3 . Методи дослідження продуктивних сил
поділяють на три групи:
а) загальнонаукові;
б) спеціальні;
в) соціологічні.
а) Загальнонаукові методи:
1) системний аналіз Він використовується для аналізі територіально – виробничих комплексів, міжрегіональних та міжгалузевих комплексів. Об’єктом аналізу є система: природа – економіка – населення.
2) історичний метод Цей метод переважає в регіональних дослідженнях. Економіка, природа, населення – це інерційні системи. Кардинальні зміни в них можливі лише протягом тривалого часу. Вивчення динаміки процесів є основою визначення тенденцій. Період спостережень не може бути меншим п’яти років.
3) графічний метод полягає в наочному відображенні об’єктів дослідження – графіки, діаграми, картограми тощо;
4) метод техніко – економічних показників базується на вивченні і порівнянні системи показників:
- фондовіддача;
- показники, що характеризують економічні зв’язки: обсяги вивезення і ввозу продукції в регіоні, показники переміщення робочої сили, вивезення і ввіз палива та сировини;
- інноваційні показники (частка нових технологій в загальних обсягах виробництва);
- соціальні показники: демографічні показники, показники рівня життя, показники розвитку соціальної інфраструктури (транспорт, сфера послуг тощо), екологічні показники (рівень забруднення, вартість відшкодування збитків);
5) нормативний метод полягає в порівнянні фактичних показників з нормативними ( стандартними);
6) метод типології і класифікації використовується для угрупування об’єктів за певними ознаками, наприклад, галузевою ознакою, адміністративним поділом, подібною технологією тощо.
б) Спеціальні методи дослідження:
1 – економіко – математичні методи Їх суть полягає в створенні математичної моделі об’єкта вивчення або системи рівнянь.
Економіко – математичні методи включають:
· економіко – статистичні методи: це методи вибору, кореляції, регресійний аналіз, імітаційні моделі;
· економетричні методи:
- балансовий метод за яким створюють баланси використання ресурсів, готової продукції, палива, сировини і т.д. Баланси показують співвідношення виробництва та споживання, витрат та випуску, завезення – вивозу.
- оптимізаційні моделі – це спосіб лінійного програмування на основі вирішення задачі лінійно – транспортного програмування. Їх суть полягає в пошуку оптимального варіанта постачання ресурсів (метод підходить для проектування виробничо – збутових комплексів);
2 - графоаналітичний метод (Л. Ейлер)
Об′єкти вивчення зображаються як точки в просторі, пов’язані векторами – зв’язками, так визначаються оптимальні маршрути перевезень;
3 - теорія гри (ХХ ст., Д.Нейман)
Метод застосовується для вирішення конфліктних ситуацій, узгодження інтересів сторін.
в) Соціологічні методи дослідження використовують для аналізу проблем зайнятості, соціальної інфраструктури, формування промислових комплексів. Основою методу є опитування, тести, спостереження. Інструменти соціологічного методу:
- географія поведінки – наука про вплив на поведінку людини належності до соціальної групи, культури, традицій тощо;
- ГІС технології (геоінформаційні системи) – це комплексний метод аналізу із застосуванням комп’ютерних технологій. Метод використовується в плануванні, управлінні, проектуванні.
3. Методи аналізу соціально - економічного розвитку регіонів.
Соціально – економічні показники розвитку регіонів діляться на: економічні, соціальні, політичні та екологічні.
Економічні показники:
- внутрішній валовий продукт
- валовий національний продукт
- чистий валовий продукт
- національний дохід в абсолютному вимірі та в розрахунку на душу населення, а також :
- показники імпорту, експорту
- темпи зростання виробництва.
Соціальні показники:
- дохід на душу населення
- вартість споживчого кошика (вартість звичайного набору товарів і послуг, які відповідають нормам споживання)
- заощадження населення
- рівень безробіття та інфляції
- показники розвитку охорони здоров′я та рівня освіти
- рівень забезпеченості соціальними благами: житлом, автомобілями, інформаційними засобами
- рівень розвитку інфраструктури: водопостачання, транспорту, торгівельної мережі
Екологічні показники характеризують рівень екологічної безпеки:
· обсяги забруднення
· наявність екологічно небезпечних виробництв, зон «екологічного лиха»
· обсяги і клас небезпечності захоронення відходів
· рівень зруйнованості природних комплексів
· обсяги еколого – економічних збитків.
Політичні показники:
- наявність політичних і релігійних свобод в суспільстві
- різноманітність і характер політичних партій, громадських організацій
- рівень корумпованості влади.
Для проведення аналізу за будь-яким методом використовують систему індексів. Метод індексів полягає в тому, що будь-який показник можна обчислити як відносний відповідно до середнього показника по країні чи світу. Середній показник, як правило, приймають за одиницю.
5. Методи прогнозування РПС
Прогнозування - це встановлення вірогідних шляхів розвитку об’єкта вивчення.
Метою прогнозування є створення науково обґрунтованих умов для регулювання соціально – економічного розвитку.
Результатом прогнозування є план. Для сучасної ринкової економіки план носить характер рекомендацій (індикативне планування).
За терміном прогнозування розрізняють:
- короткострокові (до двох років);
- середньострокові (3- 10 років);
- довгострокові (понад 10 років);
- далеко строкові (понад 15 років).
Найпоширенішими є короткострокові прогнози (≈ 65%), для них характерний найбільший рівень вірогідності.
За масштабом прогнозування прогнози здійснюють:
- на мікрорівні: підприємства, фірми прогнозують зміни ринкового попиту, обсяги виробництва, асортимент продукції та ін.;
- на регіональному мікрорівні використовують кластерний метод прогнозування. Об’єкти регулювання об’єднуються в кластери (міжгалузеві комплекси локального (місцевого) рівня: текстильні фабрики, сільськогоподарські підприємства, які поставляють для них сировину, навчальні заклади, які готують спеціалістів відповідних спеціальностей, швейні фабрики, рекламні агентства і т.п.).
- на мезорівні прогнозування полягає в створенні галузевих і регіональних прогнозів. Галузеві прогнози в європейських в країнах розробляють переважно великі компанії, контролюють відповідні галузі економіки. Державне галузеве прогнозування стосується переважно проблемних галузей та таких, які не підпадають під вплив великих компаній. Регіональне прогнозування останніми роками досягло неймовірно великих масштабів. Практикується складання прогнозів на національному і на міжнародному рівнях (СЕЗ, євро регіони та ін.) із залученням іноземного капіталу. Як правило, такі прогнози і програми створюються для розв’язання проблем соціально – економічного та екологічного розвитку відсталих регіонів.
- на макрорівні прогнози розробляються для країни в цілому. Вони можуть бути галузевими, проблемними, комплексними.
- на глобальному рівні складають прогнози розвитку людства.
В процесі досліджень економічного і соціального розвитку України застосовують такі види прогнозів:
1) генеральні схеми – прогнози РПС України, генеральна схема розселення населення, програми – прогнози використання і охорони природних ресурсів;
2) галузеві схеми – прогнози;
3) регіональні (територіальні) схеми – прогнози;
4) схеми і проекти районного планування – це інженерно – архітектурні дослідження щодо впорядкування та облаштування території: земельне впорядкування, планування архітектурної забудови.
5) цільові комплексні програми – прогнози. Вони використовуюся для розв’язання комплексних проблем, не пов’язаних з адміністративним та галузевим поділом території, наприклад, Чорнобильська програма.
Сучасна негативна економічна ситуація в Україні призвела до значного зниження рівня прогнозованих досліджень. Розробляються переважно програми розвитку окремих пріоритетних галузей або міжгалузевих комплексів. Зокрема, в Україні діють національна енергетична програма, програма розвитку гірничо – металургійного комплексу, окремих галузей кольорової металургії, машинобудування, хімічної та лісопереробної промисловості та ін.
6. Методи районного планування.
Районне планування є засобом розроблення та деталізації господарських планів розвитку і розміщення продуктивних сил країни. Основою для районного планування є прогноз розвитку національної економіки і Генеральна схема розміщення продуктивних сил України. Об’єктами районного планування можуть бути адміністративні регіони, промислові, сільськогосподарські, курортні, приміські зони, області, промислові комплекси і вся країна в цілому.
Основна мета районного планування – комплексне розміщення галузей виробництва і невиробничої сфери.
Основні види районного планування:
- планування промислових районів і вузлів,
- планування районів великих міст;
- планування сільських адміністративних районів;
- планування санітарно – курортних комплексів.
Основними проблемами планування промислових районів і вузлів є розміщення промисловості та розселення населення. Для цього визначають розміри території, кількість зайнятих в виробництві, виявлення придатних для нового будівництва ділянок. Необхідно також розглядати можливості комплексного використання природних ресурсів району, зменшення витрат на будівництво і експлуатацію. Складається схема розселення, за якою встановлюють чисельність зайнятих в виробництві, кількість мешканців в населених пунктах, економічну спеціалізацію останніх, наявність культурно – побутових закладів, транспорто – комунікаційних мереж. План включає також організацію внутрішнього транспорту, який забезпечує зв'язки між підприємствами і населеними пунктами та зовнішніми транспортними магістралями.
Планування районів великих міст включає такі техніко – економічні показники:
· загальна площа території;
· площа, зайнята промисловими підприємствами;
· площа громадського центру, резервні території;
· площа під житловими і громадськими будівлями, зеленими насадженнями, відвалами і відходами, наявність підприємств з утилізації відходів;
· загальна протяжність залізничних колій, автошляхів, інших видів транспортних комунікацій;
· кількість населення, щільність заселення
· і т.п.
При плануванні сільських адміністративних районів враховують розміщення промислових комплексів, чисельність населення, схеми культурно – побутового обслуговування, капітального будівництва, інженерного обладнання території, транспорту, зв’язку, меліорації та ін.
Етапи складання схеми районного планування сільських адміністративних районів:
- встановлення меж району;
- організація території району;
- розміщення будівельних підприємств виробничого призначення;
- визначення форм розселення і розмірів населеного пункту;
- розміщення підприємств і закладів культурно – побутового і комунікаційного обслуговування тощо.
Районне планування санітарно – курортних комплексів і зон масового відпочинку має забезпечити зручне розміщення лікувальних закладів і місць відпочинку з метою оптимального використання природно – кліматичних і ландшафтних умов та лікувальних чинників. В санітарно – курортних зонах не планують розміщення промислових підприємств, які мають шкідливий вплив на довкілля.
Питання для контролю знань:
1. Пояснити сутність кількісної оцінки природних ресурсів.*
2. Пояснити сутність економічних методів оцінки природних ресурсів.*
3. Який з економічних методів оцінки природних ресурсів сьогодні вважається найбільш раціональним і чому?**
4. Пояснити сутність оцінки земельних ресурсів.**
5. Назвіть основні фактори, які впливають на ринкову оцінку земельних ресурсів.***
6. Які загальнонаукові методи дослідження продуктивних сил вам відомі?**
7. Які спеціальні методи дослідження продуктивних сил вам відомі?**
8. Які соціологічні методи дослідження продуктивних сил вам відомі?**
9. Назвіть основні економічні і соціальні показники розвитку регіонів.**
10. Назвіть основні екологічні і політичні показники розвитку регіонів.**
11. Сутність та види прогнозування розвитку продуктивних сил.**
12. Які рівні макроекономічного прогнозування вам відомі?**
13. Основні фактори, які впливають на планування районів великих міст.**
14. Основні фактори, які впливають на планування промислових районів.**
15. Основні фактори, які впливають на планування сільськогосподарських комплексів.**
16. Основні фактори, які впливають на планування санітарно – курортних комплексів та зон відпочинку.**
Література:
1. Чернюк Л.Г., Клиновий Д.В. Розміщення продуктивних сил України: Навчальний посібник. - К.:ЦУЛ, 2002. – 470с. – розділ 10, 240-242 с.
2. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навчальний посібник. / Є.П.Качан, Т.Є.Царик, Д.В.Ткач та ін. - К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2005. – 704 с. р. 5, 44 - 85 с.
Т.5 Методи економічного обгрунтування
розміщення продуктивних сил
1. Аналіз ефективності розміщення виробництва.
2. Економічна оцінка території.
3. Показники РПС.
4. Територіальні баланси.
1. Аналіз ефективності витрат виробництва.
Ефективність витрат виробництва визначається:
а) ефективністю виробництва ( бажано максимальна);
б) витратами на його досягнення ( бажано мінімальні).
Загальна формула ефективності має вигляд:
Е = 
прибуток або корисний ефект / витрати на його досягнення
Ефективність витрат може виявлятися в збільшення обсягів виробництва або в прирості прибутку.
Величина ефективності Е означає частку капіталовкладень, яка окуповується протягом року.
Визначаються також нормативні показники ефективності Ен.
Витрати виробництва складаються з
- капітальних вкладень;
- поточних витрат (собівартості).
Річні витрати визначаються : В=С+ Ен×К , де :
В – загальні річні витрати ;
Ен - нормативний показник ефективності ;
К – витрати виробництва.
При визначення порівняльної ефективності визначають декілька варіантів ефективності. Найкращим вважають той, при якому економічний ефект досягається найменшими витратами:
С+ Ен×К → min .
2. Економічна оцінка території.
Економічна оцінка території здійснюється в певній послідовності:
І) – функціональне зонування території
Регіони вивчення діляться на зони за певними параметрами :природними, економічними, соціальними.
1) Визначення зон господарського впливу міст на основі дослідження вантажопотоків і пасажиропотоків.
Довкола міст як центрів розвитку формуються три пояси:
І пояс – зона безпосереднього тяжіння;
ІІ пояс – зона формуючого впливу;
ІІІ пояс – зона економічного впливу.
І пояс – приміська зона. Основна характеристика – півторагодинна доступність до центру міста: це масові поїздки на роботу до міста та поїздки за місто на підприємства, винесені за межі міста.
ІІ пояс – зона формуючого впливу. Радіус зони складає доступність до центру міста впродовж 2-3 годин. В ній розташовані підприємства, які виробляють для міста продукцію, яка швидко псується: молочні та м’ясопереробні підприємства, птахофабрики і т. п. ; рекреаційні заклади, санаторії, місця для заміського масового відпочинку.
ІІІ пояс – зона економічного впливу. Радіус зони складає доступність до центру міста 3-4 години і більше. Масові поїздки не характерні, переважають ділові поїздки і виробничі вантажопотоки виробничого призначення.
2) Потім визначають зони поза господарським тяжінням великих міст: лісові масиви, місця видобутку корисних копалин, райони екстенсивного сільського господарства, курорти.
Функціональне зонування дозволяє визначити ділянки, найбільш придатні для житлового і промислового будівництва, сільського господарства та зон масового відпочинку.