1. Місце і роль регіону в економіці України.
2. Економічна оцінка природно-ресурсного і трудового потенціалу регіону.
3. Галузева структура господарського комплексу регіону.
4. Сучасний стан розвитку і територіальні особливості розміщення основних галузей господарського комплексу регіону.
5. Основні проблеми і перспективи розвитку господарського
комплексу регіону.
ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ ТА ПІДГОТОВКИ ДО МОДУЛЬНОГО КОНТРОЛЮ
1. Охарактеризуйте основні промислові вузли та центри регіону.
2. Проаналізуйте екологічну ситуацію в регіоні на основі карт атласу.
3. Розкрийте проблеми, що є у розвитку господарського комплексу регіону.
4. Які особливості розвитку даного регіону?
5. Які основні відмінності і специфіка досліджуваного регіону?
6. Які особливості територіальної та галузевої структури господарства
регіону?
НАВЧАЛЬНІ ЗАВДАННЯ Завдання 1. Використовуючи карти навчального атласу України, визначити географічне положення, межі та склад обраної ТСЕС (в даному випадку економічний район).
Методичні рекомендації. Дослідження проводити за відповідними картами
128 атласу і охарактеризувати досліджувану ТСЕС за наступною схемою:
1. Назва.
2. Природно-ресурсний потенціал.
3. Населення.
4. Галузевий склад господарства.
У завданні слід також визначити місце досліджуваної ТСЕС в територіальній ієрархії (до складу якої ТСЕС вищого рангу входить досліджувана ТСЕС та які ТСЕС нижчого рангу включає).
ІНФОРМАЦІЙНІ ДЖЕРЕЛА
1. Данилишин Б.М., Чернюк Л.Г., Фащевський М.І. та інш. Продуктивні сили економічних районів України. - К.:ЗАТ "НІЧЛАВА", 2000. - 517 с.
2. Економічні райони України. Посібник / Горленко І.О., Тарантул Л.Л. -К., 1999. - 205 с.
3. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Підручник / Дорогунцов С.І., Пітюренко Ю.І., Олійник Я.Б. та інш. - К., КНЕУ, 2005. - 562 с.
4. Розміщення продуктивних сил України. Курс лекцій. За ред. І.М. Дудника. - Полтава: РВВ ПКІ, 2000. - 170 с.
5. Симоненко В.К. Регионы Украины: проблемы развития. - К.: Наукова думка, 1997. - 264с.
6. Соціально-економічні системи продуктивних сил регіонів України / СІ. Дорогунцов, Л.Г. Чернюк, П.П. Борщевський, Б.М. Данилишин та ін. -К.: Нічлава, 2002. - 690 с.
7. Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил та регіоналістика. - К.: Вікар, 2002. - 374 с.
8. Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка. - К.: Кондор, 2005. - 344 с.
9. Чернюк Л.Г., Клиновий Д.В. Економіка регіонів (областей) України. -К.: ЦУЛ, 2002. - 644 с.
Тема 12: Міжнародні економічні зв'язки України та її інтеграція в європейські та інші світові структури.
Для характеристики даної теми треба згадати визначення МПП із теоретичного розділу даного посібника (тема 1-2). Нагадаємо, що міжнародний територіальний поділ праці - це концентрація в окремих країнах виробництва товарів та надання послуг понад необхідні внутрішні потреби шляхом обміну або продажу іншим країнам. Виділяють наступні типи міжнародного ТІШ: загальний, частковий та одиничний. Загальний -це розподіл праці у сфері виробництва: добувна, переробна промисловість та ін. міжнародна спеціалізація країн визначається сприятливими природно-
129 кліматичними умовами. Країни експортери поділяються на індустріальні, сировинні та аграрні. Частковий ТІШ - це спеціалізація на рівні галузей виробництва, видів готової продукції, що означає зростання ролі міжгалузевого обміну готовою продукцією. Для даного типу ТІШ властивий вищий рівень диверсифікації виробництва та експорту. Одиничний міжнародний ТІШ - це спеціалізація окремих країн на виготовлення окремих компонентів продукції або на технологічних стадіях виробництва товарів та послуг. НТР істотно змінила сутність та форми ТІШ Міжнародний поділ праці включає обмін готовими виробами, сировиною, продуктами харчування, робочою силою.
Відзначимо, що світовий ринок споживчих товарів є провідним у міжнародному поділі праці, тому що цим товарам притаманна висока експорторієнтованість. У машинобудування як провідні галузі світового промислового виробництва найбільш виразно проявляється НТП. Міжнародний поділ праці у сільському господарстві склався раніше, як в інших сферах матеріального виробництва, що пов'язано з призначенням аграрної продукції, як продуктів харчування та сировини для харчової та переробної промисловості. У формуванні економіки особливу роль відіграють міжнародні монополії. Транснаціональні компанії - це концерни, трести, які і є національними за капіталом та контролем, міжнародними за масштабом та характером діяльності. Багатонаціональні корпорації - це концерни або трести, які і є міжнародними за масштабами і особливостями об'єднання міжнародних коштів. Причини переміщення робочої сили пов'язані з різною оплатою праці, рухом капіталу, створенням нових робочих місць. При розробці соціально-економічної типології країн врахували наступні показники: площу, чисельність населення, економіко-географічне положення, політичний, державний лад, рівень соціально-економічний, валовий національний продукт, в т. ч. на душу населення, показники якості життя, купівельна спроможність в перерахунку на душу населення.
Масштаби і обсяги світового господарства значною мірою залежать від стану міждержавних відносин, які є об'єктивною передумовою широкого співробітництва між усіма країнами світу. Основою цього співробітництва є зовнішньоекономічні зв'язки (ЗЕЗ) , що являють собою сукупність напрямів, методів і засобів здійснення торгово-економічних, виробничих, науково-технічних, а також валютно-фінансових і кредитних відносин між країнами. Вони містять в собі різні форми економічного сприяння, спеціалізацію, кооперацію виробництва, надання послуг і спільне підприємництво. їх розвиток обумовлений зростанням товарного виробництва, урізноманітненням форм діяльності.
Розвиток ринкових відносин в Україні передбачає її відкритість і
130 інтеграцію в світове господарство. Різні підприємства, фірми, кооперативи і їх спілки, незалежно від форми власності, беручи участь у формуванні ринкових відносин, повинні мати вихід на зовнішній ринок. Тільки в цьому випадку вдається забезпечити їх реальне входження в міжнародні економічні процеси.
На основі зовнішньоекономічних зв'язків здійснюється міжнародний поділ праці, що дозволяє добитися економії суспільних затрат в процесі раціонального виробництва і обміну його результатами між різними країнами.
До основних форм зовнішньоекономічних зв'язків відносяться:
1. Торгівля. Основу зовнішньої торгівлі складають експорт (вивезення
товарів, сировини і матеріалів в інші країни) і імпорт (ввезення їх в дану
країну). З економічної точки зору міжнародна торгівля вважається вигідною
тільки в тому випадку, якщо завдяки ввезенню товарів вдається економити
на їх виробництві і одержувати прибуток. Ефективність зовнішньої торгівлі
визначається співвідношенням обсягів експорту і імпорту товарів, а також їх
структурою. У випадку обґрунтованого формування структури експорту і
імпорту міжнародний обмін товарами може бути вигідний як розвиненим,
так і країнам, що розвиваються. Пріоритетним в зовнішній торгівлі слід
вважати орієнтир на розвиток експорт.
В даний час доля експорту в національному доході країн з ринковою економікою, таких як СІЛА, Англія, Франція, Німеччина і інших, складає 16-18%, а в Україні - менше 5%.
2. Спільне підприємництво, як форма зовнішньоекономічних зв'язків, може бути реалізована шляхом спільної виробничо-господарської діяльності партнерів двох чи кількох країн, суттю якої є кооперація у сферах виробництва і обігу в науково-технічній, інвестиційній і сервісній областях. В основі цієї діяльності лежить об'єднання зусиль, фінансових засобів і матеріальних ресурсів, довгострокова гарантія збуту товарів, систематичне оновлення продукції, науково-виробнича і торгова кооперація, участь в прибутку, розподіл технічних, інвестиційних і комерційних ризиків.
3. Надання послуг. Послуги, які надходять на зовнішній ринок, являють собою споживчу вартість, що переважно не набуває матеріалізованої форми. Вони утворюють світовий ринок послуг, який розпадається на вужчі ринки: ліцензій і ноу-хау, інженерно-консультаційних, транспортних послуг та ін. Швидкими темпами росте обсяг послуг, які надають комп'ютерні мережі.
4. Співробітництво. Все більше поширення у зовнішньоекономічних зв'язках набуває наукове, технічне, економічне співробітництво. Посилюється та поширюється культурний обмін і спортивні заходи.
Для успішного використання даних форм необхідне ефективне
131 керівництво і управління зовнішньоекономічними зв'язками. Керівництво ЗЕЗ в зарубіжних країнах здійснюють вищі державні законодавчі органи: парламенти, законодавчі збори, конгреси. Вони визначають зовнішньоекономічну політику країн, видають закони, що регулюють ЗЕЗ, ратифікують міжнародні договори.
Великими повноваженнями наділений президент України, якому надано право одноособово встановлювати тарифи, надавати преференції, вводити ембарго на визначені види продукції і т.д.
Організація ЗЕЗ заснована на використанні адміністративних і економічних методів. До адміністративних методів належать різні законодавчі акти, митні кодекси, постанови, міжнародні торгові договори, протоколи, ліцензії і т.п.
Економічні методи включають в себе пряме і непряме фінансування експортного виробництва, зниження податків з експортерів, кредитування експорту, страхування експортних операцій.
Поряд з адміністративними і економічними заходами держави проводять ефективну організаційну, статистичну, дослідну і інформаційну роботи.
Експортний потенціал визначають як обсяг благ, які національна економіка може виробити та реалізувати за своїми межами. Експортний потенціал країни - це також здатність національної економіки відтворювати свої конкурентні переваги на світогосподарській арені.
Експортна орієнтація економіки та лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків потребують визначення існуючих і потенціальних переваг українських товаровиробників. Україна має всі можливості значно збільшити експорт продукції хімічної та нафтохімічної промисловості.
Відмітимо, що економічний потенціал України має зростати за рахунок найважливіших товарів і послуг. Найважливішими завданнями державної політики у цьому напрямі є такі:
- всебічне забезпечення сприятливих умов для виходу України на світові ринки, підтримка вітчизняних експортерів, розробників імпортозамінюючих товарів і виробників конкурентоспроможної продукції;
- створення ефективної банківської та гнучкої кредитної систем, гарантування прав власників валютних коштів та їх вільного (в межах закону) використання;
- створення інфраструктури зовнішньої торгівлі та нової системи її інформаційного забезпечення;
- проведення гнучкої імпортної політики (тарифне регулювання, механізм обмеження імпорту, обсяги і перелік товарної номенклатури
критичного імпорту, перелік імпортозамінюючої продукції);
- удосконалення систем державного регулювання зовнішньої торгівлі (правова база, узгоджена з міжнародними правилами і стандартами, обмежений протекціонізм, комплекс нормативних документів);
- інтенсифікація зусиль і реалізація заходів, які б забезпечили одержання доступу на світові ринки товарів, робіт і послуг, а також іноземних інвестицій, гарантія захисту своїх інтересів на світових ринках);
- реалізація режиму вільної торгівлі з країнами СНД (без будь-яких винятків);
- подальше розширення торговельно-економічних відносин між Україною і країнами Балтії та Північного Союзу;
- зміцнення і подальший розвиток торгівлі з Європейським Союзом (розширення доступу українських товарів на європейські ринки, зокрема ядерних матеріалів, текстилю, мінеральних добрив, металургійної та сільськогосподарської продукції);
- використання можливості одержання нових технологій та інвестицій від країн «великої сімки» на основі взаємного захисту інвестицій;
Конкурентоспроможність національної економіки — це вирішальний критерій її розвитку. Його слід враховувати при вирішенні проблем лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків і рівня відкритості економіки. Сьогодні економіка України є надто відкритою. Як відомо, головним каналом відкритості є зовнішня торгівля, її частка у ВНП коливається від 810 відсотків у великих держав до 70-80 відсотків у деяких малих країн (Нідерландів, Бельгії). Рівень відкритості економіки України розрахований як частка експортної квоти у ВВП, становить більше третини.
Така ситуація спричиняє серйозну небезпеку для вітчизняної економіки. Високий рівень відкритості в цій ситуації є наслідком безсистемної торгівлі на тлі глибокої кризи.
Для України механізм ув'язування і збалансування інтересів умови-має складатися з трьох взаємоузгоджених рівнів, на кожному з яких реалізуються конкурентні переваги різних рівнів.
I рівень. Стабілізація та нарощування виробництва відповідно до стратегічних цілей, традиційних товарних зв'язків із зміщенням акценту на готову продукцію.
II рівень. Реалізація певних тимчасових переваг, які забезпечуються відносно високою вартістю робочої сили, наявністю розвинених виробничих фондів і технологічних знань, а також матеріальних ресурсів.
III рівень. Реалізація конкурентних переваг, втілених у високих
технологіях - як існуючих, так і майбутніх.
Для інтеграції України до світового господарського комплексу треба
створити відповідні умови як на внутрішньому, так і на зовнішньому рівні. Необхідна державна підтримка високотехнологічних розробок за рахунок державних субсидій, а також підтримка їхньої високої конкурентоспроможності на міжнародному ринку через систему міждержавних угод і домовленостей.
Безумовно, реалізація механізму інтеграції до світової економіки неможлива без динамічних ринкових перетворень у державі. Головними чинниками, що не дають можливості створити належні умови для зростання конкурентоспроможності вітчизняної продукції, є практична відсутність конкуренції на внутрішньому ринку, його незначна місткість і патологічна невибагливість споживачів.
Таким чином, головне завдання, яке повинна виконати держава щодо своїх товаровиробників і споживачів - якнайшвидше створити передумови для конкурентного середовища. Без справжньої конкуренції на внутрішньому ринку не можна забезпечити ефективний вихід на міжнародну арену.
Семінарське заняття
План.