнику часто вишивали ініціали наречених, а це – та ниточка, і в прямому, і в переносному значенні, яка може привести до цікавих відкриттів.
Ольга Кацан