Спостереження за пацієнт ом. Оцінка функціонального стану органів сечовидільної системи пацієнта медсестрою
Семестр 1. Практичне заняття 21 .
СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЗА ПАЦІЄНТ ОМ. ОЦІНКА ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СТАНУ ОРГАНІВ СЕЧОВИДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ ПАЦІЄНТА МЕДСЕСТРОЮ
ПЛАН
КЛІНІЧНІ СИМПТОМИ ПРИ ЗАХВОРЮВАННЯХ СЕЧОВИДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ.. 1
ПЛАН СЕСТРИНСЬКОГО ДОГЛЯДУ ЗА ПАЦІЄНТАМИ З ЗАХВОРЮВАННЯМИ СЕЧОВИДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ.. 3
СПОСТЕРЕЖЕННЯ І ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМИ З НЕТРИМАННЯМ СЕЧІ. ВИДИ СЕЧОПРИЙМАЧІВ ТА ЇХ ДЕЗІНФЕКЦІЯ 4
СПОСТЕРЕЖЕННЯ І ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМИ З ЗАТРИМКАМИ СЕЧОВИДІЛЕННЯ.. 4
ПОКАЗАННЯ ДО КАТЕРИЗАЦІЇ ТА ПРОМИВАННЯ СЕЧОВОГО МІХУРА.. 5
ПРОВЕДЕННЯ КАТЕТЕРИЗАЦІЇ СЕЧОВОГО МІХУРА.. 5
ПРОТИПОКАЗАННЯ ТА МОЖЛИВІ УСКЛАДНЕННЯ ПІД ЧАС ТА ПІСЛЯ КАТЕТЕРИЗАЦІЇ СЕЧОВОГО МІХУРА.. 7
ДЕЗІНФЕКЦІЯ КАТЕТЕРА.. 7
ПРОМИВАННЯ (ІНСТИЛЯЦІЯ) СЕЧОВОГО МІХУРА.. 7
ВИЗНАЧЕННЯ ДОБОВОГО ДІУРЕЗУ І ВОДНОГО БАЛАНСУ.. 8
ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ, ЯКІ НЕОБХІДНО ЗАПАМ’ЯТАТИ.. 8
КЛІНІЧНІ СИМПТОМИ ПРИ ЗАХВОРЮВАННЯХ СЕЧОВИДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ
Основними ознаками захворювань нирок і сечових шляхів є біль, розлад сечовипускання, зміна кількості та якості виділеної сечі.
Біль, пов'язаний із захворюванням нирок або сечоводів, локалізується в ділянці попереку й іррадіює в ділянку статевих органів, внутрішню поверхню стегон.
При захворюваннях сечового міхура біль локалізується внизу живота, за лобком та в ділянці крижів.
Біль у сечівнику виникає при його запаленні, носить ріжучий характер і посилюється при сечовипусканні.
Найчастішим та яскравим проявом ряду захворювань нирок і сечоводів є ниркова коліка — синдром, який характеризується раптовим переймистим болем у ділянці попереку з іррадіацією по ходу сечовода, у пахвинну ділянку, зовнішні статеві органи, стегно, що зумовлено проходженням каменя по сечоводу.
Ниркова коліка є частим симптомом сечокам'яної хвороби і виникає в тих випадках, коли камінь виходить у сечовід і закриває його просвіт. Різке порушення виділення сечі призводить до підвищення тиску в нирковій мисці, розтягненням ниркової капсули і появлення нападів болю.
Біль при нирковій коліці локалізується в поперековій ділянці (справа або зліва), носить гострий характер, поширюється по ходу сечоводів у пахвинну ділянку і статеві органи, нерідко супроводжується дизуричними розладами і макрогематурією, а в ряді випадків — рефлекторною нудотою, блюванням, підвищенням температури. Під час нападу ниркової коліки хворі часто бувають неспокійними, марно намагаючись знайти зручне положення. При тривалій закупорці сечовода каменем і порушенні відтоку сечі з миски можуть приєднатись інфекційні ускладнення (пієлонефрит, іноді гнійний), у деяких випадках відбувається загибель паренхіми нирок (гідронефроз).
Перша допомога при нирковій коліці полягає в застосуванні тепла (грілка на поперекову ділянку або гаряча ванна з температурою 38 — 39°С тривалістю 10—20 хв, що сприяє усуненню спазму сечоводів, припиненню болю, а іноді й відходження каменя. Крім того, застосовують ін'єкції спазмолітичних препаратів (нош-па, баралгін), холінолітиків (атропін), у складних ситуаціях — і наркотичних анальгетиків (промедол). Після зняття болю і до обстеження вирішують питання про подальше лікування (медикаментозна терапія або операція).
Нерідко при захворюваннях нирок зустрічаються набряки, які виникають внаслідок підвищення проникливості капілярів, утрати білка із сечею, зниження його вмісту в крові з подальшим зменшенням колоїдно-осмотичного тиску плазми, затримки йонів натрію в організмі. Характерною ознакою набряків ниркового походження є їх локалізація в тих ділянках, де багато рихлої підшкірної жирової клітковини (наприклад, повіки). Період наростання набряків супроводжується олігурією.
При наявності у пацієнтів із захворюванням нирок набряків необхідно щоденно враховувати співвідношення між кількістю вживаної рідини і об'ємом виділеної сечі (діурез). У раціоні харчування хворих обмежують вміст кухонної солі до 1—3 г на добу. Уживання рідини допустимо зменшувати лише за відсутності явищ ниркової недостатності. У лікуванні набряків застосовують сечогінні препарати (фуросемід, гіпотіазид, верошпірон та ін.). Для оцінювання динаміки набряків необхідно регулярно визначати масу тіла хворого.
Частим симптомом захворювання нирок є артеріальна гіпертензія, яка виникає внаслідок погіршання кровообігу в нирках і подальшого виділення в них реніну (речовина пептичної природи), який сприяє підвищенню артеріального тиску. Ниркова артеріальна гіпертензія буває, як правило, достатньо стійкою (особливою стійкістю виділяється діастолічний тиск) і при тривалому перебігу призводить до перевантаження лівого шлуночка і розвитку серцевої недостатності, ураження судин сітківки ока і погіршання зору, розладу мозкового кровообігу.
При виявленні у пацієнтів із захворюваннями нирок артеріальної гіпертензії здійснюють систематичний контроль артеріального тиску (у разі потреби декілька разів на день); хворим обмежують вживання кухонної солі, призначають регулярне вживання гіпотензивних засобів у сполученні із сечогінними препаратами.
У тих випадках, коли розвивається зниження концентраційної функції нирок, говорять про ниркову недостатність. При нирковій недостатності (тяжкий прояв її носить назву уремії) у крові відбувається нагромадження продуктів білкового обміну (сечовина, креатинін та ін.), різноманітні інші з'єднання, які призводять до порушення кислотно-основного стану організму (ацидозу), тяжким порушенням функцій серцево-судинної і дихальної систем, центральної нервової системи, органів травлення. Ниркова недостатність може бути гострою і хронічною.
Гостра ниркова недостатність виникає внаслідок різкого зменшення кровообігу в нирках (наприклад, при шоку), отруєння нефротоксичними отрутами, порушення відтоку крові із нирок через здавлювання сечоводів. Клінічно гостра ниркова недостатність характеризується тяжким загальним станом хворих з розладом свідомості, задишкою, явищами серцево-судинної недостатності, нудотою, блюванням, олігурією. У ряді випадків тяжка уремія, яка наростає, призводить хворого до смерті. При сприятливому перебігу через 2 тиж. поступово збільшується діурез, причому стадія олігурії змінюється значним збільшенням кількості добової сечі (поліурією), відновлюється концентраційна функція нирок, що проявляється нормалізацією вмісту сечовини і креатиніну в крові.
Лікування хворих з гострою нирковою недостатністю зводиться до видалення отрути з організму (промивання шлунку), проведення протишокових заходів, госпіталізації хворих у спеціалізоване відділення (гемодіалізу).
Хронічна ниркова недостатність виникає внаслідок тривалого перебігу хронічних захворювань нирок і характеризується поступовим зниженням концентраційної функції нирок.
У початковий період хронічну ниркову недостатність удається виявити по зміні нормального ритму виділення сечі (поява ніктурії. При цьому в аналізі сечі за методом Зимницького спостерігається тенденція до зниження відносної щільності сечі у всіх порціях (ізогіпостенурія).
У пізніх стадіях ниркової недостатності, коли різко збільшується рівень азотистих шлаків у крові (азотемія), останні починають виділятись через дихальні шляхи, обумовлюючи запах сечовини із рота, через шлунково-кишковий тракт, сприяючи виникненню невпинної нудоти, блювання, проносу. Прогресують тяжкі порушення серцевої діяльності, розлади функцій центральної нервової системи з переходом в уремічну кому.
При лікуванні, спостереженні і догляду за хворими з хронічною нирковою недостатністю передбачають зниження білка в харчовому раціоні (до 30—40 г на добу, а в тяжких випадках — до 20—25 г на добу) перш за все за рахунок виключення м'яса і риби. Обмежують вживання кухонної солі до 2—3 г на добу. При тяжкому уремічному ураженні шлунково-кишкового тракту застосовують повторні промивання шлунку і очисні клізми з використанням 2% розчину натрію гідрокарбонату. Здійснюють корекцію кислотно-основного стану організму (внутрішньовенно вливають 5% розчин натрію гідрокарбонату). З метою симптоматичної терапії застосовують сечогінні і гіпотензивні засоби. У тяжких випадках ставлять питання про застосування гемодіалізу або про можливість пересадки нирки.
ПЛАН СЕСТРИНСЬКОГО ДОГЛЯДУ ЗА ПАЦІЄНТАМИ З ЗАХВОРЮВАННЯМИ СЕЧОВИДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ
| Проблема | Мета | Сестринські втручання |
| Нетримання сечі | Відсутність у пацієнта мацерації шкіри і неприємного запаху | 1. Рекомендувати пацієнтові користуватися: — жінкам — памперсами; — чоловікам — сечоприймачами. 2. Навчити пацієнта техніці приєднання і від'єднання сечоприймача. 3. Навчити пацієнта або членів його сім'ї правильного догляду за сечоприймачем: — звільняти від сечі 3—4 рази на добу; — мити теплою водою з милом; — 1 раз на добу обробляти слабким розчином калію перманганату або хлоридної кислоти для знищення запаху сечі; — 0,5% розчині хлорного вапна на 2 год; — промивати проточною водою. 4. Здійснювати ретельний догляд за промежиною для запобігання мацерації та порушенні цілісності шкіри. 5. Часто міняти спідню і постільну білизну. 6. У ліжку поверх простирадла класти церату. 7. Запропонувати програму тренування сечового міхура, що передбачає сечовипускання кожні 2 год незалежно від наявності чи відсутності позивів. 8. Дати поради щодо дотримання дієти і запобігання закрепам |
| Неспроможність самостійно відвідувати туалет | Своєчасне відвідування туалету з допомогою медичного персоналу | 1. Обмежити вживання рідини після 18-ї години. 2. Уточнити в пацієнта, як часто він спорожнює сечовий міхур. 3. Забезпечити пацієнта засобом зв'язку з постом медичної сестри (світловий сигнал, електричний дзвінок або дзвоник). 4. Помістити пацієнта в палаті, розташованій недалеко від сестринського поста. 5. Супроводжувати пацієнта в туалет і забезпечити йому безпеку під час переміщення. 6. Забезпечити пацієнта змогою помити руки, а в разі необхідності — промежину |
| Ризик інфікування сечових шляхів у пацієнта з постійним катетером | Запобігти інфікуванню сечових шляхів | 1. Уводити катетер, суворо дотримуючись правил асептики, атравматичними способами. 2. Надійно закріпити катетер, щоб уникнути його випадання із сечівника. 3. Тримати катетер не довше, ніж це необхідно. 4. За змогою використовувати зовнішній катетер (у чоловіків). 5. Мити руки до і після проведення будь-якої маніпуляції з катетером і сечоприймачем. 6. Стежити, щоб система катетер — сечоприймач була замкненою; роз'єднувати її лише за необхідності промивання катетера, дотримуючись усіх правил асептики. 7. Промивати катетер тільки в разі підозри на його закупорення. 8. Під час промивання катетера дотримуватись усіх правил асептики. 9. Під час взяття проби сечі для дослідження продезінфікувати вільний кінець катетера або його відведення антисептичними засобами і відсмоктати сечу за допомогою стерильної голки і шприца. 10. Обережно від'єднувати сечоприймач, уникаючи забруднення з'єднувальної трубки. 11. Підтримувати постійне відтікання сечі. 12. Розташувати ємкість для сечі нижче рівня сечового міхура. 13. Не перетискувати катетер. 14. Мити ділянку довкола катетера водою з рідким милом двічі на день. Для профілактики ВЛІ в пацієнта з постійним сечовим катетером слід здійснювати ретельний догляд за промежиною і введеним катетером |
СПОСТЕРЕЖЕННЯ І ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМИ З НЕТРИМАННЯМ СЕЧІ. ВИДИ СЕЧОПРИЙМАЧІВ ТА ЇХ ДЕЗІНФЕКЦІЯ
Нетримання сечі може виникнути при пошкодженні або порушенні тонусу сфінктера сечового міхура, вадах розвитку сечового міхура та сечівника, при захворюваннях центральної нервової системи, а також у виснажених хворих. Сеча, яка накопичується у сечовому міхурі, час від часу витікає мимовільно, іноді у вигляді крапель, а іноді у значній кількості, при цьому хворі не в змозі регулювати акт сечовипускання.
Заходи в разі нетримання сечі:
- навчання пацієнтів користуванню сечоприймачем;
- використання памперсів (жінками);
- використання гумового підкладного кола;
- обмеження вживання рідини після 18-ї години;
- ретельна гігієна зовнішніх статевих органів;
- за необхідності здійснювати заходи профілактики пролежнів.
До хворих з нетриманням сечі треба ставитись особливо уважно, оскільки в них дуже швидко можуть виникнути пролежні.
Чоловікові при нетриманні сечі можна зафіксувати навколо головки статевого члена гумову рукавичку (перед цим статевий член треба обгорнути серветкою), відрізати кінці напальників і опустити їх у сечоприймач, який ставлять між ногами. В останні роки випускають для чоловіків сечоприймачі, які являють собою пристосування у вигляді презерватива, до якого з однієї сторони зафіксована трубка. Такий сечоприймач надягають на статевий член (згідно з розміром), до трубки прикріплюють подовжену еластичну трубку, її край опускають у градуйований флакон, який розміщують збоку ліжка нижче рівня пацієнта.
Дезінфекція сечоприймачів — замочування в 0,5% розчині хлорного вапна на 2 год.
При нетриманні сечі у тяжкохворих жінок доцільніше використати полотняне коло, наповнене просом. Його підкладають під сідниці. Воно повинно розв'язуватись спереду для того, щоб без утруднення можна було підставити плоску посудину під сідниці, в яку буде стікати сеча. При заповненні екскрементами посудину видаляють, жінці здійснюють туалет зовнішніх статевих органів, у разі потреби — промежини і відхідника.
Для таких хворих потрібен запас чистої білизни, серветок.
Останнім часом застосовують памперси, але при тривалому їх застосуванні виникає подразнення шкіри.
СПОСТЕРЕЖЕННЯ І ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМИ З ЗАТРИМКАМИ СЕЧОВИДІЛЕННЯ
Затримка сечі (ішурія) полягає в неспроможності хворого самостійно помочитися. Головною метою долікарської допомоги таким хворим має бути спорожнення сечового міхура.
Якщо дані анамнезу, вік хворого дають підставу для припущення, що причиною затримки сечі є аденома передміхурової залози, надання допомоги слід розпочинати з введення в сечовий міхур тонкого гумового катетера, краще зі звуженим і дзьобоподібним кінцем (катетер Тіманна). Якщо затримка сечі виникла у післяпологовий або післяопераційний період, при порушенні нервової регуляції функції сечового міхура внаслідок захворювання або пошкодження нервової системи, то для спорожнення сечового міхура треба спробувати один із наступних заходів:
• на ділянку сечового міхура або промежину хворого покласти грілку;
• змінити положення хворого, якщо дозволяє його стан;
• іноді сечовипускання можна рефлекторно викликати подразненням слуху хворого звуком води, яка ллється. Для цього досить буває відкрити водопровідний кран;
• у чоловіків сечовипускання можна викликати, якщо опустити статевий член у теплу воду, а в жінок рефлекс такого характеру часто виникає при поливанні теплою водою (40—42°С) статевих органів або при вливанні 100 мл теплої води у пряму кишку;
• якщо анамнез (гостра затримка сечовипускання після нападу ниркової коліки) вказує на закупорку сечівника каменем, можна застосувати загальну гарячу ванну з метою послаблення спазму сечівника біля каменя.