1. Закономірності розміщення продуктивних сил.
2. Фактори та специфіка їх впливу на РПС.
3. Принципи раціонального розміщення галузей господарства.
4. Техніко-економічні особливості галузей господарства та їх
залежність від дій факторів.
5. Методи дослідження "територіальної організації виробництва".
ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК
Передумови - це загальні умови, обставини, явища, що визначають можливість або неможливість існування якогось виробництва хоча б не найменш ефективному рівні;
Фактори розміщення продуктивних сил - це сукупність матеріальних об'єктів, природних, соціально-демографічних, господарських та просторових явищ і відносин, що суттєво впливають на процеси і результати територіальної організації виробництва, а в більш широкому розумінні - на територіальну організацію ТСЕС.
Принципи розміщення продуктивних сил - це вироблені людиною (суб'єктивно) на основі вивчення законів, процесів, факторів і форм розміщення виробництва правила цілеспрямованого впливу (управління) на розміщення виробництва.
Закон - це необхідне, істотне, об'єктивне, стійке та повторюване відношення між явищами чи об'єктами у природі та суспільстві.
Економічні закони - це об'єктивні закони розвитку суспільства, що відображають відносини в процесі виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ. Вони виражають найбільш істотні стійкі зв'язки між явищами економічного життя суспільства.
Закономірність - це об'єктивно існуючий, повторюваний, істотний зв'язок явищ природи з суспільним життям.
Закономірності РПС і РЕ - це фактично просторовий вияв окремих економічних законів.
ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ ТА ПІДГОТОВКИ ДО МОДУЛЬНОГО КОНТРОЛЮ
1. У чому полягає сутність поняття "продуктивні сили"?
2. Перелічіть найважливіші закономірності територіального поділу праці при розміщенні виробництва та розкрийте їх дію.
3. Як принципи РПС реалізуються на практиці?
4. Яка роль природних ресурсів у розміщенні виробництва?
5. Як інфраструктура впливає на розміщення виробництва?
6. Які виробництва і чому тяжіють до джерел сировини?
7. Які виробництва і чому тяжіють до населених пунктів з кваліфікованою робочою силою?
8. Назвіть специфічні економічні властивості й ознаки інженерно-технічної інфраструктури.
НАВЧАЛЬНІ ЗАВДАННЯ Завдання 1. На основі аналізу техніко-економічних особливостей визначити ступінь впливу різних факторів на розміщення галузей промисловості. Методичні рекомендації: Для пояснення ступеню впливу доцільно застосовувати наступні позначення:
+++ - вирішальний вплив + - незначний вплив
++ - сильний вплив — відсутність впливу
Результати показати в таблиці.
Завдання 2. Згрупувати галузі господарства за техніко-економічними показниками.
Методичні рекомендації: Завдання виконати на основі завдання 1. Користуючись результатами завдання 1, словником термінів та методичними порадами до вивчення теми, необхідно уяснити взаємозв'язки між категоріями фактори розміщення галузі та техніко-економічних показників галузі. Результати оформити у вигляді таблиці:
| Техніко-економічні показники | Галузі господарства |
| Матеріаломісткість |
ІНФОРМАЦІЙНІ ДЖЕРЕЛА
1. Іщук СІ. Розміщення продуктивних сил (теорія, методи практика). К.: Європейський ун-т, 2001. - 216 с.
2. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Підручник / Дорогунцов С.І., Пітюренко Ю.І., Олійник Я.Б. та інш. - К., КНЕУ, 2005. -562 с.
3. Розміщення продуктивних сил України. Курс лекцій. За ред. І.М. Дудника. - Полтава: РВВ ПКІ, 2000. - 170 с.
4. Розміщення продуктивних сил. За ред. Є.П. Качана. - К.: ВД "Юридична книга", 2004. - 532 с. - 375 с.
5. Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил та регіоналістика. - К.: Вікар, 2002. - 374 с.
6. Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка. - К.: Кондор, 2005. - 344 с.
Тема 3. Економічне районування та територіальна організація
господарства.
Віддаючи належне безумовній науковій і практичній значимості категорій "економіко-географічний район", "соціально-економічний район", "природно-господарський район", "еколого-економічний район", необхідно відмітити їх істотну спільну рису - всі вони відображають певний (окремий) аспект ("зріз", бік) загального складного процесу територіальної диференціації життя суспільства. Найбільш повно, на нашу думку, цей процес відображується у тих випадках, коли дослідник оперує складними різноякісними об'єктами, що виступають як триєдина цілісність ("природа-населення-господарство"). З позицій регіональної економіки (як міждисциплінарної навчально-наукової дисципліни) такі об'єкти доцільно ідентифікувати як "територіальні соціально-економічні системи", а в більш широкому розумінні - як суспільно-географічні системи (комплекси). Тобто, категорія суспільно-географічної системи є найбільш повним відображенням просторово-територіального розвитку суспільства. Під суспільно-географічною системою слід розуміти цілісно-відмежовану територіальну єдність взаємопов'язаних компонентів діяльності суспільства. Таким чином, для адекватного відображення складного багатогранного процесу просторово-територіальної диференціації та інтеграції життя суспільства необхідно застосувати категорію "суспільно-географічний район", матеріальною та змістовною основою якого є суспільно-географічна система (комплекс).
В основі утворення суспільно-географічного району лежить процес територіально-виробничого комплексоутворення - взаємообумовленого територіального поєднання підприємств та видів людської діяльності, при якому досягається відносно високий ефект (економічний, соціальний, екологічний) за рахунок підбору підприємств у відповідності з природними, економічними, демографічними, транспортними умовами території та її географічним положенням. Таким чином, основою (ядром) суспільно-географічного району є територіально-виробничі комплекси (TBK) -
29
сукупність взаємопов'язаних і взаємообумовлених компонентів суспільного виробництва, що формується в межах компактної території. Головними ознаками TBK є високий рівень спеціалізації виробництва; диверсифікація (багатогалузевість); наявність допоміжних (доповнюючих) і обслуговуючих галузей та сфери нематеріального виробництва у відповідності до розвитку галузей спеціалізації та потреб населення; наявність всередині TBK постійних виробничо-економічних зв'язків; відносна компактність території. TBK розрізняють: а) за характером виробництва - промислові, агропромислові, інфраструктурні; б) за територіальними масштабами -локальні (міські, районні), регіональні (обласні, міжобласні), зональні.
В найбільш загальних рисах можна сказати, що суспільно-географічний район утворюється в результаті тісних територіальних зв'язків між природними, господарськими та соціально-демографічними компонентами певної території і його можна уявити як територіальну соціально-економічну систему відповідного рівня ієрархії. Тобто, суспільно-географічний район - це цілісна територія, яка характеризується певною спеціалізацією і комплексно-пропорційним характером діяльності суспільства.
В результаті сукупного впливу факторів суспільно-географічний район має складну структуру, основними виявами якої є функціонально-компонентний, функціонально-територіальний та функціонально-управлінський аспекти.
Функціонально-компонентна структура району - це співвідношення між галузями господарства або видами діяльності людей. За своєю роллю галузі району поділяються на головні, базові, супутні, додаткові, місцеві і обслуговуючі.
Головні галузі - це галузі спеціалізації району, що визначають його місце в системі географічного поділу праці, формують його функціональний профіль.
Базові галузі забезпечують розвиток господарства району, постачаючи сировину та паливо.
Супутні галузі формують побічні гілки головних галузей за рахунок спільного використання сировини або відходів останніх. Розвиток супутніх галузей є одним з виявів господарської комплексності району.
Додаткові (доповнюючі) галузі - це такі галузі, розвиток яких в районі є необхідним, але вони не зв'язані технологічно з головними галузями.
Місцеві (підсобні) галузі задовольняють внутрішні потреби господарства та населення району, вони не залежать від спеціалізації господарства району.
Обслуговуючі галузі представлені об'єктами виробничої (постачання
30
енергії, води, тепла) та соціальної (наукові, культурні, побутові, медичні послуги) інфраструктури.
Функціонально-компонентний склад господарства суспільно-географічного району визначає дві його найважливіші ознаки -спеціалізацію та комплексний розвиток.
Під спеціалізацією району розуміють переважний розвиток декількох галузей його господарства (видів діяльності) у відповідності з найсприятливішими для цих галузей передумовами, що дозволяє досягти високого рівня економічної ефективності цих галузей зокрема та всього господарства району в цілому.
Комплексний розвиток району - це доцільна технолого-економічна і соціальна збалансованість розвитку всіх галузей діяльності людини у відповідності з умовами та ресурсами району та потребами країни. Поняття комплексності передбачає збалансованість всіх сфер життєдіяльності -матеріального виробництва, сфери послуг, інфраструктури, розміщення і зайнятості населення, природно-ресурсного потенціалу.
Функціонально-територіальна структура району - це склад, співвідношення та просторове розміщення форм територіального зосередження виробництва (промислового - пункти, центри, вузли, агломерації, райони; сільськогосподарського - виробничо-територіальні типи господарств, агротериторіальні комплекси; транспорту - пункти, центри, вузли, системи; будівництва та інфраструктури - інфраструктурно-територіальні комплекси різних рівнів; сфери послуг - центри обслуговування населення, територіальні системи сфери послуг; міжгалузеві утворення - агропромислові територіальні комплекси, міжгалузеві територіально-виробничі комплекси; інтегральні утворення - суспільно-географічні підрайони різних рівнів, територіальні соціально-економічні системи). Цілеспрямоване формування раціональної територіальної структури району є головним завданням РПС.
Зараз з'явилося багато схем суспільно-географічного районування, які хоч і відрізняються між собою, але спираються на спільні критерії районування, до яких належать:
- наявність вузлової проблеми, що виникає на основі конкретно територіального поєднання господарства, населення та природно-ресурсного потенціалу;
- ефективність функціонування виробничих циклів та їх просторова обумовленість;
- наявність господарських "ядер" (господарських вузлів, центрів та їх систем);
- інтенсивність суспільно-географічних зв'язків;
- історичні особливості формування територіально-господарської
31
цілісності району;
- рівень життя населення та його просторова диференціація.
Аналіз викладених в літературі схем суспільно-географічного районування (А.П. Голіков, Ф.Д. Заставний, М.М. Паламарчук, М.Д. Пістун, В.А. Поповкін, Д.М. Стеченко, О.І. Шаблій) дає підстави для уявлення сучасної мережі суспільно-географічних районів України в наступному вигляді.
А. Великі суспільно-географічні райони (регіони), які істотно відрізняються між собою за такими ознаками як географічне положення; природні умови, масштаби і структура природно-ресурсного потенціалу; структура та спеціалізація господарства. Таких районів виділяють три: Північно-Західний, Східний, Південний.
Б. Основні суспільно-географічні райони (макрогосподарські райони). В межах Північно-Західного району виділяють наступні макрогосподарські райони (М.Д. Пістун, 1995):
1. Столичний (Київська, Чернігівська, Житомирська області) район як історичне ядро держави, "столичними" функціями, потужним господарським комплексом та високорозвинутою сферою послуг.
2. Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області) район з розвинутим багатогалузевим агропромисловим комплексом, наявним природним, трудоресурсним потенціалом для інтенсивного розвитку господарства.
3. Карпатський (Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька області) район з вигідним прикордонним положенням, різноманітними ресурсами для розвитку рекреаційної діяльності, добувної та обробної промисловості, АПК, сприятливою демографічною обстановкою.
4. Волинський (Волинська і Рівненська області) район зі сприятливими передумовами для arpo- та лісопромислових комплексів, зручним прикордонним положенням, недостатнім розвитком господарського комплексу та соціальної сфери.
До Східного регіону входять:
5. Центральний (Черкаська і Кіровоградська області) район, що знаходиться в центральній частині України та має високорозвинутий продовольчий АПК.
6. Північно-Східний (Харківська, Полтавська, Сумська області) район, який має пограничне положення з Росією і є основною базою висококваліфікованого машинобудування з розвинутим хімічним, паливно-енергетичним та аграрно-промисловим комплексами.
7. Донецький (Донецька і Луганська області) район: найбільш урбанізований район унікального зосередження мінеральних ресурсів з
32
високим рівнем соціально-економічного розвитку за рахунок паливно-енергетичного, металургійного, машинобудівного, хімічного та будівельного комплексів.
8. Придніпровський (Дніпропетровська і Запорізька області) район з потужним природно-ресурсними потенціалом, що виступає головною умовою функціонування високорозвинутих металургійного, машинобудівного та хімічного комплексів.
Щодо поділу території Південного регіону на макрогосподарські райони серед вчених відсутня одностайність. Тут вимальовуються два підходи. Перший - виділяють Таврійський (Херсонська область), Причорноморський (Одеська, Миколаївська області) та Кримський (Республіка Крим) райони. Другий - Південний район розглядають як цілісний макрогосподарський район, приморське положення якого сприяє розвитку портово-промислового комплексу, морського транспорту та рекреаційного господарства.
В. Суспільно-географічні мезорайони - цілісні в суспільно-географічному розумінні утворення, що відповідають території адміністративної області, великої групи адміністративних районів (внутріобласні суспільно-географічні райони), великі агломерації. Прикладом таких районів можуть бути північний район Полтавської області, Київська агломерація і т.п.
Г. Суспільно-географічні мікрорайони - території декількох (або одного) адміністративних районів окремих місцевостей, вузлів. Обгрунтування районів цього рівня є важливим та відповідальним завданням, оскільки саме на основі мікрорайонів створюється вся "піраміда" суспільно-географічних районів. На цьому рівні доцільно виділяти:
- низові мікрорайони (відповідають території низового адміністративного району);
- місцеві (локальні) мікрорайони (адекватні території декількох сільськогосподарських підприємств);
- первинні мікрорайони - взаємообумовлена цілісність природних, господарських та соціально-демографічних об'єктів в межах території, співмірної з розміром сільськогосподарського підприємства.
Наведена схема суспільно-географічного районування є виявом інтегрального підходу до обгрунтування суспільно-географічних районів. Для вирішення конкретних наукових та практичних завдань досить широко застосовують міжгалузеве суспільно-географічне районування (в основі якого - взаємообумовлена територіальна цілісність декількох галузей, наприклад, агропромислові райони) та галузеве районування (промислове, транспортне, сільськогосподарське). В той же час міжгалузеве та галузеве районування є необхідною передумовою інтегрального районування.
Для науково обгрунтованого управління територіальною організацією суспільно-географічного району необхідне глибоке всебічне вивчення його організму та суспільно-географічних процесів. Для такого дослідження району доцільно використовувати наступну схему.
1. Визначення ролі району в загальнодержавному поділі праці. Загально-економічна, соціальна та екологічна ефективність спеціалізації району.