Платіжний баланс Іспанії у 2010 – 2012 рр.

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

 

Факультет фінансів та банківської справи

Кафедра міжнародної економіки

Дисципліна «Міжнародна економіка»

 

РОЗРАХУНКОВА РОБОТА

на тему: «Аналіз платіжного балансу Іспанії у 2010 – 2012 рр.»

 

Виконала: студентка групи ФБДп-41

Черняк Наталія Леонідівна

Перевірила: Чернова О. В.

Ірпінь - 2013

Зміст

 

Вступ……………………………………………………………………………………..3

ОСНОВНА ЧАСТИНА…………………………………………………………………...5

1.Сутність платіжного балансу Іспанії…………………………………………………..5

2.Аналіз платіжного балансу Іспанії……………………………………………………11

Висновк.……………………………………………………………………………….17

Список використаних джерел…...………………………………………...…19

 

Вступ

 

Актуальність теми дослідження спричинена тим, що платіжний баланс відіграє роль макроекономічної моделі, яка систематично відображає економічні операції, що здійснюються між національною економікою та іншими країнами світу.

Платіжний баланс – співвідношення між сумою грошових надходжень, отрима-них країною з-за кордону і сумою платежів за кордон протягом певного періоду.

Платіжний баланс – співвідношення між платежами, які здійсненні економіч-ними суб’єктами даної країни в інших країнах , та надходженнями, які одержані ни-ми з інших країн за певний період часу (квартал, рік). Якщо надходження з-за кордо-ну перевищують платежі, то баланс буде активним, а при перевищенні платежів над надходженнями – пасивним. При активному сальдо платіжного балансу збільшую-ться надходження іноземної валюти в країну, що призводить до зростання валютних резервів держави. Пасивне сальдо спричиняє відплив іноземної валюти з країни і призводить до зменшення валютних резервів.

Стан платіжного балансу країни визначається її економічним потенціалом, осо-бливостями структури економіки, участю економічних агентів країни в міжнародній кооперації, зв’язками із світовим ринком позичкових капіталів, станом державного регулювання економіки і зовнішньоекономічних відносин. Тому платіжний баланс чітко відображає економічне становище країни, широко використовується в інтере-сах прогнозування і макроекономічного регулювання.

За формою складання платіжний баланс визначається як платіжний звіт за пев-ний період часу, в якому відображаються усі економічні ситуації між резидентами і нерезидентами держави. Платіжний баланс базується на принципах бухгалтерського обліку: кожна економічна операція має подвійний запис по кредиту однієї статті та дебету іншої. Це правило свідчить про те, що більшість економічних операцій за су-ттю є обміном економічними цінностями. У випадку, коли має місце безоплатне на-дання економічних цінностей (товарів, послуг або фінансових активів), для від обра-ження цієї операції подвійним записом запроваджується особлива стаття “трансфер-ти” – це група операцій проведених на безоплатній основі.

Таким чином, сума кредитових проводок повинна співпадати з сумою дебето-вих, а загальне сальдо завжди повинно дорівнювати нулю. Але на практиці баланс ніколи не досягається.

У більшості країн платіжні баланси розробляються за схемою, яка рекомендо-вана Міжнародним валютним фондом. За характером операцій платіжні баланси включають два розділи: баланс поточних операцій; баланс капіталів та фінансових операцій. Поточними є операції з товарами, послугами, доходами та поточні транс-ферти. Капітальні операції пов’язані з інвестиційною діяльністю і являють собою операції з активами та зобов’язаннями. До них можна віднести: прямі та портфельні інвестиції, середньострокові та довгострокові кредити, короткострокові міжбанків-ські кредити, резервні активи.

Зміст кожної позиції у платіжному балансі потребує спеціального розгляду. То-рговельний баланс розраховується на підставі даних митної статистики, оскільки во-на більш повно відображає експортно-імпортні потоки, враховуючи і дрібно-гуртову торгівлю.

Для складання статті “Послуги” використовуються дані банківської звітності, міністерства статистики, додаткова інформація від окремих міністерств та відомств, довідки з посольств та експертні оцінки.

До статті “Доходи”, відповідно до міжнародної практики, включаються не тіль-ки дані про трудові надходження та виплати, дивіденди з прямих та портфельних ін-вестицій, відсотки на залучений капітал, а також і відсотки, що мають бути сплачені у звітному періоді. Таким чином, йдеться не тільки про фактично сплачені відсотки, а і про виконання графіка відповідних платежів. Саме вони дають уявлення про розміри реальних прибутків.

“Трансферти” характеризують некомпенсовану передачу державі матеріальних та фінансових цінностей із-за кордону. У платіжному балансі відрізняють поточні та капітальні трансферти. Поточні трансферти збільшують рівень доходу та споживання товарів і послуг країни-реціпієнта і зменшують дохід та потенційні можливості країни-донора. Поточні трансферти відображаються у рахунку поточних операцій та складаються за даними банківської звітності.

ОСНОВНА ЧАСТИНА

1. Сутність платіжного балансу Іспанії

 

Економіка Іспанії зростає вже протягом 13 років поспіль та, у переважній більшості показників, має кращу динаміку ніж у середньому по ЄС.

Економічна політика Іспанії у 2012 році характеризувалася забезпеченням бюджетної стабільності, зростанням продуктивності, покращенням соціального захисту населення та зниженням податків.

Наприкінці 2012 р. у країні спостерігається уповільнення темпів зростання ВВП. За уточненими даними Національного Інституту Статистики Іспанії зростання ВВП Іспанії у ІІІ кв. 2011 р. становило 3,8%, що на 0,9% більше ніж загалом по ЄС (2,9%). За дев'ять місяців ц.р. ВВП Іспанії склав 771,1 млрд. євро
(1042,1 млрд. дол. США). Чинниками економічного зростання залишаються збільшення інвестицій в основний капітал, зростання внутрішнього попиту та питомої ваги зовнішнього сектору Іспанії.

Керівництво економічного блоку Уряду Іспанії прогнозує, що зростання ВВП за результатами 2012 р. складатиме 3,3%. Буде продовжено процес створення нових робочих місць, поліпшення продуктивності праці та уповільнення зростання цін. У найближчій перспективі внутрішній попит залишатиметься головним чинником економічного зростання Іспанії з огляду на продовження процесу залучення інвестиції та підвищення рівня споживання. Індекс споживчих цін в Іспанії у 2012 р. становив 4,2%.

Не зважаючи на активну діяльність Уряду Іспанії щодо підвищення експортної спроможності, за результатами 2012 р. виникло подальше збільшення дефіциту поточного рахунку платіжного балансу до 10,1% ВВП.

За даними іспанської статистики експорт товарів з Іспанії протягом січня-жовтня 2013 р. зріс на 7,5% (реально - на 4,5%) у порівнянні з аналогічним періодом минулого року, до 150,7 млрд. євро. У свою чергу імпорт товарів в Іспанію збільшився на 7,6% (реально - на 6,8%) відповідно, до 231,1 млрд. євро. Торговий дефіцит за 10 місяців 2009 р. склав 80,4 млрд. євро, що на 7,9 % більше ніж за аналогічний період 2008 р. Коефіцієнт покриття експортом імпорту протягом
2012 р. склав 0,65.

Основними секторами експорту Іспанії були машини та обладнання, транспортні засоби, частка яких склала 21,4 та 18,6% відповідно. Поряд з основним партером щодо експорту товарів з Іспанії (ЄС; 68,9%; зростання на 1,6%) також виділяються збільшення іспанських експортних постачань у Норвегію (85,6%), Росію (48,7%), Туреччину (32,6%).

У 1950-х роках Іспанія перетворилася з аграрної країни на індустріальну. За обсягом промислової продукції Іспанія посідає п’яте місце в Європі і восьме - у світі. У другій половині 1980-х років економіка Іспанії була найбільш динамічною в Європі, середньорічний приріст валового внутрішнього продукту (ВВП) становив 4,1% у 2011-2012 роках. Спад світової економіки спричинив різке зниження приросту ВВП до 1,1% у 2009 році. Одночасно загострилася проблема безробіття. Частка безробітних в Іспанії у 2009 р. сягнула 22% (найвищий показник для країн ЄС).

У 1960-х роках щорічні темпи приросту ВВП збільшилися до 7,2% проти 4,5% у 1955-1960 роках. З метою збільшення національного доходу в 1959 р. був скасований прямий контроль держави у промисловості, що привело до швидкого росту імпорту. Торговельний дефіцит компенсувався за рахунок високих доходів від туризму в Іспанії. Однак, незважаючи на цей прогрес, структурні диспропорції, що гальмували економічний розвиток Іспанії, зберігалися. До них належать застарілі методи ведення сільського господарства; велике число промислових підприємств, не конкурентоспроможних на світовому ринку; значна підтримка державою неефективних галузей важкої індустрії, включаючи чорну металургію і суднобудування, і залежність від імпорту нафти. У 1970-х роках уряд прагнув підвищити ефективність і конкурентоспроможність економіки, але глобальна криза, що почалася у 1973 р. з чотириразового зростання світових цін на нафту, болюче вдарила по Іспанії.

У 1982 р. після приходу до влади Іспанської соціалістичної робітничої партії з прем’єр-міністром Феліпе Гонсалісом Маркесом було взято курс на реструктуризацію промисловості, інвестиції в інфраструктуру, модернізацію ринків фінансів і капіталу, приватизацію ряду державних підприємств і вступ Іспанії в ЄС (1986).

У другій половині 1980-х років економічне становище Іспанії покращилося. Програма реструктуризації промисловості була спрямована на відтік ресурсів і робочої сили з неефективних галузей промисловості, що переживали спад (суднобудування, чорна металургія, текстильна промисловість), і забезпечення нових, більш конкурентоспроможних підприємств інвестиційними кредитами і субсидіями. До 1987 намічений план був виконаний на 3/4: обсяг продукції у більшості цільових галузей промисловості різко зріс. Приєднання до ЄС також стимулювало зростання економіки: на початку 1990-х років Іспанія одержала майже 1/5 регіональних субсидій ЄС.

Економічний спад, що стався на початку 1990-х років, був частково пов’язаний з дефіцитом платіжного балансу після 1989 року. Хоча доходи від туризму в Іспанії і знизили цей дефіцит у 1992 р., особливо завдяки проведенню літніх Олімпійських ігор у Барселоні і всесвітньої виставки "Експо-92" у Севільї, у цьому секторі економіки проявилися ознаки застою. Більшість інвестицій продовжували направлятися в традиційно привілейовані райони (Барселона, Мадрид) на шкоду депресивним районам (Астурія). Нееластичний ринок праці продовжував гальмувати спроби скорочення високого рівня безробіття.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) Іспанії у 1991 оцінювався в 496 млрд. дол., або 12 719 дол. у розрахунку на душу. Частка промисловості становила 26% ВВП, будівництва - 10%, а сільського господарства - 4%.

Сільське і лісове господарство Іспанії.

Сільське господарство здавна було важливою галуззю економіки Іспанії. До початку 1950-х років, коли промисловість випередила його за темпами розвитку, сільське господарство Іспанії було головним джерелом доходів держави, а у 1992 р. його частка скоротилася до 4%. Частка зайнятих у сільському господарстві продовжувала скорочуватись - з 42% у 1986 до 8% у 1992.

З 1970-х років різко зріс обсяг виробництва фруктів і овочів в Іспанії. У 1992 р. обсяг вирощених фруктів і овочів перевищив врожай зернових. Багато фруктів і овочів вирощувалося на експорт, головним чином у країни ЄС.

В країні обробляється тільки 40% земель. Близько 16% оброблюваних земель зрошуються. Луги і пасовища займають 13% території, ліси і рідколісся - 31%. Оскільки протягом сторіч у багатьох місцевостях країни ліси нещадно вирубувалися, уряд реалізував широкомасштабну програму лісовідновлення. Серед лісових культур дуже цінується корковий дуб; у даний час Іспанія посідає друге місце у світі (після Португалії) з виробництва кори коркового дерева. Приморська сосна широко використовується для отримання смоли і скипидару.

Іспанія утримує друге місце у світі з виробництва маслинової олії і третє - з виробництва вина (іспанські вина). Плантації маслинових дерев знаходяться головним чином у латифундіях Андалузії і Нової Кастилії, а виноград вирощують у Новій і Старій Кастилії, Андалузії і східних районах країни. Цитрусові, овочі і цукровий буряк - теж важливі сільськогосподарські культури. Основна зернова культура - пшениця - вирощується на центральних плато Месети з застосуванням методів богарного землеробства [1].

У 1991 р. в Іспанії нараховувалося 55 млн. голів домашньої птиці (23,7 млн. у 1933), 5,1 млн. голів великої рогатої худоби (3,6 млн. у 1933), а також 16,1 млн. свиней і 24,5 млн. овець. Більша частина поголів"я худоби зосереджена у вологих північних районах країни.

Рибальство в Іспанії

Рибне господарство дає менше 1% товарної продукції Іспанії, але ця галузь швидко і майже беззупинно розширювалася з 1920-х років. Улов риби зріс з
230 тис. т у 1927 до 341 тис. т у середньому в рік у період з 1931 по 1934 рік; у
1990 р. середньорічний улов сягнув 1,5 млн. тонн. Значна частина промислу ведеться біля берегів Країни Басків і Галісії. Найбільше виловлюють сардини, хека, макрелі, анчоусів і тріски.

20-25% всього улову щорічно переробляють на консерви. Але рибоконсервна промисловість якийсь час перебувала в стані застою, внаслідок чого Іспанія втратила ринки збуту в Португалії, Японії та інших країнах. Такі фактори, як зниження імпорту листового заліза для виробництва консервних банок, підвищення цін на маслинову олію і скорочення улову сардин, стримували розвиток цієї галузі.

Промисловість Іспанії

У 1991 р. на частку промисловості припадала приблизно третина загального виробництва товарів і послуг в Іспанії. Приблизно 2/3 промислової продукції було вироблено обробною промисловістю, тоді як гірничодобувна промисловість, будівництво і комунальні послуги давали іншу третину [2].

Розвиток промисловості в Іспанії в 1930-х - на початку 1960-х років перебував під контролем держави. Ще в 1941 р. був створений Інститут національної індустрії Іспанії (ІНІ) - державна корпорація, що відповідала за створення великих державних підприємств, контроль приватної промисловості і проведення протекціоністської політики. З 1959 р. економіка Іспанії стала більш відкритою, а частині підприємств була надана провідна роль у розвитку промисловості. Функції ІНІ обмежувалися створенням підприємств у державному секторі економіки. У результаті темпи зростання промисловості підвищилися, що тривало до початку 1970-х років, після чого почався поступовий спад [3].

Вступ Іспанії в ЄС у 1986 р. стимулював приплив іноземних інвестицій у промисловість. Це дозволило модернізувати багато підприємств і передати більшу частину промисловості Іспанії в руки іноземних інвесторів і корпорацій.

Обробна промисловість Іспанії

Багато галузей обробної промисловості мають чітку географічну локалізацію. Така важлива історично сформована галузь, як текстильна промисловість Іспанії, зосереджена в Каталонії, особливо в Барселоні. Головний осередок чорної металургії - країна Басків з центром у Більбао. У 1992 було виплавлено 12,3 млн. т сталі, що майже на 400% перевищило показник 1963 року. Великих успіхів іспанці досягли в автобудуванні і цементній промисловості. У 1992 р. було вироблено
1,8 млн. легкових, 382 тис. вантажних автомашин і 24,6 млн. т цементу. Обсяг промислового виробництва скоротився в 1991-1992 рр. у результаті світового спаду у всіх галузях промисловості, крім енергетики. На початку 2008-х років за числом зайнятих в Іспанії виділялися такі галузі промисловості, як харчова і тютюнова (16% зайнятих); металургія і машинобудування (11%); текстильна і швейна (10%); виробництво транспортного устаткування (9%).

Гірничодобувна промисловість Іспанії

Іспанія має багаті родовища міді, залізної руди, олова і піритів з високим вмістом міді, свинцю і цинку. Іспанія - один з найбільших у ЄС виробників свинцю і міді, незважаючи на те, що обсяг виробництва більшості металів, у тому числі міді, свинцю, срібла, урану і цинку, з 1985 р. поступово скорочується. Вугільна промисловість Іспанії давно перетворилася в неефективну і неприбуткову галузь [4].

Енергетика Іспанії

Залежність Іспанії від імпорту енергоносіїв поступово збільшувалася, і в
2009 р. за рахунок цього джерела забезпечувалося 80% енергоспоживання. Хоча з початку 1960-х років в Іспанії були виявлені кілька родовищ нафти (у 1964 була знайдена нафта за 65 км на північ від Бургоса, а на початку 1970-х років - біля Ампости в дельті Ебро), використання вітчизняних джерел енергії не заохочується. У 2009 р. у загальному балансі виробництва електроенергії майже половина припадала на частку місцевого вугілля й імпортної нафти, 36% - на частку ядерного палива і 13% - на частку гідроенергії. Завдяки наявності великих запасів урану був розроблений план розвитку атомної енергетики. Перша АЕС в Іспанії була запущена в 1969 р., однак у 1983 р. через екологічні непорозуміння була введена заборона на будівництво нових АЕС в Іспанії.

 

2. Аналіз платіжного балансу Іспанії

Таблиця 2.1

Платіжний баланс Іспанії у 2010 – 2012 рр.

Статті платіжного балансу

Обсяг, млн. дол.

2010 2011 2012
1 2 3 4
Експорт послуг 19343 14675 17634
Капітальні трансферти Дебет 25 20 15 24 8 54
Акціонерний капітал 458 475 487
Портфельні інвестиції – активи 45 -8 20
Інші інвестиції пасиви 21457 21124 11222
Експорт товарів 45123 45124 48725
Оплата праці Дебет 7 124 9 154 14 351
Реінвестовані доходи 145 12 2
Імпорт послуг 14575 12045 45124
Інші інвестиційні доходи 12457 10451 41255
Інший капітал за кордоном 152 12 41
Поточні трансферти домашнього управління Дебет Кредит     31 124     45 255     45 124
Акціонерний капітал Іспанії 8451 3458 8541
Спеціальні права запозичення -8 -15 48
Придбання не фінансових активів Дебет   21   14574   45121
Доходи від портфельних інвестицій Дебет Кредит   654 895   451 954   457 1245
Резервна позиція в МВФ 0 0 0
Доходи від інших інвестицій Дебет Кредит   3245 1424   212 6   1454 145
Валюта і депозити 1245 2145 2145
Грошові перекази працюючих за кордоном Дебет Кредит     12 124     4 124     21 451
Інший капітал в країні 1240 451 875
Цінні папери -1247 -1245 -1274
Інші поточні трансферти 445 547 49

 

2. Згідно з методологією платіжного балансу, всі операції, які забезпечують надходження реальних цінностей в країну, наприклад, експорт товарів та послуг, записуються зі знаком “плюс”, а всі операції, пов’язані із вивезенням реальних цінностей за кордон, наприклад імпорт товарів та послуг, відображаються зі знаком “мінус”. Співвідношення між надходженнями та вилученнями породжує сальдо платіжного балансу з відповідним знаком. Платіжний баланс складається з великої кількості статей. Але всі вони можуть бути об’єднані в окремі розділи. В Україні всі статті платіжного балансу об’єднуються в два розділи: рахунок поточних операцій і рахунок операцій з капіталом та фінансових інвестицій. Головним розділом платіжного балансу є рахунок поточних операцій. Його можна поділити на три частини.

Перша – баланс товарів та послуг (БТП), який відображає чисті надходження від імпорту і експорту товарів, а також від нефакторних послуг (таких, які не пов’язані з використанням факторів виробництва: транспортні перевезення, комунікаційні, будівельні, страхові, фінансові, комп’ютерні тощо). Друга – доходи (Д) – відбиває міжнародний рух доходів від факторних послуг (чисті доходи від оплати праці працюючим за кордоном, інвестиції (дивіденди), боргових зобов’язань (відсотки). Третя – поточні трансферти (ПТ) – пенсії, дарунки, грошові перекази за кордон, гуманітарна допомога тощо. Сальдо рахунку поточних операцій (РПО) можна обчислити за формулою: РПО=БТП+Д+ПТ.

Другим розділом платіжного балансу є рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій або скорочено (рахунок капітальних операцій (РКО). Він характеризує міжнародний рух активів та кредитів. Ідентифікована величина цього рахунку складається з двох елементів: рахунок операцій з капіталом (РОК) та фінансовий рахунок (ФР). Перший відбиває рух капітальних трансфертів, другий – рух інвестицій і кредитів. Звідси випливає сальдо рахунку капітальних операцій:

РКО=РОК+ФР.

Особливу роль в платіжному балансі відіграє стаття під назвою “Помилки та упущення”. Її застосування пояснюється статистичними неточностями, які виникають при ідентифікації зовнішньоекономічних операцій внаслідок часових і вартісних розбіжностей. Регулюючою статтею платіжного балансу України є резервні активи (офіційні резерви). Вони являють собою ліквідні активи Національного банку України у вільно конвертованій валюті у банках-нерезидентах, а також золоті запаси Національного банку України, активи в МВФ у вигляді резервної позиції та спеціальних правах запозичення [5].

Згідно з концепцією платіжного балансу він повинен бути врівноваженим, тобто надходження і вилучення повинні взаємно покриватися. Це означає, що незбалансованими можуть бути окремі статті або розділи. В основі вирівнювання платіжного балансу лежить взаємозв’язок між рахунками поточних і капітальних операцій. Іншими словами, сальдо рахунку поточних операцій повинно компенсуватись протилежним знаком сальдо рахунку капітальних операцій з одночасним урахуванням неідентифікованих чистих надходжень.

З метою оцінки стану платіжного балансу слід розрізняти первинне, вторинне і підсумкове його сальдо. Первинне сальдо – це сальдо рахунку поточних операцій. Вторинне сальдо – це інтегральне сальдо двох рахунків: поточних і капітальних операцій, доповнене статтею “Помилки та упущення” (вторинне сальдо повинне бути нульовим, а платіжний баланс врівноваженим). Підсумкове сальдо – це сальдо з урахуванням вторинного сальдо і змін у резервних активах. Воно завжди є нульовим. Але оскільки в Україні зміни в резервних активах є складовим елементом рахунку капітальних операцій, то підсумкове сальдо збігається із вторинним сальдо. Враховуючи, що стаття “Помилки і упущення” є лише особливим способом доповнення платіжного балансу неідентифікованими поточними та капітальними операціями, а рух резервних активів враховується в розділі РКО, формулу платіжного балансу можна записати так:

ПБ=РПО+РКО+ПУ.

Спочатку визначаємо сальдо рахунку поточних операцій.

РПО = БТП+Д+ПТ,

де РПО – сальдо рахунку поточних операцій, БТП – експорт та імпорт всіх товарів та послуг, Д - дохід від всіх операцій, ПТ - поточні трансферти.

Отже, РПО = 17634+48745+45124+79+1245+145=112972млн.дол.

Визначаємо сальдо рахунку операцій з капіталом.

РКО = РОК+ФР,

де РКО – сальдо рахунку операцій з капіталом, РОК – рахунок операцій з капіталом, ФР – фінансовий рахунок.

Отже, РКО = 41+875+54+45121=46091млн. дол..

Визначаємо величину помилок та упущень

ВПУ = рахунок поточних операцій – рахунок капітальних операцій, отже ВПУ= 124 - 49=75.

3. Проаналізувавши дані в табл. 2.1 можна зробити такі висновки:

- величина експорту у 2011 році різко зменшилась порівняно, ніж у 2010 році на 4668 млн. дол., але у 2012 році величина експорту збільшилась на 2959 млн. дол., що вказує на покращення економічної ситуації в країні;

- значно збільшилася величина імпорту (з 12045 млн. дол. - у 2011 р. до
45124 млн. дол. у 2012 р.). Дане збільшення негативно впливає на економіку країни, оскільки величина імпорту переважає над величиною експорту в декілька разів. Тобто можна сказати, що Іспанія залежна від імпорту товарів і послуг;

- величина валюти і депозитів на рахунках у банках у 2011-2012 рр. залишається незмінною, хоча є більшою, ніж у 2010 році;

- зросла величина доходів від інших інвестицій у 2012 році на 1242 млн. дол., порівняно з 2011 роком;

- грошові перекази громадян стабільно зростають і 2012 році вже складають
21 млн. дол.

Отже, проаналізувавши окремі показники платіжного балансу, ми дійшли висновку, що економічний стан Іспанії задовільний. Оскільки є й позитивні, й негативні тенденції розвитку. До позитивних можна віднести: зростання величини доходів від інших інвестицій, величини експорту, а до негативних: величина імпорту перевищує величину експорту у декілька разів.

4. Визначаємо сальдо балансу міжнародних інвестицій:

БМІ = зміна чистих активів / зобов’язання у результаті поточних і операцій з іншими країнами

БМІ = (20-25)/1(1222-21457)=0,0242

Таким чином, про платіжний баланс Іспанії можна говорити про не досить високий розвиток даної країни в зовнішньоекономічній діяльності. Платіжний баланс Іспанії можна покращити наступними заходами з метою стимулювання експорту, стримування імпорту товарів, залучення іноземних капіталів, обмеження вивозу капіталів [6].

– Дефляційна політика. Така політика, спрямована на скорочення внутрішнього попиту, включає обмеження бюджетних витрат переважно на цивільні цілі, заморожування цін і заробітної плати. Одним з найважливіших її інструментів служать фінансові і грошово-кредитні заходи: зменшення бюджетного дефіциту, зміни облікової ставки центрального банку (дисконтна політика), кредитні обмеження, встановлення меж зростання грошової маси. В умовах економічного спаду, при наявності великої армії безробітних і резервів невикористаних виробничих потужностей політика дефляції веде до подальшого падіння виробництва та зайнятості. Вона пов'язана з настанням на життєвий рівень і загрожує загостренням соціальних конфліктів, якщо не приймаються компенсують заходи.

– Девальвація. Зниження курсу національної валюти спрямовано на стимулювання експорту і зміст імпорту товарів. Однак роль девальвації в регулюванні платіжного балансу залежить від конкретних умов її проведення і супутньої загальноекономічної і фінансової політики. Девальвація стимулює експорт товарів лише за наявності експортного потенціалу конкурентоспроможних товарів і послуг і сприятливої ситуації на світовому ринку, підвищить ціну імпорту, девальвація може привести до зростання витрат виробництва імпортних товарів, підвищенню цін в країні і подальшій втраті отриманих з її допомогою конкурентних переваг на зовнішніх ринках. Тому хоча вона може дати країні тимчасові переваги, але в багатьох випадках не усуває причини дефіциту платіжного балансу.

– Валютні обмеження. Блокування інвалютний виручки експортерів, ліцензування продажу іноземної валюти імпортерам, зосередження валютних операцій в уповноважених банках направлені на усунення дефіциту платіжного балансу шляхом обмеження експорту капіталу і стимулювання його припливу, стримування імпорту товарів.

– Фінансова та грошово-кредитна політика. Для зменшення дефіциту платіжного балансу використовуються бюджетні субсидії експортерам, протекціоністське підвищення імпортних мит, скасування податку з відсотків, виплачуваних іноземним власникам цінних паперів з метою припливу капіталу в країну, грошово-кредитна політика.

– Спеціальні заходи державного впливу на платіжний баланс в ході формування його основних статей - торгового балансу, «невидимих» операцій, руху капіталу. Важливим об'єктом регулювання є торговельний баланс. У сучасних умовах державне регулювання охоплює не тільки сферу обігу, але і виробництва експортних товарів. Стимулювання експорту на стадії реалізації товарів здійснюється шляхом впливу на ціни (надання експортерам податкових, кредитних пільг, зміна валютного курсу й т.д.). Для створення довгострокової зацікавленості експортерів у вивозі товарів й освоєнні зовнішніх ринків держава надає цільові експортні кредити, страхує їх від економічних і політичних ризиків,вводить пільговий режим амортизації основного капіталу, надає їм інші фінансово-кредитні пільги в обмін на зобов'язання виконувати певну експортну програму. З метою регулювання платежів і надходжень по «невидимим» операціях платіжного балансу приймаються наступні заходи:

– обмеження норми вивозу валюти туристами даної країни;

– пряме або непряме участь держави в створенні туристичної інфраструктури з метою залучення іноземних туристів;

– розширення державних витрат на науково-дослідні роботи з метою збільшення надходжень від торгівлі патентами, ліцензіями, науково-технічними знаннями і т.д.

– pегулювання міграції робочої сили. Зокрема, обмеження в'їзду іммігрантів для скорочення перекладів іноземних робітників [7].

Регулювання руху капіталів спрямовано, з одного боку, на заохочення зовнішньоекономічної експансії національних монополій, а з іншого - на урівноваження платіжного балансу шляхом стимулювання припливу іноземних і репатріації національних капіталів. Цій меті підпорядкована діяльність держави як експортера капіталів, що створює сприятливі умови для приватних закордонних інвестицій і вивозу товарів.

Урядові гарантії по інвестиціях забезпечують страхування комерційного і політичного ризику.

При активному платіжному балансі державне регулювання направлено на усунення небажаного надмірного активного сальдо. З цією метою розглянуті вище методи - фінансові, кредитні, валютні та інші, а також ревальвація валют використовуються для розширення імпорту і стримування експорту товарів, збільшення експорту капіталів (у тому числі кредитів і допомоги країнам, що розвиваються) і обмеження імпорту капіталів.

 

Висновки

 

Розглянувши платіжний баланс Іспанії, можна говорити про не досить високий розвиток даної країни в зовнішньоекономічній діяльності. Платіжний баланс Іспанії можна покращити з метою стимулювання експорту, стримування імпорту товарів, залучення іноземних капіталів, обмеження вивозу капіталів. По-перше, вигідне географічне положення країни сприяє її економічному розвитку. Факторами, придатними для розвитку країни, є теплий клімат, відносна родючість ґрунтів, а також наявність значущих корисних копалин і високого гідроенергетичного потенціалу. Велике значення має вихід до моря, що забезпечує необхідність транзиту товарів в інші країни [8].

По-друге, державний устрій Іспанії полегшує шляхи його кооперації з прикордонними країнами, що мають схожі з ним системи управління, що сприятливо впливає на економіку країни.

По-третє, варто відзначити, що існують як сприятливі, так і несприятливі фактори економічного зростання країни. Тим не менше, дія останніх чинників значно перекривається ефектом впливу позитивних факторів. Це підтверджується високими темпами зростання, як окремих секторів, так і всієї економіки в цілому. В даний час економіка спрямована на економічне зростання, відбувається зростання кількості заводів і фабрик, збільшується число зайнятих, темпи інфляції знижуються.

Отже, можна говорити про успішний розвиток країни. У ході аналізу платіжного балансу Іспанії за р., а також дослідження його динаміки було з'ясовано, що в цілому платіжний баланс Іспанії свідчить про збереження позитивних тенденцій у зовнішньому секторі економіки, головною з який є те, що в даній країні мало місце істотне збільшення обсягів зовнішньої торгівлі.

Але, як видно з наведених даних, в Іспанії залишається чимало негативних сторін зовнішньоекономічних відносин. Прикладом цього може бути те, що протягом всього 2009 р. Іспанія майже не одержала кредитів від міжнародних фінансових організацій через невиконання країною заходів щодо докорінного реформування економіки. І, напевно, лише тоді, коли ці заходи будуть проведені, у зовнішньоекономічних відносинах Іспанії з іншими країнами світу буде з'являтися все більше позитивних моментів, і в платіжному балансі країни будуть збільшуватися позитивні та необхідні значення.

 

Список використаних джерел

 

1. Авдокулин Е.Ф. Международньїе зкономические отношєния. - М.: Маркетинг, 2009. - с. 102-115.

2. АлешинД. Роль экспорта вооружений во внешней торговле // Экспорт

- 2009. — № 7-8. - С. 36.

3. Буторіна О.В. Іспанія: стратегія економічного підйому: М. - 1994 р.

4. Ефримова Е.Г., Бордунова С.А. Мировая зкономика: Учебное пособие. - М.: МГИУ, 2008.-С. 86-93.

5. Погорлецкій А.І. Економіка зарубіжних країн: М. - 2010р.

6. Інформаційно аналітичний центр "Мінерал" [режим доступу www.mineral.ru]

7. www.spainbusiness.ru

8. www.spain.org.ru