«Дихальні розлади» ще називають «дихальним дистресом» або «синдромом дихальних розладів», однак, у даний час рекомендується використовувати термін «дихальні розлади».
Дихальна недостатність – клініко-лабораторний синдром, який характеризується наявністю додаткових дихальних зусиль дитини (дихальних розладів), потрібних, щоб підтримати нормальний газовий склад крові, або порушеннями газового складу крові (гіпоксемія і/або гіперкапнія) незалежно від характеру зовнішнього дихання новонародженої дитини.
Важкість дихальної недостатності, яка традиційно визначається за ступенем порушень газового складу крові, не завжди корелює з важкістю ДР, оскільки підсилена робота дихання (клінічно важкі ДР), особливо на початкових стадіях захворювання, може забезпечувати підтримання майже нормального газового складу крові. Саме тому своєчасна і правильна оцінка клінічної важкості ДР має найважливіше значення на початкових етапах надання медичної допомоги таким новонародженим дітям.
Респіраторний дистрес-синдром (РДС) – це окрема нозологічна форма, відома також як «хвороба гіалінових мембран» (ХГМ). Останній термін є застарілим і не має використовуватися.
Термін «респіраторний дистрес-синдром дорослого типу» або відповідно до сучасної термінології «гострий респіраторний дистрес-синдром» відображає наявність дифузного альвеолярно-капілярного ураження, що було спричиненим не первинним дефектом сурфактантної системи, а іншими захворюваннями (сепсис, шок, пневмонія тощо). Отже, гострий респіраторний дистрес-синдром завжди є вторинним захворюванням. Діагноз гострого РДС у новонароджених може виставлятись лише за умови відсутності клінічних ознак ДР у дитини протягом перших двох днів життя.
Група легеневих захворювань новонароджених неінфекційної етіології раніше об’єднувались терміном «пневмопатії». Це поняття відсутнє у МСКХ 10-го перегляду і не рекомендується до використання в даний час.
4.2. Патофізіологічні передумови розвитку захворювань легень у новонароджених
4.2.1. Етапи розвитку дихальних шляхів
Ранній ембріональний період (24-й день - 5 тиж)
- формуються 2 зачатки бронхів.
Псевдогландулярний період (5-16 тиж)
- формуються » 20 ланок дихальних шляхів.
Каналікулярний період (16-24 тиж)
- формуються дихальні бронхіоли й альвеолярні ходи;
- наприкінці періоду, » від 20 тиж гестації, в альвеолоцитах II типу починається синтез сурфактанту;
- плід уважається потенційно спроможним здійснювати газообмін в легенях після початку синтезу сурфактанту.
Період термінальних розширень або сакулярний період (» 24-36 тиж) – плід уважається потенційно життєздатним.
Альвеолярний період починається від » 36 тиж гестації і триває приблизно до 8 років.
4.2.2. Найважливіші чинники ризику
1. Передчасне народження (біохімічна і морфологічна незрілість дихальної системи).
2. Порушення ранньої постнатальної адаптації (асфіксія, кесарський розтин, затримка внутрішньоутробного розвитку, внутрішньоутробна інфекція, інші природжені захворювання тощо).
3. Внутрішньоутробне, інтранатальне або постнатальне інфікування.
4. Неадекватні первинна реанімація і початкова стабілізація стану, гіпотермія.