ІІ) – аналіз природних ресурсів, демографічного потенціалу та економічний аналіз.
Аналіз природних ресурсів включає вивчення геологічної будови і корисних копалин, гідрологічних і кліматичних умов, грунтово - рослинного покрову, тваринного світу та екологічних особливостей.
Аналіз демографічного потенціалу включає визначення чисельності населення і трудових ресурсів та прогноз їх майбутньої чисельності.
Аналіз демографічного потенціалу включає такі параметри:
статево – вікова структура, освіта, культура, традиції, рівень доходів, купівельна спроможність.
Прогноз чисельності:
Nt = NO (1+ k × t )
де: Nt – чисельність населення через t років;
NO – початкова чисельність населення;
t – період прогнозування;
k – середньорічний приріст населення.
Загальна чисельність трудових ресурсів визначається:
С = Т - а – n – b + m
де: Т – населення працездатного віку;
а – працездатні, що працюють в домашніх умовах,
n – непрацюючі і інваліди,
b – ті, що вчаться з відривом від виробництва,
m – працюючі пенсіонери і підлітки.
Демографічний аналіз включає також визначення демографічної місткості регіону – максимальної кількості мешканців, яка відповідає даному рівню соціально-економічного розвитку регіону.
ІІІ) економічний аналіз території включає визначення варіантів спеціалізації території, доцільність спорудження об’єктів.
Економічний аналіз містить дослідження виробничої і соціальної інфраструктури, транспорту, енергопостачання, а також збалансованість потреб і ресурсів регіону (виробленого і спожитого продукту).
Економічна оцінка регіону завершується інтегральною оцінкою території, тобто визначенням оптимального варіанту використання території для РПС.
Кінцевий варіант проекту РПС містить:
- режим використання території,
- екологічні нормативи,
- обсяги поставок сировини, палива, електроенергії та інших ресурсів,
- розрахунок потреб в трудових ресурсах,
- розрахунок потреб в соціальній інфраструктурі ( дитячих садках, школах, лікарнях тощо).
3. Показники РПС.
Показники РПС характеризують ступінь використання економічного потенціалу регіону:
1) виробництво національного доходу 
на душу населення:
НД = V НД / Ч
де: VНД – обсяги національного доходу;
Ч – чисельність населення;
2) продуктивність суспільної праці:
ПП = V НД / ЧМ
де: VНД – обсяги національного доходу;
ЧМ – чисельність працюючих в сфері матеріального виробництва;
3) сукупний фонд споживання матеріальних благ та послуг на душу населення:
ФС = ∑П + ∑М / Ч
де: ∑П – сукупна вартість спожитих послуг;
∑М – сукупна вартість спожитих матеріальних благ;
Ч – чисельність населення;
4) виробництво національного доходу на 1 грн. поточних витрат:
ЕР = V НД - М – А / З
де: VНД – обсяги національного доходу;
М – матеріальні витрати;
А – амортизація;
З – заробітна плата.
Вироблений і спожитий продукт в регіонах не співпадають: НД ≠ ФС.
4. Територіальні баланси.
Комплексний характер розвитку регіонів передбачає збалансованість потенціалу регіону і його використання.
Баланс регіону – це система показників, які характеризують наявність і використання матеріальних, трудових, фінансових і інших ресурсів. Потреба в ресурсах відображається в його статтях наявності.
Комплексну оцінку розвитку регіону дають такі баланси:
- міжгалузевий;
- баланс основних фондів;
- фінансовий;
- баланс грошових доходів і витрат населення;
- платіжний;
- торговий;
- баланс населення;
- баланс виробництва і споживання основних видів продукції;
- баланс трудових ресурсів та виробничих потужностей.
Баланси складають на таких рівнях:
загальноекономічні, міжрегіональні та регіональні.
Матеріальний територіальний баланс включає дві частини:
1) ресурсна (дохідна), яка містить дані про обсяги виробленої та ввезеної продукції в регіон,
2) розподільча (витратна), яка містить дані про обсяги споживання в даному регіоні та вивезення продукції з регіону.
Основні розділи регіонального матеріального балансу:
І – обсяги виробленої продукції;
ІІ – обсяги ввезеної продукції;
ІІІ – обсяги споживання власної і ввезеної продукції невиробничого призначення;
ІV - обсяги споживання власної і ввезеної продукції виробничого призначення;
V – обсяги виробленої продукції і використаної за межами регіону (по галузям виробництва);
VІ – структура і розподіл національного доходу регіону;
VІІ – перерозподіл національного доходу регіону.
Міжгалузеві баланси містять дані про спеціалізацію регіону, зв’язки між регіонами, потреби регіонів в певних видах сировини, енергоносіїв, готової продукції.
Питання для контролю знань:
1. Аналіз ефективності витрат виробництва.**
2. Функціональне зонування території як етап економічної оцінки території.**
3. Аналіз природних ресурсів та демографічного потенціалу як етап економічної оцінки території.**
4. Економічний аналіз території як етап економічної оцінки території.**
5. Показники РПС характеризують ступінь використання економічного потенціалу регіону:**
6. Сутність і структура територіального балансу.**
Література:
1. Чернюк Л.Г., Клиновий Д.В. Розміщення продуктивних сил України: Навчальний посібник. - К.:ЦУЛ, 2002. – 470с. – розділ 5, 73-101 с.
2. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навчальний посібник. / Є.П.Качан, Т.Є.Царик, Д.В.Ткач та ін. - К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2005. – 704 с. р. 7, 123 - 145 с.
Т.6. Регіон як соціально-економічна система
1. Основні поняття регіональної економіки
2. Етапи становлення та особливості розвитку регіональної економіки.
3. Методи вивчення регіональної економіки.
1. Основні поняття регіональної економіки.
Неоднорідність території за різними ознаками або дуже великий обсяг території з точки зору певної мети вивчення або практичної діяльності визначають необхідність ділення території на частини – регіони.
Регіон – це певна територіальна одиниця, що відрізняється серед інших одиниць такого ж рівня специфічними рисами (географічними, геологічними, економічними, етнографічними тощо) та має певну цілісність, взаємопов’язаність елементів, які її формують. Слово “регіон” – латинського походження (від кореню regio), в перекладі означає країна, край, область.
В різних науках та галузях практичної діяльності використовуються свої принципи виділення регіонів. Для економіки найбільш важливе значення має виділення регіонів з позицій адміністративного та економічного управління, місця в територіальному розподілі праці, функціонуванні ринків праці, товарів та послуг, подібності соціально-економічних проблем тощо.
Для позначення комплексу знань про регіони використовуються також терміни регіонознавство, регіонологія, регіоналістика.
Термін "регіоналістика" звичайно розуміється як синтез підходів різних наук до регіональних досліджень; сукупність дисциплін і наукових напрямків, що досліджують різноманітні регіональні проблеми: внутрішньополітичні, зовнішньополітичні, економічні, соціальні, військові та ін.
Структура регіоналістики:
· Теорія фізико-географічного районування (частина географії)
· Регіонологія (дослідження закономірностей розвитку і функціонування конкретних регіонів, включаючи їхню інфраструктуру)
· Регіональна економіка (вивчення економічних районів і регіонів), включаючи теорію виробничої інфраструктури
· Регіональна соціологія, включаючи теорію соціальної інфраструктури
Концепцію єдиної науки про регіони підтримує і розвиває організована в 1995 р. Міжнародна академія регіонального розвитку і співробітництва (МАРРС), що поєднує вчених і фахівців із країн Європи, Північної Америки, Азії.
Невід'ємною частиною загальної науки про регіони є географія, у тому числі економічна географія. Соціально-економічна географія – комплекс наукових дисциплін, що вивчають закономірності розміщення суспільного виробництва і розселення людей; іншими словами – територіальну організацію суспільства, особливості її прояву в різних країнах, районах, місцевостях.
Важливо відзначити, що регіональна економіка торкається областей інших наук про регіон: економічні аспекти регіональної демографії, соціології, культурології, політології та інших наук про людину і суспільство (соціуми), а також геології, біології, екології і т. і.
Таким чином, регіональна економіка – це географічний (регіональний) напрямок в економіці, наукова дисципліна, що вивчає особливості і закономірності розміщення продуктивних сил і розвитку регіонів.
У працях основоположників регіональної економіки регіон виступав тільки як зосередження природних ресурсів і населення, виробництва і споживання товарів, сфери обслуговування. Регіон не розглядався як суб'єкт економічних відносин, носій особливих економічних інтересів. Навпаки, у сучасних теоріях регіон досліджується як багатофункціональна і багатоаспектна система.
2. Сучасні концепції вивчення економіки регіонів.
На сучасному етапі розвитку найбільше поширення одержали чотири концепції регіону.
- регіон як квазідержава являє собою відносно відокремлену підсистему держави і національної економіки. У багатьох країнах регіони акумулюють все більше функцій і фінансових ресурсів, які раніше належали «центру» (процеси децентралізації і федералізації). Одна з головних функцій регіональної влади – регулювання економіки регіону.
- регіон як квазікорпорація являє собою великий суб'єкт власності (регіональної і муніципальної) і економічної діяльності. У цій якості регіони стають учасниками конкурентної боротьби на ринках товарів, послуг, капіталу (прикладами можуть служити захист «торгової марки» місцевих продуктів, змагання за більш високий регіональний інвестиційний рейтинг і т.п.). Регіон як економічний суб'єкт взаємодіє з національними і транснаціональними корпораціями.
- регіон як ринок, що має визначені межі (ареал), акцентує увагу на загальних умовах економічної діяльності і особливостях регіональних ринків різних товарів і послуг, праці, кредитно-фінансових ресурсів, цінних паперів, інформації, знань і т.д. Дослідження в рамках даного підходу іноді виділяють в особливу дисципліну регіональне ринкознавство.
Три зазначені парадигми в теорії регіону включають проблему співвідношення ринкового саморегулювання, державного регулювання і соціального контролю. Серед вчених - регіоналістів рідко зустрічаються прихильники крайніх позицій: або цілком ринкова економіка (радикальний лібералізм) або економіка, яка є управляється централізовано. Безліч теоретичних відтінків уміщається в платформі «соціальне ринкове господарство».
- регіон як соціум (спільність людей, які проживають на визначеній території) висуває на перший план відтворення соціального життя (населення і трудових ресурсів, освіти, охорони здоров'я, культури, навколишнього середовища і т.д.) і розвиток системи розселення. Вивчення ведеться в розрізі соціальних груп з їхніми особливими функціями та інтересами.
Даний підхід ширший за економічний. Він включає культурні, освітні, медичні, соціально-психологічні, політичні та інші аспекти життя регіонального соціуму, синтезу яких регіональна наука із самого початку приділяла велику увагу.
Подібність регіону і національної економіки визначає можливості застосування для регіону макроекономічних теорій (неокласичних, неокейнсіанських та ін.), особливо тих, які ставлять в основу виробничі фактори, виробництво, зайнятість, доходи. Теорії регіональної макроекономіки відповідають парадигмі «регіон як квазідержава». Таке застосування більш адекватне для однорідних (гомогенних) регіонів.