Немов я з мамою говорю
Сьогодні хочеться забути,
Як серце вирване болить.
Як душить, губить людей смуток,
Що заздрістю немов сповит.
Сьогодні день мені дарує
Казку теплу і ясну.
Мені спокійно, а це значить,
Немов я з мамою говорю.
Живу, немов іще жива
І не про біль, і не про зраду,
Не про те, як я одна
Долаю перешкоди різні,
Немов вершину, що най вища,
Стоїть навпроти і має погляд
Нерозумного дитяти.
Що, крім потреби і "дай-дай",
Шукає місце, де б болючіш
Зламати мого духа птаху.
Але не сила їх ламає
І не тінь, що сліпотою
Вражає корінь їх самих,
Немов жердиною по склові.
Мене незламною зробило
Те, що називається життям.
А, крім доброти у серці,
Живу, немов іще жива…
І натирає, і мозолить
Який рік мені неспокійно.
Було важко тобі пояснить,
Що, можливо я була горда,
Але душею з тобою завжди.
І люди це називали коханням,
І немов з тобою- як діти.
А, пройшовши через різні невзгоди,
Розбіглися з іншими жити.
Немов хтось на небі зрадив,
І сам щось захотів і зробив
Так, щоб наші долі самі
Не змогли більше в світі знайтись.
Не жалію, та вже і не плачу.
Я звикла, немов як до тебе живу.
Щось чекаю, щось, буває, згадаю,
Але з роками тебе відпущу.
І не треба мені про те, що
Якщо любиш, то назавжди.
Неможливо тільки в пройденому жити,
Починають бути черевики занадто малі.
І натирає, і мозолить,
І немов моє стає чужим...
Коли кохають, то не заміняють на "що простіше ".
Хочуть почути не голос, а сміх.
Бо в тишині буває таємне,
А якщо живеш, як на воді,
То хоч криком до німої стелі,
Все одно будеш, немов один на один.
Таких наділяють смутком
І мова вам моя не така,
І для Господа, напевно, здалеку…
Моє нічим не просте життя.
Не приносить таких лелека.
Ні колискової у візочку,
Не співають пісень,
Не вчать, що є перше слово,
Що може бути важливим посеред людей.
Таких наділяють смутком
І вічним тягарем за всіх.
Щоб коли перший крок буде,
Не підтримку, а погляд з вікон.
І дивлячись, що ж то буде,
Що з того виросте,
Воно ж всім чуже...
Так сталось...
І пробачте мені, люди,
Бо буває так у житті.
Не дитя вибирає свою долю,
Та і судити не вам її.
Вона в мені воює
Вона мене не чує,
Вона в мені воює
І перечить, і не знає,
Що в ній перемагає.
Чи вічна жага до правди,
Чи бути не як всі.
Все одно здолає, а потім?
А потім надоїсть.
Все, що досягає, тому є назва '"ціль",
А все, що ще не знає,
То не для її втіх.
І лише поодиноко буває без вагань,
Не піднімає очі позбавлене життя
Те, що не повинно бути одному,
В цей час на небі боги вирішують одне:
Хто з них кому служить,
І хто "в мені" створив...
Мале, що непомітно стане ніким
Серед доріг,
Яких не вибирає,
Бо йде куди і само не знає.
Я від себе вже не втечу
Я від себе вже не втечу,
І за роки моєї війни
Біль став немов моя тінь,
А в очах ...
Все, що вписалось без слів.
Все там вирує і живе,
І декілька раз смерть, як реклама,
Яка після давала шанс
Перетерпіти і знову не впасти.
За всі мої божевільні роки
По хвилинах в мене вростала
Твоя чорна і біла нитка,
Що по мені, як по канві, вишивала.
Не доросла то є казка
Не дросла то є казка
Не проте, що зло ї добро,
А про те як в наші дні
Стало всім всеодно.
Хто боліє хто жаліє
Хто ще любить
Хто ніхто.
Всеодовсі стали бідні,
Бідність мов пішла на дно.
І без промаху там осталась
За собою потягла
Душу і мале дитя,
Що називалося Життя.
Якщо є куди поспішати
Нічого, мала, ти не знаєш,
Нічого ще ти не бачила в світі,
Якщо у мами питаєш,
Якщо є опора на сина,
Нічого в житті твоєму
Не стало страшним і кривавим,
Якщо є куди поспішати,
Якщо є старенький твій тато.
Нічого з тобою не сталось,
Але може в любу ту хвилину,
Бо з роками все тяжче
Берегти те, що, безумовно, старіє...