6. Основні положення державної інформаційної політики
Державна інформаційна політика − це сукупність основних напрямів і способів діяльності держави по одержанню, використанню, поширенню і зберіганню інформації. Державна політика реалізується через законодавство і виконання прийнятих законодавчих норм усіма гілками влади.
Основною метою інформаційної політики є створення умов для ефективного і якісного інформаційного забезпечення стратегічних і оперативних завдань соціального і економічного розвитку держави.
Внутрішня політика спрямована на якомога ширше задоволення інформаційних потреб власного суспільства; зовнішня — на створення відповідного позитивного образу держави у світі, інформування світового громадянства про політичний, економічний, духовний, культурний, інвестиційний клімат в Україні тощо.
Конституція України — Основний Закон держави — ухвалюється найвищим законодавчим органом (Верховною Радою) і визначає загальні основоположні принципи життєдіяльності суспільства. Положення, що безпосередньо стосуються діяльності ЗМІ:
Стаття 10 — утверджує українську мову державною, гарантує вільний розвиток і захист мов національних меншин, і цими нормами мають керуватися всі ЗМІ.
Стаття 15 — ставить цензуру поза законом.
Інформаційно-комунікативна сфера займає особливе місце в політичних пріоритетах державної політики в Україні. Це пояснюється:
— по-перше, тенденціями зростання світових процесів глобалізації, в яких провідну роль відіграють комунікативно-інформаційні технології;
— по-друге, вирішальним значенням комунікації у взаєминах держави із суспільством;
— по-третє, особливим станом української дійсності, на які вплинули складні умови історичного розвитку.
Основними напрямками інформаційної політики є:
- забезпечення умов для розвитку і захисту всіх форм власності на інформаційні ресурси;
- формування і захист державних інформаційних ресурсів;
- створення і розвиток центральних і регіональних інформаційних систем та мереж, забезпечення їхньої сумісності і взаємодії в єдиному інформаційному просторі держави;
- створення умов для якісного і ефективного інформаційного забезпечення громадян, установ державної влади, органів місцевого самоуправління, організацій і громадянських об'єднань на основі державних інформаційних ресурсів;
- забезпечення національної безпеки у сфері інформатизації, а також забезпечення прав громадян, організацій в умовах інформатизації;
- сприяння формуванню ринку інформаційних ресурсів, послуг, інформаційних систем і технологій, засобів їхнього забезпечення;
- формування і здійснення єдиної науково-технічної промислової політики у сфері інформатизації з урахуванням сучасного світового рівня розвитку інформаційних технологій;
- підтримка проектів і програм інформатизації;
- створення і вдосконалення системи інвестування і механізму стимулювання розробки і реалізації проектів інформатизації;
- розвиток законодавства у сфері інформаційних процесів, інформатизації і захисту інформації.
В Україні розроблено проект Концепції національної інформаційної політики, яка визначає правові, економічні та організаційні засади національної інформаційної політики та інформаційної безпеки держави.
Метою Концепції є створення умов для побудови в державі розвиненого інформаційного суспільства як органічного сегмента глобального інформаційного товариства, забезпечення пріоритетного розвитку інформаційних ресурсів та інфраструктури, впровадження новітніх інформаційних технологій, захист національних моральних і культурних цінностей, забезпечення конституційних прав на свободу слова та вільний доступ до інформації.
Програма входження держави в інформаційне суспіль ство — це план діяльності держави з реалізації Концепції національної інформаційної політики. Він спрямований на вирішення завдань формування сучасної інформаційної сфери, що забезпечує ефективний розвиток засобів масової інформації, формування інформаційних ресурсів, підготовку інформаційних продуктів, надання інформаційних послуг, а також прийняття термінових заходів, спрямованих на створення єдиного інформаційного простору держави і його інтеграції в світовий інформаційний простір та встановлення жорсткого контролю за державними системами зв'язку та телекомунікацій.
Програма повинна передбачати розгляд таких напрямків:
- формування і розвиток інформаційної інфраструктури держави;
- реалізація права на інформацію в інформаційних мережах;
- захист особистості, суспільства, держави від неякісної, фальшивої інформації і дезінформації;
- захист інтелектуальної власності в інформаційних мережах;
- захист інформації, в тому числі персональних даних, даних в інформаційних мережах;
- застосування можливостей інформаційних технологій для розвитку нових форм трудової діяльності, освіти і виховання;
- захист прав споживачів та розвиток конкуренції в мережах;
- реалізація відповідальності за правопорушення в інформаційній сфері;
- стандартизація як засіб сумісності в мережах;
- міжнародне співробітництво з проблем створення глобального інформаційного суспільства;
- координація робіт з реалізації програми.
Отже, основа державної політики - законодавство та інші нормативні акти.
Законодавство (у тому числі в інформаційній сфері) можна розглядати з двох сторін:
1) з точки зору повноти охоплення регульованого «поля» – для видавничої справи і журналістики це така система стосунків:
– держава – видавництва та ЗМІ (що дозволяється і що забороняється, правила реєстрації, ліцензування і контролю);
– фундатор (власник) – видавці та журналісти;
– журналісти – об'єкти їхніх творів;
– ЗМІ – соціальні інститути;
– ЗМІ – громадяни;
– видавництва і ЗМІ – аудиторія;
– ЗМІ – інші ЗМІ;
– видавництва – інші видавництва;
– видавництва і ЗМІ – технічні служби, поліграфічні підприємства
і т.д., тобто усіх стосунків у сфері функціонування видавництв та ЗМІ.
2) з точки зору точності і справедливості положень законодавства, оскільки правові стосунки між різноманітними соціальними суб'єктами, задіяними в інформаційній сфері, повинні регулюватися так, щоб був забезпечений правопорядок, що відповідає позиціям всіх учасників - і «господарів», і «робітників», і тих, хто «пише», і тих, про кого «пишуть» і т.д.
Складовими державної політики в інформаційній сфері є:
· Керування інформаційною діяльністю відбувається у таких сферах: внутрішньоредакційні стосунки (засновник або головний редактор – видавці та журналісти); стосунки між ЗМІ та джерелами інформації (соціальними інститутами і громадянами); стосунки між ЗМІ та аудиторією.
· Контроль інформаційної діяльності – дотримання законодавчих норм за допомогою цензури. Пряма цензура існує лише в тоталітарних державах.
− Консультативна цензура, що здійснюється Службою інформаційної безпеки і подає рекомендації з доопрацювання текстів.
− Непряма цензура – спроби осіб і організацій, неуповноважених на те державою, вплинути на прийняття рішень видавцями чи журналістами про публікацію матеріалів, які торкають інтереси цих осіб.
− Самоцензура. При цьому не варто цензурувати матеріали у зв’язку з прихованим тиском, спрямованим на те, щоб видавець чи журналіст порушував вимоги інформаційного порядку.
· Видача ліцензій (визначення об'єму і характеру безпосередньої участі державних органів в інформаційній діяльності)