2 – Карпатський гірський район (Івано-Франківська, Закарпатська, Чернігівська області).
Поширені гірські ландшафти, які ускладнюють транспортні комунікації, зв'язок, розселення трудових ресурсів, розвиток рослинництва. В районі є сприятливі умови для розвитку рекреаційного господарства. Природні умови в цілому задовільні для розвитку продуктивних сил, в гірських районах Карпат – малозадовільні.
3.- Рівнинний Центрально - Український район (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька, Харківська, Полтавська, Черкаська, Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Запоріжська, Кіровоградська області;).
Загалом сприятливі умови господарювання для всіх галузей економіки. Рівнинна лісостепова місцевість, доступні для використання водні басейни, відсутність боліт, лісів створюють особливо сприятливі умови для розвитку сільського господарства. Активне втручання людини в природне середовище порушило екологічний баланс, викликало ерозію грунтів та підтоплення.
4. Кримсько – Причорноморський район (Миколаївська, Одеська, Херсонська області та АР Крим).
Сприятливі, місцями – задовільні для розвитку продуктивних сил. В районі є сприятливі передумови для РПС: розвинені транспорт, зв'язок, інші галузі інфраструктури. Рівнинна місцевість (крім Кримських гір, які мають виняткове рекреаційне значення), розгалужена мережав водних ресурсів, приморське положення створюють сприятливі умови для розвитку сільського господарства та рекреаційних зон. Стан грунтів і необхідність зрошення викликали свого часу активне втручання в природне середовище. Це викликало появу порушень екологічного балансу, місцями ці порушення носили катастрофічний характер. Відновлення екологічного середовища, унікального в масштабах України, потребує значних затрат. Сприятливість природних умов можлива лише за умов посилення природоохоронної та природовідновлювальної діяльності.
Ступінь впливу природних ресурсів на РПС визначає їх залежність від наявності природних ресурсів:
1 - вирішальна залежність:
- сільське, лісове, рибне господарство;
- гідроенергетика, гірничодобувна галузь;
- виробництво калійних добрив, суднобудування;
- рекреаційний комплекс;
2 – значна залежність:
- металургія;
- теплоенергетика, льняне виробництво, цукрова, овочеконсервна промисловість;
3 – незначна залежність:
- машинобудування, текстильна, швейна, взуттєва промисловість, атомна енергетика, транспорт.
4. Економіко-географічні фактори економіки України.
Економіко-географічним положенням є розташування об’єкта по відношенню до джерел природних і трудових ресурсів, ринків збуту продукції, головних економічних та адміністративних центрів.
Основні геоекономічні фактори:
1 – прикордонні території – це території, суміжні з державними кордонами України. Вони в свою чергу поділяються на:
а) південно-західні: Волинська, Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Вінницька, Одеська області;
б) північно-східні: Рівненська, Житомирська, Сумська, Харківська, Донецька, Луганська області.
Умови господарювання в цих територіях відрізняються міждержавними господарськими зв’язками, міграцією, особливим режимом перетину і охорони кордонів, соціальними і культурними зв’язками з сусідніми державами. Міжрегіональне співробітництво розвивається з врахуванням близьких закордонних партнерів (Вінницька область – Молдова);
2 – приморські території – це області, частина кордону яких приходиться на берегову лінію Азовсько – Чорноморського басейну: АР Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська, Донецька та Запоріжська області.
Приморське розташування частково пов’язане з високою щільністю населення і значним економічним потенціалом. Воно відкриває виключно позитивні умови розвитку морської торгівлі, транспортних сполучень, портового господарства, створює умови для міжрегіонального і міжнародного співробітництва, лікувально-рекреаційної та туристично - рекреаційної інфраструктури;