Для Грушевського Франко був ніби експертом, метром публіцистичного жанру, точка зору якого багато важила для професора.
Франко був куди обізнаніший в сучасній літературі за Грушевського. Для нього польська й німецька були рідними мовами. Для Грушевського ж рідною була хіба російська, з класичних мов він кохався в латині.
З іншого боку, Грушевський був людиною великих проектів, він ставив перед собою надзавдання – написання фундаментальної історії України та української літератури. На цю стежку він почав готувати себе зі студентської лави. Франко ж працював, як правило, у малих і середніх формах, він був чорноробом літературного процесу, брався за будь-яку тему і проблему, коли цього вимагали обставини й соціальне замовлення. В листі до А. Кримського він писав:
«У науці і публіцистиці я був і, мабуть, усе буду тільки дилетантом. Мене тягне сюди і туди, я силкуюся пізнати се й те питання, а коли берусь писати про нього, так се головне для того, що ніхто компетентніший про нього не пише. Я більш популяризатор, ніж оригінальний учений… В свої наукові і публіцистичні праці я вношу свій темперамент і сим способом розбуджую зацікавлення до порушуваних мною питань у людей, що досі й не підозрювали сих питань».
Грушевський потребував Франка не лише як найголовнішу літературну силу товариства, але й як соратника у боротьбі з різноманітними опозиціями на терені НТШ, як дорадника у культурній і громадській праці. Франко натомість в Грушевському був зацікавлений як в людині, яка давала йому заробіток і давала можливість існувати його великій родині. Такого заробітку ні до, ні після Грушевського він вже не мав.
Разом з тим Грушевський, користаючи з фантастичної працездатності Франка, змушував останнього не лише працювати на творчій ниві, але й виконувати величезний обшир технічної праці: читати коректи, правити рукописи, укладати покажчики, редагувати силу-силенну різної продукції, що проходила через ЛНВ і НТШ.
Франко в силу свого характеру не міг відмовитися від низки замовних статей і рецензій, від підписування різних громадських відозв, укладених Грушевським. Це давало привід звинувачувати останнього, особливо в час хвороби літератора, в експлуатації й використанні з боку історика.
За своїми вольовими якостями І. Франко достатньо надавався для такої «експлуатації», він схильний був коритися авторитетові і слідувати в фарватері настанов такого авторитета.
Чому це відбувалося? Здається, основною причиною було його постійно непевне матеріальне становище, вічне безгрошів’я, необхідність при наявності достатньо численної родини шукати засобів для існування. Втративши підтримку, у тому числі і матеріальну, в особі М. Драгоманова, І. Франко одержав досить широке матеріальне сприяння від М. Грушевського, що не мав проблем з грішми і, за мірками галицьких українців, був людиною достатньо заможньою.
Грушевський, запросивши до роботи в НТШ Франка, забезпечив його постійною платнею. До того ж, Франко одержував лише гонорари за праці, що друкувалися на сторінках «Записок НТШ», «Літературно-наукового вісника», «Етнографічного збірника» та ін. видань товариства.
У 1898 р., коли святкувалося 25-річчя літературної діяльності Франка, М. Грушевський організував збір коштів для Івана Яковича. Як людина практичної вдачі, М. Грушевський, оцінивши надзвичайну потужність таланту Франка, власне взяв на себе клопіт про фінансову сторону життя письменника і вченого. Лише після того, як Франко потрапив в орбіту піклувань Грушевського, побутовий стан Франка нарешті стабілізувався й він одержав сталу оселю і тривку, забезпечену невеликим, але надійним заробітком, працю. Тому цілком логічним виглядає побудова вілли Франка на ґрунті, купленому для себе Грушевським.
Грушевський натомість був іншої вдачі. Він звик кермувати, давати накази і розпорядження і стежити за їхнім неухильним виконанням. Ця його провідницька постава в період нормального фізичного здоров’я Франка викликала у останнього готовність до сумлінного виконання. У часи ж занепаду фізичних сил і хвороби – навпаки, призводила до глухої образи й вічного незадоволення від прийнятого на себе добровільного уярмлення.
Ставши на чолі НТШ, Грушевський звалив на себе й функції політичного провідника. Він активно включився в галицьку і наддніпрянську політику. Навпаки, Франко, одержавши в особі Грушевського протектора, відійшов від активної політики й зосередився суто на наукових й мистецьких проблемах. Він цілковито покладався на думку професора й виконував майже усі його настанови політичного характеру. Грушевський йшов в опозицію до опортуністичної позиції націонал-демократичної партії, в опозицію ставав і Франко.
Грушевський потребував підтримки ендеків, коли переносив свою діяльність на Наддніпрянщину, і тимчасово замирявся з К. Левицьким і Тіснішим комітетом (ЦК партії), на те ж приставав і Франко. Грушевський вважав приватні гімназії в Галичині важливішим здобутком за національний театр, з цим погоджувався і Франко.
Коли Франко зблокувався з Грушевським на ґрунті співпраці в НТШ, він відразу збайдужів до активної політики і перестав грати ту активну суспільну роль, яку мав у свій драгоманівський період життя. Ця апатія Франка до суспільного життя після 1905 р. часто доводила Грушевського до відчаю і він писав у щоденнику, що «тутешнї приятелї [малися на увазі Франко і Гнатюк. – І. Г.] на минї їдуть, за мною сидять – на мене скидають всї прикрости і не уважають ніколи потрібним віддати, що минї належить. Така моральна нечутливість дуже прикра»...
(На фото (зверху): зліва направо: Перший ряд: Сергій Шамрай, Ольга Шамрай, Катерина Грушевська, Главіра Захарівна Грушевська.
Другий ряд: Олександр Сергійович Грушевський, Ганна Сергіївна Шамрай (з роду Грушевських), Михайло Сергійович Грушевський, Марія Сильвестрівна Грушевська).
Використані матеріали:
Винар Л. Михайло Грушевський і Наукове Товариство ім.Тараса Шевченко 1892-1930. – Мюнхен: видавництво “Дніпрова хвиля”, 1970.
Винар Л. Автобіографія Михайла Грушевського з 1906 і 1926 років як джерело до вивчення його життя і творчости. Нью-Йорк-Торонто-Мюнхен, 1974.
Грушевський М.С. Автобіографія. Друкується, як рукопись, Київ 1926
Мочульський М. З останніх десятиліть життя Франка. 1896-1916. Спогади і причинки. Фрагмент споминів. Оригінал.