1.1 Характеристика ґрунтів зони Лісостепу в Івано – Франківській області 6
ЗМІСТ
Вступ 3
1. Природно – кліматичні умови зони Лісостепу в Івано – Франківській області 4
1.1 Характеристика ґрунтів зони Лісостепу в Івано – Франківській області 6
1.2 Кліматичні умови розташування зони Лісостепу в Івано – Франківській області 9
2. Проектування та обґрунтування сівозміни 13
3. Присутність бур’янів у сівозміні та боротьба з ними 16
4. Система обробіток ґрунту в полях сівозміни 19
5. Розробка системи удобрення під сівозміну 24
Список використаної літератури 27
ВСТУП
Зона Лісостепу протягається смугою понад 1 тис. км від Карпат до східних кордонів України. Загальна площа її становить понад 20,1 млн. га, або 33,6% території держави. До неї входять Черкаська, Полтавська, Вінницька, Тернопільська, більша частина Хмельницької й Сумської, східні райони Львівської, Івано-Франківської й Чернівецької, південні райони Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської та Чернігівської, північні райони Кіровоградської, Одеської, Миколаївської та Харківської областей. Порівняно м'яка зима, помірно вологе й тепле літо та родючі ґрунти створюють найсприятливіші в Україні умови для одержання високих і сталих урожаїв майже всіх тепло- і вологолюбних культур.
Площа орних земель Лісостепу становить понад 12,6 млн га або 36,8 %.
Лісостепова зона – це природна зона помірного поясу, для якої характерне че гування лісової та степової рослинності. Ґрунти формуються за умов несталого зволоження, за яких підзолистий процес ґрунтоутворення поєднується з дерновим. Найпоширенішими ґрунтами в зоні є чорноземи та сірі опідзолені. Маючи високу природну родючість, вони є основними об'єктом сільськогосподарського використання.
Перетинаючи широкою случаю із заходу на схід територію республіки між Поліссям на півночі і Степом на півдні, зона відзначається неоднорідністю ґрунтово – кліматичних і погодних умов.
При плануванні й проведені заходів по дальшому розвитку та інтенсифікації сільського господарства необхідно враховувати агрокліматичні умови території. Це дасть змогу максимально використовувати природні ресурси та послабити вплив несприятливих метеорологічних умов на сільськогосподарські культури.
1. Ґрунтово-кліматичні умови зони Лісостепу
Рельєф. В Лісостепу України досить різноманітний і різних його частин має свої особливості. Загалом це підвищена рівнина з розвиненим водно – ерозійним рельєфом.
Для Правобережного Лісостепу найбільш характерний широко хвилястий водно ерозійний рельєф. Він властивий територіям корінного плато з стародавньою, добре вираженою водно ерозійною мережею. Схили добре виражені – рівні, переважно пологі, рідше похилі, поблизу долин балок вони стають стрімкіші.
В західному Лісостепу вузько хвилястий водно ерозійний рельєф, а подекуди і гребнеподібний, характерний для сильно підвищених територій корінного плато і прибережних прирічкових смуг. Тут густа мережа сильно вироблених балок, які розчленяють місцевість на вузькі володіли, з перевагою схилів над площею плато. Вузькі володіли плато переходять у пологі й спадисті схили, які займають переважну площу масивів, значні площі припадають на стрімкі схили, на яких дуже розвинений стік води в період сніготанення і зливових дощів. Тому тут сильно розвинений площинний змив грунту та лінійний розмив (яружна ерозія).
В Лісостепу поширений також водно акумулятивний тип рельєфу, який властивий річковим терасам, що вкриті лісо видними суглинками або сучасним амонієм. Це дуже рівні, навіть плоскі території , позбавлені будь – яких ерозійних форм, але всіяні западинами, ерозія майже відсутня, територія майже не дренована і тому підґрунтові води залягають неглибоко, капілярно зв’язані з грунтами, викликаючи їх перезволоження.
Рослинність. Для лісостепової зони характерно чергування лісової і лучно – степової рослинності. Лісова рослинність приурочена до високих, добре дренованих територій місцевості і представлена дубовими і мішаними дубово – грабовими на Правобережжі та дубово – кленово – липовими на Лівобережжі.
Грунтотворні породи. Характерною особливістю складу ґрунтотворних порід Лісостепу є їх літологічна одноманітність на території. За винятком заплавних, піщаних терасових і сильно еродованих грунтів, що залягають на елювії корінних порід, решта грунтів сформувалась на лесах. У північно – західній частині лесам переважно властивий грубопилувато – легко - суглинковий механічний склад, що обумовлює високу здатність до розмивання і викликає інтенсивне яроутворення на сільськогосподарських угіддях, а також площинний змив грунтів.
У межах Придніпровської терасової низовини леси переважно середньо суглинкового механічного складу. Для них характерна висока насиченість кальцієм, нейтральна реакція, формування сприятливих водно – фізичних і фізико – механічних властивостей грунтів. Все це обумовлено специфікою хімічного і мінерального складів породи, до якої входить від 6 до 13 % вуглекислих солей кальцію і магнію. Негативною властивістю ряду лесових порід Придніпровською терасової рівнини (на Лівобережжі) є засоленість їх водорозчиними солями (головним чином содою), близьке залягання до поверхні слабкомінералізоване (але тих, що містять соду) грунтових вод. Це обумовлює формування солончакуватих грунтів і солонців содового засолення.
Волино – Подільська і Лівобережна підвищена рівнини характеризую
ться давнім водноерозійним рельєфом, що добре дренує місцевість і сприяє ерозії. На плакорних не еродованих чи мало еродованих (широкохвилястих) ділянках лесова товща досягає досить значної потужності (25 – 30 м), розчленовуючись при цьому на 5 – 6 ярусів, розділених 4 – 5 горизонтами похованих грунтів.
На сильно еродованих територіях, наприклад на Поділлі, в Придніпров’ї та інших аналогічних місцях з вузькохвилястим та гребнеподібним рельєфом, лес часто відсутній зовсім (його змито), а ґрунтоутворюючими виступають місцеві корінні породи. У крайній південній частині зони Лісостепу в основі лесової товщі з’являється так званий «шоколадний лес», потужність якого на південь зростає. Такі особливості супроводжуються інтенсивнішим вивітрюванням первинних мінералів і нагромадженням плівок гідрооксидів заліза, важким механічним складом (важкий суглинок, легка глина).
На південній периферії Лівобережного високого Лісостепу в низах лесової колонки з’являється солевий акумулятивний горизонт, що містить сульфати, особливо гіпс.
Отже переважаючі ґрунтотворні породи лісостепової зони – леси і лесовидні суглинки. Головною особливістю яких є карбонатність, сприятливі фізичні і фізико – хімічні властивості, що в багатьох випадках визначає агрономічно цінні властивості грунтів зони.
1.1 Характеристика ґрунтів зони Лісостепу
Формування грунтів Лісостепу України проходить в умовах помірно теплого і помірно вологого клімату, складного разчленованого рельєфу, під наметом широколистяної лісової і лучно – степової трав’яної рослинності на карбонатних ґрунтотворних породах (переважно лесах і лесовидних суглинках).
Грунти лісостепової зони мають грунтовий профіль, диференційований за елювіальним типом (крім чорноземів вилуговуваних і типових). Провідними грунтоутворними процесами в зоні є дерновий (гумусо - акумулятивний) і підзолистий. Крім них протикають процеси лесиважу, вилуговування і реградації.
Чорноземи типові – найбільш поширений підтип лісостеповій зоні. Їх склад і властивість пов’язані з розвитком чорноземного процесу грунтотворення. Саме в чорноземах типових він набуває найбільшого розвитку особливо в модальних підтипах. Характеризуються значним накопиченням гумусом, ліофільних елементів у верхній півметровій товщі, неглибоких заляганням карбонатів, відсутність перерозподілу колоїдів по профілю.
Формуються чорноземи типові на лесових породах. В цих грунтах збалансовані практично всі показники родючості. За механічним складом серед чорноземів типових переважають середньосуглинкові різновидності – 40,4 %, важкосуглинкових – 34,5 %, легкосуглинкових – 25, а супіщаних і легкоглинистих відповідно – 0,4 і 0,1 %.
За вмістом гумусу чорноземи типові розрізняють на слабогумусовані (гумусу < 3 %), мало гумусні (3 – 6 %)і середньогумусовані (6 %).
Слабогумусовані поширені в смузі, що прилягає до Полісся. Малогумусовані переважають центральних районах Лісостепу, а середньогумусовані – складають основний фонд грунтового покриву південої частини зони.
Характерною особливістю чорноземів типових є розподіл гумусу профілі грунту. Максимально його кількість спостерігається в верхньому гумусованому горизонті і поступово зменшується вниз по профілю. Відповідно вміст гумусу грунти мають високий вміст загального азоту, достатні запаси загального фосфору і калію, вміст останнього залежить від механічного складу і майже не змінюється по профілю грунту.
Чорноземи типові мають добру водоутримуючу здатність, яка зростає в грунтах важкого механічного складу. Так, найменша вологоємність в орному та підорному шарах в середньосуглинкованих грунтах становить 24 – 27 %, а у важкосуглинкованих – 33 – 39 %. Відповідно змінюється і діапазон активної вологи від 16 – 25 %.
В чорноземах типових найбільшого розвитку набуває дерновий процес ґрунтоутворення, будь – яка елювіально – ілювіальна диференціація профілю відсутня.
Дерново – карбонатні поширені в передгірський лісостеповій зоні. Займають значні площі на схилах внутрішнього і менші ділянки на головному і зовнішньому пасмах гір до висоти 400 – 450 м над рівнем моря. Утворюються в умовах низькогірної місцевості під степовою трав’яною з участю деревної чагарникової рослинності на елювії і делювії щільних крейдяно – мергелястих вапняках, вапняках палеогену і продуктах вивітрювання цих порід.
Дані грунти мають неглибокий (40 – 60 см) щебенюватий або кам'янистий профіль. Гумусо – акумулятивний горизонт (Нк) містить 2 – 6 % гумусу, має грудкувату або зернисто – грудкувату структуру, вміст СО2 карбонатів досягає 30%, реакція грунтового розчину лужна (рН водний 7,3 - 8).
Дерново – карбонатні за глибиною пухкого вивітреного шару поділяють на: слаборозвинуті – до 25 см, короткопрофільні 25 – 45, звичайні – понад 45 см; за вмістом гумусу: слабогумусовані більше 3, малогумусні
3 – 6 %; за ступенем еродованості: слабозмиті – поширені на пологих схилах (3 – 5о), гумусовий горизонт змито на половину; середньосмиті – зустрічаються на спадистих (7 - 12 о) схилах, гумусовий горизонт відсутній, сильнокам’янистий; сильнозмиті – зустрічаються на стримких (до 12 - 20о) схилах, змиті гумусовий і перехідний горизонти, на поверхні велика кількість уламків вапняку, пересипаного дрібноземом, з глибини 10 – 15 см тверді слабовивітряні вапняки; за ступенем камянистості: слабокамянисті – до 10 %, середньокамянисті – 10 – 30, сильнокамянисті – понад 30 % каменів від повної площі. Намиті відміни формуються на нижніх частинах похилих схилів, днищах понижень між горбами, складеними вапняками.
Щебенюваті грунти формуються в передгір'ях, горах , по долинах гірських річок, на височинах, де на денну поверхню виходять тверді гірські породи. У процесі вивітрювання частину породи руйнується до мелкозема, а інша – залишається у вигляді каменю (щебеню); їх кількість може доходити до 50-60, іноді до 80%. Має слаборозвинений гумусовий горизонт або зовсім не розвинені грунтові горизонти, малопотужні, з низьким вмістом гумусу (менше 1 %). Володіють хорошими водо – і повітропроникністю, тепловими властивостями.
Таблиця 1
Характеристика грунтів
| Показник | Назва ґрунтів | ||
| Чорноземи | дерново – карбонатні | щебенюваті | |
| Потужність гумусового горизонту, см | 40 – 50 | 5 – 25 | 20 – 30 |
| Вміст гумусу, % | 4 – 6 | 5 – 7 | >1 |
| Гранулометричний склад | |||
| Структурних агрегатів розміром > 1мм, % | 35 – 40 | 20 | 35 |
| Водостійких агрегатів розміром > 0,25 мм, % | 59 | 63 | 37 |
| Щільність ґрунту, г/см 3 | 1 – 1,2 | 1,2 – 1,4 | 0,7 – 1,0 |
| Загальна пористість, % | 57 - 67 | 54 - 59 | 47 – 50 |
| Запас продуктивної вологи на початок вегетації в шарі ґрунту 0 – 100см , | 68 | 75 | 70 |
Висновок: По показникам Лісостепу, ми бачимо, що грунти дуже добрі і пригодні для вирощування сільськогосподарських культур, але самим родючим грунтом у Лісостепу є чорноземи. В якому потужність гумусового горизонту 40 – 50 см, а вміст гумусу 4 – 6 %.
1.2 Кліматичні умови розташування зони Лісостепу
Клімат зони – помірно теплий. Середньобагаторічна температура повітря в найхолодніших січні і лютому на заході коливається від мінус 4о С, а на сході до мінус 8 о С. Чергування відлиг і морозів створює несприятливі умови для перезимівлі озимих культур і багаторічних трав. Літо досить тепле. Середня багаторічна температура повітря в липні коливається на заході від 10 о С, а на сході до 20 о С. Середні багаторічні суми активних температур у західному Лісостепу коливається в межах 2300 - 2500 о С, центральному –2500 – 2700 о С і в східному – 2600 - 2900 о С. Якщо мати на увазі, що для достигання ранніх сортів чи гібридів кукурудзи потрібна сума активних температур 2300 о С, середньобагаторічних – 2400 о С, середньостиглих - 2500 о С, середньопізніх - 2700 о С і пізніх - 2900 о С, то в західних районах Лісостепу майже щороку можуть достигати лише ранні сорти чи гібриди кукурудзи, а в центральних та східних – і середньоранні. Середньопізні сорти і гібриди достигають раз на 5 років і то лише в центральних та східних районах зони. Цілком вистачає тепла по всій зоні для озимих та ярих зернових культур , овочів, картоплі, цукрових буряків та інших культур.
За зволоженістю Лісостеп поділяють на три підзони: достатнього, нестійкого і недостатнього зволоження.
Підзона достатнього зволоження включає Волинську, Рівненську, Львівську, Тернопільську, Чернівецьку (крім східних районів), Хмельницьку і Житомирську області, північно – західні райони Вінницької і північні лісостепові райони Чернігівської та Сумської областей. Середня кількість опадів за рік тут становить 570 – 600 мм, а за вегетаційний період – 380 – 450мм. Практично відсутні в цій підзоні тривалі посушливі періоди. Запаси вологи у грунті відновлюються до весни наступного року.
Підзона нестійкого зволоження включає Вінницьку (крім північно – західних районів) і Черкаську області, східні райони Чернівецької, північні райони Одеської і північно – західні райони Кіровоградської областей, Лісостепові райони Київської, Чернігівської, Харківської і Сумської областей (крім північних районів), а також північні та центральні райони Полтавської області. Річна кількість опадів у середньому за багато років становить 480 – 500 мм. У північній і центральній частинах зони до 37 % років буває з кількістю опадів менш як 400 мм, а у південній та східних частинах таких посушливих років буває до 4 – 5 з кожних десяти.
Підзона недостатнього зволоження включає південні Лісостепові райони Одеської і Полтавської, південно – західній та північно – східні Лісостепові райони Кіровоградської областей. Щорічна кількість опадів тут становить 430 – 480 мм, а 300 – 340 мм випадає впродовж вегетаційного періоду. Тут посушливим буває кожен третій рік.
Кліматичні умови визначають характер сільськогосподарського використання земель. Серед сільськогосподарських угідь переважає рілля. Господарства спеціалізуються на вирощуванні озимої пшениці, кукурудзи, цукрових буряків, овочів, плодово – ягідних і кормових культур.
Таблиця 2
Середні багаторічні показники умов за даними Івано - Франківській метеостанції
| Показник | М і с я ц і | За Рік | |||||||||||
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | ||
| Сума атмосферних опадів, мм | 31 | 32 | 35 | 54 | 87 | 98 | 104 | 81 | 53 | 36 | 37 | 41 | 689 |
| Температура повітря, *С | -5,1 | -3,2 | 1,4 | 8,1 | 13,5 | 16,6 | 17,9 | 17,3 | 13,5 | 8,0 | 2,6 | - 2,1 | 7,4 |
| Сума температур: > 5*С | 0 | 0 | 0 | 130 | 680 | 900 | 1790 | 1900 | 2480 | 2790 | 2830 | 0 | 13500 |
| Сума температур: > 10 *С | 0 | 0 | 0 | 210 | 890 | 1360 | 1910 | 2400 | 2440 | 2530 | 0 | 0 | 11740 |
| Кількість вітряних днів з швидкістю > 15 м/с. | 2,9 | 3,2 | 3,4 | 3,2 | 2,8 | 2,8 | 2,7 | 2,4 | 2,4 | 2,6 | 3,1 | 2,9 | 2,9 |
На поверхні ґрунту заморозки навесні закінчуються пізніше, а восени починаються на 10-20 днів раніше, ніж у повітрі. На розподіл мінімальних температур по території дуже впливає мікрорельєф. На знижених ділянках заморозки навесні мо-жуть закінчуватися пізніше, а восени починатись раніше порівняно з підвищеними формами рельєфу.
У період активної вегетації в зоні Лісостепу заморозків у повітрі майже не буває. Однак на поверхні ґрунту в цей період вони можливі. Тривалість періоду від дати переходу середньодобової температури через 10°С до закінчення заморозків на поверхні ґрунту визначає ступінь небезпеки останніх. При більшій тривалості цього періоду заморозки закінчуються пізніше і можуть пошкодити рослини.
Теплозабезпеченість сільськогосподарських культур визначається сумою актив-них температур, тобто сумами середніх добових температур, вищих за 10°С. Середні багаторічні суми активних температур у західному Лісостепу перебувають у межах 2300-2500°С, центральному — 2500-2700°С і східному — 2600-2900°С. По всій те-риторії зони тепла цілком вистачає для достигання не лише озимих та ярих зернових культур, а й овочів, картоплі, цукрових буряків, соняшнику та ін.
2. Проектування та обґрунтування сівозміни
Властивості грунтів, навіть найбільш родючих, таких як чорноземи, багато в чому не відповідають потребам культурних рослин, особливо їх високоврожайних сортів. Тому створення необхідних умов для росту сільськогосподарських культур, раціональне використання і захист землі, збереження та підвищення її родючості є основним завданням на всіх етапах розвитку землеробства.
У системі агрономічних заходів такого цілеспрямованого впливу на грунт провідною ланкою є сівозміна.
Враховуючи біологічні особливості і здатність польових культур не тільки використовували, але і активно відновлювати родючість грунту, сівозміна істотно впливає на такі фактори родючості, як забезпеченість поживними речовинами і вологою, вміст гумусу, біологічний режим, фізичні властивості та швидкість детоксикації шкідливих речовин, що надходять у грунт при його сільськогосподарському використанні.
Більше того, сівозміна зумовлює агрономічну стратегію підвищення продуктивності грунту і врожайності сільськогосподарських культур визначає та взаємозв’язує в єдиний комплекс всі ланки системи землеробства. Від спеціалізації сівозмін, складу і чергування культур залежать системи удобрення, обробітку грунту та інших агротехнічних та меліоративних заходів.
З поглибленням спеціалізації сівозмін – насиченням їх провідними культурами, впровадженням нових високоврожайних сортів, зростанням масштабів застосування добрив і хімічних засобів захисту рослин та енергомістких технологій вирощування – ускладнюється система управління родючістю, підвищується вимоги до грунтів. Вони повинні забезпечувати посівам не тільки сприятливий водно – повітряний та поживний режими, але і мати виражену фітосанітарну функцію, здатність запобігати утворенню вогнищ високої концентрації внесених хімічних сполук тощо.
Для досягання такого якісно нового рівня родючості необхідно, щоб у зональних науково обґрунтованих системах землеробства провідними положеннями агротехнічного комплексу по відновленню родючості грунту були оптимізація гумусового та фізико – хімічного стану грунтового покриву, регулювання балансу поживних речовин і вологи та запобігання явищам ґрунтовтоми. Регулювання балансу поживних речовин, а при зрощенні й водного режиму багато в чому уже тепер може здійснюватися технічними засобами. Щодо біологічних факторів (таких як діяльність грунтової біоти, гумусовий та фітотоксичний режиму грунту), то з поглибленням спеціалізації вони важчі піддаються управлінню і тому багато в чому лімітують продуктивність землі. В оптимізації цих факторів провідна роль належить сівозмінам.
Таблиця 3
Схема запроектованої сівозміни
| Польова сівозміна (зерно – траво - просапна) | |||||||||
| Назва культури | Площа, га | Сівозмінні групи | Ланки сівоз міни | Схема сівозміни | |||||
| назва | % | га | Кількість полів | № п/п | Культура | га | |||
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 |
| Кукурудза на зелений корм і ранній силос | 10 | Трав’яна | 10 | 10 | 1 | 1 | Кукурудза на зелений корм і ранній силос | 10 | |
| Озима пшениця | 10 | Зернова | 10 | 10 | 1 | 2 | Озима пшениця | 10 | |
| Цукровий буряк | 10 | Просапна | 10 | 10 | 1 | 3 | Цукровий буряк | 10 | |
| Ярі зернові з підсівом конюшини | 10 | Зерново - трав’яна | 10 | 10 | 1 | 4 | Ярі зернові з підсівом конюшини | 10 | |
| Багаторічні трави люцерна або еспарцет | 10 | Трав’яна | 10 | 10 | 1 | 5 | Багато річні трави | 10 | |
| Озима пшениця | 10 | Зернова | 10 | 10 | 1 | 6 | Озима пшениця | 10 | |
Продовження табл. 3
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 |
| Цукровий буряк | 10 | Просапна | 10 | 10 | 1 | 7 | Цукр. буряк | 10 | |
| Горох | 10 | Бобові | 10 | 10 | 1 | 8 | Горох | 10 | |
| Озима пшениця | 10 | Зернова | 10 | 10 | 1 | 9 | Озима пшениця | 10 | |
| Соняшник | 10 | Зернова | 10 | 10 | 1 | 10 | Соняш ник | 10 | |
| Всього | 100 | 100 | 100 | 100 |
Виходячи з запропонованої мною сівозміни можу зробити такий висновок що чергування даних культур підібрано вірно для зони Лісостепу а в частності для Івано – Франківській області, та кожна з яких являється гарним попередником, що збереже гумусовий горизонт та підвищить родючість грунту.
3. Присутність бур’янів у сівозміні та боротьба з ними
Серед конкурентів культурних рослин найдавнішими і най шкідливіши ми ворогами землероба є бур’яни. Це дикорослі рослини, які заселяють сільськогосподарські угіддя, пригнічують культурні рослини, знижують урожайність і погіршують якість виробленої продукції.
Видова різноманітність бур’янів у багато разів перевижує видову різноманітність вирощувальних культур. На майже 20 тис. культурних рослин припадає близько 30 тис. бур’янів. Ось чому на полях, де, як правило, вирощують одну культуру доводиться мати справу з 10 – 20, а то і більшою кількістю різновидів бур’янів.
Швидше розвиваючи і глибше розмішуючи в грунті кореневу систему, бур’яни легше переносять посуху, перехоплюють і забирають вологу з грунту в кілька разів більше, ніж культурні види рослин.
Формуючи велику вегетативну масу, бур’яни затінюють посіви і зменшують кількість сонячної енергії, яка досягає листової поверхні культурних рослин, в наслідок чого стебла стають тонкими і довгими зі слабко сформованою механічною тканиною, рослини вилягають після рясних дощів, що призводить до значних втрат врожаю.
Поглинаючи велику кількість води і затіняючи поверхню грунту, бур’яни знижують його температуру на 3 – 4оС, що уповільнює діяльність грунтових мікроорганізмів, а це в свою чергу послаблює мінералізацію органічної речовини і не сприяє кращому живленню культурних рослин.
Бур’яни ускладнюють виконання різних польових робіт, забиваючі робочі органи ґрунтообробних машин і знарядь, знижуючи якість роботи, збільшуючи витрати енергетичних та трудових ресурсів. Крім того, на забур’янених полях вимушено збільшується кількість механічних обробітків, що посилює розпилення грунту і послаблює його протиерозійну стійкість.
Бур’яни, як і інші рослини, виділяють у грунт біологічно активні речовини – коліни, отруйні до інших видів рослин, які затримують проростання висіяного насіння сільськогосподарських культур, пригнічують їх ріст і розвиток.
Ціла низка бур’янів паразитують на надземній і підземних частинах сільськогосподарських культур, використовуючи з них поживні речовини і воду, виснажують їх і цим самим знижують урожай і погіршують якість продукції.
Боротьба з бур’янами – це надзвичайно складна система заходів, завданням яких є знищення бур’янів або зниження їх шкідливості дозволенними способами і засобами: це запобігання занесенню бур’янів на поля, знищення вегетуючих бур’янів, очищення грунту від їх насіння і вегетативних органів розмноження. Слід пам’ятати, що жоден навіть найефективніший захід не в змозі вирішити цю проблему.
Таблиця 4
Хімічні заходи боротьби з бур’янами
| № поля | Розміщення культур згідно зі схемою сівозміни | Переважаючі види бур’янів і їх кількості шт./м 2 | Найбільш ефектив ні гербі циди на даній культурі | Норма кг/га або л/га | Фаза розвитку с.г. культури | |
| за д.р. | за препара том | |||||
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | |
| 1 | Кукурудза на зелений корм і ранній силос | Плоскуха звичайний | 2,4 Д Амінна сіль | 2,4-дихлорфе ноксиоцтова кислота | 0,9 – 1,7 | У фазу 3 – 5 листків |
| 2 | Озима пшениця | Волошка синя, грицик звичайний | 2,4 Д Амінна сіль | 2,4-дихлорфе ноксиоцтова кислота | 0,9 – 1,7 | У фазі кущення до виходу в трубку |
| 3 | Цукровий буряк | Щириця звичайна | Лонтрел | клопіралід, 750г/кг | 2,0 – 3,0 | У фазі 1 – 2 справжніх листочків |
| 4 | Ярі зернові з підсівом конюшини | ромашка непахуча | гранстар | трибенурон-метил, 750 г/кг | 0,8 – 1,2 | У фазі кущення |
| 5 | Багаторічні трави люцерна | березка | 2,4‑ДМ | Бензойние кислоти | 1,5‑2 кг/га | до бутонізації. |
Продовження табл. 4
| 6 | Озима пшениця | Волошка синя, грицик звичайний | хармоні | тифенсульфурон-метил 750 г/кг | 0,03 – 0,07 | У фазі кущення до виходу в трубку |
| 7 | Цукровий буряк | Щириця звичайна | ТХА+ пірамін | Квінмерак, 42 г/л | 6 -7 + 3 – 3,5 | У фазі 1 – 2 справжніх листочків |
| 8 | Горох | вівсюг | триалат | трибенурон-метил, 750 г/кг | 0, 4-1 | До сівби або до сходів гороху |
| 9 | Озима пшениця | Волошка синя, грицик звичайний | базагран | бентазон, 480 г/л | 2,0 – 4,0 | У фазі кущення до виходу в трубку |
|
10 |
Соняшник | Вовчок соняшник ковий | Хapнec Новий 900 EC | Aцeтoxлop, 900 г/л + Клетодин, 120 г/л, | 1,6 – 2,0 л/га | Обприскування ґрунту за 1 – 2 дні до загортання |
| Амброзія полинолиста | гезагард | прометрин, 500 г/л | 2,0 – 4,0 | до сходів соняшнику |
Практика землеробства показує , що застосування окремих заходів боротьби з бур'янами не дає бажаного ефекта . Велике видове їх різноманіт ність , придбав в процесі відбору захисні властивості , значний запас у грунті насіння і вегетативних органів розмноження вимагає системного підходу до зниження кількості смітної рослинністю . У систему входять всі заходи з попередження засмічення сільськогосподарських угідь і всі види заходів або їх частину по знищенню насіннєвих зачатків і вегетативних органів розмноження в грунті і вегетатірующіх бур'янів у посівах.
Таким чином, основою ефективної боротьби з бур'янами є дотримання науково обґрунтованих сівозмін, розроблених та рекомендованих для кожної грунтово – кліматичної зони, з урахуванням спеціалізації господарств.
4. Система обробіток ґрунту в полях сівозміни
Система обробітку ґрунту це науково обґрунтоване поєднання всіх необхідних заходів обробітку під культури сівозмін. Система обробітку ґрунту під певну культуру включає основний (зяблевий), передпосівний і післяпосівний обробітки.
Основним називають найглибший обробіток у технології вирощування певної культури, який істотно змінює будову ґрунту.
Передпосівний - це обробіток ґрунту, який проводиться перед сівбою або садінням сільськогосподарської культури.
Післяпосівним називають обробіток ґрунту після сівби або садіння культури.
Системою зяблевого обробітку ґрунту називається сукупність заходів і способів обробітку на різну глибину під ярі культури після збирання попередника до закінчення осінніх польових робіт.
Зяблевий обробіток, проведений восени під ярі культури, в наступному році має значну і майже повсюдну перевагу перед весняним обробітком ґрунту для ярих культур не тільки ранніх, а й пізніх строків сівби. Перевага зяблевого обробітку порівняно з весняним особливо велика за підвищеної засміченості ґрунту, особливо багаторічними бур'янами і на важких ґрунтах.
При зяблевому обробітку в більшості регіонів, за винятком надмірно зволожених, краще нагромаджується і зберігається в ґрунті волога атмосферних опадів, а також весняних талих вод. Зяблевий обробіток створює більш оптимальні агрофізичні властивості, забезпечуючи тим самим сприятливі умови для мікробіологічної діяльності в ґрунті. Ефективніше ведеться боротьба з бур'янами (особливо багаторічними), шкідниками і збудниками хвороб сільськогосподарських культур, забезпечується оптимальний фітосанітарний стан ґрунту. Зяблевий обробіток порівняно з весняним зменшує напруженість робіт у весняний період, сприяє ефективнішому використанню машинно – тракторного парку.
У кожному господарстві нерідко є ґрунти, різні за гранулометричним складом і ступенем засміченості насіння бур'янів. Ярі культури розміщують після різних попередників. З урахуванням цього необхідно спочатку провести систему зяблевого обробітку на важких ґрунтах і полях з більшою засміченістю для успішної боротьби з бур'янами в літньо-осінній період, а також нагромадження вологи і поживних речовин.
Таблиця 5
Система обробітку ґрунту в сівозміні (зерно – траво - просапна)
| № поля | Культура згідно схеми сівозміни | Прийоми обробітку ґрунту | Строк обробітку | Машина, знаряддя | Глибина, та інші вимоги обробітку |
|
1 |
Кукурудза на зелений корм і ранній силос | Дискування | 3 – я декада жовтня | ХТЗ – 170 БДВ – 6,5 | на глибину 8 – 10 см |
| Оранка на зяб | В кінці жовтня | ХТЗ – 170 ПНЯ – 4-42 | глибина 28 – 30 см | ||
| Ранньо- весняне боронування | 2 – га декада березня | ХТЗ – 170 ЗБР - 24 | на глибину 3 – 4 см | ||
| Передпосівний обробіток | 3 декада квітня | ХТЗ – 170 АПОГ - 6 | на глибину 6 – 8 см | ||
| Сівба | 1 – 2 – га декада травня | ЮМЗ – 6Л СУПН - 8 | пунктирним способом з шириною міжрядь 45 см | ||
| Боронування | до всходів | ХТЗ – 170 ЗБР - 24 | на глибину 3 – 4 см | ||
| Міжрядний обробіток | При появі всходів | ЮМЗ-8042 КРН – 5,6 | на глибину 8 – 10см | ||
| Другий міжрядний обробіток | У фазі 5 – 6 справвжніх листів | ЮМЗ-8042 КРН – 5,6 | на глибину 6 – 8 см | ||
|
2 |
Озима пшениця | Дискування | У 1-ї дек. вересня | МТЗ – 6Л БДВ – 6,5 | на глибину 10 – 12 см |
| Культивація | 3 – я дек. вересня | Т – 150К С – 11У КПС – 4 БЗСС – 1 | на глибину 5 – 6 см. | ||
| Сівба | 3 – я дек. вересня, | ХТЗ – 170 СП – 11 СЗ – 5,4 | сівба звич. рядковим способом |
Продовження табл. 5
|
3 |
Цукровий буряк | Лущення стерні | Одразу після збирання попередника | Т – 150 ЛДГ – 15 | на глибину 6 – 8 см |
| Оранка | Через 3 – 4 тижні після попередньо го обробітку | ХТЗ – 170 ПЛН – 4 –42 | на глибину 30 – 32 см | ||
| Культивація | від забур’яне ності | Т – 150 КТС – 10-1 | на глибину 8 – 10 см | ||
| Предпосів ний обробіток | За 3 – 4 дні перед посівом | ХТЗ – 170 | на глибину – 3 – 4 см | ||
| Сівба | 3 – тя декада квітня, 1 – ша декада травня | Т – 150 СУПК – 12А | пунктирним способом | ||
| Досходове боронування | Через 2 – 3 дні після посіву | ЮМЗ – 6А СТ – 21 ЗПБ – 0,6А | на глибину 3 – 4 см | ||
| Міжрядний обробіток ґрунту | Проводять при появі бур’янів | ЮМЗ - 8042 | на глибину 6 – 8 см | ||
|
4 |
Ярі зернові з підсівом конюшини | Дискування | У 1–ї декаді листопада | К – 701 БДС – 8,4 | на глибину 14 – 16 см |
| Ранньовесняне боронування | 1 – 2 – га декада березня | ХТЗ – 170 СГ – 21 БЗТС – 1,0 | на глибину 8 – 10 см | ||
| Передпосів. культивація | 3 – я декада квітня | Т – 150 С – 11 У КПСП – 4,0 | на глибину 4 – 6см | ||
| Сівба | На початку травня | Т – 150 СЗ – 5,4 | рядковим способом | ||
|
5 |
Багаторічні трави люцерна або еспарцет | Скошування | У 1 – ї дек. червня | Е – 281 | скошув. та подрібнення зеленої маси |
| Післяукісне боронування | Після 5 – 10 днів після скошування | Т – 150 СП – 11 БЗЗС – 1 | проводиться в 2 – х напрямках | ||
| Скошув та подрібнення | У 1 – 2-ї дек. серпня | Е – 281 | скошув. та подрібнення | ||
|
6
|
Озима пшениця | Дискування | У 1-ї дек. вересня | МТЗ – 6Л БДВ – 6,5 | на глибину 10 – 12 см |
| Культивація | 3 – я дек. вересня | Т – 150К С – 11У КПС – 4 БЗСС – 1 | на глибину 5 – 6 см. |
Продовження табл. 5
| 6 | Озима пшениця | Сівба | 3 – я дек. вересня, | ХТЗ – 170 СП – 11 СЗ – 5,4 | сівба звич. рядковим способом |
|
7 |
Цукровий буряк | Лущення стерні | Одразу після збирання попередника | Т – 150 ЛДГ – 15 | на глибину 6 – 8 см |
| Оранка | Через 3 – 4 тижні після попередньо го обробітку | ХТЗ – 170 ПЛН – 4 –42 | на глибину 30 – 32 см | ||
| Культивація | В залежно від забур’яненості | Т – 150 КТС – 10-1 | на глибину 8 – 10 см | ||
| Предпосів ний обробіток | За 3 – 4 дні перед посівом | ХТЗ – 170 | на глибину – 3 – 4 см | ||
| Сівба | 3–я дек. квітня, | Т – 150 СУПК – 12А | пунктирним способом | ||
| Досходове боронування | Через 2 – 3 дні після посіву | ЮМЗ – 6А СТ – 21 ЗПБ – 0,6А | на глибину 3 – 4 см | ||
| Міжрядний обробіток ґрунту | Проводять при появі бур’янів | ЮМЗ - 8042 | на глибину 6 – 8 см | ||
|
8 |
Горох | Лущення | Проводять при появі бур’янів | ЛДГ – 10 | на глибину 5 -6 см |
| Дисковими боронами | За нестачі вологи | БДТ - 7 | 10 12 см | ||
| Оранка | Після поперед обробітку | ХТЗ – 170 ПЛН – 4 –42 | 25 – 27 см | ||
|
9 |
Озима пшениця | Дискування | У 1-ї дек. вересня | МТЗ – 6Л БДВ – 6,5 | на глибину 10 – 12 см |
| Культивація | 3 – я дек. вересня | Т – 150К С – 11У КПС – 4 БЗСС – 1 | на глибину 5 – 6 см. | ||
| Сівба | 3 – я дек. вересня, | ХТЗ – 170 СП – 11 СЗ – 5,4 | сівба звич. рядковим способом | ||
| 10 | Соняшник | Обробіток ґрунту | після збирання попередника | ХТЗ – 170 БГН – 6 | на глибину 12 – 14см |
Продовження табл. 5
|
10 |
Соняшник | Предпосівна культивація | 3 – я дек. березня, | ХТЗ – 100 Б622-600 | на глибину 5 – 6 см |
| Сівба | З 2 – ї дек. квітня до 2 – ї дек. травня | ХТЗ – 170 СП – 11 СЗ – 5,4 | сівба звич. рядковим способом | ||
| Боронування | У фазі 1-х пар справжніх листочків | Т – 150К СГ – 21 БЗСС – 1,0 | на глибину 3 – 4 см | ||
| Культивація | Проводиться залежно від забур’яне- ності посівів | КРН – 4,2 КРН – 5,6 | міжрядь на глибину 6 – 8 см |
Водночас мінімалізація обробітку грунту може супроводжуватись і низькою негативних явищ, які слід враховувати під час удосконалення систем обробітку. До них, наприклад належать погіршення фіто санітарного стану посівів через зростання їх забур'яненості і поширення хвороб, збудники яких тривалий час зберігають свою життєздатність на рослинних рештках попередньої культури. Часте застосування гербіцидів для боротьби із бур'янами негативно позначається на навколишньому середовищу. За довго тривалого поверхневого обробітку чітко може виявитись диференціація родючості окремих шарів грунту. Тому важливою умовою ефективного застосування мінімального обробітку грунту в усіх зонах країни є високий рівень агротехніки і чітка технологічна десцислина.
5. Розробка системи удобрення під сівозміну
Доведено, що коли добрива використовуються на полях сівозміни за науково обґрунтованою системою при чіткому виконанні всіх вимог у прийнятій сівозміні та високій агротехніці, створюються умови для підвищення родючості ґрунту і постійного зростання врожайності.
Система удобрення в сівозміні — це багаторічний план, розрахований на ротацію сівозміни, використання органічних, мінеральних та інших добрив, у якому передбачаються норми добрив, і способи внесення залежно від запланованої врожайності, біологічних особливостей рослин і від чергування їх у сівозміні з урахуванням властивостей добрив, ґрунтово-кліматичних та інших умов.
Система удобрення є складовою комплексу організаційно – господар ських та агротехнічних заходів щодо раціонального застосування добрив у господарстві. Система використання добрив у господарстві включає такі заходи: накопичення гною і правильне його зберігання; заготівля торфу і його застосування на добрива (виготовлення компостів); заготівля і зберігання пташиного посліду, золи та інших місцевих добрив і організація їх зберігання (будівництво складів), своєчасний вивіз органічних добрив на окремі поля відповідно до передбачених норм; механізація внесення, своєчасне і правильне загортання органічних і мінеральних добрив під окремі культури в сівозміні; заготівля насіння і посів рослин на зелене добриво; організація праці і транспортних засобів щодо здійснення системи викорис тання добрив тощо.
При розробці системи застосування добрив у сівозмінах необхідно враховувати такі основні принципи: народногосподарське значення культури. У системі застосування добрив, розробленої відповідно до конкретних умов господарства, особлива увага повинна бути приділена культурам, які мають велике народногосподарське значення. Важливо забезпечити добривами ті культури, ареал розповсюдження яких обмежений ґрунтово-кліматичними умовами, найбільш придатними для їх вирощування (цукровий буряк, картопля, соняшник, ріпак тощо).
Таблиця 6
Система добрив в (зерно – траво – просапній сівозміні)
| № поля | Поля сівозміни | Запланований врожай, ц/га | Органічні добрива, т/га | Мінеральні добрива, кг/га | |||||||||||
| Всього | Основне внесення | Припосівне | Підживлення | ||||||||||||
| N | Р2О5 | К2О | N | Р2О5 | К2О | N | Р2О5 | К2О | N | Р2О5 | К2О | ||||
| 1 | Кукурудза на зелений корм і ранній силос | 270 | 30 | 30 | 30 | 20 | 20 | 20 | 10 | 10 | 10 | - | - | - | |
| 2 | Озима пшениця | 45 | 40 | 90 | 60 | 60 | 60 | 60 | 60 | - | - | - | 30 | - | - |
| 3 | Цукровий буряк | 315 | 90 | 120 | 105 | 70 | 100 | 90 | 20 | 20 | 15 | - | - | - | |
| 4 | Ярі зернові з підсівом конюшини | 45 250 | - | - | - | - | - | - | 20 | 20 | 20 | - | - | - | |
| 5 | Багаторічні трави люцерна або еспарцет | 210 | - | - | - | - | - | - | - | - | - | - | 30 | 45 | |
| 6 | Озима пшениця | 47 | 40 | 120 | 80 | 80 | 80 | 80 | 80 | - | - | - | 40 | - | - |
| 7 | Цукровий буряк | 300 | 90 | 120 | 105 | 70 | 100 | 90 | 20 | 20 | 15 | - | - | - | |
| 8 | Горох | 40 | - | 50 | 50 | - | 50 | 50 | - | - | - | - | - | - | |
| 9 | Озима пшениця | 43 | 40 | 120 | 80 | 80 | 70 | 80 | 80 | - | - | - | 50 | - | - |
| 10 | Соняшник | 27 | 30 | 60 | 60 | 60 | 60 | 60 | 60 | - | - | - | - | - | - |
| Всього: | 150 | 600 | 600 | 570 | 430 | 550 | 530 | 70 | 70 | 50 | 120 | 30 | 45 | ||
Найбільш ефективно застосовувати повні комплексні добрива з вмістом азоту, фосфору, кальцію, сірки, магнію, калію та мікроелементів: нітроамофоску, нітрофоску, або виготовлені суміші простих добрив. Дуже важливо правильно визначити норму внесення мінеральних туків. Найбільш простий метод визначення норм внесення встановлений на основі проведених численних дослідів в наукових установах у різних ґрунтово-кліматичних зонах України Розробка системи удобрення здійснюється з врахування об’ємів майбутнього урожаю, спираючись на результати агрохімічного аналізу відповідних ґрунтів. Оптимальна система удобрення посівів передбачає застосування органічних та мінеральних добрив, а також вчасного позакореневого підживлення рослин.
Список використаної літератури
1. Загальне землеробство: Підручник /За ред. В.О. Єщенка. - К.: Вища школа, 2004. - 336 с.
2. Петренко Л.Р., Вітвицький С.В. Грунтознавство – К.: Оранта, 2005. – 648 с.
3. Лебідь Є.М., Остапов В.І. Сівозміна – основа інтенсифікації землеробства – К.: Урожай, 1985. – 296 с.
4. Земледелие: За ред. С.А. Воробьева – М.: Агропромиздат, 1991.–527с
5. Веселовський І.В., Бегей С.В. Ґрунтозахисне землеробство. – К.: Урожай. - 304 с.
6. Гудзь В.П., Примак І.Д., Рибик М.Ф. та ін. Адаптивні системи землеробства. – К.: Центр учбової літератури, 2007.-336 с.
7. Землеробство з основами ґрунтознавства і агрохімії. В.П. Гудзь, А.П. Лісовал, В.О. Андрієнко; за ред. В.П. Гудзя. - К.: Вища школа, 1995. – 310 с.
8. Землеробство та меліорація: Підручник /За ред. І.І.Назаренка. – Чернівці: -Книги - ХХІ, 2006.-543с.
9. Раціональні сівозміни в сучасному землеробстві./За ред. І.Д. Примака. –Біла Церква, 2003.-384с.
10. Система ведення сільського господарства Запорізької області/ Відповід. За випуск В.В.Іванова. - Запоріжжя: ЦНТЕІ, 2006.-244с.
11. Ушкаренко В.О. Зрошуване землеробство. – К.: Урожай, 1994.-332с.
12. Фермерське землеробство (в таблицях) / І.Д.Примак, В.М.Ткачук, С.П.Васильківський та ін.; за ред. І.Д. Примака.- Біла Церква, 2006.-360с.