Стафілококовий синдром опеченої шкіри (ССОШ)
Захворювання спричинюють стафілококи II фагової групи, які продукують ексфоліатин. Клініка: інтенсивна генералізована еритема. Спочатку виникає на обличчі і швидко поширюється на інші ділянки шкіри. Набряки довкола очей, рота, носа. Міхурі, позитивний симптом Нікольського. Відшарування шкіри розпочинається з обличчя, руки (рукавички), ноги (шкарпетки). Явища токсикозу, неспокій. Знижений апетит, лихоманка, зневоднення. Можуть бути кон’юнктивіт, омфаліт.
Лікування. Як у випадку стафілококового сепсису, місцево – так само, як у дитини з дерматитом Ріттера.
Флегмона новонароджених
Некротична флегмона новонароджених – важке інфекційне захворювання шкіри і підшкірної клітковини у дітей перших тижнів життя, при якому поруч із запальним процесом розвивається некроз уражених тканин. Захворювання починається з появи ділянки гіперемії та інфільтрації шкіри і клітковини, яка відрізняється дуже високою щільністю, - шкіру неможливо зібрати у складки. Площа цієї ділянки швидко збільшується у розмірах, стає болючою при пальпації. Локалізація може бути будь-якою, окрім долонь і підошов. Стан дитини швидко погіршується – з’являються неспокій, особливо під час сповивання, відмова від їжі, зригування, підвищення температури тіла, інші ознаки інтоксикації. До кінця другої доби в ділянці початкової локалізації процесу шкіра стає блідоціанотичною, з’являється мармуровий рисунок – розвивається некроз з відшаруванням шкіри і клітковини від глибших тканин, утворюються глибокі гнійно-некротичні поверхні. На 3-му тижні хвороби починається період репарації, якщо дитина не помирає від сепсису або ураження життєвих органів.
Лікування. Дитину потрібно у терміновому порядку перевести до хірургічного стаціонару. Призначають внутрішньовенну антибактеріальну терапію, комбінуючи антистафілококові препарати й аміноглікозиди, свіжозаморожену плазму.
Гнійний мастит
Виникає в новонароджених внаслідок інфікування грудної залози в період її фізіологічних транзиторних змін.
У ділянці молочної залози з’являється вогнище інфільтрації і гіперемії, пізніше у центрі вогнища формується розм’якшення.
Стан дитини порушується: неспокій, підвищення температури тіла, зниження апетиту, зригування, лейкоцитоз, зсув вліво, збільшення ШОЕ.
Лікування. У хірургічному стаціонарі, де проводиться відповідне втручання на фоні антистафілококової антибактеріальної терапії.
4.2.3. Хвороби пупкової ранки і судин (20-25 % усіх локалізованих форм)
За умови правильного клемування пуповини (шовкова лігатура не є оптимальною в цьому плані), муміфікований залишок пуповини звичайно відпадає до 3-5 дня життя, а пупкова ранка загоюється за умови нормального утворення грануляцій до кінця 2-го тижня. Інфікування пупкової ранки або залишку пуповини може порушувати його своєчасне відокремлення і нормальне загоювання ранки. Водночас, ця ознака не є специфічною, оскільки крайнім нормальним терміном відпадіння залишку вважають 33-й день життя. Отже, сам факт пізнього відпадіння залишку пуповини не є свідченням інфекції.
Запалення пупкової ранки (омфаліт)
Омфаліт може бути катаральним, флегмонозним, гангренозним.
У випадку катарального омфаліту відмічається поява серозних, серозно-кров’янистих або гнійних виділень з пупкової ранки. Під час огляду дна ранки можна побачити виразку, яка вкрита сірувато-зеленими нашаруваннями (пупкова виразка). Інколи виявляється рясна проліферація грануляційної тканини. Вона вкриває поверхню пупкової ранки у вигляді гриба (фунгус пупка).
Катаральний омфаліт характеризується задовільним станом дитини і відсутністю запальних змін у навколишніх тканинах. Однак, якщо ознаки запалення (гіперемія і набряк) поширюються довкола пупкової ранки (залишку) більше, ніж на 1 см, незалежно від наявності виділень гною, омфаліт уважають важким.
У випадках флегмонозного і гангренозного омфалітів у запальний процес залучається шкіра і підшкірно-жирова основа довкола пупкової ділянки, а іноді й усієї передньої стінки живота. Можуть виявлятись гнійне розплавлення (флегмонозний омфаліт) або некроз (гангренозний омфаліт) цих тканин з переходом запального процесу на очеревину з розвитком перитоніту, а інколи, й евентрації внутрішніх органів. Стан таких немовлят різко погіршується на фоні розвитку синдрому інтоксикації. Ці форми омфаліту також уважають важкими.