Характерні симптоми найпоширеніших внутрішньоутробних і перинатальних інфекцій

Дата: 2025-05-21; Просмотры: 4

Оценка:

0.00 из 5.00 — оценок

Скачиваний: 0

Скачать

У новонародженого з будь-якою внутрішньоутробною або перинатальною інфекцією можуть виявлятись жовтяниця, гепатоспленомегалія, петехіальна висипка, пневмонія, менінгоенцефаліт тощо.

Внутрішньоутробну інфекцію потрібно запідозрити у будь-якого немовляти, в якого після народження виявляють такі клінічні, лабораторні або інструментальні ознаки:

· затримку внутрішньоутробного розвитку (особливо, симетричну форму, рідше - внутрішньоутробну гіпотрофію);

· вади розвитку (включаючи природжені вади серця) або стигми дизембріогенезу;

· неімунну водянку плода;

· мікро- або гідроцефалію;

· шкірні екзантеми, жовтяницю;

· неврологічні розлади (у тому числі судоми);

· інтерстиціальну пневмонію;

· міокардит або кардит;

· кератокон’юнктивіт, хоріоретиніт або катаракту;

· зміни в загальному аналізі крові (тромбоцитопенія; збільшення ШОЕ; лейкопенія; нейтрофільоз, лімфоцитоз; моноцитоз, еритробластоз);

· характерні зміни (напр., кальцифікати) на нейросонограмі.

Виявлення двох або більше із зазначених ознак дозволяє віднести дитину до групи високого ризику щодо наявної внутрішньоутробної інфекції.

4.3.23. Лабораторна діагностика

Усім немовлям з типовими проявами внутрішньоутробної інфекції, а також дітям із групи високого ризику, у випадку погіршення їхнього стану в ранньому неонатальному періоді, слід проводити цілеспрямоване лабораторне обстеження на перинатальні інфекції з метою встановлення або об'єктивного підтвердження етіології захворювання.

Лікарю потрібно усвідомлювати, що, враховуючи відсутність специфічних клінічних ознак, діагноз внутрішньоутробної інфекції є клініко-лабораторним. Відсутність клінічних ознак можливого інфекційного захворювання або його наслідків після народження дитини в більшості випадків робить недоцільним відповідне лабораторне обстеження. Винятком є планове обстеження клінічно здорових немовлят від ВІЛ-позитивних матерів, а також матерів, хворих на туберкульоз, сифіліс і ґенітальну герпетичну інфекцію, виявлену безпосередньо перед пологами.

За здатністю виявлення збудника інфекції методи лабораторної діагностики можна розділити на дві групи: прямі, що дозволяють безпосередньо виявити мікроорганізм у біологічних рідинах або тканинах дитини (плода), і непрямі, що дозволяють зареєструвати специфічну імунну (серологічну) відповідь дитини (плода) на інфікування мікроорганізмом.

До прямих методів відносять мікроскопію, виявлення вірусних або бактеріальних антигенів (у т.ч. одноетапними імуноферментними або імунохроматографічними та ін. методами), полімеразну ланцюгову реакцію (ПЛР), методи культивації збудника (бактеріологічні, вірусологічні). Не дивлячись на те, що останніми роками значного розвитку дістав метод ПЛР, як високочутливий і специфічний, «золотим стандартом» діагностики більшості бактеріальних і вірусних інфекцій залишається метод безпосереднього виділення збудника (культивації).

До непрямих відносять серологічні методи, з яких найбільш інформативними є різні модифікації імуноферментного методу (ІФА) визначення специфічних імуноглобулінів. Показники чутливості і специфічності серологічних методів виявлення інфекцій у новонароджених дітей істотно нижчі, ніж у дітей старшого віку і дорослих, що пов'язано з особливостями імунної відповіді і присутністю в їхній крові материнських антитіл.

Використовуючи серологічні методи діагностики, варто пам'ятати, що:

- обстеження треба провести до початку використання в лікуванні дитини препаратів донорської крові;

- результати обстеження дитини завжди необхідно зіставляти з результатами обстеження матері;

- наявність специфічних імуноглобулінів класу G (IgG) у титрі рівному або меншому, ніж титр відповідних антитіл матері, свідчить не про внутрішньоутробну інфекцію, а про трансплацентарну передачу материнських антитіл;

- наявність специфічних імуноглобулінів класу М (IgM) в будь-якому титрі свідчить про первинну імунну відповідь плода або немовляти на відповідний бактеріальний/ вірусний антиген і може бути непрямою ознакою інфекції;

- відсутність специфічних IgM в сироватці крові немовляти з деякими захворюваннями не виключає можливість внутрішньоутробної (інтранатальної) інфекції.

Призначаючи лабораторне обстеження новонароджених дітей у важкому стані, в яких підозрюють внутрішньоутробну інфекцію, перш за все, необхідно виявляти (виключати) захворювання, що піддаються специфічній профілактиці і лікуванню (сифіліс, герпетична інфекція, токсоплазмоз, лістеріоз, хламідіоз).

4.3.24. Природжений сифіліс

Спричинюється блідою спірохетою, яка потрапляє в організм плода трансплацентарно (100 % вертикальна інфекція).

Частота залежить від використання й ефективності профілактичних програм [скринінг і лікування вагітних] (менше 10 випадків на 100000 народжених живими у розвинених країнах).

Природжений сифіліс є важливою причиною мертвонароджень, неімунної водянки плода, передчасних пологів. Водночас, понад 60 % інфікованих дітей не мають симптомів інфекції на момент народження.

Природжений сифіліс може бути раннім (діти до 2 років) або пізнім (діти після 2 років).

Природжений сифіліс у новонародженого є вторинною стадією захворювання. Ранній латентний період (відсутність клінічних симптомів в перші 2 роки життя) à пізній сифіліс (може бути безсимптомним [пізній латентний період] або клінічно маніфестним [третинний сифіліс]).

Клінічні ознаки третинного сифілісу пов’язані з ураженням нервової, серцево-судинної систем і формуванням специфічних гранульом (шкіра, кістково-м’язова система).

Імовірність інфікування залежить від стадії (найвища – у випадках первинного і вторинного сифілісу у матері), а також від тривалості хвороби у матері (найвищий ризик пов’язаний з інфікуванням під час або безпосередньо перед вагітністю).

· Клінічні симптоми раннього сифілісу

- Геморагічні виділення з носа

- Екзантема, везикулярна екзантема на долонях і стопах

- Водянка

- Пневмонія, панкреатит

- Гепатоспленомегалія, жовтяниця, підвищена активність трансаміназ

- Лімфаденопатія, хоріоретиніт

- Гемолітична анемія, тромбоцитопенія

- Остеохондрити, періостити, метафізити

- Нефрит, нефротичний синдром

- Ураження ЦНС (менінгіт), затримка постнатального розвитку

· Пізній сифіліс – хронічні запальні процеси в кістках, зубах, ЦНС.

Діагноз

- Безпосереднє виявлення збудника за допомогою «мікроскопії у темному полі», прямого імунофлуоресцентного дослідження матеріалу, отриманого з плаценти, залишку пуповини, уражених ділянок шкіри або ПЛР

- Серологічні дослідження залишаються стандартом діагностики цієї інфекції

· скринінгові «нетрепонемні» тести – реакція Вассермана (РВ), ШПР (швидкий плазмовий реаґін) виявляють IgG антитіла до неспецифічного кардіоліпінового АГ блідої спірохети (БС). Кількісний результат корелює з активністю хвороби.

· «трепонемні тести» (визначають специфічні антитіла) – тест іммобілізації БС, тест абсорбції флуоресцентних антитіл, реакція мікрогемаглютинації. Використовуються, щоб підтвердити результат скринінгових тестів.

- Додаткові обстеження

· люмбальна пункція (до призначення антибіотиків), загальний/біохімічний аналіз ліквору, РВ

· рентгенографія трубчастих кісток

· нейросонографія

· функціональний стан печінки

· загальний аналіз крові

· офтальмологічне обстеження

Лікування

- Дітей з симптомами обстежують і лікують

- За відсутності ознак захворювання у новонародженого від матері з позитивними результатами скринінгу

· Обстежувати і лікувати, якщо [будь-що з переліченого]

1. Скринінгові титри антитіл у дитини в декілька разів перевищують материнські

2. БС виявлено за допомогою прямого методу

3. Є позитивний результат «трепонемного» тесту

4. Вірогідної інформації про лікування матері немає

5. Лікування матері перед пологами тривало менше 30 днів

6. Використовувались непеніцилінові антибіотики

7. Титр антитіл на тлі лікування не зменшився

· Обстежувати і не лікувати, якщо

1. Лікування матері було адекватним і закінчилось раніше, ніж за місяць до народження дитини. В такій ситуації рекомендується 1 доза бензатин пеніциліну G 50000 Од/кг дом’язово

2. Отримано негативний результат «трепонемного» тесту

· У випадку дитини з доведеною або дуже ймовірною хворобою надають перевагу водному кристалічному пеніциліну G. Дозування враховує хронологічний (не ґестаційний) вік.

- 1-ий тиж: 50000 Од/кг/дозу довенно що 12 год (100000 Од/кг/добу)

- 7-28 днів: 50 000 Од/кг/дозу довенно що 8 год (150000 Од/кг/добу) до 10 днів

АБО

Водний бензатин пеніцилін G 50000 Од/кг дом’язово, щоденно, 1 раз на добу протягом 10 днів

· Якщо діагноз ставиться у віці 4 тиж і більше: лікувати водним кристалічним пеніциліном G 50000 Од/кг/дозу що 6 год (200000 Од/кг/добу) довенно протягом 10-14 днів, після чого 10 днів бензатин пеніцилін G 50000 Од/кг дом’язово 1 раз на добу.

· Якщо пропущено більше одного дня, потрібно повторити повний курс

· Якщо початково використовувався ампіцилін, тривалість лікування цим препаратом не включається у тривалість лікувального курсу пеніциліном

Профілактика

- Антенатальний скринінг (облік, 28-32 тиж і перед пологами – на територіях з високою захворюваністю).

- Новонароджені не повинні виписуватись додому до отримання результату обстеження матері

- Додаткове обстеження жінок з мертвонародженням до 20 тиж в анамнезі

4.3.25. Природжений туберкульоз

Враховуючи несприятливу ситуацію щодо захворюваності на туберкульоз (ТБ) в Україні, проблема вертикальної передачі цієї інфекції набуває важливого значення.