20 «Моделі організації адвокатського самоврядування» і 21 Адвокатські об*єднання

Дата: 2025-05-25; Просмотры: 5
Оценка:
0.00 из 5.00 — оценок
Скачиваний: 0

У країнах ЄС існують різні моделі органі-

зації самоврядування адвокатури. Найбільш

поширена класична модель, у якій членство в

адвокатурі пов’язане з належністю до палати

адвокатів. Така структура діє на підставі

принципу корпоративного управління, при

якому частину повноважень члени палати де-

легують органам управління. Діяльність ад-

вокатів здійснюється на підставі статуту ор-

ганізації, членство в якій та сплата членських

внесків є обов’язковими. Особа, яка не є чле-

ном професійної організації адвокатів, не має

права на здійснення адвокатської діяльності.

Цієї моделі дотримуються Іспанія, Нідерлан-

ди, Бельгія, Франція, Італія, Греція. Друга

модель характеризується тим, що палати

утворюються за територіальною ознакою та

об’єднують усіх адвокатів, внесених до спис-

ку на території тієї чи іншої федеральної зем-

лі. Юрисдикція кожної палати адвокатів по-

ширюється на територію тієї федеральної

землі, для якої ця палата була заснована, а та-

кож на всіх адвокатів, які внесені до списку

цієї палати адвокатів. Типовим представни-

ком цієї моделі є Австрія. Самоврядування

адвокатурою у Німеччині включає в себе

обов’язковіознаки обох моделей.

Наступна модель передбачає самовряду-

вання адвокатурою через асоціації, спілки.

Наприклад, Асоціація адвокатів у Швеції, Спілка адвокатів у Швейцарії. Четверта мо-

дель передбачає здійснення управління через

судові інни, остання – управління за допомо-

гою юридичної спільноти (Велика Британія).

До цієї моделі із певними застереженнями

можна віднести Швейцарію (Спілка адвока-

тів), Швецію (Асоціація адвокатів). Усі вказа-

ні моделі, крім моделі, яка передбачає самов-

рядування адвокатурою через асоціації та

спілки, об’єднує те, що членство в палаті, ко-

легії, судовому інні є обов’язковим [1, с.192].

Австрія. Вперше австрійські адвокати отримали закріплення статусу своєї професійної організації в1869р у зв’язку з прийняттям «Положення про адвокатуру» Положення піддалося суттєвим змінам у\На даний момент назва цього документа змінилося. Положення має силу Федерального закону. Згідно із Положення у кожній землі Австрії діє власна адвокатська палати. Норми цього акта регулюють основні права і обов’язки адвокатівĖĊ закріплює вимоги обмеження і заборони, які встановлюються що до адвокатів визначає систему органів адвокатури, а також порядок її формування. Всі адвокатські палати є автономними і самоврядними юридичними особами публічного права. У кожної регіональної палаті є свій президент. віце-президент, колегія і дисциплінарна рада. Ключові завдання їх діяльності: нагляд за діяльністю адвокатів, підготовка нових кадрів, медичне і пенсійне страхування своїх членів На федеральному рівні палати земель підпорядковані федеральної палаті Федеральна палата відповідальна за захист інтересів адвокатської професії в цілому і представлення її позиції в державних органах. У Федеральній палаті 1- Палата представників що складається з делегатів палат земель 2-Рада Президентів що складається з президентів палат земель 3-Виконавчий Комітет що включає Президента федеральної палати і трьох віце-президентів Федеральна палата є активним учасником Міжнародної організації адвокатів Всі члени комітету включаючи президента і віце-президента обираються строком на 3 р. Функції Комітету внесення на території федеральної землі для якої була заснована адвокатська палата законотворчих пропозицій і висновків щодо законопроектів доповідей про стан правосуддя а також про недоліки та побажання які пов’язані з правосуддям Наступним органом адвокатського самоврядування в австрійській палаті є Пленарне засідання членів палати яке буває чергових і позачергових і скликається в двох випадках якщо комітет знаходить це необхідним і якщо цього вимагає п’ята частина членів всієї палати. Функції Пленарного засідання членів палати зводяться до наступного визначення порядку своєї діяльності та діяльності Комітету а також затвердження статуту вибір президента віце-президента і членів комітету палати а також комісарів що займаються перевіркою адвокатів обчислення строку адвокатської практики. Кожен член адвокатської палати в Австрії зобов’язаний відраховувати внески на потреби палати які відповідно до закону мають для всіх членів палати однакову величину НА всіх членів кожної палати адвокатів в Австрії поширюється дія Дисциплінарного статуту

В Іспанії регулювання діяльністю адвокатів здійснюється розділом Закону про судову владу від 1985р. Даний акт з огляду на його спеціальний характер має пріоритет перед загальними нормами інших законодавчих актів у питаннях регламентації діяльності адвокатів. Серед корпоративних актів що регулюють діяльність адвокатів можна назвати Генеральний Статут адвокатури Іспанії, була створена Генеральна рада асоціацій адвокатів Іспанії яка була згодом перейменована в Генеральну раду адвокатів Іспанії що діє й понині Генеральна рада ад затверджує статути кожної асоціації адвокатів а також загальнонаціональні правила що регулюють окремі аспекти професії Реєстрація в місцевій колегії адвокатів є обов’язковою умовою для того щоб особа мала можливість займатися практичною діяльністю в якості адвоката на території всієї Іспанії

Адвокатська діяльність у Греції регулюється Законом «Про адвокатуру» 1954р І ЩЕ діє Кодекс професійної етики адвокатів Греції який визначає адвокатів як «чиновників без твердого жалування» ТА «орган правосуддя» У кожному судовому окрузі Греції знаходиться одна з територіальних колегій адвокатів яка є корпорацією публічного права Координуючим органом всіх територіальних колегій адвокатів є загальні збори президентів територіальних палат керівництво яких здійснюється президентом Афінської палати

Діяльність адвокатури Німеччині регулюється Федеральним положенням про адвокатуру а також Професійним кодексом адвокатів, Положенням про адвокатську спеціалізацію, Законом про гонорари, Законом про діяльність європейських адвокатів у Німеччині від Колегії адвокатів в Німеччині утворюються за територіальним принципом і об’єднують адвокатів приписаних до суду однієї і тієї ж землі Міністерство управлінн юстиції землі може дати згоду на утворення нової колегії на території даного округу але лише утому випадку коли кількість практикуючих там адвокатів перевищить У Німеччині колегії адвокатів об’єднуються в єдину Федеральну палату адвокатів. Вищим органом колегії є загальні збори її членів, які збираються з ініціативи голови колегії або на вимогу не менш ніж десяти відсотків адвокатів що входять до неї За німецьким законодавством колегії адвокатів віднесені до категорії корпорацій публічного права що вже саме по собі мало б означати що входження до їх складу є справою добровільною Проте якщо адвокат не є членом колегії то він ніколи не зможе працювати при Федеральному верховному суді Крім того будь-яка особа допущена до адвокатської практики зобов’язана відкрити свою канцелярію при суді до якого адвокат приписаний. Відповідно до законодавства Німеччини в цій країні існує система органів управління адвокатської палати яка складається з правління президії та Загальних зборів адвокатів.

Адвокати Франції об’єднані по судових округах, в сфері діяльності кожного трибуналу вищої інстанції. Незалежне професійне самоврядоване об`єднання адвокатів зветься орденом адвокатів. На його чолі стоїть обраний таємним голосуванням на два роки голова, який репрезентує орден (колегію) у відносинах з судовими та державними органами, громадськістю. Він має дисциплінарні й арбітражні (спори між адвокатами) повноваження, керує службами ордену, стежить за професійною підготовкою і перепідготовкою адвокатів і головує в раді, яка обирається таємним голосуванням членами колегії на три роки.

Члени ради здійснюють щоденне керівництво різнобічними справами ордену. Так, паризький орден має такі комісії: з деонтології, з розвитку, коштів, по зв`язкам із засобами масової інформації, а також комісії в кримінальних справах, з прав людини, міжнародну, економічну і соціальну по Спільному ринку.

Близько 19 тис. французьких адвокатів об’єднано в 180 колегій, різних за кількістю членів. Закон охороняє незалежність колегій, створює умови для успішного функціонування, оскільки інститут адвокатури в цілому та її колегії розглядаються у Французькій республіці, як один із важливих елементів правової держави. Наприклад, паризький орден, заснований в XVII столітті, складається з 7 тис. професіоналів, без яких немислимими є суспільне і економічне життя великого регіону. Це бюджет, який обчислюється приблизно в 100 млн. франків, 27 тисяч безплатних консультацій на рік для населення, це 9,5 тис. кримінальних справ, у яких адвокати беруть участь за призначенням, це 12 допоміжних служб, які перебувають в розпорядженні адвокатів, це центри підготовки та дослідні центри, які їх обслуговують, та багато іншого, що в цілому складає імідж шанованого суспільного інституту, який служить законним інтересам людини.

22)Допуск до адвокатури

Німеччина. До адвокатської діяльності у Німеччині допускається лише та особа, яка згідно з Законом про суддів виз­нається придатною до виконання суддівських обов'язків. Це означає, що особа має прослухати на юридичному факультеті вісім семестрів курсу правових наук і скласти державні іспити. Потім випускник практикує в усіх установах судової системи (суді, прокуратурі, нотаріаті, адвокатурі) як стажист-службовець протягом 2—3 років. Заро­бітну плату в цей період він отримує з фонду земельних органів влади. Після закінчення практики йому необхідно скласти другий державний іспит і лише після цього він обирає, ким бути: суддею, адвокатом або консультантом фірми з юри­дичних питань. Від цієї процедури звільняються лише ординарні профе­сори права університетів Німеччини.

Особа, яка відповідає вказаним вимогам, звертається з заявою до управління юстиції адміністративно-територіальної одиниці ФРН — землі, де вона постійно проживає. До прий­няття рішення управління юстиції зважує на думку правління тієї палати адвокатів, на території якої ця особа має намір практикувати. Правління палати зобов'язане негайно скласти експертний висновок про кандидата. Якщо протягом двох місяців палата його не подасть або не повідомить про причини . затримання, то управління юстиції вправі вважати, що у пра­вління палати відсутні підстави для відмови кандидату у доз­волі займатися адвокатською практикою (п.п. 1—4, 8 Федера­льного закону про адвокатуру).

Управління юстиції може зобов'язати претендента подати медичний висновок про стан здоров'я.

Закон передбачає випадки, коли особі, яка звернулася з клопотанням, може бути відмовлено у дозволі займатися адво­катською практикою. Ними є: якщо претендент за рішенням Федерального конституційного суду позбавлений одного з будь-яких основних прав; якщо при засудженні кримінальним судом він позбавлений права обіймати посади в державному апараті; якщо його виключено з адвокатури на підставі рішен­ня суду, коли від дня набрання цим рішенням чинності ще не минуло вісім років; якщо претендент на підставі судового рішення усунутий з посади судді у зв'язку з порушенням конституційних принципів або у дисциплінарному порядку звільнений зі служби в органах правосуддя; якщо вчинив проступок, в силу якого він не може займатися адвокатською діяльністю; якщо претендент протиправним способом висту­пає проти демократичного суспільного ладу; якщо претендент внаслідок фізичних або розумових вад, а також будь-якої ганебної пристрасті не в змозі належним чином виконувати функції адвоката; якщо він займається діяльністю, несумісною з професією адвоката, не рахується з авторитетом адвокатури.

Рішення управління юстиції землі про відмову у дозволі займатися адвокатською практикою, як і негативний відгук палати адвокатів (якщо він став причиною відмови), можуть бути оскаржені до адвокатського суду честі протягом одного місяця від дня вручення відмови. Про допуск до адвокатури претендент одержує від управ­ління юстиції землі свідоцтво. З цього часу особа набуває право зватися "адвокатом" за професією.

Деякі особливості має допуск до адвокатської діяльності у Федеральному верховному суді. До цієї діяльності можуть бути допущені лише особи, обрані комітетом по виборах адво­катів при зазначеному суді. Цей комітет складається з прези­дента і президентів сенатів в цивільних справах Федерального суду, членів президії федеральної палати адвокатів і президії палати адвокатів при Федеральному суді. До списку кандидатів вносяться лише ті адвокати, які досягли 35-річного віку і мають не менше п'яти років стажу безперервної роботи. Виборчий орган доби­рає з списків кандидатів таку кількість адвокатів, що удвічі перевищує число вакантних місць, і передає список відібраних осіб федеральному міністру юстиції, який остаточно вирішує, кому з них віддати перевагу. Адвокат при Федеральному суді не може працювати у іншому суді, крім вищих федеральних судових установ і Федерального конституційного суду.

Франція. Щоб стати адвокатом, необхідно або мати громадянство Франції або гро­мадянство однієї з країн Спільного ринку за умов взаємного визнання дипломів про вищу освіту. Іноземці мають відповідати ряду особливих вимог та пройти перевірку.

Особа, що претендує на звання адвоката, не може бути засуджена за діяння, несумісні з гідністю і порядністю, а також за серйозні дисциплінарні чи адміністративні проступки, чи покарана у зв'язку з банкрутством; не може вона займатися й діяльністю, що є несумісною з професією адвоката (наприк­лад, бути підприємцем).

Кандидат на посаду повинен: мати вищу юридичну освіту (диплом магістра права), скласти вступні іспити (два письмо­вих та один усний) в одному з регіональних центрів професій­ної підготовки, які працюють під егідою адвокатури та вищої школи, провчитися там рік, засвоїти теоретичний курс і прой­ти практичне стажування, скласти іспити (один письмовий і три усних). При додержанні цих умов, молодий юрист прий­мається до ордену адвокатів (колегії) та виголошує присягу такого змісту: "Присягаю, як адвокат, виконувати свої функції з гідністю, сумлінно, незалежно, чесно і гуманно". Після цього молодий адвокат проходить ще дворічне стажування зі спеціальності і одержує посвідчення. Лише після цього його ім'я вноситься до списків ордену як повноправного члена.

Колегії адвокатів докладають чималих зусиль для органі­зації високоякісної теоретичної підготовки (один рік), стажу­вання (два роки), а потім й перепідготовки адвокатів, що практикують. Так, в Парижі функціонує обладнаний за остан­нім словом науки і техніки центр професійної підготовки, бюджет якого складає приблизно 20 мільйонів франків на рік (дві третини дає колегія, одну третину — держава). Вітриною професії називають утримуваний Паризьким орденом адвока­тів інститут перепідготовки.

 

23)Вимоги щодо юридичної освіти в країнах європи

Великобританія. В Англії порядок прийняття до адвокатури є різним для соліситорів і баристерів. Так, кандидати у соліситори, якщо вони не закінчили університет або юридичний коледж, прохо­дять в юридичному товаристві (професійне об'єднання соліси­торів) п'ятирічне стажування, по закінченні якого складають Відповідні екзамени. Строк стажування для осіб, що мають вищу юридичну освіту — три роки. Крім того, кандидат у соліситори повинен оплатити свою підготовку. У "судові Інни" (об'єднання баристерів) приймаються, як правило, особи, що закінчили Оксфордський або Кембридж­ський університети. До отримання практики баристер має здобути учнівський стаж строком не менше 12 місяців під керівництвом старшого члена корпорації. Умовами прийняття учня у її члени є: вік не молодше 21 року; сплата вступного внеску; заняття протягом восьми семестрів та складання екза­мену за фахом. Протягом року (у зимову, весняну, літню і осінню сесії) влаштовуються обіди в трапезній судового Інна, де за окремим столом сидять судді без мантій та париків, а за другим — студенти і учні. Ця своєрідна форма спілкування дає можливість майбутнім адвокатам придивитися, увійти в роль обраної ними професії, і взагалі просто "поваритися" у казані" "судового Інна". По закінченню стажування кандидат у бари­стери складає екзамен та обирає судовий Їнн, в якому йому доведеться працювати

 

Німеччина До адвокатської діяльності у Німеччині допускається лише та особа, яка згідно з Законом про суддів виз­нається придатною до виконання суддівських обов'язків. Це означає, що особа має прослухати на юридичному факультеті вісім семестрів курсу правових наук і скласти державні іспити. Потім випускник практикує в усіх установах судової системи (суді, прокуратурі, нотаріаті, адвокатурі) як стажист-службовець протягом 2—3 років. Заро­бітну плату в цей період він отримує з фонду земельних органів влади. Після закінчення практики йому необхідно скласти другий державний іспит і лише після цього він обирає, ким бути: суддею, адвокатом або консультантом фірми з юри­дичних питань. Від цієї процедури звільняються лише ординарні профе­сори права університетів Німеччини.

Особа, яка відповідає вказаним вимогам, звертається з заявою до управління юстиції адміністративно-територіальної одиниці ФРН — землі, де вона постійно проживає. До прий­няття рішення управління юстиції зважує на думку правління тієї палати адвокатів, на території якої ця особа має намір практикувати. Правління палати зобов'язане негайно скласти експертний висновок про кандидата. Якщо протягом двох місяців палата його не подасть або не повідомить про причини . затримання, то управління юстиції вправі вважати, що у пра­вління палати відсутні підстави для відмови кандидату у доз­волі займатися адвокатською практикою (п.п. 1—4, 8 Федера­льного закону про адвокатуру).

Управління юстиції може зобов'язати претендента подати медичний висновок про стан здоров'я.

Закон передбачає випадки, коли особі, яка звернулася з клопотанням, може бути відмовлено у дозволі займатися адво­катською практикою. Ними є: якщо претендент за рішенням Федерального конституційного суду позбавлений одного з будь-яких основних прав; якщо при засудженні кримінальним судом він позбавлений права обіймати посади в державному апараті; якщо його виключено з адвокатури на підставі рішен­ня суду, коли від дня набрання цим рішенням чинності ще не минуло вісім років; якщо претендент на підставі судового рішення усунутий з посади судді у зв'язку з порушенням конституційних принципів або у дисциплінарному порядку звільнений зі служби в органах правосуддя; якщо вчинив проступок, в силу якого він не може займатися адвокатською діяльністю; якщо претендент протиправним способом висту­пає проти демократичного суспільного ладу; якщо претендент внаслідок фізичних або розумових вад, а також будь-якої ганебної пристрасті не в змозі належним чином виконувати функції адвоката; якщо він займається діяльністю, несумісною з професією адвоката, не рахується з авторитетом адвокатури.

Рішення управління юстиції землі про відмову у дозволі займатися адвокатською практикою, як і негативний відгук палати адвокатів (якщо він став причиною відмови), можуть бути оскаржені до адвокатського суду честі протягом одного місяця від дня вручення відмови. Про допуск до адвокатури претендент одержує від управ­ління юстиції землі свідоцтво. З цього часу особа набуває право зватися "адвокатом" за професією.

Деякі особливості має допуск до адвокатської діяльності у Федеральному верховному суді. До цієї діяльності можуть бути допущені лише особи, обрані комітетом по виборах адво­катів при зазначеному суді. Цей комітет складається з прези­дента і президентів сенатів в цивільних справах Федерального суду, членів президії федеральної палати адвокатів і президії палати адвокатів при Федеральному суді

Франції. У Франції після подій 1968 року поділ університетів на факультети скасовано, замість цього створений ряд спеціалізованих навчальних центрів (на базі Паризького університету - 13 навчальних центрів, у тому числі 6 - юридичних спеціальностей). Відповідно до нової системи французької вищої освіти, недавно прийнятої під впливом Болонского процесу, підготовка юристів проходить у три етапи. Перший етап триває три роки (6 семестрів) і завершується одержанням ступеня лисанс (Lіcence). Якщо перевести цей ступінь на англосаксонську модель освіти, то вона буде відповідати бакалаврові. По закінченню наступного дворічного щабля підготовки (4 семестри) присвоюється ступінь магістра (Master). На доктора юриспруденції (Doctorat) додатково навчаються ще три роки й більше.

Перші три роки навчання в ліценциатурі формують загальні базові знання по діяльності юридичної системи в цілому. Наприклад, у знаменитій Сорбонні, іменованої також Париж 1, першокурсники вивчають цивільне, суспільне, міжнародне суспільне й приватне право, право й системи оподатковування в різних суспільствах, адміністративне право, історію розвитку основних правових систем.

Безпосередні спеціалізації починаються з магістратури. При цьому, якщо на перший рік магістратури приймають всіх студентів, що одержали лисанс по праву, то на другому курсі можливий поділ на магістратуру професійну (masters professіonnels) і магістратуру дослідницьку (masters recherche). Перша орієнтована на практичну професійну роботу, а дослідницька магістратура націлена на проведення наукових вишукувань у певній області права.

До основних галузей права, у яких спеціалізуються магістранти, відносяться: адміністративне, цивільне, порівняльне, конституційне, сімейне, карне, міжнародне, комерційне, податкове, процесуальне, в області охорони здоров'я, засобів масової інформації, прав людини, трудових відносин, охорони навколишнього середовища, приватної власності.

 

24Правила несумісності в державах єс

Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства 2.5. Неприпустимі види діяльності

2.5.1. З метою забезпечення незалежності адвоката при
виконанні ним професійних обов'язків і у зв'язку з тим, що він є
одним з учасників здійснення правосуддя, деякі види діяльності
визнаються несумісними з його статусом.

2.5.2. Адвокат, який виступає в державі перебування в ролі
захисника або бере участь від імені клієнта в судовому розгляді,
зобов'язаний діяти згідно з положенням про недопустимі види
діяльності, що існують в державі перебування.

2.5.3. Адвокат, який займається професійною діяльністю в
державі перебування і бажає взяти безпосередню участь в будь-яких
комерційних операціях або зайнятися на території держави
перебування будь-яким видом діяльності, не пов'язаної з
юриспруденцією, зобов'язаний керуватися існуючим в цій державі
положенням, що передбачає недопустимі для адвокатів види
діяльності або зайняття, несумісні з їх професійним статусом.

З метою забезпечення незалежності адвоката при виконанні ним професійних обов'язків Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства закріпив, що деякі види діяльності визнаються несумісними із статусом адвоката. Адвокат, який виступає в державі перебування в ролі захисника або бере участь від імені клієнта в судовому розгляді, зобов'язаний діяти відповідно до положення про неприпустимі видах діяльності, існуючому в державі знаходження. Адвокат, який займається професійною діяльністю в державі перебування і бажає взяти безпосередню участь у будь-яких комерційних операціях або зайнятися на території держави перебування будь-яким іншим видом діяльності, не пов'язаної з юриспруденцією, зобов'язаний керуватися існуючим в цій державі положенням, що передбачає недопустимі для адвокатів види діяльності або заняття, несумісні з їх професійним статусом.

Міжнародний кодекс етики Міжнародної колегії адвокатів (International Bar Association - IBA) закріпив, що адвокати при виконанні професійних обов'язків повинні зберігати незалежність. Адвокати, що мають незалежну практику, або практикуючі у складі товариства, повинні, оскільки це представляється можливим, утримуватися від заняття іншим ремеслом або бізнесом, якщо таке заняття ставить під загрозу їх незалежність.

У Франції, наприклад, адвокатська професія несумісна з будь-якої комерційної діяльністю, зі службою за наймом, із заміщенням і виконанням будь-якої державної посади. Адвокат має право займатися викладацькою, науковою та іншою творчою діяльністю, бути запасним суддею при Великих трибуналах, членом комісії із соціального страхування. У Греції адвокату дозволено займатися наукової, викладацької та творчої діяльністю. Адвокат, допущений для роботи у Вищій суді землі, повинен відкрити в цьому окрузі свою канцелярію. Відкриття представництва поза місцем знаходження основного бюро (контори) забороняється. Винятком з цього правила є відкриття представництва в одній з європейських країн. У Данії, Великобританії (Англія, Уельс, Північна Ірландія), Нідерландах і Франції - адвокатські утворення можуть бути створені у формі господарських товариств. Крім того, у Франції та Нідерландах адвокатські об'єднання можуть бути створені у формі адвокатських холдингів. У Данії можливе створення адвокатської акціонерної компанії, товариства з обмеженою відповідальністю або акціонерного товариства. У цьому випадку засновниками товариства повинні виступати тільки адвокати. Дані обмеження спрямовані на захист адвокатів, так як у випадку можливості створення господарських адвокатських корпорацій за участю осіб, які не є адвокатами, останні можуть отримати контроль над адвокатською компанією. Британські соліситори також можуть діяти в рамках акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю. При цьому в Британії засновниками нарівні з солісіторов можуть бути й інші особи. Захистом від впливу третіх осіб є правило про те, що будь-яка угода, спрямована на обтяження суспільства, вимагає одностайного рішення учредітелей1. У Російській Федерації допускається суміщення професії адвоката із заняттям наукової, педагогічної та іншої творчої діяльністю. При цьому поняття "інша творча діяльність" не визначене, але займатися підприємницькою діяльністю адвокатам забороняється. Зате участь адвоката як фізичної особи як власника акцій або часток у статутному капіталі підприємств допускається. Брати участь у діяльності підприємства адвокат не має права, а може тільки надавати юридичну допомогу на підставі угоди про надання юридичних послуг між ним і підприємством. Це якраз пов'язано з незалежністю статусу адвоката.

 

25 Моделі допуску іноземних адвокатів в державах-членах ЄС

У більшості країн світу запроваджена система отримання особами, які бажають за- йматися юридичною роботою, спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення юридичної практики або встановлено спеціальний порядок набуття статусу адвоката

Умови доступу до адвокатської професії у Франції досить жорсткі і визначені Законом №71–1130 від 31 грудня 1971 р. щодо реформування деяких судових та юридичних про- фесій та декретом 1972 р. Адвокатом у Франції може стати також громадянин однієї з держав Спільного ринку ЄС за наявності умов взаємного визнання дипломів про вищу освіту. Крім того, іноземці повинні відповідати ряду особливих вимог. Для здійснення професійної діяльності на постійній основі, іноземний адвокат повинен зареєструватися у компетентному органі (колегія адвокатів), який визначається у відповідності з націо- нальним законодавством. Компетентний орган зобов’язаний зареєструвати адвоката, якщо той надасть докази, того, що він допущений до адвокатської практики у одній із держав ЄС. Особа, яка на протязі 3‑х років здійснювала адвокатську діяльність, та отримала пра- вовий статус адвоката, повністю прирівнюється до місцевих адвокатів без необхідності складання кваліфікаційного іспиту чи виконання інших додаткових вимог. Для цього до- статньо надати докази того, що адвокатська діяльність здійснювалася: 1) протягом трьох 136 років; 2) безперервно; 3) з питань права держави, яка приймає, або європейского чи між- народного права. В США суд на свій розсуд може без іспитів видати ліцензію на практику як юридич- ного консультанта в даному штаті іноземцю, який досяг віку старше 26 років і відповідає таким ознакам: ця особа в іноземній державі протягом не менше п’яти років, які безпо- середньо передують зверненню, була адвокатом; володіє необхідними моральними якос- тями і відповідає загальним вимогам придатності для членства в асоціаціях юристів да- ного штату; має намір практикувати в даному штаті як юридичний консультант, а також має для цієї мети офіс у даному штаті. З урахуванням деяких обмежень особа, яка має ліцензію на практику юридичним консультантом, вважається адвокатом, який знаходить- ся при асоціації юристів даного штату, і має всі права юриста даного штату. Основним нормативним актом, який закріплює правовий статус адвокатури в Німеч- чині, є Федеральне положення про адвокатуру 1959 р. Закон про здійснення діяльності європейськими адвокатами розрізняє два види професійної діяльності адвокатів-іноземців: здійснення адвокатської діяльності в якості європейського адвоката, що має офіс в Німеч- чині та тимчасове надання послуг на території Федеративної республіки Німеччини. Крім того, є також можливість внесення до списку юридичних радників у будь-якій з адвокат- ських палат в Німеччині. Іноземний адвокат може здійснювати діяльність як європейський адвокат, що володіє офісом в Німеччині (володіння «офісом» означає безперевну, а не тимчасову діяльність) і лише тоді буде зарахований у відповідну адвокатську палату в Німеччині у якості євро- пейського адвоката. Належною місцевою адвокатською палатою в Німеччині є та адво- катська палата, що обслуговує ту адміністративно-територіальну одиницю, в якій зару- біжний адвокат хоче мати офіс. Іноземець, який здійснює адвокатську діяльність, повинен щорічно представляти адвокатській палаті документи, що підтверджують приналежність до адвокатури у своїй країні та договір страхування цивільної відповідальності, пов’язаної зі здійсненням адвокатської діяльності. Після прийняття до адвокатської палати, адвокат- іноземець стає членом даної палати в Німеччині. Тож здійснюючи свою діяльність, він може посилатися на членство в німецькій адвокатській палаті. Після допуску до здійснен- ня адвокатської діяльності, внесення до списку в німецькому суді професійний статус європейського адвоката принципово зрівнюється зі статусом німецького адвоката.

26)Оподаткування

27)Страхування