Оплата правової допомоги адвокатів у Франції, надання безоплатної правової допомоги.
Оскільки професія адвоката віднесена законом до "незалежних і ліберальних", втручання у фінансові відносини адвоката та його клієнта значно обмежені. В їх основу покладений принцип двосторонньої добровільної угоди. Стаття 10 закону про статус адвокатів в редакції від 10 липня 1991 р. передбачає, що тарифи на складання цивільно-процесуальних документів та участь в процесуальних діях встановлюються цивільно-процесуальним законодавством. Гонорари ж за консультації, допомогу в суді, надання порад, складання правових документів, що не потребують посвідчення, та за виступ в дебатах, встановлюються за домовленістю з клієнтом.
При відсутності згоди з останнім гонорар визначається за звичаєм, з урахуванням матеріальної забезпеченості клієнта, складності справи, витрат адвоката тощо. Заборонено встановлювати розмір гонорару залежно від результатів судової справи. Проте не забороняється до основного гонорару доплачувати додатковий в разі позитивного для клієнта рішення суду.
Наведемо приклад визначення розміру гонорару за внутрішнім регламентом колегії адвокатів судового округу Верхньої Сени: це час, відданий справі, характер, складність, громадське значення інтересів, що захищаються, витрати в справі, зроблені конторою, де працює адвокат, характер спеціалізації адвоката, і нарешті виграш, одержаний клієнтом. Рада ордену адвокатів може щороку встановлювати орієнтовні критерії винагороди.
Проте іноді виникають спори щодо гонорарів між адвокатом та клієнтом. У цьому випадку питання розв'язується керівництвом ордену адвокатів.
Багато часу та енергії віддають французькі адвокати наданню безплатної юридичної допомоги населенню. Так, наприклад, в Парижі приблизно 27 тисяч жителів щороку одержує такі консультації. Виникає чимало проблем й у наданні безоплатної або пільгової правової допомоги. Так, число осіб, які користуються нею у цивільних справах, постійно зростає. Однак, винагорода в цих випадках є досить скромною і виплачується з чималим проміжком у часі. У деяких департаментах Франції, де допомога надається на пільгових засадах, вона складає 50% усіх цивільних справ.
Сьогодні адвокати ставлять питання про перегляд ставок винагороди і створення таких механізмів, які виключали б затримку оплати і неузгодженість дій колегій та держави. Пропонується також створити спеціальний фонд оплати праці адвокатів, які допомагають тим, хто має право на пільги. Такий фонд при розумному управлінні може дати прибуток.
31. Моделі безоплатної правової допомоги в державах членах ЄС.
Тому, будь-якій країні на певному етапі свого розвитку доводиться вирішувати проблему доступу населення до безоплатної юридичної допомоги. Єдиних міжнародних стандартів у цій сфері немає, у кожній держави склалася своя модель безоплатної допомоги, що відповідає місцевим культурним та історичним особливостям, правовим традиціям і фінансовим можливостям держави. Розглянемо основні з них. 1) Модель Judicare припускає, що робота будь-якого залученого клієнтом приватнопрактикуючого адвоката оплачується з коштів державних програм надання безоплатної правової допомоги, виходячи із середнього розміру гонорару за ведення певної справи або середньої погодинної ставки. При цьому юридичні послуги адвокатів безкоштовні для громадян, які 191 підпадають під певні умови їх надання (розмір доходу). Проблема моделі Judicare часто полягає в тому, що оскільки розцінки у справах, за які платить держава, бувають нижче, ніж при звичайному договорі, адвокати бувають незацікавлені у наданні такого роду послуг. Модель функціонує у Великій Британії, Австралії, Канаді, Франції, Німеччині, Норвегії, Швеції, Данії та ін. 2) Модель офісу державних захисників (Public Defenders) використовується в США, Ізраїлі, Японії, Литві та деяких інших країнах. Відповідно до цієї моделі держава або відповідний державний орган організовує спеціалізовані установи (офіси, бюро, центри, комісії) для надання юридичної допомоги незаможним. Організація таких установ залежить від територіальної ознаки. У цих офісах працюють штатні співробітники (адвокати, юристи, співробітники без спеціальної юридичної освіти – секретарі, помічники) з фіксованою заробітною платою, в обов’язки яких входить надання необхідної правової допомоги. Робота у цих офісах, як правило, побудована за такою схемою: з клієнтом, що звернувся за юридичною допомогою, черговий співробітник проводить первинну співбесіду для з’ясування характеру виниклої правової проблеми. У разі її нескладності юридична допомога може бути надана відразу ж шляхом правового інформування, консультування, або спрямувавши заявника до органу або організації, де зазначена проблема може бути вирішена без участі юристів бюро. У разі ж, коли вирішення проблеми вимагає більш тривалого часу, клієнт направляється до конкретного юриста офісу, що спеціалізується у певній сфері права [225]. 3) Модель Ex officio (в силу займаної посади або за призначенням) припускає, що адвоката призначає на відповідну справу і оплачує його роботу відповідний суспільний інститут, наприклад Міністерство юстиції, прокуратура чи суд. Адвокат призначається із списку членів колегії, тих, хто висловив бажання взяти на себе ведення справи, або з усього списку членів колегії, оскільки надання юридичної допомоги за призначенням держави є 192 обов’язком кожного адвоката. Ця модель найбільш зручна та проста для правоохоронних органів, але не дуже добре забезпечує захист прав та інтересів клієнта [231, с. 15]. Виплати таким адвокатам здійснюються за кожен день присутності і представництва в суді. Для адвокатів, які не мають клієнтури, (тільки вступили до адвокатської спільноти або у зв’язку з високою конкуренцією) призначення на такі справи є основним джерелом їх доходу. Така модель домінує у країнах Центральної та Східної Європи. 4) Контрактна модель. При контрактній моделі регіональні та місцеві органи влади або структури, що відповідають за надання юридичних послуг, наприклад, Управління юридичної допомоги, підписує контракт (договір) з юридичною фірмою, місцевими асоціаціями адвокатів або самим адвокатом на надання юридичної допомоги. При укладанні договору обумовлюється кількість справ, за якими клієнтам будуть надані безкоштовні адвокати, або надання послуг по всіх справах у певній юрисдикції. Оплата послуг найчастіше буває у вигляді фіксованої оплати за кожну справу окремо або за певну кількість годин роботи адвоката. Така модель, наприклад, застосовується в Австралії, Швеції, Канаді, Норвегії, Нідерландах, Австрії та ін. 5) Ще одна модель надання юридичної допомоги – це Рro bono (від лат. Pro bono publico – заради суспільного блага). Така система передбачає, що допомога надається клієнтам без відповідної компенсації адвокату. Зазвичай ця допомога організовується самими адвокатськими утвореннями без участі держави. У деяких випадках безкоштовна робота з надання юридичної допомоги протягом певної кількості годин є необхідною умовою членства в асоціації адвокатів. Однак послуги Рro bono можуть задовольнити лише невеликий відсоток попиту на безоплатну юридичну допомогу. Слід зазначити, що в країнах, де робота Рro bono не є обов’язковою вимогою, лише деякі адвокати згодні надавати безоплатну юридичну допомогу по складних справах, що вимагають багато часу і зусиль. Скоріше, ця модель 193 працює, коли необхідно отримати консультацію, пораду чи представництво по рутинних справах [42, с. 45]. Така модель функціонує в США, Франції, Ірландії, Швеції, Австралії, В’єтнамі. 6) Модель юридичних клінік. Ця модель доповнює існуючі системи надання безоплатної юридичної допомоги і передбачає, що студенти під наглядом досвідчених юристів надають юридичні послуги певним категоріям клієнтів за окремими видами справ. Як правило, юридичні клініки діють при вищих юридичних навчальних закладах чи юридичних факультетах. Одною із цілей є надання студентам можливості набувати досвід консультування певної верстви населення та застосування теоретичних знань на практиці. Зокрема, такі клініки існують у пострадянських країнах та країнах, в яких проходження практики у цивільних чи кримінальних справах є обов’язковою умовою юридичної освіти [231, с. 16]. 7) Змішана модель. Світовий досвід указує на те, що для забезпечення незаможних громадян юридичними послугами найбільш оптимальним варіантом є так звана змішана модель, яка поєднує в собі елементи різних моделей. Кожна держава прагне до того, щоб надавана юридична допомога була кваліфікованою і максимально ефективною, а також найменш витратною. Для кожної держави модель побудови надання безоплатної юридичної допомоги індивідуальна і орієнтована на якісні та організаційні характеристики.