3.9. Професійне страхування
3.9.1. Адвокати завжди повинні бути застраховані від
пред'явлення позовів, пов'язаних з недостатньою професійною
компетентністю. Розмір страховки визначається в розумних межах
співвідносно з ризиком можливих помилок, допущених адвокатами у
ході здійснення професійної діяльності.
3.9.2.1. Стосовно викладеного в наступному пункті адвокат,
який надає послуги клієнту або займається будь-якою іншою
професійною діяльністю на території однієї з країн Співтовариства,
має виконувати вимоги правил обов'язкової страховки від ризику
професійної відповідальності, що діють на території держави
реєстрації.
3.9.2.2. Адвокат, який зобов'язаний укласти договір
страхування на території держави реєстрації згідно з викладеним у
попередньому пункті і який займається професійною діяльністю на
території держави перебування, що входить до Співтовариства, має
докласти усіх необхідних зусиль з метою укладення договору
страхування згідно з правилами держави реєстрації щодо послуг
клієнтам або інших видів професійної діяльності, які здійснюються
ним на території держави перебування, що входить до
Співтовариства.
3.9.2.3. Адвокат, який не зміг одержати страхове забезпечення
згідно з положеннями пункту 3.9.2 або не зобов'язаний укладати
вищевказаний договір на території держави реєстрації у випадку
виконання ним професійних зобов'язань на території держави
перебування, що входить до Співтовариства, має докласти необхідних
зусиль з метою укладення договору про страхування від професійної
відповідальності, якщо послуги, що надаються ним клієнтам, або
інші види професійної діяльності, здійснюються на підставі вимог,
еквівалентних вимогам, які пред'являються до адвокатів на
території держави перебування, що входить до Співтовариства.
3.9.2.4. У випадку неможливості укладення адвокатом договору
про страхування згідно з вищенаведеними правилами йому належить
довести цей факт до відома клієнтів, які можуть пред'явити до
нього вищезгаданий позов.
3.9.2.5. Адвокат, який займається професійною діяльністю на
території держави перебування, що входить до Співтовариства, може
за наявності угоди між компетентними органами держави реєстрації і
держави перебування, що входять до Співтовариства, керуватися для
заміни правил страхування, прийнятих у державі реєстрації,
правилами страхування, що діють на території держави перебування.
В цьому випадку адвокату належить вжити необхідних заходів із
метою повідомлення клієнта про те, що він застрахований згідно з
правилами держави перебування.
Проект моделі для України (основні риси): · Страхування професійної відповідальності для адвокатів є добровільним. Обов'язкове страхування професійної відповідальності можна впровадити через кілька років. · Страхування професійної відповідальності покриває будь-яку діяльність у межах правничої професії, включаючи завдані клієнту чи третій стороні грошові збитки адвокатом через помилку або недбалість при виконанні професійних обов’язків. Страхування професійної відповідальності не покриває кримінальні дії, включаючи шахрайство, крадіжку та привласнення коштів. · Страхування професійної відповідальності є індивідуальним – адвокати повинні оплачувати його особисто. Регіональні адвокатські ради мають право домовитися про вигідніші умови для адвокатів. · Внесені зміни до Закону про адвокатуру та адвокатську діяльність – визначено, що адвокати можуть добровільно застрахувати свою професійну цивільну відповідальність, а Національна асоціація адвокатів України затверджує рекомендації щодо страхування професійної відповідальності. · З-поміж іншим вимог рекомендації повинні регулювати мінімальне покриття страхування, яке спочатку має бути зовсім незначним (напр., 10 000 грн. за одну скаргу, 20 000 грн. загалом на рік) та збільшуватися кожного наступного року. · Адвокати зобов'язані повідомляти клієнтів (у договорі про надання юридичних послуг) про те, що вони не мають страхування професійної відповідальності або воно не відповідає рекомендаціям Національної асоціації адвокатів України. Відмова в інформуванні клієнта може стати підставою для дисциплінарного провадження. · Національна асоціація адвокатів України здійснюватиме відповідні кроки для сприяння придбанню адвокатами страхування професійної відповідальності, напр., надаючи інформацію про страхування професійної відповідальності у Єдиному реєстрі адвокатів. Слід також залучати інші органи самоврядування, напр., брати до уваги страхування професійної відповідальності при винесенні рішень щодо дисциплінарних санкцій. · Держава повинна підтримувати модель страхування професійної відповідальності, напр., вважати кошти за страхування професійної відповідальності як такі, що не входять до суми оподаткування та визначити страхування професійної відповідальності як одну з вимог для адвокатів, які надають правничу допомогу. Цей проект фінансується Європейським Союзом · Страхування професійної відповідальності спрацьовує з моменту завдання збитку (на основі вчиненого діяння), а не від моменту подання скарги (на основі поданої скарги). Європейський досвід Страхування професійної відповідальності адвокатів є обов'язковим для більшості європейських країн: Австрії, Бельгії, Кіпру, Чеської Республіки, Данії, Естонії, Фінляндії, Франції, Німеччини, Угорщини, Ісландії, Ірландії, Італії, Литви, Ліхтенштейну, Люксембургу, Норвегії, Польщі, Португалії, Румунії, Словаччини, Словенії, Швеції, Нідерландів, Великобританії. Страхування професійної відповідальності є добровільним лише у кількох європейських країнах: Греції, Латвії, Іспанії. Та навіть якщо страхування професійної відповідальності є добровільним, Закон про адвокатуру постановляє, що адвокати можуть або повинні мати страхування професійної відповідальності. У кожній країні існують певні особливості. Наприклад, в Ірландії покриття страхування професійної відповідальності є обов'язковим лише для адвокатів, які займаються приватною практикою. Адвокати, які працюють на корпоративний сектор, надаючи юридичну підтримку лише своїм працедавцям, не зобов'язані мати особисте страхування професійної відповідальності. Адвокати, які працюють на повну ставку на державній службі, також звільняються від страхування професійної відповідальності. У Німеччині, Фінляндії та багатьох інших країнах кожен адвокат повинен особисто придбати страхування професійної відповідальності мінімального рівня. У Бельгії кожен адвокат є застрахованим за свою професійну відповідальність через членство в Асоціації адвокатів. В Угорщині майже 98% адвокатів застраховані організацією, створеною Асоціацією адвокатів Угорщини. У більшості європейських країн немає особливих правил щодо відповідальності адвокатів, окрім загальних правил
відповідальності, що стосуються всіх громадян. Існують традиційні вимоги (напр., мінімальне покриття), але не застосовуються жодні особливе регулювання.
28)Моделі професіальної спеціалізації адвокатів в державаї єс
Спеціалізовані адвокати Німеччини.
Правове положення адвоката визначається, крім законів загального характеру й процесуальних законів, декількома спеціальними актами, зокрема, Федеральним положенням про адвокатів (Bundesrechtsanwaltsordnung) і Федеральне положення про адвокатські збори (Bundesgebuhrenordnung fur Rechtsanwalte). Адвокат, як і суддя, є правоохоронним органом (Organ der Rechtspflege). Це значить, що він у своїй діяльності зв'язаний нормами права та забезпечує дотримання тільки законних інтересів свого клієнта. Адвокат, діючи в інтересах клієнта, не може порушувати закон. У той же час адвокат - незалежний консультант і представник по всіх правових питаннях у судових органах і інших державних установах, покликаний надавати кваліфіковану юридичну допомогу. Адвокат - особа вільної професії, тобто він, з одного боку, не знаходиться на державній службі і не працює за наймом, а з іншого боку - не є комерсантом. Кожний адвокат має постійне місце здійснення діяльності - канцелярію. При бажанні адвокати можуть поєднуватися й працювати в рамках спільної канцелярії. Вони можуть також поєднуватися із представниками суміжних вільних професій: нотаріусами, податковими консультантами, аудиторами, патентними повіреними, а також із закордонними колегами.
Основні завдання адвоката складаються в поданні й забезпеченні дотримання законних інтересів клієнта. У першу чергу, це означає, що адвокат повинен об'єктивно розглянути ситуацію клієнта, дати їй правову оцінку й зважити шанси на успіх, передбачити можливі аргументи противної сторони й підготувати заперечення на них, і намагатися всіма можливими в рамках закону способами забезпечити досягнення сприятливого для клієнта результату. При цьому адвокат утримується від здійснення дій, які могли б завдати шкоди клієнтові; він також зобов'язаний зберігати професійну таємницю, а також постійно вчитися й підвищувати професійний рівень щоб мати можливість надавати клієнтам кваліфіковану допомогу.
Правовий статус спеціалізованих адвокатів визначає Положення про спеціалізованих адвокатів (Fachanwaltsordnung). Розподіл адвокатів відбувається за принципом локалізації, тому кожний адвокат може бути допущений тільки до певного суду загальної юрисдикції, обраному за його розсудом. По цивільних справах адвокати мають право виступати тільки в тому земельному суді або Вищому суді землі, у яких вони допущені до адвокатської практики, і їхня участь при розгляді справ у цих судах є обов'язковим. У Верховному федеральному суді й у вищих судах земель можуть виступати тільки адвокати, що мають акредитацію при цих судах.
29 Договір про надання юридичної допомоги.
Європейський підхід в питанні надання безоплатної правової допомоги залишається незмінним і полягає у невід’ємності реального права на право- ву допомогу від права на реальний доступу до суду, яке, в свою чергу, є ключовою складовою права на справедливий і відкритий розгляд упродовж розум- ного строку незалежним і безстороннім судом, вста- новленим законом, питання щодо цивільних прав та обов’язків особи або встановлення кримінального обвинувачення, висунутого проти неї, гарантовано- го статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод в інтерпретації цього права в прецедентній практиці Європейського суду з прав людини. Такий підхід втілився в низці конкретних принципів, серед яких, мабуть, найважливішими є наступні принципи, відображені в Резолюції 78 (8) «Про безоплатну правову допомогу і юридичні кон- сультації», прийнятій Комітетом Міністрів Ради Єв- ропи 2 березня 1978 року [5]: 1. Ніхто не може бути в силу перешкод економічно- го характеру позбавленний можливості використання або захисту своїх прав у будь-яких судах, повноваж- них виносити рішення по цивільних, господарських, адміністративних, соціальних чи податкових справах. З цією метою кожна особа має бути наділена правом на необхідну безоплатну правову допомогу в судово- му провадженні. 2. Безоплатна правова допомога має завжди нада- ватися особою, яка має право практикувати в якості адвоката у відповідності з правовими нормами дер- жави. 3. Особа, якій надається допомога, має бути, на- скільки це можливо, вільною у виборі кваліфікова- ного захисника. Призначена захисником особа має одержати належну винагороду за виконану роботу в інтересах особи, яка отримує безоплатну правову до- помогу. 4. Відповідальність за фінансування безоплатної правової допомоги має бути покладена на державу. 5. Державі належить вжити необхідних заходів, щоб довести порядок надання безоплатної правової допомоги до відома широкого загалу та всіх зацікав- лених сторін, зокрема тих державних органів, до яких можуть звертатися особи, що клопотатимуть про бе- зоплатну правову допомогу. Ці принципи знайшли подальшу деталізацію в певних практичних настановах, втілених у рекомен- даціях Комітету Міністрів Ради Європи № К (81) 7 від 14 травня 1981 року [6] та інших. Серед них наступні: право кожного на допомогу адвоката за рахунок дер- жави, якщо особа не може сплатити гонорар, в усіхсудових процедурах (кримінальних, господарських, адміністративних, цивільних тощо і у всіх цивільних інстанціях) із збереженням права на вибір адвоката; простота судових та позасудових процедур, дотич- ничих до прав людини; можливе скорочення судових витрат; сприяння доступу до позасудових методів розв’язання конфліктів. Так, в Рекомендації № К (93)1 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасницям «Про ефектив- ний доступ до закону і правосуддя для найбідніших верств населення» від 8 січня 1993 р. вказується, що держави-учасниці мають: «...3. Сприяти ефективному доступу найбідніших верств населення до судів, зо- крема: а) поширенням надання безоплатної правової або інших форм допомоги на всі судові інстанції (ци- вільні, кримінальні, господарські, адміністративні, соціальні тощо) та на всі змагальні або незмагальні процеси незалежно віл того, в якій якості виступають відповідні особи». На жаль, в Україні ситуація з наданням безоплат- ної вторинної правової допомоги до 2012 року була вельми невтішною. Це призводило до прийняття чис- ленних рішень Європейського суду з прав людини проти України щодо порушення вимог Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у ча- стині права на справедливий суд, призначення захис- ника та забезпечення людей безоплатною правовою допомогою.
Договір (Угода) про надання правової допомоги — домовленість, за якою адвокат здійснює захист, представництво або надає інші види правової допомоги клієнту, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги.
Більш широке легальне визначення: Договір про надання правової допомоги — домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору[1].
Договір про надання правової допомоги є договором надання послуг у тій мірі, в якій правова допомога є послугою[2].
Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі, крім випадків, передбачених законом[3] та етикою[4].
В угоді про надання правової допомоги мають бути чітко і недвозначно визначені всі головні умови, на яких адвокат приймає доручення клієнта.
В угоді про надання правової допомоги мають бути визначені види передбачуваних фактичних витрат, пов'язаних з виконанням доручення (оплата роботи фахівців, чиї висновки запитуються адвокатом, транспортні витрати, оплата друкарських, копіювальних та інших технічних робіт, перекладу та нотаріального посвідчення документів, телефонних розмов, тощо).
Дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням. Договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором.
Клієнт може в будь-який час і з будь-яких причин (або без їх пояснення) розірвати угоду з адвокатом в односторонньому порядку; адвокат не має права вчиняти тиск на клієнта у цьому питанні. Напроти, адвокат може достроково (до завершення виконання доручення) розірвати угоду з клієнтом за сукупності умов, прямо передбаченихетикою[5].
Окремим видом договору про надання правової допомоги є договір, що укладається Центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги з адвокатом, який надає безоплатну вторинну правову допомогу на тимчасовій основі[6].
Забороняється укладати угоди т. зв. (лат.) Pactum de quota litis: за її умовами клієнт до остаточного розв'язання справи зобов'язується виплатити юристові частину від отриманого в результаті винесення рішення у цій же справі[7]. Проте, ця норма прямо не поширюється на українську адвокатуру, так як Україна не є країною-учасницею Європейського Співтовариства.
У зв'язку зі змінами законодавства, адвокати-члени адвокатських об'єднань починаючи з 15 серпня 2013 року втрачають право на самостійне укладення із клієнтами договорів про надання правової допомоги. Після цієї дати стороною договору про надання правової допомоги може бути адвокатське об'єднання, а не адвокат-його учасник[8].
30) оплата адвокатських послуг