1 / 11 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

3. В чому різниця між частотою та інтенсивністю відмов?

Дата: 2025-05-21; Просмотры: 4

Оценка:

0.00 из 5.00 — оценок

Скачиваний: 0

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК З КУРСУ

«КОНТРОЛЬ, ДІАГНОСТИКА та НАДІЙНІСТЬ

Т/К СИСТЕМ І МЕРЕЖ”

( УКЛАДАЧ – Ю.Г.САВЧЕНКО)

1.1. ЕЛЕМЕНТИ ТЕОРІЇ НАДІЙНОСТІ

1.1Поняття надійності. Основні визначення та їх зміст

Що таке надійність? Ми говоримо: “надійна машина, надійний механізм, надійна людина...”. Це здебільшого означає велику ступінь довіри до відповідного об’єкту, тобто ми впевнені (точніше, майже впевнені), що машина, механізм чи людина нас не підведе і виконає те, що ми очікуємо. І, навпаки, коли ми не впевнені, що об’єкт нас не підведе, ми оцінюємо його, як ненадійний. Але це, так би мовити, лише “побутовий” зміст надійності. Ми ж вивчаємо технічну дисципліну, і нам потрібно кількісно визначити надійність для того, щоб можна було порівнювати різні об’єкти з точки зору їх надійності.

Уявімо собі, що ми увімкнули в мережу будь-який простий прилад, наприклад, лампочку розжарення. Увімкнули і будемо чекати, поки вона перегорить. (З деяких міркувань лампочка є досить зручним об’єктом, хоча б тому, що легко визначити, коли вона втратить працездатність). Нехай наша лампочка перегорить через 500 год., а друга лампочка до перегорання буде світити, наприклад, 1000 год. Інтуїтивно можна стверджувати, що друга лампочка більш надійна. Але ми дійшли цього висновку лише тоді, коли отримана інформація вже не має для нас сенсу, бо використати в подальшому лампочки ми не можемо. З іншого боку, якщо ці лампочки різних виробників, то у нас з’являються деякі підстави вважати, що лампочки другого виробника більш надійні, принаймні за ознакою тривалості роботи. Але й ці підстави досить примарні, тому що результат нашого експерименту може виявитися випадковим через те, що лампочка першого виробника, яку ми взяли для експерименту, мала, наприклад, деякий дефект, який не був помічений відділом технічного контролю (ВТК)..

Для більшої упевненості в результаті ускладнимо експеримент і візьмемо не по одній лампочці, а, наприклад, = 100 шт. одного виробника і стільки ж іншого. Увімкнемо їх в мережу і через певні проміжки часу будемо фіксувати кількість лампочок , що вже перегоріли на момент часу . В результаті отримаємо залежність, яка буде мати приблизно такий вигляд, як показано на рис. 1.1.

Криві цієї залежності можуть мати і дещо інший вигляд, але загальними у них завжди будуть такі властивості:

1) криві починаються в точці з нульовими координатами, тому що експеримент проводиться зі справними об’єктами, тобто ;

2) кожна крива не спадає, тому що з часом кількість несправних об’єктів не зменшується, тобто ;

3) при кожна крива асимтотично наближається до значення (нічого вічного немає, і рано, чи пізно всі об’єкти вийдуть з ладу, а наші лампочки перегорять).

Рис. 1.1

Такі криві, отримані в результаті експерименту, або на основі обробки статистичних даних сервісних служб, називають функціями ненадійності. Якщо експеримент проведено коректно і з великою кількістю випадково вибраних виробів, то функція ненадійності містить вичерпну інформацію про очікувану поведінку об’єктів протягом усього їх “життєвого циклу”. Які ж висновки можна зробити, аналізуючи, наприклад, криві 1 і 2 (Рис. 1.1), що відповідають об’єктам 1-ї і 2-ї групи?

До моменту лампочки першого виробника (крива 1) виявляються менш надійними, тому що кількість об’єктів, що вийшли з ладу, за весь цей період і в кожний момент часу більша, ніж для об’єктів другого виробника (крива 2). Після моменту , навпаки, крива 2 іде вище кривої 1, тобто для більш тривалої роботи виявляються кращими лампочки другого виробника. Вже з цих простих розмірковувань можна зробити важливий висновок: надійність залежить від часу, протягом якого, як ми розраховуємо, повинен працювати наш прилад. Саме тому не можна віддати однозначну перевагу першому, чи другому виробникові – все залежить від того, протягом якого часу ми плануємо експлуатувати об’єкт. Важливо також, який час об’єкт пропрацював до того моменту, коли плануємо почати його експлуатувати ми.

Не було б жодних проблем, якби ми мали всю цю інформацію. З лампочками у цьому відношенні все більш-менш гаразд. Лампочка – традиційний електротехнічний прилад, виробники відомі, і є достовірна статистика про поведінку лампочок за тривалий час їх експлуатації. До того ж, чи провести випробування лампочок на надійність не дуже вже й важно – це прості і дешеві вироби, і вихід їх з ладу легко можна зафіксувати, та й перегорають вони досить часто.

А що робити, коли об’єкти більш складні і дорогі? І справа не тільки в складності і вартості. Якщо середня тривалість безперервної роботи звичайної лампочки складає 500 – 1000 год., то такі об’єкти, як транзистори, інтегральні схеми (ІС), навіть великого рівня інтеграції, працюють десятки і сотні тисяч годин, а це означає. що експеримент, про який йшла мова, буде тривати принаймні кілька років (!). Але жчи за цей час з великою ймовірністю на ринку з’являться нові компоненти, виготовлені за іншою технологією, і за цей час отримана в результаті експерименту інформація перестане бути актуальною. Така ж ситуація має місце не тільки для окремих компонентів, але й для багатьох суто електронних приладів (комп’ютерів, телевізорів, мобільних телефонів, тощо). Можна сказати, що саме висока надійність означених об’єктів, як це не парадоксально, є перешкодою для її визначення. Який же вихід з цієї ситуації?

Один із шляхів полягає у спробі знайти вигляд залежності ненадійності від часу для найбільш поширених електронних приладів і отримати аналітичний вигляд цієї залежності для створення можливості прогнозування надійності та відповідних розрахунків. Тому перейдемо безпосередньо до аналізу такої залежності.

Можна показати (ми на цьому детально затримуватись не будемо), що відносна кількість об’єктів , які втратили працездатність та момент часу , є не що інше, як ймовірність відмови (отказа – рос.) за час . Таке тлумачення є типовим при переході від статистичного розгляду масових подій до їх імовірнісного представлення. Величина

–- це ймовірність безвідмовної роботи об’єкту за час . Легко збагнути, що вигляд залежності є зворотним по відношенню до (рис. 1.2), тобто дзеркальним відбиттям залежності . Нагадаємо, що конкретний вигляд залежності і, відповідно, нам невідомий. Ми знаємо лише кінцеві точки цієї залежності: і , та її основну властивість – з часом не спадає ( ) і, відповідно, - не зростає ( ).

В термінах теорії ймовірностей - це функція розподілу ймовірностей безвідмовної роботи об’єкту, яка характеризує ймовірність такої події, що об’єкт за час не втратить працездатності. Але ця функція не дуже зручна для практичного використання. Справа в тім, що здебільшого нас цікавить не ймовірність безвідмовної роботи пристрою за час від самого початку його “життя”, а ймовірність , віднесена до певного проміжку часу експлуатації, наприклад, з моменту до моменту .

Рис.1.2

Позначимо цю ймовірність через . Очевидно, має сенс розглядати лише таку ситуацію, коли об’єкт в момент ще залишається працездатним. Ймовірність такої події . А ймовірність того, що об’єкт буде працездатним ще проміжок часу від до - . Тому ймовірність події, що об’єкт буде працездатним в момент часу , можна записати як доббуток

звідки отримуємо корисну формулу для обчислення ймовірності безвідмовної роботи об’єкту за довільний проміжок часу

(1.1)

Ймовірність безвідмовної роботи є одним із основних показників надійності технічних виробів, але він не завжди зручний для інженерних розрахунків. Справа в тім, що значення за відносно короткі проміжки часу (доба, години) для сучасних електронних приладів дуже близька до 1. Наприклад, ймовірність безвідмовної роботи типової ІС за кілька годин роботи складає 0,999999...0,9999999. Проводити розрахунки з такими числами незручно. Тому доцільно перейти до відповідних ймовірностей відмови – 10^-7...10^-6.

По суті, функція розподілу є інтегральною (“накопичувальною”) характеристикою надійності в тому розумінні, що вона враховує всю попередню поведінку об'єкту з точки зору його працездатності. Нас же здебільшого може цікавити “миттєве” значення надійності в певний момент часу. З погляду на це, більш наочним і зручним є використання густини функції розподілу , яка має фізичний зміст частоти відмов та розмірність 1/год.

Вигляд цієї функції вказує, як часто відбуваються втрати працездатності протягом життєвого циклу об’єкту. Графічний вигляд дає наочну картину зміни надійності об’єкту в часі. Наприклад, для функції розподілу (рис. 1.3 а) густина розподілу буде мати вигляд (рис.1.3 б).

Рис. 1.3

З цього рисунку бачимо, що у інтервалі частота відмов об’єкту максимальна, але згодом зменшується. Така поведінка – зменшення частоти відмов на кінцевому інтервалі життєвого циклу – не відповідає фізичній природі процесів деградації (старіння) об’єкту при тривалій експлуатації. Глибша причина такого ефекту криється в самому експерименті, з якого ми почали наш розгляд. Згадаймо, на випробування поставлено фіксовану кількість об’єктів . З часом кількість об’єктів, які залишаться працездатними (“живими”), поступово зменшується і, відповідно, зменшується частота відмов . Формально це еквівалентно начебто зростанню надійності, але таке зростання суперечить фізичній природі надійності. Для того, щоб усунути такий небажаний ефект, штучно збільшують частоту відмов. Математично це можна зробити, поділивши на і ввівши новий показник надійності – інтенсивність відмов

. (1.2)

(Ділення на збільшує частоту відмов, тому що величина ймовірності завжди менше 1, до того ж ця ймовірність на кінцевому етапі різко зменшується).

Треба однак зазначити, що для сучасних електронних приладів та їх компонентів у відносно короткі проміжки часу різниця між та невелика і, принаймні, має однаковий порядок.

До цього часу ми розглядали функції розподілу довільного вигляду, аж ніяк не конкретизуючи її хід детально. Із досвіду та відомносної статистики, накопиченої за багато років експлуатації технічних об’єктів, можна стверджувати, що типовий хід залежності інтенсивності відмов від часу має вигляд, показаний на рис. 1.4. На цій кривій виразно виділяються три етапи “життя” виробу.

Рис. 1.4.

Етап І відповідає початковому періоду функціювання об’єкту і. характеризується відносно високим рівнем інтенсивності відмов, яка досить швидко зменшується. Це етап припрацювання (приработки – рос.), коли проявляються не помічені вихідним контролем дефекти виробництва, які свідчать про недосконалість такого контролю. Теоретично, чесний по відношенню до користувача виробник цей етап повинен завершити у себе до передачі виробів для експлуатації. Іноді говорять, що на цьому етапі потенційно ненадійні вироби “вигорають”. Для прискорення цього процесу застосовують вихідні “прогонки” і “тренування” виробів в граничних режимах (за температурою, вологістю, напругами живлення, тощо).

Етап ІІ – це період нормальної експлуатації виробу. Інтенсивність відмов в цей період стабілізується, має відносно невеликий рівень і в загальному випадку дещо зростає через старіння компонентів та інші фактори.

На етапі ІІІ починається інтенсивна деградація виробу, кількість відмов різко зростає, і експлуатація може стати недоцільною через значні втрати на проведення ремонтних (відновлювальних) робіт. Початок етапу ІІІ визначає технічний ресурс виробу.

Природно, що у більшості випадків нас буде цікавити частина залежності саме на етапі ІІ, оскільки це проміжок часу, що відповідає періоду нормальної експлуатації об’єкту.