Прощавай, і нехай розлука…
Мій ангел, що трапилось з тобою?
Ти не зміг уберегти свої крила?
І по іржавій опускав воді,
І стирав пам’ять, і їх пір'я.
Ангеле, а ти так поряд, що от-от
Заболить в мені і зотліє
Перше кохання, і світ до зірок,
І ті, хто поряд, відійдуть у мій сон.
Прощавай, і нехай розлука
Наша з тобою принесе
Тобі в дорозі, що одна до Бога,
Силу, якою ти наділяв мене.
Вже нема куди спішити
Мамо, а що таке життя?
Чому старість і зима...
Чому сліди твої стира
Та, що одинока і сіда...
Мамо, а чому ось так,
Всі пішли...а я одна...
Де ж тут, чи є таке тут місто,
Там, де не плаче моє серце...
Знаю, мамо, знаю, тату,
Знаю, що життя коротке.
Та вже не спішу я жити,
Вже нема куди спішити...
Божевільна хвиля, як в морі
А я знаю, що все має вартість.
І ті пройдені по життю дороги,
І те, що залишається як пам’ять
В те, що не відібрати нікому.
Так, я бачила, що буває,
Коли втрачаєш віру, надію, любов.
Так жити теж можливо,
Але чи є то життя?
З роками в душі затихає
Божевільна хвиля, як в морі.
З часом приходить сподівання,
Що все недаремно, і ті неможливі життєві дороги...
Відчуває вона все, як матір
Все має ціну, і все має душу,
Все має очі, руки і вуха - стіни.
І коли сліпий дощ все руйнує,
Знаю, що на небі в цей час
Хтось нас чує....
І може, там є також мир чи війна?
Тільки зброя - то вічна втрата.
Знаю, що все чує земля,
Відчуває вона все, як матір.
Хай буде злагода тут і там,
І пробачить нам Бог за невміння жити.
Ми війною хочемо кому, що доказати?
Коли позбавляємо у матері немовля…
Пробач нам, земле і та матір,
Що від колискової побачить могили.
Пробач і мені, моя ...
Що за всі роки не стало спокійно жити.
Ваша ідеальність кому?
А їм все подобається те, що до сліз,
Те, що зруйновано, що вже на колінах.
А їм подобається ідеальний зміст
Твоїх рук і брів, і пустота погляду.
Ви говорите: як важно жить,
І кожен- лиш би йому краще жилося.
А навпроти живе старенький сусід,
Він і вийти не може, щоб подивитись на сонце без сліз.
Та що сталося з вами?
Ваша ідеальність кому?
Все змінилось, і тепер зло править,
Викроює для вас нову гру.
А завтра новий лозунг
Сьогодні бути гарним доречно,
А завтра новий лозунг:
«Закопай талант!
Будь першим!»
Тільки Бог, коли, створив ваші руки, тіло, плечі,
Занадто велику ціну тому наділяв.
І тому мені не хочеться вашої ноші,
Мені не цікаве те, що цікаве всім вам.
Де проросте м'ята...
Ця глибина затягує всіх,
Тих, хто чужий, тих, хто як ти.
Все зламає і лавою злив
Розірве думки, які виношує біль.
Це почуття, як дика м’ята,
Буде зірвана для чашки чаю,
І вип'ють немов тебе, і не спитають...
А чи згадають?
Так...згадають.
Але в цьому житті лише тих пам'ятають,
Кого глибина болю собі залишає на пам’ять.
Покинуть в тишині посередині поля,
Де проросте м'ята...
Де ні душі навколо...