Моменти особистої вдачі у стосунках
Наскільки близькими були у взаєминах І. Франко і М. Грушевський? З одного боку, саме Грушевський запропонував Франкові збудуватися на своїй садибній ділянці, а цього не зробиш для людини, яка тобі не є близькою за характером і почуваннями. З другого – відомо, що таке спільне життя не було приємним до кінця ні одному, ні другому.
Є більше ніж достатньо свідчень про прохолодність у їхніх взаєминах, чисто діловий характер співпраці, відсутність якоїсь особливої задушевності й інтимності у стосунках. Навпаки, можна казати про прагматизм і взаємне матеріально-духовне зацікавлення. Разом з тим відчувався респект і рівноправність сприйняття на рівні духовної творчості і громадської праці.
Цікаво, що протягом усього періоду взаємин, навіть найтепліших у 1897–1905 рр., М. Грушевський ніколи не звертався до І. Франка у листах зі словами «Дорогий» і по імені та по батькові, як це було протягом майже двадцяти років з О. Олесем, десяти років з В. Доманицьким, О. Кониським, І. Джиджорою або п’яти років із С. Єфремовим.
До Франка він звертався виключно «Високоповажаний пане докторе» та «Високоповажний Добродію». Тим самим відповідав й І. Франко – «Високоповажний пане професоре», «Вельми Шановний Пане Професоре», «Вельми Шановний Пане Добродію». Лише в одному листі за 1898 р. він звертається «Дорогий друже». Проте, як переконливо довела Г.Бурлака, цей лист не був адресований І.Франком М.Грушевському, а писався для О.Маковея.
У листі в час відомого конфлікту навколо псів І. Франка, М. Грушевський в емоційному запалі розкриває своє інтимне ставлення до Івана Яковича, додаючи до шаблонної вступної фрази «мій найблизший Товаришу в роботі суспільно-національній і Приятелю». Отже, на першому місці виступав чинник культурно-громадський і лише на другому – особистий.
І все ж можна припустити: більший душевний сантимент у взаєминах мав Грушевський до Франка, аніж навпаки.
Навіть побіжний підрахунок згадок прізвища Франка у щоденнику Грушевського за 1904–1910 рр. показує, що Іван Франко – найзгадуваніша особа у ньому.
Про нього говориться у близько двох сотнях поденних позицій щоденника. Цей показник у кілька разів випереджає усіх інших осіб, навіть родичів М. Грушевського. На усі зміни в поведінці Франка Грушевський реагував надзвичайно сильно й емоційно, рефлексував на кожну зміну поведінки доктора.
Приміром, коли він дізнався про ляпаса в обличчя Франкові від Василя Левицького, професор записав у щоденнику: «Я почув фїзичний біль, почувши се!! Страшні люде! Так як би менї хтось зробив якусь болючу образу!». Знаки оклику в кінці кожного речення.
Можна припустити, що як інтелектуала М. Грушевський шанував І. Франка вище, ніж Франко ставив Грушевського. В тому ж таки листі львівський професор кваліфікує Івана Яковича як «поета-психолога». Натомість Франко у листі до А. Кримського, написаного майже рівночасно з тим листом, де звертався до М. Грушевського «дорогий друже», так пише про голову НТШ:
«Про вплив Грушевського на мою літературну діяльність не можу Вам нічого сказати. Ані його твори ні в чім не були для мене взірцем, ані його знання літератур не є таке, щоб я міг дечім від нього покористуватися. Чи мав я який вплив на нього, сього також не можу сказати».
Франко був митцем у науці й науковцем у поезії. В його особі поєднувалися два малосполучні таланти: раціоналіста і майстра художнього сприйняття дійсності. Франко був не лише мовним поліглотом, але й енциклопедистом-гуманітарієм, європейцем за способом мислення і світовідчуттям.
|
| Михайло Грушевський. Малюнок - Ukrtime.com |
Грушевський, натомість, маючи нахили до красного письменства, не був майстром прози, а скоріше вправним ремісником (коли не брати до уваги його новели). І він це знав, і не міг не відчувати в цьому відношенні переваги Франка.
Грушевський був дуже талановитим публіцистом, але прийшов до публіцистики з науки, натомість для Франка публіцистика була рідною стихією, з неї він починав свій шлях в літературі.
Він був неперевершеним полемістом софістичного таланту. Міг довести будь-яку, навіть протилежну тезу, якщо цього вимагали обставини.
Коли М. Грушевський запрошував до себе додому Франка на прослуховування своїх газетних і журнальних статей на суспільно-політичні теми, то робив це не стільки заради ознайомлення свого колеги, як задля порад з приводу логіки доведення, стилістики подачі і ясності мови.