Ти п’єш вино- жорсткий урок…
Засумувало молоде серденько
Прокинувся один в сльозах раненько
А сонце сходило похмуро
Холодна осінь, мов тортури
Твоя любов на небесах
Бліде обличчя у сльозах
Сьогодні день твого прощання
Її ти бачиш вже востаннє
В могилу кинули труну
Ти скиглиш , розгріба землю
Тобі налили повну чару
Туманить мозок й не прощає
Всі розійшлися з кладовища
Лише один ти тут напився…
Чому на світі так буває ?
Холодна ніч тебе вкриває
З очей біжать сумні сльозинки
Самотній в хаті, ні людинки
Сивий, старий й завжди похмурий
Ти одинокий і забутий
Лиш каганець в кімнаті світить
Порозбігались кудись діти
Жона померла у четвер
Що ти робитимеш тепер ?
Вуста горілкою змочив
Напевно Бог тебе провчив
Чому на світі так буває ?
Самотня старість убиває…
У нас ялинка дивовижна
І серед двору стоїть сніжна
Прикрасили її зірками
Це Новий Рік із іграшками
Красуня сяє у дворі
А це приємно дітворі
І дід Мороз приніс дарунки
Немає кращої красуньки
Зимовий вечір Новорічний
Хлопак розказує свій віршик
Цукерки дід дістав з торбинки
Вся дітвора біля ялинки
Цей Новий Рік ми не забудем
Діда Мороза знову ждати будем…
Сірявий ранок й дощ надворі
Сльози з очей- нестерпне горе
А вітер в шибку завіває
Вино я в склянку наливаю
Щоб утопити в нім вину
Утратив я в житті одну
Душа тепер твоя самотня
Повільно котиться в безодню
Ти прокидаєшся один
На стінці тікання годин
Вустами ти припав до склянки
Нема у тебе вже коханки
Вона у царстві мертвих вже
Підлив у склянку трохи ще
Самітник і сірявий ранок
Дощ, сльози й декілька цигарок
Тобі зосталось на останок…
Осінній ліс- повітря свіже
Грибник грибочки тихо ріже
Руденька білочка стрибає
А сонце високо так сяє
І вітер колиха дерева
Під ними сироїжечка рожева
Лисичка з лисенятами мандрує
А осінь золотом фарбує
Серед галявини дубок
Біленький тут знайшов грибок
До вечора набрався цілий кошик
Пора додому- з мене досить…
Спекла бабуся пиріжки
Їм завжди раді дітлашки
І молоком вона частує
Здоров’я діточкам дарує
А потім в’яже у куточку
На всю сім ю м’які носочки
Бабуся підмете у хаті
Коли набридне в сінцях прати
І зварить борщ такий духмяний
Що ми смакуєм до нестями
Бабуся в нас дуже сивенька
Ми любимо її- дарма старенька…
Це неможливо не кохати
Тобі співала колискову мати
Ти рученята сонцю простягав
Дорослішав, мужнішав і зростав
А зорі бавили вночі
Ти споглядаєш і мовчиш
Тихенько гладить вітерець волосся
Пшениці дозріва колосся
Твій батько в полі- сінокіс
Допомагаєш йому- ти підріс
Весілля і свати веселі
Дружина файна, мов метелик
У тебе підростають діти
Для тебе це найкращі квіти
Вже не замітив сивина
Налив у келих ти вина
Життя пройшло ти не замітив
А біля могили лежать квіти…
Свобода – що для тебе значить ?
В житті ти кращої не бачив
Це вільні думки й воля тіла
Твоя любов так захотіла
Свобода вічного польоту
Ковток вина з шматочком льоду
Свободу вибрав кожен з нас
Любов віків й сучасний час
Це твоя воля і любов
Ти сподіватимешся знов
А час минає дуже швидко
Сиве волосся стало рідким
Плекаючи в житті свободу
Це Бог послав нам нагороду
Свобода- ти є вільний птах
Розносить вітер по землі твій прах…
Яскраві зірочки вночі
Ти споглядаєш і мовчиш
Нічная тиша, вітер віє
А місяць морем тихо плине
Хвилі хлюпочуть біля скель
Художник вийняв акварель
Ця ніч зоряна і чудова
Картина вийшла кольорова
Сліди лишились на піску
Цієї ночі не засну
І відтворивши подих ночі
Я біля моря жити хочу…
Безмежний океан любові
Дарують Космосу простори
Молочний Шлях й сузір’я Лева
Блакитна зірка- королева
Вночі спалахують нові
Ми в цьому світі не одні
Комети нам лишають слід
Запечатливши свій політ
Венера блимає червона
Полярна нам усім знайома
А місяць сріблом освіщає
Земля завжди його кохає
Душа й захоплюються очі
В усіх Галактиках бути хочу…
Моя любов- блакитні очі
Я в них тону і жити хочу
І світять щастям дуже ніжно
В них небо бачу, твій я грішник
А посмішка твоя зваблива
Вуста цілую я грайливо
Рожевих щічок доторкаюсь
І на взаємність сподіваюсь
Ти посміхаєшся й весела
Моя тендітна королева
Блакитні очі- вічне небо
Коха тебе , мені це треба
Руді веснянки й довгі вії
Твоя любов мене зігріє…
Я п ю малинове вино
Уже і бачу склянки дно
Вуста смакують п’янкий напій
І твій покращується настрій
Малинове вино з малини
На стінці тікає годинник
Тамуєш спрагу самоти
Навіщо ти її простив
Вона ж тебе знов обдурила
В іншу країну полетіла
І ти залишився один
На стінці тікання годин
Ти душу зігріва вином
Приємно буть одинаком…
Що в пам’яті своїй храниш
Ти палиш і стоїш мовчиш
Загоєні рубці душі в думках
Сивий уже , давно в літах
І крила зламані не оживають
Сльози в очах, вони страждають
А дим пронизує все тіло
Ковток вина, щось закортіло
Чоло спітніле й біль думок
Ти робиш свій ковток
А ніч накрила- вічна мряка
І ти до ранку стояв й плакав
Самотній, сивий і старий
Вино, цигарки й пам’ять днів
Минулих…
Твоя душа в Молочний Шлях
Назавжди ти лишив невдах
Війна, розруха, зубожіння
Нема у світі розуміння
Окови тіла зняв навіки
Вже не потрібні більше ліки
Останній подих, погляд зник
Життя стражденне ти вже звик
Блакитним вогником вночі
Повз астероїди летиш
На грудях залишився хрестик
Для Вас я більше не воскресну
Гойдалась вітка, місяць світить
А біля могили лежать квіти…
Кленовий лист упав додолу
Осінній парк- іду додому
А дощик стиха моросить
Під дубом парочка сидить
А вітер гіллячко гойдає
Тихенько листя опадає
Ялинки вистроїлись в ряд
Осінній місяць- листопад
Кленовий лист упав додолу
В твоєму серці осінь знову…
Журбою серце укривало
Воно боліло й сумувало
Плачем лилися сльози гірко
Налив у чару повну мірку
Ти душу заливав вином
Тобі байдуже й все одно
Сьогодні жінку хоронили
Твій погляд зовсім спорожнілий
Ти просиш в Бога допомоги
І від вина ледь тягнеш ноги
Тепер ти став одинаком
Навік душевним жебраком
Вино шукали стихлі очі
Без тебе жити я не хочу…
Світ далеких планет
Мріяв бачить поет
Душу вилив в космічні вірші
Він сумує за небом й мовчить
А зоря уночі тихо впала
В річку ,що повз протікала
Сон магічний приснився мені
Пролітають крізь мене вогні
Це душа залишивши планету
Прямувала крізь час- заздрю поету…
Оповідання
Ранкова зоря
Я прокинувся і визирнув у вікно, яскрава блакитна зоря світила високо у лілово-фіолетовому небі, прокидаючогося світанку. Вона виділялась серед інших зірок своєю великою формою. Я потягнувся, дістав із пачки цигарку і запалив. Дим оповив усю кімнату і здіймався до стелі. Я підійшов до мольберта і масляними фарбами почав відтворювати ранкову картину. Небо вкрите зірочками, зліва у вікні жовтогарячий осінній клен. Черга дійшла до блакитної зірки, але рука здригнулася і мазок вийшов неохайний. Вчорашній хміль туманив мозок, очі злипалися. Я зім’яв аркуш недомальованої картини і кинув його якомога подалі.
Відкинувшись у кріслі-качалці я знову запалив цигарку, налив у келих вина і жадібно втамував пекучу спрагу. Сонце вже вийшло із-за горизонту - зоря зникла на блакитному небі. “Не вийшло сьогодні, спробую завтра ”,-і затушивши цигарку, захміліло задрімав…
Самітня кішка
****
Наталка лежала у ліжку і палила, поряд лежав Джон в стельку пяний. Ц був американський репортер, з яким вона познайомилась учора увечері у Львівському ресторані. Наталка одяглася, підійшла до стільчика на якому висів піджак, витащила портмоне,перерахувала гроші. Цього разу здобиччю стали тисяча триста долларів і вісімсот гривень. Все це аккуратно зложила до сумочки і вийшла з квартири.
****
Наталка промишляла цим бізнесом близько сімнадцяти років. Зустічалася з багатенькими клієнтами, вечеряла з ними , а потім вела до зйомної квартири, яку підшукувала зазделегідь. За цей час у неї накопичилося близько пятсот пятидесяти тисяч доларів, який вона ховала під ліжком своїх квартир у кейсі.Щоранку після зустрічі з клієнтом , який міцно спав, виходила з квартири і хутенько йшла знімати собі квартиру в іншому районі міста.
****
У пабі грала жива музика. Музиканти на сцені грали джаз. У приміщенні була полутемрява і тільки свічки горіли на бочках, які заміняли стіл. Десь у куточку чувся веселий сміх молоді, яка за келихами пива покурювала маріхуану. За сусіднім столом сидів товстун, випивши склянку горілки і запивши пивом- впав. Наталочка сиділа із Назаром у центрі приміщення, пили сухе вино і палили цигарки. Під час розмови , виявилося , що Назар бізнесмен і у справах приїхав до Львова.На вигляд йому було років двадцять пять, він був дуже привабливий.Після вечері вона запросила його до своєї квартири...
****
На ранок,прокинувшись Наталочка зрозуміла, що закохалася в цього молодого чоловіка.І вирішила його не грабувати, а піти поснідати до найближчої кавярні.
Випивши кави вони поцілувалися і Назар зізнався їй у коханні.Наталочку це вразило. Вона розповіла про соє міське життя і що має кейс з грошима. Назарзапропонував поїхати відпочити до моря.
Це була казка- Назар і Наталочка поселилися у готелі. Щоденно вони купалися і загорали біля моря, а у вечері йшли вечеряти до дорогих ресторанів Одеси.Вони відвідували музеї і місця архітектури давніх часів, подорожували круїзом по морю.Веселий настрій не залишав Наталочку ні на хвилину- вона по справжньому закохалася...
****
Сонце промінчиками розбудило Наталочку.Прокинувшись вона побачила, що Назара немає поряд."Він мабуть вийшов за цигарками і за кавою",- вирішила Наталочка.Пройшло дві години , але ніхто не зявлявся. Наталочка відкрила шафу і вжахнулася - кейс з грошима зник. Велика образа охопила жіночку, вона підійшла до дзеркала- розпатлане волосся, сльози бігли по фіолетовій туші під очима і чорними краплинами із солонуватим присмаком стікалися до вуст. Вона зрозуміла, що Назар шахрай і дуже обманув її. Тепер вона сорокалітня нікчемна жінка, нікому не потрібна.Велике обурення вона відчувала кожним клаптиком своєї спорожнілої душі. Вона дістала гаманець, в якому залишилося зімятих двадцять гривень."Що робити далі ? І як бути далі?",-думала вона, зненавідивши усіх чоловіків світу. Грошей вистачало на потяг,до свого рідного села.І вона вирішила повернутися додому.
****
Наталочка зазделегідь, замітила свою сиву стареньку матусю.Пройшло близько двадцяти років, як вона залишила домівку і виїхала на навчання до міста.Вони обійнялися і обидві заплакали.Матуся запросила її до столу і налила келих молока і положила до тарілки вареників з вишнями. Матуся заспокоювала дочку і говорила, що вона не нікчема і все неодмінно налагодиться. Поївши вона вийшла до саду і стояла біля паркану. Несподівано до неї підійшов чоловяга і подарував букетик польових квітів і поцілував.Наталочка соромязливо повернулася до своєї оселі.Матуся пояснила, що це був тракторист Іван і він холстякує у селі.
****
Епілог
Пройшло сім років. Наталочка і Іван одружилися і виховували двох дітей: доньку і сина.Наталочка була домогосподаркою і хазяйнувала у домі, а Іван щоденно працював у полі. Тепер вона уже була не самітьньою міською кішкою, а доброю мамою і з хорошим хлопцем Іваном, більше не згадувала про ненависть до міських дон жуанів...
Медсестра
Ніна увійшла до палати. Щойно привезли скривавленого бійця з війни- не було обидвіх ніг, лише червоний від крові бинт визирав з-під штанів.Голова була перебинтована і одне око заклеєне пластирем. "Його вразило гранатою, а потім танк переїхав йому ноги",- повідомив головний лікар. "Це пацієнт 562",- і Ніна зрозуміла, що цифрами позначають безнадійно хворих.
Ніна щоранку робила бійцю перевязку і змазувала йодом поранені залишки ніг. Увечері вона на підносі приносила склянку з чаєм і бутерброд, щоб трохи підтримати жахітливий стан хворого.
Цієї ночі Ніні не спалося і вона увійшла до палати. Хворий не спав, підійшовши до нього почула шепіт і зрозуміла , що він просит про кохання. Груди вислизнули з-під халату , скрежіт пружин і зойки наповнювали кімнату...
За півгодини вона повернулася в ординаторську і міцно задрімала. Уранці головний лікар увійшовши повідомив, що хворий помер."Не витримало серце',- сказав він.
***
Ніна стояла біля вікна і дивилася , як санітари на ношах грузять до авто"пацієнта 562",щоб відвезти його до крематорію. У вікно барабанив похмурий дощ, сльози пливли по закамянілому обличчі Ніни...
Далека подорож
Гнатко прокинувся дуже рано. Сірява темрява ранку світила у вікно. Він у клуночок зложив шматок хліба, сало і цибулину “Буде, що попоїсти протягом дороги ”. Йому обридло працювати наймитом у пана і отримувати щоденні побої. Гнатко вірішив здійснити втечу. Він чув від старих людей , що на острові Хортиця живуть козаки , вільні і щасливі люди- незалежні ні від кого. І Гнатко вирішив податися туди.
Сонце показалося на горизонті, а Гнатко нишком через пшеничне поле прямував до лісу, за яким мала бути вольна воля. Десь опівдні він вирішив перепочити і дістав свій клуночок з поживою. У лісі було затишно і тільки цвірікання пташок порушувало цю тишу. Гнатко вийшов на дорогу і притримувався сонця.