Книжковий ринок України визначається як динамічне системне утворення із власною структурою, механізмами саморегуляції, закономірностями розвитку та функціональними зв'язками.
9.Український книжковий ринок та стратегія державної інформаційної політики
Книговидавнича справа як одна зі складових інформаційної політики держави спрямована на задоволення інформаційних, культурних та освітніх потреб суспільства. У поліграфічному комплексі України налічується понад 2000 підприємств, однак загальні обсяги книговидання зменшуються і абсолютно не відповідають нормам розвинутих демократичних країн. Через відсутність власної сировинної бази виробництва паперу і високий рівень оподаткування видання української книги є нерентабельним. Так, якщо 1913 року в царській Росії друкувалося 2 книжки на душу населення, то в Україні 2012 року – 1,1 книжки на душу населення (в Росії відповідно – 3,2; у Польщі – 9,6; у Німеччині – 12 книжок.
Книжковий ринок України визначається як динамічне системне утворення із власною структурою, механізмами саморегуляції, закономірностями розвитку та функціональними зв'язками.
Український дослідник книговидавничого ринку В. Афонін, у своїй статті звертає увагу на основні причини доведення ринку до теперішнього стану, а це:
— відсутність стратегії державної гуманітарної політики і, відповідно, як її складової, стратегії розвитку національного книговидання;
— не сформульованість і невизначеність потреб держави в сучасній високоосвіченій, культурно та духовно розвиненій особистості, створенні потужного інтелектуального кадрового ресурсу, необхідного для цивілізаційної розбудови виробничої, наукової, соціальної сфер України, її економіки загалом;
— неконтрольованість і необмеженість імпорту не завжди змістовної, якісної друкованої продукції;
— відсутність власної, побудованої із залученням національного капіталу, системної дистрибуційної та роздрібної книжкової торгівлі;
— продовження практики дотації державою, хоч і в обсягах, які не відповідають реальним потребам суспільства, виробників книговидавничої продукції, а не її споживачів — бібліотек, навчальних закладів різних рівнів акредитації тощо;
— відсутність виваженої кредитної та інвестиційної політики щодо видавничого сектору національної економіки;
— несформованість і недосконалість методичних підходів до проведення статистичних обрахунків економіки галузі та її доробку за кількісними показниками виходу у світ видавничої продукції та її реалізації у книжковій торгівлі, що значно ускладнює процедуру визначення реального стану;
— відсутність на державному рівні ефективної програми популяризації серед різних вікових груп і прошарків населення книги і читання як найефективніших важелів впливу на формування людської особистості, нації та держави [1, с. 3].
Оглянувши розвиток книговидавничої справи й книжкового ринку в Україні за роки незалежності, ми можемо виділити в ньому декілька періодів:
1990-1995: повільний спад, викликаний трансформацією державної планової економіки видавничої галузі, а також загальною економічною кризою в країні; 1996-1999: період змін, спричинених, спробами запровадження протекціоністичних заходів у галузі та масштабною фінансовою кризою 1998 року; 1999-2002: період поступової стабілізації при постійному зростанні вітчизняної книжкової пропозиції за назвами; в українському книговиданні в цей період уже домінує приватний сектор; 2003-2004: повільне зростання книговидавничої індустрії, що стимулюється загальним зростанням української економіки, а також запровадженими в цей час податковими пільгами для видавничої галузі ; 2005-2011: подальший спад тиражів, і зупинка розвитку книговидання, про що свідчать статистичні дані Книжкової Палати України; 2012-2013: новий період сповнений надій і сподівань, але ще не має конкретної характеристики.