14 Поняття розрахунку та розрахункових відносин
Головною складовою платіжного обігу є готівковий та безготівковий обіг грошових коштів. Розрахунки будь-якими платіжними засобами, передбаченими банківськими правилами, є правочинами, а відтак передбачають встановлення, припинення або зміну цивільних прав і обов'язків.
Розрахунок може виконувати ряд функцій. Як правило, проведення розрахунку спрямоване на здійснення платежу, який, у свою чергу, спрямований на повне або часткове виконання грошового зобов'язання шляхом сплати безпосередньо кредитору певної грошової суми готівкою або зарахування коштів у безготівковій формі на визначений кредитором рахунок. Проте розрахунки можуть провадитись з метою зарахування зустрічних вимог (ст. 601 ЦК України) або як дії, спрямовані на здійснення переказу коштів. У деяких випадках під розрахунками розуміють правомірні дії боржника, спрямовані на погашення грошового зобов'язання, які призводять до припинення або заміни цього зобов'язання, наприклад передання відступного (ст. 600 ЦК України), новація (ст. 604 ЦК України) або прощення боргу (ст. 605 ЦК України).
З юридичної точки зору розрахунок може розглядатися як певна правова дія, що є елементом зобов'язання однієї із сторін договору. Розрахунок також може бути елементом одностороннього правочину, наприклад дія банку-емітента зі здійснення платежу за акредитивом.
Розрахунок у цивільному оборони - це певна правова дія особи, спрямована на часткове або повне погашення грошового зобов'язання.
Оскільки розрахунок має правомірний характер і його метою є досягнення правового результату, він визначається як правочин.
Розрахунок - це односторонній правочин, дія якого спрямована на часткове або повне погашення грошового зобов'язання.
Регулювання розрахункових відносин в Україні здійснюється Цивільним кодексом України, законами України "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність", "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", "Про зв'язок", іншими законодавчими актами України та нормативно-правовими актами Національного банку України, наприклад
Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. № 22, Положенням про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями, затвердженим постановою Правління НБУ від 3 грудня 2003 р. № 514. Якщо це передбачено умовами певного правочину, а також у частині, що не суперечить законодавству України, у тому числі нормативно-правовим актам НБУ, розрахункові відносини регулюються Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів, Уніфікованими правилами з інкасо, Уніфікованими правилами по договірних гарантіях Міжнародної торгової палати та іншими міжнародно-правовими актами, а також правилами ділового обороту, які є усталеними у банківській сфері.
Підставою регулювання розрахункових відносин є односторонні та/або двосторонні правочини.
Обіг грошових коштів може здійснюватися шляхом передачі готівкою певної грошової одиниці - гривні, яка відповідно до ст. 192 ЦК України є законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України та іноземній валюті, яка може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом1. При цьому ст. З Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що гроші існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках)2.
При розрахунках готівкою відбувається передача матеріальних знаків (грошових знаків) певної грошової одиниці, що випускаються у формі банкнот і монет, які мають зазначену на них номінальну вартість. Таким чином реалізується функція грошей як законного платіжного засобу. Саме в такий спосіб, як правило, відбуваються розрахунки за участю фізичних осіб, які не пов'язані зі здійсненням ними підприємницької діяльності.
Фізичні особи, які не здійснюють підприємницької діяльності, при розрахунках можуть застосовувати також і безготівкову форму, яка передбачає передачу коштів шляхом використання банківських рахунків і здійснення розрахункових банківських операцій. При цьому слід зазначити, що обліковані на рахунках грошові кошти не можуть розглядатися законним платіжним засобом.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" розрахунковими банківськими операціями є рух грошей на банківських рахунках, здійснюваний згідно з розпорядженнями клієнтів або в результаті дій, які в рамках закону призвели до зміни права власності на активи. Під час обігу грошових коштів у безготівковій формі не відбувається передача матеріальних знаків, проте відповідна грошова сума обліковується на відповідному рахунку в банку і надалі грошовий обіг відбувається за допомогою розрахункових документів у електронному вигляді3 або паперовому вигляді.
Електронним документом є документ, інформація в якому представлена у формі електронних даних, включаючи відповідні реквізити документа, в тому числі й електронний цифровий підпис, який може бути сформований, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму чи на папері. (Стаття 4 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").
Об'єктом розрахункових відносин є певні дії, що вчиняються суб'єктами цих правовідносин, результатом яких є здійснення платежу шляхом переказу певної суми грошових коштів з рахунку платника на рахунок одержувача на підставі від-платності та еквівалентності товарних відносин.
Таким чином, розрахункові відносини можна визначити як правовідносини суб'єктів цивільного обороту, об'єктом яких є певні правові дії, що спрямовані на виконання грошового зобов'язання шляхом сплати певної грошової суми готівкою або зарахування її в безготівковій формі на визначений відповідним суб'єктом рахунок.
Для здійснення платежу банками застосовується певний інструментарій у формі розрахункових операцій.
Розрахунковою банківською операцією є певна правова дія, що складається з комплексу техніко-юридичних засобів, яка спрямована на здійснення платежу з метою повного або часткового погашення грошового зобов'язання.
Сучасна система безготівкових розрахунків базується на принципах вільного обрання учасниками цивільного обороту форм розрахунків і закріплення їх у договорах; невтручання банка в договірні відносини суб'єктів; здійснення платежів тільки за розпорядженням володільця рахунка; розгляд взаємних претензій відносно розрахунків між платником та одержувачем коштів без участі банка; відповідальності банка за несвоєчасне та невірне списання або зарахування коштів на рахунки клієнта.
Всі розрахункові операції, що здійснюються комерційними банками можна класифікувати за такими ознаками:
за складом учасників розрізняють операції: міжбанківські; клієнтські; внутрішньобанківські;
за видом платіжних документів розрізняють розрахунки - платіжними дорученнями, платіжними вимогами-дорученнями, чеками, векселями, картками;
за формою здійснення розрізняють розрахункові операції - переказні, акредитивні, інкасові, клірингові.
15 Для зберігання коштів і проведення розрахунків між учасниками розрахункових правовідносин відкриваються в установах банку різні за правовим режимом рахунки. Відповідно до чинного законодавства юридичні особи усіх форм власності та видів діяльності, а також громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, зобов'язані зберігати свої кошти на рахунках в установах банків. Відповідно до п. 1 ст. 342 Господарського кодексу України рахунки юридичної особи, що є клієнтом банку, відкриваються в установах банку за місцем її реєстрації чи в будь-якому банку на території України за згодою сторін.
У ст. 6 Закону України від 5 квітня 2001 р. "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам), нерезидентам України (юридичним особам - інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам). Зазначені особи мають право відкривати рахунки в будь-яких банках України відповідно до власного вибору та за згодою цих банків для забезпечення своєї господарської діяльності і власних потреб.
Порядок відкриття банками рахунків та їх режими регулюється спеціальною Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах , затв. постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 р. № 492.
Для відкриття поточного рахунка суб'єкти господарювання подають до установи банку такі документи:
- заяву на відкриття поточного рахунку встановленого зразка, підписану керівником та головним бухгалтером юридичної особи;
- копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи в органі виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально, чи органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію (крім бюджетних установ та організацій);
- копію належним чином зареєстрованого установчого документа або статуту (положення), засвідчену нотаріально, чи реєструючим органом;
- копію документа, що підтверджує взяття юридичної особи на податковий облік, засвідчену органом, який видав довідку, або нотаріально уповноваженим працівником банку;
- копію довідки про внесення юридичної особи до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчену нотаріально, або органом, що видав відповідну довідку;
- копію страхового свідоцтва, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України як платника страхових внесків, засвідчену нотаріально або органом, що його видав, чи підписом уповноваженого працівника банку;
- копію документа, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у відповідному органі Пенсійного фонду України, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально, чи підписом уповноваженого працівника банку;
- картку зі зразками підписів осіб, яким надано право розпорядження рахунком, засвідчена нотаріально з відбитком печатки юридичної особи.
Право першого підпису належить керівнику юридичної особи, якій відкривається рахунок, а також іншим уповноваженим на це особам. Право другого підпису належить головному бухгалтеру, а якщо немає такої посади - особі, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку і звітності, а також іншим уповноваженим на це особам. Особи, які мають право першого та другого підписів, зазначаються в картці під час її складання. Право першого підпису не може бути надано головному бухгалтеру та іншим особам, які мають право другого підпису. Право другого підпису не може бути надано особам, які користуються правом першого підпису.
Цей перелік документів для відкриття рахунка в установі банку є загальним. Для деяких видів юридичних осіб законодавством передбачено подання додаткових документів (наприклад, для орендного підприємства - нотаріально засвідчену копію договору оренди, для первинних організацій профспілок - копії свідоцтва про легалізацію профспілки у відповідному органі виконавчої влади, засвідчену органом, що Його видав, або нотаріально, чи вищим профспілковим органом.
Деякі підприємства, організації звільнені від подання в банк їхніх статутів, зокрема, це - повні та командитні товариства, фермерські господарства, установи й організації, які фінансуються з бюджету, та інші суб'єкти підприємницької діяльності, в тому числі підприємці без створення юридичної особи, у яких наявність статуту не передбачена законом.
У разі відкриття поточного рахунка клієнту у його заяві уповноважений працівник банку зазначає дату відкриття та номер рахунка. На заяві клієнта зазначаються підписи одного з керівників банку або уповноваженої ним особи, на якого згідно з внутрішніми положеннями банку покладено обов'язок приймати рішення про відкриття поточних рахунків клієнтів, а також уповноважених осіб банку, які відповідно до внутрішніх положень банку здійснюють перевірку на достовірність і відповідність чинному законодавству документів та копій документів, що подаються клієнтом, а також контролюють правильність присвоєння номера-рахунка клієнта та Його відповідність внутрішньому плану рахунків банку.
Банкам заборонено відкривати та вести анонімні рахунки. Банки зобов'язані ідентифікувати клієнтів, що відкривають рахунки, а також осіб, уповноважених діяти від імені зазначених клієнтів. Уповноважений працівник банку здійснює ідентифікацію фізичної особи, яка відкриває поточний або вкладний рахунок, і робить у присутності цієї особи копії сторінок паспорта або документа, що його замінює, де вказано прізвище, ім'я, по батькові, дату народження, серію та номер паспорта, або документа, що його замінює, дату видачі та найменування органу, що видав документ, місце проживання або тимчасового перебування, інформацію про громадянство, а також копію документа, виданого органом державної податкової служби, що свідчить про присвоєння фізичній особі - резиденту ідентифікаційного номера платника податків.
У разі надання власником рахунка права розпоряджатися рахунком іншим особам уповноважений працівник банку ідентифікує цих осіб та підтверджує здійснення ідентифікації зняттям копій відповідних документів у передбаченому вище порядку.
Отже, у разі відкриття рахунків юридичним особам до банку повинні з'явитися особи, які мають право першого та другого підписів, і особисто пред'явити уповноваженому працівникові банку:
- паспорт або документ, що його замінює;
- документ, виданий органом державної податкової служби, який свідчить про присвоєння фізичній особі - резиденту ідентифікаційного номера платника податків;
- документи, що підтверджують їх повноваження. Уповноважений працівник банку ідентифікує згаданих осіб. Відповідно до законодавства, яке регулює відносини у сфері
запобігання легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, банки мають додаткові права, а саме: вони можуть витребувати у клієнтів інші документи й відомості, необхідні для з'ясування цих осіб, суті діяльності, фінансового стану, а у випадках ненадання їм документів чи відомостей відповідно до вимог законодавства, відмовити клієнтам в обслуговуванні й не відкривати рахунки.
Банки та інші фінансові установи відкривають поточні та інші рахунки платникам податків і зборів (обов'язкових платежів) лише за наявності документів, що підтверджує взяття їх на облік в органах державної податкової служби1.
Повідомлення про відкриття або закриття рахунків у фінансових установах платник податків і зборів - юридична чи фізична особа - суб'єкт діяльності подає особисто або надсилає на адресу відповідного органу державної податкової служби, в якому він обліковується як платник податків і зборів, з повідомленням про вручення.
Банки та інші фінансові установи зобов'язані надіслати повідомлення про закриття рахунку платника податків і зборів - юридичної чи фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності до органу державної податкової служби, в якому обліковується платник податків.
Фінансові установи починають видаткові операції за рахунком платника податків - суб'єкта підприємницької діяльності (крім банку) з дати отримання фінансовою установою документально підтвердженого повідомлення органу державної податкової служби про взяття рахунку на облік в органах державної податкової служби.
Слід відзначити, що чинне законодавство передбачає відповідальність, яка застосовується до юридичних осіб, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які у встановлений законом строк (3 робочих днів) не повідомили про відкриття або закриття рахунків у банках, а також до установ банку, що не подали відповідним органам державної податкової служби в установлений законом строк повідомлення про закриття рахунків платників податків або розпочали здійснення видаткових операцій за рахунком платника податків до отримання документально підтвердженого повідомлення відповідного органу державної податкової служби про взяття рахунку на облік в органах державної податкової служби,- штрафні санкції у розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З метою зберігання коштів і здійснення розрахунків банки відкривають підприємствам, організаціям і установам різних форм власності, залежно від характеру їх діяльності та джерел фінансування, різні рахунки: поточні, вкладні (депозитні), карткові, інвестиційні кореспондентські та ін.
Поточні рахунки відкриваються банком клієнтам на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів до умов договору та вимог законодавства України.
До поточних рахунків також належать:
- рахунки за спеціальними режимами їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України;
- поточні рахунки типу "Н", що відкриваються в національній валюті офіційним представництвам і представництвам юридичних осіб-нерезидентів, які не займаються підприємницькою діяльністю на території України;
- поточні рахунки типу "П", що відкриваються в національній валюті постійним представництвам;
- поточні рахунки виборчих фондів;
Карткові рахунки - це поточні рахунки, що відкриваються для обліку операцій за платіжними картками, а також інші операції, визначені Положенням про порядок емісії платіжних карток, здійснення операцій з їх застосуванням, затв. постановою Правління НБУ від 19 квітня 2005 р. № 137.
Банки відкривають зазначені рахунки на умовах договору в порядку, встановленому вищезазначеною Інструкцією про відкриття рахунків, та з урахуванням особливостей відкриття карткових рахунків.
У Національній системі масових електронних платежів (НСМЕП) використовуються платіжні картки, які є носіями двох платіжних інструментів - електронного чека і електронного гаманця. Для використання електронного чека клієнту відкривають поточний рахунок (або використовують вже відкритий) та консолідований картковий рахунок для кожного клієнта окремо. Консолідований картковий рахунок відкритий для всіх емітованих банком електронних гаманців.
У практиці банківського обслуговування застосовуються і тимчасові рахунки, що відкриваються підприємствам, які споруджуються, установам та господарським товариствам для зарахування частини коштів, що вносяться для формування статутного капіталу. Щоб відкрити тимчасовий рахунок господарському товариству слід подати рішення засновників про визначення особи, якій надається право розпорядчого підпису у проведенні грошових операцій за цим рахунком, заяву про відкриття тимчасового рахунка, підписану уповноваженою особою, картки із зразками підписів, відбитка печатки та копію установчого договору, засвідчену нотаріально (якщо засновником є фізична особа). Після державної реєстрації такого господарського товариства та надання йому статусу юридичної особи тимчасовий рахунок перетворюється на поточний.
Відповідно до Правил НБУ про відкриття і закриття рахунків у національній та іноземних валютах новостворювані банки відкривають накопичувальні рахунки. Такі рахунки використовуються для акумулювання (у випадках, передбачених чинним законодавством) коштів засновників новостворюваного банку з метою формування статутного капіталу банку до часу їх внесення на такий рахунок, відкритий у НБУ або в територіальному управлінні НБУ за місцем створення банку.
Значного поширення в банківській практиці набули вкладні (депозитні) рахунки1. Термін "депозит" у перекладі з латинської означає відкладення, зберігання. Вкладні (депозитні) рахунки відкриваються банком на договірній основі для зберігання грошей, які клієнти банку передають в управління на встановлений строк або без зазначеного строку. За зберігання клієнтами грошей в банку нараховуються визначені відсотки (доход) відповідно до умов договору.
До вкладних (депозитних) рахунків належать пенсійні депозитні рахунки, що відкриваються фізичним особам відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" для накопичення заощаджень на виплату пенсій.
З метою залучення інвестицій та створення сприятливих умов для здійснення розрахунків використовуються інвестиційні рахунки, що відкриваються нерезидентам - інвесторам в уповноважених банках України для здійснення інвестиційної діяльності в Україні, а також повернення іноземної інвестиції та прибутків, доходів, одержаних іноземним інвестором від інвестиційної діяльності в Україні.
Договірні відносини між кредитними установами, метою яких є здійснення платежів і розрахунків за дорученням один одного, мають назву кореспондентських відносин. В широкому розумінні кореспондентські відносини є формою співробітництва між двома банками і походять від латинського слова "кореспондент" - бути відповідним. Кореспондентський рахунок банку - це рахунок, що відкривається одним банком іншому банку для здійснення міжбанківських переказів.
Відкриття кореспондентських рахунків банками іншим банкам здійснюється шляхом встановлення між ними кореспондентських відносин в порядку, що визначається НБУ, та на підставі відповідного договору.
В Україні існують кореспондентські рахунки між комерційними банками, НБУ і комерційними банками, а більшість банків установили кореспондентські відносини з іноземними банками.
Розвиток зовнішньоекономічних відносин між підприємствами й організаціями, забезпечення безперебійних розрахунково-платіжних операцій господарюючих суб'єктів зумовили необхідність утворення на підприємствах, в організаціях спеціального валютного фонду. Зазначені кошти в іноземній валюті зберігаються на банківських рахунках в іноземній валюті і використовуються для здійснення експортно-імпортних операцій підприємств, на потреби виробничого і соціального розвитку.
Згідно із Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" підприємства, організації, а також фізичні особи - підприємці для зберігання валютної виручки та проведення розрахунків мають право відкривати в комерційних банках банківські рахунки в іноземній валюті (поточні та депозитні).
Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається підприємству для проведення розрахунків у межах чинного законодавства в безготівковій та готівковій іноземній валюті під час поточних операцій, визначених законодавством України, та для погашення заборгованості за кредитами в іноземній валюті.
Депозитні (вкладні) рахунки в іноземній валюті відкриваються уповноваженим банком фізичним і юридичним особам (резидентам та нерезидентам) на підставі укладеного договору між власником рахунку і банком на зазначений у договорі строк.
Однак порядок здійснення валютних операцій з таких рахунків регулюється державою і становить частину її валютної політики. Останнім часом спостерігається послаблення валютної монополії держави на здійснення операцій з валютними цінностями, розширюються права підприємств на використання валютної виручки з таких рахунків.
У банківській практиці широко застосовується і такий вид рахунків, як мультивалютні рахунки, на яких обліковують кошти у національній та іноземній валютах. Відкриття таких рахунків є перспективним і вигідним як для банків (скорочується кількість рахунків), так і для клієнтів (зменшуються витрати на відкриття рахунків). Наявність таких рахунків дає змогу уникнути витрат під час купівлі та продажу валют та забезпечити захист від несприятливих змін валютних курсів.
У разі реорганізації юридичної особи (злиття, приєднання, поділу, перетворення), зміни її назви, а також у разі перереєстрації юридичної особи-підприємця поточний рахунок закривається. Для відкриття нового поточного рахунку юридична особа зобов'язана знову подати до установи банку передбачені законодавством документи. Після проведення перереєстрації суб'єкта підприємництва видається нове свідоцтво про реєстрацію, що є підставою для відкриття банківського рахунку.
Правила НБУ також встановлюють порядок закриття рахунків в установах банку. Поточні рахунки клієнтів банку закриваються в установах банку на таких підставах:
- заяви клієнта;
- на підставі рішення відповідного органу, на який згідно із законом покладено функції щодо припинення юридичної особи або припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (за заявою ліквідатора, голови або члена ліквідаційної комісії і управителя майна тощо);
- у разі смерті власника рахунку фізичної особи та фізичної особи-підприємця (за заявою третьої особи, зокрема, спадкоємців);
- на інших підставах, передбачених законодавством України або договором між банком та клієнтом.
За наявності рішення уповноваженого державного органу про скасування державної реєстрації юридичної особи або державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, визнання в установленому порядку юридичної особи фіктивною або оголошення фізичної особи померлою чи визнання безвісно відсутньою, банк закриває рахунок таких осіб і протягом трьох робочих днів надає інформацію спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу щодо таких рахунків.
Згідно з п. 7 ст. 1075 Цивільного кодексу України банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити рахунок клієнта, у разі відсутності операцій за цим рахунком протягом трьох років підряд, та відсутності залишку грошових коштів на цьому рахунку.
Закриття рахунка підприємства, у якого є податкова заборгованість, вимагає дозволу податкового органу.
Операції на банківських рахунках можуть бути тимчасово припинені рішеннями податкових, судових, правоохоронних органів та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України.
Тимчасове припинення будь-яких операцій на банківських рахунках провадиться також за допомогою накладення арешту на кошти, що знаходяться на рахунку. Арешт банківського рахунку - це вид арешту майна, коли припиняються операції з видачі грошей з рахунка в банку, вчинений без згоди клієнта. Такий арешт застосовується з метою забезпечення цивільного позову, а також у випадках можливої конфіскації майна. Арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюється виключно за рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту, в порядку, встановленому законом. Звільнення майна та коштів з-під арешту здійснюється за постановою державного виконавця або за рішенням суду.
Зупинення власних видаткових операцій банку за його рахунками, а також само зупинення видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється лише в разі накладення арешту виключно за рішенням суду. Забороняється накладати арешт на кореспондентські рахунки банку.
Рішення суду про стягнення на кошти, які знаходяться на рахунках юридичних чи фізичних осіб, підлягають негайному і безумовному виконанню, за винятком випадків введення мораторію відповідно до чинного законодавства.
Детально підстави і порядок арешту майна (в тому числі й арешт рахунка) регулюються цивільно-процесуальним законодавством У країн и.
16 . Форми безготівкових розрахунків та їх характеристика
Безготівкові розрахунки здійснюються за такими формами розрахунків:
· платіжними дорученнями;
· платіжними вимогами-дорученнями;
· чеками;
· акредитивами;
· векселями;
· в порядку планових платежів;
· заліку взаємних вимог.
1. Розрахунки платіжними дорученнями. Платіжне доручення являє собою доручення підприємства обслуговуючому його банку про перерахування певної суми зі свого рахунку на рахунок іншого підприємства.
Платіжні доручення застосовуються як при місцевих, так й іногородніх розрахунках.
Дорученнями можуть проводитися:
o розрахунки за отримані товари та надані послуги;
o авансові платежі;
o розрахунки по нетоварних операціях;
o попередня оплата товарів і послуг та інші.
Під попередньою оплатою слід розуміти оплату товарів чи послуг, готових до відвантаження покупцям зразу ж після отримання платежу і відвантажених (вивезених) не пізніше терміну, зазначеного в договорі (як правило, трьох робочих днів з дня отримання платежу).
Платіжне доручення приймається банком до виконання тільки за наявності коштів на поточному рахунку або права на отримання кредиту.
Доручення на перерахування коштів у дохід бюджету, державні цільові фонди та інші платежі безспірного характеру приймаються банком незалежно від наявності коштів на поточному рахунку. У випадку відсутності коштів доручення розміщується в картотеку № 2, тобто обліковується на позабалансовому рахунку.
Платіжне доручення дійсне 10 календарних днів.
Окрім звичайних платіжних доручень, у розрахунках використовуються гарантовані банком платіжні доручення. Вони застосовуються:
· при перерахуванні окремим громадянам пенсій, аліментів, зарплати, авторського гонорару;
· при перерахуванні підприємствам у регіони, де немає банків, коштів на виплату зарплати, набір робочої сили, заготівлю сільгосппродукції у населення тощо;
· при зарахуванні на рахунки в банках торговельної виручки, податків.
Інакше кажучи, гарантовані платіжні доручення застосовуються в тому випадку, коли розрахунки проводяться через підприємство зв'язку. Суть такої гарантії полягає в тому, що банк, гарантуючи своєчасність платежу по такому дорученню, робить відповідний напис на дорученні, а гарантія забезпечується коштами, які банк списує з рахунку платника і депонує їх на окремому рахунку "Гарантовані платіжні доручення". Це платіжне доручення з відміткою банку передається відділенню зв'язку. До платіжного доручення додається список одержувачів коштів і запевнені бланки повідомлень на їх переказ. Потім підприємство зв'язку платіжне доручення разом з реєстром здає в банк, який зараховує кошти підприємству зв'язку, одночасно списуючи їх з рахунку, де вони були задепоновані (рахунок "Гарантовані платіжні доручення").
Якщо підприємство зв'язку і платник обслуговуються різними банками, то банк, що обслуговує підприємство зв'язку, направляє до банку, що обслуговує платника, дебетове повідомлення. Банк платника, отримавши дебетове повідомлення і реєстр з гарантованими дорученнями, списує кошти з рахунку "Гарантовані платіжні доручення" і перераховує їх підприємству зв'язку.
Сума втраченого гарантованого платіжного доручення може бути відновлена на рахунку через 15 днів після депонування коштів за заявою платника.
Техніка розрахунків за допомогою звичайних платіжних доручень проста: банк платника списує зазначену в дорученні суму з рахунку платника і зараховує на рахунок одержувача коштів. Якщо одержувач коштів обслуговується іншою установою банку, то кошти перераховуються через коррахунки.
Рис. 4. Схема документообороту за рахунок платіжних доручень
Схема документообороту за допомогою платіжного доручення приведена на рис. 4.
2. Розрахунки вимогами-дорученнями. Ці розрахунки використовуються як у місцевих, так й іногородніх розрахунках за поставлені товарно-матеріальні цінності, виконані роботи та надані послуги.
Платіжна вимога-доручення являє собою вимогу постачальника до покупця оплатити на підставі направлених йому поза банком розрахункових і відвантажувальних документів вартість поставленої за договором продукції, виконаних робіт і наданих послуг.
Платник, вирішивши оплатити платіжну вимогу-доручення, здає його до свого банку, оформивши його своїми підписами та відбитком печатки. Строк здачі вимоги-доручення до банку платника передбачається в договорі, але не повинен перевищувати 20 днів.
Про відмову повністю або частково оплатити платіжну вимогу-доручення платник повідомляє безпосередньо постачальника в порядку і строки, передбачені договором.
Платник може відмовитися від акцепту в повній сумі, якщо:
o постачальник пред'явив вимогу за незамовлені, не передбачені договором товари та послуги;
o товари відвантажені не за належною адресою або достроково без згоди покупця;
o до закінчення строку акцепту документально встановлено, що товари, які надійшли, недоброякісні, некомплектні, нестандартні, пониженої сортності;
o товари оплачені раніше та інше.
Часткова відмова від оплати може бути заявлена, коли згадані причини стосуються лише частини суми вимоги, а саме:
o поряд із замовленими товарами постачальник відвантажив незамовлені;
o допущена арифметична помилка в рахунку;
o частина товарів виявилася недоброякісною та інше.
У заяві про відмову від акцепту через недоброякісність, некомплектність, понижену сортність товарів зазначаються номер і дата акта прийняття товару за якістю чи комплектністю. Один примірник акта прийняття товару за якістю платник зобов'язаний вислати постачальнику не пізніше дня заявлення відмови від акцепту.
Схема документообороту за допомогою платіжної вимоги-доручення приведена на рис. 5.
3. Розрахунки чеками. Розрахунковий чек - це письмове доручення банку провести перерахування коштів з рахунку чекодателя (платника) на рахунок чекодержателя (отримувача коштів).
Чеки поділяються на два види:
· чеки для розрахунків між юридичними особами;
· чеки для розрахунків між фізичними та юридичними особами.
Чеки формуються у чекові книжки по 10, 20, 25 аркушів. Строк дії чекової книжки, що застосовується в розрахунках між юридичними особами, один рік. За погодженням з банком строк дії невикористаної чекової книжки може подовжуватися. Строк дії чека з такої книжки - 10 днів, не враховуючи дня його виписки. Строк дії розрахункового чека, виданого фізичній особі для розрахунків з юридичною, - три місяці.
У розрахунках фізичної особи з підприємствами чеком дозволяється отримувати чекодателем здачу готівкою, але не більше 20 % від суми чека. Якщо сума здачі більша, то чек потрібно переоформити. Невикористаний чек його власник може здати в банк для зарахування грошей на рахунок або отримання готівки. На юридичних осіб це не поширюється.
Ліміт чекової книжки - це максимальна сума, на яку платник може виписати чек (чеки) з цієї книжки.
Банк видає чекову книжку клієнту на підставі його заяви. Для забезпечення платежів по чеках грошові кошти в сумі ліміту чекової книжки на основі платіжного доручення депонуються на окремому рахунку "Розрахункові чекові книжки і розрахункові чеки". Депоновану суму банк списує з рахунку підприємства або видає на цю ціль кредит. Власник книжки повинен вести облік залишку вільного ліміту по ній і не має права виписувати чеки на суму, яка перевищує цей залишок. Чеки, виписані після граничного строку, є недійсними.
Розрахунки чеками за матеріальні цінності і послуги проводяться таким чином. Покупець, отримавши від постачальника рахунок за товар чи послугу, виписує на відповідну суму чек і вручає його постачальнику. Останній здає чеки разом з їх реєстром до свого банку. Якщо і покупець обслуговується цим самим банком, гроші списуються з рахунку, де вони були задепоновані на рахунку "Розрахункові чекові книжки і розрахункові чеки", і зараховуються на рахунок постачальника.
Якщо ж постачальник і покупець обслуговується різними банками, то після перевірки правильності заповнення реквізитів чеків і реєстру банк на підставі першого примірника, тобто оригінала реєстру, прибутковує суму чеків на позабалансовому рахунку "Реєстри чеків, що очікують оплату", а самі чеки разом з другим і третім примірниками реєстру направляються до банку покупця. На основі цих документів гроші списуються з рахунку, де вони задепоновані на рахунку "Розрахункові чекові книжки і розрахункові чеки". В цьому випадку гроші зараховуються на рахунок постачальника тільки після надходження їх від банку покупця. Останній примірник реєстру (четвертий) повертається постачальнику з відміткою банку про інкасування чеків. Оплачені чеки разом з одним примірником реєстру залишаються в банку платника; один примірник реєстру видається платнику.
При надходженні до банку постачальника грошей по оплачених чеках одночасно із зарахуванням їх на рахунок постачальника проводиться списання з рахунку "Реєстри чеків, що очікують оплату".
У випадку надходження грошей протягом 10 календарних днів з моменту інкасації чека робиться запит банку платника, на що той не пізніше наступного дня повинен дати відповідь.
Якщо в чековій книжці після закінчення строку її дії залишились невикористані чеки, то вони повертаються до банку і погашаються ним. За бажанням клієнта можна подовжити термін дії книжки.
Якщо чеки з чекової книжки використані, а ліміт залишився невикористаним, банк може видати нову книжку на цю суму.
Схема документообороту за допомогою чекової форми розрахунків приведена на рис. 6.
Рис. 6. Схема документообороту при чековій формі розрахунків.
4. Розрахунки з використанням акредитивів. Акредитиви використовуються тільки в іногородніх розрахунках за матеріальні цінності і послуги. Особливість цієї форми розрахунків полягає в тому, що рух грошових коштів випереджає рух матеріальних цінностей.
Акредитивна форма розрахунків застосовується тоді, коли ця форма розрахунків передбачена договором. Відкриття (виставлення) акредитива проводиться за рахунок власних коштів покупця або кредиту банку. Дозволяється також виставлення акредитива частково за рахунок власних коштів і кредиту банку.
Кожний акредитив призначений для розрахунків тільки з одним постачальником і не може бути переадресованим.
Строк дії акредитива встановлюється у договорі між постачальником і покупцем у межах 15 днів з дня відкриття, не враховуючи термін проходження документів спецзв'язком між банками. У зв'язку зі змінами умов поставки і відвантаження продукції строк може бути подовжений на 10 днів.
Акредитиви можуть відкриватися в банку покупця або постачальника. Вони бувають таких видів:
o покриті (депоновані) і непокриті (гарантовані);
o відзивні і безвідзивні.
Покритими (депонованими) вважаються акредитиви, відкриття яких банк покупця перераховує кошти платника на окремий рахунок "Акредитиви", що відкривається в банку постачальника або покупця.
Непокриті акредитиви - це акредитиви, які виставлені без депонування коштів. Такі акредитиви можуть виставлятися в банку покупця. В банку постачальника вони можуть відкриватися тільки при наявності кореспондентських відносин між банками.
Відзивний акредитив - це акредитив, який може бути змінений або анульований банком покупця без попереднього погодження з постачальником (наприклад, у випадку недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банку-покупця гарантувати платежі по акредитиву). Всі розпорядження про зміну умов відзивного акредитива платник повідомляє своєму банку, який повідомляє банк постачальника, а останній - самого постачальника.
Безвідзивний акредитив може бути змінений або анульований тільки за згодою постачальника, на користь якого він відкритий.
Строк дії і порядок розрахунків по акредитиву встановлюється в договорі між платником і постачальником, в якому слід вказати:
- найменування банку покупця;
- вид акредитива і спосіб його виконання;
- перелік документів, які повинні бути подані постачальником для отримання коштів по акредитиву;
- строк подання документів після відвантаження товару.
Для відкриття акредитива платник подає обслуговуючому банку заяву, в якій вказує:
· номер договору, за яким відкривається акредитив;
· строк дії акредитива;
· найменування постачальника;
· найменування банку-постачальника;
· місце виконання акредитива;
· повне і точне найменування документів, проти яких проводяться виплати по акредитиву, строк їх подання;
· вид акредитива;
· для відвантаження яких товарів відкривається акредитив;
· строк відвантаження;
· сума акредитива;
· спосіб реалізації акредитива.
Порядок розрахунків з використанням акредитивів такий:
Якщо платник виставив покритий акредитив у банку постачальника, то за заявою покупця на виставлення акредитива і його платіжного доручення гроші перераховуються до банку постачальника на рахунок "Акредитиви". В банку платника цей акредитив обліковується на позабалансовому рахунку "Акредитиви до оплати".
При виставленні покритого акредитива в банку платника сума акредитива депонується в банку платника на рахунку "Акредитиви", а прийняті до оплати акредитиви в банку постачальника обліковуються на позабалансовому рахунку "Акредитиви до оплати".
Для отримання коштів по акредитиву в тому випадку, коли акредитив покритий і виставлений в банку постачальника, постачальник, відвантаживши товари, подає реєстр рахунків, відвантажувальні та інші, передбачені умовами акредитива, документи в обслуговуючий банк.
Реєстр рахунків подається постачальником банку в чотирьох примірниках. Перший використовується як меморіальний ордер, другий повертається постачальнику як розписка в прийнятті реєстру рахунків, третій та четвертий з доданими товарно-транспортними документами і відміткою банку відсилаються банку покупця для вручення платнику (четвертий примірник) і для відображення операцій по рахунку "Акредитиви до оплати" (третій примірник).
Якщо гроші в сумі виставленого акредитива задепоновані в банку покупця на рахунку "Акредитиви", то розрахунки проводяться таким чином. По мірі відвантаження товарів постачальник подає своєму банку реєстри рахунків (у трьох примірниках) та інші документи, передбачені умовами акредитива. Третій примірник реєстру банк постачальника повертає постачальнику, а перший та другий - разом з документами направляються спецзв'язком банку покупця. На основі першого примірника банк списує гроші з рахунку "Акредитиви" і перераховує їх постачальнику. Другий примірник реєстру з іншими документами передається платнику. Банк постачальника після отримання грошей від банку покупця списує кошти з рахунку "Акредитиви до сплати".
Схема документообороту при акредитивній формі розрахунків з депонуванням коштів у банку платника приведена на рис. 7.
Рис. 7. Схема документообороту при акредитивній формі розрахунків з депонуванням коштів у банку платника.
Непокритий акредитив. При виставленні такого акредитива депонування коштів не проводиться, але гарантія платежу при цьому акредитиві є і досягається за рахунок банківської гарантії.
При отриманні заяви на виставлення такого акредитива банк покупця суму непокритого акредитива оприбутковує на позабалансовому рахунку "Гарантії і поручительства, видані банком". Якщо такий акредитив виставлений в банку постачальника, то банк покупця дає дозвіл банку постачальника, де відкритий коррахунок банку покупця, освоюючи акредитив, відповідні суми списувати зі свого коррахунку.
Зарахування грошей постачальнику при непокритому (гарантованому) акредитиві здійснюється банком постачальника після перевірки отриманого реєстру та інших документів, що підтверджують відвантаження товару, та після списання коштів з коррахунку банку покупця. При цьому два примірники реєстру і доданих до нього документів по виконаному акредитиву банк постачальника направляє спецзв'язком банку покупця, де перший примірник слугує підставою для списання грошей з покупця, а другий разом з оплаченими з акредитива документами передається покупцю.
Після перевірки дотримання умов акредитива банк покупця повертає банку постачальника витрати, пов'язані з виконанням акредитива. Ці витрати відшкодовуються на умовах, передбачених міжбанківським договором.
Якщо банк покупця не може списати кошти з рахунку покупця, за умови, що виконання акредитива здійснювалось за рахунок кредиту, банк до вирішення питання згідно з договором відносить заборгованість на рахунок "Суми нестягнені по банківських гарантіях, наданих підприємствам і організаціям". Одночасно на суму виплачених постачальнику коштів проводиться списання з рахунку "Гарантії і поручительства, видані банком".
При виставленні непокритого акредитива в банку покупця списання коштів на суму відвантажених товарів проводиться з рахунку покупця, а у разі відсутності на ньому грошей операції здійснюються в порядку, викладеному для непокритого акредитива, виставленого в банку постачальника.
Платежі з акредитива проводяться в межах строку його дії повною сумою акредитива або частинами. Видача з акредитива готівки не допускається.
Акредитив може закриватися достроково за згодою постачальника і покупця, якщо акредитив безвідзивний, або однією стороною, якщо він відзивний.
5. Розрахунки векселями. Розрахункова діяльність комерційного банку полягає також у виконанні доручень клієнтів по оплаті векселів. При цьому банки здійснюють такі операції:
· інкасування векселів (послуга, що надається векселедержателю).
· доміциляція векселів (послуга, що надається векселедавцю).
Інкасування векселя - це виконання банком доручення векселедержателя на стягнення платежу з боржника. За цю послугу банк стягує плату. Прийнявши на інкасо вексель, комерційний банк повинен своєчасно переслати його до комерційного банку за місцем платежу і повідомити платника про інкасування векселя.
Сплативши вексель, комерційний банк платника письмово повідомляє про це банк векселедержателя, а сам вексель вручає платнику.
Якщо вексель не оплачений у день настання строку платежу, комерційний банк повинен на наступний день передати його нотаріусу для протесту. Комерційний банк несе відповідальність за наслідки непред'явлення векселя до протесту.
Неоплачений вексель разом з актом протесту повертається банком векселедержателю на його вимогу.
Усі витрати по пересилці, протесту, зберіганню векселів відшкодовуються банку векселедержателем понад комісійних винагород.
Доміциляція векселя полягає в дорученні векселедавця комерційному банку сплатити по векселю в установлений строк за рахунок завчасно внесеної в банк суми або стабільного залишку грошей, що повинні бути на рахунку. Свою згоду бути доміциліатом банк висловлює на лицьовому боці векселя відповідним написом.
Схема доміциляції векселя приведена на рис. 8.
Рис. 8. Схема доміціляції векселів.
Для більш широкого використання векселів у розрахунках необхідні стабільність економічних відносин, довіра суб'єктів один одному та високий рівень розвитку вексельного права, які в Україні ще не створені достатньою мірою.
6. Розрахунки в порядку планових платежів. У разі рівномірних і постійних поставок товарів і наданих послуг покупці можуть розраховуватися з постачальниками в порядку планових платежів, при яких розрахунки здійснюються періодично за домовленістю сторін.
Перерахування планових платежів проводиться платіжними дорученнями.
Планові платежі можуть виконуватися щоденно або періодично, в строки, погоджені між постачальником і покупцем. Строк укрупненого планового платежу призначається, як правило, на середній робочий день розрахункового періоду.
Суми кожного планового платежу встановлюються сторонами на наступний місяць (квартал), виходячи з періодичності платежів і обсягу поставок чи надання послуг.
При щоденних планових платежах їх розміри визначаються діленням суми поставок за місяць на кількість робочих днів банку в цьому періоді. При безперервному циклі виробництва і реалізації продукції сума планового платежу може розраховуватися, виходячи з числа календарних днів у місяці.
На кожний плановий платіж банку подається окремий документ.
Періодично, але не рідше одного разу на місяць покупець і постачальник уточнюють свої розрахунки на основі фактичного відпуску товару чи надання послуг і проводять перерахунки в порядку, обумовленому в угоді. При цьому різниця, яка виникла, може перераховуватися окремим дорученням або враховуватися при черговому плановому платежі. Уточнення розрахунків доцільно прилучати до останнього платежу місяця з тим, щоб на звітну дату взаємна заборгованість сторін була мінімальною.
7. Розрахунки, основані на заліку взаємних вимог.
При цій формі розрахунків кожне підприємство є одночасно і покупцем, і постачальником різних видів товарів чи послуг.
За даних умов доцільно використовувати такий спосіб розрахунків, як залік взаємних боргів, після чого кожне підприємство отримує або сплачує тільки різницю (сальдо). Переваги подібних розрахунків полягають в тому, що вони скорочують потребу в грошових коштах на суму зарахованих боргів.
Розрахунки по сальдо між двома підприємствами проводяться на основі угоди.
Особливості таких постійно діючих розрахунків полягають в тому, що її учасники направляють розрахункові документи за відпущені товари чи надані послуги не в банк, а один одному.
Ці документи не підлягають негайній оплаті. По закінченні строку, обумовленого договором, складається акт звірки розрахунків і в порядку, передбаченому договором, проводяться розрахунки шляхом виписки платіжних доручень, вимог-доручень, векселів.
Договірні відносини між платником та одержувачем коштів регулюються Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 16.01.97 та постановою Верховної Ради України від 25.06.93 "Про норматив обігу платіжних документів в Україні".
Відповідно до цих документів за несвоєчасне виконання та порушення правил виконання грошових зобов'язань застосовуються такі санкції:
· за затримку платежу стягується пеня в розмірі, передбаченому договором;
· у випадку затримки зарахування коштів на рахунок клієнта банк сплачує на користь одержувача коштів пеню в розмірі, передбаченому договором на розрахунково-касове обслуговування клієнтів. Розмір передбаченої пені визначається від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня;
· у випадку перевищення банком, що обслуговує відправника коштів, нормативного строку проходження платежів з нього (банку) в безакцептному порядку стягується пеня Державною податковою адміністрацією і відправниками грошей з розрахунку 120% облікової ставки НБУ від суми недоплати, розрахованої за кожний день затримки платежу. Нормативний строк проходження документів - три дні в межах одного регіону і сім днів - між регіонами;
· за необґрунтованість безакцептного і безспірного списання коштів, недостовірність даних, зазначених у розрахункових документах, згідно з цивільним законодавством повинна застосовуватися санкція у вигляді відшкодування заподіяних збитків від безакцептного, безспірного списання.
Крім того, в договорах між підприємствами може передбачатися відповідальність у вигляді штрафів на випадок необґрунтованого списання коштів на користь суб'єктів господарської діяльності.
17 Українські комерційні банки здійснюють операції з векселями відповідно до Законів України "Про цінні папери і фондову біржу", "Про підприємства в Україні", "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", "Про банки і банківську діяльність", "Про Національний банк України", "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", "Про обіг векселів в Україні". Механізм проведення банками вексельних операцій базується також на Положенні про простий і переказний вексель (затверджене Постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 р. № 104/1341), Правилах виготовлення і використання вексельних бланків (затверджені Постановою КМУ і НБУ від 10 вересня 1992 р. № 528), Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України (затверджене постановою Правління НБУ від 16 грудня 2002 р. № 508)
У загальному значенні вексель — це цінний папір, у якому зазначено безумовне грошове зобов'язання однієї особи щодо сплати іншій особі визначеної суми коштів у визначений строк. Елементами, що в сукупності становлять вексельне зобов'язання та перетворюють його з простого цивільного боргового зобов'язання в зобов'язання, що регулюється нормами вексельного законодавства, виступають вексельні реквізити, основними серед яких є:
— валюта і сума векселя;
— дата платежу;
— безумовне зобов'язання (наказ) сплатити вексельну суму;
— найменування та адреса векселедавця;
— місце платежу.
На практиці використовують простий і переказний векселі.
Простий вексель — це вексель, виданий у формі безумовного зобов'язання здійснити платіж.
Переказний вексель — це вексель, виданий у формі безумовного наказу здійснити платіж.
Операції з векселями, що здійснюються в сучасних умовах комерційними банками, можна класифікувати за такими групами.
1. Кредитні операції — операції з надання грошових кошти) проти врахування векселів та надання кредитів під заставу векселів.