2. Гіпотрофічний варіант (асиметричний, апропорційний).

Дата: 2025-04-30; Просмотры: 5

Оценка:

0.00 из 5.00 — оценок

Скачиваний: 0

Скачать

3. Диспластичний варіант (вади розвитку, мікросимптоми).

4. Соматовісцеральної невідповідності

Основними діагностичними критеріями ГІПОПЛАСТИЧНОГО типу ЗВУР є: пропорційне зменшення всіх параметрів фізичного розвитку новонароджених (на 2 та більше сігм) при відповідному терміні гестації, відсутність невідповідності між обвідом огруддя та голови, пропорційність тілобудови, поодинокі (не більше 3-4) стигми дизембріогенезу, недорозвинутість внутрішніх органів, порушення терморегуляції, розвиток поліцитемії, гіпоглікемії, гіпербі­лірубінемії, респіраторні розлади. Виникає на ранніх стадіях вагітності як наслідок внутрішньоутробної вірусної інфекції або хромосомних порушень, інтоксикації. Гіпопластичний варіант ЗВУР є прогностично найбільш несприятливою формою, оскільки часто супроводжується відставанням психомоторного та фізичного розвитку у дітей.

Діагностичними ознаками ГІПОТРОФІЧНОГО типу ЗВУР є наступні: диспропорційність тілобудови, невідповідність між розмірами голови та огруддя (відносно велика голова), впале велике тім'ячко, широкі шви черепу, більше дефіцит маси тіла, ніж зросту, невелика кількість морфологічних ознак, невідповідних гестаційному віку (більше 3). Діти схильні до підвищеної збудливості або синдрому пригнічення, зригуванням, блювоти, метаболічним порушенням, геморагічним проявам, розладам дихання, порушенням мозкової гемоліквородинаміки. Причини: гестоз вагітних, гіпертонічна хвороба, хронічне ураження нирок, порушення імунологічної адаптації. Прогностично цей варіант ЗВУР є найбільш сприятливим.

Основними діагностичними критеріями ДИСПЛАСТИЧНОГО варіанту ЗВУР є вади розвитку, порушення тілобудови, дизембріогенетичні стигми, ознаки морфологічної та функціональної незрілості у дітей. Причини: спадкова патологія, генералізована внутрішньоутробна інфекція (вірусна, мікоплазмена), дія тератогенних факторів.

Для ДІАГНОСТИКИ СТУПЕНЯ ВАЖКОСТІ ЗВУР викорис­товують визначення дефіциту маси та довжини тіла за сигмальними оцінками.

При ГІПОПЛАСТИЧНОМУ варіанті зменшення всіх параметрів на 2 сігми по відношенню до термінів гестації визначається як I ступінь (легка форма), від 2 до 3 сигм -II ступінь (середньої важкості), більше 3 сигм - III ступінь (важка форма).

При ГІПОТРОФІЧНОМУ варіанті: I ступінь- маса тіла менше на 2 сігми і більше у порівнянні з відповідною по гестаційному віку при нормальній або помірно зниженій довжині тіла; II ступінь дефіцит маси у межах від 2 до 3 сігм, довжина тіла відповідає терміну гестації або зменшена незначно (на 1,5 сігми); III ступінь характеризується значним дефіцитом всіх параметрів фізичного розвитку на 3 і більше сігми, за виключенням довжини, яка залишається незначно зменшеною.

Оцінка важкості ЗВУР проводиться комплексно, не тільки з урахуванням відповідності антропометричних даних гестаційному віку, але і з аналізом показників морфологічної та функціональної зрілості новонародженого. Для I ступені ЗВУР характерно відставання за основними антропометричними та морфологічними ознаками у межах 2 тижнів; для II ступені - 2-4 тижнів; для III ступені більше 4 тижнів.

Типовими УСКЛАДНЕННЯМИ раннього неонатального періоду у дітей з ЗВУР є: асфіксія, ознаки внутрішньоутробної хронічної гіпоксії, синдром аспірації меконію, персистуюча легенева гіпертензія (синдром персистуючої фетальної циркуляції), гіпотермія, поліцитемія, гіпокальціємія, гіпоглікемія, геморагічна хвороба новонародженого, внутрішньочерепні крововиливи, гіпербілірубінемія, вторинні набуті інфекції. У пізньому неонатальному періоді вони також схильні до розвитку анемії, повторним інфекціям, геморагічним розладам, дисбактеріозу з ознаками мальабсорбції, метаболічним порушенням, у них нерідко виявляють ознаки постгіпоксичної енцефалопатії.

Програма виходжування та лікування новонароджених зі ЗВУР та ВУГ повинна враховувати особливості клінічних проявів і характер метаболічних процесів постнатального періоду (пери­натальну гіпоксію, порушення термоорегуляції, високий катаболізм, гіпоглікемію, гіпокальціємію, гіпомагніємію, затримку відновлення маси тіла, дисбактеріоз, геморагічний синдром).

ОБСТЕЖЕННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЗА НОВОНАРОДЖЕНГИМИ З ВУГ ТА ЗВУР:

1. Клінічний аналіз крові, гематокрит, час згортання крові, визначення тромбоцитів.

2. Визначення концентрації глюкози в крові, особливо у перші 7 днів життя, загального білка та фракцій залишкового азоту, сечовини, СРБ та імуноглобулінів, ТТГ, Т3, Т4, концентрації електролітів, холестерину, НЕЖК-альбумінового комплексу.

3. Загальний аналіз сечі.

4. Вірусологічне та бактеріологічне дослідження, обстеження на TORCH-інфекцію.

5. Консультація невропатолога, ендокринолога.

6. При необхідності - більш детальне обстеження (КЛС, фракції білірубіну, трансамінази крові, ЕКГ, ФКГ, нейросонографія).

Для правильної оцінки стану новонароджених даного контингенту необхідно вести лист інтенсивного спостереження, регулярно вимірювати температуру (4-6 разів на добу), проводити контроль маси тіла в ранішні та вечірні години, до і після інфузійної терапії, визначати показники АТ. У листі харчування повинні враховуватися дані щодо кількості молока та рідини, що вживаються дитиною при кожному годуванні; добова необхідна кількість молока та рідини; можливий дефіцит. Розрахунок калорійності харчування проводиться з першого дня життя на фактичну масу тіла дитини, а розрахунок інгредієнтів - з 4-5 дня життя. Особливу увагу слід приділяти можливому дефіциту калоража та білка у харчуванні дітей, пошуку раціональних шляхів їх корекції.

Необхідним є аналіз динаміки маси тіла, особливо у перші 7-8 днів життя, оскільки вона у тій чи іншій мірі характеризує процеси катаболізму і можливі результати його корекції. Слід проводити постійне спостереження за характером і частотою стільця, діурезом.

ЛІКУВАННЯ НОВОНАРОДЖЕНИХ З ВУГ ТА ЗВУР:

Основою є раціональне харчування. Дієта повинна бути суворо індивідуальною, з урахуванням ступеня трофічних розладів, фактичної маси тіла, тяжкості загального стану, толерантності. Оптимальним є харчування грудним молоком. До грудей слід прикладати дитину у перші 2-4 години життя, 7-8 разів на добу.

Рекомендуються наступні добові дози молока: 1-й день-60 мл/кг маси тіла; 2-й день-90 мл/кг; 3-й день-120 мл/кг; 4-й день-150 мл/кг. У наступні дні - 150 мл/кг рідини та у добовому калоражі - не менше 100 ккал/кг. Можливо використання вільного режиму годування та пиття.

Починають годування у цього контингента дітей більш низьким об'ємом грудного годування (можливо 1/2 або 2/3 розрахованої норми, розведення молока регідроном або 5% розчином глюкози 1:1) з наступним збільшенням молока та швидким переходом до нормального годування. Необхідність у білку на 1-му тижні життя коливається у межах 1,8-2,5 г/кг маси.

У тих випадках, коли ентеральне годування не забезпечує потреби дитини в основних харчових інгредієнтах та енергії, приз­начається інфузійна терапія з елементами часткового парен­терального харчування, іноді - повного парентерального харчування. Розрахунок харчування у новонароджених з ЗВУР та ВУГ III ступеня з масою тіла 2500 та нижче у перші 7-8 днів життя проводиться як для недоношених дітей за формулою А.І.Хазанова:

кількість ккал (кг/добу)=n х10+(10-20 ккал), де n-день життя дитини. Цю формулу використовують з 2-го дня життя. З 8-го рекомендують наступні дані калоражу:

8 день - 80- 90 ккал на кг; 9 день - 90-100 ккал на кг;

10 день - 100-110 ккал на кг; 14 день - 110-120 ккал на кг; 21 день - 120-130 ккал на кг; 1 міс. - 130-140 ккал на кг.

При дієтотерапії у даного контингенту дітей призначається 8‑разовий режим годування через 3 години без нічної перерви.

Годування проводиться через ріжок, через зонд, викорис­товується при необхідності інтрагастральне крапельне введення молока за допомогою перфюзора. Питання щодо прикладання до грудей дітей з ЗВУР вирішується індивідуально. Новонароджених з масою 2000г та більше при задовільному стані рекомендується годувати у перші 4 години життя. При виражених клінічних проявах ЗВУР з ураженням нервової системи, дихальними та серцево-судинними розладами показано годування через 6-12 годин грудним зцідженим молоком.

Призначення білкового енпіту можливо з 5-7 дня життя, починаючи з 5 мл 1-2 рази на добу з поступовим збільшенням до індивідуальної потреби. При розведенні 15 г енпіту в 100 мл води 10 мл розчину вміщує 0,7г білка, 6,2 ккал.

МЕДИКАМЕНТОЗНА ТЕРАПІЯ:

Всім дітям зі ЗВУР після народження вводять парентерально 1-2 мг віт.К, з першого дня життя призначають біфідумбактерін по 1 дозі 2 рази на день. При гіпомагніємії в/м вводять 25% розчин магнія сульфату в 1 добу по 0,4 мл/кг кожні 6-12 годині, далі за показаннями не рідше 1 разу на добу по 0,2 мл/кг. При гіпокальціємії в/в вводять 2 мл/кг 10% розчину кальція глюконату. Проводять посиндромну терапію. При недостатньому зростанні маси тіла слід зробити копрограму та вирішити питання призначення ферментів. Діти зі ЗВУР після виписки з пологового будинку переводяться на лікування у відділення патології новонароджених. БЦЖ проводять при масі тіла 2,5 кг та відсутності

VI . План та організаційна структура занять.